Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГІЇ

1.1 Загальні положення і визначення екології

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ЛЮДСТВА

2.1 Стратегія екорозвитку людства

2.2 Способи подолання екологічної кризи на міжнародному рівні

2.3 Шляхи подолання екологічної кризи в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об'єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості. Організми не лише пристосовуються до середовища свого існування, але і пристосовують середовище до себе, утворюючи складну систему регульованих умов, які забезпечують життя на планеті.

Питання винайдення екологічних стратегій людства є дуже актуальним. Адже у сучасному світі природа дедалі стає все більш штучною. Створюється підґрунтя для порушення екологічної рівноваги в природі, руйнації екосистеми. Наслідком створення величезної штучної індустріальної цивілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які підтримують життя людини та інших живих організмів. У результаті всього скоєного сучасний світ став надзвичайно складним, суперечливим, нестійким, людство постало перед проблемою виживання.

Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться їй піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зусиль і підвищити готовність до співробітництва націй в таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищення міжнародної безпеки, раціональне, бережливе використання глобальних загальних природних ресурсів, регулювання народонаселення, вирішення проблем енергетики (максимальне залучення альтернативних видів енергії, підвищення ефективності, надійності та безпечності існуючих), харчування, урбанізації, охорони флори та фауни. Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все повинні вирішувати демографічні проблеми, проблеми опустелювання, знищення лісів, фауни та флори, розвинені країни суперурбанізації - перезабруднення довкілля промисловими й сільськогосподарськими відходами, особливо токсичними, понадвиробництва та понадспоживання, кислотних дощів і демілітаризації.

Обьєктом дослідження є складові географічної оболонки, що відчувають екологічну кризу. Предметом дослідження є глобальний стратегічний екологічний вплив людства на ці складові.

Мета дослідження: аналіз екологічних стратегій людства, винайдення шляхів подолання екологічної кризи.

Основними завданнями даної роботи є:

1) ознайомитися з поняттям екології як науки;

2) розглянути поширенні глобальні екологічні проблеми та їх вирішення;

3) дослідити основні екологічні стратегії людства;

4) винайти шляхи подолання екологічної кризи на міжнародному та українському рівнях.

В написанні курсової роботи було використано наступні методи:

- метод аналізу: виявити основні причини загострення екологічної кризи;

- метод індукції: формулювання окремих шляхів подолання екологічних проблем;

- метод дедукції: подання характеристики глобальних екологічних проблем.

Основними джерелами інформації в роботі є Інтернет-джерела та підручники з екології та географії.



РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

1.1 Загальні положення і визначення екології

В своїй праці «Біосфера» відзначав вплив людини на біосферу. Екологія - відносно молода наука. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи.[1]

Відомо, що основи екології, як науки, започатковані в кінці XVIII на початку XIX ст., але інтенсивно розвивається екологія починаючи з 20-х років ХХ століття(Рис.1.1).

Фундатором ідеї про те, що з плином часу відбувається зміна форм життя і форм живих організмів внаслідок боротьби за існування живих оргазмів не лише між собою, але і з оточуючим середовищем, був Чарльз Дарвін (1859р.). Грунтуючись на ученні Дарвіна про еволюцію, німецьким вченим-біологом Ернстом Геккелем у 1866 р. було запропоновано назву нової галузі науки - «екологія», який складається з двох слів, що походять з грецької (пйкпж- дім, оселя, середовище і льгпж - слово, вчення). [2]

Поступово з накопиченням нових знань про взаємозв'язок між живими та неживими компонентами природного середовища цей розділ біології перетворився в самостійну фундаментальну науку.

Значний внесок в цей процес вніс Володимир Іванович Вернадський -- видатний вчений в галузі природничих наук, який

Таким чином екологія -- наука, що комплексно вивчає середовище нашого існування, його живі і неживі компоненти, взаємозв'язки і взаємодію між цими компонентами: людиною, рослинами і тваринним світом, літосферою, гідросферою та атмосферою з обов'язковим урахуванням впливу діяльності людини, а також займається розробленням шляхів регулювання і гармонізації взаємин людського суспільства з природою.

Рис. 1. Структура екології як окремої науки [3]

Завданням екології як науки є:

??Визначення з позиції системного підходу загального стану сучасної біосфери планети, причини його формування та особливості розвитку під впливом природних та антропогенних факторів.

??Прогноз динаміки стану біосфери у часі і просторі.

??Розроблення шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства і природи, збереження здатності біосфери до самовідновлювання та саморегулювання.

Існує два напрями екології:

· теоретична екологія -- найбільш розвинений, «найстарший за віком» розділ екології. Вивчала взаємодію живих організмів між собою, закономірність їх життєдіяльності в природному середовищі існування.

· Практична екологія - розділ екології, який розвивається в трьох основних напрямах:

1. Геоекологічні науки (вивчають зміни, які відбуваються чи відбувалися колись в атмосфері, гідросфері чи літосфері; вивчають їх склад, вплив на їх стан природних явищ, наслідки людської діяльності).

2. Техноекологічні науки (спрямовані на визначення техногенних факторів забруднення довкілля цими галузями, з?ясовуються причини утворення і шляхи усунення негативних чинників, які виникають внаслідок діяльності людської спільноти).

3. Соціоекологічні науки (науки про взаємозв`язки суспільства і природи). [4]

Об'єкти дослідження в екології ? організми, тіла і речовини ? матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук.

Предметом вивчення екології є переважно системи, розміщені вище рівня організмів, - популяції й угруповання.

Людина пристосована до надзвичайно вузьких параметрів середовища існування, й істотні відхилення їх середніх характеристик, навіть у допустимих для життя амплітудах, створять несприятливу обстановку, змінять видовий склад флори і фауни, клімат та погіршать стан здоров'я людини.

Людина нерозривно пов'язана з природою. Вона є лише однією ланкою в нескінченному ланцюгу інших організмів, має всі властиві організмові функції і розвивається одночасно з усім живим на Землі.

2.2 Екологічні катастрофи

В історії Землі екологічні кризи неодноразово були наслідком виникнення різних природних ситуацій, раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, що спричиняло погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем. Такі надзвичайні кризові екологічні ситуації називаються катастрофами. Залежно від причин виникнення катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, -- локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні катастрофи залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні, тектонічні, екзогенні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.

Раніше переважали природні катастрофи. За нашого часу кількість таких катастроф практично не змінилась, одначе внаслідок людської діяльності зросла їхня потужність, що дедалі істотніше позначається на стані екосистем, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери в цілому.

Природні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов'язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших.

До зовнішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать: зміни магнітного, електричного, гравітаційного полів і радіаційного поясу, спричинені явищами, що відбуваються в космічному просторі (спалахи наднових зірок, проходження поблизу Землі великих космічних тіл); падіння на Землю великих метеоритів; урагани; повені; цунамі; сильні посухи; страшні зливи; зсуви; осипи; селі; обвали. Внутрішніми силами Землі викликаються надзвичайні екологічні ситуації: виверження вулканів; землетруси; переміщення велетенських мас гірських порід через утворення в земній корі великих розломів тощо.

Рис. 2. Цунамі

У літературі є багато описів грізних явищ природи: вивержень вулканів Везувію, Кракатау й Мон-Пеле; землетрусів у Сан-Франциско, Мехіко, пустелі Гобі, Спітаку; ураганів і тайфунів у Японії та Центральній Америці; торнадо в США та ін.

Наслідками найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель багатьох живих істот, зміни розвитку різних видів, популяцій і родів, мутації організмів. Палеонтологам і палеогеографам добре відомі такі «критичні епохи» в розвитку біосфери -- на початку й наприкінці палеозойської ери, на межі мезозою й кайнозою та ін.

Різкі кліматичні зміни, а також катастрофічні зміни геофізичних полів Землі можуть бути наслідком таких грізних космічних явищ, як спалахи наднових зірок: деякі зірки, що зовні майже не відрізняються від інших, раптово спалахують і починають випромінювати світла в мільйони разів більше, ніж до спалаху.

Останню подібну подію в нашій Галактиці було зафіксовано стародавніми китайськими астрономами, які описали появу в 1054 р. «зірки-гості». Вона була такою яскравою, що її можна було спостерігати навіть удень, яскравіша від Венери, й поступалася потужністю світіння лише Місяцю. Через кілька місяців зірка поступово згасла, а на місці її появи сучасні астрономи спостерігають крабоподібну туманність -- світну газову оболонку наднової зірки, що продовжує розширюватися після спалаху зі швидкістю десятків тисяч кілометрів за секунду.

Визначено, що вибух наднової зірки супроводжується дуже потужними потоками ультрафіолетового й рентгенівського випромінювання, згубного для всього живого, а також космічних променів високої енергії. На щастя, спалах наднової зірки в 1054 р. стався дуже далеко від Землі -- на відстані понад 1 тис. ПК, і це могутнє космічне явище не вплинуло на земне життя.

Учені встановили, що вибухи наднових зірок у нашій Галактиці відбуваються один раз на 100 років, а в околицях Сонячної системи (на відстані близько 10 ПК) -- один раз на 750 чи навіть на 200 млн. років. Отже, за час існування на Землі біосфери подібне катастрофічне явище могло вплинути на неї принаймні кілька разів. У результаті таких спалахів різко підвищувався радіаційний фон на Землі на багато сотень і навіть тисячі років. Це не могло не мати серйозних біологічних, особливо генетичних наслідків для екосистем планети й, можливо, було причиною вимирання багатьох вищих живих організмів, тобто екологічних катастроф.

Як вважають астрономи, аналогічні явища меншого масштабу відбуваються в разі періодичних наближень Землі разом із Сонячною системою до центра нашої Галактики. Сонячна система рухається навколо центра Галактики не по колу, а по еліпсу зі значною різницею в довжині його осей. Максимальні наближення до центра Галактики, що спостерігаються приблизно один раз на 250 млн. років, зміни сил гравітаційних, магнітних і електромагнітних полів у Космосі під час обертання Сонячної системи навколо центра Галактики викликають на Землі збурення її геофізичних полів, стимулюють розвиток вулканізму й землетрусів, рух тектонічних плит і деформацію земної кори, а також спричиняють періодичні зміни клімату (зледеніння й потепління), що супроводжуються екологічними катастрофами.

Великий вплив на біосферу Землі справляють також збурення геофізичних полів унаслідок періодичних вибухів на Сонці, спалахів у його хромосфері, які є причиною появи на Землі полярних сяйв, магнітних бур та ін.

З давніх часів до наших днів на Землі періодично відбуваються грандіозні катастрофи, спричинені падінням космічних тіл (великих метеоритів, астероїдів, комет). Учені виявили на поверхні Землі багато слідів таких катастроф у вигляді велетенських метеоритних кратерів -- лійкоподібних заглиблень діаметром у десятки й навіть сотні кілометрів.

Наприклад, в Україні, біля села Болтишка Кіровоградської області, знайдено заповнений осадовими породами кратер діаметром 25 км -- слід падіння метеорита, що сталося близько 100 млн. років тому.

Ще більший кратер -- діаметром близько 100 км -- знайдено в Сибіру, в басейні річки Хатанга. Підраховано: енергія цього колосального удару, внаслідок якого уламки скель діаметром до 20 м було розкидано на відстань понад 40 км від кратера, дорівнювала енергії вибуху 120 млн. атомних бомб, що за потужністю відповідають скинутим на Хіросіму й Нагасакі.

Учені вважають, що більшість космічних тіл падала у Світовий океан, і це також призводило до значних катастроф (утворення велетенських хвиль -- цунамі, небачені за силою й тривалістю зливи, грози, запилення атмосфери й пов'язані з цим кліматичні зміни).

Останній досить великий метеорит упав на Землю в районі Аризони (США) 50 тис. років тому. Тут утворився кратер діаметром 1200 м і завглибшки 180 м. Тунгуське явище в Сибіру 1908 р. (деякі вчені вважають, що це було не падіння метеорита, а вибух в атмосфері ядра невеликої комети) спричинило величезну пожежу й виламування лісу в тайзі на площі в кілька сотень квадратних кілометрів. Лише безлюдність сибірської тайги врятувала від трагічних наслідків. Такі катастрофічні події природного характеру, як землетруси, виверження вулканів, тайфуни та інші, мають локальний характер і вплинути на еволюцію біосфери в цілому не можуть. Урагани (тайфуни, тропічні циклони) утворюються над теплими водами Світового океану, в його тропічній зоні, й найбільшої шкоди завдають країнам басейну Карибського моря, Бангладеш, Індонезії, Філіппінам. За даними світової статистики, лише за 1960--1980 рр. 20 ураганів у різних районах світу позбавили життя 350 тис. чоловік і завдали матеріальних збитків на суму понад 5 млрд. доларів.

У наш час завдяки супутникам з'явилася можливість попереджати про наближення ураганів і пом'якшувати їхню дію. Але перед падінням космічних тіл -- людина безсила.

Практично ми не захищені й від таких грізних явищ природи, як землетруси та виверження вулканів. Передбачити точний час їх виникнення за допомогою сучасних науково-технічних засобів поки що не вдається. Ці явища супроводжуються виділенням колосальної кількості енергії.

Так, сейсмічна енергія, що виділилася за кілька секунд унаслідок катастрофічного землетрусу в Перу 1970 р., дорівнювала приблизно добовому споживанню електроенергії в США.

За повідомленням агентства «Рейтер», у 2001 р. в усьому світі від стихійних природних катастроф загинуло близько 25 тис. жителів планети, а загальні економічні збитки становили 36 млрд. доларів США. Із 700 великих природних катастроф 2/3 супроводжувалися бурями й повенями. Екстремальні погодні умови спричинені постійними негативними змінами клімату під впливом техногенної діяльності, яка провокує також і землетруси.

Рис. 3. Наслідок землетрусу

В Україні до сейсмічно небезпечних районів належать Карпати. Як свідчать геологічні дані, протягом останніх 20 млн. років тут неодноразово відбувалися землетруси й виверження вулканів. Останніми десятиліттями також траплялися землетруси силою до 6--9 балів. Центральні райони України -- сейсмічно спокійні, хоч інколи й сюди від Карпат або гір Вранча (Румунія) докочуються хвилі землетрусів, сила яких не перевищує 3--4 балів.

Антропогенні катастрофи.

У XX ст., як і нині, виникнення більшості надзвичайних екологічних ситуацій -- катастроф -- пов'язане з людською діяльністю й, на жаль, вони дедалі частішають. Умовно їх поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру.

Перше місце серед них належить катастрофам, пов'язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї. Війни за всіх часів завдавали величезної шкоди довкіллю, сучасні ж війни -- це справжні екологічні катастрофи. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю вбивати подібних до себе. Світова термоядерна війна може в лічені секунди знищити все людство й більшість живих істот планети. Підраховано: накопичених ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис. штук, а їхня сумарна потужність становить 20 000 МТ, достатньо для того, щоб 70 разів поспіль знищити всі великі й малі міста планети!

Рис. 4. Ядерний вибух

Війни -- це ще й абсолютно безглузді економічні витрати й розтринькування природних ресурсів, деструкція екосистем. Величезних збитків людству й природі завдають не лише самі воєнні дії, а й підготовка до них: утримання армій, техніки, полігонів, військових об'єктів і заводів, проведення регулярних навчань, маневрів, поховання відходів військової діяльності, в тому числі небезпечних -- хімічних.

Наприклад, у Балтійському морі після закінчення Другої світової війни союзники затопили тисячі тонн німецьких хімічних снарядів та авіабомб. На дно Атлантичного й Тихого океанів, Карського й Охотського морів було скинуто багато відпрацьованих ядерних реакторів із підводних човнів і контейнерів із радіоактивними відходами. Через десятиліття вони знову почали загрожувати природі та людству: корозія матеріалу упаковок спричинила «розповзання» шкідливих речовин у довкіллі й отруєння всього живого.

Зросла кількість катастроф, пов'язаних із розвитком нафтовидобувної, нафтопереробної промисловості та атомної енергетики. Райони інтенсивного видобування нафти й газу (Перська та Мексиканська затоки, Північне море, Тюменський край, Каспійське море, інші регіони) сьогодні стали зонами екологічного лиха.

Не можна не нагадати й про тяжкі екологічні наслідки, пов'язані з випробуванням ядерної зброї та похованнями радіоактивних відходів. Випробування атомних боєзарядів на Новій Землі, в Казахстані, в пустелі Гобі, в штаті Аризона, на Тихоокеанських островах Муруроа, Бікіні, Еніветок, поховання залишків відпрацьованих атомних реакторів в Охотському морі -- все це не лише спричинило значне підвищення загального радіоактивного фону на планеті, в атмосфері та водах Світового океану, а й також призвело до масових отруєнь риби, тюленів, захворювань та загибелі людей і тварин у цих районах. Потенційну загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій становлять усі великі нафто- й газосховища, трубопроводи, склади всіляких хімічних речовин, особливо -- отруйних (пестициди, кислоти, аміак тощо). Людство вже відчуло на собі наслідки аварій на таких об'єктах. У

1976 р. в італійському місті Севесо хмара діоксину, що утворилася після вибуху на хімічному заводі, накрила територію площею понад 10 км2, на якій мешкало більше ніж тисяча людей і було розташовано багато тваринницьких ферм. У результаті загинуло близько 100 тис. голів худоби, захворіли сотні людей, двоє дітей померло, а загальний первинний збиток становив понад 10 млн. доларів. Завдяки погодним умовам хмара не поширилася далі. Через деякий час підрахували: концентрація цієї отрути була такою, що могли б загинути 100 млн. чоловік!

3 грудня 1984 р., уночі, коли люди спали, смертоносна хмара метилізотіоціанату, який використовується для виготовлення пестицидів, просочилася з велетенської цистерни заводу компанії «Юніон Карбайд» і накрила місто Бхопал в Індії. Це стало однією з найбільших в історії індустріальних катастроф: 2,5 тис. чоловік померли зразу, близько 100 тис. тяжко захворіли й стали інвалідами (ушкодження мозку, сліпота, стерильність). Будь-які широкомасштабні втручання в природні екосистеми також мають катастрофічні наслідки. Наприклад, унаслідок будівництва на великих річках гребель і водосховищ відбувається ось що:

· кардинально змінюється режим річкового стоку (в багато разів уповільнюється);

· змінюється тепловий режим;

· змінюється характер випадання опадів, розчинення солей, їх відкладення, біохімічних та інженерно-геологічних процесів;

· різко змінюються умови взаємозв'язку річкових і підземних вод у даному басейні, рівневий режим, фізичні й хімічні властивості поверхневих і зв'язаних з ними підземних вод;

· розвиваються процеси стагнації (гниття) й «цвітіння», застою, нагромадження всіх видів забруднювачів, що змиваються з водозборів і приносяться вітрами;

· вимирають ті види водяних організмів, зокрема риба, які потребують чистої води й міграції вздовж русла;

· гинуть заплави -- найцінніші природні об'єкти.

Живі ресурси планети вичерпуються зі швидкістю, що перевищує швидкість їх відновлення. Нині на Землі немає жодного біогеоценозу, якого б так чи інакше не зачепила діяльність людини. З матеріалів ІЕР -- Програми ООН з охорони довкілля: Велике гідрологічне будівництво в будь-якому річковому басейні -- це практично екологічна катастрофа для нього.

Те саме можна сказати й про широкомасштабні іригаційні роботи (осушування боліт на Поліссі, зрошення на півдні України), які призводять до деградації болотних екосистем, загибелі малих річок, зміни шляхів міграції перелітних птахів, зміни режимів та обсягів підземних вод, засолення ґрунтів.

Наслідки осушування поліських боліт:

· 30 років тому на Поліссі заготовляли 220 ц валеріанового кореня на рік, а сьогодні -- лише 4--5 ц.

· Із 47 видів лікарських рослин, якими славилося Полісся, тепер збирають 6--7 видів.

· 20 років тому на Поліссі цілюща журавлина росла на площі 80 тис. га, а нині ця площа зменшилася до 20 га.

Катастрофічно впливає на природні ландшафти будівництво великих шахт, відкритих кар'єрів, автомагістралей, летовищ, потужних ліній електропередач, каналів, тунелів, великих сміттєзвалищ і шламосховищ.

Зазначені вище екологічні катастрофи, пов'язані з широкомасштабною людською діяльністю, мають локальний, іноді -- регіональний характер. Ураховуючи гіркий досвід недбалого природокористування, люди повинні у своїй майбутній діяльності зважати на Законі! Природи, чітко уявляти наслідки свою втручання в життя біосфери, що проявляться як найближчим часом, гак і пізніше, через 50--100 років. Використовуючи весь загальнолюдський інтелект і набуті знання в галузі охорони природи та раціонального споживання її ресурсів, розвиваючи міжнародне співробітництво, обмінюючись інформацією, надаючи наукову, матеріальну й технічну допомогу, необхідно домогтись ефективною вирішення головної проблеми -- зберегти сферу життя на Землі.



РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ЛЮДСТВА

2.1 Стратегія екорозвитку людства

На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) були сформульовані принципи про нерозривність еколого-економічних зв'язків: економічний розвиток у відриві від екології приводить до перетворення планети на пустелю; натиск на екологію без економічного розвитку закріплює злидні і несправедливість.

Особливий акцент ставився на тому, що поняття сталого розвитку суспільства припускає забезпечення можливості задоволення потреб нинішнього покоління без загрози природі. Стратегія екорозвитку спрямована на досягнення гармонії між Суспільством і Природою (Рис.2.1).

Рис.5. Гармонія між природою і суспільством[9]

Стратегія екорозвитку базується на таких основних принципах:

-забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

-невід'ємність захисту навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства;

-відповідальність держави за погіршення стану навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства;

-нарощування національного потенціалу країни для забезпечення екорозвитку;

-здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків;

-проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

-регіональні і локальні завдання екорозвитку повинні підпорядковуватися глобальним і національним цілям запобігання екологічної кризи й оптимізації середовища існування людини (принцип «мислити глобально - діяти локально»);

-регіональний екорозвиток передбачає функцію раннього запобігання несприятливим екологічним тенденціям або ж гарантії їх мінімізації (незнання наслідків не звільнює суспільство від відповідальності за руйнацію навколишнього середовища);

-цілі екорозвитку є первинним щодо цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу);

-розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території необхідно здійснювати відповідно до її екологічної тех-ноємності (принцип еколого-економічної збалансованості);

-екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури і вихованості людей в цьому суспільстві.

Перехід до сталого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжують безвідповідальне ставлення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких учених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез - повинен привести зрештою до передбаченої В.І. Вернадським ноосфери - сфери розуму.



2.2 Способи подолання екологічної кризи на міжнародному рівні

В ХХ столітті сумарна господарська активність людства (масштаби використання енергії, переробки природних матеріалів, залучення все нових територій у сільськогосподарське виробництво) прогресивно збільшується, саме тому з'явиляеться небезпека виникнення екологічної кризи всесвітнього масштабу, яку треба вирішувати. Адже у найближчі 20-30 років на людство очікують величезні труднощі, та є надія, що вони будуть подолані: вже робляться перші спроби запобігти розростанню екологічної кризи, з'являється перший позитивний досвід реалізації нової екологічної політики, дедалі більше країн переводять проблему охорони природи, збереження біосфери до рангу найпріоритетніших, актуальних, таких, що потребують вирішення. Приклад цього - сплеск природоохоронної активності в усьому світі за останні 20 років - від вражаючих доповідей Римського клубу й доленосних міжнародних екологічних форумів до вироблення десятків локальних, регіональних і міжнародних програм збереження й відновлення природних ресурсів, ландшафтів, територій та акваторій, розвитку екологічного виховання та освіти, поява численних екологічних матеріалів у засобах масової інформації, народження сотень «зелених» рухів та організацій у всіх куточках світу.

Велику увагу екології приділяли російські вчені В.Г. Горшков, В.І. Данілов-Данільян, К.Я. Кондратьєв, що обґрунтували теорію біотичної регуляції і стабілізації навколишнього середовища. На основі цієї теорії був визначений критерій - екологічна техноємність. Це межа стійкості біосфери до антропогенних впливів. За цією теорією головною причиною глобальної екологічної кризи є стрімке зростання народонаселення, яке більш ніж у 10 разів перевищило розумні межі. Саме тому, необхідне термінове зниження антропогенного навантаження на біосферу не менше, ніж у 10 разів, а головний механізм його здійснення -десятикратне зниження чисельності населення Землі.

Академік М.М. Моїсєєв працював над розробкою подібної концепції «золотого мільярда» -- тієї чисельності населення планети, для якої можуть бути забезпечені високі стандарти добробуту за достатнього збереження біотичної рівноваги. Основою цієї концепції були розрахунки несучої демографічної ємності Землі. Вона становить 0,5-1,5 млрд. чоловік.

А. Печчеї (член Римського клубу) створив концепцію «нового гуманізму і людської революції», яка поставила людину в центр розвитку. Необхідною умовою виходу народів з кризи повинна стати координація зусиль, трансформація системи егоїстичних держав в єдину світову спільноту. А. Печчеї пропонує змінити ситуацію шляхом революції в самій людині. Інший член Римського клубу Е. Ласло закликає до «революції світової солідарності», до усвідомлення глобальних цілей безпеки і гуманного світу та забезпечення міжнародного співробітництва «на благо всіх». [5]

Міркуючи над подальшим існуванням людства у зв'язку із загостренням екологічних проблем, фахівці ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: І) стратегію "тотального очищення", що пов'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного "винуватця" парникового ефекту), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

Слід пам'ятати, що всі глобальні проблеми взаємопов'язані й тому можуть бути вирішені тільки в комплексі і тільки спільними зусиллями Світового співтовариства.

Політика щодо навколишнього середовища - це сукупність усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Існують такі заходи щодо поліпшення довкілля:

1) технологічні - розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;

2) архітектурно-планувальні ? озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

3) інженерно-організаційні ? зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного контролю;

4)економічні ? вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

5) правові ? прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

6) освітянсько-виховні ? формування екологічної культури, насамперед у молоді (Рис.2.2).

Охорона природи має проводитись лише в поєднанні з сільським господарством, оскільки тут можуть урівноважитись найзначніші за площею екосистеми. Важливими вимогами є:

*уникання будь-якої інтенсифікації використання;

*обмеження розмірів, широкі смуги околиць;

*розширення сівозмін з місцевими видами та сортами замість централізовано вирощуваних високопродуктивних видів;

*скорочення застосування добрив;

*недопущення виливання рідкого гною на сільськогосподарські площі, замість цього - кругообіг органічних відходів;

*підтримка природних методів господарювання;

*перехід від грошової допомоги виробництву до допомоги, пов'язаної з певними місцями;

*врахування досягнень сільського господарства для забезпечення природного балансу

Рис.6. Виховання екологічно-свідомих людей [9]

екологічний криза катастрофа міжнародний

На мою думку найважливішими завданнями нової політики природокористування будь якої країни мають стати:

*визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів;

*економії енергії;

*сприяння використанню відходів тепла;

*утилізація старих матеріалів, а також відходів;

*впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

*заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища;

*здійснення контролю за зростанням народонаселення;

*збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

*реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державними й , зрештою людською спільнотою;

*впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових і продовольчих товарів, які задають найменшої шкоди довкіллю;

*у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

Крім цього необхідна екологічна експертиза, мета якої - запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища й здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Новий підхід сучасної екологічної політики до проблеми збереження біосфери і стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого- економічних . [3]

Як на мене не менш важливим є вирішення питання щодо екологізації виробництва.

Проникнення екологічних нововведень у промисловість відбувається за декількома напрямками. Перший з них - удосконалювання технології виробництва (переробка сміття в компост, одержання біогазу, спалювання органічних відходів різного походження з одержанням корисної енергії, весь цикл реутилізації вторинної сировини). Навіть у Західній Європі збір і переробка відходів дають усього близько 1,5 % національного продукту країн ЄС, у той час як приріст кількості одних лише твердих відходів дорівнює 3 % у рік. При вдосконалюванні технологій прагнуть не тільки до маловідходності, але й до малої ресурсоємності виробництва. Практикується «експорт» небезпечних речовин у слаборозвинені регіони світу, у тому числі й в Україну, причому не тільки у вигляді будівництва там високовідходних підприємств, але й у формі натуральних забруднювачів.

Ще одна сфера екологізації промисловості пов'язана зі зміною зайнятості.

Екологічне виробництво збільшує число робочих місць. У деяких країнах частка очисного устаткування в зовнішньо-економічних операціях сягає 5 %. Експерти вважають, що виробництво очисного устаткування та екологізованої» техніки в найближчі роки буде зростати й займе провідне місце в промисловості розвинених країн.

У США при Агентстві з охорони навколишнього середовища діє спеціальна група криміналістів, які розслідують випадки злісного забруднення середовища із застосуванням авіаспостережень.

Під особливим наглядом перебувають небезпечні відходи. За забруднення без наміру застосовують штрафи, з наміром - суворе покарання.

Не звільняються від покарання й рядові працівники виконавці, оскільки вони усвідомлюють кримінальність своїх дій.

В останні роки соціальні завдання охорони навколишнього середовища придбали у високорозвинених країнах пріоритет перед одержанням прибутку. На промисловості та інші галузі господарства відчувається тиск з боку громадськості й держави. Це стимулює пошук високоефективних і дешевих засобів вирішення проблеми захисту середовища проживання, розробку нових технологій, переорієнтацію сільськогосподарських і промислових підприємств на маловідходні цикли.

За прогнозами до 2020 року у світі передбачається збільшення споживання електроенергії на 50-100 %. При цьому вважається, що в наступні десятиліття головним джерелом енергії будуть непоновлювані викопні види органічного палива - вугілля, нафта й природний газ. Розвіданих світових ресурсів викопних палив усіх видів вистачить відповідно: вугілля - на 250-300 років, нафти - на 30-40 років, природного газу - на 50-70 років. Той факт, що сьогодні доводиться все більш зростаючими темпами витрачати непоновлювані запаси органічних палив є трагедією нашої цивілізації. [3]

2.3 Шляхи подолання екологічної кризи в Україні

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, не є винятком і Україна, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.[9]

Екологічна криза в Україні продовжує розростатися й поглиблюватись, охоплюючи дедалі більші території. Як і раніше, бракує асигнувань на серйозні природоохоронні заходи в усіх сферах виробництва, фактично відсутній контроль за діяльністю, що завдає шкоди природі, через застарілість обладнання й технологій на виробництвах зростають кількість і сила техногенних аварій, ефективність очисних споруд дуже низька або їх узагалі немає, не створено ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією природоохоронною діяльністю, а також банку еколого-територіальних даних. Рівень екологічної освіти населення вкрай низький.

На екологічний стан України найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану країни загалом, так і необоротна деградація окремих природних обґєктів і районів.

Проте є й позитивні фактори:

- нагромаджено багато обґєктивних даних про екологічний стан геосистем України;

- визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;

- на основі цих знань розроблено програму заходів для розвґязання екологічних проблем.

Ці заходи спрямовані передусім на стабілізацію, а в подальшому -- на зменшення масштабів забруднення довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів.

Обовґязок учених в усіх галузях як природничих, так і гуманітарних наук ? організувати суспільну самосвідомість людей, щоб вони діяли разом у вирішенні екологічних проблем на всій нашій земній кулі.

За умов особливо небезпечного загострення в 90-х роках екологічної кризи теперішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику, на входження в загальноєвропейську та світову системи екологічної безпеки, на ефективне вирішення численних екологічних проблем має не тільки національне, а й міжнародне значення.

Здобуття Україною незалежності дає змогу змінити державну політику природокористування, планувати й розвивати в майбутньому своє господарство так, щоб це не суперечило збереженню й поліпшенню якості навколишнього природного середовища.

Україна має надзвичайно вигідне географічне положення, ще досить багатий природний, економічний і людський потенціал, великі трудові ресурси, потужні наукові сили, розвинену транспортну мережу, доволі високий рівень виробництва енергії. Ці фактори мають сприяти тому, щоб найближчим часом наша країна вийшла з тяжкої еколого-економічної кризи й піднеслася до рівня розвинених європейських держав.

Останніми роками (1999--2003) активізувався процес переходу до еколого-збалансованого розвитку держави. Попередні роки можна схарактеризувати лише як етап підготовки до цього переходу, для якого нині є значний національний потенціал: наша країна має висококласних спеціалістів і достатні можливості для розвитку освіти (зокрема екологічної) населення для сприйняття ідей і принципів збалансованого розвитку.

В Україні проблеми охорони середовища вирішуються або традиційними методами, або представляються в загальному вигляді. Наприклад, незважаючи на те, що в Донбасі щорічно в атмосферу попадає близько 2,5 млрд. м³ природного газу, а кожний палаючий терикон виділяє в рік сотні тонн окислів вуглецю, сірки та азоту, вміст яких перевищує ПДК навіть на відстані 2 км, практично нічого не робиться для поліпшення екологічної ситуації (Рис.2.3).

Рис.3.3. Забруднення атмосфери в Україні[9]

Щорічно в Україні утворюється близько 130 тис. т токсичних відходів, загальна маса яких за станом вже перевищує 5,0 млн. т. Відходи нагромаджуються у вигляді відвалів, териконів, шламосховищ, різного роду смітників, площа яких щорічно збільшується на 3-6 тис. га і скоро досягне 200 тис. га. Згідно з даними статистичної звітності на зберігання й ліквідацію відходів виробництва, а також на видалення й ліквідацію токсичних відходів щорічно витрачаються сотні мільйонів грн. При цьому слід зазначити, що 95% відходів пов'язане з Дніпропетровською, Донецькою, Запорізькою, Сумською, Луганською, Івано-Франківською та Харківською областями.

Основою подальшого розвитку країни в екологічній сфері є:

- гарантування екологічної безпеки ядерних обґєктів і радіаційного захисту населення й довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшення екологічного стану річок та якості питної води;

- стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровськго регіону;

- будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування та екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи.

На сьогодні головне завдання керівництва держави, суспільства полягає в переорієнтації національної політики й стратегії на ідеї та принципи гармонійного розвитку й забезпеченні (законодавчому, інституційному, освітньому, фінансовому) їх реалізації.

В Україні охорона навколишнього середовища розглядається як самостійно політичне завдання.

Можна виділити такі пріоритети політики України

*Гарантії екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму наслідків аварії на ЧАЕС;

*Поліпшення екологічного стану басейну Дніпра, а також якості питної води;

*Стабілізація і поліпшення екологічного стану міст і промислових центрів Донецько-Придніпровського регіону;

*Будівництво нових і реконструкція експлуатованих комунальних очисних споруд;

*Поліпшення екологічного стану Чорного та Азовського морів, запобігання їх подальшому забрудненню;

*Формування збалансованої системи природокористування та відповідна структурна перебудова виробництва, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

*Екологізація свідомості населення України;

*Збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, вдосконалення заповідної справи.

Одним з найважніших завдань охорони природи є збереження біологічного різноманіття. Охорона біологічного різноманіття починається зі збереження живих організмів планети. В охороні загального біологічного різноманіття ключову роль відіграє збереження рослинного покриву, який є їжею для тварин. Без збереження рослин та рослинності неможливо зберегти види тварин.

Перелік видів рослин та тварин, що потребують охорони, наводять в так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана у 1966 році за ініціативою Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП). Червона книга України - основний державний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових природних комплексів є створення заповідних територій (Табл.1.).

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян.

Таблиця 1

Структура природно-заповідного фонду України [4]

Категорія	Кількість	Площа (га)
Заповідники:	20	387419,6
Біосферні:	4	226718,9
Природні:	16	160700,7
Національні природні парки:	11	599509,0
Заказники:	2372	991719,2
Загальнодержавного значення:	281	344811,1
Місцевого значення:	2091	646908,1
Пам'ятки природи:	2963	20558,2
Загальнодержавного значення:	132	5741,6
Місцевого значення:	2831	14816,6
Ботанічні сади:	22	2020,1
Загальнодержавного значення:	17	1928,5
Місцевого значення:	5	91,6
Зоологічні парки:	12	432,1
Загальнодержавного значення:	7	119,6
Місцевого значення:	5	312,5
Дендрологічні парки:	34	1415,6
Загальнодержавного значення:	19	1339,0
Місцевого значення:	15	76,6
Парки пам'ятки садово-паркового мистецтва:	514
Загальнодержавного значення:	88	4674,9
Місцевого значення:	426	7484
Регіональні ландшафтні парки	27	410760,1
Заповідні урочища:	746	78578,7
ВСЬОГО:	6721	2504572,2
Загальнодержавного значення	575	1345543,3
Місцевого значення:	6146	1159028,9



ВИСНОВКИ

В ході написання курсової роботи було:

1. Ознайомлено з загальними положеннями екології як науки. Швидкому розвитку екології сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Це наука, що комплексно вивчає середовище нашого існування, його живі і неживі компоненти, взаємозв'язки і взаємодію між цими компонентами.Розглянуто характеристику глобальних екологічних проблем сучасності. Найпоширенішими екологічними проблемами сучасності є: проблема захисту літосфери від забруднення, проблема захисту під кислотних дощів, проблема захисту від теплового забруднення, проблема руйнації озонового шару, проблема захисту гідросфери від забруднення, проблема дефіциту чистої прісної води, проблема деградації земель.

2. Досліджено основні екологічні стратегії людства. Фахівці ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи: І) стратегію "тотального очищення", що пов'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо; 2) стратегію обмеженого споживання.

3. Винайдено шляхи подолання екологічної кризи на міжнародному та українському рівнях. Слід пам'ятати, що всі глобальні проблеми взаємопов'язані й тому можуть бути вирішені тільки в комплексі і тільки спільними зусиллями Світового співтовариства.

Змінюючи навколишнє середовище, удосконалюючи технічні пристрої, люди прагнуть задовольнити свої потреби. Проте діяльність людей може спричинити техногенні та екологічні небезпеки, як для довкілля, так І для самої людини. Кожна людина може та повинна дбати про збереження і відновлення довкілля. Щоденні кроки в цьому напрямку покращать здоров'я та убезпечать життя.

Отже, якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях проповідування філософії взаємозв'язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співіснування і співрозвиток людини і природи мова не йтиме. Всім нам, мешканцям невеликої, прекрасної, але вкрай переобтяженої «плодами» людської діяльності планети, необхідно почати діяти, рятувати природне середовище. Адже наше життя в наших руках.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Глобальні проблеми людства [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/human/school-course/401-globalni-problemi-lyudstva

2. Губорєв В. К. География мира: Справочник школьника и студента., 2004 ? с. 418

3. Екологічні катастрофи [Електронний ресурс] ]- Режим доступу:

http://www.eco-live.com.ua/content/book/13-ekolog%D1%96chn%D1%96-katastrofi?page=0,2

4. Екологія: поняття, завдання та об'єкти [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/ecology/21085/

5. Екологія як наука та її роль у сучасному суспільстві. Еволюція взаємовідносин людини і природи [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zavantag.com/docs/427/index-2018214.html?page=20

6. Зображення екологічних проблем [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.yandex.ua/images

7. Пестушко В. О. Геогріфія у незвичному ракурсі: Несподіванні запитання, цікаві завдання, пізнавальні відповіді. ? К.: Генеза, 2006. ? с.156-157

8. Проблеми довкілля. Промислова екологія [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.eco.com.ua/content/problemi-dovkillya

9. Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - с.

10. Стратегія і тактика виживання людства [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_6278_strategiya-i-taktika-vizhivannya-lyudstva-ekologichniy-manifest-ekologichna-kultura-i-moral-novoi-tsivilizatsii.html

...