Екологічні пріоритети у розвитку аграрного виробництва в умовах сталого розвитку сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічні пріоритети у розвитку аграрного виробництва в умовах сталого розвитку сільських територій

Обрання Україною євро інтеграційного вектору спонукає до введення в господарську діяльність еколого-економічних принципів господарювання, які полягають у одержанні максимального економічного ефекту за найменшої шкоди для природного середовища, що ставить підвищені вимоги до ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу в аграрній сфері.

Упродовж всього кризового періоду екологічним проблемам приділялось недостатньо уваги, що позначилося на незадовільному стані використання природних ресурсів, залучених у аграрне виробництво та спричинило негативний вплив сільськогосподарської діяльності на навколишнє середовище.

Екологізація є однією з важливих вимог сучасності і у соціально - економічному плані вимагає переходу від витратного принципу природокористування до природозберігаючих методів господарювання, відмови від екстенсивного (розширеного) споживання природних ресурсів, одержання максимуму користі за мінімуму затрат. Оскільки однією з визначальних складових сталого розвитку сільських територій є - екологічна, використання еколого-економічного підходу у процесі аграрного виробництва буде одним із ключових чинників підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва та переходу до сталого розвитку сільських територій[1].

Вітчизняна наука має вагомі напрацювання теоретико-методологічного характеру із зазначеної проблеми: зокрема щодо принципів сталого екологобезпечного розвитку (Б. Буркинський, Л. Мельник, В. Трегобчук); основ національної стратегії сталоговипереджаючого розвитку і визначення природно-ресурсного потенціалу цього розвитку (В. Геєць, Б. Данилишин, С. Дорогунцов, М. Паламарчук, В. Шевчук); забезпечення сталого природокористування, землекористування, екологічної безпеки (О. Фурдичко, А. Третяк, М. Хвесик, Є. Хлобистов); Проте, слід зазначити, що попри вагомі напрацювання в галузі еколого-економічних принципів господарювання переважають економічні та нехтуються екологічні. Тому обґрунтування екологічних пріоритетів у розвитку аграрного сектора та виконання екологічних вимог уможливить (пришвидшить) сталий розвиток сільських територій.

Трансформаційні процеси в економіці країни, структурні зміни у розподілі земель за формами власності, поява нових землекористувачів, корінна перебудова майнових відносин суттєво вплинули на тенденції розвитку сільського господарства, взаємодію його окремих сфер з навколишнім середовищем та їх вплив на довкілля. Агропромислове виробництво з одного боку, є залежним від природно - ресурсного потенціалу території, ґрунтів, кліматичних умов, ресурсної бази, аграрно-біологічного потенціалу, з іншого - є одним із найвідчутніших чинників впливу на навколишнє середовище. В той же час, сам процес відтворення в сільському господарстві тісно пов'язаний з природними процесами. Головним засобом виробництва в сільському господарстві, без якого неможливе виробництво сільськогосподарської продукції виступають земельні ресурси. Ефективність використання земельних ресурсів у значній мірі визначає темпи розвитку і рівень результативності сільськогосподарського виробництва, яке, в свою чергу, суттєво впливає на стан функціонування сільських територій.

Серед негативних результатів господарювання в аграрній сфері є надмірне залучення земельних ресурсів до використання, зростання антропотехногенних навантажень, значне захоплення природо-перетворювальною діяльністю, порушенням екологічно допустимих співвідношень між природніми і сільськогосподарськими угіддями; між окремими видами угідь (орними землями, кормовими угіддями й багаторічними насадженнями) тощо. Що у свою чергу, здебільшого зумовлено екстенсивною, енерго- і ресурсномісткою моделлю ведення аграрного виробництва. В результаті рівень розораності сільськогосподарських угідь країни є найвищим в Європі і становить 84,6%, а в окремих регіонах перевищує 90%, зокрема у Львівській області даний показник дорівнює 71,0%. Наша область, на відміну від інших, належить до малоземельних областей, оскільки у розрахунку на особу припадає 0,47 га сільськогосподарських угідь і 0,28 га ріллі. Якщо користуватися показниками статистики по тих підприємствах, які підлягають статистичній звітності, аналіз показує, що продовжується тенденція зростання розораності земель у області. Так, згідно статистичної інформації щодо розподілу сільськосподарських угідь серед сільськогосподарських підприємств і господарств населення, у 2013 р., в порівнянні з 2005 р., показник розораності сільськогосподарських угідь зріс на 1,8 п.п. В окремих районах області цей показник значно перевищує середньо обласний (Бродівський район -83,6%, Пустомитівський - 88,4%, Золочівський - 77,4%), навіть у двох районах Передкарпатської зони (Дрогобицький, Жидачівський) рівень розораності земель перевищує середньо обласний на 9 і 10 процентних пункта відповідно, а у Старосамбірському районі, який належить до зони Карпат даний показник дорівнює 75,4%. В той час, як частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь не повинна перевищувати 60% [2].

Трансформація традиційно крупнотоварного виробництва у дрібнотоварне шляхом парцеляції земель неоднозначно відбилось на екологічних екстерналіях виробничого процесу, хоча дало певні позитивні виробничі результати, проте не вирішило основного завдання - забезпечення раціонального еколого безпечного й ефективного використання та всебічної охорони земельних ресурсів. Аналіз стану аграрного виробництва у Львівській області відображає ці процеси. Оцінка ефективності використання природноресурсного потенціалу всіма категоріями господарства у області свідчить по тенденції до динамічного зростання обсягів виробництва валової продукції впродовж 2006-2013 рр., яке відбулося за рахунок нарощування виробництва у сільськогосподарських підприємствах. Обсяг виробництва ВП у області формується в більшій мірі за рахунок галузі рослинництва, де впродовж останніх трьох років встановилась тенденція до зростання. У структурі виробництва ВП всіх категорій господарств галузь рослинництва займала у 2013 р. 55,5%.

Оскільки майже всі землі сільськогосподарського призначення знаходяться у приватній власності, їх власники, часто працюють з порушеннями внутрішньогосподарського землеустрою, допускають відхилення від науково обґрунтованих систем землеробства, порушують технології обробітку ґрунту і екологічні вимоги, що негативно впливає на економічну ефективність використання угідь. Аналіз структури посівних площ у всіх категоріях господарств області дозволяє зробити висновок про нераціональність галузевої структури. З огляду на кон'юнктурний фактор сільськогосподарські виробники займаються виробництвом найбільш прибуткових культур. Так, протягом періоду 2005-2013 рр. у структурі посівів сільськогосподарських підприємств частка зернових дорівнювала 60-66%, зокрема частка кукурудзи на зерно із 1,6% зросла до 17,4%, а ріпаку з. 4,5% до 18,6%, що суперечить науково-обґрунтованим нормам ведення землеробства. Загрозливим фактом для якості ґрунтів області є зменшення в структурі посівних площ частки одно - та багаторічних трав (зокрема: частка багаторічних трав зменшилась з 0,9% у 2000 році до 0,3% у 2013 році) та зменшення більше як в 2,6 разів посівних площ, зайнятих під зернобобовими. Продовжується тенденція порушення вимог плодозміни, раціональної структури посівів, поширення посівів грунтовиснажливих культур. З року в рік вирощуються найбільш прибуткові культури - пшеницю, ячмінь, ріпак, сою, при чому у районах, де природно-кліматичні умови є не зовсім сприятливі.

Також продовжується негативна тенденція неефективного використання ріллі сільськогосподарськими товаровиробниками в значній мірі за рахунок невикористання різними категоріями товаровиробників земельних паїв, зокрема частка недосіяної площі сягає у 2013 р. 22,1%. У натуральних показниках станом на 1 червня 2013 р. недосіяна площа ріллі становила 175,7 тис. га. [3].

На сьогоднішній день до основних питань, які турбують суспільство належить екологічність продовольчої продукції та процеси її виробництва Тому значна увага приділяється продукції сільського господарства із вмістом ГМО. Використання генетично модифікованих сортів рослин і порід тварин регламентується Законом України «Про деpжавну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» [4], проте в умовах недостатності матеріально - технічного забезпечення (обладнання) контроль в даній сфері здійснюється обмеженою кількістю установ. По окремих видах продукції неможливо встановити даний показник у продукції виробленої господарствами населення, оскільки 97,6% картоплі, 93,5% овочів, 79,2% кормових культур у області виробляється саме в цій категорії господарств. І тільки окремі перевірки на ринках, де переважно дана категорія товаровиробників реалізує свою продукцію, виявляють перевищення ГДК пестицидів, зокрема. В той же час у Львівській області є достатня кількість земель, на яких можна отримувати екологічно чисті продукти харчування. У середньостроковій перспективі формування системи органічного сільського господарства має стати пріоритетним для України, при цьому виробники зобов'язані використати одну з переваг у процесі інтеграції - так званий ефект затриманого розвитку. І вітчизняні недоліки (низька врожайність і пов'язаний з цим винос з урожаєм поживних речовин з ґрунту) можуть стати нашими перевагами. Також, головною конкурентною перевагою сільськогосподарської продукції України у перспективі буде не тільки її екологічність, а повноцінний вміст у ній 90 елементів харчування, необхідних для здоров'я людей, у тому числі 60 мінералів, 15 вітамінів, 12 амінокислот, 3 жирні кислоти [5].

Беручи до уваги особливості екологічного стану аграрного сектора області і загальнодержавні тенденції, підведемо підсумки стосовно основних передумов, що визначають необхідність переходу аграрного виробництва на еколого - орієнтований шлях розвитку:

- деградація та забруднення навколишнього природного середовища, що виражається надмірним залученням земельних ресурсів до використання в аграрній сфері, зростанням антропотехногенних навантажень до критичних рівнів;

- наростання явищ обезземелення значної частини селян, надмірної концентрації земель сільськогосподарського призначення у вузького кола власників, що, без належного контролю з боку держави, обумовлює ризики нестійкості землекористування;

- висока питома вага дрібнотоварного і натурального господарства у області, що спричиняє низьку ефективність використання залучених ресурсів і становить загрозу ресурсо-екологічній безпеці подальшого розвитку аграрного сектора; висока частка розораності сільськогосподарських угідь у області;

- існування екологічного дисбалансу між площею орної землі, пасовищ, сіножатей, водною площею, а також агроландшафтів внаслідок значного захоплення природо-перетворювальною діяльністю, порушенням екологічно допустимих співвідношень між природніми і сільськогосподарськими угіддями і т.д.;

- недотримання сільгоспвиробниками вимог технологій, що призводить до щорічного виносу з урожаєм значної кількості поживних речовин, які не повертаються в ґрунт з добривами;

- значне поширення посів грунтовиснажливих культур (цукрові буряки, ріпак, соя) причому у районах, де природно-кліматичні умови несприятливі (нераціональність галузевої структури);

- поширення шкідливих організмів внаслідок економічно неефективного та екологічно шкідливого характеру господарювання;

- посилення зовнішньо інтеграційного вектора України, зокрема в такому сегменті пріоритетів Спільної аграрної політики ЄС, як вирощування органічної продукції;

- зростання попиту на органічну продукцію у світі.

Отже, враховуючи те, що стратегія сталого розвитку сільських територій повинна ґрунтуватись на комплексі взаємно погоджених економічних та екологічних заходів серед загальнонаціональних пріоритетів, окреслених у Концепції національної екологічної політики на період до 2020 р. [1], є: відтворення природно-ресурсного потенціалу регіонів в т.ч.: екологобезпечне використання, відновлення та охорона земельних ресурсів, що є тотожнім із екологізацією сільського господарства, куди входить:

- запровадження інтегрованого підходу до управління земельними ресурсами;

- забезпечення впровадження новітніх екологічно збалансованих технологій землекористування;

- вдосконалення системи моніторингу земель;

- збільшення частки сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножаті, пасовища) відповідно до науково обґрунтованих показників на регіональному і місцевому рівнях;

- розроблення технологій з відновлення виведених з ріллі деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;

- сприяння розробці нових біологічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві;

- забезпечення екологічно допустимого сільськогосподарського навантаження на ґрунтовий покрив;

- забезпечення широкого впровадження новітніх екологічно збалансованих технологій ведення сільського господарства.

Висновки:

1. Оскільки, земельні ресурси, з огляду на їх обмеженість, потребують бережливого ставлення, зниження негативних наслідків антропогенної діяльності, особливого підходу до організації території, її землекористування, розміщення виробництва і його спеціалізації, раціонального розподілу між галузями народного господарства, найважливіший вектор серед досліджень екологізації аграрного виробництва спрямовано на екологізацію сільськогосподарських земель, тобто на їх охорону, екологічність, раціональне використання.

2. Під дією різних факторів природно-ресурсний потенціал аграрного сектора може зменшуватися, внаслідок нераціональної діяльності. Натомість екологізація сільськогосподарського виробництва навпаки сприяє збереженню існуючого природного потенціалу. Зокрема такі негативні явища, як: деградація та забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне землекористування власниками орендованих земель, зростання домінування монопродуктових типів виробничої спеціалізації аграрних виробників тощо, в сукупності є вагомою загрозою наростання потенціалу соціальних суперечностей і екологічної кризи в сільській місцевості.

Для мінімізації негативних наслідків еколого небезпечного господарювання та для досягнення стабільних позитивних тенденцій у розвитку економіки країни і аграрного сектора зокрема, пріоритетним завданням є - запровадження екологічних принципів у стратегію економічних, соціальних, політичних реформ, культур місцевих традицій господарювання та врахування світового досвіду.

Література

аграрний екологізація сільськогосподарський

1. Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 р./ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.ra

2. Статистичний збірник «Сільське господарство Львівщини» / За ред. С.О. Матковського - Львів.: Головне управління статистики у Львівській області, 2014. - 164 с.

3. Статистичний збірник «Рослинництво Львівщини» / За ред. С.О. Матківського - Львів: Головне управління статистики у Львівській області. - 2014. - 143 с

4. Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05.2007 №1103-V // Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua/

5. Нелеп В. Оцінка експортних можливостей агропродовольчого комплексу України / В. Нелеп // Економіка України. - 2011. - №9. - С. 60.

Размещено на Allbest.ru