Екологічний рух і його роль у політичній консолідації світосистеми по забезпеченню екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 141.7:131637.035

Екологічний рух і його роль у політичній консолідації світосистеми по забезпеченню екологічної безпеки

Поппер Л.В.

здобувач, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Автор пробує довести, що екологічні рухи займають важливе місце в роз-витку сучасного світу, що вони є консолідуючим чинником сучасної світосис- теми.

Ключові слова: екологічний рух, екологічна криза, екологічна безпека, еко- логізм, світосистема.

Автор пытается доказать, что экологические движения занимают важное место в развитии современного мира, что они являются консолидирующим фактором развития современной миросистемы.

Ключевые слова: экологическое движение, экологический кризис, экологическая безопасность, экологизм, миросистема

An author tries to prove that ecological motions occupy an important place in development of the modern world, that they are the consolidating factor of modern світосистеми.

Keywords: ecological motion, ecological crisis, ecological safety, екологізм, світосистема.

Сьогодні вже стає очевидним, що вирішення еколо-гічних проблем не може бути прерогативою лише вче-них, чиновників чи підприємців. Люди дедалі більше відчувають на собі негативні наслідки екологічно шкід-ливих виробництв, які забруднюють довкілля і підри-вають їхнє здоров'я. Розвиток освіти й поширення еко-логічної інформації, усвідомлення сучасних екологічних реалій дають нам змогу краще відчути екологічну небезпеку. Значення цього усвідомлення полягає в тому, що воно органічно пов' язане з розвитком екологічної активності, з масовим екологічним рухом, який спрямований на подолання екологічних небезпек і ви-рішення екологічних проблем як у локальних, так і в глобальних масштабах.

Теоретичними джерелами висвітлення екологічного руху слугували наукові концепції Б. Деволла, М. Букчіна, Дж. Мандера, В. Каттона, А. Наеса та ін. Здійснили аналіз та ідеологічно обгрунтували екологізм у основних його формах А. Гор, Е. Лінзі. Н. Сінгер, Д. Формен та ін. Значне місце питання ролі природоо-хоронного руху в політичному процесі займає у працях Дж. Хіза та Е. Поттера, Дж. Арквілли, Д. Ронфельдта. Питанням “меж зростання” присвячені праці Д. Медоуза, Б. Гаврилишина та ін.

В Україні аналізом проблематики екологізму займа-ються науковці, причетні до філософського та політоло-гічного осмислення питань соціальної екології та еколо-гічної політики: М. Кисельов, A. Єрмоленко, Т. Гардашук, B. Крисаченко, Г. Марушевський, О. Салтовський, М. Хилько та інші.

Не оминула своєю увагою природоохоронні рухи й українська соціологічна наука, представлена зокрема такими авторами, як Є. Головаха, Н. Паніна, Н. Пасько, О. Стегній. екологічний безпека рух

Значний внесок в осмислення проблеми гармонізації відносин людини та довкілля зроблено також представ-никами громадсько-політичних рухів і партій “зелених”, зокрема О. Голобуцьким, О. Шевчуком, Я. Павловським, С. Фомічовим, О. Шубіним та ін.

При цьому проблема інституціоналізації екологіст- ського руху та впливу його на екологізацію політичного процесу недостатньо розроблена у політичній науці.

Екологічний рух починає свою історію з 50-х років ХХ ст., коли вчені усе наполегливіше стали звертати увагу громадськості на якісне погіршення продуктів харчування, на небезпечні наслідки швидкого нагрома-дження відходів і т.п. Ранні екологічні акції, що прово-дилися окремими ентузіастами (збір і знищення сміття, банок) не містили в собі якого-небудь політичного за-ряду. Ці необразливі заходи досягали невеликих, але цілком відчутних результатів, сприяли зародженню екологічної свідомості людей.

Вибухове розширення соціальної бази руху в другій половині 60-х років визначило його строкатість, від ук-рай “лівих” до вкрай правих, що обумовило значний ідейно-політичний плюралізм, аморфність екологічного протесту. Він зводився, в основному, до прагнення зве-рнути увагу як можна більш широких суспільних і полі-тичних кіл до кризового стану екологічних систем, за допомогою активних форм впливу і пропаганди розбу-дити громадян до активних кроків, що знижують гост-роту ситуації, що створилася. Алармістська форма еко-логічного руху в цей період являла собою сукупність розрізнених, неорганізованих і непов'язаних між собою виступів, що проводилися в руслі філософії “малих справ”. Як правило це були акції проти конкретних ви-нуватців забруднень або явищ, що погіршували еколо-гічний стан.

У 60 - початку 70-х років виходять друком ряд праць - насамперед це “Безмовна весна” Р. Карсона в Америці, “Людські властивості” А. Печчеі і перша доповідь Римського клубу “Межі зростання” у Європі, що справили глибоке враження на громадськість і зіграли важливу роль у становленні масового екологічного руху. У них передвіщалася прийдешня катастрофа іншого роду - не раптова загибель, накликана зовнішніми воро-гами, а повільна і така що непомітно підкрадається смерть, на яку приречене все живе, якщо людство і на-далі буде турувати індустріальний ресурсовитратний, екологозабруд-нюючий шлях. У цій обстановці “битва проти забруднення навколишнього середовища цілком могла стати питанням, що відкривала можливість акти-вної участі з боку громадян і вселяла надію на відповідні результати” [1, с. 158].

Довгостроковий характер екологічної кризи привів до виникнення безлічі локальних національних груп, клубів, асоціацій і інших форм об'єднання прихильників екологічного руху. Рух за охорону навколишнього середовища знаходить більш чіткі організаційні обриси, виникають загальнонаціональні екологічні організації. Усередині цього руху виділилося два основних напрям-ки: охорона живої природи від згубних впливів, поро-джуваних діяльністю людини і розумне використання природних ресурсів. Рух за охорону навколишнього середовища являв собою один із проявів зростання еко-логічної свідомості [2, с. 313].

Під впливом розвитку й активності екологічних рухів у 70-і роки з'являється цілий ряд політико- філософських досліджень [3, с. 40], що відстоюють необхідність перебудови сучасного суспільства в екологічне, шукають шляхи поєднання екологічних цінностей з демократизацією суспільних відносин. Сюди варто від-нести наукові доробки Е. Фромма, К. Амери, А. Горця, К. Траубе, Ф. Веотера, Е. Шумах ера та ін. При всьому розходженні підходів вчених до дослідження даної про-блеми не можна не бачити в цих дослідженнях наступні загальні риси:

1) бажання встановлення такого порядку, при якому суспільство й економіка угармонізовані з природою;

2) ставка на принцип сталості економіки, перевага віддається тим галузям економіки, що можуть бути ви-користані і майбутніми поколіннями, наприклад, реге-неративні джерела енергії;

3) як можна більш широка децентралізація організа-ційних форм суспільної системи;

4) вимога стосовно кожного бути активним і брати діяльну участь у вирішенні суспільних проблем;

5) повне відмовлення від застосування сили в між-народних відносинах. Збереження світу - першорядна задача”. Таким чином, формується екологічна філософія, як комплекс соціально-філософських досліджень взаємодії суспільства і природи, що є теоретичною ос-новою ідеології екологічного руху.

У 80-і роки екологічний рух зміцнюється організа-ційно, його виступи стають більш цілеспрямованими і ефективними в національних і регіональних рамках. Як організовані форми екологічного руху до середини 80-х років склалися і стали діяти національні політичні організації - “партії зелених” - у ФРН, Англії, Ірландії, Нідерландах, Бельгії, Данії, Люксембурзі, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Швейцарії, Швеції, Фінляндії і Греції.

У розвинутих країнах під впливом екологічного руху, демократичних сил удосконалюється правове регу-лювання й охорона навколишнього середовища, що знімає деякі найбільш гострі прояви екологічної кризи. У цьому зв'язку хотілося б висловити припущення, що коли буде остаточно написана історія двадцятого століття, те найбільш важливим соціальним рухом у ній буде вважатися рух за охорону навколишнього середовища.

Провідною і координуючою силою екологічних рухів є партії “зелених”, що представляють собою впливову політичну силу в сучасному світі. Вони існують вже в десятках країн. “Зелені” партії мають своїх представ-ників у парламентах Фінляндії, Бельгії, Німеччини, Ні-дерландів, Люксембургу, Італії, Австрії і Швеції.

Світоглядною основою партій “зелених”, як відзна-чають більшість дослідників, є постматеріалізм. Харак-терною рисою цього світогляду є визнання нематеріа-льних людських цінностей (воля, самовираження, мир) перед матеріальними (капітал, кар'єра, майно). Як підк-реслюють Л. Швець і В. Шуваєв, нова ідеологія партії “зелених” обґрунтовує альтернативний стиль життя: менше уваги матеріальним благам - більше індивідуалі-змові, самоорганізації і самовизначенню [4, с. 79].

Світоглядні установки “зелених” багато в чому ви-значають їхні програмні документи. Зокрема, чітка по-зиція європейських зелених з актуальних питань сучас-ного розвитку викладена в їхній програмі до виборів у Європейський парламент у 1989 р. “Зелені” виходять з того, що все наше екологічне і соціальне оточення нао-чно на глобальному рівні підтверджує той факт, що людство залежить від загального будинку - Землі. Вва-жають причину багатьох соціальних проблем, у тому числі й екологічних, у тім, що будь-який тип економіки, незалежно від того, чи називається він капіталізмом, соціалізмом, лібералізмом - будь-яким “ізмом” узагалі, сьогодні спонукований споживанням. Розширюючи сферу свого впливу споживча економіка буквально по-жирає планету, віддаючи найбільшу фінансову перевагу людям, що діють за схемою: “споживання - виробництво - споживання”.

“Зелені” пропонують комплекс заходів для боротьби з екологічною кризою в Європі, серед яких - контроль місцевої влади над навколишнім середовищем і медич-ними показниками, створення екорегіонів, перехід до органічної технології землеробства, зміна економічних пріоритетів, розвиток альтернативних джерел енергії і її збереження, відмовлення від використання атомної ене-ргії, як дорогої і вкрай небезпечної.

Виступаючи проти безконтрольності технологічного розвитку, що здатен обернутися геноцидом, “зелені” наполягають на розробці “етичного кодексу” [5] регу-лювання окремими галузями наукових досліджень. На-полягають на зміні діяльності таким чином, щоб вона була узгоджена з природою.

Аналіз програмних документів свідчить про те, що “зелений” рух еволюціонує від акцій “заперечення і протесту до пошуку розумних альтернатив, у розробці і втіленні в життя діючої стратегії екологічно спрямова-ного розвитку. Розуміючи, що орієнтація на екологічно й економічно збалансоване майбутнє зажадає значної соціальної мобілізації, що такі зміни не можуть бути нав'язані зверху вони вимагають активної участі гро-мадськості, якої можна домогтися лише при широкому і повсюдному включенні населення в процес прийняття рішень на всіх рівнях в економічних і екологічних сферах, що і визначило тактику партій “зелених”.

Це насамперед широка пропаганда ідей “зеленого” руху, збір інформації для забезпечення підтримки своєї політики соціально активною більшістю і створення можливостей тиску на національні уряди і міжнародні організації. Діяльність партій “зелених” у цьому напря-мку, безумовно, сприяє формуванню екологічної свідо-мості населення на повсякденному рівні. Тому що вони впливають на почуття, емоції, настрої людей, утягують них у різні форми екологічної діяльності і формують відповідне відношення населення до екологічної ситуації. Таким чином, задіюється соціально-психологічний фактор, що відіграє важливу роль у процесі становлення екологічної свідомості на повсякденному рівні. Той факт, що представники партій “зелених” користуються підтримкою виборців і мають своїх представників у національних органах влади й у Європейському парла-менті (у даний час 17 “зелених” і ліворадикальних партій з 15 європейських країн координують свою діяльність у рамках Європарламенту, утворили так називану “Зелено-альтернативну Європейську мережу (ЗАЕС) [6], говорить про відповідний рівень масової екологічної свідомості.

Користуючись підтримкою соціальної більшості, “зелені” виявилися здатними суттєво впливати на полі-тику як на місцевому, так і національному рівнях, не-зважаючи на своє скромне представництво в органах влади. Так, у парламенті Італії група “зелених” депута-тів, виступивши з пакетом законодавчих пропозицій, зуміли змінити бюджетну політику: кошти в розмірі близько 1 млн. доларів були переорієнтовані з екологічно шкідливих проектів в екологічно корисні, такі як збереження енергії і ресурсів, розведення риб, на націо-нальні парки тощо.

Зараз у багатьох західноєвропейських країнах відбу-вається або уже відбулася зміна політичної парадигми: пануючою стає природоохоронна парадигма, і не еколо- гісти повинні доводити, що той або інший вид промис-ловості завдає шкоди навколишньому середовищу, а представники промисловості повинні доводити, що їхня діяльність не шкодить екологічному стану. Прийняття екологічної парадигми багато в чому означає перемогу прихильників охорони навколишнього середовища.

Таким чином, екологічний рух у розвитих країнах досяг того рівня, що в суспільній думці склалося розу-міння того, що вирішення екологічних проблем можливо лише політичним шляхом.

Екологічний рух, поряд з екологічною освітою і ви-хованням можна розглядати істотним фактором у фор-муванні екологічної свідомості. Екологічний рух - це насамперед спілкування людей у процесі їхньої еколо-гічної діяльності. Це одна з форм взаємодії людей у процесі їхньої діяльності.

Сам розвиток екологічного руху обумовлено багать-ма факторами: політичною й інституціональною систе-мами, у рамках яких він діє, ідеологічними факторами. Вони і визначили особливості розвитку екологічного руху в різних регіонах світу.

Так, екологічний рух у США, якщо і не досяг куль-мінаційної межі, то характеризується високим рівнем розвитку всіх попередніх рухів: нових лівих 60-х років, соціально-екологічного руху середини 60-х, інвайронменталістів “День Землі” 70-х, жіночого й ан-тивоєнного рухів. “Зелені” сьогодні - найбільш динамічні елементи політики в США за останні десятиліття. В даний час стоїть одне питання - організація “зелених” у єдиний політичний рух.

Найбільш велика, динамічна й успішна партія “зеле-них” діє в Німеччині. З цією партією багато людей пов'язують великі надії. Ця партія зробила більше, ніж яка-небудь інша організація у формуванні “зеленої” політики як серйозної і підбадьорюючої альтернативи в порівнянні з основними політичними силами. Щоправда, в останні роки усередині цієї партії спостерігаються сильні розкольницькі тенденції, розбіжності, що досяг- ли піка, що впливає на європейський і світовий “зелений” рух.

Що ж стосується Східної Європи, те тут найбільш складна екологічна обстановка. Спостерігаються різні тактики в екологічному русі, але дуже часто на чолі них знаходяться вчені-екологи і всі компанії рухів засновані строго на науковій і економічній критиці екологічної кризи.

Як відзначають деякі дослідники, “зелені” на Заході перейшли з вираження заклопотаності з приводу забру-днення і якості навколишнього середовища до прямої протидії політиці економічного зростання, тоді як за-клопотаність погіршенням стану навколишнього сере-довища, залишається основною формою екологічного протесту на Сході, де не настільки відчутні з очевидних причин втрати високого рівня життя, а наслідки забруд-нення набагато більш очевидні” [2, с. 319].

Така стадія розвитку екологічного руху в країнах, що розвиваються, закономірна. На жаль значна частина населення цих країн прийшли до усвідомлення екологі-чних проблем далеко не першими у світі. З цими про-блемами приходилося якоюсь мірою міритися, однак відносна значимість їх не йшла ні в яке порівняння з вирішенням народногосподарських задач. При цьому камуфлювалась пряма залежність між неефективним господарським механізмом і сумними екологічними наслідками безгосподарності.

Внесли свій внесок у процес насадження міфологічної екологічної свідомості серед широких верств насе-лення і засоби масової комунікації. Засобами масової комунікації не зачіпалися глибинні шари передкризової екологічної обстановки, її економічна база. Як результат такого положення - відповідно низький стан еколо-гічної свідомості широких верств населення, виявлений у ході цілої серії представницьких емпіричних дослі-джень, проведених у багатьох регіонах світу. Більшість фахівців визнає недостатню компетенцію екологічної свідомості населення, його слабку інформованість і організованість. Адже екологічна свідомість виражається не тільки в різноманітних судженнях, зауваженнях із приводу екологічної ситуації. Є такі фундаментальні шари свідомості, що найбільше чітко визначають характер відносин до екологічної ситуації. Це насамперед:

“1) розуміння цілей екологічної політики;

2) бачення причин ускладнення екологічної ситуації;

3) оцінка важливості заходів для поліпшення стану навколишнього середовища, ефективності всієї системи природокористування” [7, с. 67].

Саме в цьому відношенні масова екологічна свідомість характеризується як недостатньо повна. Люди мають поверхневе уявлення про суспільні механізми природокористування, про те, що вирішення соціальних, зокрема, екологічних проблем тісно пов'язано з розвитком науки, технології, виробництва. Такий стан екологічної свідомості населення був можливим в умовах монополії вузької соціальної групи, правлячої партії й уряду на визначення екологічної політики. Лише розвиток політичного плюралізму дає шанси і надії для екологічних рухів у цьому відношенні. В умовах гласності і політичного плюралізму виникають реальні можливості для активізації різного роду громадських організацій і рухів. Демократизація громадського життя, правдива інформація про стан навколишнього середовища, покликали до життя розвиток масового екологічного руху.

Прикметно, що екологічний рух наділяється часом у трохи незвичайні форми - мітинги, демонстрації, бло-кування відповідних робіт, конфлікти з місцевими органами влади. Нерідко у них емоційний початок бере верх над раціональним. Тому сьогодні перед громадським екологічним рухом стоїть задача - спрямувати обгово-рення конкретних екологічних проблем у русло об' єктивного критичного аналізу і конструктивності, реалізму і відповідальності, більш тісного зв' язку з наукою. “Реальна сила, громадського руху на захист природи полягає не в емоційних сплесках, а в раціональних ідеях і практичних справах” [8, с. 139].

В умовах самоврядування, що розширюється, коло дій екологічних організацій повинно бути максимально широким: від інформування місцевої влади про порушення правил природокористування (сигнальна функція), активного обговорення проектів законів, будівництва підприємств і споруджень з погляду їхньої відповідності вимогам охорони навколишнього середовища (експертна функція), до народного контролю за, виконанням наказів виборців, що стосується природоохоронної діяльності депутатами місцевих і регіональних

Рад (контрольна функція). Такий підхід, крім безпосередньо природоохоронних цілей, буде сприяти розвиткові процесу перебудови свідомості людей у бік її “еко- логізації”. Така перебудова - необхідна умова і гарантія того, що природоохоронна діяльність не перетворитися із загальнодержавної стратегії і політики в кампанію.

Розвиток екологічного руху призвів до створення екологічних організацій на подобі партій “зелених” на Заході. На Україні - це партія зелених України (ПЗУ), Українська екологічна асоціація “Зелений світ”, Еколо-гічний союз “Врятування від Чорнобилю”, Національний екологічний центр України “Довкілля”, асоціація “Екоміст” та ін., що ставлять за мету вироблення позитивних рішень в екологічному розвитку країни, забез-печення екологічної безпеки, формування в населення екологічного світогляду, організацію контролю за станом навколишнього середовища і дотримання природоохоронного законодавства.

Однак із програм і статутів цих організацій не зовсім ясно, як вони будуть здійснювати “поділ праці” і коор-динувати свою роботу, як будуть співробітничати з органами місцевої і державної влади, суспільними приро-доохоронними організаціями. В наявності розрізненість різних структур екологічного руху, що знижує ефектив-ність їхньої діяльності.

Однак, безперечним є те, що екологічний рух - це постійний пошук нового, боротьба за розуми, прилучення до державних задач, формування відповідальності за майбутнє. Без усвідомлених, скоординованих програмних зусиль, зрозумілих і підтриманих більшістю соціуму, екологічний рух не стане діючою силою у формуванні екологічної свідомості. Потрібні нові форми співробітництва, що охоплюють самі різні кола і регіони, потрібні взаємодія й ініціатива. Ну а поки ми можемо лише констатувати, що все ще не вироблено загальну концепцію екологічного руху, не виділені пріоритетні напрямки діяльності. Але ж найважливіше сьогодні мати чітку програму практичних дій [9, с. 67].

Безумовно, не існує універсального прийому швидкого впливу і якісної зміни екологічної свідомості, різкої активізації участі людей у природоохоронній діяльності. Ми не можемо змінити свідомість, тільки лише слухаючи інших, ми повинні самі приймати активну участь в екологічному русі. Ми повинні самі безпосередньо діяти.

Список використаних джерел

1. Стегній О. Г. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи розвитку (за рез. нац. соціол. досл.) / О. Г. Стегній. - К. : Наукова думка, 1996. - С. 157-159.

2. Хилько М. І. Екологічна політика / М. І. Хилько. - К. : Абрис, 1999. - 363 с.

3. Кисельов М. Екологічна політика та державотворення / М. Кисельов // Схід. - 1998. - № 4. - С. 38-42.

4. Швець Л. О. Шуваєв В. П. Феномен українських зелених / Л. О. Швець, В. П. Шуваєв // Стратегічна панорама. - 1998. - № 1-2. - С. 77-84.

5. Хилько М. І. Моральні принципи екологічного кодексу України / М. І. Хилько // Нова політика. - 1997. - № 6. - С. 35-38.

6. Экологические движения в странах Запада / Аспекты теории и практики. - М. : Прогресс, 1990. - 158 с.

7. Докторов Б. З., Сафронов В. В. Экологическое сознание горожан: состояние и формирование. - М., 1988. - С. 67.

8. Жибуль И. Я. Экологические потребности: Сущность, динамика, перспективы / под ред. А. И. Савостюка. - М. : Наука и техника, 1991. - С. 140.

9. Маєр-Абіх К. М. Повстання на захист природи, Від довкілля до спільно світу / К. М. Маєр-Абіх ; пер. з нім., післямова,примітки А. Єрмоленка. - К. : Лібра, 2005. - 196 с.

Размещено на Allbest.ru