Екологічна мережа України: аналіз показників формування та аспекти управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА УКРАЇНИ: АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ФОРМУВАННЯ ТА АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ

А. Ю. Якимчук, к. е. н., доцент,

доцент кафедри державного управління

та місцевого самоврядування

Анотація

екологічний мережа біорізноманіття програма

Розглянуто основні показники формування екологічної мережі України. Досліджено систему державного управління збереженням біорізноманіття України. Досліджено основні складові механізму забезпечення реалізації загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі: нормативно-правовий, організаційний, фінансовий, науковий. Проаналізовано функції екологічної мережі та проведено їх класифікацію. Проведене дослідження концепції сталого розвитку як найперспективнішої з точки зору збереження біорізноманіття. Вивчено основні методи та інструменти збереження біорізноманіття. Запропоновано основні заходи удосконалення системи державного управління збереження біорізноманіття України відповідно до вимог концепції сталого розвитку. Розглянуто кращий міжнародний досвід державного управління збереженням біорізноманіття та розроблено рекомендації щодо удосконалення процесу формування екологічної мережі в Україні.

The main indicators of the ecological network formation in Ukraine. The system of governance biodiversity in Ukraine has been investigated. The basic components of a mechanism to ensure the implementation of the national program of the National Ecological Network: legal, organizational, financial, scientific. The function of ecological networks and their classification have been done. The study of the concept of sustainable development as the most promising in terms of biodiversity conservation. The basic methods and tools for biodiversity conservation. The basic measures of improvement of governance Biodiversity Ukraine in accordance with the requirements of sustainable development have been investigated. Considered best practices of public administration biodiversity and recommendations for improving the process of forming an ecological network in Ukraine.

Ключові слова: екомережа, біобезпека, біорізноманіття, земельні ресурси, тваринний та рослинний світ.

Keywords: ecological network, biosafety, biodiversity, land, plants and animals.

Постановка проблеми

Окремі території призначені для збереження природи, відособлені одна від одної, нездатні ефективно зберігати генофонд рослинного та тваринного світу, а отже і самої людини. Ці території повинні бути взаємопов'язані так званими екологічними коридорами та формувати єдину систему, або мережу. Саме тому прийнято Закони України «Про екологічну мережу України», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Збільшення площі території, що формує національну екомережу, відбувалося переважно за рахунок розширення існуючих і створення нових об'єктів природно-заповідного фонду. Тому вивчення системи управління формуванням національної екологічної мережі має важливе значення, особливо в сучасних умовах євроінтеграційного руху України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема збереження біорізноманіття широко висвітлювалася у працях вітчизняних науковців, К.М. Ситника, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, Т.Л. Андрієнко-Малюк, О.І. Прядко, Ю.М. Грищенка, С.Ю. Поповича, Я.І. Мовчана, С.А. Генсірука та багатьох інших. Хоча до цього часу питання ефективного управління процесом формування національної екологічної мережі залишається недослідженим. Все це визначило предмет даного дослідження.

Постановка завдання

Дослідити процес формування екологічної мережі, виявити основні недоліки, запропонувати напрями удосконалення основних показників та системи управління процесом формування національної екологічної мережі.

Виклад основного матеріалу

Успішна реалізація загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі можлива лише завдяки застосуванню ефективних механізмів державного управління.

Збереження біорізноманіття забезпечується утворенням природно-заповідного фонду. Наразі площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) складає майже 3 млн. 651 тис. га, що становить 6,05% усієї території України (рис. 1). До його складу входять понад 7200 територій та об'єктів. Це, зокрема, 19 природних та 4 біосферних заповідника, 40 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. Проте, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %.

Нормативно-правове забезпечення. Метою створення екомережі є відновлення екологічної, функціональної та генетичної єдності екосистем, тому у правовому аспекті основою для формування національної екологічної мережі України є вся сукупність нормативно-правових актів, спрямованих на збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, а також міжнародні конвенції.

Відносини, пов'язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі, регулюються відповідно до Конституції України, Закону України «Про екологічну мережу України», Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, та міжнародних договорів України.

Рис. 1 Механізми забезпечення реалізації загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки була розроблена у контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) стосовно формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту [1; 2; 3].

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їхнього різноманіття, близького до властивого їм природного стану, та формування їхньої територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б сприяла збереженню природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їхніх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Все європейській екологічній мережі та виконувати провідні функції стосовно збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Нормативними документами, які забезпечують формування екологічної мережі на регіональному та місцевому рівнях, є рішення обласних і місцевих рад, щодо затвердження регіональних програм та схем формування екомережі, заходів з охорони біо- та ландшафтного різноманіття, зокрема рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин, що підлягають особливій охороні, створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інші організаційні питання, а також фінансування запланованих заходів по областях.

Відносини, пов'зані з формуванням, збереженням та невиснажливим використанням екомережі України регулюються також іншими законодавчими актами, що спрямовані на:

- Збереження біологічного різноманіття («Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про зелену книгу України»);

- Створення заповідних територій («Про природно-заповідний фонд України»);

- Охорону навколишнього природного середовища («Про охорону навколишнього природного середовища»);

- Невиснажливе використання природних ресурсів («Про охорону земель», Водний, Лісовий, Земельний кодекси України);

- Забезпечення комфортного проживання та безпеку для здоров'я людей («Про планування та забудову територій», «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні») інших актів законодавства України з питань формування екомережі та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Для забезпечення реалізації основних завдань Програми Міністерство екології та природних ресурсів України разом з іншими центральними органами виконавчої влади здійснювали роботу з удосконалення нормативно-правової бази за такими напрямами:

- Формування та функціонування екологічної мережі;

- Охорона, використання та відтворення ресурсів рослинного і тваринного світу;

- Охорона та відтворення водних ресурсів;

- Охорона та відтворення земельних ресурсів;

Організаційне забезпечення. Для забезпечення координації діяльності центральних і місцевих органів влади, спрямованої на виконання Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки, проведення аналізу стану виконання її основних положень, організацію розроблення Зведеної та регіональної схем формування національної екологічної мережі тощо, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. № 1603 утворено Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України; підготовки у разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми; організації підготовки раз на п'ять років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі.

Координаційна рада є дорадчим органом, до складу якої входять посадові особи органів виконавчої влади, а також провідні вчені, представники громадських організацій. Враховуючи реорганізацію системи державних органів управління, до постанови Кабінету Міністрів України вцд 29 листопада 2001 р. № 1603 у 2006, 2007, 2009 роках внесено зміни щодо посадового складу Координаційної ради з питань формування екологічної мережі. Щороку координаційна рада проводила засідання з питань формування національної екологічної мережі. За результатами засідань приймалися відповідні рішення, які направлялися виконавцям Програми.

Для координації діяльності місцевих органів виконавчої влади з формування екологічної мережі в регіонах були створені та функціонували обласні координаційні ради, до складу яких протягом 2006-2010 рр. вносили зміни.

Серед основних напрямів діяльності на регіональному рівні, спрямованих на формування екологічної мережі, виділяють такі:

- Розроблення регіональних прогам і схем формування екологічної мережі та інтеграція положень прогам у плани економічного та соціального розвитку регіонів;

- Визначення природних територій, перспективних для подальшого заповідання та збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, їх обстеження та підготовка наукових обґрунтувань щодо створення нових об'єктів природно-заповідного фонду і включення до екологічної мережі;

- Розширення наявних і створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- Створення лісів та інших насаджень;

- Встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг уздовж водних об'єктів;

- Залуження деградованих земель, виведення земель з інтенсивного використання, відновлення природного стану (ренатуралізація) територій, що зазнали антропогенного впливу;

- Інвентаризація флори та фауни перспективних природних та напівприродних територій для розбудови екомережі;

- Започаткування і ведення кадастрів рослинного і тваринного світу;

- Формування переліку першочергових заходів щодо формування регіональної екомережі на наступний рік з передбачуваними обсягами фінансування за рахунок місцевих коштів;

- Проведення тематичних конференцій за участю зацікавлених сторін, громадськості, тощо;

- Інформування громадськості щодо цілей і завдань розбудови екомережі через засоби масової інформації.

На виконання положень Програми та з метою координації її виконання в областях розробляються та реалізуються регіональні програми формування екологічної мережі, зокрема протягом 2006-2010 рр., затверджено шість регіональних програм формування екомережі (в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Луганській, Рівненській, Чернігівській областях). Станом на 1 січня 2011 року всього затверджено тринадцять регіональних програм формування екомережі (Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях). У Волинській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, містах Києві та Севастополі розділи щодо формування екомережі включені до місцевих програм з охорони навколишнього природного середовища. Розроблено проекти програм у шести областях (Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Полтавській, Херсонській, Черкаській). У 2011-2012 рр. розроблено проекти програм у Київській та Житомирській областях.

Фінансове забезпечення. Основним джерелом покриття витрат на формування національної екологічної мережі загальнодержавного значення є кошти, передбачені у загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України на виконання заходів, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища.

Природоохоронні заходи, спрямовані на виконання Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, фінансувалися за рахунок бюджетних програм:

- Формування національної екологічної мережі - з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища - 9469,9 тис. грн.;

- Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері природоохоронної діяльності та гідрометеорології, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів - із загального фонду державного бюджету - 501,6 тис. грн.;

Обсяг загального фінансування бюджетних програм за п'ять років становив 9,97 млн. грн.

Доречно зазначити, що стан фінансування заходів, спрямованих на формування національної екологічної мережі, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на місцевому та регіональному рівні, був незадовільним. Фактичне фінансування зазначених заходів на місцевому рівні здійснювалося в основному за рахунок місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища (до 90 %) і становило близько 9 % обсягу коштів місцевих фондів.

Найскладніша ситуація щодо фінансування заходів з формування екологічної мережі, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття з місцевих бюджетів у 2006 р. спостерігалася у Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській та Черкаській областях; у 2007 р. - в Івано-Франківській та Луганській областях; у 2008 р. - у Київській області та м. Севастополі; у 2010 р. - Херсонській, Хмельницькій та Черкаській областях.

Наукове забезпечення. З метою наукового забезпечення виконання заходів і формування національної екологічної мережі Програма передбачає проведення фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на розроблення рекомендацій і методів, щодо збереження та відтворення біо- і ландшафтного різноманіття. Це має забезпечити збалансоване і невиснажливе використання їх природних ресурсів, інвентаризацію природних комплексів та компонентів, організацію ведення кадастрів природних ресурсів і моніторингу довкілля у межах національної екологічної мережі, створення відповідних банків даних і геоінформаційних систем.

Програма передбачає такі заходи з формування національної екомережі [1; 2; 3]:

- Розроблення проектів створення, відведення земель для організації території об'єктів природно-заповідного фонду;

- Ведення державного кадастру природно-заповідного фонду України;

- Збереження популяцій видів рослин і тварин;

- Здійснення заходів, що випливають з виконання зобов'язань України за міжнародними договорами;

- Наукові розробки для забезпечення реалізації Програми.

Впродовж 2006-2010 рр. були виконані науково-дослідні роботи, тематика яких відповідала пріоритетам діяльності Мінприроди України щодо формування екологічної мережі, збереження біологогічного та ландшафтного різноманіття

Варто зазначити, що з 2006 року в Україні спостерігається зміна площ земельних угідь, які, відповідно мають формувати екомережу (табл.1).

Таблиця 1

Загальна площа складових національної екомережі

Як підтверджують дані табл. 1, найбільшу частку у структурі формування екомережі займають ліси та лісовкриті площі (близько 50 %). Їх площа збільшилася незначно, лише на 1%, що становить 97,4 тис. га у абсолютному вираженні. Площа відкритих заболочених земель також збільшилася на 14 тис. га, під водою - на 6,6 тис. га. Разом з тим, зберігається тенденція до змершення площ сіножатей та пасовищ - на 57, 6 тис. га, відкритих заболочених земель без рослинного покриву - на 12 тис. га, радіоактивно забруднених земель - на 1 тис. га. В цілому за досліджуваний період площа екомережі збільшилася майже на 50 тис. га, у відносному вираженні це становить 0,2 %.

Формування, збереження та використання екомережі здійснюється відповідно до таких основних принципів:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі;

б) збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;

в) зупинення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та

комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

ґ) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі;

д) забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері;

е) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель;

є) системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюється із залученням громадян та їх об'єднань і забезпеченням їх широкого доступу до інформації з цих питань.

Відповідно до статті 8. Закону України «Про екологічну мережу України» до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері формування, збереження та використання екомережі належать [2]:

а) забезпечення реалізації державної політики у сфері формування, збереження та використання екомережі;

б) забезпечення розроблення Зведеної схеми формування екомережі України, виконання Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 роки;

в) спрямування і координація роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері формування, збереження та використання екомережі;

г) вирішення відповідно до закону питань щодо надання фінансової та іншої підтримки власникам та користувачам земельних ділянок, включених до переліків територій та об'єктів екомережі;

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері формування, збереження та використання екомережі належать:

а) внесення пропозицій щодо формування державної політики у цій сфері;

б) забезпечення розвитку відповідних наукових досліджень та їх координація разом з Національною академією наук України;

в) організація розроблення та затвердження науково-методичних документів щодо проектування екомережі;

г) виконання функцій державного замовника розроблення Зведеної схеми формування екомережі України;

ґ) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України заходів, направлених на формування та збереження екомережі;

д) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування, збереження та раціонального використання екомережі;

є) здійснення міжнародного співробітництва у сфері формування, збереження та використання екомережі України.

Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування, збереження та використання екомережі (стаття 11. Закону України «Про екологічну мережу України») [2]:

- розроблення та виконання регіональних і місцевих схем та програм розвитку екомережі, проведення необхідних для цього наукових досліджень;

- надання відповідно до закону фінансової та іншої підтримки власникам і користувачам земельних ділянок, що знаходяться в межах територій та об'єктів екомережі.

Висновки

У процесі проведеного дослідження, автором сформульовані такі основні положення та висновки:

1) екологічна мережа України є територіальною системою, яка утворюється з метою поліпшення умов формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин шляхом поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища;

2) основними законодавчими актами,що регулюють процес створення екомережі є закони України «Про екологічну мережу України», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки»;

3) національна екологічна мережа України є частиною (складовою) Всеєвропейської екологічної мережі (European Ecological Network або EECONET). Ідею створення EECONET, як системи взаємно поєднаних, цінних з екологічної точки зору природних територій, було запропоновано групою голландських дослідників у 1993 р. на Міжнародній конференції «Охорона природної спадщини Європи через створення Європейської екологічної мережі» (м. Маастріхт, Нідерланди). Вона органічно інтегрується в ідею сталого розвитку та є одним з потужних інструментів її втілення;

4) впродовж досліджуваного періоду спостерігається збільшення площі національної екомережі - майже на 50 тис. га, найбільшу частку у структурі формування екомережі займають ліси та лісовкриті площі (близько 50 %).Це вимагає зосередження більшої уваги на формуванні лісових екосистем, оцінки якості лісів, їх стану та ефективності функціонування;

5) за процес формування екологічної мережі відповідає ціла низка органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Ключову роль тут відіграють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, обласні управління екоресурсів, Державне агентство лісових ресурсів України, місцеві органи влади. Актуальним залишається питання злагодженості роботи цих органів з метою координації зусиль та проведення ефективних спільних дій у напрямку розбудови екомереж та збереження природи. Місцеві органи влади повинні приділяти більшу увагу формуванню національної екологічної мережі у регіонах.

Література

1. Національна доповідь про стан формування національної екологічної мережі України на 2006-2010 рр. Херсон: Грінь Д.С.,2012 р. 200 с.

2. Закон України від 24 червня 2004 року «Про екологічну мережу України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 45, т. 502).

3. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» // http://www.menr.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru