У першому розділі дисертаційного дослідження „Теоретико-методологічні основи раціонального використання та збереження водних ресурсів” відображено концептуальні засади забезпечення раціонального використання водних ресурсів в Україні, визначено місце та роль ресурсозбереження в системі сталого водокористування, досліджуються методичні підходи до еколого-економічної оцінки об'єктів водокористування.

Рівень водозабезпеченості населення різних регіонів світу, яке має доступ до води, зменшується. Основними причинами такого явища виступають нерівномірний розподіл водних ресурсів на території планети та зростаюче забруднення водних об'єктів. В той же час за попереднє століття загальне водоспоживання збільшилось в 7 разів, а в сфері промислового виробництва - у 21 раз. Такі тенденції пояснюються інтенсивним його розвитком та зростанням водоємності виробництва.

Україна також відноситься до числа країн, які мають проблеми з якістю та кількістю водних ресурсів, а отже проблема їх ефективного використання є дуже актуальною. Основним завданням держави у цьому питанні є структурна перебудова економіки та врахування вимог екологічної безпеки при її здійсненні, інституційні перетворення з метою формування нового правового й економічного механізму регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів, а також розвиток економічних методів регулювання природокористування.

Раціональне використання та збереження водних ресурсів в Україні регулюється нормативно-правовими актами. Основним документом у цій галузі є Водний кодекс України. Державою визначені пріоритетні принципи розвитку водного господарства, прийнята загальнодержавна Програма розвитку водного господарства України. Реалізація Програми базується на здійсненні науково-дослідних, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт, спрямованих на виконання поточних та перспективних заходів. Неприпустимо обмежуватися лише окремими джерелами її фінансування.

Особливе місце в забезпеченні сталого водокористування займає збереження водних ресурсів. В дисертації визначено, що в процесі раціонального використання водних ресурсів доцільно використовувати загальні підходи до збереження всіх видів ресурсів: природних, трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних тощо.

В межах теоретичного дослідження простежено процес еволюції поняття ресурсозбереження. Увага приділена висновкам таких вчених неокласичної школи як Дж. Хікс, А. Пігу, Д. Медуз, М. Месарович, Е. Пестель. Вивчалися праці науковців ХХ століття. Зокрема, вчених О.А. Кролі, Г.М. Покарева, Н.І. Конищевої. Як складову ресурсозбереження подано принципи та підходи природокористування, що задекларовані у Кіотському протоколі.

Механізм ресурсозбереження передбачає систему взаємозалежних економічних елементів, спрямованих на стимулювання економії матеріально-технічних, паливно-енергетичних, трудових, фінансових і інших ресурсів, упровадження ресурсозберігаючих заходів, що є, головним чином, досягненням науково-технічного прогресу, для забезпечення випуску конкурентоздатної продукції з мінімальними витратами ресурсів у грошовому і натуральному вираженні.

Розглядаючи природокористування та ресурсозбереження з точки зору дослідження водних ресурсів автор визначає збереження як заощадження в процесі користування водними ресурсами; стан, коли не втрачаються якісні властивості водних об'єктів. Пропонуються конкретні шляхи вирішення даної проблеми.

Зазначено, що для забезпечення раціонального використання як поверхневих так і підземних вод потрібно широкого впроваджувати водозберігаючі технології у всіх галузях національної економіки; скорочувати обсяги водоспоживання і водовідведення; впроваджувати інтенсивний спосіб ведення водного господарства; зменшувати витрати води і скидання забруднених стічних вод; удосконалювати технологічні процеси у металургійній, коксохімічній, гірничодобувній та інших галузях промисловості; скорочувати використання води промисловістю; застосовувати оборотну і повторно використовувану воду на рівні 97 - 97,5 % від загального обсягу води, що споживається промисловими підприємствами; припинити використання в господарській діяльності більших об'ємів підземних водних ресурсів тощо.

Для досягнення екологічно безпечного стану водних об'єктів, тобто для гарантії їх здатності до самоочищення та самовідтворення, необхідно знижувати вміст у водних об'єктах біогенних речовин, нафтопродуктів, пестицидів, іонів важких металів, радіонуклідів та інших шкідливих речовин; припинити засмічення водних об'єктів; удосконалити нормативно-правову та еколого-економічну базу з метою поліпшення якісного стану водних об'єктів; удосконалити систему обліку, моніторингу та контролю за забрудненням поверхневих і підземних вод; розробити та ввести в дію систему ідентифікації та інструментального контролю за всіма стаціонарними джерелами забруднення поверхневих вод, створити відповідну інформаційну базу даних тощо.

В дисертації виділені економічні, соціальні, екологічні та інформаційні методи регулювання водокористування. Всю їх сукупність поділяють на прямі та непрямі методи. До прямих методів відносять макроекономічні плани „водних" галузей та економіки в цілому; нормативи, ліцензії, квоти на використання природних водних ресурсів; тарифну політику, галузеві цільові комплексні програми тощо. Непрямі - це нормативно-законодавчі акти, інноваційні програми та пріоритети розвитку економіки, сертифікація виробництва та продукції, встановлення стандартів якості тощо.

Особливий акцент робиться на удосконалення системи спостереження за станом та використанням водних ресурсів і створення відповідної оперативної інформаційної бази даних. Обґрунтована необхідність окремо здійснювати моніторинг раціонального використання водних ресурсів та окремо моніторинг водозбереження. Для цього запропоновано систему індикаторів вказаних показників (рис.1).

В дисертаційному дослідженні визначено поняття об'єкта водокористування як водного басейну та водозабірної площі. Звідси визначено поняття водокористування як процес залучення та використання водних ресурсів, або вплив на водні системи. У контексті досліджуваної проблематики є важливим питання цінності використовуваних водних ресурсів. Розроблено методичні підходи до еколого-економічної оцінки об'єктів водокористування. При цьому автор наводить економічний та екологічний підходи до визначення цінності водних об'єктів.

раціональне використання водний ресурс

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Рис. 1. Система індикаторів моніторингу раціонального використання та збереження водних ресурсів

Одним із найголовніших механізмів раціонального використання та збереження водних ресурсів є обґрунтоване встановлення плати за водокористування. В роботі розроблена економіко-математична модель розрахунку ставок плати за водокористування, що базується на економічній оцінці водно-ресурсного потенціалу басейну ріки. Для цього використовується модель оптимального планування розподілу водних ресурсів у межах басейну річки.

Пропонується встановлювати плату за використання водних ресурсів на основі поєднання витратного та рентного підходів в рамках басейнового агентства. Наведено відповідний алгоритм розрахунку ставки плати та водного рентного податку. Плата за водокористування в межах басейну водного об'єкту є сумою ставки плати і водного рентного податку. Автор зазначає, що отримані кошти мають використовуватися для покращення якості водних ресурсів в межах водного об'єкту та на фінансування державних цільових програм з раціонального використання та збереження водних ресурсів.

У другому розділі дисертаційної роботи „Діагностика процесів раціонального використання та збереження водних ресурсів” характеризується водоресурсний потенціал регіону, оцінена ефективність функціонування водогосподарського комплексу регіону, проаналізовані процеси формування цінової та тарифної політики у сфері водоспоживання.

Рівненська область є найбільш забезпеченою водними ресурсами в Західному Поліссі України. Як свідчать матеріали таблиці 1 вона має найбільший річковий стік, одночасно найменшу частку місцевого стоку. Загальні ресурси складають в середньому 7,0 км³. Дослідження водоресурсного потенціалу Рівненської області показало, що водозабезпечення її населення і галузей економіки вирішується через регулювання водного стоку та його перерозподілу. Для забезпечення населення необхідною кількістю води на Рівненщині збудовано 12 водосховищ загальним об'ємом понад 51 млн. м³ та з площею водного дзеркала 3284 га і 642 ставки загальним об'ємом 78,84 млн. м³ та з площею водного дзеркала 7072 га. Природними водосховищами є 53 озер, які розташовані на території регіону. Найбільші з них - Нобель (4,7 км²) та Біле (4,5 км²). Гідрографічну мережу Рівненської області складає 171 річка, загальною довжиною 4459 км. Всі вони належать до басейну великої річки Прип'яті, яка протікає на північно-західній окраїні Рівненської області впродовж 20 км та площа водозбору якої складає понад 50 тис. км². Найбільші її притоки - Горинь, Случ, Замчисько, Устя, Стир та Іква, які належать до середніх річок (площа їх водозбору від 2 до 50 тис. км²). Крім того, на території області протікає 1204 невеликих струмків довжиною від 0,5 до 10 км загальною протяжністю понад 3,29 тис. км.

Поряд з цим існують проблеми з водопостачанням питною водою багатьох населених пунктів регіону. Наявні водозабори працюють з перевищенням потужностей та норм водовідбору.

Таблиця 1. Ресурси річкового стоку і водозабезпеченість Західного Полісся України

В процесі дослідження було визначено місце і роль річкового басейну річки Устя у водозабезпечення міста та його проблематику. Вода в р. Устя погіршилася та втратила здатність до самоочищення. В регіоні має місце підтоплення територій. Головними причинами виявлених проблем є незадовільний стан мереж водопостачання та каналізації. За таких умов відсоток втрат та технологічних витрат води в регіоні знаходиться в межах 40 %.

В пошуках шляхів покращення експлуатаційних характеристик водного господарства області, а відтак і здійснення належного водопостачання, в роботі були дослідженні наступні показники: вартість виконання ремонтних робіт, кількість відремонтованих гідротехнічних споруд, очищена площа відкритої міжгосподарської мережі від мулу, обкошена площа каналів та дамб водогосподарського комплексу регіону. Виявлено, що в Рівненській області в основному експлуатується фізично та морально застаріле обладнання та споруди. В зв'язку з цим існує потреба їх періодичного ремонту. Постійно зростають витрати на їхнє обслуговування. Вкрай потрібні інноваційні технології для оновлення існуючої матеріально-технічної бази водогосподарського комплексу регіону. Між тим, у водному секторі регіону гостро відчувається брак фінансових коштів для переобладнання та розвитку техніко-технологічної бази.

У дисертаційному дослідженні зазначено, що завдяки зусиллям облводоканалу покращується співвідношення нарахованих та оплачених населенням послуг. Проте, за існуючої системи фінансування водогосподарського комплексу регіону, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" отримані кошти використовує на оплату праці, податків та придбання матеріальних ресурсів. Коштів для покращення якості питної води та удосконалення технології очищення стоків не вистачає. При фінансуванні міської програми розчищення і впорядкування малих річок та охорони підземних вод від забруднення на 2007 - 2010 роки частка міського бюджету, в середньому, знаходиться в межах 13 % (табл.2). Надходження коштів на водозберігаючі заходи з міського бюджету здійснюється за залишковим принципом.

Таблиця 2. Фінансування заходів виконання міської програми розчищення і впорядкування малих річок та охорони підземних вод від забруднення на 2007-2010 роки

* - прогнозні показники

В рамках аналітичних досліджень автором проведений аналіз процесів формування цінової та тарифної політики у сфері водоспоживання. Встановлено, що для забезпечення раціонального використання та збереження водних ресурсів плата за водокористування має пріоритетне значення. Завдяки їй досягається економія ресурсів, зменшення їх забруднення. Вона має враховувати диференціальну цінність водних ресурсів. Саме тому потрібно розробити шкалу плати за використання надлімітних обсягів водних ресурсів. У випадку відсутності потреби використовувати встановлений об'єм води плата повинна зніматися за фактичне водокористування.

Формування та концентрація платежів за водні ресурси має відрізнятися за регіонами. Крім того, доцільно знімати плату за використання підземної води. Оцінку підземних вод потрібно проводити з урахуванням ренти, яка виникає при її використанні, якості та можливої дефіцитності водних ресурсів.

Пропонується встановлювати тариф за використання води на основі витратного та рентного підходів. Тариф розраховується як сума плати за забір води з водного об'єкту, витрат на транспортування до водоспоживача, ренти водогосподарського комплексу та ренти споживача в розрахунку на обсяг водокористування. До складу тарифу введено екологічний коефіцієнт. Його призначення - компенсація витрат водопостачального підприємства на надання воді споживчих властивостей.

У третьому розділі дисертаційної роботи „Напрями забезпечення раціонального використання та збереження водних ресурсів” подаються пропозиції щодо вдосконалення інституційного забезпечення та програмно-цільового планування розвитку водогосподарського комплексу регіону, запропонована регіональна система моніторингу раціонального використання та економії водних ресурсів.

В дисертації зазначено, що найбільш ефективною інституцією в системі управління водними ресурсами є регіональні басейнові агентства (об'єднання, асоціації, союзи). Завданнями цього формування є координація діяльності його учасників в процесі корпоративного управління. До його функцій віднесені очищення стічних вод, запобігання забруднення водних об'єктів, акумуляція надходження капіталовкладень тощо.

Авторське бачення організаційної схеми управління водокористуванням в Україні представлена на рисунку 2. Її особливістю є єдність басейнового і регіонального підходів.

Розглянуті інституційні перетворення потребують створення в регіоні екологічного науково-інформаційного центру, завдання якого є залучення вчених, населення й підприємців до раціонального використання та збереження водних ресурсів. Зрозуміло, що для своєчасного поновлення інформації необхідна ефективна система спостереження.

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Рис.2. Організаційна схема управління водокористуванням в Україні

У дисертаційному дослідженні встановлена необхідність єдиної концепції державної політики в організації програмно-цільового планування ведення водного господарства та механізму його фінансування. Предметом державного планування мають бути якісні й кількісні характеристики стану водних об'єктів. Планування водогосподарської діяльності має відбуватися для басейну, як основної територіальної одиниці державного управління водними ресурсами.

На думку автора, потрібно розвивати такі види програм: загальнодержавні або проблемно-орієнтовані програми; міжрегіональні комплексні програми, побудовані за басейновим принципом; окремі (водні) розділи програм комплексного соціально-економічного розвитку регіону. Вони вирішують екологічні проблеми об'єктів водокористування; сприяють запобіганню забруднення, удосконаленню систем водопостачання та технології очищення води, залученню інвестицій.

В дисертації пропонується диференціація програм за блоками: програма розвитку системи водопостачання виробничо-комунального підприємства ВКГ "Рівнеоблводоканал"; програма розвитку системи водопостачання Рівненської області; програма розвитку каналізаційного господарства Рівненської області. Передбачена необхідність розробки і реалізації комплексної програми реформування і розвитку ВГК регіону. Ключовим моментом у цьому процесі є формування програми технічного розвитку підгалузі.

Для оцінки економічної результативності та екологічного ефекту реалізації цільових програм автором запропоновано використання комплексного показника визначення рівня їх інноваційності. В основу його розрахунку покладено аналітичні аспекти динаміки водовіддачі. Різниця темпу приросту обсягу виконаних робіт () та темпу приросту споживання водних ресурсів () зумовлюється добутком коефіцієнта оновлення основних фондів (К_он) і коефіцієнта інноваційності програми. Таким чином, коефіцієнт інноваційності регіональних водозберігаючих програм розраховується (1):

_{. (}1)

Автором доведена необхідність розробки систем моніторингу довкілля. Першим етапом реалізації регіональної системи моніторингу довкілля є підписання угоди про згоду учасників системи на спільну діяльність. В дисертаційному дослідженні проаналізована діяльність суб'єктів системи моніторингу, їх функції та завдання. Виявлено, що актуальним питанням є визначення процедури обміну інформацією. Забезпечити координацію діяльності її учасників для вирішення поточних проблем має регіональна комісія системи моніторингу навколишнього природного середовища.

Поряд з цим, варто створити комплексну регіональну систему моніторингу водних ресурсів, яка б змогла забезпечити визначення ефективності діяльності у сфері їх раціонального використання та збереження. Система моніторингу раціонального використання та збереження водних ресурсів має поширюватися на всіх водокористувачів та водоспоживачів. З метою інституційного забезпечення реалізації завдань системи екологічного моніторингу автор пропонує створити в регіоні відповідний науково-інформаційний центр.

Регіональна система моніторингу довкілля має відповідати європейським стандартам, передбачати розробку і впровадження техніко-технологічних напрямів раціонального використання та збереження водних ресурсів. Для успішної його діяльності потрібно розробити технічні завдання, положення про регіональний центр моніторингу, проекти регіональних програм проведення моніторингу.

Аналогічно має функціонувати моніторинг водних ресурсів. Його потрібно організувати таким чином, щоб уникнути різного роду протиріч в отриманні інформації, а також її дублювання. Вся інформація, яка надходитиме до центру має відповідним чином оброблятися згідно з запропонованими індикаторами показників раціонального використання та збереження водних ресурсів. Результати повинні оприлюднюватися з метою прийняття місцевими органами влади обґрунтованих рішень, а також для інформування населення, громадських організацій тощо.

Висновки