Екологічний компроміс як інструментарій раціоналізації і сталого використання земельно-природного ресурсу

Виклад основного матеріалу дослідження. Оптимізація еколого-економічної складової в умовах сьогодення є найбільш дієвим інструментарієм впливу на управління земельними відносинами. П.Т. Саблук визначає такі складові частини системи еколого-економічних регуляторів, як: зміна форм власності на землю; вдосконалення організаційно-правових форматів і внутрішньогосподарських економічних відносин; урегулювання грошової оцінки земель, оподаткування та нарахування орендної плати; розгалуження земельного ринку; економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель [11, с. 218]. Дослідження масштабів впливу регуляторів системи землекористування на процес його раціоналізації обумовлює насамперед необхідність систематизації цих регуляторів та визначення проблемних ситуацій, пов'язаних з ними.

Рис. 1. Структурно-смислова схема формування моделей узгодження земельних суб'єктних інтересів за допомоги екологічного компромісу

Представлена на рис. 1 схема формування регуляторних моделей узгодження земельних суб'єктних інтересів за допомогою екологічного компромісу дає змогу науково обґрунтувати методологічні підходи до вирішення проблем подальшого розвитку раціонального (сталого) землекористування.

Узгодженням проблемних ситуацій землекористування шляхом оптимізації (раціоналізації) економічних параметрів земельних відносин переймалося чимало вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали питання доцільного співвідношення державної, комунальної та приватної власності, оновлення форматів агроформувань, прозорості і строкової незмінності земельного податку та інших зборів, формування механізмів стимулювання раціонального землекористування, відшкодування збитків та втрат тощо.

Визнаючи важливість раціоналізації визначених вище економічних регуляторів, оптимізація параметрів, пов'язаних із розмірами ренти та строками користування, є найбільш доступним методом підвищення рівня раціонального використання і охорони земель шляхом реалізації механізму екологічного компромісу. Встановлення науково обґрунтованих, практично виважених та суспільно збалансованих значень показників структурних регуляторів покликане призвести до оптимізації обмежень землекористування, визначених за моделлю формування обмежень і правовими приписами, та узгодження суб'єктних земельних інтересів. Гармонізація інституціональної затребуваності і приватних потреб, з одного боку, є базисною основою формування інститутів управління та окремих механізмів впливу відносно суб'єктів господарювання [3, с. 9], а з іншого -- виступає обумовленим фундаментом прозорих та стабільних засад господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників.

Рис. 2. Дворівнева формула узгодження публічних та суб'єктних інтересів у відношенні до землі (власні дослідження)

Запропонована на рис. 2. дворівнева формула із забезпечення унісонізаціі (узгодженості) суспільних та суб'єктних інтересів у межах заданої категорії земель визначає поєднання багатосторонніх претензій відносно землі в системах: «держава -- господарюючі суб'єкти»; «землевласники -- землекористувачі». У випадках коли землевласник водночас виступає і користувачем землеутворення, надана формула ущільнюється до одного (першого) рівня.

Слід зазначити, що суб'єктів, які мають інтереси і претензії відносно землі, набагато більше і до їх кола можна віднести працівників сільськогосподарських структур, сільських жителів, які не володіють земельними частками (паями), сільські територіальні громади та ін. За умов тодішнього часу К. Маркс як економіст визначав у капіталістичному способі виробництва три класи, які представляли собою остов суспільства і протистояли один одному: наймані робітники, промислові капіталісти і фермери, землевласники [8, с. 631]. На сучасному проміжку реформування земельних відносин у сільськогосподарському виробництві нашої країни реалії виглядають так, що наймані робітники водночас можуть виступати як у статусі власників земельних часток, так і членів сільських територіальних громад. Натомість фермери та керівники сільгосппідприємств не полишають ідеї стати власниками орендованих земель та депутатами місцевої чи будь-якої іншої ради територіальних висуванців.

Більш детальний аналіз переліку заінтересованих у земельних преференціях суб'єктів виходить за межі визначених досліджень. У нашому випадку важливою є та обставина, що, по великому рахунку, для означених суб'єктів прерогативою у вирішенні земельних питань є ті інтереси, які більшою, якщо не повною, мірою пов'язані з товарно-грошовими потоками у виробництві сільгосппродукції За цих обставин сподіватися, що хтось із суб'єктного складу самостійно покладе на себе тягар екологічних та природоохоронних норм, які передбачають раціональне вилучення корисних властивостей із конкретного земельного об'єкта і перманентне відновлюване якісного стану природного ресурсу, є певною мірою ідеалістичним. Більш реальним на даному етапі може стати напрям щодо пошуку механізму економічної зацікавленості землевласників і землекористувачів у раціональному використанні та охороні земельних ресурсів країни.

Наведена дворівнева формула узгодження публічних та суб'єктних інтересів виокремлює як механізм зовнішнього (державного) врегулювання суперечливих інтересів у відношенні до землі (У1), так і механізм внутрішнього (договірного) саморегулювання подібних претензій (У2). Завдяки механізму інституціонального (зовнішнього) регулювання земельних інтересів відбувається правове корегування діяльності господарюючих структур у межах формування раціонального (сталого) землекористування. Механізм локально-системного (внутрішнього) рівня залучає до узгодження претензій зацікавлені сторони договірних домовленостей на основі правових норм та двосторонніх ініціатив. Означені механізми мають забезпечити гармонійну збалансованість поетапного узгодження масиву інтересів як базового напряму в межах синергетичного підходу до розвитку сталого землекористування за умови збереження екологічного балансу природних ландшафтів.

Разом із тим, фіксуючи позитивний динамічний розвиток аграрного сектора, проблема перманентного загострення конфліктності інтересів потребує швидкого і мобільного реагування налокальні виклики господарюючих суб'єктів із простим і прозорим алгоритмом узгодження робочих претензій, що приводить до об'єктивної необхідності пошуку раціонального співвідношення між державним регулюванням та самоорганізацією. Тільки за такого підходу можна забезпечити синергетичну комбінацію дії взаємообумовлених і взаємодоповнюючих факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, згідно з якими відбувається формування сталих економічних моделей раціонального землекористування.

При цьому регулятори першого (зовнішнього) рівня (співвідношення форм власності, структура земельного фонду, економічні формати користувачів, розмір масової оцінки земель, ставки земельного податку, формування земельного ринку, ефективність системи стимулювання), не є предметом прямого (безпосереднього) узгодження між державними інститутами і суб'єктами господарювання. Означені складники набувають опосередкованого регулювання в режимі корегування новел земельного законодавства шляхом напрацювання домовленостей, компромісів та поступок (досягнення екологічного компромісу), прийнятних як для задоволення публічних (державних), так і приватних (особистих) претензій. Щодо регуляторів другого (внутрішнього) рівня (розмір рентної плати, строк користування об'єктом земельної ренти, умови господарювання, експертна грошова оцінка, компенсація витрат на екологічні заходи), то вони, хоча і з певними правовими обмеженнями, регулюються договорами користування та можуть бути оптимізовані (узгоджені) шляхом двосторонніх домовленостей на базі провадження превентивних заходів: розробки науково обґрунтованих підходів щодо встановлення максимального та мінімального строків використання земельних ділянок різної форми власності за їх залучення у господарській обіг; застосування науково-методичних підходів до визначення різновидів ризиків, пов'язаних з ушкодженням земельних об'єктів чи втратою ними якісних властивостей, та вирахування розміру втрат землевласників і землекористувачів за фактом неправомірних дій третіх осіб та дій, пов'язаних із задоволенням суспільних потреб у межах суспільних інтересів.

Розглядаючи понятійний аспект категорій «суспільні інтереси» та «інтереси суспільства», зазначимо, що земельне законодавство не визначає безпосереднього тлумачення даних термінів. У межах розгляду питань про відчуження земельних ділянок законодавцем визначені поняття: «суспільна необхідність» -- обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для задоволення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку, а також «суспільна потреба» -- обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади потреба у земельних ділянках, у тому числі таких, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, викуп яких має здійснюватися у порядку, встановленому законом [10]. У словниковому поданні терміни «потреба», «вимога», «інтерес», «необхідність» є достатньо спорідненими категоріями, які передбачають задоволення необхідності, бажання, запита, вимоги відносно чогось такого, що конче потрібно та без чого не можна обійтися [13, с. 62, 166, 260, 352]. Відмінністю категоріального аспекту в цьому випадку є те, що коли вимога чогось не припускає суджень та спонукає до беззаперечного виконання, потреба в чомусь вимагає обов'язкового задоволення, присутність інтересу передбачає скерованість на виконання певної діяльності, яка пов'язана з тим, що найбільше цікавить і становить зміст думок, турбот, прагнень. Оскільки ми вивчаємо механізм досягнення екологічного компромісу як процесу пошуку двосторонніх домовленостей, зауважень і поступок, категорії «інтерес» та «інтереси» (суспільні чи суб'єктні) є найбільш коректними.

Термін «суспільні» в літературних джерелах визначається як спільно набуті, утворені, започатковані, узгоджені [13, с. 436]. І.І. Каракаш розглядає суспільне як народне надбання, що засвоювалось, облагороджувалось та використовувалось і натуралізувалось на протязі тривалого часу та на цій основі дісталось народу від попередніх поколінь і має підлягати передачі майбутнім поколінням [7, с. 287]. В.М. Другак визначає, що земля є унікальним об'єктом суспільних та особистих інтересів, які посідають стратегічне місце в забезпеченні історичної перспективи людської популяції та збереженні її як біологічного виду [4, с. 75].

Тож за раціонального землекористування суспільні інтереси визначаються як обумовлена суспільним інститутом система норм і правил відносно землі, яка призвана скеровувати діяльність суб'єктів господарювання в напрямі сталого використання природного ресурсу під час виконання заходів, конче необхідних для існування як теперішніх, так і майбутніх поколінь.

Щодо суб'єктних інтересів, то, згідно з приписом ст. 2 ЗК України, суб'єктами земельних відносин визначаються громадяни, юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування [6]. При цьому структури державної та місцевої влади виступають у цьому випадку не як нормотворчі органи, а як учасники суспільних відносин у ролі землевласників або землекористувачів, які отримують чи справляють земельну ренту та організовують технологічний і прибутковий виробничі процеси з урахуванням суспільних інтересів екологічної спрямованості. Водночас даний суб'єктний масив набагато ширший, і суб'єктами земельних відносин можуть бути релігійні громади, професійні спілки, державні та комунальні підприємства, об'єднання громадян, сімейні господарства, одноосібні підприємці тощо. Наразі ст. 2

ЦК України визнає розгалужений масив учасників цивільних відносин, до якого входять два види суб'єктів: приватні особи (фізичні, юридичні) та суб'єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права) [15]. Теорія права окреслює дві основні ознаки суб'єктів певних відносин [5, с. 75]. По-перше, ці особи набувають здатності бути суб'єктами конкретних правовідносин винятково на підставі існуючих юридичних норм. За визначенням С.С. Алексєєва, саме юридичні норми утворюють основу виокремлення індивіда, організації або громадського утворення як суб'єкта права [1, с. 139]. По-друге, такі особи мають бути наділені певними юридичними обов'язками та правами, що має передбачати їх заінтересованість у тих чи інших самостійних діях, які будуть вчиняться на добровільних засадах у дієздатному стані.

Отже, суб'єктні інтереси у використанні земельних ділянок передбачають гарантоване справляння строкової земельної ренти та уможливлення організації прибуткового і технологічного виробничого процесу за умов належного виконання суспільних вимог щодо екологічно безпечного землекористування.

Беручи до уваги наведені міркування щодо узгодження земельних інтересів та поєднуючи методологічні підходи в площині раціоналізації землекористування, було запропоновано логіко-смисловий алгоритм формування економіко-правових моделей екологічно зорієнтованого використання земель сільськогосподарського призначення (рис. 3).