Місце екологічної проблематики в еволюції теорій суспільного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 504.03/504.06

А.О. Олексюк Луцький державний технічний університет, м. Луцьк

At different stages of social development, specific conceptions and theories of anthropogenic nature management have been formulated. But most approaches to cracking of arising environmental problems were of insufficient efficiency, which had brought to the hazard of total environmental crisis. Now, the concept of sustainable development of each region of the country is the most optimum way to overcome the critical situation.

Кінець ХХ ст. ознаменувався значним загостренням екологічних проблем в Україні та, власне, і в усьому світі. Антропогенне навантаження на природне середовище загрожує екологічною катастрофою. Людство наблизилося до тієї межі, коли з одного боку існує реальна небезпека виснаження природних ресурсів, а з іншого боку, відходи, які повертаються у біосферу вже не можуть бути утилізовані природними екосистемами в попередніх об'ємах. Така ситуація є наслідком діяльності людини протягом багатьох століть.

Взаємодія людини і навколишнього середовища бере свій початок від найдавніших часів і історія цього взаємозв'язку така ж довга як і історія людства. Варто уточнити, однак, що протягом останнього століття завдано набагато більше шкоди природі, ніж за весь минулий до цього період часу. Хоча і у прадавні часи, коли людина ще займалася лише риболовлею та полюванням, і екосистеми могли самостійно відновлюватися, закладався фундамент до панування людства над природою та поступової деградації навколишнього середовища під тиском незворотної шкоди, завданої представниками роду homo sapiens. Мається на увазі полювання з підпалами, яке знищувало субтропічні ліси та савани і викликало перетворення на пустелі величезних територій [1ст.51]. З удосконаленням знарядь мисливства та риболовлі, з'явилася можливість полювання на величезних тварин, наприклад таких як мамонти, що в свою чергу призвело до їх зникнення та значної несприятливої зміни флори і фауни. З появою землеробства та скотарства, так званої першої технологічної революції, тиск людини на природу значно посилився. Все більші території залучалися в господарський оборот (завдяки зростанню потреби у продуктах харчування і як наслідок розораності земель), що ставало причиною знищення лісів, деградації грунтів.

Найпростіші форми господарювання, які здавалося б не несуть у собі значної загрози навколишньому середовищу, а за ступенем впливу навіть не йдуть у порівняння з сучасними методами, призвели до заболочування субарктичних, колись лісистих територій; до остепнення та перетворення на пустелі земель в зонах з теплішим, ніж у помірній зоні кліматом. Вже тоді спостерігалася значна ерозія грунтів в північній півкулі, результатом чого стало замулення старого гирла Дніпра і поява нового. Перша екологічна катастрофа, відома людству, була 2 тис. років до н.е., коли внаслідок засолення зрошуваних земель, а отже неможливості землеробства, загинула цивілізація шумер в Нижній Месопотамії. [2ст.90] З розвитком людства вдосконалювалися знаряддя праці, засоби виробництва, а значить і ускладнювалися його стосунки з оточуючим світом. Кожне відкриття, винахід, так само як і суспільний устрій, вносили свої корективи у взаємозв'язок людина - природа, і вони, у більшості, носили негативне для останньої спрямування. А винайдення парової машини та розвиток мануфактури і взагалі поклали край такому етапу розвитку, коли екосистеми були здатні відновлюватись самоcтійно. Спочатку небагаточисельні тоді машини виготовлялися вручну, але потроху мануфактура почала не справлятися з всезростаючим попитом, і тоді було здійснено перехід на виробництво машин за допомогою машин, що ознаменувало завершення так званої промислової революції. Англія стала першою країною, де вдалося різко збільшити об'єми та характер виробництва, завдяки переходу від ремесельного до машинного виробництва. Вже тоді, у період зародження машинної індустрії люди повинні були зрозуміти, що повинні самі піклуватися про збереження асиміляційного потенціалу навколишнього середовища. Загалом, кожен крок на шляху людства до індустріалізації відсував назад можливість гармонійного співіснування суспільства і природи. Однак на цьому етапі розвитку суспільства, який можна назвати доіндустріальним етапом, екологічні проблеми ще не відчувалися так гостро, а носили скоріше локальний характер.

В другій половині ХХ ст., а точніше після другої світової війни, людство вступило в нову фазу свого існування, коли потенційна могутність створених ним засобів впливу на середовище існування стала на одну вісь з могутніми силами природи. [2ст.90] Ця фаза спричинена науково-технічною революцією, яка поклала початок індустріальному суспільству. За 80 років з початку ХХ ст. з надр землі добуто більше корисних копалин, ніж за всю історію цивілізації, при цьому більше половини залізної руди, 2/3 нафти, природного газу було видобуто протягом 1960-1980 р.р.[2] На цей період припадає і розквіт атомної енергетики, створення нових матеріалів, космічної техніки. Після другої світової війни економіка розвинутих країн відзначалася найвищими темпами зростання виробництва, на основі об'єднання зусиль науки та технологічного, технічного прогресу, а відповідно і значним зростанням антропогенного навантаження на природу. Виникають і перші теорії модернізації, які розглядаються як перехід від феодальної, аграрної економіки до промислової, міської.[3ст.124] Сутністю ранніх теорій модернізації визнавали модернізацію самої людини, тоді як у пізніших теоріях акцент змістився на модернізацію економічних і похідних індустріалізації соціальних змінах. Теорії модернізації орієнтуються на техніко-економічне зростання, що є одночасно і основним джерелом і показником модернізації. Що стосується екологічної проблематики, то в теоріях модернізації вона розглядалася не власне як проблема, а лише опосередковано, в якості критерію використовувався ступінь панування суспільства над природою та створення засобів, якими воно забезпечується. Тобто теоретики модернізації визначали різницю між можливостями людини поширювати свій контроль над природою, до і під час модернізації.

Концепція індустріального суспільства виникла на межі 50 - 60 р.р., дещо пізніше ранніх теорій модернізації. [3ст.128,132;4] Вона формувалася на спільній з ними основі - стрімкого техніко-економічного зростання, впевненості в майбутньому, ідеології успіху, принциповій простоті суспільного процесу. Дещо пізніше в характеристиках індустріального суспільства почала висуватися проблема культури, суспільних відносин. В цілому можна сказати що індустріальні теорії знаходяться поза екологічною проблематикою, хоча певний фундамент для формування пізніших, екологоорієнтованих теорій тут уже почав закладатись, оскільки теоретиками індустріалізації розглядається положення людини у середовищі її існування, хоча і технічному середовищі, людина розглядається як центр системи „суспільство-середовище” [3ст.132].

Загалом і теорії модернізації, і теорії індустріального суспільства можна віднести до техногенного типу економічного розвитку, який характеризується як природоруйнівний тип, що базується на повному ігноруванні екологічних обмежень розвитку. Якщо відштовхуватись від поділу природних ресурсів на відновні та невідновні, то даний тип розвитку можна охарактеризувати як такий, що, по-перше, швидко вичерпує невідновні види ресурсів, а, по-друге, експлуатація відновних видів ресурсів здійснюється такими темпами, які не співпадають з можливостями їх відновлення. Крім того, даний тип розвитку характеризується тим, що нівелюється значення кількості відходів, шкідливих викидів та інше, які повертаються у природне середовище, а також їх вплив на біосферу та саму людину.

Ще однією моделлю техногенного типу розвитку є концепція фронтальної економіки [5ст.30;6ст.20], яка також характеризується тим, що:

1. Природні ресурси і екологічні системи приймаються невичерпними.

2. Масштаби ресурсів, що споживаються не співставляються ні з рівнем їх запасів, ні з можливостями їх відновлення.

3. Екологічні обмеження економічного розвитку до уваги не приймаються, тоді як факторами що лімітують виробництво є праця і капітал.

Крім того, важливою ознакою фронтальної економіки є визнання ринку єдиним регулюючим механізмом економічного розвитку, а тому зменшення запасів будь-який природних ресурсів можна компенсувати підвищенням цін на них.

Однак уже в 60-70-х р.р. почала відчуватися кризовість як даного типу суспільної організації, так і типу мислення, стосунків з оточуючим світом та і взагалі радикальна зміна характеру сучасного суспільства. В цей період стало зрозумілим значне зростання ролі науки, загострення та аналіз екологічних проблем, соціальні наслідки індустріалізму. Так початок 70-х р.р. прийнято вважати початком нової епохи постіндустріального суспільства, визначальним фактором є абсолютизація ролі теоретичного знання. Вже саме на цьому етапі стає можливим виділення цікавих нам екологоорієнтованих теорій розвитку [5ст.32;6ст.21]. Серед них, однією з найбільш радикальних та безкомпромісних є концепція екотопії, яка виходить з того, що розвиток нових технологій призведе до нових складніших екологічних проблем. Прихильники цієї концепції досить часто вимагали дуже кардинальних змін у суспільному, політичному та економічному житті конкретних держав. Зокрема, пропонувалося закриття окремих підприємств, припинення функціонування цілих галузей промисловості, використання лише нешкідливих, простих технологій. Одним з принципів цієї теорії є повернення до природи, надання переваги сільськогосподарському типу господарювання. Серед найважливіших недоліків даної концепції можна назвати прихильність до крайніх мір у стабілізації екологічної ситуації, вимоги до згортання масштабів ринкової економіки, консервації природних ресурсів, безкомпромісність рішень, що в кінцевому випадку може привести людство до значного погіршення якості життя, а то і до повернення в доіндустріальне суспільство.

Концепції охорони навколишнього середовища виникли під впливом кризового загострення екологічної ситуації 60-70-х р.р., що досить наглядно спростувало переконання про те, що навколишнє середовище є настільки самоорганізованою та саморегульованою системою, що може незалежно від людини і її діяльності забезпечувати умови її проживання. Дана концепція базується на:

1. Стягненні плати за забруднення навколишнього природного середовища.

2. Розвитку виробництва на основі чистих технологій.

3. Встановленні цін на ресурси.

4. Врахуванні засобів на охорону навколишнього середовища при розгортанні нових виробництв.

5. Встановленні гранично допустимих концентрацій забруднень.

Отже дана концепція містить суттєві елементи механізму управління виробничо-господарською діяльністю, необхідні для певної стабілізації екологічної ситуації що склалася на даному етапі. Крім того, в цій концепції, навколишнє середовище виступає важливим чинником економіки. Однак, вона містить і ряд не менш суттєвих недоліків, які значно зменшують ефективність її впровадження. Серед них можна виділити те, при розробці гранично допустимих концентрацій забруднень виходять не з необхідності збереження рівноваги у навколишньому середовищі та можливості утилізації екосистемами відходів природним шляхом, а з технічних потреб виробництва та можливостей очисних технологій, а отже проблема накопичення відходів у навколишньому середовищі та їх впливу на організм людини в рамках даної концепції залишається невирішеною. Крім того, встановлення ціни на ресурси не вирішує проблеми їх обмеженості та вичерпності, оскільки це не сприяє раціоналізації використання ресурсів, а лише компенсує його втрату, не враховуючи можливості до відновлення. Не враховується високий ступінь ризику поступової екотоксикації людської популяції, можливостей адаптації до цього людського організму, подальше зростання рівня захворюваності та смертності населення, вичерпання запасів природних ресурсів, наслідком чого цілком може стати екологічна катастрофа та поступова загибель людської цивілізації. Прагнення до максимального нарощення виробництва, активного впровадження досягнень НТП з метою якомога ширшого задоволення всезростаючих потреб людства без зважування наслідків такого впровадження, говорять про те, що першопричиною всіх вищеперелічених заходів є те, що забруднення навколишнього середовища та виснаження природних ресурсів заважають подальшому розвитку економіки, та завдають шкоди людині, а отже можна говорити лише про антропоцентричний підхід до вирішення екологічних проблем.

Найбільш сучасною та актуальною в науковій думці, на даний час, є концепція сталого розвитку, яка виходить за рамки вирішення суто екологічної проблематики. Сталий розвиток передбачає кардинально новий тип розвитку та функціонування цивілізації, що передбачає радикальну зміну не лише природоохоронних та природозберігаючих, а і економічних, соціальних та культурних пріоритетів суспільства.

Термін „сталий розвиток”, як загальноприйнято його називати, походить від англійського словосполучення „sustainable development”, що в перекладі означає підтримуючий, тривалий, стійкий, сталий, неперервний розвиток.

Увага до цього поняття була привернута у 1987 році завдяки доповіді „Наше спільне майбутнє”, яка була зроблена Комісією ООН по навколишньому середовищу і розвитку, очолюваною прем'єр-мінісиром Швеції пані Г. Брундтланд.

Сталий розвиток визначається як розвиток, що дозволяє на довготерміновій основі забезпечити стабільний економічний ріст, не викликаючи деградаційних змін у природному середовищі, при цьому передбачаючи його і для майбутніх поколінь.

Другим кроком у цьому напрямку була конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, де була прийнята програма „Порядок денний на 21 століття” та ряд інших документів, які містять принципи та конкретні рекомендації по вирішенню соціально-економічних проблем в ключі завдання збереження навколишнього середовища та наявного природно-ресурсного потенціалу екосистем.

Наступні кроки: Конференція „Ріо+5” 1997 , та „РІО+10” 2002 року підтвердили серйозність намірів світової громадськості рухатися у напрямку збалансованого соціально-економічно-екологічного розвитку. Даний тип розвитку, який на нашу думку є найбільшим оптимальним для досягнення екологічної безпеки і чи не єдиною можливістю збереження людства від екологічної катастрофи, та і взагалі його виживання, базується на задоволенні наступних вимог [7ст.10]:

1. Темпи і масштаби споживання відновних природних ресурсів не повинні перевищувати природних можливостей їх відновлення.

2. Об'єми відходів виробничої та іншої діяльності людини не повинні перевищувати асиміляційний потенціал біосфери.

3. Утилізація невідновних ресурсів можлива лише в тих межах, які компенсуються відповідним зростанням споживання відновного природно-ресурсного потенціалу.

4. Оптимальною стратегією діяльності, яка торкається навколишнього середовища, буде та, яка задовольнятиме інтереси як сучасного, так і майбутніх поколінь.

5. При плануванні виробничо-господарської діяльності враховується не лише економічний ефект, а і соціальні та екологічні наслідки його впровадження.

Основними постулатами, та відмінністю від інших екологоорієнтованих концепцій суспільного розвитку є :

1. Визнання наближення людства до межі асиміляційної ємності біосфери та загрози загибелі усього живого на планеті Земля.

2. Визнання та прийняття відповідальності за основні масштаби забруднення біосфери розвинутими країнами та необхідності раціоналізації споживання ресурсів ними.

3. Визнання прав майбутніх поколінь у безпечному середовищі існування та доступі до природно-ресурсного потенціалу як мінімум на рівні сучасних поколінь.

4. Так звані „антиростові тенденції ” [7ст.10], що полягають у зміщенні пріоритетів від кількісного нарощення об'єму товарів та послуг, що неминуче обернеться виснаженням природно-ресурсного потенціалу та зростанням забруднення біосфери, до якісного урізноманітнення життя. В рамках даної концепції, на нашу думку, стає можливою зміна пріоритетів суспільного розвитку у напрямку стабілізації екологічної ситуації, покращення якості життя та досягнення збалансування економічних та екологічних інтересів конкретних держав та суспільства в цілому.

Аналіз основних характеристик концепцій суспільного розвитку на різних етапах функціонування суспільства приведено в таблиці 1.

антропогенний природокористування екологічний криза

Таблиця 1 - Основні характеристики концепцій суспільного розвитку на різних етапах функціонування суспільства

Таким чином, можна сказати, що на різних етапах розвитку суспільства, які характеризувалися різними рівнями залучення природних ресурсів у господарський оборот та ступенями забруднення навколишнього середовища, формувалися різні концепції та теорії суспільного розвитку та природокористування, які по різному підходили до розгляду та вирішення екологічних проблем. Звичайно, багато з них мають певні позитивні моменти, які варто використати в якості базових положень при розробці подальшої концепції розвитку нашого суспільства та нашої держави. Однак більшість з них або підходить поверхнево до вирішення екологічних проблем суспільства на кожному конкретному етапі його розвитку, або методи та засоби, які використовуються, є неадекватними до ситуації та не забезпечують вирішення наявних проблем, наслідком чого і є той жахливий стан навколишнього природного середовища та природно-ресурсного потенціалу, який спостерігається на даний час в більшості країн світу та загрожує існуванню усього живого на нашій планеті. Найбільш оптимальним варіантом виходу із цієї ситуації автором вважається концепція сталого розвитку, яка по суті загалом змінює пріоритети розвитку суспільства та спрямовує мислення сучасної людини у русло досягнення екологічно безпечного середовища існування з одночасним підвищенням якості життя, враховуючи при цьому аналогічні можливості для майбутніх поколінь.

Перелік посилань

1. До концепції розв'язання ресурсно-екологічної проблеми в Україні/В.Щербак, Економіка України.-ст.51-54.

2. Хотунцев Ю.Л. Экология и экологическая безопасность: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: Издательский центр “Академия”, 2002. - 480 с.

3. Кравченко И.И. Экологическая проблема в современных теориях общественного развития. - М.: “Наука”, 1982.

5. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Логос, 2000. - 304 с.

6. Папенов К. В. Экономика и природопользование.- М.: Изд-во МГУ, 1997. - 240 с.

7. Бобылев С.Н., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользования: Учебное пособие. - М.: ТЕИС, 1997.-272 с.

8. Дрейер О.К., Лось В.А. Экология и устойчивое развитие: Учебное пособие.- М.: Изд-во УРАО, 1997.-224 с.

Размещено на Allbest.ru