Збори за забруднення довкілля як основне джерело фінансування природоохоронних заходів

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рада по вивченню продуктивних сил України, м. Київ

Збори за забруднення довкілля як основне джерело фінансування природоохоронних заходів

Федчак О.М., аспірантка

Анотація

екологічний збір природоохоронний фінансування

Розглянута основна ідея функціонування механізму екологічних зборів, проблема його вдосконалення та запровадження в практику господарювання. Особливої уваги надано залученню коштів з боку Державного фонду охорони навколишнього природного середовища на фінансування природоохоронної діяльності.

Annotatіon

There has peen considered the mechanism of ecological taxes, the problem of its improvement and introduction to the practice of management. Particular attention was paid to draw the means from the State environmental fund on purpose to finance environmental activities.

По суті, мета економічного регулювання природоохоронної діяльності в Україні полягає у стимулюванні природокористувачів до раціонального та ощадливого використання природних ресурсів, збереження й відтворення довкілля, а також у фінансуванні природоохоронних заходів і робіт.

Базовими елементами системи економічного регулювання природокористування та природоохоронної діяльності є збори/платежі за забруднення навколишнього природного середовища, податкові важелі, штрафні санкції за порушення екологічного законодавства. З одного боку, вони виявляються інструментами мотивації природокористувачів до екологоконструктивної діяльності, а з іншого - джерелами створення природоохоронних фондів. Важливими функціональними складовими економічного регулювання природоохоронної діяльності залишаються системи державного та позабюджетного функціонування природоохоронних заходів.

Чинним екологічним законодавством встановлено безпосередній зв'язок між виконанням природоохоронних заходів і джерелами їх фінансування [1]. Такий вид платежів як за забруднення навколишнього середовища - має спрямовуватися на скорочення утворення та запобігання викидам/скидам у довкілля. Механізм спрямування цих платежів визначено у 1992 р. Він є базовим у побудові екологічних фондів України. Нині це найнадійніше джерело фінансування різноманітних природоохоронних заходів. Проте часто ці кошти використовують не для фінансування заходів щодо зменшення забруднення, а на інші цілі - утримання комунальної інфраструктури і навіть на розв`язання загальних соціальних питань, або ж взагалі не використовуються.

Збори за забруднення навколишнього середовища є однією з основних складових існуючої в Україні системи економічних інструментів екологічного регулювання, які впроваджені з 1994 року як обов'язковий державний податок, і виступають основним джерелом формування природоохоронних фондів всіх рівнів, за рахунок яких сьогодні в основному здійснюється фінансування екологічних програм і природоохоронних заходів.

Ідея функціонування механізмів екологічних платежів полягає в тому, щоб, з однієї сторони, стимулювати підприємства до зменшення забруднення довкілля, а з іншої - за рахунок цих коштів отримати додаткове джерело інвестицій в сферу охорони навколишнього природного середовища на державному, регіональному, місцевому рівнях. В умовах, коли державні бюджетні природоохоронні асигнування зведені до мінімуму, цей механізм, за умов його ефективного функціонування, міг би відігравати надзвичайно важливу роль у покращенні екологічної ситуації.

Механізм плати за забруднення довкілля, як один з перших еколого-економічних інструментів платного природокористування, впроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 року №18 „Про затвердження Порядку визначення плати і справляння платежів за забруднення навколишнього природного середовища і Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища” з метою економічного стимулювання здійснення природоохоронних заходів, упорядкування джерел їх фінансування, відшкодування еколого-економічних збитків, завданих забрудненням довкілля. Постановою була введена плата за забруднення навколишнього природного середовища, яка напряму залежить від кількості та якості забруднюючих речовин і справляється:

за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

за розміщення відходів;

за спричинення збитку рослинам і тваринам.

Загальний порядок вилучення платежів (зборів), а також нормативи (ставки) збору за першими трьома видами порушення середовища, затверджені Постановою КМ України від 1.03.1999 р. №303; деталі конкретизуються в інструкції Мінекобезпеки і Мінфіну від 19.07.1999 р. №162/379. Безумовно, за період 1993-1999 рр. відбулося багато змін у законодавстві. Зокрема, тепер не лише спеціальним Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища, а й Законом України «Про систему оподаткування».

Що це означає? Перш за все платникам збору необхідно подавати розрахунки збору до органів державної податкової служби, а раніше їх подавали до органів Мінекобезпеки. Другою зміною є те, що визначати платників збору, як і раніше, будуть органи Мінекобезпеки разом з органами місцевого самоврядування або з місцевими державними адміністраціями, але перелік таких платників будете й надсилатися до органів державної податкової служби. Як правильно вважають спеціалісти ДПА України, коли платника такого специфічного збору визначає компетентний орган, то в результаті позбавляються непорозуміння між платниками та податковими органами щодо правильності визначення юридичної чи фізичної особи платником збору, об'єкта його обчислення тощо.

До найважливіших джерел фінансування природоохоронної діяльності по праву можна віднести Державний фонд охорони навколишнього природного середовища (Держфонд), який виділяється в системі фондів навколишнього середовища обсягами фінансових ресурсів та загальнодержавною спрямованістю заходів, що фінансуються з нього. Відповідно до Положення про Державний фонд [2] він є складовою Державного бюджету України. Зазначений фонд створено з метою концентрації коштів і цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, в тому числі фінансування наукових досліджень з цих питань.

Головним розпорядником коштів Державного фонду є Міністерство з охорони навколишнього природного середовища. Проте пунктом 32 статті 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” призупинено на 2006 рік дію частини четвертої статті 46 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”. В результаті цього встановлено додаткові головні розпорядники Фонду та змінено пропорції у розподілі надходжень коштів від збору за забруднення навколишнього природного середовища таким чином:

65 відсотків - до Державного;

10 відсотків - до місцевих (сільських, селищних, міських);

25 відсотків - до обласних та Автономної республіки Крим;

35 відсотків - до Київського та Севастопольського міських фондів охорони навколишнього природного середовища.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища - це установа, яка створена для акумулювання коштів на охорону навколишнього природного середовища. Як правило, ці кошти надходять від екологічних платежів, податків і зборів.

Збір, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу.

Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Платники несуть відповідальність за правильність обчислення та своєчасну сплату збору згідно із законодавством. Не внесені своєчасно кошти збору стягуються з платників у встановленому законодавством порядку. Сплата збору не звільняє юридичних та фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Контроль за правильністю обчислення збору, дотриманням лімітів викидів, скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінекобезпеки. Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби на підставі документальних перевірок.

Система платежів (зборів) за порушення природного середовища включає такі основні елементи:

порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів;

ставки платежів, що встановлюють певну відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною вилучення коштів;

допустимі межі порушення середовища; як правило ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-3,5 рази; змінюється і порядок віднесення платежів: платежі за порушення в межах лімітних значень відносяться на виробничу собівартість підприємств, платежі за понадлімітний вплив на середовище вилучаються з прибутку;

порядок розподілу зібраних коштів.

Економічна суть зборів за забруднення довкілля полягає в тому, що:

забруднювачі і споживачі продукції зобов'язані частково компенсувати економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні та рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та транспорту;

збори за забруднення стали основою створення місцевих, обласних, республіканського АР Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища, незалежно від державного та місцевих бюджетів джерела фінансування природоохоронних заходів і робіт.

З метою збільшення обсягів і джерел фінансування природоохоронних заходів проаналізуємо тенденцію функціонування механізму екологічних платежів.

Протягом 2006 р. підприємствам, організаціям, установам країни за забруднення навколишнього природного середовища і порушення природоохоронного законодавства пред'явлено екологічних зборів на загальну суму 871,4 млн. грн., що на 491,6 млн. грн перевищує відповідну суму пред'явлених зборів у 2005 р. і на 637 млн. грн більше порівняно з 2000 р., з них 58% (501,9 млн. грн.) - збори за викиди в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел, 33% (291,8 млн. грн.) - збори за розміщення відходів, 8% (69,8 млн. грн.) - збори за скиди забруднюючих речовин у водойми. Одним з важливих чинників такого значного зростання нарахованих сум стало проведення у 2003 році індексації нормативу зборів в 1,5 рази, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.03. №402 „Про внесення змін у додаток 1 до порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору” та наступного їх розрахунку у 2003 році з коефіцієнтом 0,8. Цією ж постановою передбачено механізм індексації нормативів збору за забруднення довкілля залежно від індексу інфляції - його застосування дозволяє певною мірою захистити нормативи збору від знецінення в разі інфляційних процесів, що мало місце в попередні роки.

Формування механізму плати за забруднення навколишнього природного середовища розглядається як складова єдиної цінової та податкової політики держави. Державне регулювання стану навколишнього середовища стає елементом постійного впливу на економічну діяльність і технічний розвиток практично усіх виробничих галузей. Існує також думка, що плата за забруднення - це по суті вимагання грошей з підприємств, причому вони повинні платити двічі: і за саме забруднення, й за те, щоб знизити або попередити його. Через це видатки на охорону навколишнього середовища виявляються подвійними. При цьому, "у гонитві за отриманням якомога більших коштів в оплату за забруднення, природоохоронні органи недостатньої уваги надають заходам щодо недопущення забруднень".

Основна ідея функціонування механізму екологічних зборів полягає в тому, щоб, з однієї сторони, стимулювати підприємства до зниження забруднення довкілля. З іншої - за рахунок коштів від зборів отримати додаткове джерело фінансування природоохоронної діяльності на державному, регіональному та місцевому рівнях. Останній фактор є надзвичайно важливим в умовах, коли бюджетні природоохоронні асигнування зведені до мінімуму.

Необхідно відмітити, що у 2006 році підприємствами, організаціями, установами країни фактично було сплачено 738,2 млн. грн., або 85% від загальної суми пред'явлених зборів, що на 12 в.п. менше порівняно з 2005р. Серед регіонів країни найнижчою була частка сплати пред'явлених зборів за забруднення довкілля у м. Києві (62%), а також Івано-Франківський, Закарпатський і Луганській (по75-76%) областях, а найвищою - у Вінницькій, Черкаській, Львівській областях та м. Севастополі (95-97%). У сумарному обсязі зборів за забруднення навколишнього природного середовища по країні понад дві третини - це збори, які надійшли від підприємств двох областей - Дніпропетровської (210,1 млн. грн.) та Донецької (189,7 млн. грн.), ще майже чверть - це вклад Запорізької (54,7 млн. грн), і Луганської (53,1 млн. грн) областей. Ця позитивна тенденція зростання сплати коштів по зборах за забруднення являється наслідком передачі функції контролю за стягненням цих платежів у 2000 році Державній податковій адміністрації. Так, якщо у 1999 році менше половини пред'явлених зборів сплатили підприємства -забруднювачі 21 області, у 2000 році - 7 областей, у 2001 році - 5 областей, у 2002 році - 1 область, то починаючи з 2003 року - таких регіонів більше не було.

Цікава ситуація також із штрафами за екологічні порушення. Оскільки в Україні більшість штрафів за екопорушення встановлюються в абсолютних показниках або ґрунтуються на розрахунку неоподаткованого мінімуму доходів населення, остільки існуюча система штрафів взагалі не виконує своєї екологічно позитивної регулятивної функції. А за висновком експертів Світового банку "штрафи за забруднення навколишнього середовища розглядаються частіше як джерела доходу, а не як засоби для боротьби із забрудненням довкілля”.

В цілому по країні протягом 2006р. сплачено 2,1 млн. грн. штрафів (74% від пред'явлених) за адміністративні правопорушення в галузі охорони природи і 2,8 млн. грн. позовів про відшкодування збитків і втрат (54% до пред'явлених), накладених в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Треба відмітити, що на позови про відшкодування збитків, заподіяних порушеннями природоохоронного законодавства, і штрафи за адміністративні правопорушення в галузі охорони природи і використання природних ресурсів припадає 1% екологічних платежів (відповідно 5,1 та 2,8 млн. грн.) [3].

Загальна сума пільг, наданих підприємствам при оподаткуванні у разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, склала у 2006 р. 476,3 тис.грн.

Основними платниками зборів за забруднення довкілля традиційно були підприємства, які виробляють та розподіляють електроенергію, газ та воду (пред'явлено зборів на суму 349,5 млн. грн., сплата зборів складає 87%), добувної промисловості (відповідно 186,6 млн. грн. та 77%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (181,3 млн. грн. та 93%), транспорту та зв'язку (26,9 млн. грн. та 92%), хімічного виробництва (22,6 млн. грн. та 91%).

В цілому погоджуючись з тим, що чинна практика нарахування і стягнення зборів за забруднення довкілля, особливо в частині фактичної сплати, має ряд недоліків, видається, що діючий механізм себе не вичерпав і найближчій перспективі в Україні йому альтернативи немає. На нашу думку, сьогодні не варто, мабуть , говорити про необхідність запровадження чогось нового, а треба робити реальні кроки щодо вдосконалення уже створеного. Тим більше, що між вихідною ідеєю механізму економічної відповідальності за забруднення довкілля та реальною практикою її втілення зберігається значна дистанція.

За розрахунками спеціалістів, платежі за забруднення навколишнього середовища у 20-100 разів нижчі від нанесеного ними фактичного економічного збитку (але навіть такі суми досить часто виявляються для підприємств надмірними). При цьому розмір цієї плати не забезпечує покриття навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб, а низький рівень відповідних нормативів поєднується з невисоким показником збирання коштів (близько 25-30%). До цього додаються негнучкість відповідних механізмів, економічні деформації, пов'язані з віднесенням цих платежів на собівартість продукції та наступним нарахуванням на них ПДВ.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього, які проявляються одночасно в моральному, соціальному, естетичному, натуральному, економічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки від шкідливого впливу на навколишнє середовище відходів виробництва - фактичні або можливі витрати на компенсацію цих втрат, які завжди є вагомою частиною загальних збитків. Найчастіше їх виражають сумою основних локальних збитків: від погіршення здоров'я населення; комунального господарства; сільського та лісового господарства; промисловості. Оцінка моральних і соціальних збитків викликає певні труднощі через відсутність відповідних методик. Вимогу принцип „забруднювач платить” в Україні впроваджено з 1999 р. Утім, забруднювачі лише частково покривають соціальні та економічні втрати, що виникли внаслідок забруднення або неефективного використання ресурсів, компенсуючи видатки на переробку відходів або знешкодження шкідливих викидів, оскільки в самій системі нарахування плати за використання або забруднення ресурсів фактично не закладено реалізації цього принципу. Принцип „забруднювач платить” означає, що забруднювач повинен нести всі витрати з проведення заходів щодо екологічного оздоровлення довкілля за відповідним рішенням влади. Саме цей принцип проголошений у нас як основний економічний постулат національної екологічної політики. Насправді ж він не діє. У загальний сумі фактично сплачених екологічних зборів частка надходжень за викиди, скиди, розміщення відходів у межах встановлених лімітів в середньому по Україні становить 86,5% (у Карпатському регіоні 84,2%)[4]. А збори у межах лімітів, як відомо, відносяться на собівартість продукції, і відповідно відображаються на її ціні. Виходить, що за забруднення довкілля платить населення: кожний українець витрачає щороку 1 гривню за екологічний дискомфорт в обмін на інші матеріальні блага. Сьогодні ми якраз знаходимось на такому етапі, коли суспільство залежно від його економічного стану та рівня свідомості вимушене платити за свій, хоч і низький, матеріальний достаток ціною високого екологічного ризику для здоров'я, який воно далеко не завжди усвідомлює. Отже, нам необхідно реанімувати здевальвований принцип „забруднювач платить”. Разом з тим, треба визнати, що мета зазначених зборів полягає в тому, щоб змусити винуватця забруднення знижувати виробництво екологічно шкідливих виробів, покращуючи тим самим „якість” навколишнього середовища, або відшкодовувати витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків забруднення. Для цього підприємствам пропонуються наступні можливості зниження викидів: розвиток і використання нових технологій, заміна шкідливих технологій та екологічно шкідливої продукції, впровадження нових способів видалення шкідливих речовин, використання технологій рециклінгу.

Ефективним також є застосування таких комплексних заходів (програм), як зниження викидів у навколишнє середовище в межах промислового району, регіону методом ковпака (так званий бабл-принцип), створенням бірж (ринку) відходів тощо. Формування і використання коштів від плати за відтворення природних ресурсів доцільно ставити у залежність від рівня управління і величини можливих затрат.

Існує також проблема ідентифікації забруднювача. Юридично відповідає за забруднення навколишнього середовища фізична чи юридична особа, яка прямо чи опосередковано наносить шкоду навколишньому середовищу або створює умови, що призводять до виникнення шкоди. Однозначно визначити відповідального за забруднення досить складно, особливо тоді, коли забруднення пов'язано одночасно з декількома джерелами (кумулятивне забруднення) або з послідовними причинами (ланцюгове). В цих випадках відповідні витрати мають бути розподілені таким чином, щоб забезпечувалось оптимальне, з адміністративної та економічної точок зору, рішення і досягався б максимальний ефект покращення стану навколишнього середовища.

За оцінкою вчених, сумарний економічний збиток від забруднення водних об'єктів й атмосфери становить 3-15% ВВП залежно від проведеної природоохоронної програми. Така залежність проявляється в наступному: чим глибше проведена очистка виробничих відходів, тим менший економічний збиток наносять атмосферні викиди і скиди забруднених стічних вод. За оцінками західних вчених, економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища в країнах з перехідною економікою оцінений у 8% ВВП, а у високорозвинених країнах - від 1 до 5% ВВП.

В Україні такі результати досліджень ігноруються і залишаються поза увагою державних природоохоронних органів через зневіру у реальності економічного збитку. Тому в бюджеті виділяється менше 1% ВВП на охорону навколишнього середовища, тобто природоохоронна діяльність не розглядається як зворотне вкладення коштів. Пояснити ігнорування цих втрат суб'єктами господарювання можна лише тим, що реальні платежі за екологічні порушення набагато нижчі збитку і реальний збиток не ввійшов ще до групи показників, які формують показники доходів підприємств [5].

Власні кошти підприємств є основою фінансування локальних та регіональних екологічних програм. Протягом 2006 року на охорону навколишнього природного середовища було витрачено 8,3 млрд. грн., з яких 73% (6,1 млрд. грн.) - поточні витрати на охорону природи, пов'язані з експлуатацією і обслуговуванням засобів природоохоронного призначення, а також оплата природоохоронних послуг, 22% (1,8 млрд. грн.) - інвестиції в основний капітал, направлені на будівництво і реконструкцію природоохоронних об'єктів, придбання обладнання для реалізації заходів екологічного спрямування і 5% (0,4 млрд. грн) - витрати на капітальний ремонт природоохоронного обладнання. За рахунок коштів Державного бюджету було освоєно 7,6% капітальних інвестицій і здійснено 1,5% поточних витрат, а основним джерелом фінансування витрат на охорону довкілля, як і в попередні роки, були власні кошти підприємств: відповідно 71,8% і 97,5%.

У Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях протягом року витрачено близько половини коштів від загальної по країні суми капітальних інвестицій природоохоронного призначення і 57% - поточних витрат. Основну частину капітальних інвестицій і поточних витрат здійснили недержавні підприємства (5873,1 млн. грн, 71%), місцеві органи виконавчої влади (995,1 млн. грн., 12%), підприємства Мінпаливенерго (451,1 млн. грн., 5%), підприємства Мінтрансу (169,8 млн. грн., 2%), Мінпромполітики (151,6 млн. грн., 2%), Державної служби автомобільних доріг (121,5 млн. грн., 1%).

Найбільше коштів на охорону навколишнього природного середовища у 2006 р. витрачено у сферах виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (1715,0 млн. грн., або 21% до загальних обсягів країни), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (1693,6 млн.грн., або 20%), добувної промисловості (1610,2 млн. грн., або 19%), хімічного виробництва (740,7 млн. грн., або 9%), виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерних матеріалів (619,1 млн. грн., або 7%), надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльності у сфері культури та спорту (312,2 млн. грн., або 4%).

Серйозною проблемою сьогодення, яка потребує: негайного вирішення, є практика фінансування екологічних програм та природоохоронних заходів. Вона була і залишається однією із найболючіших і найактуальніших проблем сьогодення України. Ця проблема двостороння. З одного боку, вона виявляється як проблема стану та обсягів фінансування заходів у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. З другого боку, - як проблема функціонування механізму фінансування природоохоронних заходів. Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

бюджету Автономної Республіки Крим;

фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;

власних коштів підприємств;

іноземних надходжень та інвестицій;

інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження коштів на природоохоронні заходи механізм платного природокористування повинен постійно вдосконалюватись, особливо з огляду на перехідний стан економіки і специфіку одномоментного введення платежів (зборів) за природні ресурси. Економічний механізм екологічного регулювання охоплює систему економічних інструментів, спрямованих на акумулювання матеріальних ресурсів для раціоналізації природокористування та спонукання товаровиробників до підвищення екологічності застосовуваних технологій і власності продукції. Потребують вирішення питання про:

- бережливе витрачання бюджетних асигнувань незалежно від наявності у власників природного фонду додаткових джерел на розвиток природного комплексу;

- заохочення тих, що виявили порушення природного законодавства, правил і норм раціонального природокористування, стягнення відповідних сум штрафів, що забезпечують і компенсацію економічного (матеріального) збитку, заподіяного природному господарству;

- інвестиції на охорону природи;

- створення державного та регіональних фондів.

Практика показує, що невиконання екологічних вимог є результатом порушень виробничої та природоохоронної технології, господарської дисципліни, недоліків обліку й контролю. Ефект від проведення природоохоронних заходів і шкода від недотримання норм і правил раціонального природокористування виявляються в основному на народногосподарському рівні, на рівні підприємств ці категорії невідчутні. Іншими словами, на рівні підприємств немає зацікавленості в здійсненні заходів з охорони природного середовища. Така зацікавленість існує на рівні окремих людей та суспільства в цілому, тобто повинна регулюватися на державному рівні.

Одним з найдієвіших методів дії на окремі підприємства і відомства у світовій практиці є економічне стимулювання. Сутність економічного стимулювання природоохоронної діяльності полягає в створенні у природокористувачів (відомств, підприємств) безпосередньої зацікавленості в здійсненні заходів природоохоронного характеру.

Економічне стимулювання може здійснюватися методами позитивної і негативної мотивації. Ці дві сторони економічного стимулювання можна визначити як заходи зацікавленості та міри відповідальності.

Необхідність застосування методів позитивної мотивації визначається в основному наступними причинами: 1) економічні санкції можуть або забезпечити виконання нормативів, або не поліпшити їх і не виявити резервів; 2) здійснення багатьох природоохоронних заходів не є економічно вигідним для підприємств.

Специфічні для природокористування позитивні заходи економічного стимулювання представлені у вигляді наступних елементів:

- звільнення від платні за деякі види виробничих фондів природоохоронного призначення (з очищення водного та повітряного басейнів);

- встановлення пільгового кредитування об'єктів природоохоронного призначення;

- надання в розпорядження підприємств усього прибутку від економії природних ресурсів і утилізації цінних речовин з відходів;

- звільнення на деякий термін від обов'язкових платежів;

- компенсаційні виплати підприємствам при поліпшенні природоохоронних показників за відсутності госпрозрахункового ефекту від цього поліпшення;

- включення показників природоохоронної діяльності в перелік показників підприємств і підрозділів підприємств.

Серед методів негативної мотивації особливе місце займають наступні форми дії:

платежі за споживання природних ресурсів (нормативні та наднормативні);

платежі за забруднення навколишнього середовища (нормативне і наднормативне);

штрафи за порушення норм і правил раціонального природокористування;

відшкодування нанесеної шкоди державі та іншим природо користувачам.

Заслуговує уваги пропозиція ввести в номенклатуру виробничих витрат статтю і аналогічний елемент витрат - екологічні витрати виробництва, тобто відрахування на охорону природи [6]. Тобто саме у такий спосіб можна забезпечити сприятливіші умови для природо-та ресурсозбереження, а також для застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання. Йдеться про необхідність формування та реалізації такого економічного механізму екологічного регулювання в Україні, який би гнучко й ефективно вводив екологічну складову до ринкової моделі розвитку національного господарства. Іншими словами, назріла потреба реалізації національної екологічно безпечної моделі ринкових відносин у контексті імплементації відповідних принципів ЄС.

Література

1.Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. /Документ підготовлено в рамках проекту ПРООН/ГЕФ „Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні”.-Київ-2007.-184с.

2. Річний звіт Державного фонду охорони навколишнього природного середовища за 2003 рік. - К.: Мін-во охорони навколишнього природного середовища України, 2004. - 90 с.

3. Статистичний бюлетень-Державний комітет статистики України.-Київ. 2007.- 21с.

4. Кравців В.С. Регіональна екологічна політика в Україні та механізми її реалізації. - НАН України. Ін-т регіональних досліджень. - Львів. 2007. 72 с.

5. Продуктивність водоресурсних джерел України: теорія і практика / Під загальною редакцією чл.-кор. НАН України, д.е.н., проф. Б.М. Данилишина. - К.:2007. - 412 с.

6. Основи екології. Навчальний посібник / Г.Д. Коваленко, Г.С. Попенко. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. - 228 с.(Укр.. мов.)

Размещено на Allbest.ru