Основи екології та екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ 1

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

1 Екологія як наука. Предмет та завдання екології

2 Історія розвитку екології як науки

3 Структура екології

4 Системний підхід в екології. Методи екологічних досліджень

5 Екологічна безпека як одна з основних складових національної безпеки

6 Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки

1 Екологія як наука. Предмет та завдання екології

екологія наука національна безпека

Термін «екологія» зобов'язаний своїм виникненням німецькому вченому Е. Геккелю у 1866-1868 рр. Він визначав частину біології, яка досліджувала взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем. Зараз цей напрямок прийнято називати «біоекологією», або «загальною екологією».

Буквальний переклад поняття «екологія» з давньогрецької мови означає «наука про дім», тобто наука про навколишнє середовище (довкілля) будь-якого об'єкту (елементів природи, суспільства, господарства та ін.).

Таким чином, предметом дослідження екології є вивчення процесів взаємодії між об'єктом дослідження і довкіллям його існування (причини виникнення цих процесів, їх механізм, наслідки дії, їх зворотний взаємозв'язок). У зв'язку з тим, що існує дуже багато об'єктів дослідження - біологічні, біогеографічні структури, людина, соціальні структури, господарство і його елементи, відповідно існує багато різноманітних «екологій».

Завдання екології мають такий же широкий спектр, як і різноманіття наукових напрямків з яких вона складається. Умовно можна виокремити такі узагальнюючі напрямки задач і завдань, які має вирішити екологічна наука:

- науковий: вивчення законів і закономірностей взаємодії суспільства і природи; розробка теоретико-методологічного і методичного апарату, з допомогою якого можна вирішувати конкретні практичні проблеми ліквідації негативних наслідків антропогенного впливу на природу;

- освітній: створення відповідного екологічного кругозору і екологічної свідомості, виховання екологічної етики і культури людини, надбання конкретних екологічних знань у сфері своєї майбутньої професійної діяльності;

- практичний (прикладний): збереження життя на Землі, вирішення глобальних екологічних проблем людства, розробка раціональних шляхів природокористування (у тому числі: в кожному напрямку діяльності людства - промисловості, сільському господарстві та інших галузях); розробка конкретних методів охорони природи і захисту людини від негативних антропогенних і природних явищ; пошук нових і удосконалення старих технологій, виробництво екологічно чистих товарів і продуктів, утилізація відходів; розробка методів контролю за станом навколишнього середовища, методів управління (у тому числі: прогнозування і планування) природозахисною діяльністю і т.п. Коло практичних завдань можна деталізувати їх практичною необхідністю.

2 Історія розвитку екології як науки

Історія розвитку екології, пов'язана з історією існування і розвитку суспільства. Перший етап (донауковий) охоплює найбільший період історії людства (приблизно до середини-кінця ХІХ століття). Первісна людина з її містично-інтуітивним підходом до вивчення світу і взаємозалежності природи і людини не мала серйозних наукових уявлень про екологічні процеси, але у своєї практичній діяльності, що була безпосередньо прив'язана до природних процесів, розуміла необхідність збереження і охорони найбільш цінних для її існування об'єктів. Так, виникли священні ліси, урочища, вводились табу на полювання за промисловими тваринами і рослинами і т. п.

У період існування наступних суспільних формацій (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) екологічні знання (вірніше окремі їх елементи) розвивались у рамках інших наук (філософії, географії, економіки, біології і т.п.). В практичній діяльності впроваджувались окремі напрямки заповідної справи: охорона мисливських, деяких значних лісових, земельних і пасовищних угідь, хоча негативний вплив людської діяльності на природу був вже відомий (сучасні науковці вважають, що загибель деяких великих цивілізації, наприклад, шумерської, еллінської та інших, були спричинені деградацією довкілля внаслідок нерозумної сільськогосподарської експлуатації).

Другий етап (з середини ХІХ століття до 50-х років ХХ століття) характеризується бурхливим розвитком біоекології та дослідженням глобальних географічних процесів. Значний внесок в розвиток екології зробили біологи: Е. Геккель (ввів поняття «екологія»), К. Мебіус (розробив вчення про біоценоз), В. Сукачов (сформулював поняття про біогеоценоз), А. Тенслі (розвив поняття про екосистему), географ О. Гумбольдт (обґрунтував принцип зворотного зв'язку у взаємодії людини і природи), Х. Берроуз (визначив географію, як «екологію людини»), В. Вернадський (автор вчення про біо- і ноосфери) та багато інших.

Практичний напрямок екології розвивався у сфері створення заповідних територій, заборон на використання і полювання рідкісних видів тварин. Розглядались також й окремі питання негативного природокористування.

У цілому цей період розвитку екології можна назвати «природоохоронним»: в основному формувались нові знання у природничих науках, але в той же час актуальним стало питання необхідності вирішення окремих регіональних і локальних проблем забруднення, зведення лісів, руйнування сільськогосподарських угідь і т.п.

Подальший розвиток цього напрямку (вже на ІІІ етапі) пов'язаний з іменами К. Тролля (вчення про «ландшафтну екологію»), В. Сочави (поняття про геоекологію) та іншими.

Третій етап почався після другої світової війни (точніше з 60-х - 70-х років) і дотепер.

Для нього характерний бурхливий розвиток різноманітних напрямів екологічної науки. Його основні риси:

- розвиток уявлення про глобальність природних і антропогенних процесів і неможливість вирішення екологічних проблем силами окремих країн (природні процеси не мають державних кордонів);

- пошук раціонального ресурсовикористання і зменшення рівнів забруднення, інших негативних впливів шляхом впровадження економічних методів регулювання природокористування, розробки нормативів і стандартів навколишнього середовища і гранично допустимих обсягів викидів забруднюючих речовин;

- бурхливий розвиток екотехнологій (ресурсозберігаючі, безвідходні, екологічно чисті та ін.), пошук альтернативних джерел енергії та інших ресурсів;

- розвиток екології людини (медичної екології та соціоекології) та її напрямків (урбоекології, етноекології та ін.), тобто гуманітаризація екологічної науки;

- формування регіональної і глобальної системи контролю за станом навколишнього середовища (моніторингу) з впровадженням найновіших інформаційних технологій;

- глобалізація екологічної наукової діяльності (формування мережі еталонів біосфери планети, наукові програми та їх реалізація з глобальних екологічних проблем, наприклад, дослідження світового океану, космосу, глобального клімату, Антарктиди та багато інших);

- спроби глобального регулювання (управління) природокористуванням і охорони довкілля (формування міжнародних інститутів екологічного напрямку діяльності, проведення міжнародних науково-практичних конференцій, прийняття глобальних стратегій розвитку людства з врахуванням екологічного аспекту, розробка міжнародного екологічного права) та інші.

Сучасний стан (початок нового четвертого етапу) розвитку екології характеризується, крім поглиблення вже наведених напрямків, також й специфічними рисами. Головні з них:

- інформаційний бум в розвитку екології;

- розвиток «геосистемного» (комплексного) напрямку вирішення соціально-економічних і екологічних проблем з використанням інформаційних технологічних систем на регіональному і глобальному рівнях ( ГІС-технології);

- бурхливий розвиток біотехнологій і генної інженерії (наслідки цього напрямку поки ще малопрогнозовані), що призводить до переходу від техногенного аспекту розвитку людства («техносфери») до біологізації науково-технічного прогресу («біотехносфера»);

- виникнення поняття про екологічну безпеку розвитку цивілізації і пошуку нових шляхів її досягнення, формування поняття про екополітику;

- проблеми міжнародного тероризму та інших конфліктів воєнного характеру в світі можливих негативних екологічних наслідків та ін.

3 Структура екології

Залежно від предмету дослідження в межах екології виділяють 4 основні розділи.

№	Предмет дослідження	Розділ екології
1	Взаємозв`язки організмів з	Екологія організмів - аутекологія
	навколишнім середовищем	(екологія рослин, тварин, мікроорганізмів, грибів чи їх
		систематичний підрозділів - екологія птахів, бобових, мохів,
		лишайників)
2	Взаємозв`зки популяцій з	Екологія популяцій - демекологія (екологія популяцій рослин,
	навколишнім середовищем	тварин, мікроорганізмів, людини)
3	Взаємозв`зки уруповань	Екологія угруповань - синекологія, біоценологія
	(біоценозів) з навколишнім	(різноманітні угруповання рослин, тварин, мікроорганізмів,
	середовищем	трофічні зв`язки між ними, симбіотичні, мутуалістичні
		відносини)
4	Взаємозв`зки екосистем з	Екологія екосистем - екосистемологія
	навколишнім середовищем	(екосистеми усіх розмірів і ступенів складності: пень, біосфера)

Структура екології постійно ускладнюється, поповнюючись найновішими науковими напрямками. Умовно всю екологію можна поділити на дві великі сфери:

- загальну (теоретичну, фундаментальну);

- прикладну (практичну).

До загальної екології належать:

- біоекологія (в біологічні науці її прийнято називати «загальною екологією»);

- геоекологія (географічна екологія: екологія довкіль - атмосфери, океану і т.п.; екологія природних зон (тундри, степу і т.п.), регіонів (високогір'я, крайньої півночі та інших географічних об'єктів);

- теоретична екологія - метаекологія (ця наука знаходиться у стадії становлення; по суті вона поки ще є конгломерат фундаментальних досліджень інших наук - географії, біології та ін.);

- інформаційна екологія (зовсім нова наука; визначити напрямки її майбутнього розвитку, крім геосистемного, поки що важко).

До прикладної (практичної) екології належать:

а) екологія людини:

- медична екологія (біологічні аспекти людини - медичні, психічні, географічні та

ін.);

- соціоекологія (екологія соціальних груп; екологічна демографія; екологія поселень, у тому числі: урбоекологія; рекреаційна екологія та ін.);

б) екологія господарства (природокористування):

- техноекологія: екологічні аспекти галузей господарства, використання природних ресурсів і т.п.;

- охорона природи (навколишнього середовища, довкілля): досліджує ті самі аспекти, як і природокористування, але природокористування методологічно побудовано на дослідженні в напрямку від господарства до природи, а охорона довкілля навпаки - від природи до господарства. Часто природокористування і охорону природи розглядають разом, як одну науку. Окремий напрямок охорони природи - заповідна справа;

- економіка природокористування та екологічний менеджмент: економічні методи регулювання природокористування і охорони природи;

- екологічний аудит: контроль і екологічна оцінка діяльності підприємств, вдосконалення регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості;

- екологічний маркетинг: управлінська діяльність у складі загального менеджменту підприємств, спрямована на вивчення та використання ринку екологічної продукції та послуг;

- екологічне право: юридичні (законодавчі) аспекти природокористування;

- екологічна стандартизація;

- управління природокористуванням і охороною довкілля: адміністративні методи природокористування; організація системи управління у сфері охорони довкілля; організація моніторингу, екологічної експертизи; організація екологічних аспектів діяльності окремих підприємств та організацій і т.п.;

- екологічний моніторинг: спостереження і оцінка стану навколишнього середовища;

- екологічне прогнозування: розробка прогнозів і програм розвитку регіонів, галузей та інших об'єктів, з точки зору, зменшення негативного впливу на навколишнє середовище;

- екологічна експертиза: запобігання негативного впливу нововведень.

в) радіаційна екологія: вивчає наслідки радіаційного забруднення й можливі наслідки експлуатації об'єктів, які використовують ядерну енергію і радіоактивні речовини;

г) екологія космосу: нова наука, яка досліджує забруднення найближчого космічного простору Землі, розробляє методи спостереження за станом довкілля в планетарному масштабі та інші.

Окрему позицію займають нові науки «екологія культури» і «філософська екологія», які тільки починають розвиватися і якими вони будуть поки ще важко визначити. Але ясно, що вони вивчають культурологічні і філософські аспекти існування системи «суспільство-природа».

Безумовно, що існує багато інших класифікацій структури екологічної науки. Екологія - наука, яка знаходиться на стику багатьох наукових напрямків. Вона тісно пов'язана з іншими науками. Але в цілому екологія співпрацює з блоками:

- природничих наук (біологія, географія, геологія, фізика, хімія, математика та ін.);

- суспільних наук (соціологія, економіка, управління та ін.);

- гуманітарних наук (філософія, історія, культура, психологія, етика і т.п.).

В житті суспільства екологія тільки почала визначати своє місце. У західному суспільстві (розвинені країни), де рівень розвитку цивілізації у цілому вищий, ніж у відсталих країнах, її роль набагато сильніша. Усі її напрями, практичне використання, екологічна культура населення розвинені краще. Держава приділяє більшу увагу щодо вирішення екологічних проблем; на їх розв'язання виділяються значні кошти. У вирішенні будь-яких соціально-економічних питань екологічним аспектам приділяється першочергова увага. Екологічний рух населення характеризується значним рівнем розвитку.

У відсталих країнах, або країнах з перехідною економікою розвитку екології як науки, вирішенню екологічних проблем приділяється значно менша увага. Неможливість виділення великих коштів стримує екологізацію діяльності суспільства. Домінує першочерговість вирішення найгостріших економічних і соціальних питань. Екологія, у широкому розумінні цього поняття, в цілому розвивається більш формально, ніж фактично, тобто частіше всього - за остаточним принципом. Слабо розвинене «екологічне мислення», у тому числі, й на державному рівні.

4 Системний підхід в екології. Методи екологічних досліджень

Методологічною основою екології як науки про екосистеми є системний підхід - підхід до природних комплексів як органічно цілісних. Екологія вивчає живі організми, популяції, біоценози та екосистеми. Все це біологічні системи.

Принцип системності - це загальнонауковий філософський принцип, в основі якого лежить поняття про систему. Один із засновників теорії систем Л. Берталанфі (1973) визначив систему як цілісну сукупність елементів, що знаходяться у взаємозв`язку так,що їхнє незалежне існування неможливе.

Системний підхід до вивчення екосистеми вимагає вирішення трьох основних завдань:

1) вивчення її складових частин і взаємодіючих з нею об'єктів оточуючого середовища;

2) встановлення структури екосистем, тобто сукупності внутрішніх зв'язків і стосунків, а також зв'язків між екосистемою і оточуючим середовищем;

3) знаходження характеру змін компонентів екосистеми і зв'язків між ними під дією зовнішніх чинників.

В зв'язку з тим, що екологія складається з багатьох напрямків досліджень, спектр наукових методів дослідження - найрізноманітніший. Серед них, слід виокремити:

- загальні методи: системний аналіз; методи формалізації, постановки гіпотез; емпіричний, порівняльний, історичний, метод експертних оцінок і т.п.;

- картографічний та інші графічні методи: найважливіші для визначення ступенів антропогенного впливу на навколишнє середовище у просторовому вимірі та для наочного його відображення;

- нормативні методи: найбільше значення має розробка нормативів і стандартів якості навколишнього середовища, викидів та інших негативних впливів;

- математичні методи: методи обробки статистичних даних (особливе значення мають в біоекології; в неї розвився окремий науковий напрямок - біометрія); методи математичного моделювання (найчастіше використовуються в моделюванні процесів забруднення повітря, ґрунтів, гідросфери, ерозійних процесів; у глобальному моделюванні природних процесів та ін.);

- інформаційні методи: найпоширеніші в дослідженнях геоінформаційних систем (ГІС-технології), у формуванні систем моніторингу, управління і т.п.;

- економічні методи: використовуються в економіці природокористування, екологічній експертизі;

- методи прогнозування: є головнішими в розробці територіальних комплексних програм охорони природи, в цільових комплексних програмах екологічного напрямку, в глобальних прогнозах розвитку людства з врахуванням екологічного аспекту та ін.;

- соціологічні методи: використовуються в соціоекології та багато інших.

Таким чином, головним напрямком розвитку сучасних прикладних аспектів екології є пошук більш надійних економічно ефективних, науково обґрунтованих методів вирішення конкретних завдань раціонального природокористування, охорони природи і забезпечення екологічної безпеки.

5 Екологічна безпека як одна з основних складових національної безпеки

Україна є однією з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. Станом на 2005 рік населення України становило 48 млн. осіб. За оцінкою Державної служби статистики України, станом на 1 жовтня 2016 року чисельність наявного населення України становила 42 635 097 осіб. На території України зосереджені величезні природні багатства, втім відсутність концептуальних підходів до забезпечення як національної безпеки в цілому, так і екологічної безпеки зокрема негативно позначились на рівні збереження та примноження природних ресурсів і багатств нашої країни.

Негативні наслідки аварії на Чорнобильській ABC, катастрофічне забруднення повітря, води та грунту, надмірна концентрація промисловості у певних регіонах, нераціональне природокористування, демографічна криза -- навіть і цей, далеко не повний перелік негативних чинників, створили реальну загрозу національній безпеці України в екологічній сфері.

Україна, що за часи соціальних потрясінь 30-40-х років втратила майже 15 мли людей, нині наближається до нової демографічної кризи. Останніми роками в Україні зростають відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-е місце за рівнем смертності всього населення. Звертають на себе увагу зміни в структурі хвороб за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами, як поліомієліт, дифтерит, малярія спостерігається зростання випадків захворювань, спричинених вживанням неякісної питної води та продуктів харчування, забрудненим повітрям (гепатит, легеневі, онкологічні хвороби).

Відтак проблема забезпечення національної безпеки в екологічній сфері набула в нашій державі безпрецедентної гостроти.

За весь період після другої світової війни проблема національної безпеки зводилася до:

- захисту своїх територій від зовнішніх посягань;

- оборони від впливу ідеологічних противників;

- розширення союзів і структур іноземної допомоги, що грунтувалися на балансі Схід - Захід;

- використання зброї, військових об'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;

- дипломатичних зусиль шодо обмеження гонки озброєнь.

Перегляд поняття «національної безпеки» відбулося внаслідок енергетичної кризи в 1973 році. В цей період сформували новий погляд на національну безпеку, де до воєнної безпеки був доданий ще й і економічний чинник, який згодом виокремився в нову складову національної безпеки - економічну безпеку.

Хоча дії країн ОПЕК (Організація країн - експортерів нафти (OPEC) The Organization of the Petroleum Exporting Countries) не завдали значного збитку США і їхнім союзникам, але економічний стан цих країн виявився під загрозою. Це висунуло на передній край національної безпеки уразливість, причиною якої могла стати залежність від природних ресурсів. Таким чином, виникло більш широке тлумачення терміну національної безпеки, характерним для якого був пріоритет зовнішньої загрози.

Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей, незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості, через припинення постачання необхідними ресурсами. Ще більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не тільки політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну.

Економічна безпека - це такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспйіьства, держави.

Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека - техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребувало створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та довкілля від антропогенних чинників.

Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В.Д. Писарєв справедливо зауважує, що першими, хто усвідомив необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення, були США. Проте, формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру, суть яких зводилася до доцільності розширення традиційного трактування поняття національної безпеки; до включення в дестабілізуючі чинники невійськових (екологічних) загроз та визначення відносного внеску екологічної складової.

Зрушення в бік розширеного тлумачення концепції національної безпеки відбулося в 1974 р. після опублікування генералом М. Тейлором публікації «Законні вимоги національної безпеки», де автор вперше зробив наголос на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері.

Через три роки Л. Браун в статті «Переглянути визначення національної безпеки» виділив серед найважливіших загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія грунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

У вісімдесяті роки американські політологи активно вивчали зв'язок між деградацією довкілля, вичерпанням природних ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються - з другого.

В 1984 р. в доповіді ЦРУ (Центральне розвідувальне управління) США «Населення, ресурси та політика в третьому світі» були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов'язані з вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

У 90-ті роки американські експерти, які оцінювали загрози національній безпеці, пов'язані з екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховували той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинуті держави, в першу чергу, пов'язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку.

Таким чином, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США.

До основних аргументів, які склали основу на користь підвищення статусу екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів, слід віднести:

- глобальна екологічна криза, пов'язана зі зростанням навантажень на житгєзабезпечуючі системи і відтворювальці природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

- екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

- для держави екологічна криза пов'язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

- загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Саме ці позиції примусили більш чітко визначити об'єкт несилових загроз, який відрізняється від такого в традиційній стратегії національної безпеки та включає життєво важливі економічні, політичні та соціальні інтереси американської держави та її громадян. При цьому американські політологи визначають невійськову ціль стратегії національної безпеки як можливість підвищення якості життя населення, що досягається екологічно стійким чином.

Дослідження екологічної безпеки у складі національної безпеки держави України мають певну історію та істотні здобутки. Початок досліджень припадає на середину 90-х років минулого століття, коли усвідомлення незалежності держави потребувало методологічного і методичного забезпечення формування політики національної безпеки, вивчення засад національної безпеки як системного багатокомпонентного явища й однієї з фундаментальних основ державотворення.

Особливе значення дослідження екологічної безпеки в системі національної безпеки пов'язано з аналізом, попередженням та прогнозуванням надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (НС), що характеризуються постійним збільшенням матеріальних збитків і соціальних втрат. Означені проблеми ґрунтовно розглядали А.Б. Качинський, І.М. Ляшенко, Б.М. Данилишин, А.В. Степаненко, В.О. Владимиров, В.І. Ізмалков, Б.М. Порфир'єв, В.М. Шмандій та ін. Адже наприкінці XX століття людство втрачало в результаті аварій і катастроф 5-10% сукупного валового продукту, тоді як його щорічний приріст становив лише 2-3%.

Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв з застарілим і неефективним природоохоронним обладнанням, ненадійність технічних споруд, недостатня кваліфікація кадрів призвела до соціально-економічної напруженості на державному рівні в Україні.

Невирішені екологічні проблеми становили серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувало в цей період пріоритетного значення, оскільки саме екологічний стан довкілля визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

У 1991 р. прийнятий закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», де визначено поняття екологічної безпеки та закріплені основні екологічні вимоги до виробничо-господарської діяльності.

У січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою «Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави.

Екологічна безпека є компонентом національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища, та гарантується законодавчими актами держави.

Ситуацію щодо природно-техногенної безпеки було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки та оборони України. За матеріалами розгляду прийнято рішення Ради, яке було покладено в основу Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 26 листопада 1998 р. «Про нейтралізацію і відвертання загроз, обумовлених екологічною і техногенною обстановкою в країні». Указ спрямовано на консолідацію зусиль державних органів виконавчої влади, направлених на попередження аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій, а також удосконалення системи регулювання екологічної та поліпшення стану природно-техногенної безпеки.

Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» (№ 964-IV від 19 червня 2003 р.) національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Екологічні загрози національній безпеці пов'язані зі значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи; неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій; неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; негативними екологічними наслідками оборонної та військової діяльності.

Подолання екологічних загроз є складовою економічної політики держави та основним завданням екологічної політики.

Екологічна безпека є органічним складовим компонентом національної безпеки. Її зміст полягає у тому, щоб забезпечити прогресивний розвиток життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави через здійснення управління реальними або потенційними загрозами та небезпеками, які є наслідком функціонування антропогенних, природних та техногенних систем.

Таким чином визначення поняття екологічної безпеки має наступний вигляд. Екологічна безпека - складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними і недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери в цілому, атмосфери, гідросфери, літосфери і космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, природних ресурсів, збереження здоров'я і життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і прийдешніх поколінь.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (arpo-, урбоценозів) до біосфери загалом.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: духовні потреби, цінності та інтереси особи, суспільства і держави, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

6 Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки

Проаналізуємо визначення понять, пов'язаних з поняттям «екологічна безпека». Одразу ж зауважимо, що визначення даних понять було запозичено нами у А.Б Качинського

- одного з фундаторів і сучасних розробників теорії екологічної безпеки.

Безпека в природокористуванні - процес управління загрозами та небезпеками, за якого забезпечується мінімальний вплив несприятливих умов природи та технологічних процесів її опанування на здоров'я людей. Безпека в природокористуванні розглядається в межах усіх форм галузевого природокористування та в області прямого й опосередкованого впливу на людину (глобально, регіонально і локально).

Екологічна політика - це науковий напрямок, що вивчає взаємозв'язки між процесами техногенної зміни природного середовища і політичними процесами в житті суспільства як в регіональному, так і в глобальному вимірі. Екологічна політика являє собою теоретичну систему політичних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика).

Навколишнє середовище - це комплекс усіх об'єктів, явищ і процесів, зовнішніх стосовно даного організму, популяції або сукупності організмів. Взаємодія всередині комплексу здійснюється через кругобіг речовин. Таким чином, навколишнє середовище включає речовини і організми біоти, з якими взаємодіє даний організм, а також популяція і сукупність організмів. Навколишнє середовище характеризується передусім за все концентраціями хімічних сполук, які споживають живі організми. З навколишнім середовищем взаємодіє зовнішнє середовище, тобто те середовище, в якому живі організми не функціонують. Проте, регулюючи потоки речовин в навколишньому середовищі, біота впливає і на концентрації біогенів у навколишньому середовищі.

Природне середовище - мало змінена дією антропогенного чинника сукупність природних умов існування людського суспільства, тваринних, рослинних та інших організмів, які, проте, постійно зазнають прямого чи опосередкованого впливу людства, з яким пов'язане господарською діяльністю.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, таких, як біопродуктивні ґрунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ, вугілля, уран, торф), які забезпечують існування та розвиток біосфери.

Поняття «навколишнє середовище» і «природне середовище» не збігаються за обсягом. Навколишнє середовище включає соціальне середовище, а з поняття «природне середовище» вилучається частина біосфери, яка корінним чином перетворена людиною на об'єкти господарської діяльності (будинки, дороги, механізми, рілля та інші господарські угіддя, промислові відходи, зелені насадження тощо), тобто належать до техносфери.

Біосфера - нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери Землі, які заселені живими організмами, «область існування живої речовини» (В.І. Вернадський); оболонка Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів виявляє себе як геохімічний фактор планетарного масштабу. Біосфера - найбільша (глобальна) екосистема Землі - область системної взаємодії живої та неживої речовини на планеті.

Техносфера - частина біосфери, докорінно перетворена людьми за допомогою прямого або опосередкованого впливу технічних і техногенних об'єктів (будинки, дороги, механізми, підприємства тощо) з метою найповнішої відповідності соціально-економічним (але не екологічним) потребам людства.

Загроза - це природне чи техногенне явище з прогнозованими, але неконтрольованими небажаними подіями, що можуть у певний момент часу в межах даної території завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити матеріальні збитки, руйнувати довкілля.

Таким чином, термін «загроза» відображає можливість виникнення деяких умов технічного, природного, соціально-політичного або воєнного характеру, при наявності яких можуть наступити несприятливі події та процеси (наприклад, техногенні катастрофи на промислових підприємствах або стихійні лиха, економічні або соціальні кризи тощо).

Джерело загроз - розмаїття внутрішніх і зовнішніх суперечностей суспільного розвитку в країні і на міжнародній арені та різних сферах людської життєдіяльності як постійно еволюціонуючий процес. Це одночасно й головний висхідний критерій для виділення із усієї суми суспільних відносин і притаманних їм суперечностей саме тих, які формують систему суспільних відносин в сфері безпеки.

Аварія - небезпечна подія техногенного, природного чи антропогенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює на об'єкті або території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Стихійне лихо - небезпечні природні процеси та явища, які за своїми масштабами відхиляються від вузького діапазону нормального функціонування навколишнього середовища, створених людиною пристроїв, споруд, технологій та самої людини; руйнівне природне і/або природно-антропогенне явище або процес, що може спричинити або спричинив загрозу життю та здоров'ю людей, руйнування або знищення матеріальних цінностей та окремих елементів природного середовища. Це можуть бути як короткотривалі процеси, наприклад, тайфуни, смерчі, зсуви, лавини, землетруси, виверження вулканів, цунамі тощо, так і довготривалі - засухи, масове розмноження шкідників, повені, снігові замети. Поняття набуває соціально-економічного змісту, оскільки стихійні лиха виникають переважно у місцях активної господарської діяльності людини. У міру зростання населення і розвитку господарства зростає як частота їх появи, так і обсяг збитків, завданих стихійними лихами, і кількість жертв.

Стихійні лиха можуть призвести до необхідності надання окремим територіям термінової загальнодержавної допомоги та оголошення Президентом України надзвичайного стану.

Уражаючі фактори загроз - складова будь-якого небезпечного процесу або явища, наявність якої спричинена джерелом загрози; характеризується фізичними, хімічними і біологічними параметрами. Уражаючі фактори поділяються на 4 види: природні, техногенні, соціально-політичні та воєнні.

Критичне (порогове) екологічне навантаження - мінімальна концентрація антропогенного фактора в навколишньому середовищі, що спричиняє статистично достовірні зміни в показниках структурно-функціональної організації популяції і/або біоценозу» котрі перевищують межі адаптивних можливостей біосистеми, що історично сформувалися в конкретних умовах довкілля і змінювалися з часом.

Ризик - величина векторна і є кількісною мірою загрози, що включає такі кількісні показники як: величину збитку від небезпечного чинника; імовірність (частоту) появи данного небезпечного чинника. Ризик визначається як добуток імовірності негативної події на величину (імовірність величини) можливого збитку від неї.

Ризик у природокористуванні - імовірність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних або випадкових, поступових і катастрофічних) антропогенних змін природних об'єктів і факторів.

Прийнятний ризик - рівень індивідуального ризику, виправданий з економічної, соціальної й екологічної точки зору, а також є прийнятним для управлінського адміністративного органу. Поняття прийнятного ризику є основою методології, яка дозволяє встановити рівень небезпеки - який є надмірним, а який є прийнятним, а також встановити межі для кількісного виміру рівня безпеки.

Індивідуальний ризик характеризує розподіл ризику в просторі (по території можливого знаходження індивідуума), а соціальний ризик - масштаб катастрофічності небезпеки.

Управління ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику, розроблення та обґрунтування оптимальних програм діяльності, спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки. Головний елемент такої діяльності - процес оптимального розподілу обмежених ресурсів для зниження різних видів ризику з метою досягнення такого рівня безпеки населення і навколишнього середовища, який тільки можна досягти з точки зору економічних і соціальних факторів.

Збиток - фактичні або можливі економічні й соціальні втрати (відхилення здоров'я людини від середньостатистичного значення, тобто його хвороба або навіть смерть; порушення процесу нормальної господарської діяльності; втрата того чи іншого виду власності і т.д.) і/або. погіршення природного середовища внаслідок змін в оточуючому людину середовищі, що виникають в результаті якихось подій, явищ, дій.

Охорона навколишнього середовища - це комплекс міжнародних, регіональних, державних і локальних заходів, включаючи адміністративні, політичні, технологічні, соціальні, юридичні і суспільні, спрямовані на збереження в необхідному об'ємі природної біоти на землі, що забезпечує стійкість навколишнього середовища.

Моніторинг навколишнього середовища - система спостережень оцінки і контролю за станом навколишнього середовища, яка забезпечує її оцінку вихідного стану і своєчасне виявлення тенденцій змін у цьому середовищі.

Якість життя - сукупність природних і соціальних умов, що забезпечують (не забезпечують) комплекс здоров'я людини - особистого та громадського. Якість життя характеризує відповідність середовища проживання людини її потребам, що інтегрально відображають середню тривалість життя, міру здоров'я людей і рівень їхньої захворюваності (фізичної та психологічної), стандартизованого для даної групи населення.

Як зазначає A.Б. Качинський, важливо вказати на два нові поняття, введені ООН, які отримали останнім часом в офіційних документах широке використання: «Індекс суспільного розвитку» (Human Development Index, HDI) і «Індекс прав людини» (Human Freedom Index, HFІ). ООН розглядає ці два поняття як найважливіші інтегральні показники («індикатори»), що характеризують якість життя в процесі розвитку суспільства.

Здоров'я (людини) - стан повного фізичного, духовного, біологічного та психічного благополуччя, за якого функції всіх органів і системи організму людини урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання або хворобливий стан і фізичні дефекти (за визначенням ВООЗ).

Згідно з визначенням терміну «безпека» як стану захищеності людини та навколишнього середовища метою процесу забезпечення безпеки є досягнення максимально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості навколишнього середовища. Таким чином, здоров'я - один з найважливіших нормативних показників стану безпеки.

Очікувана тривалість життя - кількість років, які в середньому проживе представник даного покоління за припущення, що смертність представників даного покоління при переході його із однієї вікової групи до іншої буде дорівнювати сучасному рівню смертності в цих вікових групах.

Размещено на Allbest.ru

...