Охорона природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Охорона природи

Упродовж XX століття цивілізація в своєму розвитку досягла фантастичних успіхів. При збільшенні чисельності землян в 3,7 разу виробництво внутрішнього валового продукту (ВВП) зросло в 40 разів. Якщо на початку минулого століття пересічна тривалість життя людини становила 50, то нині - 67 років, а в окремих країнах - 80 і більше років. Кількість письменних людей збільшилася з 13 до 82 відсотків.

На зламі XX і XXІ століть якось малопомітно для загалу людство перейшло до якісно нового етапу свого розвитку - ери глобалізації. Вона не лише відкриває перед сучасною цивілізацією нові, не бачені раніше можливості науково-технічного розвитку, а й породжує глобальні конфлікти. Якщо в економічно розвинених країнах на 100 жителів припадає 150 жилих кімнат та 30 - 50 автомобілів, то в країнах, що розвиваються, 1 кімната на 2-5 осіб, 1 авто на 100 осіб. Властивий багатим країнам «культ надспоживання» різко контрастує з бідністю народів «третього світу», що за чисельністю значно переважають країни «золотого мільярда».

Розглянемо основні глобальні екологічні проблеми людства. За даними Всесвітньої метеорологічної організації, середньорічна температура зараз на 0,6оС вища від середньої температури в XІX столітті. Внаслідок господарської діяльності людства в атмосферу щороку викидається кілька мільярдів тонн газів та аерозолів, що посилюють парниковий ефект. Потепління клімату на планеті призводить до почастішання таких стихійних явищ, як землетруси, вулкани, цунамі, урагани, смерчі, підтоплення територій в одних регіонах та розширення площ пустель - в інших.

Передбачається, що чисельність населення Землі в найближчі 30 років зросте до 8,5- 9 млрд. чол. Це неминуче призведе до збільшення обсягів генерування енергії. Як свідчить досвід минулого, споживання енергії з 1970 по 2000 рік зросло в 1,5 разу. Відомо, що сучасна енергетика на 90% базується на органічному паливі (вугілля, нафта, газ, сланці, торф, деревина). Якщо обсяги використання цих видів палива збережуться, а технології генерування енергії залишаться колишніми, то кількість газоаерозольних і твердих викидів також зросте в півтора разу. Звісно, якість повітря різко погіршиться, випадатимуть кислотні дощі. За даними ВООЗ, у дні максимального забруднення атмосфери смертність серед жителів Афін зростає у 5 разів. Концентрація смогу й озону в Мехіко майже щодня втричі перевищує нормативні рекомендації. Сьогодні 70% населення Землі дихає нездоровим повітрям і через те хворіє.

Щоб запобігти подальшому забрудненню повітряного басейну, було укладено низку міжнародних угод. Зокрема підписано Кіотський протокол (1997) про обмеження емісії парникових газів до 2008 - 2012 р., порівняно з 1990 р., на 5,2 відсотка. Для розв'язання цієї проблеми у світі запропоновано різноманітні інженерно-технічні рішення. Проте, захопившись ідеєю технічного вилучення парникових газів, учені і практики, здається, забули про, можливо, ефективніший шлях обмеження парникового ефекту. Він ґрунтується на пізнанні природних процесів зв'язування газів у біогеохімічних циклах. Відомим прикладом дії такого механізму є природний цикл органічного вуглецю, який починається з фотоавтотрофної асиміляції вуглекислоти хемоавтотрофними бактеріями, ціанобактеріями, мікроводоростями та вищою рослинністю і завершується захороненням значної частини органічного вуглецю в осадах і надрах. Ще важливішим є шлях зв'язування вуглекислоти кальцієм і депонування його слаборозчинних сполук в літосфері, що також реалізується за участі біоти. Зменшенню вмісту таких парникових газів, як метан і водень, сприяють спонтанні мікробіологічні процеси їх окислення. Проте ми ще не навчилися використовувати природні механізми утилізації надлишку вуглекислоти.

Як відомо, озонова оболонка слугує своєрідним щитом, який захищає людей та інші живі організми на Землі від жорсткого ультрафіолетового та «м'якого» рентгенівського випромінювання Сонця. Основними хімічними речовинами, які руйнують озоновий шар стратосфери, є фреони - сполуки класу хлор-, фтор-, бром-вуглеводнів та гази: азот, метан тощо. Згідно з Монреальським протоколом (1987), 36 країн світу взяли на себе зобов'язання на 26% скоротити викиди найнебезпечніших фреонів, але досягнуте зниження емісії фреонів, на жаль, поки що не дає відчутних результатів.

Радіаційний фон на Землі за останні 50 років зріс на 60 - 70%. До яких наслідків для живого світу це призводить - відомо мало. На сучасному етапі розвитку НТП людина і біота зазнають дедалі інтенсивнішого впливу фізичних чинників. Крім згаданого іонізуючого випромінювання, негативні біологічні ефекти можуть спричинятися електромагнітними хвилями довжиною менше 10-7 см, неіонізуючим випромінюванням електромагнітного спектра з довжиною хвиль понад 10-7 см (в діапазоні від низьких до лазерних частот), а також різноманітними акустичними впливами: шумом, ультразвуком, інфразвуком, вібрацією. Слід зазначити: у справі вивчення впливу згаданих фізичних чинників на організм людини, тварин, рослин та на мікроорганізми залишається чимало білих плям. Мало що відомо і про можливий вплив на людей та біоту прискореного дрейфу магнітного полюса в напрямку від Канади до Сибіру.

Сказати, що сучасна біосфера піддається техногенному тиску з боку хімічних забруднень - означає не сказати нічого. Адже впродовж року хімічна промисловість світу виробляє понад 100 млн. тонн різноманітних органічних сполук (близько 70 тис. найменувань), переважна більшість яких ксенобіотики і здатна акумулюватися в організмах, виявляючи токсичність або мутагенність щодо них. За медико-статистичними даними, в екологічно неблагополучних регіонах України виявлено ембріотропні, онкогенні, алергенні і загальнотоксичні ефекти.

За даними ВООЗ, пестицидами щорічно отруюється 500 тис. людей, з них 5 тисяч - смертельно. Якось у США було опубліковано офіційну доповідь, яка містила прогноз: в наступні 70 років 1 млн. американців захворіють на рак через вміст у продовольчих продуктах 28 стійких канцерогенних пестицидів. Отже, щоб зменшити техногенний прес хімічних речовин, слід інтенсифікувати пошуки біологічних та інтегральних способів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур. Можливо, цій справі прислужаться певні сорти генетично модифікованих рослин.

Внутріконтинентальні водойми і Світовий океан зазнали й зазнають зараз великого техногенного тиску, їхні екосистеми значною мірою трансформовано. Особливу тривогу викликає евтрофікація водних екосистем, що набула глобальних масштабів. Однак ця важлива проблема слабо вивчена. За оцінкою ЮНЕСКО, понад 20% риболовних районів Світового океану підірвано, а ще майже 50% перебувають на межі виснаження. В багатьох районах океану дно настільки переоране тралами, що там уже не може відновитись донне населення. Після вибору риби з сітей з них назад у воду, переважно в нежиттєздатному стані, щорічно викидається близько 30 млн. тонн іншої живності. Знищено половину мангрових заростей тропічної зони океанів, які захищали берег від розмиву і слугували екологічною нішею для величезної кількості видів організмів, що негативно позначилось на процесах самоочищення вод і корисній біопродуктивності шельфу.

Скид баластних вод танкерами породив проблему занесення в моря сторонніх гідробіонтів-вселенців, агресивних стосовно організмів місцевих екосистем. Серед таких вселенців є отруйні для риб водорості. Забруднене токсинами м'ясо риб і молюсків може бути небезпечним і для людини.

Майже 1,2 млрд. людей щорічно хворіють на кишкові розлади, понад 25 млн. помирає, з них - 5 млн. дітей. Проблема виснаження і забруднення ресурсів питних вод на сьогодні стала однією з причин погіршення якості життя і розвитку людства. Вкладені Світовим банком протягом останніх 10 років 600 млрд. доларів у спорудження водогонів та систем каналізації лише частково поліпшили ситуацію.

Через 10 років, що минули після Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро, мусимо констатувати: міжнародній спільноті, на жаль, поки що не вдається загальмувати катастрофічний процес елімінації видів. Втрати біорізноманітності видів, викликані техногенними чинниками, перевищують природні темпи елімінації видів у 100-1000 разів.

Після промисловості й енергетики сільське господарство наступний за обсягом і наслідками чинник перетворення біосфери. Загальна площа орних земель світу, що втратили родючість через нераціональну діяльність людей, оцінюється в 2 мрд. га, що в 1,5 разу перевищує площу всіх орних земель Європи.

На думку деяких вітчизняних фахівців, сільське господарство України чинить негативний антропогенний вплив на 80% території. За останні 25 років втрачено 353,3 млн. т гумусу, при щорічних обсягах змиву грунту до 600 млн. тонн. У плані поліпшення стану грунтів дехто покладає великі надії на розроблену Держкомземом України спільно з Інститутом землеустрою УААН Державну програму захисту земель від водної і вітрової ерозії та інших видів деградації. До 2010 року цією програмою передбачено вилучити з обробітку 3,7 млн. га орних земель, перевівши їх на луки, пасовища й ліси, що дозволить зменшити розораність території держави з 57% до 51%. Розробники програми сподіваються, що це приведе до економії матеріально-технічних засобів, сприятиме розвитку кормової бази тваринництва, зменшить замулення й забруднення річок і ставків та поліпшить екологічну ситуацію, бо оптимізує співвідношення між агро- і природними екосистемами.

Проте виникає сумнів, чи зможе істотно поліпшити екологічне становище скорочення орних площ на 6%? Щоб це відбулося насправді, такого скорочення замало. Мабуть, не випадково у Франції розорано лише 48, у Німеччині - 28, Великобританії - 25, США - 20 відсотків земель. З огляду на багаті чорноземи, в Україні слід скоротити ріллю, щонайменше, на 25 - 30% при збільшенні валового збору зерна в 1,5 - 2 рази. Мабуть, цього можна досягти шляхом впровадження високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур та новітніх технологій обробітку землі. У вищезгаданій програмі чільне місце відведено меліоративним заходам. Проте землевпорядники, перебуваючи в полоні стереотипів, нав'язаних їм ще за часів СРСР, планують спорудження земляних валів загальною протяжністю 180 тис. км, захисних дамб уздовж річок - 2 тис. км, водоскидних споруд - до 5,5 тис. штук, що, окрім шкоди, нічого доброго не дасть.

Така гідромеліоративна діяльність давно дискредитувала себе на терені України, стала однією з причин нинішньої екологічної кризи. Можна лише радіти з того, що нашим гідромеліораторам не вдалося реалізувати чи не найодіозніший проект XX століття: побудову Дунай-Дніпровського водогосподарського комплексу. Інакше вся територія Південної України перетворилася б на зону екологічного лиха.

У підтриманні стабільності біосфери виключно важливе значення мають ліси. Природні ліси, лісові насадження і рідколісся займають 5,7 млрд. гектарів суходолу Землі. І хоча площа їх у кілька разів менша від площі Світового океану та континентальних водойм, валова продуктивність, навпаки, істотно вища: 79,109 млрд. тонн проти 55,109 млрд. тонн органічного вуглецю. Лісові екосистеми - найбільший резерват для рослин і тварин, вони підтримують видову, генетичну й інформаційну різноманітність живого світу, сформовану в еволюційний час. Ліси забезпечують життєве середовище і матеріальні потреби людей, зумовлюють рефлексію земної кулі щодо надлишкового сонячного випромінювання, регулюють глобальний та місцевий клімат. екологічний техногенний океан біосфера

Згідно з Рамсарською конвенцією від 26.12.1975 р., охороні, раціональному використанню та збереженню водно-болотних угідь, у тому числі торфовищ, світове співтовариство надає виключно важливого значення. Це пояснюється тим, що водно-болотні торфові екосистеми виконують дуже важливі різнобічні біосферні функції. Це фіксація і депонування вуглекислого газу, асиміляція й консервування сонячної енергії у вигляді органічної маси, продукування кисню, водоутримання та самоочищення вод. Крім того, болото - унікальне середовище існування і відтворення екологічно цінних технічних та лікарських рослин, різноманітних комах і тварин, водоплавних птахів. Згідно з рішенням Кабінету міністрів України «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення» (№935 від 3.10.95 р.), визначено 22 водно-болотних угіддя України загальною площею 650 тис. га. Включення до Рамсарського переліку торфових екосистем України є перспективним шляхом збереження ландшафтного розмаїття водно-болотних угідь.

Степових і їм подібних екосисем у світі збереглося дуже мало (близько 1 млрд. га). Водночас степові екосистеми охоплюють унікальний і специфічний живий світ, під впливом якого формуються родючі грунти. На думку фахівців, суть природи українських степів залишається до кінця не пізнаною, а їхня доля - трагічною, вони опинилися тепер на межі зникнення. На порядок денний XXІ ст. вкрай необхідно винести питання охорони і відновлення максимально можливого обсягу степових та саванних екосистем і властивої їм біоти. В Україні цій благородній меті певною мірою покликаний слугувати Український природний степовий заповідник НАН України, що складається з чотирьох відділень: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Крейдова флора та Михайлівська цілина, загальною площею 2756,1 га. Проте це краплина в морі. На часі посилення фундаментальних досліджень з метою розробки рекомендацій щодо відтворення степових екосистем. З огляду на необхідність скорочення площ зрошуваних земель на півдні України та зменшення обсягів їх розораності, це завдання набуває дедалі більшої актуальності.

Згідно з біблійною легендою, Бог, створюючи світ, великі надії покладав на Людину: «Сотворимо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над усіма дикими звірами і усіма плазунами, що повзають на землі». Як свідчить досвід, Людина не тільки не впоралася зі своїм завданням, а й значно ускладнила ситуацію в біосфері. Про це влучно сказав Н.Вінер: «Ми настільки радикально змінили наше середовище, що тепер для того, щоб існувати, нам потрібно змінити себе». Нерозуміння екологічних проблем властиве керівникам багатьох країн світу. Байдужість до рідної Землі нерідко виявляють високі посадові особи і відомства нашої держави. Ось декілька прикладів.

1) Зарегулювання стоку Дніпра й інших річок України та «велике зрошення» земель на площі майже 2,5 млн.га, що призвели до тяжкої екологічної кризи (розвитку процесу деградації ґрунтів і підтоплення територій), а саме: 30% ґрунтів осолонцьовані і повністю засолені; 14% - еродовані ґрунти; 8% - мають високу кислотність; 5% - перезволожено і вторинно заболочено. Ось така плата за нераціональні гідротехнічні перебудови і водогосподарську діяльність у державі.

2) Проект спорудження мостового переходу через територію святині України - історико-культурного заповідника «Хортиця», практично без розгляду альтернативних варіантів.

3) Будівництво водосховища і ГАЕС на р. Південний Буг у межах регіонального заповідника - перлини природи «Гранітно-степове Побужжя».

4) Розробка проекту прориття глибоководного суднового ходу «Дунай - Чорне море» через територію Дунайського біосферного заповідника, що перебуває під контролем ЮНЕСКО та секретаріату Рамсарської конвенції.

5) Вирубування лісів разом з нераціональною водогосподарською діяльністю на Закарпатті спровокувало останніми роками руйнівні повені та затоплення поселень і сільськогосподарських угідь. З метою боротьби з повенями в Закарпатті нещодавно Мінекобезпеки України затвердило спеціальну програму, яку, на наш погляд, не можна вважати достатньо обгрунтованою. У цій програмі, наприклад, не пропонується такий ефективний метод боротьби з повенями та селями, як спорудження загат і ставків у верхів'ях карпатських річок. Ці ставки можна було б використовувати також для розведення форелі та виробництва дешевої електроенергії, якої, мабуть, вистачило б покриття потужностей згаданих двох атомних реакторів, що будуються.

Якщо оцінювати народне господарство України за критерієм сталого розвитку, впадає у вічі його нераціональність та шкідливість для природи і здоров'я народу. Узяти хоча б чорну металургію та допоміжні виробництва з їх архаїчними, надзвичайно брудними технологіями, потужностей яких вистачило б для всієї Європи. Хіба не абсурдно, що в Маріуполі функціонують два великих металургійних комбінати, коксохімічний завод та інші підприємства. І це в місті, яке лежить на березі одного з найбільш рибопродуктивних морів світу, в кліматичній зоні, сприятливій для розвитку санаторно-курортного комплексу та туризму. Така ж ситуація і в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, де, крім велетенського металургійного комбінату, діють Придніпровський хімічний завод і два (!) коксохімічних підприємства, які отруюють повітряний і водний басейни у радіусі 100 км.

Ратифікація ВР України низки міжнародних угод екологічного напряму, як і створення в країні Комісії сталого розвитку, швидше, слугує фіговим листком, що прикриває непривабливий стан вітчизняної природоохоронної політики.

Як же виправити становище? Стабілізувати екологічний стан Землі можна лише копіткою працею «усіх і вся» на засадах сталого розвитку. Ми переконані, що на основі величезного досвіду, набутого за 10 років цивілізованими країнами, залучаючи широку мережу громадських і наукових організацій, Україна повинна розробити адекватну Національну стратегію сталого розвитку. Крім Національної стратегії сталого розвитку, Верховна Рада й уряд України повинні також подбати про розробку регіональних програм сталого розвитку в ХХІ столітті. Тільки усвідомлення кожною людиною наближення катастрофи і вжиття необхідних заходів для запобігання їй збереже життя на Землі.

Використана література

1. Іваненко С.М. Проблеми охорони природи. - К., 2001.

2. Підручник з екології. - К., 2000.

3. Екологічний словник-довідник. - Харків, 2000.

Размещено на Allbest.ru