Екологічний фактор у системі державного управління стійкістю регіонів

Анотація

У статті зосереджено увагу на важливості екологічного фактора у відтворювальному процесі територій в умовах глобалізації. Доведено, що особливу увагу слід приділяти питанням формування екологічної свідомості населення, сбалансованого розподілу матеріальних і екокультурних цінностей, узгодження різноманітних інтересів регіонів держави й соціальних спільнот.

Ключові слова: державне управління, відтворювальний процес, глобалізація, екологія, природне середовище, ресурси.

Аннотация

В статье сосредоточено внимание на важности экологического фактора в воспроизводственном процессе территорий в условиях глобализации. Доказано, что особое внимание следует уделять вопросам формирования экологического сознания населения, сбалансированного распределения материальных и екокультурних ценностей, согласования различных интересов регионов государства и социальных общностей.

Ключевые слова: государственное управление, воспроизводственный процесс, глобализация, экология, природная среда, ресурсы.

Annotation

Key words: governance, reproductive process, globalization, ecology, environment, resources.

Основні напрями в середовищетвірній сфері повинні бути спрямовані на реалізацію екологічної політики, що забезпечує збереження природних систем, підтримання їхньої цілісності, стабільності і життєзабезпечуючих функцій. Для цього необхідно: збереження і відновлення оптимального для сталого розвитку країни та її окремих регіонів комплексу наземних, прісноводних і морських природних екосистем; розвиток мереж природно-охоронних територій різного рівня і режиму, формування на їхній основі, а також на основі інших територій, природно-заповідного фонду та екологічної мережі України як невід'ємного компонента розвитку регіонів і країни в цілому, збереження унікальних природних комплексів тощо; збереження і відновлення цілісності природних екосистем, у тому числі запобігання їх необгрунтованої фрагментації у процесі господарської діяльності, при створенні гідротехнічних споруд, автомобільних і залізничних шляхів, газо- і нафтопроводів, ліній електропередач тощо; збереження і відновлення природної біотичної розмаїтості на господарсько освоєних й урбанізованих територіях.

Проблемам глобального соціально-економічного розвитку у контексті можливих екологічних загроз присвячені дослідження В. Вернадського, Д Гвішиані, К. Лосєва, М. Моісеєва, Ф. Осборна, Е. Пестеля та Д. Форрестера.

Постановка проблеми. На основі аналізу тенденцій поширення екологічних загроз для суспільного відтворення в умовах глобалізації обґрунтувати необхідність ціннісно-раціональної взаємодії людини як біосоціо-духовного агента з природним середовищем.

Результати. Особливість сучасної світової системи полягає, насамперед, у тому, що її внутрішній стан є несприятливо екстремальним, близьким до соціально-економічної катастрофи та характеризується певними протиріччями в системі «людина-суспільство-природа», що проявляються між виробничо-споживницькою діяльністю людей та станом природного середовища, і, незважаючи на всі зусилля урядів, численних міжнародних і національних організацій, здобувають екстремальний характер не тільки в окремих регіонах, але й у глобальному масштабі.

Екологічний фактор в умовах глобалізації став істотно лімітувати народний добробут: погіршується здоров'я населення, збільшується число генетичних порушень, скорочується середня тривалість життя - порушується основа відтворення головної продуктивної сили - людини. Більше того, звужуються можливості економічного розвитку, відволікаються додаткові засоби для відновлення природних об'єктів, що мають господарське значення, а так само компенсації ряду інших проблем, пов'язаних з екологічними порушеннями.

Стає очевидним той факт, що якість природного середовища все більшою мірою перетворюється в один з регламентуючих факторів економічного розвитку. Суть процесу суспільного відтворення нерідко зводиться до його економічного трактування, що розглядає його тільки як послідовні фази виробництва, розподілу, обміну та споживання. На наш погляд, її слід розуміти більш широко.

Суспільне виробництво, що здійснює кругообіг трьох виробничих елементів (предметів, засобів праці та робочої сили), покликано підтримувати достатню життєздатність круговороту речовин у природі, їх відтворення. Відповідно до вимог екологічного імперативу виникають наступні завдання, які постають перед забезпеченням суспільного відтворення, що особливо актуалізується на сьогодні:

1. матеріальне та духовне забезпечення життя суспільства і кожної людини окремо, що у свою чергу залежить від забезпечення життєздатності та дієздатності виробничої системи в цілому, з метою попередження кризових явищ, що порушують її функціонування та хід розвитку;

2. створення необхідних суспільству та виробництву предметів і засобів праці враховуючи достатню соціальну корисність, тобто соціальну спрямованість суспільного виробництва з метою одержання максимального соціально-економічного ефекту і виключення виробництва заради виробництва;

3. гармонійна взаємодія із природним середовищем, компенсація виробничого втручання, підтримання рівноваги в круговороті речовин у природі в цілому та у круговороті виробничих елементів зокрема, тобто забезпечення екологічної сумісності виробництва із природним середовищем з метою виключення деструктивних процесів в ньому [1; 3].

Таким чином, доходимо висновку, що відтворювальний процес можна представити як кругообіг комплексу взаємозалежних елементів: виробничо-економічного, соціального (суспільного) і природно-екологічного. Так, наприклад, сутність взаємозв'язку виробництва і природного середовища полягає в тому, що природа первинна, а виробництво вторинне. Воно породжене природою та в той же час у значній мірі є штучним, що відділилося від природного середовища.

Усі три виробничі елементи - засоби і предмети праці, робоча сила - в ринковій економіці є за своєю формою соціальними продуктами, що породжуються як природою (за змістом), так і працею людей, і відтворення цих елементів здійснюється в соціальному середовищі та поза нього стає неможливим. У той же час виробництво, як і інші форми людського буття перебуває в самому природному середовищі, поза яким бути не може. Воно бере із природного середовища енергію, матеріали для первісних предметів праці та забезпечення існування людини як біологічного виду. Таким чином, у комбінації виробництва і природи утворюється природно- виробничий комплекс, що складається із природного середовища, створеної людьми робочої сили та зі створюваних цією силою засобів і предметів праці.

Процес відтворення суспільства (в широкому значенні) ми розуміємо як постійно повторюваного та відновлюваного процесу, який у сукупності з безперервним створенням основ для цього руху являє собою суспільний (економічний зокрема) розвиток. Він є комплексним процесом, що містить у собі економічні, соціальні, екологічні, культурні фактори і охоплює багато проявів суспільного життя, які відповідають моральним і культурним цілям, укоріненим в історичній спадщині кожного народу [2].

Цілі суспільного відтворення, виходячи з його суті, можуть бути виділені в три основні групи:

1. матеріальне забезпечення людини і суспільства в цілому відповідно до досягнутого рівня розвитку (а якщо ні, то неминуче вгасання життя і деградація людського співтовариства);

2. забезпечення кожному члену суспільства можливості участі в суспільному виробництві відповідно до властивого йому соціального початку (без нього людина опускається на рівень лише біологічного існування);

3. підтримка і забезпечення якісних властивостей навколишнього природного середовища (поза природою виробнича діяльність людей не може здійснюватися, що підтверджене багатовіковою історією розвитку людського суспільства, коли в будь-який період його існування вона була однією з його матеріальних основ, джерелом вихідних матеріалів і природних умов існування людини, її життя).

Будь-які види виробничої діяльності є складовими круговороту речовин у природі, тому виробництво, переробляючи та перетворюючи природні матеріал, повинне не тільки не порушувати, але й підтримувати життєздатність природного середовища з метою забезпечення її придатності для існування всього живого, зокрема людини.

Розглядаючи процес відтворення, є очевидним, що основним його механізмом є діалектика опредметнення і розпредметнення. Діяльність опредметнення втілює ідеї, задуми, життєву енергію людини в предметні форми, утворюючи досягнення культури і цивілізації, а їх розпредметнення, як процес освоєння, засвоєння і присвоєння, відтворює людину, нові покоління.

Таким чином, за допомогою безперервного відновлення та відтворення суспільства відбувається його розвиток. Відтворювальний процес являє собою не тільки поновлення, повторення колишніх форм життя, він має тенденцію до розширення, можливості якого закладені в закономірному характері зростання потреб: задоволені потреби породжують ще більші потреби (безумовно, мова в цьому випадку не йде про потреби деградуючі, задоволення яких не приносить позитивного ефекту та в остаточному підсумку руйнує людину як особистість), які виступають як потяг, ціль для нового виробництва.

Існує протиріччя між виробництвом, споживанням і потребами, яке постійно вирішується і постійно виникає знову, але вже на більш високому рівні. Для задоволення зростаючих потреб необхідні розвиток виробництва, підйом його ефективності, введення нових потужностей. Розвиток виробництва веде до ще більшого розширення споживання, а останнє - до зростання потреб, що стимулює прогрес виробництва. Результатом високих темпів росту продукції та споживання природних ресурсів стає виснаження первинних джерел сировини, наслідком чого є дефіцит металів, паливно-енергетичних і інших видів мінерально-сировинних ресурсів. Тому аналіз питань суспільного розвитку неможливий, на наш погляд, без урахування всього комплексу закономірностей, які опосередковують прямі та зворотні зв'язки суспільства і природи.

Діяльність людини описує мотиви і дії людей з одержання благ, цінностей тільки для себе. Це створює передумови для прискореної ентропії у системі людської діяльності, тобто прискореного розупорядкування, а потім руйнування людського співтовариства. В цьому випадку представляється можливим говорити про те, що теоретична економіка хибно трактує закони природного світу, тому що її постулати побудовані на одержанні індивідуальних цілей, властивих замкненим системам, що описують мотиви і дії людей для одержання благ тільки для себе, крім інтересів навколишнього світу. Традиційна економіка не розглядає систему людина-соціум-природа як єдину цілісність, а також цілісність її складових.

Якщо розглядати людину як деяку цілісність, що складається із частин (зачатків), кожна з яких виконує певні функції і дії, сукупність яких забезпечує одержання результату цілісності, то природа здобуває особливе фундаментальне значення в їхньому визначенні. З одного боку, природа є споконвічною передумовою всякого виробництва, породжує людину (суспільство), становлячи з ним діалектичну суперечливу взаємозалежність і взаємозв'язок, служить джерелом задоволення його духовних і матеріальних потреб. З іншого боку - природне середовище виступає основною в збереженні людини як біологічного і соціального організму та його природного середовища проживання, тобто стосовно людини і суспільства виступає відповідно у двох формах: соціально-економічній та соціально-екологічній.

Таким чином, у якості екологічної складової суспільного відтворення ми маємо на увазі сферу взаємодії суспільства та природного середовища, яка впливає на перспективність виробничих факторів, що забезпечують подальший рух суспільства (розвиток зокрема), та виникає у зв'язку з необхідністю підтримки стійких соціоприродних зв'язків у суспільному житті. При цьому навколишнє природне середовище не зводиться до розгляду тільки природних сировинних і енергетичних ресурсів, особливе місце належить і екосистемним її функціям, які впливають на якісні характеристики відтворення робочої сили і засобів виробництва.

З погляду біологічної й екологічної форм реалізація взаємин природи з людиною і суспільством містить:

- можливість фізичного існування людини, забезпечувану відсутністю природно-антропогенних стихійних лих, тривалих голодувань, морів, хронічних хвороб, що порушують біологічні основи відтворення людини;

- можливість підтримки нормальної температури тіла, вироблення гуморальних речовин, що підтримують здоров'я, і відсутність генетичних руйнувань і аномалій;

- забезпечення підходящим субстратним середовищем, тобто сприятливими механічними властивостями земної поверхні, що впливають на людину через напругу м'язів, відсутність пилу та ін.;

- обмін речовин з навколишнім середовищем (відомо, що людський організм виділяє кілька сотень хімічних сполук);

- позитивний вплив екосистем (більшою мірою рослинності, меншою - тварин) на організм людини через фітонциди та інші біогенні фактори, а також наявність мікрофлори симбіонтів;

- забезпечення певним трудовим та індивідуальним простором (зумовлене рухливістю людини в даних умовах природного середовища, життєво-квартирними умовами);

- джерело інформації (зорової, слухової, нюхової, дотикальної, смакової).

Екологічний стан життєдіяльності людини опосередковується суспільними, насамперед, економічними відносинами, які в одному випадку відповідають нормальній взаємодії людини із природним середовищем, в іншому - впливають на економічний стан життєдіяльності суспільства і людини.

До соціально-економічних відносин, які опосередковують так чи інакше економічну взаємодію людини із природою, є, з одного боку, - відносини обміну речовин, продуктообміну, що мають своїм змістом обмін споживницьких цінностей, корисностей, з іншого боку - вартісні відносини, пов'язані з виробництвом і обміном товарів, одержанням прибутку, відсотку, ренти. Опосередкованість екологічного розвитку людини цими суспільними формами дозволяє проблему екологічного розвитку людини розглядати в рамках суперечливої взаємодії людини як природної і суспільної істоти, тілесного організму і особистості.

Що стосується можливостей забезпечення матеріальних і духовних потреб, то виробництво і відповідні виробничі відносини виникають саме в процесі взаємин із природою; кореляція природного і соціального середовищ проживання формують штучну сферу, у тому числі й техносферу. Природне середовище забезпечує процес трудової діяльності людини засобами і предметами праці згідно з нормами суспільно- економічної формації, адекватними можливостями його здійснення, у якості яких виступають не тільки натуральне природне середовище і ресурси природи, але й агросередовище (модифікації природного середовища, штучно перетворені людиною, що характеризуються відсутністю системної самопідтримки) і штучне природне середовище (артприродне середовище, що є штучним світом, який є створеним людиною та енергетично не має аналогів у природі). екологічний економічний соціальний природокористування

Взаємозв'язок виробничо-економічної і природної сфер полягає в тому, що з одного боку, людина нічого не може створити без природи, зовнішнього світу. Це той матеріал, у якому здійснюється праця, розгортається трудова діяльність і з якого праця робить свої продукти. З іншого боку, чим більше люди освоюють зовнішній світ, тим у більшій мірі позбавляють себе засобів до життя: в тому розумінні, що природа усе менше належить його праці в якості засобів праці, і більшою мірою перестає давати людині засоби для безпосереднього життя, для фізичного існування.

Зазначені сфери (виробничо-економічна, природно-екологічна і соціальна), на наш погляд, утворюють базу або первинний потенціал, наявність якого характеризує здатність суспільства до свого відтворення і подальшого розвитку. Залежно від якісних характеристик складових базових елементів забезпечується і сам відтворювальний процес, що об'єктивно характеризує єдність формування, використання, удосконалювання (відновлення) і відмирання елементів економічної системи. У зв'язку із цим потенціал суспільного відтворення, на наш погляд, слід розуміти як таку сукупність елементів (основних сфер життєдіяльності суспільства) та їх відповідних якісних і кількісних характеристик, які створюють суспільству можливість функціонувати, обновлятися і розвиватися.

Перераховані основні сфери життєдіяльності суспільства взаємозалежні одна від одної та впливають на потенціал суспільного відтворення як окремо, так і в сукупності. Особливо актуалізується на сьогодні роль екологічного фактора при оцінці можливостей і перспектив розвитку суспільства.

Екологічна проблематика набула статусу глобальності, через що світове господарство все більше відчуває вплив негативних змін у природному середовищі: зростає соціально- економічні збитки, скорочуються подальші можливості та резерви розвитку виробництва, погіршуються умови відтворення людини. Ці тенденції актуалізують роль природного середовища в створенні суспільного продукту, впливі на структуру суспільного виробництва та світове господарство в цілому.

Література

1. Долішній М. І. Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст) / М. І. Долішній, В. С. Кравців, С. К. Харічков / НАН України ; Інститут регіональних досліджень. - Львів, 1999. - 243 с.

2. Драган І. В. Узгодження еколого-економічних інтересів у системі державного регулювання сфери природокористування / І. В. Драган // Національне господарство України: теорія та практика управління: [зб. наук. пр.] / Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». - К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. - С. 155-160.

3. Захарова О. А. Природа и культура. Экологические коммуникации в социокультурном пространстве / О. А. Захарова. - М.: Лесная страна, 2008. - 150 с.

4. Згуровский М. З. Глобальный анализ устойчивого развития в контексте качества и безопасности жизни людей / М. З. Згуровский // Системные исследования и информационные технологии. - 2009. - № 1. - С. 7-21.

5. Сабадаш В. В. Соцільно-економічні виміри екологічного конфлікту / В. В. Сабадаш // Механізми регулювання економіки. - Суми: ВТД «Університетська книга». - 2006. - N° 2. - С. 190-201.

Размещено на Allbest.ru