Орендні відносини як інституціональна складова ринку земель сільськогосподарського призначення
Уточнення категоріального змісту орендних відносин як складової ринку земель сільськогосподарського призначення. Визначення сучасних проблем їх реалізації та основних можливостей застосування іноземного досвіду за умов українських господарських реалій.
| Рубрика | Экология и охрана природы |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.12.2017 |
| Размер файла | 38,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 332.72
Орендні відносини як інституціональна складова ринку земель сільськогосподарського призначення
Непиталюк А.В.
Анотація
орендний ринок сільськогосподарський іноземний
Предметом дослідження є теоретичні засади формування орендних відносин як важливої інституціональної складової ринку земель сільськогосподарського призначення.
Метою дослідження є уточнення категоріального змісту орендних відносин як складової ринку земель сільськогосподарського призначення, визначення сучасних проблем їх реалізації та можливостей застосування іноземного досвіду за умов українських господарських реалій.
Методи дослідження. У роботі автором застосовано сукупність наукових методів, у тому числі діалектичний, системний, структурний, порівняльний.
Результати роботи. Охарактеризовано сучасний етап формування земельного ринку Україні та основні проблеми, що перед ним постають. Уточнено сутність оренди землі та її місце в системі ринкових відносин.
Галузь застосування результатів роботи. Державна ресурсна політика та методологічний інструментарій її ефективної реалізації.
Висновки. Центральним елементом системи земельних відносин є ринок земель сільськогосподарського призначення. Ці землі становлять найціннішу частину національних земельних ресурсів, включені до системи забезпечення національної продовольчої безпеки, а їх оборот вимагає особливого державного регулювання. Земельний ринок може бути визнаний частиною загальної системи земельних відносин, регуляторами якої є множина прав власності, можливість передачі цих прав, конкуренція, грошова оцінка, ціна земельних ресурсів тощо. Оренда землі має служити
ефективним економічним інструментом раціоналізації землекористування. В Україні відбулися значні зміни в інституті земельної оренди, що стосувалися спрощення процедур укладання договорів. Проте вирішені далеко не всі проблемні питання ринку землі. Перед учасниками земельного ринку постає питання довготривалого забезпечення ефективності власної діяльності, яке можливе на основі імплементації позитивного іноземного досвіду під контролем державних інституцій. Це має відбуватися не через їх економічний диктат, а шляхом забезпечення справедливості у середовищі учасників земельних відносин, що діють самостійно та з урахуванням власних інтересів.
Ключові слова: земельні відносини, ринок землі, орендні відносини, оренда землі, національна економічна безпека.
Аннотация
Арендные отношения как институциональная составляющая рынка земель сельскохозяйственного назначения
Непиталюк А.В.
Предметом исследования являются теоретические основы формирования арендных отношений как важной институциональной составляющей рынка земель сельскохозяйственного назначения.
Целью исследования является уточнение категориального содержания арендных отношений как составляющей рынка земель сельскохозяйственного назначения, современных проблем их реализации и возможностей применения зарубежного опыта в условиях украинских хозяйственных реалий.
Методы исследования. В работе автором применена совокупность научных методов, в том числе диалектический, системный, структурный, сравнительный.
Результаты работы. Охарактеризованы современный этап формирования земельного рынка Украины и основные проблемы, которые возникают перед ним. Уточнена сущность аренды земли и ее место в системе рыночных отношений.
Область применения результатов работы. Государственная ресурсная политика и методологический инструментарий ее эффективной реализации.
Выводы. Центральным элементом системы земельных отношений является рынок земель сельскохозяйственного назначения. Эти земли составляют наиболее ценную часть национальных земельных ресурсов, включены в систему обеспечения национальной продовольственной безопасности, а их оборот требует особого государственного регулирования. Земельный рынок может быть дефинициирован как часть общей системы земельных отношений, регуляторами которой являются система прав собственности, возможность передачи этих прав, конкуренция, денежная оценка, цена земельных ресурсов и тому подобное. Аренда земли должна служить эффективным экономическим инструментом рационализации землепользования. В Украине произошли значительные изменения в институте земельной аренды, касающиеся упрощения процедур заключения договоров. Однако решены далеко не все проблемные вопросы рынка земли. Перед участниками земельного рынка возникает вопрос длительного обеспечения эффективности своей деятельности, которое возможно на основе имплементации позитивного зарубежного опыта под контролем государственных институтов. Это должно происходить не посредством их экономического диктата, а путем обеспечения справедливости в среде участников земельных отношений, действующих самостоятельно и с учетом собственных интересов.
Ключевые слова: земельные отношения, рынок земли, арендные отношения, аренда земли, национальная экономическая безопасность.
Annotation
Lease of land as institutional component of agricultural land market
Nepytaliuk A.V.
The research subject is the theoretical formation principles of lease relations as an important institutional component of the agricultural land market.
The article purpose is the specification of the categorical content of lease relations as a part of the agricultural land market, identification of its current implementation issues and the application possibilities of the international experience in Ukrainian economic conditions.
The research methodology. In the investigation author has used the set of scientific methods, including dialectical, structural, systematic, comparable method.
Results. The current formation stage of the land market in Ukraine and the main problems that arise in this field are characterized. The essence of the leases of land and their place in the system of market relations are refined.
Scope of results. The state resource policy and the methodological tools of its effective implementation.
Conclusion. The central element of the land relations system is the agricultural land market. The agricultural lands are the most valuable part of the national land resources, these lands are included in the system of national food security, and their circulation requires some special regulation. The land market may be defined as a part of the land relations, the regulators of which are presented by the set of property rights, the ability to transfer those rights, the competition, the monetary valuation, the price of the land resources etc. The lease of land has to serve as an effective economic tool of land use rationalization. The significant changes in the institute of the lease of land in Ukraine have been concerned with the contracts facilitation. However, not all the
problems of the land market are solved. The land market participants are facing the question of ensuring of the long-term effectiveness of their own activities, which may be based on the implementation of positive foreign experience under the public institutions control. This shouldn't occur because of their economic dictate, but should be based on the justice ensuring among the participants of the land relations, acting independently and taking into account their own interests.
Keywords: land relations, land market lease, leases of land, national economic security.
Постановка проблеми. Неповне та неефективне залучення земельних ресурсів до ринкового обігу є фактором, що пригнічує розвиток національної економіки, оскільки земля відіграє системотворчу роль в аграрному секторі, одночасно виступає і предметом, і знаряддям праці, служить базовим елементом будь-якого сільськогосподарського виробництва. Від характеру та рівня розвитку інституту земельної власності прямо залежить не лише ефективність народного господарства, а й національна продовольча безпека та добробут суспільства.
В економіці України склалася парадоксальна ситуація: земельний ринок фактично почав функціонувати навіть за умов мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, зокрема через специфіку реалізації орендних земельних відносин та непрозорість існуючих ринкових механізмів. За відсутності легальної можливості придбати ділянку аграрного призначення, господарюючі суб'єкти (виходячи з логічних та раціональних міркувань) вимушені шукати субститарні форми реалізації своїх інтересів. Це отримало прояв, зокрема, в інституті довготривалої оренди земельних ресурсів. Проте, інституціональні аспекти земельної оренди в Україні мають свою специфіку. Зокрема, особливо гострим є питання екологічного та дбайливого використання орендованих земельних ресурсів та недопущення руйнування існуючих біогеоценозів, що в перспективі може загрожувати національній безпеці України. Система орендних відносин як реальний елемент ринку земель сільськогосподарського призначення та специфічні власницькі відносини, що виникають у цій системі, є перспективним об'єктом дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цілісні та системні наукові уявлення про земельні ресурси як фактор виробництва, що зберегли своє наукове значення до сьогодення, були сформовані ще класиками політичної економії: У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сеєм, Дж. С. Міллем, К. Марксом та іншими. Земельні відносини цікавили практично всіх значимих економістів ХІХ-ХХ століть, тому оригінальні судження щодо земельних ресурсів та ринку, зокрема й системи орендних відносин як своєрідного прояву земельновласницького інституту, у своїх працях відобразили видатні економісти минулого: Л. Вальрас, К. Віксель, Дж. М. Кейнс, Дж. Б. Кларк, Ф. Ліст, А. Маршалл, К. Менгер, Л. Мізес, Ф. Найт, В. Ойкен, В. Парето, А. Пігу, В. Репке, Дж. Робінсон, Ф. фон Хайек, Е. Чемберлін, Й. Шумпетер та інші. Оскільки дослідження всіх названих науковців стосувалися господарських систем, де інститут приватної власності на засоби виробництва, в т. ч. на землю, розвивався еволюційним шляхом, їх науковий доробок потребує адаптації до українських господарських реалій. Для нашої держави характерною особливістю були, з одного боку, тривале вилучення земель з ринкового обігу та руйнування традиції приватного землеволодіння, з іншого перетворення інституту оренди земельних ресурсів агропризначення на субститут відносин купівлі-продажу сільськогосподарських ділянок. Питання ж побудови вітчизняної концепції раціонального землекористування за умов ринку набуло актуальності зі здобуттям нашою державою незалежності. Оцінці й використанню земельних ресурсів та формуванню ринку землі (в т. ч. і в контексті орендних відносин) в Україні присвячені праці В. Амбросова, Г. Башнянина, Ю. Білика, П. Веденічева, П. Гайдуцького, А. Даниленка, М. Калінчика, О. Кашенка, О. Крисального, М. Лавейкіна, М. Лендєла, І.Лукінова, В. Месель-Веселяка, І. Михасюка, Б. Пасхавера, С. Плетенецької, І. Розумного, П. Саблука, М. Ступеня, А. Третяка, М. Федорова, О. Царенка, О. Шпичака, А. Юрченка, В. Ярмоленка та інших.
Аналіз літератури з питання практичного досвіду учасників орендних операцій щодо земель, особливостей функціонування сільського господарства за умов перманентного оновлення законодавчої бази свідчить, що проблема інституту оренди як субституту відносин купівлі-продажу, економічного інструменту раціонального землекористування не знайшла ні достатнього теоретичного обґрунтування, ні ефективного практичного впровадження. Формування раціональної структури відносин власності на землю сільськогосподарського призначення вимагає подальшого дослідження та вдосконалення різнорідних інституційних форм взаємодії ринкових агентів, зокрема, щодо оптимізації аграрних земельно-орендних відносин на основі позитивного іноземного досвіду.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади у сфері формування системи орендних відносин як невід'ємної складової ринку земель сільськогосподарського призначення.
Метою статті є уточнення економічної сутності оренди земель як специфічного прояву власницьких відносин та обґрунтування її значення у забезпеченні економічного розвитку та економічної безпеки суспільства; пошук ефективних моделей імплементації іноземного досвіду функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.
Методи дослідження. У роботі застосовано сукупність наукових методів і підходів, у тому числі діалектичний, системний, структурний, порівняльний, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження.
Результати дослідження. На підставі аналізу літературних джерел, норм вітчизняного і світового земельного законодавства та з урахуванням досвіду реформування аграрного сектору України, земельні відносини можна визначити як узгоджену систему соціально-економічних відносин щодо володіння, користування, розпорядження, управління об'єктивно обмеженими земельними ресурсами та їх охорони на державному, регіональному і локальному рівнях, яка, в свою чергу, інтегрується до системи виробничих відносин кожної історичної епохи з урахуванням розвитку та специфіки поєднання елементів продуктивних сил, характеризуючись певною економічною ефективністю.
Вузловими поняттями системи земельних відносин є державне управління земельними ресурсами, земельний ринок, ціна землі, іпотека, оренда землі, земельна рента, землеустрій тощо. На нашу думку, центральним елементом такої системи є ринок земель, в т. ч. його головний сегмент ринок земель сільськогосподарського призначення, оскільки саме ці землі становлять найціннішу частину національного фонду земельних ресурсів, включені до системи забезпечення національної продовольчої безпеки, а їх оборот вимагає особливого державного регулювання.
У світовій практиці значна частина соціально-економічних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням певним майном, реалізується через ринок. Враховуючи вітчизняну специфіку здійснення земельних відносин, до числа ринкових операцій із землею, крім класичного дуалізму операцій купівлі-продажу (привласнення-відчуження), слід включити правочини оренди, обміну та застави, здійснювані під впливом взаємодії попиту і пропозиції на основі ринкових цін, яким притаманна волатильність. В сучасній вітчизняній економічній літературі ринок земельних ресурсів, який фактично існує та діє, але формально перебуває на стадії формування та вимагає інституціоналізації, є недостатньо вивченою системою. Серед українських науковців навіть немає концептуальної єдності щодо визначення змісту, складу та онтологічних принципів ринку земель сільськогосподарського призначення. Більше того, частина українських науковців трактує вільний ринковий оборот земель агропризначення як потенційну загрозу національній економічній безпеці.
Виходячи з припущення про раціональність поведінки господарюючих суб'єктів, ми вбачаємо більшу загрозу у вилученні земельних ресурсів з господарського обігу, ніж в повноцінному залучені земель агропризначення до ринкових процесів у якості товару. Така ситуація призводить до втрати економічних вигод як фактичними власниками земельних ресурсів, що з різних причин не мають можливості або бажання використовувати їх для аграрного виробництва, так і господарюючими суб'єктами, які прагнуть набути прав власності на землю та використовувати її, але не мають такої можливості через відсутність нормативноправового забезпечення, або ж змушені реалізовувати свої інтереси напівтіньовим способом.
Земельний ринок, на нашу думку, може бути визнаний частиною загальної системи земельних відносин, регуляторами якої є множина прав власності (володіння, користування, розпорядження), можливість передачі цих прав (оренди, продажу, застави тощо), конкуренція (вільний вибір ділянки, форм та методів господарювання на ній), грошова оцінка і ціна земельних ресурсів (яка формується на основі попиту та пропозиції) тощо [1, С. 386].
Загалом, ринок земель сільськогосподарського призначення доцільно розглядати у якості складної системи економічних і правових відносин, що виникають між державою, фізичними та юридичними особами на підставі передачі землі у власність, розпорядження чи користування в рамках норм чинного законодавства для реалізації раціональної господарської діяльності, спираючись на дію ефективної ринкової інфраструктури.
Необхідність існування цивілізованих форм ринкових відносин з приводу купівлі-продажу, оренди, іпотеки та інших правочинів стосовно земельних ресурсів в Україні є об'єктивною. Одна з причин потреба національної економіки у формуванні сільськогосподарських угідь оптимальних розмірів, оскільки через відсутність в СРСР інституту приватного землеволодіння та специфічний механізм набуття громадянами України прав власності на землі агропризначення, земельний фонд нашої держави надмірно парцельований. Також важливою причиною, що спонукає до інституціоналізації земельних відносин, є той факт, що структура земельної власності, яка сформувалася в Україні впродовж останніх 25 років, не дає змогу землевласникам та землекористувачам максимізувати (а подекуди й просто реалізувати) свої економічні вигоди.
Значна частина земельного фонду України, внаслідок сприятливих агрокліматичних умов, придатна для аграрного виробництва. Впродовж тривалого історичного періоду еволюціонували й форми господарювання на землі, що, за умов раціонального користування, потенційно мало призвести до буму аграрного виробництва, створення якісної та конкурентоздатної на світових ринках агропродукції, а отже, збагатити національну економіку та підвищити добробут суспільства. Проте, неефективна структура власності на землю призвела до того, що виробничий потенціал України залишаться не повністю реалізованим. Парцеляція та, як наслідок, неоптимальний розмір сільськогосподарських угідь агропідприємств призводить до погіршення фінансово-господарських результатів їх діяльності. Це обмежує можливості впровадження підприємствами результатів НТП, внаслідок чого вітчизняна продукція втрачає конкурентні переваги на світових ринках, а за умов лібералізації зовнішньоекономічних зносин і на ринку внутрішньому. Таким чином, стратегічна мета щодо реального підвищення конкурентоспроможності вітчизняної агропродукції досяжна лише шляхом залучення земель до ринкового обігу і, як наслідок, оптимізації розмірів земельних угідь сільськогосподарських підприємств.
Аналізуючи розподіл земель України (табл. 1), можна зазначити, що площа сільськогосподарських угідь на кінець 2015 року становила 42 726,4 тис. га (з них 32 541,3 тис. га рілля), тобто 70,8 % загальної площі нашої держави. В структурі ж власності переважали землі громадян (15 706,4 тис. га) та землі недержавних агропідприємств (19 809,9 тис. га), які разом становили 83,1 % земельних угідь. Враховуючи той факт, що згідно даних Держстату на 1 листопада 2015 року 42 052 вітчизняні підприємства використовували в своїй діяльності сільськогосподарські угіддя загальною площею 19 922,7 тис. га, слід зазначити, що вони значно диференціювалися за обсягом використовуваних земель. Так 11 911 підприємств (28,3 % від їх загальної кількості) мали у своєму володінні, користуванні, розпорядженні земельні ділянки площею від 20 до 50 га. Загальна кількість підприємств із земельними угіддями площею до 1 тис. га включно складала 37 126, тобто 88,3% від генеральної сукупності агропідприємств України. Таким чином, підприємства, що мали в розпорядженні сільськогосподарські угіддя площею понад 1 тис. га складали лише 11,7 % загального числа агропідприємств. Подібна ситуація може бути охарактеризована як надмірна парцеляція.
Таблиця 1. Загальна земельна площа та розподіл сільськогосподарських угідь за землевласниками та землекористувачами у 2015 році (на кінець року; тис. га)
|
Загальна земельна площа |
Усі сільськогосподарські угіддя |
З них |
||||
|
рілля |
сіножаті |
пасовища |
||||
|
Усього земель |
60 354,9 |
42 726,4 |
32 541,3 |
2 406,4 |
5 434,1 |
|
|
Землі агропідприємств і громадян |
37 747,6 |
36 453,3 |
31 131,9 |
1 570,6 |
2 830,2 |
|
|
у тому числі |
||||||
|
землі агропідприємств |
21 450,8 |
20 746,9 |
19 476,1 |
404,4 |
664,3 |
|
|
з них |
||||||
|
державних |
1 118,1 |
937,0 |
773,9 |
33,2 |
95,4 |
|
|
недержавних |
20 332,7 |
19 809,9 |
18 702,2 |
371,2 |
568,9 |
|
|
землі громадян |
16 296,8 |
15 706,4 |
11 655,8 |
1 166,2 |
2 165,9 |
|
|
Землі користувачів інших категорій |
22 607,3 |
6 273,1 |
1 409,4 |
835,8 |
2 603,9 |
Джерело: складено автором за даними Державної служби статистики України [2].
Проблема раціонального землекористування тісно переплітається та органічно пов'язана з іншою необхідністю запобігання надмірної концентрації земель, контрольованих окремими фізичними особами чи їх групами. Цей процес може супроводжуватись негативними соціально-політичними і економічними явищами: скуповуванням земельних ділянок з метою спекуляції, що призведе до збільшення площ необроблюваних та незадіяних у агровиробництві угідь тощо. Наукова полеміка щодо переваг крупного господарства над дрібним має тривалу історію, хоча немає сумнівів стосовно вищої ефективності ведення крупного виробництва. Проте шаблонний підхід до цього питання може призвести до неолатифундизму.
Оптимізація землекористування, як вже неодноразово зазначалося, вимагає залучення земель сільськогосподарського призначення до ринкового обігу. Ретельного вивчення вимагають і орендні земельні відносини. На сьогоднішній день оренда як одна зі специфічних форм реалізації права власності та ефективного використання земель агропризначення надзвичайно важлива.
Для повного розуміння інституціонального змісту оренди земель необхідне уточнення категоріального апарату. Типові дефініції терміну «оренда землі», виявлені в різних джерелах в ході наукового дослідження, представлені в табл. 2.
Таблиця 2. Трактування оренди землі в науковій літературі
|
Джерело |
Визначення |
|
|
Андрійчук В. Г. |
Оренда землі це передача її власником у тимчасове (строкове) володіння та користування іншим фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною [3]. |
|
|
Бернар И., Колли Ж. |
Оренда землі є договором, за яким власник поступається використанням ділянки фермеру-орендарю; фермер зобов'язується щороку виплачувати власнику заздалегідь обумовлену орендну плату, незалежно від результатів господарювання [4]. |
|
|
Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. № 161-14 (зі змінами та доповненнями). |
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності [5]. |
|
|
Ільницька Н. |
Оренда земель це окрема форма використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, громадянином чи юридичною особою України) у тимчасове строкове володіння та користування іншій особі-орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької чи іншої діяльності з привласненням останнім одержаної продукції і доходів [6, С. 62]. |
|
|
Мочерний С. М. |
Оренда землі тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянинові, який не наймає робочої сили [7]. |
|
|
Саблук П. Т. |
Оренда землі господарська операція, яка передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юридичній або фізичній особі на визначений строк, за цільовим призначенням та за орендну плату [8]. |
Джерело: складено автором.
Концептуальні засади розкриття економічної сутності оренди землі різняться, залежно від світогляду та системи економічних цінностей авторів визначень, традицій та рівня розвитку орендних відносин в країні тощо. У світовій практиці оренду землі інколи ототожнюють з власне договором оренди, що регулює відносини між орендодавцем та орендарем. Проте, така дефініція надмірно формальна та не розкриває інституціонального змісту досліджуваних відносин. Оренду землі також тлумачать як специфічну платну господарську операцію визначеного строку, що вимагає дотриманням цільового призначення земельних ресурсів. З цивільно-правої та господарської точки зору оренду земель можна вважати специфічною формою ефективного використання земельної ділянки. Лаконічне та відносно несуперечливе визначення запропоновано в Законі України «Про оренду землі», проте й воно потребує уточнення, оскільки особливо відзначити необхідно той факт, що оренда землі є невід'ємною складовою системи ринкових відносин і має служити ефективним економічним інструментом раціоналізації землекористування.
Раціональним землекористуванням пропонуємо вважати невиснажливе споживання природних благ, їх бережливу експлуатацію, охорону і відтворення з урахуванням існуючих та майбутніх інтересів сталого суспільного розвитку та забезпечення національної економічної безпеки. Раціональне землеробство необхідно розглядати не лише з точки зору підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, але і регенерації родючих ґрунтів, рослинних ресурсів, поліпшення екологічного стану навколишнього середовища тощо. Екологічний зміст аграрного виробництва визначається характером взаємодії природних чинників та ресурсів у відтворювальних процесах та удосконаленні екосистеми в цілому, за якого об'єднання біогеоценозу з раціональною сільськогосподарською діяльністю людини здійснюється найбільш розумно й ефективно. Цілком зрозуміло, що характер та результативність аграрного виробництва прямо залежить від ступеня інституціоналізації земельних власницьких відносин, в тому числі, відносин оренди. Суть інтенсифікації використання земель, а відповідно і раціонального землекористування, полягає в застосуванні сукупності інвестиційних і неінвестиційних факторів, націлених на підвищення родючості ґрунтів, їх охорону, збільшення масштабів виробництва необхідної суспільству продукції, поліпшення її якості (на основі чого формується як національна стратегія продовольчої безпеки, так і перспективна програма світової товарної експансії), підвищення продуктивності праці через мотиваційні механізми тощо. Іншими словами ресурси повинні бути зорієнтовані, перш за все, на поліпшення якісних характеристик головного засобу агровиробництва землі.
Нормативно-правове регулювання орендних відносин в нашій державі здійснюється у відповідності до вже згаданого Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про особисте селянське господарство» [9]. В 2015 році було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», що торкнувся й земельних відносин [10]. Основна задача даного закону гармонізація національних правових норм із європейськими зразками та спрощення ведення бізнесу, в т. ч. й аграрного виробництва. Зокрема, цим законом було звужено перелік істотних умов договору оренди землі та скасовано норму про обов'язковість додатків, які раніше становили невід'ємну частину зазначеного договору. Якщо раніше договір оренди землі мав містити одинадцять обов'язкових умов та п'ять додатків (план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди тощо), а відсутність хоча б однієї істотної умови договору чи додатку до нього могла слугувати підставою для відмови в державній реєстрації договору або визнанні його недійсним у судовому порядку, то із набуттям чинності названого закону сторони в обов'язковому порядку повинні погодити лише три базові умови:
1) об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
2) строк дії договору оренди;
3) орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
На нашу думку, суттєва дерегуляція орендних відносин виправдана та раціональна. З одного боку, це має зменшити кількість позовів щодо визнання укладених договорів недійсними з суто формальних причин, з іншого забезпечити учасникам агроринку стабільні умови планування та ведення бізнесу. Варто відзначити й інші зміни позитивного характеру, що відбулися в господарській практиці. Так, до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» невизначеним залишалося питання можливості використання земельних ділянок особистого селянського господарства юридичними особами, хоча подібна практика існувала. Відтепер на законодавчому рівні громадяни отримали право передавати земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, у користування юридичним особам-резидентам України. Юридичні ж особи можуть використовувати такі ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Специфіка аграрного виробництва полягає в тому, що факт підписання акту приймання-передачі землі ще не означає реальної здатності орендаря вести товарне сільськогосподарське чи фермерське господарство на орендованій ділянці. Тому особливо важливо забезпечити просту, прозору та економічно зрозумілу процедуру набуття орендарем прав на земельну ділянку, з одного боку, та гарантувати інтереси орендодавця, з іншого. Будь-які відносини щодо землі, автоматично набувають загальносуспільного значення, а тому спрощення документального оформлення та дерегуляція орендних відносин з боку державних інституцій, має відбуватися під наглядом державних інституцій, але не через диктат їх політикоекономічної волі, а шляхом забезпечення справедливості у середовищі учасників земельних відносин, що діють самостійно та з урахуванням власних інтересів.
Особливо гостро стоїть питання, яким чином спонукати орендарів до свідомого та відповідального господарювання на орендованій землі. Незаперечно, одним з факторів, що визначає характер та прогресивність ведення господарства в такому разі, є тривалість оренди. Раніше Закон України «Про оренду землі» встановлював, що строк оренди агарних угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва визначався з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою. Фактично ж сторони мали право погодити строк між собою в межах граничного максимального (49 років). Водночас, проекти сівозміни розробили лише близько 2 % землекористувачів. Виконання таких проектів було вкрай непрактичним та дорогим, оскільки земельні масиви у користуванні постійно змінювались. Сторони могли домовлятися і укладати як довго-, так і короткострокові договори оренди. Зрозуміло, що укладення договорів на короткий строк практично не стимулювало орендарів дбати про родючість ґрунтів, а подекуди й призводило до виснаження земельних ресурсів. Це, в свою чергу, мало серйозні й тривалі наслідки не лише для конкретного господарства, а й для екології та національної економічної продовольчої безпеки загалом. В новій редакції закону скасовано обов'язковість проектів сівозміни, натомість зафіксовано мінімальний семирічний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства.
Запровадження в Україні мінімального строку для договорів оренди землі відповідає практиці країн з високою ефективністю аграрного виробництва. Не зважаючи на законодавче закріплення мінімального строку оренди, одна сторона договору оренди зберігає право дострокового розірвання договору, якщо інша сторона порушує його умови, скориставшись загальними нормами цивільного права. Наприклад, орендодавець може достроково розірвати договір, у випадку несплати орендарем належної плати. В будь якому разі, вимоги щодо розірвання договору мають бути економічно та юридично обґрунтованими.
Досвід запровадження мінімального строку користування земельними ділянками, що має забезпечити раціональне використання земель, існує в багатьох європейських країнах. Так, наприклад, у Франції, яка є одним з найбільших агроекспортерів у ЄС, встановлено дев'ятирічний мінімальний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Водночас діє принцип заохочення укладення договорів і на триваліший строк, зокрема, шляхом надання землевласникам державної допомоги, яка може досягати 8 000 євро, а також зменшення податкового навантаження, за рахунок зниження податкової ставки на дохід, отриманий від оренди землі. Мінімальний строк оренди також визначено в ряді країн ЄС, зокрема, у Бельгії 9 років, в Іспанії 5 років, у Нідерландах 6 років тощо.
Слід зазначити, що у Франції налічується близько 450 тис. аграрних господарств. Якщо раніше власники переважно самостійно обробляли належні їм земельні ділянки, то сьогодні це робить лише кожен п'ятий. Понад 60 % земельного фонду країни фактично використовується орендарями. Оренда землі у Франції має особливий статус і значення. Обидві сторони орендних операцій отримують значні державні гарантії свої прав. Так, якщо орендар бажає придбати орендовану ділянку, то він має на це пріоритетне право, навіть у порівнянні з родичами власника землі. У Франції також гарантовано спадковість прав орендаря. Заохочення ж землевласників щодо передачі землі в довгострокову оренду здійснюється, як вже зазначалося, переважно шляхом застосування податкових пільг. Керуючись «Декларацією прав людини», прийнятою ще в 1789 році за часів Великої французької буржуазної революції, право власності проголошується непорушним, тому ніхто, за винятком тих випадків, коли у цьому виникає очевидна громадська необхідність, не може бути його позбавленій. Право власності у Франції стосується всіх типів майна: рухомого і нерухомого, в т. ч. й землі. Ніяких законодавчих обмежень щодо власника немає, тобто повноцінними учасниками ринку можуть бути як резиденти, так і нерезиденти країни. Причому залучення останніх до ринку відбувається практично без будь-яких перешкод. Допускається лише перевірка, чи законним шляхом отримані гроші, які планують витратити на придбання чи оренду майна у Франції. Разом з тим, місцевим гравцям ринку, що фактично проживають на території, де знаходиться земельний наділ, віддається пріоритет щодо реалізації проектів його розвитку. Основна вимога до будь-якого покупця мати ресурси, достатні для ведення ефективного господарства. Звідси можна зробити висновок, що у Франції ринковий обіг та реалізація орендних відносин щодо земель сільськогосподарського призначення фактично означає ринковий обіг прав займатися аграрним виробництвом [11, С. 19]. Така ідеологічна установка дозволяє підвищувати ефективність аграрного виробництва та забезпечувати як національну продовольчу безпеку, так і товарну експансію на світових ринках.
На нашу думку, одна із основних задач оптимізації землекористування та землеволодіння в нашій країні має полягати в уникненні спекуляцій із землею, а також недопущенні руйнування існуючих екосистем та агроландшафтів. Це можливо за умов забезпечення сталості, постійності сільськогосподарського використання земель, упередження роздроблення ділянок та структур, що здійснюють сільськогосподарське виробництво, оскільки парцеляція земель може призвести до формування дрібних господарств, чия життєздатність за умов економічної невизначеності є доволі низькою.
Висновки
Система земельних відносин є невід'ємною частиною національної економіки України. Центральним елементом такої системи є ринок земель, в т. ч. його головний сегмент ринок земель сільськогосподарського призначення, оскільки саме ці землі становлять найціннішу частину національного фонду земельних ресурсів, включені до системи забезпечення національної продовольчої безпеки, а їх оборот вимагає особливого державного регулювання. Земельний ринок може бути визнаний частиною загальної системи земельних відносин, регуляторами якої є множина прав власності, можливість передачі цих прав, конкуренція, грошова оцінка і ціна земельних ресурсів тощо. Вилучення земель сільськогосподарського призначення з ринкового обігу призводить до пошуків субститарних форм реалізації інтересів господарюючих суб'єктів. Оренда землі є невід'ємною складовою системи ринкових відносин і має виступати ефективним економічним інструментом раціоналізації землекористування. Впродовж останнього часу в Україні відбулися суттєві зміни в інституті земельної оренди, що стосувалися, в першу чергу, спрощення процедур укладання договорів. Проте, вирішені далеко не всі проблемні питання. Перед учасниками земельного ринку постає потреба довготривалого забезпечення ефективності власної діяльності, яке можливе на основі імплементації позитивного іноземного досвіду під наглядом та контролем державних інституцій, але не через їх економічний диктат, а шляхом забезпечення справедливості у середовищі учасників земельних відносин, що діють достатньо самостійно та з урахуванням власних інтересів.
Список використаних джерел
1. Непиталюк А. В. Теоретичні засади формування і перспективи ринку землі в Україні / А. В. Непиталюк // Глобалізаційні виклики розвитку національних економік К.: КНТЕУ, 2016. С. 380 390.
2. Сільське, лісове та рибне господарство : Сільське господарство України 2015 [Електронний ресурс]Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2016/zb/09/zb_agriculture_2015pdf.zip.
3. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств : Підручник / В. Г. Андрійчук. 2 -ге вид., доп. і перероб. К. : КНЕУ, 2002. 624 с.
4. Бернар И. Толковый экономический и финансовый словарь: Французская, русская, английская,
немецкая, испанская терминология: В 2-х т.Т.1/ И. Бернар,Ж.Колли // Пер.с фр.-М.:Междунар.
отношения, 1997. 784 с.
5. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. № 161-14 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/161-14.
6. Ільницька Н. Оренда земель як правова форма використання земель у сучасний період: поняття, особливості, юридична природа / Н. Ільницька // Право України. 2000. № 8. С. 60 64.
7. Економічна енциклопедія: У 3-х т. Т. 2 / Відповід. ред. С. В. Мочерний. К. : Видавничий центр «Академія», 2001. 848 с.
8. Фінансовий словник-довідник / М. Я. Дем'яненко, Ю. Я. Лузан, П. Т. Саблук, та ін.; За ред. П. Т. Саблука, М. Я. Дем'яненка. К. : ІАЕ УААН, 2003. 555 с.
9. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року № 742-IV (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-15.
10. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лютого 2015 року № 191-VIII (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/191-19.
11. Квітка Г. У Франції нелегко бути власником. Держава суворо контролює господарів сільгоспугідь / Г. Квітка // Землевпорядний вісник. 2013 № 3. С. 17 20.
References
1. Nepytaliuk A. V. Teoretychni zasady formuvannya i perspektyvy rynku zemli v Ukrayini // Hlobalizatsiyni vyklyky rozvytku natsional'nykh ekonomik K. : KNTEU, 2016. S. 380 390.
2. Sil's'ke, lisove ta rybne hospodarstvo : Sil's'ke hospodarstvo Ukrayiny 2015:
http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2016/zb/09/zb_agriculture_2015pdf.zip.
3. Andriychuk V. H. Ekonomika ahrarnykh pidpryyemstv: Pidruchnyk. K. : KNEU, 2002. 624 s.
4. Bernar I., Kolli Zh. Tolkovyiy ekonomicheskiy i finansovyiy slovar: Frantsuzskaya, russkaya, angliyskaya, nemetskaya, ispanskaya terminologiya. T.1. M.: Mezhdunar. otnosheniya, 1997. 784 s.
5. Zakon Ukrayiny «Pro orendu zemli» vid 6 zhovtnya 1998 r. № 161-14 (zi zminamy ta dopovnennyamy) : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/161-14.
6. Il'nyts'ka N. Orenda zemel' yak pravova forma vykorystannya zemel' u suchasnyy period: ponyattya, osoblyvosti, yurydychna pryroda //Pravo Ukrayiny. 2000. № 8. S. 60 64.
7. Ekonomichna entsyklopediya : U 3-kh t. T. 2 / Vidpovid. red. S.V. Mochernyy. K. : Vydavnychyy tsentr «Akademiya», 2001. 848 s.
8. Finansovyy slovnyk-dovidnyk /M. Ya. Dem»yanenko, Yu.Ya. Luzan, P.T. Sabluk, ta in. K. : IAE UAAN, 2003. 555 s.
9. Zakon Ukrayiny «Pro osobyste selyans'ke hospodarstvo» vid 15 travnya 2003 roku № 742-IV (zi zminamy ta dopovnennyamy) : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-15.
10. Zakon Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do deyakykh zakonodavchykh aktiv Ukrayiny shchodo sproshchennya umov vedennya biznesu (derehulyatsiya)» vid 12 lyutoho 2015 roku № 191-VIII (zi zminamy ta dopovnennyamy): http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/191-19.
11. Kvitka H. U Frantsiyi nelehko buty vlasnykom. Derzhava suvoro kontrolyuye hospodariv sil'hospuhid' // Zemlevporyadnyy visnyk. 2013 № 3. S. 17 20.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Джерела забруднення ґрунтів сільськогосподарських угідь. Методика відбору проб. Загальна оцінка забруднення ґрунтів України. Заходи щодо охорони ґрунтів сільськогосподарського призначення. Попередження виснаження ґрунтів і підвищення врожайності культур.
курсовая работа [164,7 K], добавлен 31.01.2014Причини опустелювання земель. Стан проблеми деградації грунтів у світі, в Україні. Проблеми охорони земель, основні напрями покращення ситуації. Шляхи і способи розв’язання проблем. Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель.
реферат [991,5 K], добавлен 25.02.2014Кліматичні особливості і рельєф Київської області. Стан атмосферного повітря, його якість в населених пунктах. Використання водних ресурсів, оцінка якості вод. Лісові ресурси. Якість ґрунтів сільськогосподарського призначення. Накопичення відходів.
реферат [83,2 K], добавлен 12.02.2012Загальна характеристика здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, його різновиди та правова основа. Визначення основних суб'єктів та об'єктів даної діяльності, стадії її здійснення. Наслідки виявлення порушень законодавства.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 09.04.2011Завдання та функціонування Державної інспекції охорони Азовського моря, права її посадових осіб та об'єкти здійснення контролю. Організаційна структура інспекції та джерела фінансування. Необхідність охорони рослин сільськогосподарського призначення.
контрольная работа [31,3 K], добавлен 03.12.2010Классификация земель по их целевому назначению. Методы рационального использования земель и мероприятия по их охране. Источники загрязнения ландшафтов и их охрана, ответственные государственные и местные органы. Охрана земель от деградации и эрозии.
реферат [17,4 K], добавлен 11.09.2009Основные понятия и этапы рекультивации земель. Рекультивация полигонов твердых бытовых отходов. Схема процесса очистки почвы от нефтепродуктов с внесением нефтеокисляющих микроорганизмов. Рекультивация земель, загрязненных тяжелыми металлами, отвалов.
контрольная работа [380,1 K], добавлен 31.10.2016Понятие о многозональной съемке. Первые эксперименты по космической фотографической съёмке. Дешифрирование мелководной акватории. Анализ изображения сельскохозяйственных земель скважного орошения. Картографирование использования земель и ландшафта.
реферат [6,6 M], добавлен 20.06.2012Современное мелиоративное состояние орошаемых земель по данным Государственного мелиоративного кадастра Кыргызской Республики настоятельно требует принятия дополнительных мер по их оздоровлению. Анализ площадей орошения земель, требующих дренажа.
реферат [22,2 K], добавлен 05.04.2008Сутність проблеми відновлення територій, порушених гірничо-видобувною діяльністю відкритим способом. Аналіз попиту на землі за напрямами рекультивації. Визначення стану порушених відпрацьованих та рекультивованих земель. Створення рекреаційної зони.
дипломная работа [2,5 M], добавлен 17.05.2011Размер платы за ущерб от деградации почв в результате химического загрязнения. Расчет эффективности природоохранных мероприятий. Анализ техногенной загрязненности почвы. Расчет показателя качества пахотнопригодных земель. Противоэрозионная охрана земель.
контрольная работа [334,2 K], добавлен 28.03.2013При освоении Каршинской степи были применены различные типы дренажа и способы строительства коллекторно–дренажных сетей орошения земель, подверженных засолению. Современное мелиоративное состояние и динамика орошаемых земель Кашкадарьинской области.
реферат [1,2 M], добавлен 05.04.2008Право природокористування як система правових норм. Екологічне законодавство України. Захист порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Законодавство про рослинний світ: принцип цільового використання. Запобігання забрудненню грунтів.
реферат [27,2 K], добавлен 23.01.2009Методика и технология восстановления нефтезагрязнённых земель. Виды и способы получения биопрепаратов, их показатели. Эффективность технологии рекультивации загрязненных земель нефтью на основе аборигенных штаммов, разработанная ЗАО НПС "Элита-комплекс".
дипломная работа [57,8 K], добавлен 18.07.2010Комплекс мероприятий, направленных на сохранение, воспроизводство и рациональное использование природных ресурсов в пределах территорий, подвергшихся техногенному воздействию в связи с добычей полезных ископаемых. Выбор направления рекультивации земель.
презентация [229,5 K], добавлен 17.10.2016Общее состояние земельных ресурсов в России. Загрязнение и захламление земель. Проявление процессов деградации земель. Техногенное загрязнение почв. Основные причины кислотных дождей. Современные глобальные экологические проблемы. Биосфера и техносфера.
контрольная работа [313,6 K], добавлен 16.09.2011Взаимосвязь уровня загрязнения городских почв и здоровья населения города. Стратегическое планирование в организации землепользования в городах. Земли рекреационного назначения. Экологические функции естественных почв. Комплексная оценка земель.
презентация [273,5 K], добавлен 16.03.2015Основные понятия и структура экосистем. Классификация природных экосистем. Экономический механизм охраны природной среды. Охрана земель, рациональное использование и контроль за их использованием. Рекультивация земель. Лесные полосы вдоль железных дорог.
контрольная работа [386,7 K], добавлен 22.02.2010Токсическое действие нефти на почвенную биоту. Изменение основных свойств почвы при длительном воздействии на неё нефтепродуктов. Перспектива применения биопрепаратов для ускорения процессов биодеградации нефтезагрязнений. Этапы рекультивации земель.
курсовая работа [59,6 K], добавлен 09.04.2014Определение степени деградации почв и земель. Расчет снижения годовой платы за загрязнение воздуха. Значение коэффициента пересчета дохода с сельскохозяйственных земель в зависимости от времени их восстановления. Нормативы платы за размещение отходов.
контрольная работа [35,8 K], добавлен 13.02.2011
