Міждисциплінарні гуманітарно-природничі дослідження у сучасній науковій парадигмі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 002. 2 (477)

ННДІУВІ

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ГУМАНІТАРНО-ПРИРОДНИЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ ПАРАДИГМІ УКРАЇНИ

Тетяна Присяжна

На початку третього тисячоліття екологічні та гуманітарні проблеми постають особливо гостро у зв'язку із загрозою глобальної екологічної катастрофи та реальною втратою людством свого природного середовища існування. «На порозі нового тисячоліття природа із тла, на якому розгорталася світова історія, перетворилася на активно діючий персонаж історії. Вже стало очевидним, що суб'єкту планетарних дій дозволено далеко не все» [28, 4]. Тому природознавство (у гранично широкому його розумінні) стає ареною міждисциплінарних досліджень, нерозривно пов'язаних із творенням людиною «другої природи».

Конкретно-історичні умови життя у певних біогеографічних умовах лишають відбиток у підсвідомому людини й етносу загалом та українського зокрема. Протягом тривалого часу під впливом природного довкілля формуються регіональні особливості мови, етичні й естетичні цінності, специфічне світовідчуття й світоуявлення. Все це акумулюється в етнічній пам'яті й виявляє себе у вигляді національних культурних форм та ментальних закладин певного етносу або груп етносів на певній території. Проте сучасні глобалізаційні процеси, стираючи кордони національного і узагальнюючи досвід монокультур, викликають не лише позитивні зміни. Природне і соціо- природне довкілля втрачає регіональні особливості, руйнуються взаємозв'язки у системі «Людина - Природа». Тому актуальним є всебічне дослідження і філософське осмислення взаємовідносин етносів певної території із природним довкіллям цієї території.

Завданням даної статті є висвітлення сучасних природничо-гуманітарних досліджень в українському науковому просторі; виявлення особливостей вітчизняної екологічно-гуманітарної проблематики, що є актуальною для пост- некласичного типу раціональності, і можливостей використання цих розробок для побудови екобезпечного майбутнього України.

Протягом тривалого часу етнічні спільноти певної території напрацьовують чітку, гнучку, випробувану досвідом модель взаємозв'язків або саморегулюючу систему життя, яка в більшості випадків здатна відновлювати життє- прийнятне середовище і синхронізувати внутрішні процеси із зовнішніми - за- гальнопланетарними. Космополітичне культурне середовище створює універсальні взаємовідносини людини і природного довкілля, прийнятні для більшості, проте в деяких випадках негативні для невеликих територій і груп населення. Як приклад - меліораційні заходи на території Українського Полісся в кінці минулого століття. Осушені болота вивільнили багато площ для повноцінного розвитку лісових біоценозів, а особливо для господарської діяльності людини. Проте болотні ценози не поступово, як це передбачено законами природи, а досить стрімко перетворювалися на сільськогосподарські, лісові або лісо-лукові. Ґрунти, підземні води, бактеріальний склад повітря, флора і фауна також зазнавали різких змін. Отже, руйнація регіональних природних умов невеликих територій за задумом людини в цілому сприяла її господарській діяльності (тепер уже відомо, що на короткий строк) і негативно позначилась на системі «природне довкілля певного етносу - етнос (народ)» на всі майбутні часи. Осушені болота позбавляли живлення дрібні водойми, які, відповідно, не могли наповнювати більш важливі водні артерії цієї території. Змінений склад флори залишив населення без фітонцидів, що відповідали за імунітет живого. Це призвело до поширення нетипових для даного регіону хвороб (як у людини, так і у тварин). Кардинальні зміни незначних територій запустили незворотні процеси у загальній системі національного природного довкілля. В Україні ці процеси в першу чергу пов'язані із територіями навколо Чорнобильської АЕС. Значних руйнувань зазнала культура й ментальність поліщуків, втягнувши у зміни всі групи українського етносу. Тож філософське осмислення взаємовідносин людини із власним природним довкіллям на регіональному рівні досить актуальне для вивчення сучасних виявів глобалізації.

Нині у соціумі спостерігається прискорення загальних соціальних, економічних та політичних процесів. Превалює культ агресивно-активної особистості, здатної швидко адаптовува- тися, мислити творчо і незалежно. Лишаються поза увагою більшість історичних надбань людства і етнічний досвід багатьох народів. Так, в українців культ дерева, незайманої Природи, що уособлював підсвідомий зв'язок з родом через пошанування рослин і тварин, втрачає свою актуальність для підростаючих поколінь. Зелені свята, свято Купала стають атрибутами оригінальних суспільних заходів, де не дотримуються традиції, а порушений порядок і зміст обрядодій не чинить потрібної психологічної дії. Замість символів взаємоузгодженого існування людини, роду, народу із природним і соціальним оточенням превалює культ героя-одинака із суперздіб- ностями, що привнесений культурою індустріально розвинених країн. Там, де зв'язок із природним довкіллям зруйнований урбаністичною культурою, такий індивідуалізм і егоцентризм гостро ставить проблему виживання. Тож не гурт, не громада, що спирається на досвід попередніх поколінь і найталановитіших представників сучасності, не раціонально мислячі індивіди, а особистості з превалюючим агресивним індивідуалізмом і непорушним природним інстинктом «вижити» будують свої відносини із природним довкіллям з позиції сили відповідно (якщо не фізичної, то інтелектуальної). У тому є прояв гіперкультури, що об'єднує екзистенційні прояви індивідуумів і акумулює досвід виживання за рахунок слабшого або повільнішого за своїм розвитком. Це шлях перетворення природного довкілля у власне людське - соціоприродне. Суттєвою різницею між соціоприродним і природним довкіллям є залежність усього живого від людської діяльності: виведені види рослин і тварин не виживуть без людського піклування, хвороби долаються за допомогою напівсинтетичних речовин, створених людиною, а не природним середовищем (процес апробації в природних умовах триває тисячоліття, тоді як людина спромоглася клонувати живі організми протягом одного-двох десятків років).

Філософія постмодерну дає можливість поєднати індивідуальні (а у загальнопланетарному масштабі - етнічні і національні) вітакультуральні форми через полілог, коеволюційні відносини, взаємозбагачення і рівноправні стосунки. У світовому науковому просторі вже давно ведуться досить різноманітні дослідження гуманітарно- екологічного спрямування: концепція ноосфери (В.Вернадський, П.Тейяр де Шарден, М. Холодний) як нова еволюційна стадія розвитку біосфери і людського суспільства, етика життя А.Швейцера та етика Землі О.Леопольда, глибинна екологія А.Наесса, гіпотеза Геї Дж. Левлока та парадигма спільносвіту К.Мейер- Абіха, концепт «екологічного несвідомого» Т.Розака, концепції меж зростання та збалансованого (сталого) розвитку, концепція коеволюції М.Моїсеєва, принцип відповідальності Г.Йонаса та принцип надії Е.Блоха, екофілософія як практична філософія Б.Нортона, екологічний прагматизм (інвайронменталізм), екологічний фемінізм, біорегіоналізм, соціальна екологія, екомарксизм та ін. Більшість філософських розмислів спрямована на перегляд сутності принципів антропоцентризму й соціоцентризму на користь холізму, біоцентризму, екоцентризму, природоцентризму.

Питанням екологічно-гуманітарної проблематики у вітчизняній філософській думці приділяють увагу Л. Сидоренко (розглядає гуманітарні аспекти сучасної біології та екології, що постають у зв'язку з людиновимірністю їх об'єктів) [16, 17], В. Лук'янець (шукає шляхи взаєморозуміння природничої й гуманітарної наукових галузей), О. Кравченко (веде дослідження в науковому полі сучасної космофізики і герменевтики), Л. Озадовська (аналізує роль науки й релігії у розв'язанні екологічних проблем) [12, 13] та багато ін.

Останнім часом у природничо-гуманітарному просторі набувають особливої ваги проблеми, пов'язані з гло- балізаційними процесами. У цьому проблемному полі ведуть дослідження українські вчені: А. Толстоухов [28] і М. Кисельов [6] (аналізують екологічні проблеми в контексті глобалізації), М. Дробноход (доводить пріоритет стійкого екологічно безпечного розвитку для України) [4], Т.Гардашук (досліджує феномен екологізму, приділяючи особливу увагу співвідношенню глобального й локального та сучасній екоосвіті) [2], К. Зарубицький (піднімає екоетичні проблеми, аргументуючи необхідність узгодження трьох автономних вимірів діяльності (когнітивної, прагматичної та експресивної) із моральною компонентою), Є. Вишняк (аналізує біотехно- логічну стратегію вирішення глобальних проблем людства) та ін. Аналіз опублікованих результатів досліджень з даної проблематики підводить до висновку, що, незважаючи на їхню різноманітність і масштабність, еколого-гуманітарні проблеми зростають і набирають загрозливих форм, порушуючи рівновагу у системі «Людина - Природа».

Українські вчені долучаються до вивчення як локальних національних проблем, так і загальнолюдських. Виходячи з того, що космополітичне культурне середовище створює універсальні взаємовідносини людини й природного довкілля, прийнятні для більшості, проте в деяких випадках згубні для окремих територій, вітчизняні науковці звертають особливу увагу на вивчення локальних соціоприродних систем та національних особливостей взаємовідносин у системі «Людина - Природа».

Природничий напрям міждисциплінарних досліджень у сучасній науковій парадигмі України поєднує дослідження природного довкілля української території з етноісторичними й соціокультур- ними процесами в Україні та світі. Його змістовим наповненням є дослідження своєрідних взаємовідносин населення української території із власним природним довкіллям, філософське узагальнення взаємовпливу людини і Природи на психічному (ментальні закладини етносу), фізичному (антропологічні особливості), творчо-перетворювальному (господарсько-мистецька діяльність) рівнях. На нашу думку, «вивчення природних джерел розвитку та становлення українського етносу, його психоет- нічних настанов, еколого-адаптаційних особливостей, а також синтезу світосприйняття, богорозуміння, моральних, правових, етичних норм традиційного українського права та суспільного устрою, творчих культурних і природо- та етно-естетичних засад українського народу» [22] сприятиме подоланню негативних проявів глобалізації та пошуку шляхів відновлення рівноваги в системі «Людина - Природа» на регіональному рівні (в межах України).

Наукові дослідження українських філософів [10, 21] у природничо-гуманітарному проблемному полі підтверджують, що стан природного довкілля тієї чи іншої території великою мірою залежить від способу життя й господарювання його етносів. «Етноси шляхом «спроб і помилок» відшукують оптимальні варіанти природокористування, завдяки чому аборигенні етноси на своїй автохтонній території знаходяться, як правило, у стійких відносинах із довкіллям. У минулі часи було вироблено блискучі зразки гармонійного природокористування та закріплено їх у структурі ментальності, обрядовості, навіть релігійності українців» [10, 472]. Ю.Липа у своїх працях наголошував на унікальності зв'язку українців із власною землею, аналізував суспільно-правові відносини і морально-етичні настанови українського народу, що протягом тисячоліть складалися на природному терені України [11]. Також цивілізаційний розвиток української території тісно пов'язаний із чисельністю народонаселення, агротех- нологіями, суспільно-політичним ладом та світоглядними уявленнями [1].

Своєрідність взаємовідносин людини й Природи в Україні досліджувалась, зокрема, В. Крисаченком та О. Мостя- євим [10, 8], які запропонували розглядати формування ставлення людини до Природи в Україні через систему традицій, звичаїв, що складають основу «екологічної культури» народу. Дослідники в царині українознавства стверджують, що «екологічна культура українського етносу розвивалась у напрямі від землеробської культури до техногенної. Її розвиток ішов від природоцентричних поглядів язичників через теоцентрич- ні засади християнства й антропоцен- тричне ставлення до природи в період існування України в складі тоталітарної держави до виникнення нової природо- центричної екологічної етики» [27, 13]. На думку вітчизняних учених, «...за увесь історичний час, відколи людність мешкає в Україні, тобто принаймні кілька тисяч років, десь аж до XVIII ст., ми практично не знаємо випадків значних екологічних катастроф, якими так рясніє історія багатьох інших етносів» [10, 472].

Як зазначає Л. Сидоренко [18], «...в історії культури українського етносу присутній як загальноцивілізаційний вплив, що спричиняється дією світоглядних засад Європейської культури у ставленні людини до Природи, так і діють специфічні - внутрішньокуль- турні - засади ставлення українського етносу до Природи». Так, починаючи з часів розвитку землеробства на українській території, ставлення до Природи в українського етносу не лише утилітарне, а й духовно-естетичне.

Особливості землеробського способу буття і «землеробська свідомість» витворили неповторні образи: земля-мати і син-хлібороб. Внутрішньодуховна залежність людини від Природи проявилася у більш споглядальному, ніж активному, ставленні до Світу, що, відповідно, породжувало орієнтацію на збереження і відновлення Природи, а не лише на її використання. Християнський світогляд привніс своє трактування взаємин людини і Природи, у якому людина - активне начало, а Природа - пасивне, проте в українській культурі присутнє з'єднання християнського з язичницьким. Українцям властиве одухотворення і обожнення самої Природи [5]. «Якщо західна філософська традиція, що втілена в історії Європейського суспільства, вилучає Природу і ставлення до неї зі сфери дії моральних категорій, то в культурі українського етносу навпаки - морально-етичні регулятиви відносяться до всього Світу, отже - і до Природи» [18].

Аналіз літературних джерел дає можливість стверджувати, що українська ментальність як специфічний спосіб світосприйняття традиційно розвивалася в екофільному спрямуванні [25]. Вона набувала змісту за умов орієнтації індивідуальної й суспільної свідомості на людину, націю, духовну культуру, загальнолюдські інтереси, морально- етичні та естетичні цінності. Екофільний контекст означених понять супроводить 'їх сутнісно зсередини, оскільки в українському етносі людина і способом життя, і соціокультурними орієнтаціями спрямована в природне довкілля, не зважати на яке просто неможливо [23]. Тому ми визначаємо екологічну культуру як своєрідний спосіб життя, в якому органічно поєднуються потреби, цінності та навички поведінки відповідно до екологічної дійсності.

Дослідник екологічної свідомості В.Скребець зазначав, що об'єктивним джерелом формування культури суспільства та етнічних ментальних рис є екологічна діяльність, яка безпосередньо впливає на усю духовно-практичну сферу людського буття [20].

Осмислення екологічного буття нації є нині дуже актуальним для України. Це важливо як для розвитку самосвідомості нації, так і для розв'язання еколого-гу- манітарних проблем. Серед досліджень, що торкаються цієї проблематики, заслуговує на увагу робота М. Кисельова і Ф. Канака «Національне буття серед екологічних реалій» [7], у якій застосовано комплексний підхід щодо висвітлення генези етносів залежно від природного довкілля. Автори відкидають «ландшафтну прикмету» стосовно сучасних етносів, яка, на їхню думку, є «здебільшого умовна і ненадійна». Йдеться про множину первинних, традиційних, пов'язаних з географічними умовами способів діяльності етносів у природному довкіллі, які в сучасному існуванні нації проявляються у трансформованому вигляді, але опосередковано зберігають спорідненість з певними ландшафтами. В екологічному сенсі значимим є те, що така спорідненість визначає певні етнокультурні способи природоставлен- ня і природокористування.

У царині історичних досліджень слід особливо виокремити працю М.Грушевського «Історія України-Ру- си» [3], в якій здійснено ґрунтовний історичний аналіз залежності розвитку української культури від природного довкілля на всіх етапах генези українського терену.

Взаємовплив людини і Природи має своє відображення і у людській психіці. Дослідник психоекології України В. Сніжко звертає увагу на взаємозалежність природного довкілля і психіки людини, яка формується під його безпосереднім впливом: «Геохімічний склад землі й води, мікробіологічний склад повітря формувався сотні мільйонів років, рослинні угруповання (фітоценози) в свою чергу формувались та переформовувались, створюючи найспри- ятливі умови для існування людності з оригінальною екологічною психікою та образним сприйняттям, які найбільш адаптовані саме до цього унікального природного довкілля» [24, 52].

Проблема взаємин «Людина-Приро- да» є трансдисциплінарною і висвітлена у різноманітних літературних джерелах як іноземного, так і вітчизняного походження. Вдалу спробу об'єднати різноманітні джерела інформації в системі «Людина - Природа» здійснив В. Кри- саченко. У його двотомнику «Людина і довкілля» проаналізовано взаємини людності на теренах України із власним природним довкіллям, що складалися протягом тисячоліть існування. Також він наводить неоціненні факти, інформація про які зберігається в пам'ятках світової і національної культури [15].

Етичні аспекти взаємостосунків людини з природним довкіллям можна розглядати як логічну складову в системі філософських досліджень єдності людини і Природи. Проблема етичного ставлення людини до Природи досить ґрунтовно розглянута у наукових дослідженнях різного спрямування: основу еволюційно-етичних досліджень взаємостосунків людини і Природи закладено у працях В. Вернадського, П.Тейяра де Шардена, М. Холодного та ін.; вивченню впливу релігійних норм, традицій і настанов на взаємовідносини людини з довкіллям присвячені праці Р.Алтфілда. Тенденції до екологічної переорієнтації етики виявляються в етичних концепціях А.Швейцера (вчення про шанобливе ставлення до життя), О.Леопольда (етика Землі), К. Ціолковського (космічна етика) та ін. Детальний аналіз різних філософсько-етичних аспектів взаємостосунків «людина - суспільство - Природа» знаходимо в працях таких сучасних українських вчених: І. Грабовська, Ф. Канак, М. Кисельов, В. Крисаченко, М. Хилько та ін.

Отже, українські дослідники, зосередивши увагу на практичному боці відновлення гармонії у стосунках «Людина - Природа», подають широкі аналітичні узагальнення генези світоглядних підвалин цих взаємин і аналізують практично-ціннісні орієнтири та шляхи побудови еко-майбутнього. глобалізаційний довкілля природний

Як зазначалося вище, національні особливості людності на певній території мають чітку, випробувану часом модель взаємозв'язків або саморегулюючу систему життя «Людина - Природа». Відомі вчені С. Капица, С. Курдюмов, Г. Малинецкий доводять, що чим більш стійкою є система, чим різноманітніші її елементи (живі організми, біоценози, екосистеми, з яких складається біосфера Землі) і зв'язки між ними, тим більшою є ймовірність того, що система (біосфера Землі) не піддасться остаточному (катастрофічному) руйнуванню з якої-небудь причини [19].

Філософська дискусія про взаємовідносини людини і природного довкілля триває вже давно. Філософія модерну не змогла подолати конфлікту між людиною і природним довкіллям через уявлення взаємостосунків в лінійному вимірі, тобто вважали, що людина - вершина розвитку Природи, інтелект призведе до гармонії у взаємостосунках із власним природним довкіллям, а обмеження споживання, відновлення втрачених ресурсів і видів флори та фауни здатне відновити біосферу Землі. Навіть вчення про біосферу В. Вернад- ського трактувалося як однолінійний процес перетворення біосфери у ноосферу («сферу розуму») [13].

Подолання модерністської стратегії осягнення Природи у науці кінця ХХ - початку ХХІ ст. відбувається за допомогою різних засобів сучасного нелінійного мислення (синергетики Синергетика досліджує процеси самоорганізації в системах різної природи й насамперед у живих. Під самоорганізацією розуміють процеси виникнення просторово-часових структур у складних нелінійних системах, що перебувають у системах, далеких від рівноваги, при досягненні ними особливих критичних точок - біфуркації., теорії катастроф, теорії дисипативних структур, екософії тощо). Таким чином, намагаються осягнути не лише Природу, а й саму антроп- ність, культуру, сферу людської екзистенції як найскладніші нелінійні структури. На думку дослідників сучасного природознавства, «ці структури розгортаються не в детерміністському світі (який еволюціонує лінійно до телеологічного зразкового стану - монопарадигмальної стабільності), а в нелінійному світі, де за рівних умов співіснують антропність і неантропність, дисипація і самоорганізація, стійкість і нестійкість, зворотність і незворотність, лінійність і нелінійність, позитивні і негативні зворотні зв'язки, ентропія і інформація, еволюційні і катастрофічні фази існування, хаос і найскладніші детерміністичні структури» [13, 7].

Наукові пошуки українських вчених щодо розв'язання проблем у взаєминах «Людина - Природа» дають нові підходи і шляхи подолання конфлікту. Традиційне розмежування суб'єкта і об'єкта наукового дослідження сучасне постмодерне наукове мислення відхиляє як недосконале, як таке, що частково враховує процес пізнання, взаємозв'язки і властивості в нелінійному процесі. Тому сучасні науковці, вивчаючи українську природу і українців, жорстко не відмежовують суб'єкт від об'єкта дослідження. І таке визнання принципового включення суб'єкта у структуру об'єкта, «внутрі- розташованість» суб'єкта в об'єкті кардинально змінюють гносеологічну ситуацію: формується новий тип наукової раціональності, яка визначає діалогічний характер наукового пізнання як творчої діяльності, відкидає функціонування абсолютної істини в науковому пізнанні навіть у вигляді ідеалу [13].

На противагу тому, що сучасні гло- балізаційні процеси уніфікують національні особливості, створюючи щось інтернаціональне на загальнолюдських принципах і цінностях, сучасні українські філософи В. Лук'янець і О. Соболь вважають: «Постмодернізм - це сходження до мультикультуральності, яка утворює собою своєрідне середовище вільного становлення, рівноправного співіснування, творчого суперництва самобутніх культур, а не горезвісний «плавильний котел», який переробляє їх на якусь єдину, наднаціональну «монокультуру», що панує над усіма субкультурами» [14, 227]. Близьким до цього є критика теорії глобалізації в сфері екології. Постмодернізм звертає увагу на значні розрізнення між природними умовами існування, своєрідними взаємовідносинами населення із власним природним довкіллям, що протягом тривалого часу склалися на певних територіях. Це є суттєвим фактором диференціації населення Землі.

Прикладом сучасних міждисциплінарних досліджень національного спрямування в природничо-гуманітарній галузі може слугувати природничий напрям наукового українознавства, який досліджувався в межах концентра «Україна - природа, екологія» В. Сніжком, В. Крисаченком, Г. Вороновою, М. Кононенком, М. Дробноходом, С. Кухарчук, І. Лавренчук, Т. Присяжною, Л. Отрошко, О. Сцібаном та ін.

Загалом гуманітарно-природничі дослідження в українській науковій парадигмі розглядають природне довкілля України у взаємозалежності з етноісторичними та соціокультурними процесами. Українські вчені, філософськи осмислюючи проблеми людського буття українців в ХХІ ст., застосовують постнекласичний тип наукової раціональності з його орієнтованістю на аксіологічні, етичні, світоглядні засади. Ці міждисциплінарні дослідження враховують, що культура як суто людський засіб адаптації людини до Світу і чинник перетворення біосфери в історичному процесі є унікальним засобом утвердження людини в довкіллі, проте культура знаходиться у дуалістично протилежній позиції до Природи [9, 10]. Міждисциплінарні дослідження дають змогу всебічно осягнути ці два феномени і сприяють глибшому розумінню сучасних проблем завдяки врахуванню багатьох чинників етногенезу українців.

Таким чином, об'єднання міждисциплінарних масивів знань здатне більш якісно осягнути проблемне поле дослідження, а отримані результати сприяють комплексному впливу на формування світоглядних орієнтирів особистості і суспільства загалом. Міждисциплінарні гуманітарно-природничі дослідження у сучасній науковій парадигмі України являють собою систему знань, поглядів, переконань про Україну і українську націю та відіграють надзвичайно впливову роль у розвитку духовності суспільства. Ці дослідження є важливою складовою новітніх гуманітарних розвідок і можуть стати корисними для побудови екобез- печного майбутнього України.

Література

1. Бегека А. Д. Україна: природа і людина (історичний аспект) / А. Д. Бегека. - К.: Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, 2001. - 259 с.

2. Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму / Т.В.Гардащук. - К.: ПАРА- ПАН, 2005. - 200 с.

3. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський [редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін.]. -- Т. 1. - К.: Наук. думка, 1994. - 736 с.

4. Дробноход М. І. Україна в контексті проблем апокаліптичного розвитку людства / М.І.Дробноход // Наукові записки АН ВШ України. - 2010. - Т. 10. - С. 5-21.

5. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / Іван Нечуй-Левицький. - К.: Обереги, 2003. - 144 с.

6. Кисельов М. М. Екологічні виміри глобалізації / М.М.Кисельов. - К.: ПАРАПАН, 2006. - 260 с.

7. Кисельов М. М. Національне буття серед екологічних реалій / М. М. Кисельов, Ф. М. Канак. - К.: Тандем, 2000. - 320 с.

8. Крисаченко В. С. Еколого-етнічна цілісність України: генеза, сутність, руйнування / В. С. Крисаченко // Ойкумена. - 1992. - № 1. - С. 4-14.

9. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: навч. посібник / В. С. Кри- саченко. - К.: Заповіт, 1996. - 352 с.

10. Крисаченко В.С. Україна: природа і люди / В. С. Крисаченко, О. І. Мостяєв. - К.: НІСД, 2002. - 623 с.

11. Липа Ю. Призначення України. - 2-ге вид. / Юрій Липа. - Нью-Йорк: Говерла, 1953. - 308 с.

12. Лук'янець В. С. Наука і гуманітарія. Взаємний вплив /В.С. Лук'янець, О. М. Кравченко, О. Я. Мороз, А. В. Беличенко, Л. В. Оза- довська // Природознавство і гуманітарія. Пошуки взаєморозуміння: [монографія]. - К.: ПАРАПАН, 2009. - 317 с.

13. Лук'янець В.С. Сучасне природознавство: когнітивний, світоглядний, культурно-історичний вимір / В. С. Лук'янець, О.М. Кравченко, В. Л. Храмова, Л. В. Озадов- ська, О. Я. Мороз. - К.: Наук. думка, 1995. - 272 с.

14. Лук'янець В.С. Філософський постмодерн / В.С.Лук'янець, О.М.Соболь. - К.: Абрис, 1998. - 352 с.

15. Людина і довкілля. Антологія: у 2 кн. - Кн. І: Природа і людність України в пам'ятках світової і національної культури [упоряд., автор вступ. розділів, біограф. довідок та коментарів В.С. Крисаченко]. - К.: Заповіт, 1995. - 432 с.; Людина і довкілля. Антологія: у 2 кн. - Кн. ІІ: Людина і довкілля в українській духовності [упоряд., автор вступ. розділів, біограф. довідок та коментарів В.С. Крисаченко]. - К.: Заповіт, 1995. - 432 с.

16. Сидоренко Л.І. Світоглядно-етичні засади біотехнологічної моделі природокористування / Л.Сидоренко // Філософські читання пам'яті Павла Копніна. - К., 1997. - С.92-98.

17. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ракурси: навч. посібник [Електронний ресурс]/ Л.І.Сидоренко. - К.: ПАРАПАН, 2002. - 126 с. - Режим доступу: http://www.philsci. univ.kiev.ua/biblio/Cidorenko/Cid-ekol.html

18. Синергетика и прогнозы будущего. - М.: Наука, 1997 (из статьи Андреева М.Д. «Геоэкология в современной парадигме нелинейного мышления» // Фундаментальные исследования. - 2009. - № 1. - С. 45-47).

19. Скребець В.О. Особливості екологічної свідомісті в умовах наслідків техногенної катастрофи: автореф. дис. ... док. психол. наук: 19.00.01 [Електронний ресурс] / В. О. Скребець; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2006. -- 32 с.

20. Сніжко Валерій. Ідеологія Терену / В.Сніжко. - К.: Софія А, 2004. - 178 с.

21. Сніжко В. Відділу природи та психології етносу - 10 років / В.В.Сніжко, Т.М. Присяжна // Українознавство. - 2010. - № 4. - С. 342-345.

22. Сніжко Валерій. Природний міт для українців. Книга І: Шлях / В.В.Сніжко. - К.: НДІУ, 2006. - 448 с.

23. Сніжко В.В. Психоекологічне довкілля України / В.В.Сніжко. - К., 2000. - 84 с.

24. Сцібан О. Українознавчі аспекти еко- фільного природокористування / О. Сці- бан // Українознавство. - 2012. - № 1. - 88-92.

25. Тагліна Ю.С. Екологічна культура українського етносу: ментальні джерела та техногенні перспективи: дис. ... канд. фі- лос. наук: 09.00.12 / Ю.С.Тагліна; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2005. - 177 с. - Бібліогр.: с. 162-177.

26. Тагліна Ю.С. Екологічна культура українського етносу: ментальні джерела та техногенні перспективи: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.12 / Ю.С.Тагліна; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Харків, 2005. - 21 с.

27. Толстоухов А. В. Глобалізація. Влада. Еко-майбутнє: моногр. / А.В.Толстоухов. - К.: Парапан, 2003. - 308 с.

28. Толстоухов А. В. Творення еко-май- бутнього в контексті глобалізації: проблеми керування та перспективи розвитку: дис. . док. філос. наук: 09.00.09 / А.В. Толстоухов; Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. - К., - 289 с.

29. Толстоухов А. В. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегем: моногр. / А.В.Толстоухов, М.І. Хилько. - К.: Знання України, 2001. - 333 с.

Анотація

У статті розглядаються актуальні дослідження в галузі «Людина - Природа». Наголошується на погіршенні екології, згубному впливі сучасних глобалізаційних процесів на окремі частини соціоприродного довкілля. На тлі міждисциплінарних гуманітарно-природничих наукових розвідок висвітлюється внесок вітчизняних дослідників у філософське осмислення взаємовідносин етнічної спільноти певної території з її природним довкіллям. Доводиться теза про те, що українознавчий аспект сучасного природознавства є важливою складовою новітніх гуманітарно-природничих досліджень у постмодерному науковому просторі. Обґрунтовується думка про можливість використання позитивного досвіду українського етносу у вирішенні еколого-гуманітарних проблем.

Ключові слова: Україна, український етнос, природне і соціоприродне довкілля, глобалі- заційні процеси, природничий напрям українознавчих досліджень, постмодерна наукова парадигма, постнекласичний тип наукової раціональності, нелінійне мислення, аксіологічні, етичні, світоглядні засади.

Ключевые слова: Украина, украинский этнос, окружающая природная и социоприродная среда, глобализационные процессы, естественное направление украиноведческих исследований, постмодерная научная парадигма, постнеклассический тип научной рациональности, нелинейное мышление, аксиологические, этические, мировоззренческие принципы.

Key words: Ukraine, Ukrainian ethnos, natural and socio-natural environment, processes of globalization, natural direction of Ukrainian studies researches, postmodern scientific paradigm, post- nonclassical type of scientific rationality, lateral thinking, ethic, ideological, axiological principles.

Размещено на Allbest.ru