Основні види антропогенного навантаження на північно-західній частині Чорного моря

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні види антропогенного навантаження на північно-західній частині Чорного моря



Зміст

Вступ

1. Демографія і розселення

2. Території і об'єкти спеціального захисту

3. Туризм та рекреація

4. Рибальство

5. Джерела забруднення (загальна характеристика)

5.1 Індустріальні та комунальні джерела забруднення

5.2 Річки, як точкові джерела забруднення

5.3 Портові споруди

5.4 Судноплавство

5.5 Нафтова та газова промисловість

5.6 Військова діяльність

5.7 Атмосферне забруднення

5.8 Сільське господарство

6. Евтрофікація та її наслідки

Висновок

Перелік скорочень

Література

екологічний причорномор'я забруднення захист



Вступ

Прибережні та морські ресурси Чорного моря є національним здобутком, одним із важливих матеріальних ресурсів Українського Причорномор'я.

Усвідомлення екологічної цінності даного об'єкта є підставою для розробки основних напрямків державної екологічної політики по підтриманню, збереженню та розвитку всіх значних для суспільства його рідкісних природних багатств. Одним із основних напрямків розвитку морської екологічної політики України в умовах ринкових перетворень повинен стати захист морських ресурсів і морських екосистем від чинників негативної антропогенної діяльності.

Необхідність охорони морських ресурсів є невід'ємним компонентом формування нового екологічного мислення, спрямованого на гармонізацію взаємодії з природою та пошуки шляхів екологічно безпечного і економічно стійкого розвитку суспільства в конкретних умовах Українського Причорномор'я.

Формування інформації про змінювання якості природних ресурсів прибережної зони і якості вод морських акваторій повинно мати комплексний характер у зв'язку з тим, що сучасна картина формування антропогенного навантаження на морські ресурси і морські акваторії створює передумови для розробки конкретних заходів море охоронної діяльності.

Наступна частина містить детальний огляд окремих видів господарювання та їхній вплив на довкілля Чорного моря. Серед чинників, які впливають на стан екосистеми Чорного моря, розглядаються демографічна та економічна діяльність, які негативно позначаються на екологічному стані прибережної смуги, і, як наслідок, на екосистемі Чорного моря. У фокусі цього розділу -- основні джерела забруднення, їх типи, кількісні характеристики та аналіз їхнього впливу на довкілля Чорного моря.



1. Демографія і розселення

Однією з характерних особливостей розвитку українського узбережжя є вкрай нерівномірне розміщення населення та об'єктів господарської діяльності. Переважно вся промисловість, транспорт, а також центри агропромислового комплексу і більша частка населення сконцентровані в таких містах як Одеса, Миколаїв, Херсон. З 18 українських портів 11 розташовано на північно-західному узбережжі Чорного моря, в тому числі 3 найбільш великих -- Одеса, Южний та Іллічівськ, які знаходяться на відстані 24-28 км один від одного -- в Одеському регіоні.

Все це спричинило величезне навантаження на відповідні частини берегової смуги, на природні біологічні та рекреаційно-туристичні ресурси та створило загрозу погіршення санітарно-гігієнічного стану цих ресурсів і здоров'я населення та пов'язаних з ними соціально-економічних наслідків.

Загальна площа територій 19 адміністративних районів Причорноморських областей складає 29,7тис.км2, або 34,3% площі трьох областей, але населення в цих областях є значно більшим і складає майже 60%, із співвідношенням міського і сільського населення близько 4:1.

Найбільша питома вага населення приморської смуги припадає на Одеську область -- 70%, на Херсонську -- близько 60%, на Миколаївську -- понад 50%. Співвідношення міського і сільського населення складає приблизно 4:1 в Одеській і Миколаївській, та 4:1,5 -- в Херсонській областях.

Станом на 1994 р. в прибережній смузі налічувалось 47 міських (16 міст і 31 селище міського типу) та 713 сільських поселень з загальною чисельністю населення понад 3,2 млн.чол. В міських поселеннях мешкало 2575 тис.чол., в сільської місцевості -- 697 тис.чол. (78,7% та 21,3% відповідно).

Загальна площа Кримського півострова дорівнює 27 тис км2 з кількістю населення на 1995 р. -- 2651,7 тис.чол.

Концентрація населення в прибережній смузі обумовила формування тут прибережних агломерацій. Одеську агломерацію очолює місто Одеса з чисельністю населення близько одного мільйона чоловік -- полі функціональна, своєрідна столиця усього причорноморського регіону. Іллічівськ, Южний, та Білгород-Дністровський мають власну базу місто формування у вигляді портово-промислових комплексів. Це характерно і для центрів розселення на нижньому Дунаї, лише Вилкове сьогодні відіграє роль міста-спальні порту Усть-Дунайськ. Невеликі за чисельністю населення міста Біляївка і Татарбунари -- районні центри з розвинутими агропромисловими функціями, які не розташовані на морському узбережжі та судноплавних річках (особливо це стосується Татарбунар, відокремлених від моря мілководними лиманами).

Миколаїв та Херсон формують власні агломерації на базі розвитку портово-промислових комплексів, але приморська аттрактивність розселення тут менш виразна порівняно з Одеською агломерацією.

У Криму його географічне положення та унікальні природні рекреаційні ресурси вплинули на розвиток розселення і зумовили відносно відокремлені і, разом з тим, взаємодоповнюючі структурні елементи його територіальної організації. По-перше, це локальні системи розселення (ЛСР) у головній рекреаційній смузі кримського узбережжя (від Євпаторії до Феодосії включно) на чолі з досить розвинутими рекреаційними містами та їх супутниками у складі ЛСР, підпорядкованими адміністрації міст-центрів систем. По-друге, це системи розселення агломераційного виду (міста Сімферополь, Севастополь).

Сформовані міжрайонні системи розселення -- Сімферопольська та Севастопольська -- найбільше відповідають моноцентричному типу агломерацій. Серед них особливе місце посідає Сімферопольська агломерація. Приморська аттрактивність найбільш притаманна рекреаційним (за головною функцією) лінійно-вузловим локальним системам розселення Великої Ялти, Євпаторійській, Феодосійській та Алуштиньській. Серед міських поселень Криму велика частка має монофункціональну рекреаційну структуру зайнятості. Найбільша частка зайнятих у рекреаційному господарстві -- в містах Алупка (76,9%), Алушта (71,9%), Ялта (66,6%), Судак (63,4%), Євпаторія (58,4%), Феодосія (57%), Саки (56,5%).

В останні роки демографічна ситуація в Україні зазнала гострої кризи і продовжує погіршуватися. Кількість населення зменшується переважно за рахунок міського населення.

В 1998-1999 рр. в Одеській області, АРК та в м. Севастополі було зафіксовано найбільше в Україні зменшення населення.

Внаслідок важкого екологічного стану в прибережних областях більш високі, ніж в середньому по Україні, коефіцієнти захворюваності населення та дитячої смертності (28,3 на 1000 народжених у 1998 р. по трьом Причорноморським областям України).



2. Території і об'єкти спеціального захисту

Протягом останніх років продовжувалося зростання кількості об'єктів природно заповідного фонду. Було створено 2 природні заповідники -- Казантипський (450,1 га) та Опукський (1592,3 га) в Автономній Республіці Крим, а також Дунайський біосферний заповідник (46402,9 га) на базі заповідника "Дунайські плавні" в Одеській області. Розширено територію Чорноморського біосферного заповідника.

Основним шляхом охорони довкілля Чорного моря є створення мережі невеликих за площею резерватів, що відбивають природні особливості регіонів, які стануть місцями загального та колоніального гніздування птахів, мешкання рідких тварин і рослин.

Подальший розвиток природоохоронних територій на узбережжі планується здійснювати за рахунок заповідання ділянок водно-болотних угідь, морських кос, островів, гірських, а також аквальних ділянок в Чорному морі, що сприятиме збереженню унікальних морських біоценозів та міграційних шляхів риб і водноплавних птахів.

Продемонстровані результати просторового ГІС аналізу, зробленого УЦМЗР у 1999 році. Цей аналіз надає можливість порівняти контури мережі надморських заповідників України, створених для охорони мігруючих птахів (“Постанова №27 Ради народних комісарів УРСР від 14 липня 1927 р.”), у 1927 році із сучасними контурами, та зрозуміти, яку велику увагу надавали збереженню цих територій у тяжкі революційні роки та зменшення цієї уваги у теперішній час



.



3. Туризм та рекреація

Природний рекреаційний потенціал приморської смуги України формують такі природні фактори, як клімат, рекреаційні ландшафти, лікувальні ресурси, морські пляжі. Середня тривалість періоду комфортного літнього відпочинку на узбережжі Криму становить 130 днів, на Одеському узбережжі -- 120 днів; тривалість періоду літнього оздоровчого відпочинку сягає 145-180 днів; тривалість купального сезону -- від 114 до 130 днів. Із загальної довжини морського узбережжя 1641 км протяжність пляжів, придатних для рекреації без обмежень, становить 544 км, вибірково придатних -- 267 км. При оптимальному навантаженні на прибережну смугу, ці території мають загальну ємність понад 1,5 млн. чоловік одночасно.

Дуже цінним елементом рекреаційного потенціалу Чорноморського басейну України є родовища лікувальних грязей морського походження. Близько 66% їхнього загального запасу знаходяться в Одеський області, в тому числі: в Куяльницькому лимані -- 40 млн.м3, в Хаджибейському лимані -- 26 млн.м3, в Тилігульському лимані -- близько 100 млн.м3.

Важливим рекреаційним природним ресурсом Чорноморського басейну є лікувальні мінеральні води. Визначений дебіт мінеральних вод в регіоні, за деякими оцінками, складає приблизно 30 тис.м3/добу.

Чорноморське узбережжя поділяється на два великі курортні регіони -- Одеський та Кримський. Одеський регіон підрозподіляється на п'ять курортних районів: Татарбунарській, Білгород-Дністровський, Одеський, Очаківський та Скадовський. Крім того, такі міста, як Одеса, Миколаїв та Херсон є центрами туризму та рекреації, особливо це стосується Одеси, в якій налічується 122 лікувально-оздоровчих та туристичних закладів, загальною ємністю 37 тис.чол. Всього в Одеському рекреаційно-оздоровчому регіоні на початку 90-х років функціонувало близько 350 лікувально-оздоровчих закладів, у т.ч. 41 санаторій, з яких 18 дитячих, 6 туристичних баз, численні будинки відпочинку, дитячі табори, спортивно-оздоровчі бази. Загальна чисельність організованих рекреантів у регіоні становить 300 тис. на рік.

У Криму виділяють три курортно-рекреаційні райони -- Євпаторійський, Ялтинський, Феодосійський, а також окремі курортні місцевості. Загалом Кримський регіон спроможний приймати близько 2 млн. організованих рекреантів на рік.

Значні збитки морському середовищу наносяться користувачами прибережних ресурсів. Туристичні заклади порушують природний стан рекреаційних ресурсів та спричиняють їх виведення з експлуатації внаслідок виснажливого використання.

Понаднормативне навантаження кількості туристів в літній період в деяких частинах рекреаційних зон -- Кароліно-Бугаз, Сичавка, Коблево, Скадовськ, Євпаторія, Велика Ялта, Алушта -- призводить до порушення природного стану прибережних лісів, луків, пляжів. Збитки від зменшення оздоровчої здатності прибережних рекреаційних ресурсів оцінюється на рівні 9 млн. гривень на рік.

В цілому для розвитку туризму на узбережжі найважливіше значення має придатність прибережних вод для купання. Адже саме погіршення якості прибережних вод та пляжів стало тим чинником, що призводить до зменшення кількості відпочиваючих, зниження завантаження курортно-рекреаційних закладів і суттєвих фінансово-економічних збитків як для цієї галузі, так і для економіки України в цілому.



4. Рибальство

В Чорному морі налічується приблизно 2000 видів тварин і 1000 видів рослин. Тільки іхтіофауна складається з 165 видів і підвидів риб. При цьому слід підкреслити, що чисельність пелагічних риб значно перевищує донні види (вплив сірководневого феномену, інших екологічних факторів).

В сучасних екологічних умовах, коли рівень антропогенного навантаження на морське середовище зростає, деградують, або зовсім зникають цілі біоценози. Так, наприклад, розміри популяцій мідій досягли критичних позначок майже уздовж всієї прибережної смуги, а у деяких районах повністю зникли мідійні біоценози. Зменшуються запаси риб з більш тривалим життєвим циклом (осетрові, камбала-калкан, кефалі та інші), на які в значній мірі впливають зміни умов середовища. Чисельність крабів зменшилась в десятки, а на деяких акваторіях району в сотні разів. Задуха фітобентосу, що періодично виникає, стає "нормою" в багатьох ділянках моря.

Не останнє місце займає і такий чинник, як інтенсифікація розробки біологічних ресурсів всіма причорноморськими державами. Внаслідок різноманітних факторів, в тому числі і перелову, значно змінюється склад іхтіофауни та, відповідно, склад видобутих рибних ресурсів.

Аналізуючи динаміку вилову риби та інших морепродуктів за 6 років, можна побачити, що після різкого спаду виловів у 1996 році намітилась тенденція зростання виловів риби за рахунок збільшення кількості користувачів і рибопромислового флоту. Основним об'єктом промислу залишається шпрот чорноморський (83,5%). Значно знижені вилови скумбрії, пеламіди, лосося, бичка. Чорноморська кефаль (всі 5 видів), барабулька, руський осетер, севрюги, камбала-калкан та ставрида також складають незначну частину від видобування основних промислових видів.



Чотири види осетрових -- білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетер (всього в Чорному морі їх налічується 6 видів) -- занесені до Червоної Книги України, чорноморський та дунайський лососі, а також усі інші види осетрових знаходяться у депресивному стані. Названі види заборонені для промислового використання, дозволяється лише обмежений вилов та вилов для наукових досліджень.

Таке саме становище спостерігається стосовно промислових запасів мідії. Часті літні замори, шкідливі знаряддя промислу призвели до значного погіршення стану мідійних поселень у північно-західній частині моря. Вилови в 2000 р. зменшились, порівняно з 1999 роком, на одну третину, з 160 т до 110 т. Промисел мідії проводиться лише в Каркінітській затоці на банках "Тетіс-2" та "Міжводне".

Загалом, становище біологічних ресурсів Чорного моря не має чіткої тенденції до покращення. Важкий стан в економіці не дозволяє не тільки розширити, а й підтримувати на необхідному рівні науково-дослідні роботи, які б висвітлювали та прогнозували стан біологічних ресурсів, дозволяли розробляти нові напрямки в розвитку штучного розведення різних видів риб у морському господарстві. Однак, в останні 2-3 роки намітилась тенденція до відновлення сировинної бази риб в Азовському і Чорному морях, яка обумовлена як стабілізацією біомаси гребне вика мнеміопсісу, так і зменшенням рибопромислових зусиль на узбережжі України, Російської Федерації та Грузії.

Українські вчені зробили значний внесок в збільшення продуктивності морів, провівши успішну акліматизацію в басейні далекосхідної кефалі пеленгасу, запаси якого тільки в Азовському морі досягли декількох десятків тисяч тонн.

Багаточисельні прісноводні і солоноватоводні лимани півдня України (площею близько 200 тис.га), за сприятливих економічних обставин, можуть дозволити досягнути на природних кормах рибопродуктивності понад 150-200 кг/га. Потенційна рибопродуктивність цих водоймищ перевищує 600 кг/га на рік.

Виходячи з сучасних оцінок стану промислових об'єктів в морях України, на 2005 р. обсяги можливих виловів прогнозуються на рівні 150 тис. тонн. Розглядаючи рибноводні проблеми, основну увагу слід зосередити на вирішенні питань відтворення цінних видів риб -- осетрових, кефалевих, камбалових.

В цілому, можливості Українського Причорномор'я дозволяють отримати додатковий обсяг інших гідробіонтів -- 20-30 тисяч тонн на рік. Для одержання продукції аквакультури необхідне створення серії повносистемних та нагульних рибоводних господарств, культивування безхребетних і водоростей.



5. Джерела забруднення (загальна характеристика)

Суттєвим моментом формування регіональної екологічної політики є, по-перше, інвентаризація і облік усіх розташованих у прибережній смузі України об'єктів господарської діяльності (точкових та дифузних джерел забруднення), по-друге, виявлення збитків заподіяних джерелами забруднення довкіллю Чорного моря, по-третє, формування природоохоронних заходів, які спрямовані на зменшення цих збитків і будуть сприяти сталому економічному та екологічному розвитку Українського Причорномор'я.

Джерелами забруднення, в першу чергу, є об'єкти житлово-комунального господарства, морського транспорту, промисловості, сільського господарства та рекреації -- по суті ці об'єкти і є фактичними і потенційними джерелами екологічної небезпеки.

Матеріальне виробництво, сфера послуг і соціальна сфера зумовили утворення великих об'ємів забруднених стічних вод, випуск яких здійснюється в прибережні морські акваторії. Багаторічна експлуатація морського середовища в якості приймача комунальних, зливних і виробничих стічних вод призвела до її хронічного хімічного і бактеріального забруднення і зумовила виникнення несприятливої екотоксикологічної і епідеміологічної ситуації практично на усьому причорноморському узбережжі України з виникненням осередку холери, туляремії, вірусного гепатиту, лептоспірозу та ряду інших інфекцій в Миколаївській, Херсонській та Одеській областях.



В приморських областях України сформувався потужний промисловий комплекс з практично всіма галузями. Тут розташовані підприємства чорної металургії та електроенергетики, підприємства паливної, хімічної та нафтохімічної промисловості, а також машинобудування та металообробки.

Розмір збитку, спричиненого регіону внаслідок скидання в басейн Чорного моря забруднених і недостатньо очищених стічних вод (в %) по територіально-адміністративним утворенням (ТАУ).

Ранжування морських акваторій, морських ресурсів і морських екосистем за рівнем негативного впливу при скиданні стічних вод в прибережну смугу моря довело, що найбільший збиток морським ресурсам і екосистемам наносять об'єкти житлово-комунального господарства і морського транспорту.



5.1 Індустріальні та комунальні джерела забруднення

Інвентаризація комунальних та індустріальних (точкових) джерел забруднення була проведена УкрНЦЕМ у 1996 році з використанням міжнародної методики швидкої оцінки впливу берегових джерел забруднення на морські екосистеми ("Оценка источников загрязнения атмосферы, воды и суши", Руководство по методикам ускоренной инвентаризации и их использованию при выработке стратегий природопользования, Женева, 1993). Всі комунальні і індустріальні джерела забруднення були систематизовані згідно Методики за видами відходів -- тверді і рідкі.

У тому ж році було здійснене ранжування морських акваторій за ступенем антропогенного навантаження

на них, і на основі міжнародної методології класифікації "гарячих точок" виявлені найбільш уразливі, з точки зору ступені негативного впливу на природне середовище і на здоров'я людей, комунальні і промислові об'єкти. Таких об'єктів ("гарячі точки") на Чорноморському узбережжі -- 10:

м. Одеса, СБО "Південна"; *

м. Одеса, СБО "Північна" *

м. Балаклава, АРК, КОС;

м. Євпаторія, АРК, КОС

м. Севастополь, АРК, КОС;

м. Ялта, АРК, КОС;

м. Гурзуф, АРК, КОС; Камиш-Бурунський, ІОС;

м. Іллічівськ, порт, КОС;

м. Красноперекопськ, (бромний комбінат), АРК, ІОС.

Визначення цих об'єктів надало можливості для обґрунтованого підходу в визначенні пріоритетності вкладання інвестицій.

Надані характеристики навантаження промислових і комунальних (рідкі і тверді відходи) берегових джерел забруднення за 1997 рік. по областях та АРК (т/рік).

За період 2000 року в межах України в Чорне моря було скинуто зворотних вод: без очистки -- 3,5 млн.м3; недостатньо очищених -- 20,4 млн.м3 ; нормативно очищених -- 185,9 млн.м3; нормативно чистих -- без очищення -- 289,1 млн.м3.

У результаті цих скидів у Чорне море надійшло 3,5 тис. тонн завислих речовин і 4,8 тис. тонн органічних речовин

Аналіз наведених даних свідчить про зменшення в 2000 р. обсягу скидання зворотних вод у море на 21% в порівнянні з 1999 р., а також зниження за цей період обсягу скидів забруднюючих речовин у морське середовище в середньому на 38%.

Аварійні ситуації на застарілих каналізаційних мережах та насосних станціях створюють додаткові джерела забруднення. Ці аварійні скиди стічних вод у море, які систематично відбуваються, негативно позначаються на якості морської води. Так, у 1999 р. у м. Севастополі було зафіксовано 8 випадків аварійних скидів стічних вод, у м. Керчі -- 6 випадків. У м. Одесі під час проведення ремонтних робіт КНС ЗАТ "Одесводоканал" до моря потрапило 294 тис. м3 неочищених стічних вод. Подібні випадки за аналогічних ремонтних робіт мали місце і в м. Керчі. Значної шкоди завдає морському середовищу скид неочищених стічних вод у м. Балаклаві. Для захисту басейна Чорного моря і здоров'я населення необхідно припинити скидання неочищених і недостатньо очищених стічних вод. Таким чином, існуюча в Причорноморському регіоні України складна несприятлива екологічна ситуація зумовлює необхідність здійснення великих інвестицій.

5.2 Річки , як точкові джерела забруднення

Суттєвим чинником забруднення моря є стік річок. Щороку з водами річок України до Чорного моря надходить 653 тис. т. завислих речовин, понад 8 тис. т органічних речовин, близько 1900 т азоту, 1200 т фосфору та інші речовини.

Наведена у даному розділі інформація свідчить про дуже значний внесок р. Дунай у рівень надходження гідрохімічних елементів та забруднюючих речовин у ПЗЧМ. Перш за все, це зумовлено значно більшим, порівняно з іншими річками, об'ємом його стоку, який складає близько 80% сумарного стоку інших річок ПЗЧМ.

Другою за потужністю річкою ПЗЧМ є Дніпро, річковий стік якого знаходиться у межах 40-50 км3/рік, що у чотири-п'ять разів більший за третю по значенню річку Дністер. Але за внеском у Чорне море різних форм азоту Дністер випереджає Дніпро приблизно у 2 рази, що свідчить про значний обсяг використання азотних добрив у водо збиральному басейні Дністра, який проходить вздовж сільськогосподарських районів України та Молдови.

З іншого боку, доля надходження суми забруднюючих речовин у ПЗЧМ з річковим стоком Дніпра найбільша у порівнянні з Дністром та Південним Бугом, особливо це стосується небезпечних для живих організмів моря металів -- хрому, цинку, марганцю та міді. Така картина зумовлена розвитком промислових підприємств металургійного профілю, розташованих у басейні Дніпра. Рівень надходження нафтопродуктів у море із Дніпра і Дністра приблизно однаковий, можливо це пов'язано з впливом нафтодобувних та нафтопереробних заводів на води верхньої течії Дністра у західних областях України.

Внесок Південного Бугу у загальній кількості хімічних сполук, які надходять у Чорне море, у порівнянні з Дунаєм, Дніпром та Дністром мінімальний, однак, за деякими показниками (Zn, Cu), він є більшим, ніж у Дністра.

5.3 Портові споруди

Україна має на Чорному морі 18 портів, причому 11 з них розташовані на північно-західному узбережжі, в тому числі 3 найбільш великих -- Одеса, Южний та Іллічівськ -- в Одеському регіоні.

В прибережній смузі Українського Причорномор'я розташовані потужні портово-промислові комплекси. Це, насамперед, Одеський, до складу якого входять такі портові та економічні центри, як Одеса, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Южний. Цей портовопромисловий комплекс спеціалізується на машинобудуванні, судноремонті, виробництві та транспортуванні експортної хімічної продукції (аміак, карбамід), морських пасажирських перевезеннях, видобутку мінерально-будівельної сировини, океанічному та прибережному рибальстві. До сфери діяльності цього ППК належить також забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків країни в цілому.

В гирлах річок Дніпро та Південний Буг в прибережній смузі Миколаївської та Херсонської областей сформувався потужний Дніпро-Бузький ППК (Миколаїв, Херсон, Очаків), який спеціалізується, перш за все, на суднобудуванні (Миколаїв, 3 заводи), переробці імпортної сировини для кольорової металургії (Миколаївський глиноземний завод), рибальстві та рибопереробці, вантажних та пасажирських перевезеннях.

У Придунайському регіоні Одеської області функціонує Дунайський ППК (Ізмаїл, Рені, Вилкове, Кілія, Усть-Дунайськ). Спеціалізація -- рибальство та рибопереробка, ліхтерне транспортування міжнародних вантажів в країни Південної та Південно-Східної Азії.

На Кримському півострові формуються два портово-господарські комплекси: Західно-Кримський (Севастополь, Євпаторія, Чорноморське, Донузлав) та Східно-Кримський (Керч, Феодосія).

Відсутність достатньої кількості належних портових споруд для забезпечення обробки екологічно-небезпечних вантажів, майданчиків для їх складування і збереження, належного екологічного контролю, а також низька забезпеченість морських транспортних засобів системами очистки побутових вод та накопичення твердих відходів призводить до значного забруднення акваторій портів.



5.4 Судноплавство

Судноплавство є одним з основних джерел аварійних ситуацій техногенного походження на Чорному морі, які призводять до забруднення морського середовища. Із збільшенням кількості суднозаходів нафтоналивних танкерів у порти України, зростає вірогідність аварійного забруднення морської екосистеми в результаті вантажно-розвантажувальних робіт, експлуатаційних аварій та ін.

До того ж треба додати потенційну загрозу, яка виникає за рахунок постійно зростаючого обсягу перевезення морськими шляхами сирої нафти і нафтопродуктів. Так, за даними звіту програми TACIС, у 1995 році порти, які розташовані у ПЗЧМ (Рені, Усть-Дунайськ, Кілія, Ізмаїл, Іллічівськ, Білгород-Дністровський, Одеса, Южний, Миколаїв та Херсон), прийняли та обробили 560 танкерів, що складає понад 70% від загальної кількості танкерів, які обслуговувалися в тому році в усіх портах України. При цьому обсяг експортно-імпортного перевантаження нафти і нафтопродуктів склав близько 12 млн. тонн/рік.

У 2000 році Держінспекцією охорони Чорного моря було розслідувано 11 аварійних випадків на іноземних суднах, по яким були подані позови на суму 16 012 084 гривень.

5.5 Нафтова та газова промисловість

В Україні вкрай обмежені запаси нафти та природного газу, Власні ресурси нафти можуть задовольнити сучасні потреби лише на 25-30%, а природного газу, більша частина якого видобувається на континентальних родовищах, ще менше -- на 20%.

Розвідані запаси шельфу Чорного та Азовського морів, за даними Держкомгеології, складають 45,8 млрд. м3 газу та1,3 млн. тонн конденсату.

Найбільш перспективною на нафту та газ виявляється Каркінітсько-Північно-Кримська газоносна зона. Промисловий видобуток газу та газоконденсату зараз відбувається на трьох родовищах: Голіцинському, Архангельському та Штормовому, на яких було видобуто 742,2 млн.м3 газу (у т.ч. на Голіцинському -- 82,7 млн.м3, Штормовому -- 646,5 млн.м3, Архангельському -- 13 млн.м3. Газовий конденсат видобувався на Голіцинському та Штормовому родовищах, де було видобуто відповідно 0,3 тис. тонн і 57,2 тис. тонн.



5.6 Військова діяльність

Одним із серйозних аспектів впливу на екосистему Чорного моря є військові і військово-допоміжні флоти країн, що перебувають на акваторії Чорного моря.

Понад 480 військових і військово-допоміжних суден дислокуються в українських територіальних водах. Переважна кількість цих суден знаходиться в Кримському регіоні. Причому, майже 190 суден, переданих Україні, практично не обладнані очисними спорудами.

Площа бухт, де дислокується флот, перевищує 2500 га.

Практично усі кораблі та судна Чорноморського флоту Російської Федерації та ВМС України не обладнані закритими фановими системами, тому господарсько-побутові стоки безпосередньо скидаються за борт в акваторію бухт.

На даний час не існує плавучих і стаціонарних об'єктів для прийому та очищення лляльних вод, технічних, господарських і харчових відходів з кораблів і суден Чорноморського флоту Російської Федерації та ВМС України.

Усі військові містечка, розташовані у прибережній смузі Севастопольських бухт, не каналізовані, господарсько-побутові стоки загальною кількістю понад 4000 м3 на добу (разом з скидом із кораблів) скидаються без очистки у море. Не існує підрахунку ГДС, ГДВ від суден.

За рік у районі Севастополя накопичується понад 548 000 тонн побутових відходів, значну частину яких складають відходи військово-морського флоту. Понад 2160 га прибережної смуги Криму -- забруднена територія.

За даними постійних моніторингових спостережень, які проводить Держінспекція охорони Чорного моря, за останні роки найбільш забрудненою нафтопродуктами зоною морських вод в межах України постійно залишаються Севастопольські бухти. В бухтах Південна, Камишова, Голландія, Карантинна та Північна забруднення нафтопродуктами в поверхневих шарах морського середовища за останні роки постійно перевищує ГДК в середньому у 2-5 разів, по завислим речовинам -- у 4 рази, по органічним сполукам -- у двічі.

У 2000 році Держінспекцією охорони Чорного моря було проведено 134 перевірки військових частин, кораблів, допоміжних суден Чорноморського флоту Російської Федерації, Військово -- Морських Сил та Прикордонних військ України, у тому числі 62 перевірки об'єктів ЧФ РФ та 72 перевірки об'єктів ВМС та ПВ України.

За порушення природоохоронного законодавства України у 2000 році було подано 6 позовів (з яких 1 позов на суму 1428 грн. до ЧФ РФ -- сплачений, та 5 позовів на загальну суму 6609 доларів США -- позови, подані у грудні 2000 р.).

Наступним аспектом військової активності минулих і сучасних років є затоплені з часів війни судна, що понад 50 років лежать на дні моря. За даними контр-адмірала Л.І.Мітіна, у північно-західній частині Чорного моря на ґрунті лежить близько 170 затонулих суден і кораблів другої Світової війни -- різних призначень, розмірів і схоронності. Лише в Севастопольській бухті затоплено понад 30 одиниць кораблів.

Крім того, лише під час другої Світової війни в північно-західній частині Чорного моря було виставлено понад 1000 якорних і близько 200 донних мін. В першу Світову війну в цьому ж районі було виставлено 2908 мін (Росією -- 2880, Німеччиною -- 28). Інформації про кількість знищених мін немає. Прийнято вважати, що активна здатність мін до мимовільних вибухів зберігається протягом одного року, після чого блоки живлення розряджаються і електричні схеми акустичних і магнітних мін виходять з ладу. Однак, міни, переходячи в пасивно-небезпечний стан, при ударі по них можуть вибухнути і через десятки років. Прикладом тому служить підрив Лінкору "Новоросійськ" у Севастопольській бухті. Якорні гальваноударні міни зберігають вибухонебезпечність на протязі невизначено довгого часу.

Затонулі судна та боєприпаси являють собою визначену небезпеку не тільки для екосистеми Чорного моря, але і для мореплавства.

На території України у 2000 році проводилися бойові навчання іноземних збройних сил із застосуванням пострілів 30-40 мм снарядами по повітряним та морським мішеням, пострілів 3140 мм турбореактивними снарядами по морській мішені, а також висадки БТР та іншої бронетехніки, виходи у море кораблів на повітряній подушці з турбореактивними двигунами, які споживають понад 10 тонн палива на годину. Ці навчання проводилися без дозволів органів Мінекоресурсів України, строки та райони навчань також не були погоджені з природоохоронними органами.

Після завершення навчань у місцях знаходження кораблів та військових допоміжних суден іноземних Збройних Сил та ВМС України спостерігалися плями нафтопродуктів та інших відходів.

На сьогоднішній день не існує Методик по розрахунку відшкодування збитків за порушення природоохоронного законодавства, у результаті бойових навчань на землі, на морі та у повітрі. Таким чином, неможливо зробити розрахунок грошового відшкодування і втрат, які наносяться у результаті бойових навчань на території України та на морі.

5.7 Атмосферне забруднення

Важливим дифузним джерелом надходження забруднення до Чорного моря є атмосферні опади. За оцінками УкрНДІЕП, щорічно цим шляхом до моря надходить 189,64 тис. тонн азоту, 17,24 тис. тонн фосфору, що за своїми масштабами перевищує надходження цих біогенних речовин з річковим стоком Дніпра.

Одним з найбільших забруднювачів атмосферного повітря в Україні є автотранспорт. Понад 65% свинцю, 54% оксиду вуглецю, 32% вуглеводнів та 24% оксидів азоту від загальної для країни кількості цих речовин потрапляють в атмосферу завдяки його роботі .

Так, у Автономній Республіці Крим у 1999 р. викиди забруднюючих речовин у зв'язку з роботою автотранспорту становили 76%, в Одеській -- 77%, Херсонській -- 73%, Миколаївській -- 66% від загального обсягу викидів по області.

У багатьох містах приморських районів, таких як Одеса, Ізмаїл, Євпаторія, Севастополь, Сімферополь, Ялта викиди автотранспорту становлять 60%-92% від загальної кількості викидів по місту.



Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в портах є процеси перевантаження, судна транспортного флоту, транспорт внутрішньої портової механізації. Забруднення атмосферного повітря в значній мірі залежить від об'єму, виду вантажу, його пакування та способу перевантаження.

Емісія газів за звітний період на підконтрольних об'єктах складає: сірчаний ангідрид -- 1177 т/рік; оксиди азоту -- 640 т/рік; викид пилу -- 920 т/рік.

Частка вловлювання пилу від загальної кількості викидів пилу в атмосферне повітря від організованих джерел викидів складає 82%.

За останні роки намітилась тенденція зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу підприємствами департаменту морського та річкового транспорту. Так, Іллічівський МТП зменшив об'єм викидів на 101,918 т/рік, із них 40,385 т/рік припадає на пил, Одеський МТП -- на 428,483 т/рік, Ренійський МТП на 248 т/рік і т.ін. Зниження викидів пов'язане зі спадом обсягів виробництва, а також виконанням природоохоронних заходів.

Збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря виявлено по Ізмаїльському МТП -- 131,276 т/рік, Іллічівськом МРП -- 37,344 т/рік і Керченському морському рибному порту -- 125,853 т/рік, це обумовлено збільшенням обсягу перевантажень.

5.8 Сільське господарство

Сприятливі ґрунтові і кліматичні умови, рівнинний рельєф зумовили розвиток в прибережній смузі Чорного моря сільськогосподарського і агропромислового виробництва. Основними видами агропромислових комплексів є: зерново-продовольчий, виноградарськовиноробний, консервний, олійно-жировий, ефірноолійний, м'ясо-молочний.

Сільське господарство -- базова ланка агропромислового комплексу -- є одним з головних землекористувачів прибережної смуги. Загальний земельний фонд прибережної смуги складає 6,5 млн. гектарів, з них 40% -- територія АРК і 39% -- приморські райони Херсонської та Одеської областей.

В цілому для сільського господарства характерні наступні особливості: максимально високі показники рівня сільськогосподарського освоєння. В деяких місцях цей рівень становить понад 90%. Практично всі землі, які можна використати, введені до сільськогосподарського обігу; максимально високий рівень розораності та критичний стан орних земель прибережної смуги; значні територіальні відмінності в забезпеченні природними кормовими угіддями -- сінокосами та пасовищами, а також такими високопродуктивними видами сільськогосподарських угідь як сади і виноградники.

Для півдня України характерним є зрошувальне землеробство, яке вносить істотні зміни в умови харчування і розвантаження усіх водоносних обріїв. Найбільш яскраво ці зміни проявилися в Кримському прибережному районі. Підвищення рівня ґрунтових вод при одночасному зниженні його в експлуатаційних обріях активізувало процес перетоку солоних і, як правило, забруднених ґрунтових вод, спрямованого до низу. Засолення і забруднення вод експлуатаційного обрію внаслідок функціонування Північнокримського каналу сталося в прибережних Червоноперекопському та Сакському районах.

В Одеській області має місце засолення ґрунтових вод і осолонцювання ґрунтів у південно-східній частині Придунайської рівнини, у заплавах пригирлових частин річок. Це пояснюється тим, що для зрошення застосовуються не цілком придатні для цієї мети води озер Ялпуг, Когильник, Китай, водоймища озера Сасик.

Найбільшими іригаційними системами Азово-Чорноморського регіону є Дунай-Дністровська, Краснознам'янська, Західно- та Північнокримські, Приазовська. Одна з найбільш важливих -- Червонознам'янська -- система, що скидає свої води до Джарилгацької затоки, цінної своїми рекреаційними ресурсами, та призводить до зменшення солоності води, особливо в літній та осінній сезони.

Поверхневий зливовий стік, як один з основних шляхів надходження забруднення від дифузних джерел, призводить до забруднення прибережних вод, особливо бактеріального та нафтового. Найбільш помітним вплив цього стоку є біля великих міст, насамперед, Одеси, Миколаєва, Херсону. Поверхневий стік з сільськогосподарських угідь надходить до морських акваторій через малі річки та струмки, а також скиди з іригаційних систем. Окрім завислих речовин, з річковим стоком малих річок надходять незасвоєні добрива та пестициди. В цілому стік малих річок виносить близько 11,6% азотних добрив, що надходять до водних об"єктів басейнів Азовського та Чорного морів, 13 % фосфорних добрив, та 6% пестицидів. З одного гектару сільськогосподарських угідь в середньому виноситься 1,3-2,8 кг азотних добрив, 0,05-0,1 кг фосфорних добрив, 1-3 г пестицидів.

Незважаючи на зниження в останні роки масштабів застосування пестицидів, у ґрунтах і підземних водах ряду прибережних районів, як і колись, відзначається присутність залишкових отрутохімікатів, у тому числі і хлорорганічних, найбільш токсичних і стійких. Крім залишкових пестицидів, отрутохімікати поставляють у ґрунти, поверхневі і підземні води фосфор, сірку, хлор, бром, фтор, залізо, кальцій, магній, мідь, цинк, натрій, ртуть. При цьому, їхні сполучення залежать не лише від сівозмін, але і від набору застосовуваних засобів захисту рослин. Даних про вплив виносу токсичних компонентів засобів захисту рослин на водойми вкрай мало. Промислові методи тваринництва зробили його могутнім джерелом забруднення ґрунтів і природних вод азотом, фосфором, калієм, патогенними організмами, органічними речовинами, металами (марганець, мідь, цинк, кобальт, миш'як, залізо), СПАРами, сірководнем.

Аварійні скиди стічних вод тваринництва спричиняють багатокомпонентне забруднення вод річок, озер, лиманів, моря, що викликає масові замори риби.

Разом з тим, недостатньо обґрунтована водогосподарська політика минулих років, великомасштабне гідротехнічне будівництво зумовили нові проблеми в розвитку самої галузі і загострили екологічну ситуацію.

Зараз в прибережній смузі зрошується приблизно п'ята частина із загальної площі сільськогосподарських угідь. Розвиток зрошуваного землеробства в прибережній смузі загострив екологічну ситуацію. Недотримання норм поливу сільськогосподарських культур, порушення системи сівозмін, полив неякісною водою призвели до зміни водно-сольового режиму ґрунтів, їх механічного складу та, в цілому, їх генетичних характеристик. Порушення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур, розорювання прибережних водоохоронних смуг, відсутність залуження та заліснення в басейнах річок і водоймищ призвели повсюдно до ерозії ґрунтів, змиву родючого шару в водні об'єкти. Продукти ерозії погіршують якість води в водоймах, сприяють замуленню, наносять шкоду рекреаційним угіддям приморської смуги: пляжам, пересипам, лиманам, які мають бальнеологічне значення.

Розміщення в прибережних смугах і водоохоронних зонах річок та водоймищ тваринницьких комплексів, літніх таборів для тварин, необладнаних складів добрив і пестицидів ще більше погіршують екологічний стан прибережної смуги.

Порушення гідрологічного та гідрохімічного режиму річок та водоймищ наносить шкоду рибному господарству (заморні явища).

Зрошуване землеробство, яке є значним водо споживачем, загострило водну проблему приморської смуги.

Ситуація, яка склалася, диктує необхідність розробки програми по покращенню екологічної та водогосподарської ситуації. Разом з тим, в конкретних умовах приморської смуги ігнорування в системі процесів виробництва і переробки сільськогосподарської сировини екологічних вимог (харчова промисловість є значним водо споживачем, на неї припадають великі обсяги забруднених стічних вод), відсутність ефективних очисних споруд призводить до подальшого зниження цілісності та деградації природно-ресурсного потенціалу приморської смуги, знижує її буферну функцію в контактній зоні суша-море.



6. Евтрофікація та її наслідки

Опис впливу

Серед антропогенних порушень евтрофікація є найбільш значним негативним фактором, що впливає на екосистему Чорного моря і, насамперед, на її північно-західну частину (ПЗЧМ). Екологічна криза, що вибухнула у водах цього регіону в 70-80 роки, на даний ас виражена в евтрофікації, розвитку широкомасштабних явищ гіпоксії, появі сірководневих зон і, як підсумок, - у деградації біогеоценозів.

Біогенне забруднення

Аналіз просторового розподілу біогенних елементів був проведений за довгостроковий період (1955 - 2000 рр.) для двох частин ПЗЧМ: західної, найбільш підданої антропогенному впливу річкового і промислового-побутового стоків і східної, де їхній вплив обмежується переважно другим компонентом і яка в більшій мірі зазнає впливу відкритої частини моря. Середньо-багаторічний рівень вмісту біогенних елементів у західній частині шельфу є вищим, ніж у східній (величини концентрацій нітратів у поверхневому шарі вод західної частини на порядок вище ніж у східній; рівень інших біогенних елементів приблизно в 1,5-3 рази вище). Постійними зонами посиленого біогенного навантаження у західній частині ПЗЧМ є пригирлові узмор'я Дунаю, Дністровського і Дніпро-Бузького лиманів. При цьому слід зазначити, що під цим впливом річкового стоку знаходиться не лише поверхневий, але і придонний шар. Максимальний рівень азотовміщуючих біогенних речовин за весь період спостережень був відзначений у придунайському і дністровському районах. Для фосфатів максимальний середньо-багаторічний рівень був відзначений у районі Дніпро-Бузького лиману. Внаслідок активних біоседиментаційних процесів, що відбуваються в екосистемі Чорного моря, донні відкладення стали потужним додатковим джерелом надходження біогенних речовин. Вміст усіх сполук азоту, фосфору і кремнію в мулових водах донних відкладень на порядок перевищує їхній вміст у воді придонного шару. В період розвитку відновлювальних умов на межі вода-донні відкладення відбувається вихід окремих біогенних речовин з донних відкладень. Цей процес призводить до «вторинного забруднення» і посилення процесу евтрофування. Разом із антропогенною у Чорному морі відбувається природна евтрофікація, що пов'язана не з річковим стоком, а з мобілізацією глибинного запасу мінеральних солей. Підвищення рівня біогенних елементів виявляється в зонах звалу глибин у процесі апвелінгу. Ці води поширюються до глибин 30-50м, створюючи «червоні припливи» біля узбережжя Болгарії на значній відстані від гирл великих річок. Евтрофікація спостерігається вже і в центральній частині західної половини Чорного моря, де за останні роки у фотосинтетичному шарі концентрації мінеральних фосфору й азоту підвищилися в 1,5-2 рази.



Гіпоксія і аноксія

Одним з найбільш негативних наслідків евтрофікації є порушення кисневого режиму з наступними явищами гіпоксії і аноксії у придонному шарі води. З початку 70-х років гіпоксія в ПЗЧМ стала щорічним явищем.

За досліджуваний період (1973-2000 рр.) гіпоксія спостерігалася на значній акваторії ПЗЧМ, окрім північної і східної частин Каркінитської затоки і південно-східної частини шельфу. Найбільш несприятливий кисневий режим відзначений у 30-40-мильній зоні, пов'язаній з північним і західним узбережжям ПЗЧМ. Понад 80% випадків виявлення гіпоксії відзначалися приблизно в 10 милях на схід від Дністровської банки; з ймовірністю понад 40% випадків -в областях Придунайського району, Одеської затоки й Одеської улоговини, а також у зоні, що з'єднує обидва райони, з інтервалом глибин 15-25 м. Явища гіпоксії відзначені також у районі Кримського півострова.

Райони шельфу, де відзначені гіпоксія і аноксія, характеризуються аномальними океанографічними умовами: вертикальні градієнти щільності тут досягають 6 умовних одиниць, температури - 150 С, солоності - 6 % на 1 м. На початку літа рН на поверхні досягає 9,25, а пересичення вод киснем - 170 %. У придонному шарі рН води знижується до 7,8. Спостерігається також інтенсивний розвиток деструкційних процесів - БСК досягає 2-4 мг/л, а константа швидкості окислювання органічної речовини в 3-5 разів вище, ніж для вод відкритої частини моря. Товщина шару сірководневого зараження при глибині моря 12 м може досягати 3-5 м, а при глибині 25-30 м - 10-15 м. Наприклад, у 1983 році площа сірководневого зараження у міжріччі Дунай-Дністер склала 5,2 тис км2, а його запас становив 15 тис. т.

Міжрічна мінливість та тенденції

При розгляді довгоперіодної мінливості рівнів вмісту біогенних елементів простежується зв'язок їхньої міжрічної динаміки з величиною і характером річкового стоку. Багатоводним і маловодним за водністю періодам відповідає збільшення або зниження концентрацій біогенних елементів (пряма залежність). Однак, слід зазначити, що в наступний повноводний період річкового стоку (починаючи з 1995 р.), разом з тенденцією підвищення рівня вмісту силікатів, нітратів і загального азоту, знизився рівень вмісту фосфатів в обох частинах шельфу. Тут домінує не кількість, а характер річкового стоку.

Для обох частин шельфу (західної і східної) відзначена тенденція зниження прозорості води, що є важливим показником евтрофікації вод.

У довгостроковій мінливості кисню простежується наявність коливань із циклічністю приблизно 3-5(6)- років. Періоди з максимальними значеннями площ, охоплених гіпоксією, були у 1978, 1980, 1983, 1990 і 1994 рр. І на даний час це явище простежується на значній акваторії ПЗЧМ.

Після 1993 року, у зв'язку із зменшенням рівня антропогенного навантаження у результаті економічної кризи, дещо покращилася екологічна обстановка в прибережних водах Болгарії (у затоці Варни та в районі рогу Галата) і в прибережній зоні Румунії.

Таким чином, під впливом антропогенної і природної евтрофікації вод на акваторії ПЗЧМ відбулися істотні зміни у гідрохімічному, гідрологічному та газовому режимах, у фізико-хімічних і продукційно-деструкційних процесах, загострюються процеси придонної гіпоксії і наступні замори. З огляду на незворотність цих процесів (незважаючи на деяке послаблення антропогенного стресу на екосистему в останні роки), можна припустити, що такі негативні явища, як гіпоксія, і в найближчі роки будуть продовжуватися, а часові і просторові масштаби і особливості цього явища будуть, очевидно, визначатися гідрометеорологічними умовами року.

Обмеження у вивченні явищ, ідентифікація пріоритетних дій

Необхідно відзначити, що проблема евтрофікації і її наслідків не може бути просто «виключена» за допомогою зниження надходження біогенних елементів та органічних речовин. Це надзвичайно складна комплексна екологічна проблема і її вирішення залежить від серйозних екологічних, економічних і інженерних дій на національному і міжнародному рівнях.

Для зниження рівня евтрофування вод ПЗЧМ потрібен комплекс заходів щодо зменшення біогенного навантаження на Чорне море. Проте, на сьогодні для розроблення таких заходів та контролю за їх ефективністю бракує навіть методологічних засобів, оскільки проблема є регіональною. Далеко не повністю вирішені і численні науково-методичні питання регулювання рівня евтрофування морських вод: внутрішньорічна та міжрічна динаміка евтрофікації і гіпоксії, роль кліматичних і антропогенних факторів у протіканні цих процесів, використання показників (абіотичних та біотичних), прогнозування евтрофікаційних процесів та ін.

Тому практичним завданням при плануванні антиевтрофікаційних заходів є вирішення питання про зниження біогенного навантаження на морську екосистему на певний відсоток, або ж зниження його до рівня, який би відповідав будь-якому із попередніх вдалих періодів. Обидва ці підходи можна визнати вірними лише за напрямом, але дещо сумнівними щодо їх ефективності та достатності, оскільки біогенне навантаження є лише одним із факторів впливу, що діє на фоні потужних і мінливих природних факторів.

Заходи щодо зменшення масштабів екологічно шкідливих природно-антропогенних явищ у морських водоймищах, включаючи й евтрофікаційні явища, є довгостроковими як за строком їх реалізації, так і за впливом на екологічний стан моря, до того ж вони потребують значних інвестицій, а отже їх характер і масштаби мають бути обґрунтованими, а їх ефективність має бути прогнозованою і контрольованою. Для виконання цих вимог має бути створено відповідне науково-методичне забезпечення, яке базується на достовірній оцінці моніторингових досліджень сучасного стану, динаміки та прогнозу евтрофікаційних процесів.

Регулярність моніторингових спостережень особливо важлива для вирішення найважливішої екологічної проблеми Чорного моря: евтрофікації вод північно-західного шельфу та пов'язаного з нею розвитку гіпоксії і аноксії придонних вод шельфу. Актуальним є завдання узгодження української системи екологічного моніторингу з вимогами міжнародної системи моніторингу.



Висновок

Необхідно координування дій щодо захисту та відновлення Чорного моря з програмами та планами дій для басейнів Дніпра, Дунаю, Дністра та малих річок Причорномор'я.

Зменшення надходження забруднення з атмосфери: провести інвентаризацію джерел забруднення повітря та оцінку обсягів викидів від стаціонарних та пересувних джерел у прибережній смузі морів та в морі; розробити методичні підходи до оцінки впливу забруднення морів через атмосферні опади на екосистему Чорного моря;

Зменшення забруднення з точкових берегових джерел: розробити графік зменшення надходження забруднення до «гарячих точок»; здійснити інвентаризацію скидів комунально-побутових вод в межах прибережної смуги надання державної фінансової підтримки заходам, що здійснюються в прибережних містах щодо введення в дію очисних комунально-побутових споруд, які обумовлюють існування «гарячих точок» в межах прибережної смуги Чорного моря;

Зменшення забруднення від судноплавства та транскордонного переміщення небезпечний Речовини: Забезпечити контроль за впорядкуванням, розробка та створення, у разі необхідності, споруд по перевантаження та зберіганню в прибережній зоні нафтопродуктів, хімічних речовин ТОЩО;

...