Аналіз сучасних екологічних проблем

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА «ЕКОЛОГІЯ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни

«ЗАГАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ (ТА НЕОЕКОЛОГІЯ)»

на тему: «Аналіз сучасних екологічних проблем»

Студента І курсу групи ЕО-І-1

спеціальності 101 «Екологія»

Марченка В.С.

Керівник: ас. Парасочка А.П.

м. Київ 2017



Зміст

екологічний проблема система оболонський

Вступ

1. Аналіз поняття «екологічна система»

1.1 Поняття «екологічна система» та її структура

1.2 Основні компоненти екологічної системи

1.3 Класифікація екологічних систем

1.4 Особливості сучасних впливів на екосистеми України

2. Шляхи вирішення сучасних екологічних проблем

2.1 Аналіз існуючих способів вирішення екологічних проблем

2.2 Міжнародний та вітчизняний досвід у вирішенні екологічних проблем

3. Характеристика екосистеми Оболонського району м. Києва

3.1 Загальна характеристика екосистеми Оболонського району

3.2 Характеристика екологічних проблем Оболонського району

3.3 Прояви впливу на флору та фауну

3.4 Вплив на людину

3.5 Рекомендації щодо вирішення екологічної проблеми

Висновки та рекомендації

Список використаних джерел



Вступ

Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиріч розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків, що призвело до катастрофічного екологічного стану. Дослідження у промисловості: це висока ресурсо - та енергоємність технологій, які в 2-3 рази перевищують ресурсо - та енергоємність виробництва в розвинутих країнах; високий рівень концентрації промислових об'єктів; відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологій очищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових та економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань; складне економічне становище країни в цілому.

Проблема чистоти довкілля, збереження природних ресурсів у багатьох куточках світу стоїть дуже гостро. Вже перейдено кордон самозахисту природи, зруйнувалася її динамічна рівновага, діяльність людини вступила у суперечку з природою. Увага наукової та широкої світової спільноти прикута до об'єднання зусиль усього людства.

Удосконалення природокористування, екологічна обґрунтованість усієї господарської діяльності суспільства - найактуальніша проблема сучасності.

Проблемою мого дослідження є аналіз сучасних екологічних проблем Оболонського району міста Києва.

Метою роботи є узагальнення та аналіз теоретичних знань для вирішення екологічних проблем дослідження Оболонського району міста Києва, знаходження шляхів вирішення виявлених в ході аналізу проблем.

Об'єктом дослідження є стан довкілля та екологічні проблеми в Оболонському районі м. Києва.

Об'єкт роботи: Оболонський район міста Києва.

Предмет роботи: регіональні екологічні проблеми та основні шляхи їх вирішення.

1. Аналіз поняття “екологічна система»

1.1 Поняття «екологічна система» та її структура

Екосистема -- це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле. Термін «екосистема» ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в 1935 році, а сучасне визначення йому надав Реймонд Ліндман в 1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота.

Ось яке визначення цьому терміну дає М. Ф. Реймерс:[1] «Термодинамічно відкрита сукупність біотичних екологічних компонентів і абіотичних джерел речовини і енергії, єдність і функціональний зв'язок яких в межах характерного для певної ділянки біосфери часу і простору (включаючи біосферу в цілому), що інформаційно саморозвивається, забезпечує перевищення на цій ділянці внутрішніх закономірних переміщень речовини, енергії та інформації над зовнішнім обміном (в тому числі між сусідніми аналогічними сукупностями) і на основі цього невизначено довгу саморегуляцію і розвиток цілого під керуючим впливом біотичних і біогенних складових».

Розмір екосистеми може бути різним. Це може бути тропічний ліс Амазонської низовини, або окремий ставок, чи навіть домашній акваріум. Різні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар'єрами -- пустелями, горами, океанами, або є ізольованими іншим чином -- так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином можна сказати, вся Земля може розглядатись як одна екосистема.

Структура є найважливішою властивістю будь-якої екосистеми. Структуру розуміють як внутрішню будову системи і певні зв'язки між її складниками. Загалом в екології розрізняють просторову і функціональну структуру екосистем. Просторова, або морфологічна, структура відображає склад, структурні співвідношення та просторове розташування структурних елементів чи блоків екосистеми, які визначають особливості її функціонування в певних умовах середовища. Функціональна структура відображає особливості функціонування структурних компонентів екосистеми. Вона характеризує темпи, обсяги та наслідки речовинно-енергетичного обміну, стійкість і стабільність, продуктивність та інші важливі функції екосистем

Характеризуючи функціональну структуру екосистем, слід звернути увагу на такі їх функціональні ознаки:

- засвоєння і трансформація енергії;

- продукування органічної маси;

- переміщення речовинно-енергетичних ресурсів уздовж трофічних (харчових) ланцюгів;

- деструкція мертвої органіки і біотичний кругообіг (біогеохімічні цикли);

- постійна динаміка, розвиток та еволюція;

- саморегуляція, стійкість і стабільність.

Отже, зважаючи на те, що екосистеми - відкриті, цілісні та стійкі системи живих (автотрофних продуцентів, гетеротрофних консументів і редуцентів) та неживих (абіотичне середовище) компонентів, поняття структури екосистем можна визначити як складники екосистем та шляхи їх взаємодій, що забезпечує збереження єдиного цілого. Однією з найважливіших ознак функціональної структури екосистеми є її трофічна будова.

Кожна екосистема має два основні компоненти: організми з одного боку та фактори навколишнього для них середовища - з іншого. Вся сукупність організмів - це біота екосистеми. Шляхи взаємодії різних категорій організмів - це біотична структура екосистеми. Незважаючи на велику різноманітність екосистем, їм усім властива приблизно однакова біотична структура, оскільки вони містять одні й ті самі категорії організмів: продуценти, консументи, детритофаги та редуценти.[2]

1.2 Основні компоненти екологічної системи

Продуценти (або автотрофи - ті, які живляться самі) - організми, які виробляють органічну речовину з неорганічних сполук. До категорії продуцентів належать здебільшого зелені рослини, що здійснюють фотосинтез, тобто процес перетворення води та вуглекислого газу на великі біомолекули (білки, жири, вуглеводи) з виділенням кисню як побічного продукту.

Також до продуцентів належить частина найпростіших, які вміють уловлювати енергію джерел хімічних сполук на Землі, тобто здійснюють хемосинтез. Хемосинтез спостерігається у деяких хемоавтотрофних бактерій, які використовують процес окиснення водню, сірки, сірководню, аміаку, заліза як джерело енергії. Хемоавтотрофи у природних екосистемах відіграють відносно невелику роль, винятком є дуже важливі нітрифікуючі бактерії.

Автотрофи становлять основну масу всіх живих істот й утворюють усю нову органічну речовину в будь-якій екосистемі, тобто вони є виробниками первинної продукції - продуцентами екосистем.

Консументи (або гетеротрофи - ті, які живляться іншими) - організми, які споживають готову органічну речовину інших організмів та продуктів їхньої життєдіяльності. До цієї категорії належить переважна більшість видів тварин, а також найрізноманітніші організми від мікроскопічних бактерій до величезних синіх китів та людини.

Консументи (від лат. consumo - споживаю) відрізняються за структурою, способами і джерелами живлення, тому їх поділяють на такі підгрупи:

Первинні консументи, або консументи першого порядку, це тварини, які живляться безпосередньо продуцентами. Первинними консументами є рослиноїдні тварини, або фітофаги (тля, коник, гусак, олень, вівця, слон тощо).

Вторинні консументи, або консументи другого порядку, живляться первинними. Наприклад, кролик є первинним, а лисиця - вторинним консументом. До цієї підгрупи належать також консументи третього та вищих порядків. Консументи другого та вищих порядків є плотоїдними (або зоофагами). Види, які вживають як рослини, так і тварин, є всеїдними.

Симбіотрофи - це організми, які живляться соками або виділеннями інших організмів і виконують при цьому життєво важливі трофічні функції. До цієї підгрупи належать різноманітні бактерії, гриби, найпростіші. Наприклад, міцелійні гриби.

- мікоризи, що беруть участь у кореневому живленні багатьох рослин; мікроби, що населяють складні шлунки жуйних тварин і таким чином підвищують перетравлюваність та засвоєння ними рослинної їжі.

Детритофаги, або сапрофаги, - організми, які спеціалізуються на харчуванні мертвою органічною речовиною - детритом і при цьому виконують функцію очищення екосистеми. Детритом називають мертві рослинні або тваринні рештки (опале листя, фекалії тощо). До цієї категорії організмів належать земляні черв'яки, терміти, мурашки тощо.

Детритофагів, що харчуються трупами тварин, називають некрофагами; це грифи, стерв'ятники, ворони. До некрофагів належать деякі великі безхребетні (жук-мертвоїд, наприклад, здатний удвох із самкою закопувати трупи мишей на глибину до 20 см і там годувати ними своїх личинок). Найбільше різноманітних детритофагів мешкає у ґрунті, завдяки чому з мертвої органіки (насамперед, з коріння рослин) і формується ґрунт. При цьому багато детритофагів одночасно є хижаками, оскільки живляться "бутербродами" з мертвої органіки і живих бактерій.[3]

У водних екосистемах серед детритофагів за способом добування і переробки їжі розрізняють подрібнювачів, збирачів, фільтраторів. У спеціальну екологічну групу детритофагів відокремлюють копрофагів, які харчуються екскрементами. Добуваючи їжу, вони ковтають донний осадок і пропускають його через свій кишечник. Копрофаги здатні безупинно їсти, тому їхній кишечник завжди містить їжу, що становить приблизно третину загальної ваги тіла тварини.

Значна частина детриту гниє та розкладається у процесі живлення грибів та бактерій, тому гриби та бактерії об'єднують в особливу підгрупу детритофагів - редуцентів. Саме вони завершують деструктивну роботу консументів і сапрофагів, доводячи розкладання органіки до її повної мінералізації та повертаючи у середовище екосистеми останні "порції" двоокису вуглецю, води і мінеральних елементів.

Редуценти, або деструктори, - це організми, які перетворюють органічні рештки на неорганічні сполуки. Вони є первинними детритофагами, які, у свою чергу, слугують їжею таким організмам, як найпростіші, кліщі, комахи і черв'яки, що живуть у ґрунті та воді.

Таким чином, незважаючи на наявне різноманіття, всі екосистеми мають структурну схожість. Кожна екосистема має власне матеріально-енергетичне забезпечення і певну функціональну структуру. Усі названі вище категорії організмів у будь-якій екосистемі тісно взаємодіють між собою, узгоджуючи потоки речовини та енергії. їх сумісне функціонування не лише підтримує структуру і цілісність біоценозу, а й має значний вплив на абіотичні компоненти біотопу, зумовлюючи при цьому самоочищення екосистеми та її середовища.

1.3 Класифікація екологічних систем

В основі класифікації для наземних екосистем лежить тип природної (вихідної) рослинності, для водних екосистем -- гідрологічні та фізичні особливості (за Ю. Одумом).

Наземні екосистеми: тропічний ліс Амазонки; тундра: арктична і альпійська; бореальні хвойні ліси (тайга); листопадні ліси помірної зони (широколистяні ліси); степ помірної зони; чапараль (райони з дощовою зимою і посушливим літом);тропічні злаковники (грасленд) і савана; пустеля: трав'яниста і чагарникова; напіввічнозелений сезонний (листопадний) тропічний ліс (райони з вираженими вологим і сухим сезонами); вічнозелений тропічний дощовий ліс.

Прісноводні екосистеми: лентичні (стоячі води): озера, ставки, водосховища та ін.; лотичні (текучі води): річки, струмки, джерела та ін.; заболочені угіддя: болота, болотисті ліси, марші (приморські луки).

Морські екосистеми: відкритий океан (пелагічна екосистема); води континентального шельфу (прибережні води); райони апвелінгу (родючі райони з продуктивним риболовством); естуарії (прибережні бухти, протоки, гирла річок, лимани, солоні марші; глибоководні рифтові зони.

Окрім основних типів природних екосистем (біомів) розрізняють перехідні типи -- екотони. Наприклад, лісотундра, змішані ліси помірної зони, лісостеп, напівпустелі і ін.

Штучні екосистеми (агроекосистеми) -- це системи, створені людиною своїми зусиллями, використовуючи механізми, для задоволення власних потреб. Це сади, парки, городи, поля, поселення різного типу, сільські та міські двори, штучні водойми.

Екосистему складають чотири основних компоненти -- потік енергії, кругообіги речовин, біоценоз і керівна петля зворотного зв'язку. Потік сонячної енергії, що пронизує екосистему, лише частково перетвориться біоценозом і переходить на якісно вищий щабель, трансформуючись в органічну речовину. Колообіги речовин від продуцентів до консументів різних рівнів, потім до редуцентів, а від них знову до продуцентів замкнений не повністю. Якби в екосистемах існувала їх повна замкненість, то не виникало б жодних змін середовища життя, не було б ґрунту, вапняків та інших гірських порід біогенного походження. Таким чином, біотичний кругообіг можна умовно зобразити у вигляді незамкненого кільця.[4]



1.4 Особливості сучасних впливів на екосистеми України

За ступенем трансформації людської діяльності екосистеми поділяються на природні, антропогенні та антропогенно-природні. У промислово розвинутих країнах, на захоплених людською діяльністю територіях природних екосистем майже не залишилося, хіба що в заповідниках. Лісові насадження, луки, ниви -- все це антропогенно-природні екосистеми, які хоча й складаються майже єдино з природних компонентів, але створені й регулюються людьми.

На сьогоднішній день вплив людини на екосистеми став практично абсолютним. За останні кілька століть, завдяки істотному розвитку технологічного прогресу, забруднення навколишнього середовища досягло критичної позначки та почало представляти серйозну небезпеку.

До антропогенних екосистем належать екосистеми, в яких переважають штучно створені антропогенні об'єкти і в яких, крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом таких антропогенних екосистем є міста, промислові вузли, села (в межах забудови).

Аналізуючи структуру та функції екосистеми, можна вивчати ті параметри стійкості та чутливості, що характеризують основні риси її поведінки. При цьому необхідно отримати відповідь на запитання: чи є новий стан системи стійким і чи спроможна екосистема зберегти свою структуру та функціональні властивості за впливу на неї зовнішніх і внутрішніх чинників? Саме оцінивши, наскільки стійкою є екосистема до впливу забруднень та антропогенних чинників, можна прийняти наукове рішення щодо проблеми екологічного нормування та збереження природи. При цьому цікавою є не лише стаціонарна поведінка при заданих початкових і граничних умовах, але і напрямок змін найважливіших параметрів стану.

Перевищення допустимих антропогенних навантажень на природне середовище, перевищення гранично допустимої кількості шкідливих хімічних та інших сполук знижує рівень екологічної безпеки. Оскільки екологічна безпека не є теоретично визначеною величиною, а екосистеми мають резерв міцності і здатні до опору антропогенному впливові, то порушення екобезпеки при забрудненні навколишнього природного середовища визначають як його небезпечний стан, що завдає шкоди екосистемі загалом і людині зокрема.

Забруднення навколишнього середовища - це небажана зміна її властивостей, що призводить чи може призвести до шкідливого впливу на людину чи природні комплекси. Воно зменшує здатність природи до самовідновлення своїх властивостей. Звідси виникають екологічні проблеми, тобто проблеми взаємин суспільства і природи, збереження навколишнього середовища.

Особливо різко зросло навантаження на природу в другій половині XX століття.

Можна перерахувати основні види забруднень довкілля:

1) хімічне (надходження в навколишнє середовище шкідливих речовин і з'єднань);

2) радіоактивне;

3) теплове (неконтрольований викид тепла в навколишнє середовище);

4) шумове, вібраційне, електромагнітне.

Здебільшого забруднення навколишнього середовища пов'язане з діяльністю людини, однак мають місце і викиди в результаті природних явищ.

Земля являє собою єдиний природний комплекс, тому забрудненню піддаються всі оболонки планети (літосфера, біосфера, гідросфера, атмосфера).

У літосфері (а також ґрунтовому покриві): відбувається утворення мільйонів гектарів зруйнованих земель, що виникають в процесі будівництва і гірських розробок.

Ще одна з причин забруднення - промислові і сільськогосподарські відходи (метали і їхні з'єднання, радіоактивні речовини), побутове сміття і т.д.

Особливо небезпечне надходження в природу невідомих їй речовин і з'єднань, створюваних хімічною промисловістю.

У гідросфері: забруднення відбувається насамперед у результаті скидання в ріки, озера і моря промислових, сільськогосподарських і побутових стічних вод.

До речі, до початку 1990-х рр. загальний світовий обсяг стічних вод перевищив 1 тис. кубометрів на рік, чи 5 % від “водних запасів” Землі. Але оскільки для розведення цих вод до припустимих концентрацій потрібно в середньому ще в 10 разів більший обсяг чистої води, то фактично вони забруднюють 10 тис. кубометрів стічних вод. Відповідно до розрахунків учених, на початку XXI століття для розведення стічних вод може знадобитися 20-25 тис. кубометрів прісної води.

Однією із самих забруднених рік є Дніпро. Відповідно росте і забруднення Світового океану (щорічно у Світовий океан попадає до 100 млн. тонн різних речовин).

В атмосфері: забруднення відбувається в результаті роботи промисловості, транспорту, опалювальних підприємств. Основні забруднювачі повітря: окис вуглецю (СО2), сірчистий газ (SO4), оксиди сірки, азоту, фосфору, свинець, ртуть, алюміній і т.п.

Через порушення балансу СО2 у природі виникла загроза, так званого, парникового ефекту (потепління клімату, танення льодовиків, підвищення рівня Світового океану), також відбувається руйнування озонового шару, як наслідок різкого зростання виробництва і використання фреонів (фторхлорвуглеродів) у холодильних установках, у видгляді аерозолей і т.д.

Досліджено, що площа лісів у світі щорічно зменшується як мінімум на 25 млн. га чи на 0.6 %. Світова заготівля деревини до початку XXI століття повинна досягти 5 млрд. тонн. Це означає, що її щорічний річний приріст лісу буде фактично використаний цілком.

2. Шляхи вирішення сучасних екологічних проблем

2.1 Аналіз існуючих способів вирішення екологічних проблем

Найбільш актуальною проблемою сучасності є забруднення довкілля, адже антропогенна діяльність зачіпає абсолютно всі земні оболонки (гідросферу, атмосферу і літосферу). На жаль, саме людина є головним винуватцем такої ситуації, при цьому щодня вона сама і стає головною її жертвою. Жахлива статистика говорить про те, що близько 60% людей у світі гине саме від забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів та ґрунтового покриву. Справа в тому, що дана проблема не має державних кордонів, а стосується всього людства в цілому, тому шляхи вирішення екологічних проблем повинні проходити на світовому рівні. Для ефективної боротьби створені так звані «зелені» організації, які протягом багатьох років з успіхом пропагують свою діяльність, до них можна віднести «Всесвітній фонд дикої природи», «Green Peace», та інші громадські організації, основна діяльність яких спрямована на збереження природи.

Аналізуючи екологічну ситуацію, бачимо, що шляхи вирішення екологічних проблем повинні брати початок з упровадження ресурсозберігаючих технологій, які дозволять раціонально використовувати природні запаси. Так, наприклад, в комунальній сфері з успіхом проходить впровадження технології з утилізації відходів, які є головним джерелом забруднення всіх природних сфер. З кожним днем число відходів стрімко зростає, тому проблема утилізації сміття стає все більш актуальною для людства. Більше того, економічно вигідною може стати переробка відходів, крім того, що їх утилізація матиме екологічний ефект. Потенційною сировиною може бути, за оцінками фахівців, більше 60% відходів, які з успіхом можуть бути вигідно реалізованими і переробленими.

З кожним роком на нашій планеті збільшується кількість промислових підприємств, що не може не позначатися на екологічній ситуації. Таке зростання підприємств призводить до збільшення викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище. Шляхи вирішення екологічних проблем полягають в тому, що більшість підприємств встановлює різного роду очисні споруди, вловлювачі шкідливих речовин, димові труби висотою 200-250м, а також проводить рекультивацію земель. При цьому застосування такого роду споруд не може призвести до повного очищення, однак, воно значною мірою дозволяє зменшити число шкідливих речовин, які потрапляють в атмосферу.

Величезна кількість західних підприємств використовують у своїй промисловій діяльності безвідходні та маловідходні виробничі технології, а також застосовують оборотне водопостачання, що дозволяє скоротити скидання у водойми стічних вод. У цьому вони бачать свого роду шляхи вирішення екологічних проблем, і вони мають рацію, адже подібне втручання дозволить значною мірою скоротити негативний вплив людської діяльності на природу. Потрібно сказати, що раціональне розміщення нафтохімічних, хімічних, атомних і металургійних виробництв також позитивним чином позначається на довкіллі. Вирішення екологічних проблем - це одне з головних завдань всього людства в цілому, важливо підвищувати рівень відповідальності у людей, їх культуру виховання для того, щоб ми більш дбайливо ставилися до того, що нам дала матінка-природа. Раціональне використання будь-яких ресурсів значною мірою знизить негативний вплив людини на навколишнє середовище.

Не менш важливим вважається зменшення кількості відстрілу тварин, адже вони є важливою ланкою в ланцюгу розвитку природи. Ганяючись за наживою та матеріальними благами, ми забуваємо про те, що знищуємо своє майбутнє, забираємо у наших дітей право на здорове повноцінне життя. Озеленення планети вважається одним із способів поліпшення стану нашого довкілля.



2.2 Міжнародний та вітчизняний досвід у вирішенні екологічних проблем

Впровадження міжнародного досвіду в галузі управління природними ресурсами та раціонального природокористування сприяє ефективному вирішенню існуючих екологічних проблем України.

Прісна вода є відновлюваних ресурсом і є у досить велику кількість в масштабі планети, однак через нерівномірний розподіл по поверхні Землі, постійно зростаючої кількості води, необхідної для задоволення потреб населення, забруднення водних об'єктів внаслідок промислової і сільськогосподарської діяльності, гостро потребує дбайливого ставлення і охорони. В Україні через відсутність достатніх коштів продовжує погіршуватися ситуація з водозабезпечення, знижуються обсяги необхідних заходів з реконструкції та розширення діючих водопровідних мереж і споруд, в зв'язку з чим актуальність вирішення проблеми якості води та водних об'єктів для забезпечення населення питною водою продовжує залишатися актуальною. Вирішити ці завдання можна лише за умови централізованого, науково обґрунтованого підходу до управління водними ресурсами.[6]

Досить ефективні організаційні підходи до управління водними ресурсами розроблені у Франції. Тут поверхневі і підземні води розглядаються як «загальне національне надбання», і управління ними базується на шести основних принципах:

1) облік об'єктивних географічних характеристик великих річкових басейнів, так як «вода не знає адміністративних кордонів»;

2) комплексний підхід, який відповідає всім вимогам водокористування і не порушує водних екосистем;

3) встановлення партнерства та координування дій державних структур і осіб, що займаються розробкою і втіленням проектів. Така роль відводиться 6 комітетам річкових басейнів і префектам, що є координаторами басейну;

4) мобілізація конкретних фінансових ресурсів - завдання шести водних агентств. Користувачі, які забруднюють водойми, платять за принципом «вода повинна оплачувати воду»;

5) багаторічне планування, в ході якого визначаються пріоритетні інвестиції в рамках «річкових контрактів», що укладаються між державою і місцевими органами управління, а також водними агентствами;

6) дотримання компетенції кожної приватної чи громадської організації стосовно її конкретній сфері діяльності, здійснюваної в рамках єдиних положень, визначених законом.

Державна територія Франції поділена на шість великих річкових басейнів. Політика в галузі водного господарства визначається державою за сприяння муніципалітетів і користувачів (промислових підприємств, великих регіональних проектних організацій, фермерів, постачальників, рибалок та власників рибацьких ферм, асоціацій захисту природи). Усі разом вони прагнуть організувати управління водними ресурсами, що задовольняють загальні запити й не порушують водних екосистем.

Діалог здійснюється на трьох рівнях:

- на державному рівні (державний водний комітет),

- на рівні кожного з шести великих річкових басейнів (комітети річкових басейнів),

- на рівні приток відповідно до гідрографічної одиниці або водоносних шарів (місцева водна комісія).

У всьому світі проблема управління твердими побутовими відходами (ТПВ) є одним із пріоритетних, займаючи в системі міського господарства друге місце за витратами та інвестиціями після сектора водопостачання і каналізації. До твердих побутових належать відходи, що утворюються в житловому секторі, у підприємствах торгівлі, адміністративних будівлях, установах, конторах, дошкільних та навчальних закладах, культурно-спортивних закладах, залізничних та автовокзалах, морських портах. У містах, де господарська діяльність найбільш сконцентрована і де на обмеженій території зосереджена значна маса населення, відбувається найбільш інтенсивне накопичення ТПВ, які при неправильному і несвоєчасному видаленні і знешкодженні можуть серйозно забруднювати навколишнє природне середовище та приводити до погіршення екологічних умов проживання людей. Повсюдно виникають навколо міст погано організовані, а часом і просто «стихійні» звалища, які є найбільш серйозним забруднювачем поверхневих, ґрунтових вод, а також ґрунтового покриву.

У світовій та вітчизняній практиці гостро ставляться завдання охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, проводяться науково-дослідні роботи, спрямовані на вдосконалення технологій, машин та устаткування для прибирання міських територій, збору і видалення відходів, знешкодження та утилізації ТПВ.



3. Характеристика екосистеми Оболонського району м. Києва

3.1 Загальна характеристика Оболонського району

Природні екосистеми відрізняються значним видовим розмаїттям, існують тривалий час, вони здатні до саморегуляції, володіють великою стабільністю, стійкістю. Створена в них біомаса і поживні речовини залишаються і використовуються в межах біоценозів, збагачуючи їх ресурси. Штучні екосистеми - агроценози, ставки рибоводів, парки, сади, ін.) становлять невелику частину поверхні суші, але дають близько 90% харчової енергії.

Відмінності штучної екосистеми від природної:

- невелике число видів);

- перевага організмів одного або декількох видів;

- короткі ланцюги харчування через невелике число видів;

- незамкнутий кругообіг речовин внаслідок значного виносу органічних речовин і вилучення їх із кругообігу;

- невисока стійкість і нездатність до самостійного існування без підтримки людини.

Одна з головних особливостей штучних екосистем полягає в тому, що для їх функціонування необхідний приплив додаткової енергії ззовні. Без цього вони не можуть існувати. У зв'язку з тим, що в штучних екосистемах значна частина потрібної людині маси і пов'язаної з нею потенційною енергією вилучається. Штучні екосистеми, особливо у містах, в набагато більшому ступені, ніж природні ценози (ліс, луг, пасовища), схильні до ерозії, забруднення різноманітними викидами, навали шкідників. Без участі людини агроценози овочевих культур існують не більше року, ягідних рослин - 3-4, плодових культур - 20-30 років. Потім вони розпадаються або відмирають.

Обєктом мого дослідження обрано Оболонський район міста Києва.

Площа Оболонського району -- 110,2 кв. км. Протяжність його з півночі на південь приблизно 11 км, із Заходу на Схід -- 6 км. До складу району входять кілька житлових масивів: Мінський масив, Пріорка, частина Куренівки, але найбільшим є масив Оболонь. Кожен із цих масивів має власну історію, яка тісно пов'язана з історією всього Києва. Житловий масив "Оболонь" розташований безпосередньо на березі Дніпра. Назва "Оболонь" старослов'янського походження. Вона означає низький берег річки, що заливається під час повені.

Кліматичний режим території визначають кліматичні фактори (енергія сонця, освітленість, температура, вологість, повітря) - сума метеорологічних явищ в атмосфері протягом тривалого періоду. Клімат як єдиний абіотичний фактор зумовлює великомаштабний розподіл рослинності на значних територіях, а також ґрунтів, і, частково, видів тварин. В Оболонському районі клімат помірний, так як досліджувана територія розміщена у помірній континентальній зоні північної півкулі. Чітко проявляються сезонні зміни протягом року. Якщо на екваторі довжина світлового дня (фотоперіод) більш менш постійна (близько 12 год.), то у помірних широтах вона залежить від пори року і змінюється циклічно. Зрозуміло, що у таких умовах життєві цикли живих організмів синхронізовані відповідно до конкретної пори року (фотоперіоду). Ця синхронізація проявляється у різних формах пристосування, таких як сплячка, діапауза комах, приліт та відліт птахів і т. п. Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмноження рослин і тварин. Для рослин важливі промені видимої і невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні і синьо-фіолетові. Якщо живий організм у змозі адаптуватись до дефіциту освітленості і у нього виникають певні пристосування, то до температури живі організми більш вибагливі [стаття 7]. Кожен окремий організм пристосований до конкретних температурних умов і може існувати в певних межах, до яких пристосовані його метаболізм та структура. У живих організмів є цілий ряд пристосувань, які дають їм змогу втримувати температуру в певних межах. Слід відзначити, що коливання температури водного середовища проходить менш помітно, оскільки водне середовище має більш високу теплоємність. Тому межі існування життя - це температури, за яких можлива нормальна будова і функціонування білків - в середньому від 0 до 50 С.

Повітря майже ніколи не буває сухим, в ньому завжди присутня водяна пара, частка якої в повітрі сягає 4%, деколи - лише 0,01% загального об'єму. Окрім того, в ньому завжди присутні фізичні домішки природного і антропогенного походження: пилок і спори рослин, пил, сажа тощо. У перезволоженому повітрі «народжуються» кислі дощі. Тіло живих організмів, рослин і тварин, містить багато води. Втрата тілом вологи призводить до падіння життєдіяльності, а згодом - до загибелі. Рослини й тварини повинні підтримувати баланс між споживанням води організмом і випаровуванням, з одного боку, та наявністю вологи в оточуючому середовищі й її фактичним надходженням до організму - з іншого. Рослини одержують основну масу води з ґрунту. Водний дефіцит, який настає під час посухи, порушує всі біохімічні й фізіологічні процеси у рослин.

Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші ж можуть жити тільки, в специфічних домашніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо) зустрічаються також дикорослі рослини та дикі тварини.

Зелені насадження, крім естетичного призначення, мають значний вплив на поліпшення міського мікроклімату, властивостей ґрунтів, очищення повітря від забруднювальних речовин та збудників хвороб, шумопоглинання тощо. Разом з тим деякі рослини можуть зумовлювати алергічні реакції. Багато тварин і мікроорганізмів є збудниками чи переносниками хвороб.

Особлива роль належить зеленим зонам за межами міста. Вони виконують три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну та рекреаційну. Рослини (продуценти) у складі міських екосистем ростуть у лісопарках, парках, садах, на газонах, але їхнє головне призначення - не виробництво органічної речовини (деревини, сіна, їстівних плодів і т.д.), а регулювання газового складу атмосфери. Вони виділяють кисень, поглинають диоксид вуглецю (СО2) й очищають атмосферу від шкідливих газів і пилу, що попадають у неї при роботі промислових підприємств та транспорту. Рослини мають також велике естетичне і декоративне значення. Місцями піщані наноси на берегах Дніпра вкриті заростями чагарникової верби-шелюги. Досить цікавими в заплаві Дніпра є фрагменти дубових лісів, де окремі дерева мають діаметр понад 2 м.

На піщаних відкладах у місцях зведених лісів формуються специфічні пустища, розріджений трав'яний покрив яких утворюють посухолюбні види: типчак поліський, келерія сиза, полин дніпровський, чебрець боровий, куничник та занесена до Червоної книги України ковила дніпровська.

У більшості парків, на схилах крутого берега Дніпра деревостани формують як природні види (клен гостролистий, липа серцелиста, ясен високий, тополя біла, тополя чорна), так і інтродуковані (гіркокаштан кінський, дуб північний, тополя срібляста, клен пенсильванський, робінія, псевдоакація, ялини, туї). До лісових ресурсів відносяться: деревина, живиця, гриби, плоди, ягоди, горіхи, лікарські рослини, мисливсько-промислові ресурси.

Тварини в місті представлені не звичайними в природних екосистемах видами, а особливою групою міських тварин - супутників людини. У її складі - птахи (горобці, шпаки, ластівки, ворони, галки, голуби), гризуни (пацюки і миші), комахи (таргани, клопи, моль, мухи й ін.). Багато тварин, пов'язаних з людиною, харчуються покидьками на смітниках (галки, горобці, ворони). Це - санітари міста. Розкладання органічних відходів прискорюють личинки мух та інших тварин, також мікроорганізми. У Дніпрі зустрічається окунь річковий, карась, плотва, щука, сом, ін., а також бобри, ондатри. У лісопарковій зоні водяться зайці, білки, інші дрібні ссавці.

Городяни розводять домашніх тварин - собак і кішок, декоративних тварин (папуг, голубів, хом'ячків, акваріумних рибок), у стайнях іподромів - коней.

Головна особливість екосистем міст у тім, що в них неможлива екологічна рівновага. Усі процеси регулювання потоків речовини й енергії людині приходиться брати на себе.

3.2 Характеристика екологічних проблем Оболонського району

При дослідженні довкілля Оболонського району виявилося, що зараз він є найбільш проблемним з екологічної точки зору. Не дивлячись на те, що Оболонь забудовувалась згідно до екологічних норм, саме тут утворюється найбільша кількість відходів. Це пов'язано з концентрацією великої кількості промислових об'єктів.

Актуальною є проблема сміття. Кількість відходів та їх склад залежить від багатьох чинників і значно відрізняється навіть на сусідніх вулицях міста. Приблизний склад міських твердих відходів (м. Київ, Оболонський район),%: папір - 41; харчові відходи - 21; скло - 12; залізо та його сплави - 10; пластмаса - 5; деревина - 5; гума та шкіра - 3; текстиль - 2; Алюміній -1; інші матеріали - 0,3.

Проблема чистої питної води - одна з глобальних проблем людства. Переймаються цією проблемою і в Оболонському районі. Звичайну воду з Дніпра та Київського водосховища, очищену на Дніпровській водопровідній станції (ДВС), споживають майже 22 відсотка киян.

Чисте повітря - сьогодні дуже актуально, тому цю проблему в Оболонському районі було досліджено детальніше.

Під забрудненням атмосфери розуміється процес внесення в повітря або утворення в ньому фізичних агентів, хімічних речовин чи організмів, які несприятливо впливають на середовище життя або завдають шкоди матеріальним цінностям. У певному сенсі забрудненням можна вважати і вилучення з повітря окремих газових інгредієнтів (зокрема, кисню) великими технологічними об'єктами. І справа не тільки в тому, що гази, які потрапляють в атмосферу, пил, сірка, свинець та інші речовини небезпечні для людського організму - вони несприятливо впливають на кругообіг багатьох компонентів на Землі. Забруднюючі та отруйні речовини переносяться на великі відстані, потрапляють з опадами в ґрунт, поверхневі і підземні води, в океани, отруюють навколишнє середовище, негативно позначаються на прирості рослинної маси. Аналізуючи отримані дані проведених досліджень, встановлено, що головними джерелами забруднення повітря являються підприємства паливно-енергетичного комплексу, обробної промисловості та транспорт. Підраховано, що більше 80% всіх викидів в атмосферу становлять викиди оксидів вуглецю, диоксиду сірки, азоту, вуглеводнів, твердих речовин. З газоподібних забруднюючих речовин в найбільших кількостях викидаються оксиди вуглецю: вуглекислий газ, чадний газ, які утворюються переважно при згорянні палива. У великих кількостях в атмосферу викидаються і оксиди сірки: сірчистий газ, сірчистий ангідрид, сірковуглець, сірководень та ін. Найбільш численним класом речовин, що забруднюють повітря на Оболоні, є вуглеводні. До числа постійних інгредієнтів газового забруднення атмосфери відносяться також вільний хлор, його сполуки та ін.

Окрім газоподібних забруднюючих речовин в атмосферу надходять десятки тонн твердих частинок. Це пил, кіптява, сажа, які у вигляді дрібних частинок вільно проникають в дихальні шляхи і осідають в бронхах і легенях.

Кожна галузь виробництва пов'язана з виділенням специфічних домішок, склад яких нараховує десятки тисяч речовин, які відразу не піддаються ідентифікації. У результаті дослідження виявилося, що найбільш розповсюдженими також є наступні викиди промисловості: попіл, порох, оксид цинку, силікати, аміак, озон, фтористий водень, хлористий водень, кремнефтористий натрій, радіоактивні гази, аерозолі.

Найбільша кількість забруднюючих атмосферу речовин викидається вихлопними газами автомобілів. Бензинові двигуни викидають більше незгорілих вуглеводнів та продуктів їх неповного окислення (оксид вуглецю та альдегіди), ніж дизельні. Кожна машина з бензиновим двигуном, яка пройшла 15 тис. км, за такий період споживає 4350 кг кисню, а викидає 3250 кг диоксиду вуглецю, 530 кг оксиду вуглецю, 93 кг вуглеводнів та 27 кг оксидів азоту.

Одним з вiдомих методiв дослiдження забруднення повiтря є метод спостереження за однаковими за розмiрами лишайниками одного виду (пармелiя, цетрарiя, кладонiя та iн.) на корi дерев (ліхеноіндикація). Вiдомо, що лишайники дуже чутливi до забруднень повiтря, особливо згубний вплив на них має сiрчистий газ, який вже в концентрацiї 0,08-0,1 мг/м3 пригнiчує бiльшiсть лишайникiв, а в концентрацiї 0,5 мг/м згубний практично для всiх видiв. З'ясовано, що в разi пiдвищеного рiвня забруднення повiтря першими з мiст зникають кущистi форми, потiм листковi i, нарештi, найбiльш стiйкi - накипнi. На основi спостережень видiляються зони лишайникiв, якi дозволяють судити про ступiнь забруднення атмосферного повiтря.

Для дослiджень забруднення повiтря за змiнами розмiрiв, форм i кольору лишайникiв була вибрана дiлянка територiї, що обмежується вул.Богатирською, вул. Полярною, якi перетинають одна одну.

Спостереження проводилися на дiлянцi у 800 метрiв вiд перехрестя обраних вулиць через рiвнi промiжки та по можливостi на однаковiй вiдстанi вiд проїздної частини. У ходi роботи було проведено дослiдження територiї на наявнiсть лишайників.

На всiх деревах, що знаходяться найближче до проїжджої частини, взагалi вiдсутнi лишайники. Це говорить про те, що ця територiя забруднена шкiдливими викидами i є неможливим для iснування лишайникiв. Вони є iндикаторами чистого повітря, тому цiлковита вiдсутнiсть лишайникiв говорить про те, що проїжджа частина мiста є небезпечним та несприятливим районом міста.

На пiдставi спостережень можливiсть видiлити три зони забруднення:

-лишайникова пустеля - цiлковита вiдсутнiсть лишайникiв, найбiльш несприятливi райони мiста бiля проїжджої частини;

- перехідна зона - лишайникова флора бiдна;

- нормальна зона - периферiйна частина мiста, лiсопарки.

Наслiдками дослiдження є висновки стосовно залежностi iснування лишайникiв вiд чистоти повiтря та кiлькостi викидiв газiв-забруднювачiв. Автомобiльнi викиди безпосередньо впливають на наявнiсть та розмiри лишайникiв у мiстi. Через збiльшення кiлькостi автотранспорту збiльшується кiлькiсть викидiв шкiдливих газiв у повітря.

3.3 Прояви впливу на флору та фауну

По мірі розвитку міста Оболонського району збільшується його площа, ускладнюється інфраструктура, росте чисельність населення і антропогенний прес на природу в цілому. Змінюється екологічне середовище, видовий склад флори та фауни. Шкідливі речовини, які знаходяться в атмосфері й випадають з неї, уражають тварин через органи дихання й проникають в організм разом із запиленими рослинами, які вони з'їли. При поглинанні великих кількостей шкідливих забруднюючих речовин тварини можуть одержати гострі отруєння. Хронічне отруєння тварин фтористими сполуками одержало серед ветеринарів назву «промисловий флюороз», який виникає при споживанні тваринами кормів і питної води, які містять фтор. Характерними ознаками є старіння зубів і кісток скелету.

Пасічники відмічають, що внаслідок отруєння фтором, який осідає на медоносні квіти, спостерігається підвищення смертності бджіл, зменшується кількість меду і різко знижується чисельність сімей.

Молібден, що проникає в ґрунт, перешкоджає поглинанню рослинами міді, а відсутність міді в їжі у тварин викликає втрату апетиту, анемію, втрату ваги. При отруєнні миш'яком на тілі великих рогатих тварин з'являються рани.

Промислові викиди наносять велику шкоду рослинності, зеленим насадженням міста та його околицям. Під дією газів, що попадають в атмосферу, проходить пригнічення фотосинтезу, порушення водообміну та інших біохімічних процесів, зниження транспірації (випаровування води), загальне пригнічення росту і розвитку рослин, в тому числі й деревинних порід. Особливо токсичними є газоподібні інгредієнти промислових відходів: сірчистий газ, фтор і його сполуки, окисли азоту, хлор, етилен, озон, окис магнію тощо.

Найбільш розповсюдженим у забрудненій атмосфері й дуже токсичним для рослин є сірчистий газ (диоксид сірки). Були проведені дослідження про його негативний вплив на рослини. При гострому ураженні (більше 2 мг/м3) уже через 1-2 години буріє і гине листя, часто окремі його ділянки у вигляді плям з чітко окресленою межею між живими і відмерлими клітинами й тканинами. При слабкому ураженні й тривалій дії листя знебарвлюється.

Оксиди азоту викликають подібні до сірчистих газів фізіолого-біохімічні зміни в деревних породах. Дерева дуже чутливі до етилену. Навіть вміст однієї стомільйонної частини цього газу може викликати серйозні порушення у фізіології рослини й спричинити значні пошкодження. На листках з'являються червонуваті й коричневі плями. Потім листя опадає, що частіше всього призводить до загибелі рослин.

3.4 Вплив на людину

Забруднення повітря, разом з порушенням природного фізичного складу робить повітряне середовище вкрай несприятливим для життя, що за останніми науковими даними змушує організм людини 80% своїх внутрішніх ресурсів затрачати тільки на забезпечення можливості існування в ньому. Тобто практично всі свої внутрішні сили організм людини витрачає тільки на забезпечення нашої життєдіяльності, майже не залишаючи ресурсів на підтримку репродуктивних функцій і нормального функціонування своїх органів, на відтворення витрачених засобів імунної системи, а отже і на боротьбу з інфекційними та хронічними захворюваннями, на повне й швидке відновлення функціональних можливостей (працездатності) людини в цілому.

У результаті ми прискорено й передчасно зношуємо свій організм, набуваючи вже в ранньому віці цілого букету захворювань, багатьма з яких наші предки хворіли лише в похилому віці (наприклад, інфаркти, інсульти та артрити вже в 30-40 років).

Шкідливі речовини, які містяться в атмосфері, діють на людський організм при контакті з поверхнею шкіри або слизовими оболонками. Поряд з органами дихання забруднювачі уражають органи зору й нюху, а діючи на слизову оболонку гортані, можуть викликати спазми голосових зв'язок. Тверді й рідкі частинки, що вдихаються, розмірами 0,6 - 1,0 мкм досягають альвеол і абсорбуються в крові, деякі накопичуються в лімфатичних вузлах.

Однак і це ще не все - «по дорозі» вони збагачуються сульфатами, свинцем, миш'яком, селеном, кадмієм, цинком та іншими елементами і речовинами, багато з яких канцерогенні. З цієї точки зору особливо небезпечний для здоров'я людини азбестовий пил. До першого класу небезпеки також належать кадмій, миш'як, ртуть і ванадій.

Забруднене повітря подразнює більшою частиною дихальні шляхи, спричиняє бронхіт, емфіземи, астму. До подразників, які викликають ці захворювання, відносяться SO2 і SO3, азотисті пари, НСl, НNО3, Н2SO4, Н2S, фосфор і його сполуки. Пил, який містить оксиди кремнію, викликає тяжкі легеневі захворювання (силікоз). Дослідження, проведені в Оболонському районі встановили дуже тісний зв'язок між атмосферним забрудненням і смертністю від бронхітів ( на 1 тисячу населення - два летальні випадки. 60-80 чоловік - мають хронічний характер захворювання).

Вуличні очні травми, які викликані сажею та кіптявою, іншими забруднювачами атмосфери, у досягають 30-60 % всіх випадків очних захворювань. У більшості випадків вони супроводжуються різними ускладненнями, кон'юнктивітами.

Ознаки й наслідки дії забруднювачів повітря на організм людини проявляються більшою частиною погіршенням загального стану здоров'я: з'являються головні болі, нудота, відчуття слабкості, знижується або втрачається працездатність.

Особливо небезпечні поліциклічні ароматичні вуглеводні типу 3,4-бензпірену (С20Н12), які утворюються при неповному згорянні палива. За даними ряду вчених, вони володіють канцерогенними властивостями (саncer - рак).

Широко розповсюджена дія на людський організм оксиду вуглецю (СО, чадного газу). При гострому отруєнні з'являється загальна слабкість, запаморочення, нудота, сонливість, втрата свідомості, можливий летальний випадок (навіть через три-сім днів). Однак через низьку концентрацію в атмосферному повітрі, як правило, не викликає масових отруєнь, хоча й дуже небезпечний для осіб, що страждають на анемію та серцево-судинні захворювання. Серед зважених твердих часток найнебезпечніші частки розміром менше 5 мкм, які здатні проникати в лімфатичні вузли, затримуватися в альвеолах легенів, засмічувати слизові оболонки. Досить несприятливі наслідки, які можуть позначатися на величезному інтервалі часу, пов'язані з такими незначними за обсягом викидами, як свинець, бенз(о)пірен, фосфор, кадмій, миш'як, кобальт та ін. Вони пригнічують кровотворну систему, викликають онкологічні захворювання, знижують опір організму інфекціям тощо. Пил, що містить сполуки свинцю та ртуті, має мутагенні властивості й викликає генетичні зміни в клітинах організму.[9]

Наслідки впливу на організм людини шкідливих речовин, що містяться у вихлопних газах автомобілів, досить серйозні і мають найширший діапазон дії: від кашлю до летального випадку.

Характерні різні прояви дискомфорту у зв'язку із забрудненням повітря - неприємний запах, зниження освітленості та інші - психологічно негативно діють на людину.

Серед промислових викидів основними джерелами забруднення атмосферного повітря є низькі технологічні та вентиляційні викиди (світлові та вентиляційні ліхтарі цехів, труби вентиляційних установок тощо) неперервної дії, котрі складають близько 75-80% від загальної кількості викидів. Надзвичайно важливою особливістю таких викидів, з точки зору забруднення атмосфери, є те, що максимальні концентрації шкідливих речовин існують у безпосередній близькості від місця їхнього виникнення, а не на п'ятнадцятикратній від висоти труб віддалі, що притаманно для високих джерел. Отже, промислові викиди в атмосферу несприятливо впливають перш за все на людину та на навколишнє природне середовище, а найбільш важкі форми прояву спостерігаються на промислових майданчиках та прилеглих до них територіях. Саме тут виникають найбільш високі концентрації шкідливих речовин в атмосферному повітрі, котрі перевищують граничнодопустимі концентрації в 2-5, а нерідко і в більше разів, і саме на цих територіях акумулюється їхня основна маса ґрунтом та поверхнею водоймищ. У зв'язку з цим особливо гострою є проблема запобігання забруднення атмосфери міст, де зосереджена більша частина населення та промисловості.

Отже, систематична або періодична наявність в атмосферному повітрі населених пунктів шкідливих речовин з концентраціями, що перевищують нормативні величини, призводить до захворювань, навіть ракових, до поширення серед частини населення токсикоманії, ускладнює перебіг серцево-судинних захворювань, сприяє виникненню та розвитку захворювань дихальної і нервової систем людини. Дослідження показують, що в місцевостях з порівняно невисоким рівнем забрудненості повітряного середовища частота захворювань органів дихання зростає в 2 та більше разів, а при високому рівні забруднення - в 40 разів. Від впливу забруднюючих речовин в першу чергу страждають діти. Шкода, котрої зазнають діти, в декілька разів перевищує шкоду, завдану здоров'ю дорослих.

...