Ухвалений Верховною Радою закон “Про природно-заповідний фонд України", ряд указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України по реалізації цього закону є основоположними керівними документами по збереженню природного вигляду країни, її біорізноманіття і охороні навколишнього середовища. В цих документах насамперед мова йде про збереження унікального природного ландшафту, біологічних співтовариств і рідкісних і зникаючих видів флори і фауни [1]. Створення природно-заповідного фонду передбачає збереження екосистем, які репрезентативно відображали б різноманіття природних зон і природних умов України. У той же час природно-заповідний фонд є важливою державною мірою по запобіганню деградаційного процесу в природних системах, інтенсивність якого пов'язана з техногенним освоєнням нових природних територій. У здійсненні цієї програми першорядне значення мають ті території, які або повністю зберегли свій первозданний природний вигляд, або трохи трансформовані під впливом різних антропогенних чинників. У той же час в промислово-індустріальних регіонах майже не збереглися природні території, техногенних, агрогенних і рекреаційних чинників, які спричинили значну зміну в початковому вигляді ландшафту і екосистем. Так, в Центрально-степовому промисловому регіоні збереглися непорушені природні території всього 0,3 % площі. На іншій території екосистеми або модифіковані (81,5%) трансформувалися - 18,2 % [2].

У екологічній обстановці, що створилася почався і інтенсивно розвивається процес збідніння біорізноманіття. Так, видове різноманіття тваринного населення збідніло на 5 % і понад 31 % видів тваринних стали рідкісними і зникаючими [3]. У степових екосистемах 24,5%, в лугових - 18,5 %, у водно-болотяних - 8,5 %, у водних - 6,5 % видів рослин стали рідкими і зникаючими [4]. Збідніння біорізноманіття в свою чергу ослабляє в функціональному плані стан екосистем і прискорює процес їх деградації [5]. У зв'язку з цим проблема охорони природи в індустріальних регіонах повинна вирішуватися двома шляхами - зміною технології і її удосконалення за щадячим способом здобичі і переробки мінеральних ресурсів з одного боку і збереженням і відновленням біорізноманіття в складній екологічній обстановці - з іншого. Тільки органічне поєднання цих двох шляхів дозволить створити екологічно стійку систему природокористування і екологічно стійкий розвиток навколишнього середовища. Для комплексного розв'язання цих питань необхідно провести широкі роботи по збереженню екосистем, що збереглися і по відновленню екосистем в трансформованих екосистемах, в яких почався процес створення вторинної біоти. Шлях до цього вказує сама природа, її знову створюючий біопотенціал, коли на відпрацьованих гірничими розробками землях спонтанно утворюються і інтенсивно формуються вторинні екологічні системи модифікованого типу.

Приклади утворення і інтенсивного розвитку вторинних екологічних систем на відпрацьованих після гірничих робіт землях можна бачити марганцевих (Нікопольский район), залізорудних (Криворізький район) і глиняних (Покровський район) розробках. Спонтанно створені і розвинуті повторні екосистеми вимагають з боку людини, головним чином, організації належної охорони. Це можливо тільки на основі створення різного рангу заповідно-охоронних територій - заповідників місцевого і державного значення на відпрацьованих землях з помітними процесами відновлення біоти.

Масштаби цих робіт і необхідність резервації дільниць території з інтенсивними процесами відновлення повторних екологічних систем повинні стати в Україні, а особливо в її індустріальних регіонах, близьких до кризових, основоположними. На сьогодні такі відпрацьовані землі зайняті відвалами і хвостосховищами, і становлять більше 180 тис. га [6].

Для запобігання у подальшому накопиченню відходів і значному скороченню відходів гірничої промисловості, що нагромадилися, Українською екологічною Асоціацією “Зеленій світ" - “Друзі землі" України розроблена широка програма шляхів екологічно стійкого використання ресурсів в Україні з проблемою накопичення промислових відходів [6], яка передбачає, в основному, технологічний аспект проблем. Її реалізація буде важливою основою оздоровлення навколишнього середовища. Але, на жаль, її втілення в життя пов'язане з ще неопрацьованими багатьма технологіями і витратою великої кількості часу (декілька десятків років). А розв'язання проблеми по оптимізації навколишнього середовища потрібно вже сьогодні. Тому процес реалізації вказаної програми необхідно поєднувати із заходами по підтримці біоекологічного потенціалу природних сил, напряму на основі гомеостаза на відновлення природних систем в техногенному ландшафті.

На багатьох відпрацьованих гірничими розробками землях при видобутку мінеральних ресурсів при умові їх нетоксичності або малотоксичності відходів, виникають відновні процеси за відтворенням повторних біогеоценозів. Це значною мірою пов'язано з середоутворюючою діяльністю фіто - і зоокомпонентів. Як показали дослідження, направлені на вивчення функціональної ролі тваринного населення в різних екосистемах, середоутворююча діяльність зоокомпонентів сприяє багатьом біогеоценотичним процесам - посиленню міграцій хімічних елементів і з'єднань, розсоленню і зменшенню кислотності ґрунтів, збільшенню інтенсифікації гумусоутворення, зменшенню твердості і щільності грунтового покриву, збільшенню міри зволоження і аерації ґрунтового субстрата, стабілізації температурного режиму і активізацій біологічної активності ґрунтів. Все це зумовлює відновлення найскладніших консортивних зв'язків, утворення процесів самоочистки її від токсичних з'єднань, відновлення біоекологічного потенціалу і посилення екологічної стійкості окремих блоків і всієї системи загалом [7,8,9,10,11,12,13,14].

Середоутворююча сила вияву функціональної діяльності біоти, є тією основою, на якій утворяться початкові фази і етапи становлення вихідних позицій для природної інтродукції піонерної рослинності, що беруть участь у створенні вторинних екосистем і в яких мешкає багато видів тварин.

Для прискорення процесів екосистемного відтворення в техногенному ландшафті і, тим більше в техногенному оточенні, необхідна направлена діяльність з боку людини, необхідно передбачити - охорону таких територій, на яких відбувається інтродукція активних середоутворень. Такий підхід буде сприяти оптимізації навколишнього середовища вже в цей час, а з розв'язанням проблем технологій по використанню запасів відпрацьованої сировини для повторного її видобутку і використання для різних народногосподарських цілей можна буде повернутися до експлуатації зарезервованих територій, які не будуть посилювати кризову екологічну ситуацію на всьому відрізку часу, а навпаки її не допускати. Тому організація таких заповідників буде значним стратегічним кроком в загальному ареалі охорони природи і природокористування з урахуванням рівня технологічних можливостей.

У цей час вже створено один такий заповідник державного і один заповідник місцевого значення. На місці марганцевих розробок в околицях м. Орджонікідзе Нікопольського району Дніпропетровської області, з включенням в нього для прискорення процесу відновлення повторних екосистем, малотрансформованих і рекультивованих дільниць, утворений державний заповідник “Богданівський" площею 1387 га. На місці чисельних розробок Просяновського родовища Покровського району Дніпропетровської області створений заповідник місцевого значення “Вершина", загальною площею 48,4 га. Створення вказаних заповідників свідчить про правильність вибраного шляху. У цей час проводиться дослідження по виявленню можливості і обґрунтуванню необхідності організації таких нових охоронних територій на відпрацьованих землях залізорудними розробками в Кріворіжському басейні: ВАТ “Інгулецкий ГЗК", ВАТ “Центральний ГЗК", ВАТ Північний ГЗК" та руднику “Суха Балка". Створення заповідників буде значною мірою сприяти оздоровленню кризових екологічних обставин в Криворіжському басейні.

Як приклад необхідності організації такого типу заповідників приводимо окремі дані з екологічного обгрунтуванню організації державного заповідника “Богданівський", який може служити практичним прикладом по використанню відпрацьованих гірничими розробками земель в природоохоронних цілях, за своєю цінністю рівна рекультивації, яка коштує дорого.

У умовах високої антропогенної навантаженності екосистеми прагнуть на основі законів екологічної рівноваги виявити вагомі функції по відновленню як біорізноманіття, так і самих систем. Цей шлях оновлення починається від відновлення простих біологічних зв'язків, поступовий розвиток яких приводить до утворення вторинних модифікованих екологічних систем. Це, як правило, відбувається в тих випадках, коли при техногенних трансформаціях первинних систем в основі початкових стадій відновлення знаходяться нетоксичні або малотоксичі породи, вийняті при гірничих розробках, які створюють стартові позиції по розвитку вторинної біоти. Прикладом цьому може служити Никопольско-Марганцевий басейн, зокрема землі, порушені відкритими гірничими роботами.

Питання відновлення порушених земель гірничими розробками шляхом рекультивації ставилося ще в 60-х роках.

На сьогодні відновлені землі ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК" складають біля 80 % від порушених, а рекультивовані землі, в основному, передаються колишнім землевласникам. Роботи по відновленню порушених земель на ВАТ “Орджонікідзевський ГЗК", служили прикладом не тільки для інших гірничорудних підприємств України, але і інших країн світу. Однак, на Богданівському кар'єрі комбінату склалося так, що роботи по рекультивації земель не були своєчасно розпочаті. Кар'єр введений в експлуатацію в 1959 році, а відновлення земель в повному обсязі почалося після 1976 року, коли було дозволено ці роботи виконувати за рахунок підприємств.

В зв'язку з цим на сьогодні більше як 30 % порушених земель Богданівського кар'єру являють собою несплановані відвали у вигляді сопкових териконів різної конфігурації.

У створених нових техногенних і екологічних умовах почався інтенсивний процес формування вторинної біоти. На різних дільницях цей процес відбувається в різний проміжок (період) часу - від 2 до 24 років і досяг різного рівня організації вторинної екосистеми - від початкових до сформованих стадій. У результаті утворився мозаїчний ландшафт вторинних екосистем різного типу, де велику роль у розвитку вторинної біоти відіграють несплановані дільниці, оскільки їх горбистий ландшафтний профіль створює важливі захисні умови для багатьох видів тваринних угрупувань.

Сформовані вторині екосистеми в умовах Нікопольського району в посушливому степовому (польовому) ландшафті самі були відправними точками у відновленні і поширенні фауни. Все це свідчить про необхідність збереження комплексу як залишкових природних систем в місцях видобутку марганцю, так і нових сформованих систем.

Заповідник знаходиться в степовій зоні України і відноситься до правобережного центрального степу, що межує з південним степом. По геоботанічній структурі - являє собою початковий лугово-ковиловий степ, сформований на чорноземах.

Територія відноситься до південного посушливого району з величиною гідротермального коефіцієнта - 0,8.

Середньорічна температура повітря 8,8 ^0С. У середньому за рік випадає до 400 мм осадків, але розподіл нерівномірний.

Середньодекадна кількість опадів становить 7-20 мм, максимальна в червні-липні (17-20 мм). До несприятливих погодних чинників відноситься те, що в цей час зливовий характер опадів чергується з тривалим бездощовим періодом, з проявом засухи (вогкість до 30 %).

Рельєф місцевості до розробки родовища являв собою вододіл зі слабопохилими і похилими схилами крутизною до 5⁰, направлених до долини р. Солона.

Після розробки і проведення на окремих ділянках рекультивації, ландшафт став різноманітним від горбистого до відносно рівнинного.

У геоструктурному відношенні територія заповідника знаходиться в районі зчленування Українського кристалічного щиту і північного крила Причорноморської впадини.

У геологічній будові беруть участь комплекс кристалічних порід докембрія, кора їх вивітрювання, рихлі відкладення третинного і четвертинного віку.

Кристалічні породи представлені амфіболітами, сланцями і гранітами, кора вивітрювання складена різнокольоровими каолінами.

Третинні відкладення на родовищі представлене червоно-бурими, мергелістими, пісчанистими, вуглистими глинами, пісками і вапняками-ракушняками. Всі ці породи перекриті четвертинними суглинками.

Загальна потужність розкривних порід в межах кар'єрного поля змінюється від 42,1 м до 78,2 м, середня - 60,5 м.

Рудний пласт має незначне загальне падіння з півночі на південь.

У покрівлі пласту майже повсюдно залягають зеленувато-сірі глини і тільки в окремих місцях - піски.

Потужність рудного пласту коливається від 0,5 до 3,6 м. Середня потужність в межах кар'єрного поля - 2,17 м.

Середній вміст марганцю в межах кар'єрного поля з урахуванням зубоження становить 23,38 %.

Всі породи, що складають родовище до кристалічного масиву відносяться до рихлих грунтів, з коефіцієнтом міцності до 1 (по шкалі проф. Протод'яконова).

Відкладення верхньої частини четвертинных порід практично не засолене. Їх сухий залишок становить 0,082-0,096 %, а загальний склад водорозчинних солей - 2,66 мг на 100 г абсолютно сухого грунту. З глибиною вміст солей зростає. Сухий залишок водного витягу становить 0,68-1,07 %. Переважають хлориди і сульфіди.

Територія по широтно-зональному положенню знаходиться в межах підзони південних (типчаково-ковилових) степів степової зони, а з точки зору геоботанічного районування відноситься до Приазовсько-Причорноморської підпровінції Причорноморської (понтичної) степової провінції Евроазіатської степової зони.

Зональними грунтами є південні чорноземи на льосах і льосовидних суглинках.

На території можна виділити прирічну, найменше змінену частину з прибережно-водними, водними і луговими біогеоценозами, дільниці лісової рекультивації і сплановані і не сплановані відпрацьовані землі на місці кар'єрів.

На вказаних дільницях (крім останніх двох) відновлені екосистеми по схемі початкових умов. На місці конкретних кар'єрних розробок утворилися нові повторні природні екосистеми на основі сил гомеостазу навколишнього середовища, що відтворюється.

Велика частина території кар'єру, де рекультивація перебувала у вирівнюванні поверхні і нанесенні на неї шару льосовидних суглинків і з 1974 р. по теперішній час залишена для спонтанного формування рослинного покриву і біоценозу загалом, на цей час являє собою унікальну і своєрідну територію рідколісся з лоху, що виникли природним шляхом внаслідок орнітохорії (поширення сім'я птахами). Такі оригінальні рідколісся в поєднанні з особливими умовами які більше ніде не зустрічаються, є в своєму роді унікальними і заслуговують всебічного вивчення і охорони.

Деревостій сильно розріджений, деревця лоху або частіше чагарниковообразні його особи висотою до 4 м з діаметром стовбура до 12 см, що мають вік від 2-15 років, стоять один від одного на 4-20 м (замкнутість насаджень 0,2-0,3). На поверхні грунту утворилося мертве покривало товщиною 1-3 см з листя лоху і відмерлих трав. У травостої панують мятлик вузьколистний (проективне покриття 45 %), а також такі рослини як полин гіркий (покриття 5 %), анізанта покрівельна (2 %), деревій звичайний (1 %), ікотник сірий (1%), підмаренник чіпкий (2 %), вейник наземний (3 %), кульбаба лікарська (5 %), коров?як тараканій (1 %), пастуша сумка (1 %), люцерна хмелевидна (2 %), шавлія ефіопська (1 %), латук татарський (2 %), вушанка волжська (1 %), донник лікарський (3 %), льнянка дроколистна (1 %), глуха кропива стеблеоб?ємна (5 %), костенець зонтичний (2 %). А також зустрічаються одинокі види рослин: вайда польова, лагозерис палестинский, молочай лозовидний, резеда жовта, тонконіг гребінчастий, пирій повзучий, перловник транссільвантський, ковила Лессінга, чистець прямий, тростина південна і інші (всього 48 видів).

Судячи по багатій флорі, яка формується на даних площах, можна зробити висновок про те, що в майбутньому тут сформуються біогеоценози близькі по структурі до степових, зональних, але не аналогічні їм. Моніторингові дослідження дозволять після організації тут оригінального заповідника в деталях вивчати етапи цього процесу.

Території, що не зазнали рекультивації, так звана “гірська частина" заповідника, як показали обстеження, досить швидко заселяються рослинами-піонерами, особливо на малотоксичних розкривних породах, а токсичні для рослин породи, як відмічено в проектній документації по Богданівському кар'єру, тут перемішані у відвалах з нетоксичними і малотоксичними, тому жорсткість середовища мешкання для рослин пом'якшується. Крім того, під дією атмосферних опадів, температурних впливів верхні шари відвалів поступово розсоляться і заселяться відповідними видами флори. Такими піонерними видами на свіжих (4-х літніх) відвалах є: щавель кінський, анізанта покрівельна, гулявник Лезелієв, крестовник весняний, горлюха ястребинковидна, кульбаба пустинна, тростина південна, льнянка дроколистна, латук компасний, чортополох акантовиднимй, будяк звичайний, мятлик вузьколистний, в?язель строкатий, рижок дрібноквітковий, жовтовушник розкидистий, підмаренник чіпкий, чина бульбоносна, ярутка пронозенолистна, циклахена дурнишниколистна, дурнишник каліфор-нійский і інші.

Рослинність незальосених ділянок на старих 15-20 літніх відвалах в загальних рисах відображає різні стадії демутації (відновлення) зональної степової рослинності.

На більшості площ цих старих відвалів рослинність відповідає стадії довгокореневих-рихлодернинних-короткокореневих рослин (пирійно-луговом'ятликова стадія). На більш свіжих відвалах (5-10-літніх) рослинність відповідає в основному бур'янистій стадії демутації.

Своєрідність цього процесу складається у відносному зубожінні видового складу рослин через обмежене надходження сюди діаспори ззовні, зокрема цілого ряду степових видів.

У зв'язку з тим, що на більш старих відвалах кількість видів, що поселяється значно зростає, можна судити про поступове поліпшення на них екологічних умов. Цю динаміку більш детально можна буде визначити при спеціальних моніторингових дослідженнях в майбутньому.

На даний час на території відмічено зростання 152 видів голонасіньових і квіткових рослин, в тому числі 11 видів деревних і чагарникових, що входять до складу лісонасаджень. При вивченні флори можна виділити два основних флористичних ядра: перше пов'язане із зональною водно-болотяною рослинністю, що слабо змінюється з просуванням з півночі на південь, друге флористичне ядро пов'язане із зональною степовою рослинністю, флора якого змінена як в кількісному (велика кількість, проективне покриття, зустріч видів), так і в якісному (кількість видів) відношенні. Проте набір типових степових видів тут досить повний, в тому числі відмічені червонокнижкові види України (ковила). Процес відновлення (демутації) рослинності тут уповільнений, в зв'язку з трудністю надходження сюди діаспор степових рослин, а також із зміною екологічних умов.

На вказаній території утворилася різноманітна палітра екологічних систем: водно-болотяні (модифіковані руслові, водосховища, техногенні озера на глибоких ділянках кар'єру); відкритий ландшафт (залишкові і модифіковані лугові системи, рекультивовані агроценози, сплановані рівнинні ділянки на відвальних породах, пагориста частина відвальних порід, що нагадують сопкові екосистеми); лісових (створення на основі рекультивації шахтних відвалів акацієвих і соснових насаджень і спонтанно сформованих на спланованих і не спланованих ділянках лохових асоціацій різного віку) і екосистем байрачного типу з високими обривистими спадами на місцях виїмки порід в прикордонних ділянках з непорушеними польовими системами.

Утворення вказаних екосистем і різних стадій їх формування на техногенному ландшафті, в більшій мірі є зоогенними і виникли на основі зооохоронної функції зооценоза. Утворений ландшафт і екосистеми створили позитивні екологічні умови для формування різноманітного фауністичного комплексу. Прискорений і позитивний процес формування фауністичних комплексів був зумовлений появою значних кормових угідь, відповідних умов для репродукції і захисних умов. Це привело до створення більш значної фауністичної різноманітності, чим в початкових польових і агроценозних системах.

У зоогеографічному відношенні район, що обстежується відноситься до Дунайсько-Дніпровського району Чорноморсько-Азовської провінції степового округу. Початкова фауна, в основному, представлена степовими екологічними комплексами. Територія знаходиться в зональному степовому оточенні з близько поширеними луговими водно-болотяними системами. Створення ділянок лісової рекультивації, і формування лісових лохових асоціацій, створили умови для формування лісогігрофільнопольового комплексу. У процесі формування зооценозу на невеликій території (1000 га) утворилося серед степу і агроценозів ядро лісогігрофільного комплексу, до складу якого увійшли як представники широкорозповсюджених європейських видів, так і південних, середноземноморських і східних елементів фауни.

При дефіциті лісових екосистем в регіоні, створення різного типу лісових асоціацій (рекультивованих і повторно сформованих), створили сприятливі умови для розвитку значного видового біорізноманіття зооти. На вторинних екосистемах виявлено до 580 видів безхребетних з перевагою антомофауни (лускокрилі, твердокрилі, двухкрилі). Серед хребетних тварин зафіксовано 130 видів, в тому числі 18 видів риб (ядро: карась золотий, верховодка, вівсянка, окунь річковий, бичок-пучик, бичок-пісковик), по 4 види земноводних і плазунів (жаба озерна, жаба зелена, жерлянка червонобрюха, часночниця звичайна, ящірка прудка, степова гадюка, звичайний вуж, водяний вуж), 91 вид птахів (серед водно-болотяного комплексу ядром орнітофауни є: чомга, чапля сіра, кваква, лисуха, крячка, червоноголовий нирок, озерна чайка; серед птахів відкритого і чагарникового комплексу ядром є: куріпка сіра, фазан, жайворонок польовий, кам?янка звичайна; серед лісових птахів: звичайний боривітер, в?яхирь, дрімлюга звичайна, зозуля, ворона сіра, сорока, дрізд чорний, зорянка, синиця велика, славка садова, сіра мухоловка, зеленушка і інш.; серед синантропів - горобець домовий і польовий, сільська ластівка; 13 видів ссавців, домінантами яких є: польові і лісові миші, сіра польовка, заєць-русак, лисиця, косуля.

Формування фауністичних комплексів залишкових природних польових, водно-болотяних та лугових систем сталося за рахунок аборігенних видів. Формування фауністичних комплексів на вторинних лісових екосистемах відбувалося за рахунок проникнення лісових видів з південних лісових насаджень (Херсонська, Миколаївська області), і з лісових масивів (штучних і плавневих, що збереглися - дніпровських і малих рік).

У чисельному відношенні найбільш заселеними різними хребетними тваринами є прибережні лохові формування з чисельністю до 120,7 осіб/га, потім лугові нагірні формування - до 89,5 осіб/га і акацієві насадження - 68,6 осіб/га. У водно-болотяних екосистемах найбільш заселені зарослі макрофітами мілководні ділянки (до 82 осіб/га).

Найбільш характерною особливістю є значна чисельність цінних відносно промислових видів таких як: фазан, куріпка сіра, заєць-русак, косуля. Чисельність косулі складає до 40 голів на 1000 га, що відповідає високому європейському рівню. Зафіксовано до 10 зайців на 100 га і дуже значна кількість фазана (в різних системах від 0,7 до 6,5 осіб/га).

Ця територія може бути головним джерелом оновлення природного середовища загалом по всьому району.

Залишковий природний ландшафт в оточенні модифікованих агроценозних систем, техногенного ландшафту почали грати значну роль в створенні місць як притулків для багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин України і Європи, до них відносяться наступні види:

Безхребетні: медична п'явка (в природних і модифікованих штучних водно-болотяних системах з великими чагарниками макрофітів), бабка-дозорець імператор, вусань земляний хрестоносець, махаон, подалірій, поліксена, голуб'янка мелеарг, бражник мертва голова, джміль пластинчатозубий. Всі вказані види комах в більшості зустрічаються в лохових формуваннях різного віку і в різних місцезнаходженнях і найчастіше зустрічаються на рівнинних і горбистих лохняках.

Хребетні тварини у великій кількості зустрічаються: гадюка степова східна (узлісся, лохові різні формування, придолинні луки), канюк степовий (в акацієвих насадженнях і в прибережних лохняках), боривітер степовий (гніздиться в гніздах сорок і воронів, а також в норах обривистих ярів). Особливо багато зустрічається, при полюванні, їх на узліссях і молодих лохняках),

Крім цих видів зустрічаються види, внесені в різні Європейські червоні списки. Велика і мала білі чаплі, мала випь, лунь луговий, лунь болотяний, боривітер звичайний, кобчик, кваква, крячок чорний, крячок білокрилий, в?яхирь, дрімлюга і багато інших видів, занесених в список рідкісних і зникаючих видів Придніпров?я.

Таким чином, відтворені повторні екосистеми в поєднанні із збереженими природними представляють значний інтерес як з метою їх охорони, так і з метою подальшої оптимізації оновлення розвитку вторинних екосистем.

Рослинне покривало заповідника, і особливо ранішеназвані рідколісся з лоху, відіграють велику фітомеліоративну протиерозійну (ґрунтозахисну) роль, перешкоджає дефляції (видуванню) ґрунтового покриву, сприяє гумусовідтворенню, збагаченню ґрунту азотом внаслідок симбіоза лоху з бульбовими бактеріями.

Територія, що розглядається має велике наукове значення як полігон для моніторингових досліджень, для вивчення становлення і динаміки розвитку рослинного покриву і біоти загалом в своєрідних умовах техногенного ландшафту на нетоксичних і малотоксичних для більшості рослин гірничих породах і грунтового покриву.

У практичному відношенні весь сучасний рослинний покрив території є джерелом різної сировини (лікарської, харчової, кормової, медоносної,і пергоносної, дубильної, декоративної та іншої). Загалом це - резерват цінних тварин, забезпечених кормовою базою, територія і акваторії придатні для рекреаційного використання, для організації учбово-пізнавальної роботи і екологічного виховання молоді і населення загалом.

У рідколіссях з лоха вузьколистного, що займають великі площі в заповіднику необхідно рекомендувати щорічне одноразове (одноденне) випасання і прогон великої рогатої худоби, для запобігання накопиченню на поверхні ґрунту шару колдана (залишків рослин, що не розклалися). Це забезпечить нормальний розвиток травостою, типового для степової рослинності з високою видовою насиченістю і врожайністю.

У місцях появи небезпечних бур'янів (амброзії, ценхруса малоквіткового, дурнишників, циклахени та інших провести хімічну обробку цих бур'янів за допомогою гербіцидів типу 2,4-Д, атразина та інш.

Наукове значення і загальна цінність об'єкту визначається наступним:

1. Збереження рідкісних видів тваринних, які є об'єктом Червоної книги України і Європейських червоних книг, а також регіональних рідкісних видів.

2. Резервація промислових видів (фазан, заєць-русак, косуля). Ця територія може грати роль джерела в поширенні і збагаченні флори і фауни.

3. Унікальність спонтанно створених вторинних екосистем, яка є прикладом самовідновлення природних біотичних сил. Вторинні системи, що виникли, повинні служити об'єктом наукового дослідження відроджуючих процесів повторного формування біоти для подальшого обгрунтування розробки штучних повторних екологічних систем, і цілеспрямованого використання природних ресурсів з мінімальними екологічними втратами без значних економічних витрат.

4. Організація загальнодержавного заповідника в значній мірі буде сприяти розширенню заповідників Придніпров'я, яких в цей час недостатньо (всього 0,5 %) і особливо розширення заповідної території в Нікопольському районі, де нині нараховується усього лише один пам'ятник з об'єктом в 3,7 га. У той же час Нікопольський район має велике техногенне напруження від промислових підприємств і сільськогосподарського впливу. Заповідник буде загалом сприяти оптимізації навколишнього середовища району і м. Орджонікідзе зокрема.

Заповідний природний об'єкт буде представляти багатофункціональну систему. Найважливішими функціями заповідника, що планується є:

1. Природоохоронне. У основі їх лежить відновлення і збереження природного середовища на порушених землях з типовим для лісостепової зони геофондом рослин і тварин, відновлення популяцій рідкісних і цінних тварин, вплив заповідного об'єкту на прилеглі екосистеми.

2. Культурно-освітні. Заповідник повинен стати культурно-освітнім центром по збереженню природної спадщини регіону, екологічному і естетичному вихованню населення по пропаганді ідей охорони і раціонального використання повторних екосистем. Показати можливість створення ландшафтних заповідних зон.

3. Науково-дослідні. Задача ландшафтного заповідника “Богданівський" як наукової установи укладається в організації біогеоценологічних досліджень по вивченню природного ходу процесів у повторних екосистемах, виявлення впливу інших чинників на відновлення природних флори і фауни у повторних екосистемах, ведення екологічного моніторингу, розробка методів охорони і відновлення рослинного і тваринного світу на порушених гірничими розробками землях, експериментальних роботах по розведенню і інтродукції рідкісних тварин, що зникли.

Створений загальнодержавний ландшафтний заповідник “Богданівський" являється унікальною спонтанно створеною повторною екосистемою з самовідновленою природною біотою. Вона впливає позитивним чином на формування екології на нових відпрацьованих землях. На вказаній території ведення гірничих розробок закінчується. Відбувається і буде продовжуватися самовідновлення природи. У зв'язку з цим доцільно і необхідно розробити спеціальний проект по продовженню формування державного ландшафтного заповідника, в якому передбачити певні роботи по формуванню ландшафту і заселення окремими видами флори і фауни в найближчі роки і на перспективу.

Таким чином, організація заповідно-охоронних територій на відпрацьованих гірничими розробками землях, є найважливішим практичним заходом, як по оздоровленню справжнього навколишнього середовища, так і стратегічною основою у відновленні природних екосистем на майбутніх відпрацьованих землях. Поєднання заходів по створенню екологічного використання ресурсів на основі діючих і нових технологій, що розробляються, - це сучасна стратегія створення стійкого розвитку індустріальних регіонів.

Бібліографічні посилання