Стан заповідних територій українського Полісся

Природні умови українського Полісся як частини поліської низовини. Характеристика природно-заповідних територій Рівненського, Поліського та Черемського природного заповідників, Шацького національного парку. Сучасний стан використання заповідних територій.

Рубрика Экология и охрана природы
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2017
Размер файла 250,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Полісся багате на різні природні ресурси з цінними видами флори та фауни, тому створення і утримання об'єктів і заповідних території на Поліссі є вкрай потрібною справою.

Об'єктом даної роботи є заповідні території полісся.

Предметом дослідження є поширити знання про загальні відомості заповідних територій полісся.

Метою роботи була систематизація відомостей про особливості поширення та загальні відомості заповідних територій полісся.

Завдання, які ставились перед роботою:

1) проаналізувати і вивчити літературні та інтернет - джерела про заповідні території полісся.

2) з'ясувати особливості поширення заповідних територій полісся.

3) охарактеризувати заповідні території полісся.

4) сформувати знання про заповідні території полісся.

5) визначити до яких адміністративних одиниць належать заповідні території полісся.

6) дати характеристику природнім умовам заповідних територій полісся.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНІ УМОВИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ ЯК ЧАСТИНИ ПОЛІСЬКОЇ НИЗОВИНИ

Українським Поліссям називають частину Поліської низовини, яка знаходиться в межах України. Поліська низовина включає частину Білорусі, України, Росії та Польщі. На півночі вона обмежена Біморуською височиною, на сході - Середньоруською височиною, на сході - Подільською височиною, Придніпровською височиною та Придніпровською низовиною. Південна межа добре виявлена на заході (під Західного Бугу до Горині) та на сході (в Сумській області). Українське Полісся являє собою південну частину цієї низовини.

Характерними рисами поліських ландшафтів є слабо почленований р0лм:ф, значне поширення водно-льодовикових піщаних відкладів, велика заболоченість. Бідність ґрунтів, сформованих на пісках, та заболоченість сприяли збереженню тут природної рослинності, яка займає близько двох третин території (разом з луками).

Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані. Відносні висоти на поперечних профілях через долини і межиріччя здебільшого знаходяться в межах 20-50 м. Надзаплавні тераси мають нечіткі зовнішні межі, у сусідніх річок вони часто зливаються. Інший характер мають долини Тетерева, Ужа, Случі, Уборті та їх приток на ділянках, де вони перетинають Український кристалічний щит. Тут долини мають меншу ширину, береги круті, з відслоненнями твердих порід. На Українському Поліссі відомі прадолини льодовикового віку, найбільші з яких - Стир-Словечна, яка проходить від центральної чистини Волинської області до пониззя Прип'яті на території Білорусі і Замглай на Чернігівському Поліссі.

На Західному Поліссі багато озер. Серед них Шацька група озер, до якої належать найбільші на Українському Поліссі озера - Світязь (27,5 км2) і Пулемецьке (16,5 км2). У формуванні багатьох західнополіських озер велику роль відіграють карстові процеси.

Полісся є неоднорідним за геологічною будовою. Центральне (Житомирське) Полісся знаходиться в межах Українського кристалічного щита. Тут близько до поверхні підходять докембрійські кристалічні породи, які в долинах річок, а інколи і за їх межами, виходять на поверхню. Найбільш піднятою частиною Житомирського Понісся (і Українського Полісся в цілому) є Словечансько-Овруцькависочина з максимальною висотою 3 16 м над р.м. Частина цього кряжу вкрита лесовими відкладами, в яких розвинена густа мережа ярій.

На захід, схід і північ від Центрального Полісся кристалічні породи занурюються. В західній частині Українського Полісся близько до поверхні залягають породи крейдового та третинного піку, переважно карбонатні. Вони мають суцільне поширення, залягають вище базису ерозії, с ґрунтотворними на значній площі, в основному на півдні. Поширення карбонатних порід зумовлює наявність на Волинському Поліссі карстових форм рельєфу. На Київському та Чернігівському Поліссі дочетвертинні породи є здебільшого некарбонатними (піски, глини). Карбонатні породи крейдового віку характерні також для Новгород-Сіверського Полісся. Вони відслонюються у долині Десни.

На більшій частині території поверхня складена четвертинними відкладами. Найпоширенішими є флювіогляціальні (воднольодовикові) відклади, переважно піщаного та супіщаною механічного складу. На великій площі, особливо у Волинській області, центральній та східній частинах Житомирської області, поверхня сформована льодовиковими відкладами (мореною), яка являє собою переважно валунні суглинки та супіски. Дуже поширені алювіальні відклади - як сучасні (в заплавах) так і давні (на надзаплавних терасах та в прадолинах). Потужність четвертинних відкладів на Поліссі в межах України невелика, здебільшого не перевищує 40 м, тоді як на території Білоруського Полісся часто перевищує 150 м.

Під час максимального зледеніння більша частина Українського Полісся була вкрита льодовиком. У сучасному рельєфі льдовикові форми найпомітніші на заході Полісся. Тут між Західним Бугом і Горинню знаходиться Волинська моренна гряда, яка піднімається приблизно на 30 м над навколишніми землями.

Українське Полісся, займаючи північну і північно-західну частину України, характеризується відповідно дещо нижчими, ніж у середньому по Україні, температурами і дещо вищою кількістю опадів. У межах Українського Полісся середня температура найтеплішого місяця липня варіює у вузьких межах - від +18,5 °С на заході до +19,2 °С на сході. Значно крутішим є градієнт середніх температур найхолоднішого місяця року - січня. Середні січневі температури на заході Українського Полісся близько 4,5 °С, на сході - близько -8 °С. Середня річна кількість опадів знаходиться переважно в межах від 500 до 600 мм. При цьому немає істотних відмінностей за кількісно опадів ні між західною і східною частинами Українського Полісся, ні між північною і південною його частинами. На Українському Поліссі середньорічна кількість опадів близька до середньорічної випаровуваності і, як правило, дещо вища за випаровуваність. Показник гумідності-аридності клімату (різниця опадів і потенційної випаровуваності) для Полісся вищий, ніж для більшої частини України. Він на Поліссі зростає з півдня на північ, а в західній частині Полісся - зі сходу на захід. В Україні вищі значення цей показник має в Карпатах, у верхній частині Кримських гір, а на рівнині - в західних лісових районах у Львівській та Івано-Франківській областях.

Для ґрунтового покриву Полісся характерна висока мозаїчність. Це пояснюється, з одного боку, високим різноманіттям ґрунтотворних порід (долини мають велику ширину, межиріччя тут не вкриті однорідними лесами, як у південніших регіонах України), з іншого боку, -- великими відмінностями у зволоженні, які в свою чергу пов'язані з високим середнім рівнем залягання ґрунтових вод і переважно легким механічним складом грунтів, які з цієї причини слабо втримують воду і легко пересихають. Підвищення поверхні ґрунту лише на кілька десятків сантиметрів на Поліссі, як правило, викликає великі зміни у ґрунтотворних процесах і рослинності.

Торфові поклади товщиною понад 0,7 м займають близько 4,3% території. Значному розвитку заболочування і торфоутворення на Поліссі сприяє слабо дренована поверхня, що зумовлює високий рівень ґрунтових вод і їх повільний рух, а також достатньо вологий клімат.

Це унікальний регіон, на формування якого в антропогені мали вплив діяльність льодовика та його вод, неодноразові значні зміни клімату. За збереженістю природної рослинності Українське Полісся посідає перше місце серед регіонів рівнинної частини України.

Полісся - самобутний регіон щодо біологічного різноманіття, в тому числі фіторізноманіття. Тут зберігається значна кількість бореальних видів та угруповань, а в Західному Поліссі також центральноєвропейських.

У загальноекологічному аспекті це осередок специфічної постгляціальної рослинності та флори, в тому числі гляціальних реліктів, а також один з основних міграційних шляхів птахів.

Всі ці фактори сприяли створенню природно-заповідних територій, які зараз перебувають під охороною.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ ПОЛІССЯ

2.1 Рівненський природний заповідник

Розташування: Рівненська область, Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський та Сарненський райони. Площа: 42288,7 га. Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України.

Рівненський природний заповідник було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356 на площі 47046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею 42288,7 га.

Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення: ландшафтний заказник "Білоозерський" (Володимирецький р-н), загальнозоологічний - "Перебродівський" (Дубровицький та Рокитнівський р-ни), ботанічний - "Сира Погоня" (Рокитнівський р-н), гідрологічний - "Сомино" (Сарненський р-н). Це найбільші за площею і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону. Значну роль у їх вивченні та розробці рекомендацій щодо охорони відіграли українські болотознавці на чолі з професором Є.М.Брадісом та вчені-орнітологи.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.

В установі працюють 206 чоловік, з них у науковому підрозділі - 6, у службі охорони- 69 осіб.

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся Зони мішаних лісів. Вона добре виражає основні риси ландшафту, притаманні цій частині України, - рівнинність рельєфу, переважання пісків, позитивний баланс вологи, високі залісненість та заболоченість. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви "Сомино", "Сира Погоня" та "Переброди" належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною Українського Полісся. Болота тут займають близько 20% площі.

Клімат району розташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадів становить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зона достатнього зволоження з середньою температурою липня +18,5°С, січня - -5,5°С і середньорічною температурою + 6-7 °С.

За геоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає на глибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими та алювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявлена лише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок - переважно торфи.

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні та еумезотрофні).

Характерною ознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіх типів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота з багатим живленням - низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота: ті, що досягли високого ступеня розвитку - верхові (оліготрофні) та менш розвинені - перехідні (мезотрофні).

Кожна ділянка заповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринного світів.

"Переброди" - обводнений болотний масив, через що і дістав свою назву. Він має рідкісний для України хід розвитку - периферійно-оліготрофний, тобто розвиток болота, наростання шару торфу, збіднення живлення тут відбуваються від периферії до центру. По периферії переважають перехідні угруповання осоково-сфагнових боліт, де ростуть рідкісні види флори України (шейхцерія болотна, росичка проміжна, верба чорнична, занесені до Червоної книги України) та рідкісні види осок - багнова, тонкокореневищна. Рідкісні для нашої країни осоково-шейхцерієво-сфагнові угруповання, що зростають в урочищі Корогод, занесено до Зеленої книги України.

У центральній, найбільш обводненій частині болотного масиву, зосереджені низинні болота. Тут переважають очерет та осока омська. Звичними є такі болотні види як смовдь болотяна, вербозілля звичайне, куничник сіруватий.

Лісова рослинність на ділянці Переброди розміщується на невеликих мінеральних острівцях та гривах. Це переважно соснові ліси вересові, зеленомохові з чорницею, брусницею, орляком. Росте в них рідкісний вид плаунових - дифизіаструм Зейлера, плямами виділяються ділянки північного виду - цінної лікарської рослини мучниці.

Масив Переброди у 2004 році віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення.

"Сира Погоня" - єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною - росичкою круглолистою - росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України - журавлина дрібноплода.

Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами - здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.

Ділянка "Сомино" за характером рослинного покриву має основні риси Західного Полісся. Це велика ділянка перехідних боліт, збережена в природному стані. Вона є крайньою південно-західною частиною болотного масиву Кремінне, розташованого в межиріччі річок Леви та Ствиги. Перехідне болото на цій ділянці переривається смугами суходолів та прилеглих лісових боліт. Тут розташоване озеро Сомино - типове озеро для Західного Полісся. Озеро ерозійно-карстового походження, його площа становить 56 га, максимальна глибина - 13 м.

На ділянці Сомино переважають осоково-сфагнові болота, трапляються ділянки очеретяно-осоково-сфагнових боліт. Тут росте багато рідкісних болотних видів рослин: росичка проміжна, шолудивник королівський, лікоподієла заплавна, ситник бульбастий, верба чорнична, хамарбія болотна, поширені реліктові види - верба лапландська, осока тонкокореневищна. Масив Сомине - одна з найбагатших у флористичному відношенні ділянок заповідника.

"Білоозерська" ділянка відзначається різноманіттям болотних комплексів.

У долині річки Березини виявлена майже вся гамма болотних рослинних угруповань Українського Полісся - від осоково-гіпнових до осоково-сфагнових. Підвищені елементи рельєфу займають соснові ліси зеленомохові та чорницеві, ще вищі - лишайникові, а знижені - заболочені ліси з багном болотним та молінією.

На території Білоозерського масиву знаходиться озеро Біле карстового походження. Це одне з найбільших озер в Рівненській області. Його площа становить 453 га, середня глибина - 4 м, максимальна глибина - 26 м. Вода його чиста й прозора, на дні добре видно майже біле вапнякове каміння, яке і дало озеру таку назву. По його берегах негустими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді трапляються ділянки з лататтям білим.

Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відмічено наявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідника зареєстровано 101 вид грибів.

У складі флори заповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид - до Додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки - лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів - тетерева, рябчика, зрідка - глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, - лелека чорний. Досить поширені хижі птахи - боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім "чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до "червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

2.3 Шацький національний парк

Розташування: Волинська область, Шацький район. Площа: 48977,0 га.

Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України.

Шацький національний природний парк було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 28 грудня 1983 року № 533, на площі 32515,0 га. Згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 31 березня 1986 р. № 159-р в постійне користування парку було надано 6761,8 га, а відповідно до Указу Президента України від 16 серпня 1999 року № 992 площу парку було розширено і на сьогодні вона становить 48977,0 га, з них 20856,0 га земель знаходиться у його постійному користуванні.

Парк було створено на базі державних ландшафтних заказників "Озеро Кримне", "Озеро Пісочне", "Озеро Пулемецьке", "Озеро Світязь", які були оголошені у 1974 році, зоологічної пам'ятки природи "Озеро Климівське", гідрологічних пам'яток природи "Болото Луки", "Болото Мелеване", "Болото Піддовге-Підкругле", що були оголошені у 1975 році.

На сьогодні до території парку входять ботанічний заказник загальнодержавного значення "Втенський" (130,0 га), лісові заказники місцевого значення "Ростанський" (14,6 га) та "Ялинник" (83,0 га), іхтіологічний заказник "Сомиець" (46,0 га) та 4 ботанічні пам'ятки природи місцевого значення.

Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 5145,0 га, зону регульованої рекреації - 12971,0 га, зону стаціонарної рекреації - 978,0 га та господарську зону площею 29883,0 га.

Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів Шацького поозер'я, посилення охорони водно-болотних угідь міжнародного значення, сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

В установі працюють 126 чоловік, з них у науковому підрозділі - 7, у службі охорони - 65 осіб.

Територія парку знаходиться на заході одного з найкрупніших болотно-озерно-лісових комплексів у Європі - регіону Полісся, яке поширене на півночі України, півдні Білорусі та, частково у Польщі та Російській Федерації.

За схемою фізико-географічного районування територія парку відноситься до області Волинського Полісся Поліської провінції Зони мішаних лісів південного заходу Східно-Європейської рівнини. Тут проходить головний Європейський вододіл, який розділяє басейни річок Прип'яті і Західного Бугу.

Територія парку включає, переважно, типові для Західного Полісся екосистеми: озерні, лісові, болотні та лучні. Чорницево-зеленомошні соснові ліси є тут найбільш характерним типом лісів. Луки та водні екосистеми зустрічаються переважно поблизу рік та озер.

Визначальною особливістю цієї території є зосередження на ній великої кількості озер, різних за своїми характеристиками та походженням, що утворюють одну з найбільших озерних систем Європи. В пониззях між озерами знаходяться евтрофні та мезотрофні осокові болота. Тут представлені також рідкісні для Полісся оліготрофні болота.

Поверхня Шацького природного парку плоска, рівнинна, з незначним уклоном на північ і абсолютними висотами в межах 160-180 м над рівнем моря. Оскільки ця територія знаходиться у межах крайової зони Дніпровського льодовика, тут трапляються як флювіогляціальні, так і власне льодовикові моренні відклади. Для південно-східної частини парку характерні водно-льодовикові форми рельєфу - флювіогляціальні піщані ози, які трапляються також в околицях с. Світязь. Підвищення чергуються із заболоченими зниженнями. Найхарактернішою геоморфологічною особливістю парку є поширення озерних котловин.

Усього в сучасних межах парку є 23 озера загальною площею 6338,9 га. Вони є характерними представниками поліських озер, розміщених в пониженнях, які утворились внаслідок вимивання розчинних гірських порід, осідання земної поверхні при виносі дрібних фракцій із пористих нерозчинних порід та з опусканням і підняттям окремих тектонічних блоків.

За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала, яка перевищує 200 га, а озеро Світязь є найбільшим і найглибшим озером природного походження в Україні. Його площа становить 2622,0 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58,4 м, середня глибина - 6,9 м. Другим за величиною є озеро Пулемецьке (1568 га), далі ідуть озеро Луки (673,2 га), Люцимер (430,0 га, Острів'янське (255,0 га), Пісочне (187,0 га). Найменшим є озеро Навраття, площа якого становить 1,9 га, довжина 175 м, ширина 150 м, максимальна глибина - 2,0 м, середня глибина 1,0 м.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера (Світязь, Пулемецьке, Пісочне) пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ять у межах парку має ширину до 1,5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

Мозаїчність рельєфу території Шацького парку зумовила і значне різноманіття її ґрунтового покриву. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти, що сформувалися на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах. Високе залягання ґрунтових вод сприяє формуванню глейових різновидів цих ґрунтів. Обмежено поширені дерново-карбонатні ґрунти на кальцитових глинах та суглинках, що мають лужну реакцію, значний вміст карбонатів та гумусу. Під трав'янистою рослинністю сформувалися дерново-глейові та лучні ґрунти на алювіальних відкладах. Значну частину території займають торф'яні ґрунти, що утворилися у пониженнях внаслідок надмірного зволоження.

Клімат тут помірно континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, значними опадами, нежарким літом. Зима з частими відлигами, невеликою кількістю опадів. Переважають західні вітри, що пом'якшують температурний режим території. В цілому клімат парку сприятливий для розвитку різноманітних видів рекреації.

Особливості геолого-геоморфологічної будови та кліматичних умов, наявність численних озер вплинули на характер рослинності парку. Сучасний його рослинний покрив відзначається мозаїчністю та різноманітністю: ліси займають 27472,8 га (56,1 % території парку), болота - 1344,3 га (2,7%), водойми (озера, ставки, канали) - 6932,5 га (14,1%). Решта площі зайнята під сільськогосподарськими угіддями, населеними пунктами, садибами, дорогами тощо.

На території парку представлені як природні, так і трансформовані людською діяльністю екосистеми. Тут представлені природні ліси та різновікові лісові насадження, незаймані болота та меліоровані торфовища з системою канав, луки та сільськогосподарські угіддя. Більшість боліт є меліорованими.

Ліси поширені на території парку порівняно рівномірно, але суцільні великі масиви їх зосереджені в його східній частині. Тут переважають соснові ліси, для яких характерний середньовіковий деревостан, досить високий і добре зімкнений. Найпоширенішими є сосняки-чорничники. Їх охоче відвідують як місцеве населення, так і відвідувачі парку в сезон збору ягід. Дещо менші площі зайняті сосновими лісами, зеленомоховими та вересовими. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими. Досить значною у лісовому покриві є роль вільшаників, невеликі ділянки яких зустрічаються по всій території парку. Вони розташовані по периферії боліт та у пониженнях на торф'янисто-глейових ґрунтах. Переважають вільшаники кропивові, часто трапляються гравілатові та осокові. Березові ліси трапляються на місці корінних соснових лісів. З них особливо привабливими для відпочинку є березняки орлякові та злакові. Їх світлі деревостани, грибні місця приваблюють відвідувачів парку. Ділянки з більш багатими ґрунтами зайняті дубово-сосновими та грабово-дубовими лісами, проте вони займають незначні площі.

На території парку є багато боліт. Вони різноманітні за потужністю торф'яних шарів і типом рослинного покриву. Найпоширеніші низинні (евтрофні) болота, серед яких переважають трав'яні. Вони сформувалися переважно в заплаві Прип'яті і частково - Західного Бугу. В міжозерних котловинах зосереджені як евтрофні, переважно осоково-гіпнові, так і мезотрофні болота, зрідка трапляються оліготрофні болота. Найбільшими із болотних масивів є болота Вунич (322,0 га), Кругле-Довге (260,3 га), Став (220,0 га), Рипицьке (110,0 га).

Своєрідності території парку надають і луки, основні масиви яких прилягають до східної частини заплави Прип'яті. Невеликими ділянками трапляються вони і серед лісових масивів та на припіднятих ділянках навколо боліт.

Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води - кугою озерною. На великих глибинах трапляються угруповання жабурника, рдесників, водопериці та ін. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох видів птахів.

Великого природоохоронного значення Шацькому парку надає наявність рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут нараховується 14. До них відносяться такі лісові угруповання: групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, соснових лісів ялівцевих (з ялівцем звичайним), дубово-соснових лісів ліщинових. Серед болотної рослинності рідкісними є формації шейхцерієво-сфагнова та осоково-шейхцерієво-сфагнова, осоки Девелла, меч-трави болотної, а серед водної рослинності - формації альдрованди пухирчастої, латаття білого, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих, їжачої голівки малої, рдесника червонуватого, рдесника туполистого, куширу підводного.

Флора парку налічує 795 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є родини складноцвітих, злакових та осокових. Тут відмічено зростання 110 видів мохоподібних, 265 видів діатомових водоростей, 75 видів справжніх грибів. Загалом тут представлено біля 40% флори Українського Полісся в цілому або 70% флори Західного Полісся.

До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку: береза низька, зозулині черевички справжні, булатка червона, гніздівка звичайна, жировик Лезеля, любка дволиста, журавлина дрібноплода, росички англійська та середня, товстянка звичайна і ін.

Фауна парку загалом включає три фауністичні комплекси: лісовий, водно-болотний та синантропний. У кількісному відношенні домінують представники перших двох комплексів.

Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: тут зустрічаються лось, косуля, дикий кабан, заєць-русак, білка. Із хижих ссавців звичайними на території парку є лісова куниця, горностай, ласка, лісовий тхір, лисиця, рідкісними - куниця кам'яна, борсук, видра річкова, єнотовидний собака та вовк. Нечисленними або навіть рідкісними є представники рукокрилих: водяна нічниця, вухань, пізній кажан, вечірниця дозірна, малий нетопир. Своєрідною і різноманітною є орнітофауна парку. Її орнітокомплекси (лісові, прибережні, пасовищ, заболочених лук, сільгоспугідь) найбільш повно характеризують і відображають весь склад орнітофауни Волинського Полісся. Із плазунів у значній кількості зустрічаються ящірки, вуж звичайний, черепаха болотяна, рідко можна побачити гадюку, мідянку та веретінницю ламку. Із земноводних звичайними є тритон звичайний, ропухи, жаби, із риб - лящ, щука, окунь, плітка, плоскирка, карась, зрідка трапляються сом, минь і ін. В озерах парку водиться такий цінний вид риб, як вугор річковий.

Фауна хребетних налічує 333 види: 29 видів риб, 12 - земноводних, 7 - плазунів, 241 вид птахів, 44 види ссавців. Із безхребетних тут зареєстровано мешкання 31 виду молюсків, 71 вид ракоподібних, 244 - павукоподібних, 110 - комах. Із них 9 видів занесені до Європейського червоного списку, 33 види - до Червоної книги України, 154 види - до Додатку 2 Бернської конвенції.

Із "червонокнижних" на території парку охороняються ропуха очеретяна, мідянка, лелека чорний, лебідь малий, жовта чапля, пугач, шуліка рудий, гага звичайна, корольок червоноголовий, кутора мала, горностайі ін.

Надзвичайно велике значення має територія парку для збереження багатьох видів птахів. Західне Полісся є важливим регіоном для збереження глобально зникаючого виду птахів - очеретянки прудкої, важливим середовищем існування таких видів, як глухар, коловодник ставковий, журавель сірий та ін., які в Європі знаходяться під загрозою зникнення. Цей регіон є дуже важливим місцем відпочинку птахів під час їх міграцій. Більшість із зазначеного числа видів птахів у парку є мігруючими і зупиняються у цьому озерному районі для відпочинку. Тут пересікаються два шляхи міграцій: північно-південний Біломоро-Балтійсько-Середземноморський та Поліський широтний. Загалом під час весняних та осінніх міграцій в цьому районі зупиняються більше 10 тис. особин птахів. Найбільше під час міграцій тут збирається качок та гусей (особливо гуски сірої), багаточисельними є також мартин звичайний, лиска, норець великий, чайка, кулики: травник, веретенник великий та ін. Велике різноманіття водно-болотних та хижих птахів, серед яких багато рідкісних видів, спостерігається тут уже впродовж багатьох років. З огляду на це найбільш цінні водні акваторії та заболочені землі загальною площею 32850 га з 1995 р. увійшли до Рамсарського переліку у складі водно-болотного угіддя міжнародного значення "Шацькі озера".

У 1999-2003 рр. у межах Шацького національного природного парку реалізовано проекти з ренатуралізації боліт навкруги озер Кримно, Пулемецьке, Острів'янське та Люцимер. У результаті стабілізувався рівень води в озерах та обводненість прилеглих до озер боліт, відновлюється рослинний покрив боліт, спостерігається збільшення чисельності видів водно-болотних птахів. Дані проекти з такими позитивними результатами будуть реалізовуватися і в інших місцях парку. Ця робота має не тільки значний ефект для збереження біорізноманіття, а й також сприяє розвитку наукових досліджень та екологічній освіті. Обмін досвідом та еколого-освітні заходи відносяться до важливих видів діяльності Шацького національного природного парку. Тут є 4 науково-дослідні стаціонари українських університетів.

Поєднання численних озер з лісовими масивами, своєрідний поліський колорит, різноманіття рослинних угруповань та висока їх естетична цінність, добре розвинена транспортна мережа сприяли розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. На даний час у парку функціонують чотири зони відпочинку: "Гряда", "Світязь", Урочище Гушове" та "Пісочне". На берегах озер розміщено велику кількість баз відпочинку, пансіонат "Шацькі озера" (600 місць), санаторій "Лісова пісня" (420 місць), спортивні та дитячі табори та низка малих наметових містечок. В останні роки у парку проводиться Міжнародний пісенний фестиваль "На хвилях Світязя".

Відвідувачі можуть ознайомитися з природою парку, відвідавши еколого-пізнавальні маршрути "Лісова пісня", протяжністю 5,6 км, що пролягає сосновими лісами між озерами Пісочне і Перемут, та "Світязянка", протяжністю 5,2 км, що проходить поблизу о. Світязь.

2.4 Поліський природний заповідник

Розташування: Житомирська область, Овруцький та Олевський райони. Площа: 20104,0 га. Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України .

Поліський природний заповідник було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 року № 568.

Площа заповідника становить 20104,0 га, площа його охоронної зони - 14146,0 га.

Заповідник розташований у північно-західній частині Центрального, або Житомирського, Полісся України. Це типовий і, разом з тим, унікальний куточок мальовничої поліської природи у межиріччі р. Уборті та її притоки - р. Болотниці. Територія заповідника знаходиться на межі Українського кристалічного щита та Прип'ятьської низовини. Основу геологічної будови становлять докембрійські породи (граніти, гнейси, лабрадорити, кварцити, габро). Ґрунтоутворювальними породами є насамперед четвертинні відклади кайнозою, представлені водно-льодовиковими та алювіальними пісковиками дніпровського зледеніння, а також сучасний алювій і органогенні утворення - торфовища.

Рельєф заповідника - це поєднання високих піщаних гряд, дюн і валів, що утворилися в льодовиковий період, та понижень між ними, які зайняті сфагновими болотами. Переважають дерново-середньопідзолисті піскові та глинисто-піскові ґрунти різного ступеню оглеєння, а в пониженнях - торф.

Клімат у районі розміщення заповідника помірно вологий, континентальний, з теплим, помірно вологим літом і м'якою хмарною зимою. Середня літня температура повітря становить +17 °С з абсолютним максимумом +33 °С, середня зимова - -7 °С з абсолютним мінімумом -36°С. Річна сума опадів коливається від 510 до 1070 мм.

Рівень ґрунтових вод на пониженнях становить лише 0,2-0,5 м, а на підвищеннях - до 15 м. Тут зустрічається значна кількість джерел. Здебільшого води їх поглинаються болотами, інколи вони живлять струмки, які впадають у річки заповідника або губляться в болотах. З часів осушувально-меліоративної кампанії тут збереглися неглибокі канави, якими вода збігає з боліт. В окремих місцях на територію заповідника заходять глибокі канави (загальна їх протяжність становить 7 км) меліоративних систем.

Такі фізико-географічні умови стали визначальними для формування на цій території своєрідного бореального рослинного комплексу з переважанням соснових лісів і сфагнових боліт.

У минулому ця місцевість була ще більше заболоченою із суцільним бездоріжжям і непрохідними хащами з грузькими болотами. З часом її природні екосистеми зазнавали антропогенного впливу. У роки війни значні площі лісів були вирубані і спалені, а в 60-ті роки землі заповідника зачепила осушувальна меліорація, що, звичайно, не могло не вплинути на його природні комплекси.

У заповіднику представлені як типові для Полісся рослинні угруповання, так і унікальні, які більше не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бореальні (північні) угруповання - лісові та болотні.

З давніх-давен на цій території переважали соснові ліси, які нині займають 77,1 % площі вкритих лісом земель заповідника. Частка березових лісів становить 16,8 %, а вільхових та інших - 6,1 % лісовкритих площ.

Розподіл рослинних угруповань у заповіднику визначається глибиною залягання ґрунтових вод, тобто розміщенням ценозу на певному елементі рельєфу: на піщаній дюні, її схилі, у міждюнній улоговині тощо. Привершинні ділянки піщаних дюн зайняті лишайниковими борами (біломошниками), рідкісними для України. Сосни тут низькі, у віці 50-70 років мають висоту не більше 10 м. Ґрунтозахисне значення цих угруповань значне, хоч ці ценози і вважаються найбіднішими на Поліссі.

На більш понижених ділянках рельєфу сформувалися соснові ліси з чорницею, брусницею, вересом та зеленим мохом. У міждюнних улоговинах ростуть сосняки довгомошні та сфагнові. В заплавах річок зосереджені березові та березово-вільхові ліси, подекуди з домішкою осики. У південно-східній частині заповідника є ділянки осикових, дубових і дубово-соснових лісів.

Переважають у заповіднику типові поліські болота, більшість яких належить до мезотрофних. Загалом площа боліт і заболочених лісів становить близько 5 тис. га. Це насамперед рідколісні осоково-сфагнові болотні комплекси. Унікальними є опуклі оліготрофні болота, де домінують бурі й червоні сфагнові мохи. На болотному масиві Спуди ростуть льодовикові реліктові та арктобореальні види, зокрема шейхцерія болотна та журавлина дрібноплода.

До Зеленої книги України занесено 10 рослинних угруповань: 4 лісових, 2 болотних та 4 водних. З лісових угруповань охороняються соснові ліси чорничні та зеленомохові - типові для Українського Полісся, соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві - рідкісні лісові угруповання, які на території країни знаходяться на крайній межі свого поширення. Серед болотних рослинних угруповань збереглися сосново-сфагнові опуклі верхові болота з журавлиною дрібноплодою та рідкісні реліктові шейхцерієво-сфагнові. Значного поширення в заповіднику набули водні угруповання з участю водяного горіха плаваючого, лілії білої, глечиків жовтих та їжачої голівки малої.

Флора судинних рослин нараховує 604 види, мохоподібних - 139, водоростей - 376, лишайників - 140, грибів - 42 види. Надзвичайне значення має Поліський природний заповідник для збереження фітогенофонду рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України. Тут росте 20 таких видів вищих рослин, а два види (козельці українські та сілка литовська) занесені до Європейського червоного списку.

Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родини орхідних - гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста; родини плаунових: діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна. Значну наукову цінність становлять реліктові види: верби лапландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. У заповіднику охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. У флорі заповідника відмічено багато цінних лікарських рослин: цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця, або ведмеже вухо.

Тваринний світ заповідника налічує 39 видів ссавців, 180 - птахів, 7 - плазунів, 11 - земноводних, 19 - риб, 537 - комах.

Звичними тут є зустрічі з ссавцями (лось, косуля, олень благородний, кабан дикий, лисиця, куниця лісова, бобер річковий, білка звичайна, заєць-русак, тхір лісовий, ласка та їжак звичайний); птахами (лелека білий, куріпка сіра, крижень, чирок-тріскунок, тетерев, шуліка чорний); плазунами (вуж звичайний, гадюка звичайна, черепаха болотяна, ящірка прудка); земноводними (тритон гребінчастий, часничниця, жаби озерна, ставкова і трав'яна). Із риб звичайними є щука, сом, лин, в'юн, в'язь, минь і ін.

У заповіднику мешкають багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України занесено 14 видів: з птахів - лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сича волохатого, сичика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; із круглоротих - міногу українську. Тут відбувається гніздування лелеки чорного і глухаря, що свідчить про наявність куточків справді "дикої" природи.

Охороняються у заповіднику і 6 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку. Зокрема, це вовчок ліщиновий, вовк, видра, рись, деркач, мінога українська та мурашка руда лісова.

Усі занесені до Червоної книги України види птахів та видра річкова входять і до групи видів тварин, що підлягають особливій охороні за Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 рік). Загалом тут охороняються 118 таких видів, хоча більшість з них є у нас звичними.

2.5 Черемський природний заповідник

Розташування: Волинська область, Маневицький район. Площа: 2975,7 га. Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України.

Заповідник розташований у північній частині Маневицького району Волинської області на межі з Рівненською областю, за 6 км на північ від с.Замостя. Заповідник представляє собою природно-територіальні комплекси, де збереглися малопорушені антропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним мезотрофним (перехідним дуже обводненим) осоково-сфагновим болотом Черемське (місцева назва «Чірмуське»), в межах якого знаходяться озера Черемське та Редичі.

Заповідник віддалений вiд населених пунктiв, на його території відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, його територія знаходиться в безпосередній близькості з Рівненським природним заповідником (Білоозерський філіал) i межує iз 30-ти кілометровою зоною Рівненської АЕС (м.Кузнецовськ).

Черемський природний заповідник був створений Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1234 на базі Черемського заказника загальнодержавного значення, площею 903 га та його охоронної зони, а також трьох заказників місцевого значення: орнітологічного заказника "Урочище Сузанка", загальнозоологічного заказника "Карасинський" та ботанічного заказника "Карасинський ялинний-1". Це перший заповідник, створений у Волинській області.

Заповідник створено з метою збереження типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся. Загальна площа його становить 2975,7 га. В установі працюють 23 чоловіка, з них у науковому підрозділі - 3, у службі охорони - 11 осіб.

За схемою фізико-географічного районування територія відноситься до Новочервищанського району підобласті Верхньоприп'ятського Полісся області Волинське Полісся Поліського краю Зони мішаних лiсiв пд.-зх. Схiдно-Європейської рівнини. Заповідник знаходиться у міжріччі річок Стоходу i Веселухи, близько межi Верхньоприп'ятської низовини iз Волинським моренним пасмом в зонi Пінських боліт. Особливістю географічного положення заповідника є те, що по Черемському болотному масиву проходить лiнiя вододілу мiж річками Стохiд i Веселуха.

До основних типів ґрунтів Черемського заповідника відносяться дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові опідзолені та болотні ґрунти.

Клімат в районі розміщення заповідника помірно-континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню. Середньорічна температура повітря становить +7,2°С, а середньорічна кількість опадів - 634,4 мм.

Із загальної площi заповідника ліси становлять 64,5%, болота - 33,7%, просіки i квартальні лiнiї - 0,7%, озера (Редичi - 11 га, макс. глибина 4,5 м та Черемське - 7,7 га, макс. глибина 7 м) - 0,6%, дороги - 0,4%, меморіал партизанської слави - 0,1%.

За геоботанічним районуванням територія заповідника відноситься до Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових лiсiв чорницево-зеленомохових i боліт різних типiв, Ковельсько-Сарненського (Захiднополіського) округу Поліської підпровінції Схiдно-Європейської провінції широколистяних лiсiв.

Рослинність заповідника характеризується ценотичним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю раритетних угруповань.

В заповіднику відмічено різні типи рослинності: водна, болота, ліси, чагарники, луки, пустища. Найпоширенішою є лiсова рослинність. Серед посадок, здебільшого соснових лісів, переважають молоді та середньовікові. Найбільш поширеними типами умов місцезростання є субори (53% площі лісів), а типами лісу - вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновий субір, де головною породою є сосна звичайна. Досить поширеними є сугруди, що займають 18,9% площі лісів; переважаючими серед них є сирі та мокрі типи, а домінуючою породою є вільха чорна. Із борових типів (11,2% площі лісів) найпоширеніший свіжий сосновий бір (7,6%), де головною породою є сосна звичайна. Серед лісів переважають суходільні (1205,8 га, або ж 40,5 % площі заповідника), хоча частка заболочених лісів теж досить значна (589,2 га, або ж 19,8% загальної площі). Ялинники, що знаходяться тут на південній межі ареалу, є різновіковими, вони трапляються фрагментарно. Дубові, дубово-соснові, грабово-дубові ліси займають невеликі площі. Поруч із сосновими борами є березові ліси. Значні площi у заповіднику зайняті водно-болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, в їх межах, у добре зволожених i протічних умовах, сформувалися евтрофнi ділянки, а оліготрофні болота займають меншi площi й трапляються невеликими острівцями по периферії. Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинність пустищ i чагарникiв. Чагарникова рослинність з домінуванням верб різних видів із різнотравним покривом зустрічається зрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається у озерах Черемське та Редичi, каналах i від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю.

Систематична структура флори вищих судинних рослин заповідника включає 5 відділів, 7 класів, 54 порядки, 103 родини, 382 роди і 760 видів та підтверджує хорошу збереженість флори і значну біорізноманітність. Мохоподібних за попередніми даними нараховується 100 видів, лишайників - 53 види, грибів - 133 види.

Серед основних найтиповіших зооценозів заповідника слід відмітити фауністичні комплекси водойм і водно-болотних комплексів соснових лісів, широколистяних лісів, чагарників, сухих пустищ і галявин.

За попередніми даними, з хребетних тварин у заповіднику мешкають: 18 видів риб, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 141 вид птахів та 42 види ссавців. Безхребетні тварини поки що вивчені недостатньо.

До Європейського червоного списку занесено 11 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, мурашка руда лісова, п'явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись. Тут виявлено 41 вид тварин, занесених до Червоної книги України: дозорець-імператор, райдужниця велика, вусач мускусний, джміль моховий, джміль яскравий, красуня-діва, красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, кордулегастер кільчастий, волохатий стафілін, ендроміс березовий, люцина, п'явка медична, ляра анафемська, жук-олень, мегариса рогохвостова, ванесса чорно-руда, махаон, синявець Мелеагр, ктир гігантський, сколія степова, ропуха очеретяна, мідянка, очеретянка прудка, підорлик малий, пугач, лелека чорний, змієїд, журавель сірий, сорокопуд сірий, шуліка рудий, скопа, корольок червоноголовий, глухар, сова бородата, видра річкова, рись, борсук, горностай, норка європейська, кутора мала.

...

Подобные документы

  • Ознайомлення із природними умовами Поліської низовини. Характеристика та особливості природно-заповідних територій лісової зони України: Черемського та Рівненського заповідників, Швацького, Мезинського та Деснянсько-Старогутського національних парків.

    курсовая работа [53,6 K], добавлен 21.09.2010

  • Людина як система, феномен людини, принципи її організації, свідомість і несвідомість. Біологічне поле людини. Здоров'я та його механізми з позиції системного підходу. Аварія на Чорнобильській атомній станції. Розширення природно-заповідних територій.

    реферат [27,8 K], добавлен 27.04.2011

  • Характеристика заказників в структурі природно-заповідних територій. Сутність, види біологічної різноманітності та необхідність її збереження. Заказники місцевого та державного рівня на Рівненщині. Перспективи збереження заказника "Чолгинський".

    курсовая работа [190,4 K], добавлен 13.01.2010

  • Загальні відомості про Черкаську область, її природу. Короткий огляд деяких міст області: Чигирин, Кам’янка, Канів, Корсунь-Шевченківський, Трахтемирів, Умань. Особливості національних, історико-культурних, історико-архітектурних заповідних територій.

    реферат [28,5 K], добавлен 16.12.2011

  • Поняття про заповідну справу та природно-заповідний фонд України як пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Національна екомережа, класифікація природно-заповідних територій. Червоні книги в системі охорони біологічного різноманіття.

    реферат [31,9 K], добавлен 12.11.2010

  • Роль заповідних територій в збереженні рослинного біорозмаїття. Формування національної екологічної мережі. Дослідження головних чинників негативного впливу на стан біорозмаїття на території ботанічного заказника місцевого значення "Мальцівський".

    курсовая работа [1,5 M], добавлен 15.11.2015

  • Поняття і особливості моніторингу. Система державного моніторингу довкілля у Чернігівській області. Організація ландшафтного моніторингу рекреаційних та заповідних територій. Концепція створення геоекологічного атласу; дешифрування аерокосмознімків.

    курсовая работа [45,3 K], добавлен 25.09.2010

  • Стан та напрямки природоохоронної діяльності в межах територій природно-заповідного фонду України. Особливості організаційно-правової охорони природи. Сучасний стан проблем охорони природи, програмно-цільовий метод планування природоохоронної діяльності.

    курсовая работа [298,8 K], добавлен 25.09.2010

  • Огляд основних категорій пам’яток природи. Ботанічні сади в Україні, їх сучасний стан. Дендрологічні парки як об’єкт екологічного туризму. Характеристика заходів щодо збереження та охорони пам’яток природи. Парки - важлива категорія заповідних об’єктів.

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 11.11.2014

  • Біорізноманіття як міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. Характеристика природно-заповідного фонду України. Статус та завдання природних заповідників України, розгляд національних природних парків.

    презентация [3,4 M], добавлен 28.10.2012

  • Флора Житомирського Полісся. Інтродукція як джерело збагачення рослинних ресурсів. Природні умови, об’єкти, методи досліджень та історія вивчення інтродукції рододендронів у Житомирському Поліссі. Розмноження і використання інтродукованих рододендронів.

    дипломная работа [62,8 K], добавлен 18.11.2010

  • Вивчення предмету природно-заповідної справи - резервування, проектування та функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної мережі. Стан проектування екомережі Донецької області. Головні відомості про біоту.

    курсовая работа [43,9 K], добавлен 20.03.2011

  • Природно-географічна характеристика Корюківського району Чернігівської області. Характеристика окремих категорій природно-заповідних об`єктів. Особливості охоплення охороною біорізноманіття на територіях природно-заповідного фонду Корюківського району.

    реферат [785,4 K], добавлен 21.09.2010

  • Вивчення змісту методу екологічної профілізації. Аналіз структури динаміки деградації дубово-грабово-ясеневого фітоценозу проектованого національного природного парку "Холодний Яр". Оцінка інтенсивності рекреаційного навантаження на екологічні профілі.

    статья [230,6 K], добавлен 28.12.2012

  • Стан вивченості псамофітної флори й рослинності лівобережного полісся. Еколого-біологічна, господарська характеристика рослин псамофітів піщаного кар’єру регіону. Псамофітна рослинність Лівобережного Полісся. Роль псамофітів у заростанні пісків.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 16.04.2015

  • Теоретико-методичні аспекти впровадження екологічного аудиту острівних територій на прикладі острова Білогрудів. Характеристика етапів процесу, деталізація процедури, уточнення структури висновку екологічного аудиту у зв’язку зі специфікою об’єкта.

    статья [14,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Характеристика форм природоохоронних територій: природних національних, регіональних ландшафтних і дендрологічних парків, заповідників, заказників пам'яток садово-паркового мистецтва і природи, ботанічних садів, зоопарків та мисливських господарств.

    курсовая работа [45,5 K], добавлен 09.11.2013

  • Аналіз ціннісних властивостей лісів. Характеристика ролі лісу в підтриманні екологічної рівноваги природного середовища. Функції лісів в екостабілізації територій. Головні аспекти невиснажливого використання фіторесурсів, їх використання сьогодні.

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 21.09.2010

  • Екологічна складова розвитку територій. Концепція екологічного менеджменту в регіональному контексті. Основні аспекти екологічного імперативу розвитку території. Обмежуючі фактори, які негативно впливають на рівень екологічної безпеки в Україні.

    реферат [1,2 M], добавлен 06.12.2010

  • Природно-екологічна характеристика Чернігівської області. Структура лісових насаджень області. Стан лісів Чернігівської області. Природне поновлення лісових насаджень на непридатних для сільськогосподарського виробництва землях Чернігівського Полісся.

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 16.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.