Стратегія реалізації регіональної політики соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

Стратегія реалізації регіональної політики соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення

Р.Ю. Андрушків, викладач

Анотація

У статті проаналізовано управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення. Виділені проблеми, що пов'язані з екологічною ситуацією в регіоні, які потребують термінового вирішення, зокрема дослідження функціонування і організації управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки. Автором запропоновано кілька підходів до реалізації регіональної соціально-екологічної політики

Ключові слова: екологія, соціально-екологічна безпека, регіональна політика, управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки.

In article management of regional system of socially-ecological safety of ability to live of the population is analyzed. The problems connected with an ecological situation in region which require the immediate decision, in particular research of functioning and the organization of management of regional system of socially-ecological safety are allocated. The author some approaches to realization of a regional socially-ecological policy are offered

Keywords: ecology, socially-ecological safety, the regional policy, management of regional system of socially-ecological safety.

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими ти практичними завданнями

Для оптимізації функціонування регіональної системи СЕБ і мінімізації можливих негативних наслідків потенційних загроз життю і діяльності населення обов'язково слід розробити алгоритм реалізації регіональної соціально-екологічної політики і визначити з його допомогою стратегічні пріоритети управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення. Поняття «стратегії управління» набуло поширення у вітчизняній науковій літературі порівняно недавно. Традиційно розуміється, що його суть полягає в практичній реалізації довгострокового управління спрямованого на реалізацію стратегії розвитку будь-якої сфери людської діяльності. При цьому, як правило, стратегічне управління повинно спиратись на об'єктивні чинники, що визначають характер цієї діяльності, а також розглядати всі функціонуючі системи в динаміці та у взаємозв'язку із зовнішніми впливами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковано розв'язання проблеми. Найбільш глибоке, сучасне розуміння системних теоретико-методологічних уявлень про екологічне управління як механізм гармонізації співіснування суспільства і природи в контексті глобальних тенденції екологізації життєдіяльності людства представлено в роботі вітчизняних вчених - В.Я. Шевчука, Ю.М. Саталкіна, Г.О. Білявського, В.М. Навроцького, В.В. Гетьмана, Б.М. Мізюка. Специфіка соціально-екологічного управління в галузі охорони праці розкрита значно ширше в роботі міжнародного авторського колективу: Г.Г. Гогіташвілі, Є.Т. Карчевські, В.М. Лапін та інших вчених.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сьогодні, як зазначається в багатьох наукових працях, система управління в природоохоронній сфері повинна зазнати радикальних перетворень, але не менш важливою є і антропоохоронний аспект соціально-екологічної діяльності. А тому ми наголошуємо на необхідності визначити основні стратегічні пріоритети щодо оптимізації управління соціально-екологічною безпекою життєдіяльності населення. Це дозволить в подальшому на їх основі розробляти стратегію розвитку регіональної системи СЕБ, спрямовану на забезпечення соціально-екологічної стабільності регіону та мінімізацію загроз, що несуть небезпеку для життєдіяльності населення в межах тої чи іншої території.

З цією метою ми вважаємо за необхідне розробити основні концептуальні підходи до управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки (УРС СЕБ). Під управлінням регіональною системою СЕБ, ми розуміємо розробку ряду процедур, спрямованих на прийняття рішень і виконання дій, спроможних забезпечити соціально-екологічну безпеку життєдіяльності населення регіону. Лише оптимальна реалізація загальносистемних управлінських функцій та ефективний механізм регулювання у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення усуне існуючі протиріччя, що неминуче виникають між соціально-економічним розвитком регіону та його соціально-екологічними наслідками.

Загальновизнані усією світовою науковою спільнотою, що досліджує проблематику суспільно-природної взаємодії енвайронментальні (від. англ. еnvironment - довкілля, навколишнє середовище) поняття і категорії почали входити в наш науковий обіг. Основні складові енвайронменталізму, тобто теорії управління середовищем життя і соціально-економічним розвитком [3] такі як: енвайронментальна політика, енвайронментальне право, енвайронментальний менеджмент - трансформувались у вітчизняній науці в екологічну політику, екологічне право, екологічне управління (або менеджмент). Хоча за своїм змістом, вони є більш соціально-екологічними поза як базуються на принципі «антропоцентризму».

Це ж саме стосується і категорії «екологічна безпека», яка сьогодні трактується значно ширше ніж дозволяє етимологія цього поняття. Наше авторське бачення змісту, теоретичної сутності і потреби вживання більш конкретної категорії «соціально-екологічна безпека життєдіяльності населення» розглядалось вище.

Для ефективної реалізації концептуальних положень у сфері забезпечення соціально-екологічної безпеки слід визначити стратегічні пріоритети, функціональні складові і практичні дії або заходи за усіма напрямками управління регіональною системою соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення.

Доцільно наголосити на тому, що визначення стратегічних пріоритетів УРС СЕБ є важливою і необхідною умовою для досягнення більш безпечного стану життєдіяльності населення. Стратегічне управління регіональною системою СЕБ - це складна система, що складається з динамічних компонентів, які мають чітку функціональну спрямованість на досягнення в процесі управління ефективного аналізу, планування, вибору стратегії, а також подальшої їх забезпечення і реалізації з метою забезпечення безпеки життєдіяльності населення. управління соціальний екологічний безпечний

З цією метою слід запровадити таку модель УРС СЕБ, реалізація якої буде складатись, згідно із міжнародними стандартами, з наступних етапів:

1. Визначення стратегічних зобов'язань і соціально-екологічної політики, що гарантує їх реалізацію.

2. Організація планування (оперативне, тактичне, стратегічне), яке визначає цілі, завдання і засоби їх досягнення.

3. Розробка програми впровадження планів, реалізації стратегічних пріоритетів.

4. Корекція запланованої діяльності за допомогою соціально-екологічного моніторингу, аудиту і оцінки діяльності.

5. Аналіз ефективності функціонування системи управління СЕБ життєдіяльності населення з метою подальшого її вдосконалення.

Спираючись на системний і процесуальний (функціональний) підходи, з метою поетапного охоплення усього різноманіття дій спрямованих на реалізацію соціально-екологічної стратегії безпеки життєдіяльності населення, ми тим самим практично реалізовуємо управлінський цикл Лемінга (стратегія - планування - реалізація - контроль - оцінка), на якому базуються всі вище згадані міжнародні стандарти у сфері екологічного менеджменту (система управління якістю - ISO 9000, система управління охороною навколишнього середовища - ISO 14000, система управління охорони здоров'я і безпекою праці - OHSAS 18002:2000).

Найбільш поширеним на сьогодні є досвід використання екологічної експертизи. Вона розглядається як вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки [2]. Проведення екологічної експертизи є на сьогодні повністю врегульоване законодавчими та нормативно-правовими актами, а тому вже давно вважається ефективним механізмом контролю за дотриманням норм і вимог екологічної безпеки. Це підтверджується тим, що серед багатьох завдань екологічної експертизи на перше місце у Законі України «Про екологічну експертизу» поставлено положення про першочерговість визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності.

Досить перспективним і таким, що вже підтвердив свою доцільність є ще один інструмент досягнення більшої ефективності в управлінні екологічною безпекою. Мова йде про екологічний аудит, який порівняно недавно лише почав запроваджуватись в практику соціально-екологічної діяльності. Його появу пов'язують із запровадженням серії міжнародних стандартів (ISO 14000) систем екологічного менеджменту на підприємствах і компаніях, які вирішили підтримати природоохоронні ініціативи Всесвітнього екологічного саміту в Ріо-де-Жанейро в 1992 році.

Як вже зазначалося, основним предметом ISO 14000 є власне система екологічного менеджменту. Типові положення цих стандартів полягають тому, що в організації повинні бути введені і дотримані визначені процедури, підготовлені визначені документи, призначені відповідальні за окремі галузі екологічно значимої діяльності. Передбачається, що система стандартів буде забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

- Організаційному - через поліпшення екологічного «поводження» корпорацій.

- Національному - через створення істотного доповнення до національної нормативної бази і компонента державної екологічної політики.

- Міжнародному - через поліпшення умов міжнародної торгівлі [1].

Цикл системи екологічного менеджменту відповідно до вимог EMAS включає п'ять основних компонентів:

- розробку екологічної політики і випуск документа (заяви), що декларує схильність організації до досягнення конкретних екологічно значимих цілей шляхом вирішення поставлених завдань;

- оцінку існуючої ситуації, тобто визначення початкових характеристик екологічної діяльності, стосовно яких буде оцінюватись ефективність функціонування системи екологічного менеджменту;

- формулювання конкретних завдань, пов'язаних з необхідністю покращення екологічної діяльності, що відповідає цілям екологічної політики підприємства;

- розробка екологічної програми, що деталізує шлях і стадії вирішення поставлених екологічних завдань;

- проведення екологічного аудиту для періодичної перевірки стану реалізації поставлених завдань з метою визначення ефективності функціонування системи екологічного менеджменту через покращення екологічних показників (індикаторів) діяльності підприємства.

Прикладну сутність і практичну значимість екологічного аудиту для організації системи управління екологічною безпекою найкраще розкриває наступне його трактування. Екологічний аудит - управлінський інструмент-методологія, що ґрунтується на системному підході й за допомогою якого оцінюється, встановлюється відповідність критеріям аудиту і підвищується екологічна ефективність управління підприємством, корпорацією для збереження навколишнього природного середовища й забезпечення власної екологічної безпеки та конкурентоспроможності [2]. Екологічна ефективність управління, за результатами екологічного аудіювання, оцінюється за критеріями відповідності вимогам екологічного законодавства, екологічним нормам і стандартам, екологічній політиці, прогресивній практиці, поліпшення екологічних характеристик виробництва, господарювання та результативності екологічних витрат.

Соціально-екологічний аудит повинен розглядатись як кваліфікована нейтральна діяльність по проведенню перевірки, оцінці та виробленню практичних рекомендацій щодо відповідності діяльності будь-яких (а не лише екологічно небезпечних) підприємств екологічному законодавству, нормативам природоохоронної та антропоохоронної діяльності, згідно із офіційно затвердженою стандартизованою програмою аудиту. Соціально-екологічний аудит слід вважати як важливий сучасний елемент управління соціально-екологічною безпекою або ж як різновид управлінської діяльності (екологічного менеджменту), що здійснюється на незалежній основі.

З урахуванням правових, соціальних, економічних та екологічних передумов досягнення безпечної життєдіяльності доцільно сформулювати наступні цілі функціонування системи соціально-екологічної безпеки населення:

- задоволення потреб населення в кількісних і якісних параметрах життєво важливих природних умов і ресурсів;

- забезпечення відтворення (збереження) природних ресурсів і відновлення умов сприятливого для населення довкілля;

- попередження ризиків погіршення стану довкілля та виникнення небезпеки для здоров'я населення;

- зниження рівня будь-яких соціально-екологічних ризиків, що загрожують безпеці життєдіяльності населення;

- оперативне реагування в разі появи і розвитку надзвичайних ситуацій як техногенного, так і природного характеру;

- постійна готовність до відшкодування всіх видів життєво небезпечних збитків, які наносяться населенню і господарству;

- контроль за потенційними джерелами виникнення небезпек;

- створення і впровадження екологічно безпечних технологій і виробництв;

- покращення умов праці і виробничого середовища;

- дотримання санітарно-гігієнічних норм та вимог як на виробництві, так і в побуті.

В основу реалізації цільових орієнтирів досягнення соціально-екологічної політики рядом провідних українських вчених, які розробляли стратегію екологічної безпеки саме в регіональному контексті, пропонується покласти наступні принципи, що інтегровані на базі вітчизняної та зарубіжної практики:

1. Принцип безумовного примату екологічної безпеки людини в сукупності всіх елементів якості життя народу і соціального прогресу (це фактично вже згадуваний нами соціально-екологічний принцип антропоцентризму).

2. Принцип прийнятності ризику екологічно небезпеки (який визнає неможливість досягнення в сьогоднішніх умовах рівня «абсолютної» екологічної безпеки, але не відкидає постійне наближення до «нульового» ризику або його мінімізації).

3. Принцип послідовного наближення до абсолютної екологічної безпеки (він реалізується через створення національної системи виявлення і попередження ситуацій, що провокують виникнення екологічних небезпек).

4. Принцип абсолютної домінанти соціального ефекту забезпечення екологічної безпеки (який власне, на нашу думку, і визначає саме існування соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення, що особливо важливо в контексті переходу суспільства на шлях сталого та екологічно безпечного розвитку).

5. Принцип етапності в забезпеченні екологічної безпеки (який знаходить своє втілення в збалансованому і взаємно погодженому поєднанні системи заходів оперативного, тактичного і стратегічного напрямків попередження причин виникнення ситуацій, що провокують розвито соціально-екологічних небезпек).

6. Принцип збалансованого поєднання (сумісний зміст цього принципу відображається у взаємній участі державний, корпоративних і громадських структур у вирішенні проблем забезпечення соціально-екологічної безпеки. Які спільними зусиллями повинні створити матеріальні і фінансові резерви для використання в необхідних випадках з метою попередження або ліквідації наслідків соціально-екологічних небезпек).

7. Принцип інтернаціоналізації і міжнародного співробітництва (який визнає необхідність інтеграції зусиль всього світового співтовариства в пошуках спільних за формою і конструктивних за змістом способів і механізмів розв'язання екологічних конфліктів і суперечок, зниження рівня екологічної небезпеки, напруженостей і проблем глобального характеру) [4].

Висновки

Таким чином, саме на базі згаданих вище цільових орієнтирів та базових принципів соціально-екологічної безпеки повинна формуватись стратегія реалізації регіональної політики соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення. Мета цієї політики - за рахунок нормативно-правових, організаційно-управлінських, фінансово-економічних, науково-технічних і природоохоронних заходів забезпечити передумови для активізації соціально-екологічної діяльності, що забезпечить стабілізацію і гармонізацію соціально-природної взаємодії на регіональному рівні. Це повинно, якщо не сьогодні то в майбутньому привести до поступового покращення соціально-екологічної ситуації, покращення якості життя і гарантуватиме безпеку життєдіяльності населення регіону.

Запропоновані підходи до реалізації регіональної соціально-екологічної політики повинні розглядатись лише як передпрограмний або концептуальний документ, що лише визначає основні напрямки і стратегію діяльності у сфері безпеки життєдіяльності населення регіону. Спираючись на теоретико-методологічні положення, конструктивну спрямованість і прикладні підходи до вирішення існуючих соціально-екологічних проблем, реалізація соціально-екологічної політики вимагає подальшої розробки регіональної і місцевих програм забезпечення соціально-екологічної безпеки життєдіяльності населення, в яких власне і повинні бути розроблені алгоритми, запропоновані механізми і розглянуті інструменти реалізації основних положень соціально-екологічної політики.

Література

1. ДСТУ 2156-93. Безпечність промислових підприємств. Терміни та визначення. - К.: Держстандарт України, 1994. - 36 с.

2. ДСТУ ISO 14011-97. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім середовищем. - К.: Держстандарт України, 2004. - 36 с

3. Питання соціоекології: Матеріали Першої Всеукраїнської конференції «Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології» (Львів, 7-11 жовтня 1996р.) - Львів: ВНТЛ, 1996. - Т.1. - 232 с.; Т.2. - 240 с.

4. Стан навколишнього природного середовища в Тернопільській області у 2001 році. - Державне управління екологічної безпеки у Тернопільській області. - 2002 р.

Размещено на Allbest.ru