Становлення й періодизація розвитку екології та її термінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ Й ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЇ ТА ЇЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Куйбіда В.В.

доктор історичних наук, професор, декан

факультету фізичного виховання,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет ім. Григорія Сковороди

(Україна, Переяслав-Хмельницький), viktor_kuybida@ukr.net

Еволюція екології та її термінології розглянуті як стадійний процес, який проходив у три етапи. Першим, хронологічно нечітким, етапом були народні знання. Вони забезпечили методологічний перехід до власне природничих наук і створили необхідний фундамент для виникнення молодих природничих наук -- народно--науковий етап (V--IV ст. до н.е. -- перша половина ХУІІ ст. н.е.). Народження незрілої науки стало відправною точкою для етапу становлення екології. Його характеризувало змішане казково-наукове або міфічно-наукове бачення й розуміння природи та взаємозв'язків у ній. Поряд із фундаментальністю та різким проривом вперед в поглядах на окремі питання в ранній науці вживаються елементарні помилки, позбавлені логіки висновки і погляди. У першій фазі наукового етапу відбулося становлення екології як окремої науки (ХМІ ст -- друга половина ХІХ ст), у другій -- виникло вчення про екологічні системи та взаємодію популяцій в них (друга половина ХІХ ст. -- перша половина ХХ ст.), а в третій -- відбулася диференціація, гібридизація та інтеграція сучасної екології (друга половина ХХ -- ХХІ ст.).

Ключові слова: еволюція екології, екологічна термінологія, народний, народно-науковий, науковий етапи.

екологія термінологія міфологія

Kuybida V. V., Doctor of Historical Sciences, Associate Professor, Dean of the Physical Education Faculty at SHEI Pereyaslav--Khmelnytsky State Pedagogic University named after Hryhoriy Skovoroda (Ukraine, Pereyaslav--Khmelnytsky), viktor_kuybida@ukr.net

Formation and periodization system of the development of ecology and its terminology

In this research ecology and its terminology are viewed as a phasic process, which had three phases. The first phase being chronologically vague was about the folk names. This provided the methodological transition to the natural sciences and created the base for the formation of young natural sciences -- folk--scientific phase (V--IV cent. A. C. -- first half of XVII cent. A.D.). The birth of the immature science became a point of reference for the ecology formation. It was characterized by the fairy-scientific or mythological--scientific vision and understanding nature and its correlations. Along with the fundamentality and rapid breakthrough in thoughts on different things in the early science elementary mistakes can be found, conclusions and views with no sense and logic. In the first phase of the scientific stage there was becoming of ecology as a separate science (XVII cent. -- second half of XIX cent.), in the second one -- appeared a knowledge about the ecological systems and their populations ' correlations (second half of XIX cent. -- first half of XX cent.), and in the third phase -- there was a differentiation, hybridization and integration of the modern ecology (second half of XX--XXI cent.).

Keywords: evolution of ecology, ecological terminology, folc, folc--scientific, scientific phase.

Куйбида В. В., доктор исторических наук, профессор, декан факультета физического воспитания, Переяслав--Хмельницкий государственный педагогический университет им. Григория Сковороды (Украина, Переяслав-Хмельницкий), viktor_kuybida@ukr.net

Становление и периодизация развития экологии и ее терминологии

Эволюция экологии рассмотрена как стадийный процесс, который проходил в три этапа. На первом, хронологически размытом, этапе преобладали народные знания. Они обеспечили методологический переход к собственно естественной науке и создали необходимый фундамент для возникновения молодой экологии -- народно--научный этап (V--IV ст. до н.э. - первая половина ХУ!! ст. н.э.). Возникновение незрелых наук стало отправной точкой для этого этапа становления. Его характеризовало смешанное сказочно--мифическое понимание природы и взаимосвязей в ней. Одновременно с фундаментальностью и резким прорывом вперед во взглядах на отдельные вопросы в ранней науке есть элементарные ошибки в логике выводов и взглядов. В первой фазе научного этапа произошло становление экологии как самостоятельной науки (XV!! ст. -- вторая половина ХІХ ст.), во второй возникло учение об экологических системах и взаимодействии популяций (вторая половина Х!Х ст. -- первая половина ХХ ст.), а в третьей произошла дифференциация, гибридизация и интеграция современной экологии (вторая половина ХХ--ХХ! ст.).

Ключевые слова: эволюция экологии, экологическая терминология, народный, народно-научный, научный этапы развития.

У процесі еволюції природнича наука отримала великий арсенал термінів і понять, цінність яких полягає в можливості відстежувати багатогранний і складний процес духовного розвитку народів і цивілізацій. Окрім того, сукупність народних природничих назв пов'язує не лише нормативну номенклатуру з її витоками, а й сучасні покоління з минулими. У мові і в думці, відзначав академік В.Вернадський, проступають перед нами ті нитки, які найміцніше пов'язують людину з її найдавнішими предками, а історія об'єднується з біологічними науками. На кожному кроці починає виявлятися біологічна основа історичного процесу, про що досі й не підозрювали але, мабуть, і вплив долюдського минулого враховується недостатньо. Актуальність дослідження полягає в тому, щоб великий масив народних природничих назв повернути у вітчизняну культуру для подальшого збагачення термінологічної скарбниці та історії становлення наукових назв нації.

Метою роботи став аналіз еволюції екології на основі розвитку її термінологічного апарату.

Народні терміни з різною повнотою й точністю відбивають окремі властивості або частини природного середовища, які впливають на організми і позначаються як екологічні фактори. Інформацію про різні екологічні фактори неживої природи та особливості адаптації до них живих організмів можна знайти в народних назвах тварин та окремих термінах екологічного змісту [1-3; 5-6; 8-10]. Розглянута у роботах Г.С. Розенберга, І. Верхратського, О.А. Янати, Н.Осадчої-Янати, М.В. Шарлеманя, К.І. Татарка, І.М. Щоголіва, В.С. Паночіні, В.Левицького, В.Н. Василенка, Е.М. Мурзаєва, Н.В. Никончука, 1.1. Турянина, Ю.Й. Кобіва та ін. екологічна термінологія дає підстави для узагальнення, що на етапі народних знань функціонували народні терміни, запозичені з інших галузей природознавства. Матеріали нашого анкетування та літературного пошуку містять 537 народних екологічних назв, у яких закодована інформація про абіотичні і біотичні фактори. Вони класифіковані на п'ять тематичних підгруп у такій кількості: абіотичні чинники - 61 одиниця; житло, сліди та середовище мешкання тварин - 62; біотичні чинники 69; стада свійських тварин та звірів - 38; голоси тварин та вигуки до тварин - 262; біоценози - 45.

Народно-науковий етап (V-IV ст. до н.е. - перша половина Х'УГІ ст.) є латентним і розпочинається з виникнення “зародкових” робіт з елементами екології. Це час накопичення інформації про багатство тваринного та рослинного світу, період відкриття нових континентів, кругосвітніх подорожей тощо. На цьому етапі обслуговування зародкової екологічної галузі знань відбувалося терміносистемами інших природничих дисциплін [6].

Науковий етап еволюцій розпочався початковою фазою становлення екології як окремої науки (ХУГІ ст. друга половина ХІХ ст.). Це фаза інтенсивного оформлення й розвитку ідей, накопичення екологічних фактів та закономірностей у наукових працях ботаніків, зоологів, географів, медиків та ін. природодослідників. Поряд із накопиченням інформації про рослинний і тваринний світ реалізується потреба їх систематики. У цій фазі відбувається поступове збільшення кількості дослідників та авторів наукових публікацій. Вона завершується формулюванням поняття екологія в науковому доробку Е. Геккеля.

На основі вивчення еволюції екологічної думки та наукової спадщини видатних учених у роботі [8, с. 315-329] ми склали реєстр відкриттів світового рівня фази становлення екології як окремої науки.

Термінологічне забезпечення цієї фази становлення екології відбувалося за рахунок деяких народних назв і переважно термінологією інших природничих дисциплін. Власне екологічного поняттєвого апарату ще не було, але він активно формувався науковцями, серед яких були: Х. Менцель (1670 р.), що запропонував поняття географія рослин; Ж. Турнефор (1700 р.), котрий для систематики ввів поняття рід, яким користуються і в екології; У. Дерем (1713 р.), що вперше вжив термін баланс в екологічному розумінні та розглянув проблему регуляції чисельності тварин; Ш. Бонне (1762 р.), який запровадив поняття еволюція; К. Вільденов (1792 р.), котрий запропонував ідею суспільного життя рослин; К. Бурдах (1800 р.), що ввів термін біологія (незалежно від нього в 1802 р. цей термін запропонували Ж. Ламарк та Г. Тревіранус);

А. Гумбольт (1805 р.), який сформулював поняття асоціація; К. Хойзінгер (1822 р.), котрий розділив зоологію на зоографію і зоономію; К. Глогер (1833 р.), що вивів закономірності зміни зафарбування птахів від клімату (правило Глогера); Ш. Моран (1840 р.), який закріпив термін фенологія за вченням про сезонні явища в природі; Р. Лейкарт (1852 р.), котрий запропонував перше визначення паразитизму; А. Декандоль (1806-1893 рр.) - ініціатор створення і перший упорядник Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури; Г. Торо (1858 р.), який у приватному листі вперше використав термін екологія; І. Лоренц (1863 р.), що запропонував поняття фація, тотожне за змістом біоценозу К. Мебіуса; Ф. Рупрехт та А. Грізебах (1866 р.), котрі незалежно один від одного запропонували поняття геоботаніка; Е. Геккель (1866 р.), який увів поняття екологія [1-2; 10].

У другій фазі еволюції науки (друга половина ХІХ ст. - перша половина ХХ ст.) найбільшого розквіту зазнає вчення про закономірності впливу абіотичних екологічних чинників на живі організми та їх адаптацію до виживання. Виникає вчення про екологічні системи та взаємодію популяцій у них. Як самостійна наука екологія сформувалась і набула наукового визнання лише на початку XX ст., коли вже функціонували екологічні школи ботаніків, зоологів, гідробіологів, кожна з яких розвивала певну галузь екології. У 20-х рр. XX ст. в Європі та Америці було організовано екологічні наукові товариства, засновано журнали, а екологію почали викладати в університетах.

Згодом, закономірно, настав період експлуатації ідей, галузь стала доступною для освоєння широкому колу науковців. З'явилися можливості для зародження “гарячих наукових точок”, із яких утворилися самостійні галузі досліджень, зокрема, у 30-х рр. сформувалася нова галузь екології - популяційна екологія. Виник принципово новий - системний підхід - у методології досліджень з екології. Живі організми вивчали в їх співвіднесеності із сукупністю абіотичних факторів. Ширше враховували закономірності, що лежать в основі зв'язку всього угруповання й навколишнього середовища, кругообігу речовин та перетворення енергії. Розвиток екосистемного аналізу призвів до появи вчення про біосферу. Згідно з теорією В.Вернадського біосферу розглядали як глобальну систему, стабільність та функціонування якої ґрунтуються на екологічних законах забезпечення балансу речовини та енергії.

Дослідження розвитку екологічних ідей, гіпотез, теорій та наукового доробку видатних учених другої половини ХІХ ст. та першої половини ХХ ст. [1-3; 5-6; 8-10] дало змогу виділити вчених, які зробили суттєвий вклад у становлення екології як окремої науки [8].

На ранніх етапах розвитку екології широко використовувалися терміносистеми інших природничих наук. Термінологія другої фази еволюції екології розвивалася в напрямі спеціалізації і ставала власне екологічною. Розпочався зворотний процес, і вже екологічні поняття активно застосовували в ботаніці, зоології, мікології та інших фундаментальних біологічних науках. Високий рівень теоретичного компонента екології спричинив появу масиву понять і термінів, тоді як наукові екологічні назви майже не використовували. У цій фазі еволюції екології Е. Реклю (1868 р.) запропонував поняття біосфера; А. Уолес (1868 р.) сформулював визначення біологічної ніші; Е.Зюс (1875 р.) перевідкрив поняття біосфера; К. Мебіус (1877 р.) запропонував термін біоценоз; А. де Барн (1879 р.) увів поняття симбіоз; В. Газен (1887 р.) сформулював дефініцію планктона; С. Форбс (1887 р.) запропонував поняття мікрокосм; Ф. Форель (1892 р.) увів термін лімнологія; Е. Вармінг (1895 р.) запропонував поняття життєві форми, використав термін екологія стосовно до рослин; У. Хедсон (1896 р.) увів поняття хвилі життя, яке заново відкрив у 1905 р. В. Четверіков; К. Шретер, О. Кіхнер (1896 р.) запропонували розрізняти аутекологію та синекологію, цей поділ був закріплений ІІІ Міжнародним ботанічним конгресом у 1910 р.; В. Кеппен (1900 р.) сформулював визначення біокліматології; Т. Каулс (1901 р.) запропонував поняття клімакс; В. Іогансен (1903 р.) запозичив із демографії і ввів в екологію термін популяція; Е. Раковіце (1907 р.) запропонував поняття біота; К. Петерсен (1911 р.) розробив поняття бентос; Б. Келлер (1912 р.) ужив термінологічні словосполучення екологічна група видів та екологічні ряди; Г. Морозов (1912 р.) наповнив багатим змістом поняття рослинне угруповання та фітосоціологія; Г. Висоцький (1915 р.) увів термін екотоп; Ю. Пачоський (1915 р.) розробив поняття флуктуація, фітоценоз та біоекологічний потенціал виду у 1925 р.; Ф. Клементс (1916 р.) сформулював дефініцію біома; Дж.Грінел (1917 р.) увів поняття просторова екологічна ніша; Х. Гамс (1918 р.) запровадив терміни фітоценологія, синузія; Р. Парк та Е. Бюргес (1921 р.) запропонували поняття екологія людини; А. Тінеман (1924 р.) ужив поняття продукція; Р. Демоль (1927 р.) увів поняття біомаса; Е. Леруа (1927 р.) сформулював визначення ноосфери; Ч. Елтон (1927 р.) увів поняття трофічна екологічна ніша та запропонував закон піраміди чисел; Р. Чепмен (1928 р.) ужив термінологічне словосполучення біотичний потенціал; В. Станчінський (1931 р.) розвинув уявлення про піраміду енергій; О. Леополд (1933 р.) запропонував поняття крайовий ефект; Є. Павловський (1934 р.) у статті “Організм як середовище мешкання” запропонував термін паразитоценоз; А. Тенслі (1935 р.) увів поняття екосистема; Г. Моліш (1937 р.) запропонував визначення алелопатії; А. Фліпченко (1937 р.) висловив припущення, що термін паразитизм має екологічний смисл; В. Сукачов (1942 р.) розробив поняття біогеоценоз; В. Тішлер (1949 р.) уперше використав поняття закон в екології та ін.

Для третьої фази еволюції екологічної науки (друга половина ХХ - ХХІ ст.) характерне насичення галузі, перенесення її основних фактів, ідей, закономірностей та законів у підручники. У методології вивчення екології домінує системний підхід. Екологія стає міждисциплінарною наукою, а її проблеми набувають глобального характеру. Значного поширення набули кількісні методи дослідження, експерименти в лабораторії і природних умовах та математичне моделювання. Різкі негативні наслідки впливу людини на біосферу зумовили “екологізацію” природничих та гуманітарних наук, встановлення тісних зв'язків із філософією, соціологією, історією. Екологічний підхід стає необхідним під час вирішення виробничих, науково-технічних, демографічних та інших завдань. У середині ХХ ст. усталилося розуміння екології як самостійної науки. На цьому фоні проявилися загальні тенденції розвитку науки - диференціація та інтеграція.

Диференціація екології призвела до того, що чітко виокремилися напрями теоретичної екології, які сформувалися історично й розвиваються сьогодні. Такими напрямами є факторіальна екологія (учення про фактори середовища та механізми адаптації живих істот до їхньої дії), демекологія (учення про популяції), біоценологія (учення про угруповання), екосистемологія (учення про екосистеми), біосферологія (учення про біосферу). Розділи екології, у яких вивчають пристосованість популяцій окремих видів організмів до факторів навколишнього середовища, називають аутекологією, а життя угруповань різних видів організмів та їх взаємодію - синекологією.

На основі інтеграції екології з іншими природничими науками виникли екологічна фізіологія, морфологія, цитологія, генетика, біохімія та ін., а її поєднання із сільськогосподарськими, технічними, гуманітарними науками призвело до появи нових напрямів практичної екології: геоекології - охорони геологічного середовища, охорони гідросфери, ландшафтної екології та ін.; техноекології - екології енергетики, промисловості, агроекології, екології транспорту, екологічної експертизи, екології військової діяльності тощо. У 70-х рр. ХХ ст. формується екологія людини, або соціоекологія. На основі психоекології, урбоекології, екології народонаселення та ін. напрямів соціоекології вивчаються закономірності взаємодії людського суспільства із навколишнім середовищем. Деякі з напрямів екології набувають рис самостійних наук або поступово стають ними.

Ґрунтовний аналіз еволюції екології як науки крізь призму фундаментального для методології та філософії поняття науково-дослідні програми в роботі “Людина і біосфера” (1998 р.) здійснив В. Крисаченко. У контексті цього аналізу реконструкція етапів і фаз розвитку екології постає як послідовна зміна та доповнення низки дослідницьких стратегій [3].

Термінологія третьої фази розвитку екології досліджена недостатньо. Серед творців наукової екологічної термінології сучасного періоду особливе місце посідають В. Беклемішев (1951 р.), що запропонував поняття консорція, (його в 1952 р. незалежно вжив Л. Раменський); Дж. Хатчісон (1957 р.), який узагальнив поняття ніша, запропоноване Дж. Грінелом і Ч. Елтоном і запровадив терміни гіперпросторова екологічна ніша та реалізована екологічна ніша; В. Петровський (1961 р.) увів поняття ценопопуляція; В. Сочава (1963 р.) дав визначення геосистеми; Р. Мак-Артур (1966 р.) запропонував поняття мінімальна життєздатність популяції; Б. Міркін, Г. Розенберг, Л. Наумова (1989 р.) видали “Словник понять і термінів сучасної фітоценології”; І. Дедю (1990 р.) - “Екологічний енциклопедичний словник”; М. Реймерс (1990 р.) - “Природокористування: Словник-довідник”.

У змісті й поступі еволюції екологічної галузі спостерігалися своєрідні “гарячі точки” розвитку, проявлялися лідери серед природничих наук. В античні часи, на думку В. Крисаченка, такими були фізика у складі філософії та описові науки - зоологія, ботаніка, медицина та агрономія. Доба Відродження вивела в лідери науки про людину анатомію. В основу промислово-економічних революцій ХУІ-ХУІІІ ст. лягли досягнення механіки, астрономії, гідрології теорії твердої речовини та ін., а безперечним лідером життєзнавства ХУІ-ХУІІ ст. стала організмова біологія. У ХУІІІ ст. функції лідера переймає систематика, а в першій половині ХІХ ст. - фізіологія людини і тварини. Водночас посилюється увага до надорганізмових систем, що виводить екологію у потенційні майбутні лідери природничих наук. Власне таким лідером вона стала в середині ХХ ст. [3, с. 51-62].

Отже, еволюція екології та її термінології мала три етапи: народних знань, народно-науковий (V-IV ст. до н.е. - перша половина Х'УГІ ст. н.е.) та науковий. У першій фазі наукового етапу відбулося становлення екології як окремої науки (Х'УГІ ст. - друга половина ХІХ ст.), у другій виникло вчення про екологічні системи та взаємодію популяцій в екосистемах (друга половина ХІХ ст. - перша половина ХХ ст.), а в третій пройшла диференціація, гібридизація та інтеграція сучасної екології (друга половина ХХ - ХХІ ст.).

Список використаних джерел

1. Биологи: биогр. справочник / Т.П. Бабий, Л.Л. Коханова, Г.Г. Костюк [и др.; отв. ред. Ф.Н. Серков]. - К. : Наук. думка, 1984. - 814 с.

2. Биология: большой энцикл. словарь / [гл. ред. М.С. Гиляров]. - 3-е изд. - М. : Большая Рос. энцикл., 1998. - 864 с.

3. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології: підручник / В.С. Крисаченко. - К. : Заповіт, 1998. - 688 с.

4. Куйбіда В.В. Абіотичні фактори навколишнього середовища у народній екологічній термінології / В.В. Куйбіда // Наук. часопис нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. Серія 20: Біологія. - К., 2011. - Вип.3. - С. 176-181.

5. Куйбіда В.В. Екологія і географічні назви: [монографія] / В.В. Куйбіда. - Фастів: Поліфаст, 2002. - 176 с.

6. Куйбіда В.В. Народно-науковий етап становлення природознавства / В.В. Куйбіда // Історична пам'ять: наук. зб. / Полтавський нац. пед. ун-т імені В.Г. Короленка. - Полтава, 2011. - Вип.2 (26). - С. 38-45.

7. Куйбіда В.В. Популяції тварин і біоценози у народній екологічній термінології / В.В. Куйбіда, В.В. Лопатинська, Л.В. Шаповал // Наук. часопис нац. пед. ун-ту імені М.П. Драгоманова. Серія 20: Біологія. - К., 2011. - Спец. вип. - С. 181-185.

8. Куйбіда В.В. Розвиток природничої науки і термінології в Україні: шлях крізь епохи (ХУІІ - початок ХХІ ст.): [монографія] / В.В. Куйбіда. - Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О.М., 2012. - 458 с.

9. Новиков Г.А. Очерк истории экологии животных / Г.А. Новиков. - Л.: Наука, 1980. - 287 с.

10. Розенберг Г.С. О периодизации экологии / Г.С. Розенберг // Экология. - 1992. - № 4. - С. 3-19.

11. Розенберг Г. С. Теоретическая и прикладная экология : учеб. пособие / Г. С. Розенберг, Ф. Н. Рянский. - 2-е изд. - Нижневартовск: Изд-во Нижневарт. пед. ин-та, 2005. - 292 с. - (Учебная книга; вып.9).

References

1. Biolohy: bioloh. spravochnik / Т.Р. Babii, L.L. Kokhanova, H.H. Kostiuk [i druhiie.; otv. red. F.N. Serkov]. - K. : Nauk. dumka, 1984. - 814 s.

2. Biolohiia: Bolshoi entsykl. slovar / [hl. red. М^. Hiliarov]. - 3-е izd. - М. : Bolshaia Ros. entsykl., 1998. - 864 s.

3. Krysachenko V.S. Liudyna i biosfera: osnovy ekolohichnoi antropolohii: pidruchnyk / V.S. Krysachenko. - K. : Zapovit, 1998. - 688 s.

4. Kuibida V.V. Abiotychni faktory navkolyshnioho seredovyshcha u narodnii ekolohichnii terminolohii / V.V. Kuibida // Nauk. chasopys nats. Ped. Un-tu imeni M.P. Drahomanova Seria 20: Biolohiia. - K., 2011. - Vyp.3. - S. 176-181.

5. Kuibida V.V. Ekolohiia i heohrafichni nazvy: [monohrafiia] / V.V. Kuibida. - Fastiv: Polifast, 2002. - 176 s.

6. Kuibida V.V. Narodnyi-naukovyi etap stanovlennia pryrodoznavstva / V.V. Kuibida // Istorychna pamiat: nauk.zb. / Poltavskyi nats.ped. un-t imeni V.H. Korolenka. - Poltava, 2011. - Vyp.2 (26). - S. 38-45.

7. Kuibida V.V. Populiatsiia tvaryn i biotsenozy u narodnii ekolohichnii terminolohii / V.V. Kuibida, V.V. Lopatynska, V. Shapoval // Nauk. chasopys nats. ped. Un-tu imeni M. P. Drahomanova . Seria 20: Biolohiia. - K., 2011. - Spets. vyp. - S. 181-185.

8. Kuibida V.V. Rozvytok pryrodnychoi nauky i terminolohii v Ukraini: shliah kriz epokhy (ХҐІІ - pochatok ХХІ st.): [monohrafia] / V.V. Kuibida. - Pereiaslav-Khmelnytskyi: FOP Lukashevych О.М., 2012. - 458 s.

9. Novikov H.A. Ocherk istorii ekolohii zhivotnykh / HA. Novikov. - L.: Nauka, 1980. - 287 s.

10. Rozenberh H.S. О periodizatsii ekolohii / H.S. Rozenberh // Ekolohiia. - 1992. - № 4. - S. 3-19.

11. Rozenberh H.S. Teoreticheskaia i prikladnaia ekolohiia: ucheb. posobie / H.S. Rozenberh, F.N. Rianskyi. - 2-е izd. - Nizhnevartovsk:

Размещено на Allbest.ru