19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові та методологічні підходи прогнозування та попередження надзвичайних екологічних ситуацій

С.Г. Сосюра, к.е.н.

Анотації

Наукові та методологічні підходи, що поєднують економічно і екологічні імперативи забезпечення екологічної безпеки, потребують відповідного інструментарію, який має забезпечити оперативну оцінку та прогнозування природно-техногенних ризиків виникнення надзвичайних ситуацій і, на цій основі, обґрунтування завдань з попередження та мінімізації людських і матеріальних втрат. Удосконалення методології наукових досліджень соціально-економічних проблем надзвичайних екологічних ситуацій та створення організаційно-економічного механізму прогнозування та попередження або подолання їх наслідків сформує державну політику України щодо надзвичайних екологічних ситуацій в цілому.

Ключові слова “надзвичайна ситуація”, “надзвичайна екологічна ситуація”, “прогнозування”, “попередження”.

Научные подходы, которые совмещают экономические и экологические императивы обеспечения экологической безопасности, нуждаются в соответствующем инструментарии, который должен обеспечить оперативную оценку и прогнозирование природно-техногенных рисков возникновения чрезвычайных ситуаций и, на этом основании, обоснования задач по предупреждению и минимизации человеческих и материальных потерь. Усовершенствование методологии научных исследований социально-экономических проблем чрезвычайных экологических ситуаций и создания организационно экономического механизма прогнозирования и предупреждения или преодоления их последствий сформирует государственную политику Украины относительно чрезвычайных экологических ситуаций в целом.

Ключевые слова “чрезвычайная ситуация”, “чрезвычайная экологическая ситуация”, “прогнозирование”, “предупреждение”.

екологічна безпека надзвичайна ситуація

Scientific and methodological ways, which combine economical and ecological imperatives of ecological safety, require a corresponding kit of tools that have to ensure efficient evaluation and prediction natural and man-caused risks of happening of emergencies and then basing of tasks for prevention and minimizing of human and material losses. Improvement of methodology of scientific researches of social and economical problems of ecological disasters, and creation of an organizational-economical mechanism of prediction and prevention or elimination their sequences will form state politics of Ukraine concerning to ecological disasters in general.

Key words “emergency”, “ecological disaster”, “prediction”, “prevention”.

Інтенсивний розвиток економіки приводить до появи техногенно-природних та екологічних небезпек, що є принципово новими або такими, що поволі розвиваються існуючими природними процесами, активізованими господарською діяльністю людини, і не дивлячись на науково-технічний прогрес та зростання економіки захищеність людей і матеріальної сфери від небезпечних природних та екологічних явищ не зростає, а систематично знижується. Виходячи з світових статистичних даних щорічний приріст загиблих від природних катастроф на Землі складає 4,3%, таких, що постраждали - 8,6%, а величина матеріального збитку - 10,4% [1].

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т. ін. З іншого - забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров'я людей тощо. Однак за словами Нікітіна Д.П. “Для подолання екологічної кризи перш за все необхідна переорієнтація науково-технічного прогресу. Наука може підказати багато різних варіантів подальшого розвитку”.

Зростання наприкінці ХХ століття масштабів природно-техногенних та екологічних катастрофічних процесів, а також ризиків, зумовлених економічним, національним, розповсюдженням атомної, хімічної та бактеріологічної зброї, військовими конфліктами й тероризмом, активізували різнобічне дослідження феномена надзвичайних екологічних ситуацій, соціально-економічні наслідки яких носять каскадний характер і загрожують існуванню загальнолюдським цінностям. Така особливість надзвичайних екологічних ситуацій зумовлює необхідність здійснити методологічно виважений і теоретично обґрунтований перехід від вивчення локальних катастроф до соціально-економічної концептуалізації широкого кола надзвичайних екологічних ситуацій та їхніх наслідків.

Причинно-наслідковий зв'язок настання надзвичайної екологічної ситуації доцільно розглядати як процес перевищення допустимого ризику, вчасно не розв'язаної кризи та не попередженої катастрофи: “ризик-криза-катастрофа-надзвичайна екологічна ситуація” [2]. Таким чином, коли під час дії на систему зовнішніх за своєю природою сил параметри цих сил досягають деякого критичного значення, у системі виникає криза (критична напруга), яка за певних умов може перерости у катастрофу (відбувається біфуркація). В результаті ймовірно виникає новий напрям розвитку системи, який неможливо спрогнозувати та легко змінити незначними зусиллями.

Аналіз причин та наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, які сталися у світі останнім часом, свідчить про зростання загрози існуванню сучасної біосфери. На даний час найбільшу загрозу для біосфери становлять “людський фактор” та природні, техногенні, екологічні, воєнні й соціально-економічні катастрофи, виникнення яких при певних обставинах можливо попередити та мінімізувати їхні негативні наслідки.

Тому світова наукова думка звернулася до парадигми сталого розвитку, головною метою якого є досягнення екологічної безпеки [3] через обмеження масштабів руйнування навколишнього середовища, забезпечення соціально-економічної та екологічної стійкості розвитку країни, поліпшення якості життя людини.

Стан і перспективи розвитку екологічної безпеки України у XXI столітті повинні визначатися двома основними групами факторів. Перша група - це універсальні за своєю природою виклики і загрози, які стоять перед всіма країнами сучасного світу. Друга група факторів має більш специфічний і нагальний характер, і пов'язана насамперед з проблемами становлення України як суверенної держави сучасного світу, труднощами трансформаційних процесів посткомуністичного періоду, особливостями геополітичного положення і постколоніальною економічною та політичною залежністю. Причому якщо перша група викликів і загроз, незважаючи на всю їхню складність і багатофакторність у цьому, знаходиться під контролем і більш - менш успішно вирішується, то друга - не тільки не зменшується, а подекуди постійно зростає і ставить під загрозу саме майбутнє України, її виживання як суверенної європейської держави.

Особливе значення дослідження забезпечення екологічної безпеки в системі національної безпеки [4], характеризується постійним збільшенням матеріальних збитків, природно-ресурсних, екологічних і соціальних втрат. Забезпечення екологічної безпеки потребує постійної державної опіки та впровадження політики з високим рівнем усвідомлення екологічних проблем та економічної спроможності до їх розв'язання, основою для якої є національний екологічний інтерес. Однак, екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними заходами у відриві від соціальних, економічних, політичних і демографічних проблем. Всі вони настільки взаємопов'язані, що вирішення кожної з них може бути знайдено лише при їх сумісному розгляді. При цьому акценти у процесі вивчення екологічної безпеки у межах економічної теорії, теорії природокористування та охорони навколишнього середовища повинні бути орієнтовані: на визначення сутності явища у системі забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини; на виявлення закономірностей екологічної безпеки як складової економічних досліджень; на виявлення новітнього змісту та режимів забезпечення ринкових перетворень; у застосуванні вимог сталості природних та антропогенних екосистем до господарювання і перетворення довкілля на ландшафт антропогенного походження та антропогенного режиму функціонування й розвитку; реалізації функціональних процедур щодо захисту населення і навколишнього середовища від негативних наслідків виникнення надзвичайних екологічних ситуацій (Качинський А.Б., Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Хлобистов Є.В. та Мельник Л. Г).

Упорядкування термінології у сфері забезпечення екологічної безпеки в ході економічного і соціального розвитку суспільства вважається одним з найважливіших, однак до цього часу у сфері наукової діяльності загальновизнаної системи термінів, понять та визначень відсутня, а система категорій екологічної безпеки базується на певних споріднених поняттях, серед яких поняття “ризик”, “надзвичайна ситуація”, “надзвичайна екологічна ситуація”, “прогнозування”, “попередження”, які розглядалися в наукових роботах [6,8,9,13] та визначені відповідно до законодавчих та нормативно-правових актів, що входять до компетенції Мінекоресурсів та МНС [11,12,14].

У цій системі поняття “надзвичайна екологічна ситуація”, визначається впливом явища, яке вона характеризує, на об'єкт еколого-економічного дослідження. Хлобистов Є.В. запропонував розглядати її у координатах еколого-економічної проблематики з позицій надзвичайності та небезпеки. Саме визначення поняття “надзвичайна екологічна ситуація” свідчить про те, що небезпека для людей і об'єктів економіки закладена в сутності техногенних джерел та стихійних явищ природи і в цілому означає - порушення нормальних умов і життєдіяльності людей на об'єктах або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат і як сказав Печчеї А.: “Ніхто, власне, не знає, котра саме з безлічі небезпек і проблем - далеко не всі з яких ми вже встигли відчути й усвідомити - розпочне ту ланцюгову реакцію, що поставить людство на коліна”.

Дослідження впливу процесів, пов'язаних з надзвичайними екологічними ситуаціями, на природоохоронну діяльність і формування екологічної політики в Україні розпочаті наприкінці ХХ століття Мінекоресурсів та МНС, а також були заявлені у численних публікаціях та спираються на низку досліджень, що проводяться Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України, Національним інститутом стратегічний досліджень та Інститутом проблем національної безпеки.

Акімов В.О. встановив взаємозв'язок між надзвичайними ситуаціями техногенного, природного та екологічного характеру, тобто за його словами виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру спричиняють виникненню надзвичайних екологічних ситуацій (кризових) або цілий ланцюг більш масштабних процесів.

Зрозуміло, сучасні еколого-економічні дослідження мають певний, відносно самостійний напрям, що пов'язаний з визначенням екологічних та економічних складових усього процесу прогнозування та попередження виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і формується із активним залученням інструментів методичних підходів, прийомів, методів споріднених наук, особливо інженерних та загальносистемних досліджень. Тому “надзвичайні екологічні ситуації”, що розглядаються у дослідженнях Данилишина Б. М, Качинського А.Б., Хлобистова Є.В., Степаненка А. В, Ковтуна В.В. та ін. у системі категорій забезпечення екологічної безпеки визначені як надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру з семи позицій, які існують в паралельних площинах. Тобто, сприйняття з боку реципієнтного (секторного) підходу, що не виключає соціального сприйняття, а наближення певного типу подій чи станів до критичного рівня і визначає надзвичайність ситуації за певним рівнем впливу техногенного або природного об'єкта на навколишнє середовище.

Гасанов О.З. у дослідженнях методичних підходів щодо оцінки економічних наслідків надзвичайних ситуацій та втрат поняття “надзвичайна екологічна ситуація” розглядає як надзвичайну подію особливо великих масштабів, що викликали зміни (під впливом антропогенних факторів) стану суходолу, атмосфери, гідросфери та біосфери і негативно вплинула на здоров'я людей, їх духовну сферу, місце проживання, економіку та генофонд.

Отже, надзвичайні екологічні ситуації - це надзвичайні ситуації, які виникають на окремій території і пов'язані: зі зміною стану суші (катастрофічні просідання, обвали, осипи, інтенсивна деградація ґрунтів, спустошення, переповнення сховищ побутовими та промисловими відходами), зі зміною складу і стану атмосфери (різкі зміни повітря, перевищення граничнодопустимих норм, випадіння кислотних опадів та ін.), зі зміною стану гідросфери (різке погіршення стану питної води, виснаження водних ресурсів), зі зміною стану біосфери (загибель або зникнення окремих видів тварин і рослин, різки зміни можливостей біосфери до само відтворення). Отже, надзвичайна екологічна ситуація - це ситуація, яка спричинила забруднення навколишнього середовища з незворотними наслідками, порушила умови життя та здоров'я людей, флори і фауни, ґрунтів, води повітря, а також призвела до втрат матеріальних цінностей та культурної спадщини.

Насамперед, причинами виникнення надзвичайних екологічних ситуацій необхідно виділити такі: зношення основних фондів, у тому числі природоохоронного призначення; аварійний стан значної частини каналізаційних мереж у комунальному господарстві; недостатня інвестиційна підтримка екологічно небезпечних галузей промисловості, насамперед металургійної, хімічної, нафтохімічної, а також енергетики, щодо впровадження новітніх ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій; критичне екологічне становище в гірничодобувних регіонах України, зокрема в Донецькому, Дніпропетровському, Луганському та Запорізькому; екологічні проблеми, пов'язані з істотними змінами стану геологічного та гідрогеологічного середовища у зв'язку з закриттям нерентабельних гірничодобувних підприємств і шахт, а також значне нарощення технічного потенціалу, надзвичайною складністю багатьох технологічних процесів із використання сильнодіючих отруйних, радіоактивних вибухонебезпечних речовин.

Небезпека, яку вони становлять, має ймовірний характер, тобто ці виробництва та процеси у повсякденній практиці не виявляють своїх негативних ознак, однак величина їх наслідків можуть проявитися лише у випадках техногенно-природних (екологічних) аварій та катастроф і можуть досягати масштабів глобальних проблем, що в лічені години знищують наслідки багаторічної праці (лісова пожежа у серпні 2007 року в Херсонській області, внаслідок якої знищено штучно насадженого лісу близько 7000 га; засуха у квітні-травні 2007 року в 13 регіонах України, внаслідок якої знищено повністю посіви сільськогосподарських культур на площі понад 960 тис. га, що становить 14,5 % від посівної площі зазначених регіонів та сума завданих фактичних збитків становить понад 460 млн. гривень; аварія на залізниці в Львівській області, внаслідок якої в ґрунт потрапила велика кількість небезпечної хімічної речовини - жовтий фосфор; надзвичайна екологічна ситуація з глобальними наслідками, що сталася в Чорному та Азовському морях, внаслідок якої затонуло 5 суден та 8 суден потрапило на мілину і в море потрапило близько 1200 т мазуту та 8000 т сірки).

Залежно від причин їх виникнення, виникають надзвичайні екологічні ситуації природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, - локальні, регіональні чи глобальні. Своєю чергою, як природні, так і антропогенні надзвичайні екологічні ситуації залежно від фактора-збудника поділяються на космічні, ендогенні, тектонічні, екзогенні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.

До наслідків надзвичайних екологічних ситуацій відносять: скорочення основних виробничих потужностей в результаті їх повного або часткового руйнування; втрати об'єктів соціально-культурної сфери; знищення сільськогосподарських, лісних та водних угідь; скорочення трудових ресурсів; зниження рівня проживання населення; непрямі збитки та збитки занедбаної вигоди у сфері матеріального виробництва та послуг; витрати суспільства на ліквідацію надзвичайної екологічної ситуації.

Недосконалість методології оцінки економічних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій приводить до того, що на практиці під час оцінки економічного збитки приймають до уваги тільки прямі втрати матеріальних цінностей. В результаті держава та обласні об'єкти економіки, що опинилися в зоні екологічних надзвичайних ситуацій відчувають гостру недостачу фінансових і матеріальних ресурсів для ліквідації надзвичайної екологічної ситуацій та відновлення нормальних умов життєдіяльності.

Тенденція на сьогодні така, що сукупні масштаби прямих і опосередкованих втрат (людських, економічних, природних та ін.) від уражаючих факторів з кожним роком зростають на 20-35% і наближаються до критичних позначок, тому програми відновлення і реконструкції економіки та екологічної інфраструктури України вимагають значно більших матеріальних ті фінансових ресурсів. Для вирішення цих суперечностей необхідна цілеспрямована орієнтація і використання все більшої частини науково-технічного, управлінського й виробничо-господарського потенціалу України.

Тому відсутність системного підходу до оцінки економічних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, оцінки характеристик ризиків виникнення та прогнозування надзвичайних екологічних ситуацій, а також недосконалість комплексу науково-технічних попереджувальних заходів призводить до масштабних наслідків їх виникнення та порушення екологічної рівноваги тощо.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що вирішення завдань з прогнозування, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій вимагає консолідації усіх прошарків суспільства, залучення значних людських, фінансових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів, виконання науково обґрунтованого комплексу заходів.

При цьому слід визнати, що методологічні основи, які закладаються нині в практику екологічної діяльності в Україні, принципово не сприяють привнесенню позитивних рішень [8,10], а будь-які із запропонованих “генеральних напрямків”, заздалегідь приречені, і в крайньому випадку сприятимуть подальшій повільній стагнації навколишнього середовища. За цих позицій активізація діяльності, спрямованої на вдосконалення системи одержання оперативної екологічної інформації, моніторингу, прогнозування, нормування граничнодопустимих норм забруднення та розвиток державного контролю не є ефективним.

Прогнозування та кількісна оцінка надзвичайних екологічних ситуацій на теперішній час набуває все більшого значення і є одним із важливих інструментів, який дозволяє якщо не виключити то хоча б знизити невизначеність в оцінці виникнення факторів і розвитку небезпечної ситуації з урахуванням чого прийняти правильне рішення щодо виходу з неї. На сьогодні перевага віддається прогнозуванню, яке засноване на наукових методиках, які об'єктивно відображають процеси, що відбуваються в навколишньому природному середовище та техносфері та фактори їх впливу. Однак не виключаються й інтуїтивні прогнози, які базуються на великому досвіді та високій кваліфікації осіб, які мають свою думку на розвиток подій і передбачають їх кінцевий результат.

Так в Росії для рішення важливої для багатьох структур держави проблеми безпеки за основу використовуються наукові досягнення у сфері теорії ризику та управління безпекою, які орієнтовані на досягнення і отримання необхідного рівня безпеки через категорії ризику.

Однак, прогнозування надзвичайних екологічних ситуацій в управлінні екологічною безпекою залишається однією з самих складних і методично недостатньо обґрунтованих ланок [6, 13], мета якої - випереджуюча оцінка ймовірності виникнення і розвитку надзвичайних природно-техногенних (екологічних) ситуацій на основі багатовимірного аналізу причин і джерел, що сприяють їх виникненню та можуть вирішуватися в 3-х напрямках: нейромережового моделювання на базі кібернетичної самоорганізації; динамічних систем з джокерами; самоорганізації критичності з використанням апарату математики катастроф і поняття вектора стану техногенно-природної (екологічної) системи.

Отже, прогнозування - являє собою комплекс заходів та методів визначення імовірності виникнення та динаміки розвитку загроз, проведених завчасно і спрямованих на максимально можливе зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, а також оцінкою ймовірних розмірів збитків і матеріальних втрат, завданих населенню та навколишньому природному середовищу. Процес прогнозування умовно можна розділити на стадії: формування мети прогнозу і теоретичних концепцій дослідження, включаючи програму прогнозу і методів; збір й аналіз інформації; розробка й цифрові значення моделі прогнозованої системи та оцінка модельних прогнозів стану різних варіантів сценаріїв розвитку ситуації.

Прогнозування нараховує більше 150 різних за рівнем, масштабами та науковим обґрунтуванням методів і прийомів. Крім основних методів прогнозування можуть існувати класифікаційні схеми і методи, що призначені для окремої цілі, завданню або сукупності завдань і класифікуються вони за ознаками: ступенем формалізації, принципом дії, ступенем складності тощо. Найбільш загальним класифікаційним ознакою є спосіб отримання прогнозованої інформації.

Існує чотири основних джерел інформації: моніторингові дані; людський стаж й інтуїція; екстраполяція тенденцій процесів, закономірностей розвитку яких в минулому і до цього часу, достатньо добре відомі; а також модель, що відображає очікувані чи бажані умови для її розвитку.

Всю сукупність методів прогнозування можна розділити на 4 великі групи: методи експертних оцінок; методи екстраполяції; методи моделювання; комбіновані методи (математичні методи моделювання), що можуть бути застосовані для розробки методів прогнозування загроз виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

Розрізняють ряд підходів до прогнозування надзвичайних ситуацій, які можна застосовувати і для прогнозування надзвичайних екологічних ситуацій. Основними з них є 3 наукові підходи: ймовірносно-статистичний (ґрунтується на представленні надзвичайних ситуацій на сукупності однотипних об'єктів пуасонівським потоком випадкових подій, що оцінює частоту виникнення надзвичайних ситуацій окремого типу), ймовірносно-детермінований (ґрунтується на встановлених законах і закономірностях розвитку процесів у часі і просторі, циклічності природних явищ, що можуть використовуватися для довго- та середньотривалого прогнозування); детерміновано-ймовірнісний (застосовується для короткострокового прогнозування та для прогнозів надзвичайних ситуацій на технічних об'єктах з безперервним контролем технічного стану).

Вибір основного наукового підходу або методу удосконалення системи екологічної безпеки необхідно робити з урахуванням навколишнього середовища та тривалості життєвого циклу об'єктів, а також факторів, які реально визначають якість їх функціонування. Враховуючи тривалий час їх функціонування і різноманітність екологічних факторів, що там відбуваються, повинні базуватися на програмно-цільовому прогнозуванні, оцінці ризиків, і плануванні попереджувальних заходів щодо виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

Впровадження економічного механізму у практику управління надзвичайних екологічних ситуацій має сприяти переходу України до сталого розвитку, тобто всебічно збалансованого розвитку, що включає в себе вимоги до захисту навколишнього природного середовища, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації та міжнародної безпеки [15]. У цьому руслі потребують термінового вирішення наступні проблеми: економічна оцінка збитків, отриманих внаслідок надзвичайних ситуацій та механізм їх відшкодування; забезпечення соціального захисту постраждалого населення; реабілітація навколишнього середовища; відновлення економічного потенціалу; виявлення впливу наслідків надзвичайних ситуацій на соціально-екологічну комфортність життєдіяльності населення; формування та ефективне використання фондів фінансово-економічного забезпечення заходів з прогнозування та попередження надзвичайних ситуацій; розробки системи оподаткування; міжнародна координація антикатастрофічної діяльності тощо.

Основною програмою удосконалення механізмів щодо захисту населення і територій від надзвичайних екологічних ситуацій є:

науково-методичний підхід, що передбачає отримання новітніх знань з розумінням сутності природно-техногенних (екологічних) явищ та процесів, закономірностей розвитку небезпек і загроз, розробки рекомендацій з попередження надзвичайних екологічних ситуацій;

практичний підхід, що включає в себе оцінку ступеня захисту суспільства від катастроф, прогнозування виникнення небезпек та загроз, їх розвитку та впливу на людей і територію, одержання своєчасної попереджувальної інформації для організації заходів, спрямованих на зменшення збитків від наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

управлінський підхід, що передбачає розробку та впровадження елементів нормативно-правового, законодавчого й економічного регулювання на загальнодержавному, регіональному, місцевому, галузевому та об'єктовому рівнях.

Досвід останніх десятиліть дозволяє зробити висновок, що окремі держави, навіть такі могутні в економічному і військовому відношенні, такі як США та Росія, не в змозі самостійно протистояти новим видам загроз, і тільки спільними зусиллями світової співдружності, перед усім в рамках міжнародних та регіональних організацій, можливо протистояти масштабним загрозам. Тому з досвіду діяльності окремих країн щодо зниження ризику виникнення надзвичайних екологічних ситуацій говорить про те, що ефективно протистояти зростаючим загрозам представляється можливим у тому випадку, якщо працювати на випередження. Другими словами необхідно завчасно виявляти тенденції до підвищення ризику виникнення традиційних і нових видів екологічних загроз. Одним з таких механізмів є аналіз ризиків виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, що дозволяє виробити широкий спектр підходів до оцінки еколого-економічних ризиків, які пов'язані з різними виробничими процесами та принципами, що дозволяють розробити програму мінімізації і контролю цих ризиків.

Основні напрями у державній політиці у галузі попередження виникнення надзвичайних ситуацій і забезпечення безпеки населення і територій є такі:

створення енергозберігаючих та екологічно безпечних технологій, що виключають можливість виникнення надзвичайних ситуацій та мінімізують їх вилив на навколишнє середовище;

створення і розвиток науково-методичних засад управління ризиками НС в Україні і формування необхідної нормативної правової і методичної базі для забезпечення державних процедур контролю та нормування ризиків;

розробка на державному і регіональному рівнях економічних механізмів регулювання діяльності по зниженню ризиків та зменшенню масштабів надзвичайних ситуацій, розвиток управління ризиками НС на базі нових інформаційних технологій;

удосконалення матеріально-технічного забезпечення діяльності по зниженню ризиків і пом'якшення надзвичайних ситуацій, а також підвищення ефективності заходів з їх усунення;

розвиток і удосконалення систем моніторингу, спостереження та лабораторного контролю.

Метою своєчасної роботи, пов'язаної з прогнозуванням та попередженням надзвичайних екологічних ситуацій необхідно створити умови для створення єдиної державної системи прогнозування, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, а також вирішити групу проблемних питань: класифікація об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до рівнів їх ризику, потужності та оточення за ступенем їх небезпечності; класифікація ситуацій на об'єктах підвищеної небезпеки та територіях за рівнем ситуативного реагування; удосконалення сценаріїв попереджувальних заходів та дій з ліквідації негативних наслідків відповідно до рівня ситуативного реагування на об'єктах і територіях; удосконалення механізму попередження та відшкодування збитків, а також формування матеріальних, фінансових та людських резервів для ситуативного реагування за сценаріями попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій.

Виділяються наступні можливі напрямки дій щодо попередження виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідації їх наслідків:

здійснення масових інвестицій у модернізацію промислових підприємств і об'єкти інфраструктури та перехід на сучасні більш безпечні технології;

підвищення ефективності роботи органів державного нагляду і контролю;

збільшення інвестицій у заходи щодо попередження, ліквідацій та зменшення масштабів наслідків надзвичайних екологічних ситуацій.

Запропонована Данилишиним Б.М. концепція “передбачати й попереджати" вимагає проведення широкомасштабних теоретичних і експериментальних наукових досліджень, розробку законодавчої бази та створення відповідної структури виконавчої влади.

Політика держави щодо вирішення проблем попередження надзвичайним природним, техногенним та екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків знаходить своє відображення в чинному законодавстві України. На сьогодні ці питання прямо чи опосередковано регулюються понад 200 законодавчими та нормативно-правовими актами. Проте кількісне зростання нормативно-правової бази, що забезпечує відповідну сферу, не означає її якісної досконалості. Відповідне законодавство не складає сьогодні єдиної системи, у ньому існують неузгодженості, суперечності, прогалини. Це насамперед пов'язано з тим, що розвиток відповідного законодавства не спирається на чітко визначене науково-теоретичне підґрунтя, що формує і реалізує фундаментальні наукові основи державної політики у зазначеній сфері.

Але як показує досвід, не маючи ефективно функціонуючих державних структур в галузі природокористування в Україні, і маючи переважно громадські (а інколи навіть просто аматорські) структури, реалізація зазначеної проблеми не досягає бажаних результатів у вирішенні проблеми, бо тільки держава є гарантом здійснення ефективної екологічної політики, бо держава має для цього всі необхідні засоби: правове, політичне і фінансово-економічне забезпечення.

Отже, головною метою забезпечення виконання заходів у сфері захисту населення і навколишнього природного середовища є стимулювання наукової та економічної підтримки заходів, а також урегулювання механізмів щодо прогнозування та попередження надзвичайних екологічних ситуацій, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, підприємствами та організаціями незалежно від форм власності, тобто необхідно створити в Україні єдине нормативне поле управління безпекою та загрозами виникнення небезпеки. До пріоритетних наукових підходів у цьому напрямку належать: впровадження високих технологій, розроблення сучасних методів прогнозування, інтегральних оцінок попередження виникнення загроз, складання та введення в дію комплексних правових і економічних механізмів управління безпекою та загрозою виникнення небезпеки, розроблення прогнозних моделей оцінки реальної та потенційної загрози, створення сертифікованої системи підготовки та перепідготовки спеціалістів, керівників і населення з проблем управління та забезпечення безпеки, розробка та реалізація системи заходів попередження ризиків виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

Література

1. Москалец А.П. Нормативно-правовая и методическая база стран СНГ по проблемам чрезвычайных ситуаций. - ФЦ ВНИИ ГОСС, 2003.465 С.

2. Автореф. дисертації канд. екон. наук: 08.08.01/В.А. Одинець; НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. - К., 2001. - 20 с.

3. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки. /РВПС України НАН України. - К.: Чорнобильінтерінформ, 2004. - 336 с.

4. Закон України від 19 червня 2003 року № 964 “Про основи національної безпеки України”.

5. Андреева Н.Н. Экологические ориентированные инвестиции: выбор решений и управление: Монография. - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2006. - 536 с.

6. Данилишин Б.М. Природно-технегенні катастрофи: проблеми економічного аналізу та управління. - К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2001. - 260 с.

7. Горелова В.Л., Мельников Е.Н. Основы прогнозирования систем. М.: Высшая школа, 1986.287 с.

8. Данилишин Б.М., Ковтун В.В., Степаненко А.В. Наукові основи прогнозування природно-техногенної (екологічної) безпеки. - К., 2004. - Р 3. - Ст.139-192.

9. Качинський А.Б. Безпека, загрози і ризик: наукові концепції та математичні методи. - К., 2003. - 403.

10. Дорогунцов С.І., Олійник Я., Степаненко А. Проблеми підвищення рівня техногенно-природної безпеки в Україні. // Україна та глобальні процеси: географічний вимір. Зб. наук. праць в 3-х томах. - Київ-Луцьк: Вежа, 2000. - Т 1 - Ст.271-275.

11. Надзвичайні ситуації. Зб. нормативно-правових актів № 3/ Під ред. Дурдинця В.В. - К.: Чорнобильінтерінформ, 2001. - 532 с.

12. Надзвичайні ситуації. Зб. нормативно-правових актів № 4/ Під ред. Балоги В.І. - К.: Чорнобильінтерінформ, 2001. - 540 с.

13. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. - К.: НІСД, 2001. - 312 с.

14. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98 - ВР “ Про Основні напрямки державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № № 38-39. - 248 с.

15. Розерберг Г.С., Черников С.А., Краснощеков Г.П., Крылов Ю.М., Гелашвили Д.Б. Мифы и реальность “устойчивого развития” // Проблемы прогнозирования. 2000. - № 2. - С.130-154.

16. Гасанов А.З., Рыжов И.В., Чеботарев С.С. Экономические последствия чрезвычайных ситуаций и методические подходы к оценке социально-экономического ущерба (учебное пособие). - Новогорск. - РИО АГЗ МЧС России, 1999.59 с.

17. Никитин Д.П., Новиков Ю.В., Зарубин Г.П. НТП, природа и человек. - М.: Наука, 1977. - с.130.

18. Акимов В.А., Владимиров В.А., Измалков В.И. Катастрофы и безопасность/ МЧС России. - М.: Деловой экспресс, 2006. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru