Теоретичні засади функціонування природоохоронних територій в контексті збалансованого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади функціонування природоохоронних територій в контексті збалансованого розвитку

Визначено сутнісні особливості збалансованого розвитку. Акцентовано увагу на тому, що сучасний збалансований розвиток не можна розглядати без функціонування природоохоронних територій. Досліджено теоретичні підходи до визначення природоохоронних територій та їх класифікації. Здійснено аналіз сучасного стану функціонування та подальшого розвитку приро-доохоронних територій.

Ключові слова: збалансований розвиток, природоохоронні території, охорона довкілля. природоохоронний територія розвиток

Сучасні процеси глобалізації ставлять за пріоритет необхідність переходу до моделі сталого соціо-еколого-економічного розвитку. Дестабілізація довкілля поступально перерос-ла в жорстку екологічну кризу, яка все більше загострюється. Незважаючи на значні зусилля, що докладаються останніми десятиліттями для вирішення екологічних проблем, помітного оздоровлення довкілля домогтися не вдалося. Залишились невирішеними й соціальні пробле-ми: зростання безробіття, злочинності, бідності, зниження якості й тривалості життя населен-ня тощо. Тому питання поєднання і взаємодії екологічних та економічних систем передбачає дослідження умов і чинників їхнього збалансо-ваного розвитку.

У такому ключі реалізація основних прин-ципів збалансованого розвитку здійснюється й через формування системи природоохоронних територій, основною функцією яких є віднов-лення, охорона природи та біологічного різно-маніття. Створення природоохоронних тери-торій забезпечує збереження ресурсів, у тому числі привабливих та унікальних, цінність яких у сучасних реаліях постійно зростає.

На міжнародному рівні стурбованість по-рушенням механізмів біотичної регуляції до-вкілля вперше було сформульовано в 1972 р. на Першій Всесвітній конференції ООН у Сток-гольмі з проблем природного середовища. На конференції було обґрунтовано необхідність збереження біосфери як умови виживання і благополуччя людства. Друга Всесвітня кон-ференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) висуває основ-ні принципи сталого розвитку, які закріпле-ні «Декларацією Ріо» (вона отримала назву «Екологічного кодексу»), покладені в основу «Порядку денного на ХХІ століття». Мета ста-лого розвитку полягає в посиленні соціальної складової розвитку економіки з одночасним збереженням ресурсної бази та середовища існування для благополуччя майбутніх поко-лінь. Розбудова принципів концепції сталого розвитку продовжується на всесвітніх самітах у 2002 р. (Йоганнесбург), 2012 р. (Ріо-де-Жа-нейро), 2015 роках -- на конференції ООН по клімату (Париж). Перешкодою на шляху до реалізації концепції сталого розвитку є те, що тривалий час панувала стратегія хижацького ставлення до природи та використання при-родних ресурсів [4].

Термін «sustainable development», що в перекладі означає «сталий розвиток», викликає низку критичних зауважень ряду науковців, оскільки поєднує в собі два несумісні понят-тя: «сталість», що несе смисл незмінності, та «розвиток», що свідчить про закономірні зміни. Тому через таке протиріччя з'явилися пропо-зиції іншого перекладу: «збалансований роз-виток», «гармонійний розвиток».

Сучасний збалансований розвиток будь- якої територіальної соціально-економічної системи неможливо розглядати без функціо-нування природоохоронних територій. За таких умов постає питання узгодженості соціальних, економічних та екологічних інтересів суспіль-ства в процесі освоєння та відтворення ресурс-ного потенціалу природоохоронних територій. Цій проблематиці приділяється значна увага в наукових працях В.Є. Борейка, Ф.Д. Гамора, Н.В. Зіновчук, Н.Ф. Реймерса, В.П. Руденка, М.П. Стеценка, А.Ю. Якимчук та багатьох ін-ших вчених. Проте залишається невизначе- ним та дискусійним широке коло питань, що стосуються функціонування природоохорон-них територій, їх оцінювання, збереження та шляхів їх залучення у відтворювальний процес у ключових руслах концепції збалансованого розвитку.

Метою статті є дослідження теоретичних і методичних засад функціонування та розвит-ку природоохоронних територій у контексті екологічно збалансованого природокористу-вання.

Безпрецедентно високі темпи розвитку світової економіки та глобальної трансформації середовища в ХХ ст. радикально змінили світ за декілька останніх десятиліть. З 1960 по 2000 р. населення світу подвоїлося з 3 до 6 млрд, а в 2017 р. становило 7,4 млрд. Просторовий роз-виток та посилення глобалізаційних викли-ків збільшують обсяг споживання людством природних ресурсів (енергетичних, водних, лісових, земельних, біологічних), внаслідок чого збільшується антропогенний пресинг на компоненти біосфери, що супроводжується й істотним підвищенням рівня промислових відходів.

Нищівна експлуатація природних ресур-сів, накопичення відходів споживання і ви-робництва та пов'язана з цим деградація при-родного середовища -- усе це стає реальним чинником стримування економічного зростання і розвитку. Вихід із цієї ситуації можливий лише за умови, якщо соціальний та економіч-ний розвиток буде збалансований із відтво- рювальними можливостями та асиміляційним потенціалом довкілля. В той же час розвиток економіки, будівництва, зростання урбаніза- ційних процесів, розширення господарської та рекреаційної діяльності в природних ланд-шафтах спонукають до необхідності збере-ження й посилення середовищестабілізуючих, оздоровчих, захисних властивостей довкілля, консервації для нинішнього та прийдешніх поколінь ділянок первісної та малозміненої природи, багатства й різноманітності флори і фауни, унікальних і привабливих ландшафт-них утворень, які є загальнонаціональним і народним надбанням. Це завдання може бути вирішене лише створенням та організацією природоохоронних територій, що є традицій-ною і найбільш ефективною формою природо-охоронної діяльності. Необхідність створення природоохоронних територій продиктована ще й тим, що антропогенна діяльність на сучасно-му етапі є головним чинником, який визначає більшу частину процесів, які відбуваються в екосистемах.

Загалом природоохоронна територія -- це та місцевість, яка охороняється через своє еко-логічне, історико-культурне або подібне зна-чення. Існує багато територій, рівень захисту яких відрізняється й залежить від статусу, встановленого законами і міжнародними дого-ворами. Природоохоронна територія, як визна-чається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП), -- це територія або акваторія, при-значена для захисту і підтримки біологічного різноманіття та природних і пов'язаних з ними культурних ресурсів, захист яких установлю-ється законом або іншими засобами [8].

Загалом природоохоронні території при-значені для збереження типових і унікальних природних комплексів та ландшафтів, біологіч-ного різноманіття, охорони об'єктів природного й культурного надбання. Повністю або частково виведені з господарського обігу ці території мають особливий режим охорони, який зале-жить від категорії і є важливим стабілізуючим механізмом біосфери: підтримують екологічну стабільність території, яка суттєво змінена гос-подарською діяльністю; перешкоджають поси-ленню негативних процесів, що призводять до деградації біосфери; сприяють забезпеченню екосистемних послуг; відіграють важливу роль у стабілізації клімату, пом'якшенні процесів його змін; є біологічними резерватами, в яких зберігаються унікальні й типові природні комп-лекси, відтворюються об'єкти тваринного і рос-линного світу, в тому числі ті, які знаходяться під загрозою зникнення і є цінними ресурсами. Одночасно природоохоронні території викону-ють важливі наукові та соціально-культурні функції як полігони для вивчення природних екосистем і процесів, які в них проходять, а також сприяють екологічному вихованню, освітній і просвітній діяльності населення, во-лодіють значними рекреаційними ресурсами й туристичним потенціалом. Основною особли-вістю розвитку природоохоронних територій на сучасному етапі є перехід від локального характеру впливу на природу до глобального. Тому в умовах нарощення кризових процесів підвищується роль міжнародних і національних дій у природоохоронній справі.

Міжнародний союз охорони природи, який об'єднує 82 держави, зазначає, що природоохо-ронні території спрямовані на збереження при-роди і надання послуг (постачання продуктами споживання, чистою питною водою, захист від наслідків стихійних лих, пом'якшення змін клімату тощо). Навпаки, скорочення видового біорізноманіття, зміна клімату, несприятливі екологічні явища та процеси здатні впливати на добробут населення, доступність умов для життєдіяльності, що в свою чергу призводить до втрат природного капіталу та екологічної стійкості від планетарного до місцевого масш-табів. Так, МСОП розроблені і затверджені шість основних та дві підкатегорії природо-охоронних територій, які відрізняються метою і призначенням (рис. 1).

Згідно з даними Міжнародного союзу охо-рони природи, в 2014 р. в світі налічувалось 209 429 охоронних об'єктів загальною площею близько 32,9 млн км² (14% території земної кулі і 3,41% Світового океану). З 1962 р. кількість природоохоронних територій зросла майже в 23, а їхня площа -- в 13 разів (рис. 2).

За регіонами світу спостерігається значна нерівномірність щодо розподілу природоохо-ронних територій різних категорій. Розподіл природоохоронних територій за окремими краї-нами світу та їхня частка в земельному фонді визначаються багатьма чинниками, серед яких домінують географічне положення, природні умови, рівень соціально-економічного розвитку країни, особливості державної екологічної по-літики та ін. [5]. Крім того, більше захищається суходіл, ніж морські акваторії (за винятком Океанії) (табл. 1).

Україна володіє величезними, унікаль-ними, різноманітними та привабливими при-родними ресурсами й умовами: водні, лісові й земельні ресурси, кліматичні умови, ландшафт-не та біологічне різноманіття, які дають мож-ливість забезпечити збалансований розвиток.

Ці ресурси є ключовими в диверсифікації економіки країни, їхнє раціональне викорис-тання сприяє нарощенню природного капіталу та соціально-економічного потенціалу тери-торії. Протягом тривалого часу природно-ре-сурсний потенціал країни використовувався неефективно й нераціонально, і як наслідок -- виснажені та деградовані ресурси (земельні, лісові, водні), стан яких потребує негайного втручання, зокрема збереження, дбайливо-го ставлення та ощадливого використання й відновлення. Тому відповідною реакцією на тотальне використання природних ресурсів країни є розвиток існуючої мережі природо-охоронних територій і створення нових тери-торій, які мають виконувати роль екологічного каркасу, а окремі з них -- формувати своєрідні центри задля збереження в природному стані найцінніших природних комплексів сприяння успішному відновленню екосистем.

Слід акцентувати увагу на тому, що нау-ковий термін «природоохоронні території» до-сить поширений, але в законодавчих нормах України ще не закріплений. Згідно з чинним законодавством України, широко застосову-ється термін природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні. Так, відповідно до ст. 60 Закону України «Про охорону навко-лишнього природного середовища» природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну сис-тему і включають території та об'єкти при-родно-заповідного фонду, курортні та ліку-вально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством [1]. Як пра-вило, до системи територій та об'єктів особли-вої державної охорони включаються території (акваторії), на яких збереглися майже незмі- нені чи частково змінені природні ландшафти. Вони охороняються як національне надбання і одночасно як складова світової системи при-родних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Центральну ланку -- ядро природоохо-ронних територій -- становлять території та об'єкти природно-заповідного фонду. До їх складу входять ділянки суші та водного про-стору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та економічну цінність і призначені для збере-ження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загально-го екологічного балансу та фонового моніто-рингу природного середовища, вилучають-ся з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України (державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи,бота- нічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища) [2].

Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають вира-жені природні лікувальні чинники: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприят-ливі для лікування та оздоровлення людей. Ці території вперше було віднесено до системи таких, що підлягають особливій охороні, За-коном України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 62).

Рекреаційними зонами є ділянки суші й водного простору, призначені для організова-ного масового відпочинку населення і туризму

[1]. До рекреаційних зон зазвичай включають ділянки, зайняті територіями будинків відпо-чинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, кемпінгів, яхт-клубів, туристичних баз, стаціонарних і наметових туристично-оздо-ровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів і зелених насаджень міст, навчально-туристич-них та екологічних стежок, маркованих трас, дитячих і спортивних таборів, інших аналогіч-них об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Водоохоронними зонами є природоохо-ронна територія регульованої господарської діяльності, що створюється для підтримання сприятливого режиму водних об'єктів, запо-бігання їх забрудненню, засміченню та ви-черпанню, знищенню навколоводних рослин і тварин, а також для зменшення коливань стоку вздовж річок, морів і навколо озер, водосхо-вищ та інших водойм. У межах водоохоронних зон виділяються прибережні захисні смуги та смуги відведення з особливим режимом їх ви-користання.

У складі природоохоронних територій ви-ділено й такий тип територій, як водно-болотні угіддя. В Україні офіційне визначення поняття «водно-болотні угіддя» дається на прикладі водно-болотних угідь міжнародного значення в Постанові КМУ про «Порядок надання водно- болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення», в якій водно-болотні угіддя міжнародного значення визначаються як цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів -- природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морських акваторій, що знаходяться в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України. Україна дотримується вимог Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, головним чином, як місця перебування водоплавних птахів. Але це визначення не зо-всім точне, оскільки воно дуже обмежує коло територій, які можуть визначатися як водно- болотні угіддя. Такі угіддя можуть бути також і в межах інших категорій земельного фонду.

Природоохоронні території наявні і в складі національної екологічної мережі, яка перебуває в стадії формування. Екологічна мережа -- єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підви-щення природно-ресурсного потенціалу те-риторії України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зрос-тання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони природного середовища і, відповідно до законів та міжнародних зобов'язань Укра-їни, підлягають особливій охороні. Ключовими територіями в складі екомережі мають стати території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони, про які йшлося раніше. Саме ці території забезпечу-ють збереження найбільш цінних і типових компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Окрім того, до складу ключових територій еко- мережі мають намір долучити деякі категорії сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (пасовищ, сіножатей, ділянок степової рослинності, кам'яних розсипів, піс-ків, солончаків, що мають особливу природну цінність).

До природоохоронних територій доцільно також внести об'єкти, розміщені в складі зе-мель історико-культурного призначення. Про це йдеться в ст. 53 Земельного кодексу Украї-ни: «До земель історико-культурного призна-чення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охо- ронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби» [3].

Згідно з визначенням природоохоронних територій, до «інших типів територій та об'єк-тів», зокрема, належать рідкісні та зникаючі типові рослинні угруповання, занесені до Зеле-ної книги України, приватні природні парки.

Загалом сучасна вітчизняна класифіка-ція природоохоронних територій дещо від-різняється від класифікації МСОП. Так, ряд категорій природоохоронних територій Укра-їни, що мають штучне походження (дендро-логічні парки, зоопарки, ботанічні сади, пар- ки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), взагалі не враховуються з позицій кла-сифікації МСОП. Звертає на себе увагу від-мінність функцій, що реалізуються кожною категорією, де помітне місце посідають при-кладні аспекти використання природоохорон-них територій: туризм і рекреація, особливості використання природних ресурсів, особли-вості природоохоронної діяльності та управ-ління.

Крім того, кризові явища, які виникають на сучасному етапі використання земельних та інших природних ресурсів, передбачають вкрай необхідною реалізацію 15 Цілі Сталого розвитку: «Зберігати і відновлювати екосис-теми суші і сприяти їх раціональному вико-ристанню, раціонально розпоряджатися лі-сами, боротися з опустелюванням, зупинити і повернути назад процес деградації земель і зупинити процес втрати біорізноманіття». В рамках цієї Цілі ставляться такі завдання: забезпечити збереження відновлення та стале використання наземних і внутрішніх прісно-водних екосистем; сприяти сталому управ-лінню лісами; відновити деградовані землі та ґрунти з використанням інноваційних техно-логій; забезпечити збереження гірських еко-систем [7].

Так, Законом України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2020 року, відповідно до міжнародних зо-бов'язань, взятих Україною в рамках участі в Конвенції про охорону біологічного різно-маніття та Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, наближення стану довкілля до стандар-тів Європейського Союзу поставлено завдання в найближчі роки збільшити площу ПЗФ до 10-15% від площі країни [6]. Практика останніх десятиліть показала, що основними проблемами в питаннях організації й функціонування при-родоохоронних територій є: протидія суб'єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності природні ресурси, вилученню цін-них природних територій із господарської ді-яльності; недостатність фінансування та дер-жавного контролю за дотриманням режимів природоохоронної діяльності; недостатньо досліджені й невирішені наукові й методич-ні підходи в сфері організації системи при-родоохоронних територій; правовий нігілізм в умовах економічної кризи, що призводить до посилення антропогенного тиску на дов-кілля.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку України є нагальна потреба запровадити комплекс за-ходів щодо забезпечення належних умов ре-алізації єдиної державної політики з метою створення науково обґрунтованої мережі природоохоронних територій як невід'ємної складової збалансованого розвитку країни. В той же час формування мережі природоохо-ронних територій є одним із пріоритетних на-прямів при вирішенні соціально-економічних та екологічних завдань та є одним із чинників еколого-економічного й соціального розвитку будь-якого регіону країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 чер. 1991 р. (зі змінами згідно із Законом) № 1264-XII [Електронний ресурс] / Офіц. веб-портал Вер-ховної Ради України. -- Режим доступу: http:/ / zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 чер. 1992 р. (зі змінами згідно із Законом) № 2456-ХІІ [Електронний ресурс] / Офіц. веб-портал Верховної Ради України. -- Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua.

3. Земельний кодекс України від 25 жовт. 2001 р. № 2768-Ш [Електронний ресурс] / Офіц. веб-портал Верховної Ради України. -- Режим до-ступу: http://zakon3.rada.gov.ua.

4. Зінченко Т. Особливості використання віднов- лювальних стратегічних природних ресурсів у контексті принципів сталого розвитку/ Т. Зін-ченко, О. Константінова, Т. Арзуманян // Вісн. ЛНАУ. -- Серія «Економіка АПК». -- Л.: ЛНАУ, 2016. -- Вип. 23 (2). -- С. 73-79.

5. Калина Т.Є. Розвиток туристично-рекреацій-ної діяльності на природоохоронних територі-ях / Т.Є. Калина, О.В. Константінова, Т.Ю. Ар-зуманян // Актуальні проблеми інноваційної економіки. -- 2017. -- № 3. -- С. 39-45.

6. Національна доповідь про стан навколишньо-го природного середовища в Україні у 2015 р. -- К.: М-во екології та природних ресурсів України; ФОП Грінь Д.С. -- 2017. -- 308 с.

7. Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна». -- К.: М-во економічного розвитку і торгівлі України, 2017. -- 174 с.

8. Програма розвитку ООН в Україні «Зміцнен-ня фінансової стійкості природоохоронних територій України». -- Київ, 2011 [Електрон-ний ресурс]. -- Режим доступу: http://www. ua.undp.org.

9. Deguignet M. 2014 United Nations List of Pro-tected Areas. / M. Deguignet, D. Juffe-Bignoli, J.Harrison, B. MacSharry., N. Burgess., N. King-ston. -- UNEP-WCMC: Cambridge, 2014. -- UK. 34 p.

Размещено на Allbest.ru