Теоретичні основи управління екологічною безпекою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні основи управління екологічною безпекою

Мельник Т.Д.,

Ковшун О.В.

Анотації

Розглянуто підходи до формування поняття "екологічна безпека".

Визначено комплексність та особливості управління екологічною безпекою.

The approaches to forming " ecology security " definition are considered. The complexity and the peculiarities of ecology security management are defined.

Найважливішими проблемами сучасності, які ще донедавна були локальними, а в наш час перетворились на національні й всесвітні - глобальні, є проблеми екологічної безпеки.

ХХ століття породило проблеми, які торкаються не окремих держав, або регіонів, але й людство загалом. Надзвичайного загострення набули відносини людини й природи. Людська цивілізація впродовж усієї своєї історії користувалася природою екстенсивно, постійно підвищуючи навантаження на довкілля. Використання природних ресурсів значною мірою позначилося на якості життя людей, проте економічне зростання, зорієнтоване на кількісні показники, зрештою призвело до колосального забруднення навколишнього середовища, а подекуди до незворотних наслідків, змінюючи характеристики Землі.

Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Надмірна концентрація сільського господарства та промисловості зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та грунту. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.

Негативні зміни екологічних можливостей навколишнього середовища виявляються у виснаженні біологічних ресурсів (скорочуються площі лісів, кількість біологічних видів тварин, рослин, мікроорганізмів), рекреаційних ресурсів, водних ресурсів (рік, морів, океанів) та їх біологічної різноманітності.

Необхідність охорони екологічних (природно - ресурсних) можливостей навколишнього середовища визначається непоправністю і незамінністю багатьох із них для життя і діяльності людини.

Аналіз антропогенного впливу на природні екосистеми засвідчив, що швидкість деградації довкілля України набула таких масштабів, що вийшла за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто втрачена стійкість екосистем. Якщо за акумулюючий показник антропогенного "тиску" на навколишнє середовище взяти здоров'я населення, то об'єктивні медичні дані свідчать про дедалі зростаючий вплив екологічних чинників на фізичний потенціал нашого суспільства. екологічний безпека захист

Екологічна безпека є одним із стратегічних фундаментальних компонентів національної безпеки і найважливішим аспектом захисту інтересів і пріоритетів країни у міжнародних інтеграційних процесах. Проте створення ефективних методів та механізмів її забезпечення потребує розробки чіткого понятійного апарату. Аналіз публікацій з тематики екобезпеки свідчить про наявність різних підходів до тлумачення ряду основних понять. Хоча вони й не суперечать один одному, це створює певні проблеми в розробці практичних рекомендацій та оцінці ефективності заходів, спрямованих на збереження природного навколишнього середовища.

Дискусійним є питання про співвідношення термінів "навколишнє середовище" і "навколишнє природне середовище", "природа", "довкілля". У природознавчому сенсі природа - це сукупність об'єктів і систем матеріального світу в їх природному стані, що не є продуктом трудової діяльності людини. Слід зазначити, що в середині 70-х років ХХ сторіччя терміни "навколишнє середовище" і "навколишнє природне середовище" в основному розглядалися наукою як тотожні поняття.

Пізніше дані поняття в науці були розділені. В.Л. Мунтян, характеризував поняття навколишнього природного середовища, визначаючи його як частину природи, на яку впливає діяльність людини і яка взаємно впливає на людину і людське суспільство в цілому. При цьому він підкреслював, що природне середовище є однією з умов життя на землі у виді окремих об'єктів природи чи їх комплексів. В.В. Петров під середовищем, яке оточує людину, розуміє ту частину природного середовища, що перетворена в процесі антропогенної діяльності людини та складається в органічній єдності природних, модифікованих, трансформованих екологічних систем. О.К. Голіченков, розрізняючи за об'ємом поняття "навколишнє середовище" і "навколишнє природне середовище", у перше з них включає не тільки природну складову того середовища, у якому живе людина, але і побутове, виробниче середовище, тобто ті середовища, у яких проходить більша частина життєдіяльності людини.

В українській науці вводиться новий термін - "довкілля", під яким мається на увазі не тільки природне середовище, але й усе, що створює для людини відповідні сприятливі умови проживання, праці, побуту, якісні продукти харчування, тобто забезпечує їй гідне існування. Українські вчені трактують поняття довкілля як усе, що оточує людину, в екологічному аспекті дорівнюючи його до поняття навколишнього середовища. Таким чином, у науці виділилося кілька близьких за змістом, але все-таки не тотожних понять - "навколишнє середовище", "довкілля" і "навколишнє природне середовище".

Навколишнє середовище є більш складним, об'ємним поняттям, що включає у свій зміст як природні, так і соціальні, економічні фактори, що знаходяться в нерозривному зв'язку, об'єктивно обумовлені взаємодією суспільства й природи.

Для життя і здоров'я людини визначальне значення має якісний стан оточуючого її середовища, що характеризується фізичними, хімічними, біологічними й іншими показниками або їх сукупністю. Протягом часу в екологічній науці формувалися різні точки зору на визначення поняття якості навколишнього природного середовища: здорове (чисте), сприятливе і безпечне.

Класифікація якості навколишнього природного середовища, вводиться деякими дослідниками, де виділяючи (у порядку зниження якості): чисте; сприятливе; безпечне для життя і здоров'я; забруднене понад екологічні нормативи; небезпечне для життя і здоров'я людей і природи навколишнє середовище.

Разом з тим, терміни "безпечне", "здорове", "сприятливе", навколишнє середовище за своєю суттю різні між собою. Для з'ясування цих відмінностей потрібні визначені критерії: яке середовище можна вважати здоровим, яке - сприятливим, а яке - безпечним для життя і здоров'я людини.

Гідною уваги є думка А.В. Анісімової, що запропонувала розділити якісний стан навколишнього середовища на три рівні. Першим і найвищим якісним рівнем навколишнього середовища є чисте (здорове) природне середовище, коли його забруднення існує в самих мінімальних розмірах, що зовсім не приводять до зміни нормального екологічного стану у визначеному регіоні.

Сприятливе навколишнє природне середовище, автор відносить до другого рівня, визначаючи його як середовище, забруднення якого "можливо в межах, що не впливають на стан здоров'я людини, і коли відсутні будь-які неприємні запахи, викликані специфікою окремих виробництв, що, хоча і нешкідливі для здоров'я людини, однак дратують його психіку".

Сприятливе навколишнє середовище дійсно є природним благом для людини і суспільства в цілому, як умова, місце і джерело їх існування і життєдіяльності. Ряд науковців вважають сприятливим навколишнім середовищем не тільки здорове (незабруднене), але і ресурсномістке, екологічно стійке (стабільне), естетично багате і різноманітне середовище життєдіяльності людини. Це визначення стало фактично загальновизнаним, його дотримуються у даний час багато вчених.

Серед критеріїв сприятливості навколишнього середовища для здоров'я людини, чи, навпаки, шкідливості її факторів відзначається також стан (самопочуття) усіх живих організмів. Такі формулювання сприятливості навколишнього середовища, безумовно, заслуговують на увагу, однак слід зазначити, що поки вони мають оцінний характер і багато в чому залежать від суб'єктивних показників, що інтерпретують його. Дійсно, досить важко установити чіткі критерії чистоти, стабільності, видової розмаїтості і естетичного багатства навколишнього природного середовища.

До третього рівня (найнижчого за якістю) відноситься безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище. Де під "безпекою" розуміється стан захищеності кожної окремої особи, суспільства, оточуючого людину середовища від небезпек, обумовлених всіма можливими причинами (екологічного, соціально-економічного, техногенного і т.д. характеру)

У цьому підході на аксіоматичному рівні поняття "безпека" одночасно визначає стратегічну мету процесу підвищення безпеки: поліпшення стану здоровЧя людини при певних обмеженнях на зміни в навколишньому середовищі, які дозволяють утримувати стан екосистем у максимальній віддаленості від межі їх нестійкості. Умови ж оптимальності розподілу обмежених ресурсів суспільства повинні бути спрямовані на зниження існуючих ризиків.

У рамках цього підходу рівень безпеки визначається величиною загального ризику, що характеризує собою сукупність екологічного, соціально-економічного, техногенного та інших видів ризику, де безпечні умови визначаються як стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину. При цьому шкідливий вплив навколишнього середовища на людину складається в створенні загрози її здоров'ю, життю, працездатності або здоров'ю майбутніх поколінь.

На наш погляд, поняття "сприятливість середовища" усе-таки ширше, ніж "безпечність" і є більшим за об'ємом природно-соціальним благом, тому включати його в сукупність ознак безпеки середовища є не зовсім коректним.

Підсумовуючи приведені наукові висловлення, можна заключити, що безпека середовища є відносним поняттям у тому сенсі, що середовище повинне бути безпечне не просто саме по собі, а стосовно до життя і здоров'я людини. Іншими словами, безпечним можна справедливо вважати таку якість навколишнього середовища, що не тільки відповідає нормативам екологічної безпеки, але і при якій відсутня усяка фактична небезпека (погроза) шкідливого впливу його факторів на людину, тобто воно фактично не впливає негативно на стан здоров'я людей. У такому середовищі допускаються несприятливі для людини природні фактори за умови, що вони є безпечними для її життя і здоров'я.

Складність об'єкта навколишнього середовища припускає і комплексний характер управління його безпекою. Це обумовлено тим, що саме поняття навколишнього природного середовища складається з багатьох природних елементів, тісно зв'язаних між собою (атмосферне повітря, земля, води, ліси, надра і т.д.). Кожний такий природний елемент у результаті свого забруднення і зміни хімічного чи фізичного складів може створити небезпеку для життя і здоров'я людини. Хоча ці елементи поєднує одна система (навколишнє природне середовище), усі вони за своїми природними характеристиками (що обумовлено об'єктивними екологічними чинниками) різні і тому визначають комплексну структуру управління безпекою навколишнього природного середовища. Більш того, кожний природний елемент, у зв'язку зі своїми особливостями, вимагає відповідного менеджменту, встановлення відповідних екологічних нормативів, економічних механізмів його використання, визначення способів охорони і т.д. Тому об'єктивні природні характеристики кожного природного об'єкта, що входить у єдину екологічну систему, слід визнати однією з найбільш значимих ознак видової класифікації управління безпекою навколишнього природного середовища.

З право-екологічної точки зору безпека виражається через юридично значимі її ознаки, виражені, зокрема, у встановленій у законодавстві системі екологічних нормативів і стандартів. Дана система має своєю метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Нормативи і ліміти встановлюються для кожного природного ресурсу окремо, носять імперативний характер і є обов'язковими для виконання, що є однією з гарантій забезпечення екологічної безпеки життя і здоров'я людей. З погляду оцінки навколишнього природного середовища на предмет його безпеки для людини можна виділити наступні групи нормативів:

1) нормативи, що характеризують якість навколишнього природного середовища (нормативи екологічної безпеки; нормативи якості різних компонентів навколишнього середовища; нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у воді, ґрунті, повітрі й інших природних ресурсах; нормативи гранично припустимих рівнів шуму, вібрації, магнітних полів; гранично допустимі рівні радіації й іонізуючого випромінювання; нормативи гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування);

2) гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище (нормативи допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище; ліміти вилучення з навколишнього середовища певної кількості природних ресурсів);

3) санітарно-гігієнічні нормативи.

Слід зазначити, що друга група нормативів, яка стосується допустимого впливу на навколишнє середовище, є хоча і непрямим, але усе-таки важливим фактором, оскільки перевищення цих нормативів збільшує ризик забруднення навколишнього середовища, що фактично створює небезпеку для життя і здоров'я людини. Тому вважаємо, що система існуючих в Україні екологічних нормативів ще недостатньо розвинута і не охоплює всі аспекти безпеки навколишнього природного середовища. Причиною цього, частково, є нестача природно наукових критеріїв, придатних для оцінки й ідентифікації об'єктів навколишнього середовища, їх якісного стану і впливу на здоров'я людини.

Як універсальний критерій якості природного середовища науковцями пропонується ввести рівень здоров'я населення й інших живих організмів. Дана точка зору, безумовно, заслуговує на увагу, оскільки здоров'я населення на визначеній території дійсно є важливим індикатором безпеки або небезпеки навколишнього природного середовища. Однак даний аспект є хоча і необхідним, але ще недостатнім критерієм. Крім того, останнім часом розробляються нові методології оцінки здоров'я і безпеки природного середовища (наприклад, теорія екологічних ризиків, теорія інтегральної оцінки якості середовища й інші). Ці теорії мають під собою істотну основу. Так, навряд чи може вважатися безпечним середовище, показники якого відповідають установленим нормативам, але проживання в якому пов`язано з високим ступенем екологічного і техногенного ризику, який визначається за іншими методиками, відмінними від тих, за якими рахують нормативи і стандарти.

Теорія інтегральної оцінки якості навколишнього природного середовища відноситься здебільшого до неюридичних експертних оцінок, однак, у випадку недостатньої ефективності встановлених нормативів може надати істотну допомогу при характеристиці безпеки середовища на тій чи іншій території. Сутність її полягає в тому, щоб оцінити всі елементи природного середовища і вивести зведений показник (комплексний індекс) необхідної якості цього середовища для кожного окремо узятого регіону.

Отже, екологічна безпека - одна з найактуальніших проблем сучасності, яка полягає у формуванні системи закономірностей і станів захищеності людини і навколишнього середовища від небезпек, обумовлених господарською діяльністю в процесі соціально - економічного розвитку суспільства.

Мета природоохоронної діяльності полягає в досягненні оптимального балансу між шкідливими для довкілля наслідками, що супроводжують розвиток суспільства, і потенційними можливостями природних ресурсів до само відтворення.

Об'єктом управління безпечним навколишнім природним середовищем є така якість усієї сукупності оточуючих людину природних факторів і природних об'єктів на визначеній території, що відповідає законодавчо встановленим для окремого регіону комплексним нормативам екологічної безпеки, і при якій фактично відсутній усякий їх шкідливий вплив на людину.

Література

1. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР.- К.: Вища школа, 1982.- 231с.

2. Голиченков А.К. Охрана окружающей природной среды, обеспечение экологической безопасности, обеспечение рационального использования природных ресурсов: термины, содержание, соотношение / Под. ред. А.К. Голиченкова.- М.: Зеркало, 1999.- С. 38-43.

3. Анісімова Г.В. Захист природних екологічних прав громадян. В кн..: До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф.: У 2-х ч.- Ч.2 .- Харків: Думка, 2000.- С.101-104.

Размещено на Allbest.ru