Особливості застосування економічних методів у регулюванні водоспоживання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості застосування економічних методів у регулюванні водоспоживання

Ковшун Н.Е.

доцент,

Корнєв С.В.

аспірант

Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне

Розглянуто стан та перспективи управління природокористуванням на основі економічних методів. Виділені особливості води, як суспільного блага. Визначені аспекти, які необхідно враховувати при вдосконаленні системи водокористування в Україні.

The article is devoted to the problems and perspectives of water management with using of economical. We analysis peculiarity of water, like the social advantage. It is proved, that it must be take into consideration when we make water management of Ukraine better.

Ефективність природокористування посідає чільне місце в наукових дослідженнях. Виправлення складної ситуації у взаєминах людського суспільства та природи - предмет сучасних наукових дискусій у сфері економіки природокористування. Сьогодні в управлінні природокористуванням широке застосування мають адміністративні методи, а економічні важелі, хоча й введенні, не є досить дієвими та ефективними. Багато наукових пошуків пов'язано з розробкою та вдосконаленням економічних методів, а їх актуальність обґрунтовується умовами ринку. Проте існують об'єктивні причини, що пояснюють неможливість вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів лише вказаним підходом. Для ефективного менеджменту природокористування важливе значення має розуміння мотивів дій як окремих членів суспільства так і державних органів.

Чим керуються індивіди у своїй діяльності? Звичайно, окремий член суспільства (юридична чи фізична особа) завжди прагне насамперед отримати власний максимальний короткостроковий ефект. В більшості випадків величина ефекту та розподіл благ визначаються ринком. Проте, питання охорони навколишнього середовища не може повною мірою регулюватись ринком. Стан природного середовища є суспільним (колективним) благом, тобто користування ним відкрито для всіх членів суспільства. При цьому, як відомо, виникає порушення функціонування ринку. Економічні проблеми, пов'язані з існуванням суспільних благ, були висвітлені ще у 18 ст. шотландським суспільствознавцем Д.Хуме [1] і полягають в наступному:

· короткострокова користь є для окремого члена суспільства вирішальним фактором при прийнятті рішень;

· короткострокова максимізація користі окремого споживача перебуває у конфлікті з його довгостроковими вигодами;

· короткострокові цілі окремого споживача можуть не узгоджуватись з довгостроковими інтересами інших членів суспільства.

Щоб ефективно регулювати споживання колективних благ, необхідно знати їх основні властивості та особливості. Розглянемо найважливіші ознаки суспільних благ.

На ринку обертаються товари та послуги, які мають дві основні характеристики. По-перше, це дія принципу виключення, що означає відмежування від споживання товару тих, хто не може або не хоче заплатити за нього встановлену ціну. По-друге, це існування суперництва, яке виявляється в конкурентній боротьбі за право споживання товару. Блага, що мають обидві ці характеристики, називають приватними. Їх обмін цілком успішно регулюється ринком.

При споживання суспільних благ вказані принципи діють не завжди. Тобто, часто неможливо виключити окремого члена суспільства з кола користувачів суспільного блага. Ймовірні випадки, коли не існує і конкуренції: споживання блага одним індивідуумом не перешкоджає споживанню цього ж блага іншими. Найбільш класичними прикладами суспільних благ є оборона країни, зовнішня політика, атмосферне повітря, береговий маяк тощо.

Слід відзначити, що існують випадки, коли можливості доступу до окремих суспільних благ для різних членів суспільства визначається рядом факторів. Це, наприклад, географічне розташування (проживання поряд з парком дозволяє частіше здійснювати прогулянки) або потреба в певних приватних товарах (відпочинок на озері за межами міста вимагає наявності автомобіля). Крім того, відсутність конкуренції при використання колективних благ можлива лише до певної межі. При збільшення кількості споживачів понад можливу потужність відбувається зниження якості товару або послуги. В такому разі проявляється дія принципу суперництва.

У результаті існування комбінацій дії принципів виключення та суперництва виділяють відповідні форми суспільних благ.

Якщо на певний товар діють принципи виключення і суперництва, то це, як вже зазначалось, приватні блага. У випадку, коли використання певного колективного блага пов'язане з суперництвом, але виключити з цього процесу когось не можливо, то мова йде про суспільні загальнодоступні блага. Якщо, споживання блага можна певним чином обмежити (існує принцип виключення), але умов конкурування при цьому не створюється, - платні суспільні блага. Чистими суспільними благами називають ті, на які не поширюється обидва принципи. Відзначимо, що віднесення певного товару або послуги в ту чи іншу категорію не є незмінним. Значне розширення кола споживачів, зростання обсягу пропозиції блага, переворот державних пріоритетів тощо можуть викликати і зміну виду блага. Вид суспільного блага визначає рівень державного втручання у регулювання його споживання, а також обумовлює необхідні для цього організаційні та економічні механізми.

На нашу думку, у сфері природокористування, в зв'язку з її різноманітністю, присутні всі види суспільних благ. При цьому дія одних економічних суб'єктів на інших виходить за межі добровільних ринкових відносин і не може регулюватись механізмом цін. Тому втручання держави у взаємовідносини „людина-природа” є неминучим. Існують різні шляхи регулювання використання природних ресурсів: створення системи платності використання та забруднення природних ресурсів; надання ексклюзивних прав на використання природних ресурсів з метою обмеження їх споживання; введення податків або заохочувальних платежів для розподілу ваги соціальних витрат; субсидування виробництва з можливими позитивними зовнішніми ефектами, тощо.

Особливою галуззю є водокористування, яке виступає базовим елементом не лише господарської діяльності, а й загалом фізичного життя людей. Серед природних ресурсів вода займає виняткове місце. Жодна сфера економіки не може функціонувати без неї, адже будь-який технологічний процес передбачає використання водних ресурсів. Вода є незамінною в побуті, використовується при транспортуванні, рекреації, виробництві енергії, тощо.

Яким же благом, з огляду на вищевказане, є водні ресурси? Теоретично, їх слід віднести до чистих суспільних благ, оскільки при використанні води не може діяти принцип виключення (забезпечення водою - необхідна умова існування), та не має бути суперництва. Дана теза була б беззаперечна, якби кількість водних ресурсів була необмеженою, а якість води не погіршувалась в результаті зростання обсягів її використання та забруднення. Але в існуючих умовах дефіциту водних ресурсів вони не можуть бути безмежно загальнодоступними і безоплатними.

В свій час саме відсутність плати за водні ресурси в нашій державі сформувала екстенсивний характер їх використання. Це спричинило виникнення кризових водогосподарсько-екологічних ситуацій у басейнах багатьох річок України. З метою стимулювання споживачів ощадливіше використовувати воду у практику господарювання вже досить давно був впроваджений економічний механізм регулювання водокористування.

У 1982 році для промислових підприємств була введена плата за забір води із систем водозабезпечення, а у 1984 році - за воду із підземних джерел. Розмір плати визначали за витратною концепцією з урахуванням нормативів рентабельності основних фондів. Тарифи 1982 р. за використання водних ресурсів мали значні недоліки, а саме: платниками були лише водокористувачі - промислові підприємства; тарифи визначалися виходячи тільки з поточних щорічних витрат на експлуатацію системи водозабезпечення без урахування вартості води як обмеженого ресурсу; кошти, що надходили в результаті введення плати за воду, у загальній сумі витрат на формування і функціонування водозабезпечення становили не значну частку. Десятирічний досвід впровадження цих тарифів показав, що вони не вирішили проблеми створення системи раціонального водокористування.

У 1992 р. в Україні на основі нових методологічних підходів як до визначення економічної оцінки води в системі водозабезпечення (рентна концепція), так і до розподілу витрат між усіма учасниками водогосподарського комплексу були визначені тимчасові тарифи на використання водних ресурсів системи водозабезпечення для всіх водокористувачів. За поданням Мінекобезпеки України вони були затверджені Кабінетом Міністрів України і введені в дію постановою від 8 лютого 1994 р., а постановою Кабінету Міністрів від 8 лютого 1997 р. "Про встановлення нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів" затверджені вже постійні базові нормативи плати [2].

Створений сьогодні в Україні економічний механізм управління водокористуванням має свої позитивні наслідки, але має й ряд недоліків. Напрямки його покращання обговорюються багатьма науковцями і практиками. На нашу думку, в даній дискусії слід звернути увагу на особливість водних ресурсів, як суспільного блага, оскільки, як зазначалось вище, при регулюванні споживання таких благ ринкові механізми не завжди є досить дієвими, а рівень державного регулювання визначається специфікою блага. При цьому серед інших чинників необхідно врахувати пріоритетність забезпечення водою. Зауважимо, що в літературі розрізняють поняття „водокористування” та „водоспоживання”, „спеціальне водокористування” і інші. На даному етапі досліджень ми оперуємо загальним поняттям водокористування, без градації цього процесу залежно від використання спеціальних споруд, вилучення води з джерела, тощо.

В першу чергу повинні враховуватись потреби населення в питній воді та санітарно-побутові вимоги. Адже забезпечення населених пунктів необхідною кількістю води належної якості - запорука соціально-економічного розвитку. На другому місці за пріоритетністю стоїть водозабезпечення сільського господарства, як гарант продовольчої безпеки країни. Третє місце посідає промисловість, енергетика і транспорт. Водні ресурси, приймаючи участь в різних процесах, сприяють вирішенню завдань забезпечення населення різноманітними товарами, а сільського господарства - засобами виробництва, формування енергетичної безпеки держави, створення системи транспортування, рекреації та відпочинку, тощо.

Відповідно в кожному напрямку водокористування слід по-різному розглядати водні ресурси. Адже від віднесення їх до тої чи іншої категорії суспільних благ залежить вибір механізмів та інструментів управління водокористуванням.

Що ж має включати платність водокористування при задоволенні питних і господарських потреб? Відповісти на дане питання можна виділивши такі основні складові ціни води:

· вода в джерелі

· витрати на очистку води

· витрати на забір і транспортування води.

Очевидно, що відшкодування витрат на забір, очистку води і її транспортування є обов'язковим. В результаті введення такої плати вода, подана споживачу, трансформується у платне суспільне благо: конкуренції у її використанні немає, але є можливість виключення з кола споживачів окремого неплатника. Розмір оплати буде визначатись рядом технологічних, територіальних та інших факторів.

Воду, яка знаходиться в джерелі, слід віднести до чистого суспільного блага і надавати населенню для задоволення питних і побутово-гігієнічних потреб безоплатно. Підтримання необхідного запасу водних ресурсів, в такому випадку, - загальнонаціональна проблема і її розв'язок повинен здійснюватись спільними зусиллями.

Відсутністю в ціні складової „вода в джерелі”, або символічною її величиною держава може здійснювати соціальний захист населення. Це не означає, що водні ресурси не повинні мати економічної оцінки. Стосовно питних та господарських потреб населення така оцінка може використовуватись для аналізу роботи комунальних служб, визначення та планування суспільного добробуту, тощо.

При використанні води у сільському господарстві, промисловості, енергетиці, транспорті вона з чистого суспільного блага трансформуються в загальнодоступне. Це означає, що принцип виключення, як правило, не діє, але виникає суперництво. При цьому конкуренція стосується і кількості спожитої води, і обсягів скиду забруднюючих речовин. Не виникає сумніву, що управління водокористуванням в такому випадку потребує застосування як адміністративних, так і економічних важелів. Держава повинна контролювати загальний вплив на водні ресурси та регулювати суперництво як між галуззями, так і між окремими підприємствами певної галузі.

Які ж складові доцільно включати у плату за використання води, як загальнодоступного суспільного блага? В даному випадку крім покриття витрат на забір, очистку і транспортування води необхідно передбачити компенсацію за їх використання власнику водних ресурсів - державі. Ця компенсація включає в себе як відшкодування шкоди, заподіяної водним ресурсам, так і певний дохід від надання природного ресурсу в експлуатацію. Її вартісним відображенням є оцінка водних ресурсів в джерелі, як невід'ємної складової національного багатства. Сучасні наукові методологічні напрацювання дають всі підстави стверджувати про необхідність використання з метою такого оцінювання рентного підходу. Не досить опрацьованим залишається питання визначення розміру оцінки.

Розв'язок проблеми розмірів та складових плати у водокористуванні тісно пов'язаний з поняттям ефективності екологічної політики, яка має бути спрямована на досягнення суспільного оптимуму. Мова йде про узгодження економічних, соціальних та екологічних потреб суспільства. Відомо, що існує певна конфронтація між двома опозиційними групами інтересів: захисниками навколишнього середовища та його забруднювачами. Знайти механізми узгодження всіх інтересів - найважливіша задача економіки природокористування.

Впроваджені в Україні економічні природоохоронні важелі, такі як: платність використання природних ресурсів, їх економічна оцінка, продаж-купівля прав на забруднення, екологічне страхування, пільгове оподаткування, субсидіювання, тощо не забезпечують належного заохочення до раціонального використання природних ресурсів. Наприклад, платежі за забруднення навколишнього середовища не спонукають зменшувати шкідливі викиди через відносну малий обсяг платежів (штрафів) порівняно з величиною витрат на переобладнання або модернізацію виробництва.

Звичайно, не можна стверджувати, що виходом з становища, яке склалось має бути підвищення тарифів у природокористуванні, але переглянути методику їх встановлення необхідно. При цьому особливу увагу слід звернути на економічну оцінку природних ресурсів. Більш того, на основі проведеної оцінки доцільним є закріплення і поширення серед населення права на володіння та розпорядження благами навколишнього середовища. Отримання громадянами реального еквівалента таких благ, як частини національного багатства, гарантувало б зацікавленість кожного члена суспільства в раціоналізації природокористування. При наявності належної мотивації слід очікувати і дієвості ринкових механізмів ощадливого використання ресурсів довкілля. Проте даний напрям вдосконалення природокористування потребує багато розробок і змін в законодавстві та системі національного господарства.

Які наслідки слід очікувати на даному етапі в результаті посилення дії економічних інструментів екологічної політики у водокористуванні? Однозначно, це негативно відобразиться на підприємствах - забруднювачах водних ресурсів. Тільки незначна їх частина має відповідні новітні технології раціонального водокористування або має кошти для необхідних технологічних змін. Негативну реакцію слід очікувати і від працівників таких підприємств, адже їм загрожує зменшення доходів чи взагалі втрата робочого місця. Екологічна індустрія, яка отримає позитивний ефект в разі активізації екологічних обмежень, нажаль, представлена в Україні не досить суттєво. Програють і окремі споживачі продукції, якщо вона подорожчає внаслідок зростання витрат підприємств-виробників на екологічні заходи. Стосовно водних ресурсів слід очікувати, що саме на споживачів ляже основний тягар екологічних витрат. Адже цінова еластичність попиту на воду є низькою [3].

Відомо, що чисте навколишнє середовище є благом, яке характеризується прямо пропорційним зв'язком між попитом на нього та доходами споживачів. Тобто, від жорстокої екологічної політики виграють в основному багаті індивіди, оскільки вони мають більший попит на чисте довкілля і готові нести відповідні витрати без значних негативних наслідків для свого економічного становища.

На даний час Україну не можна віднести до економічно розвинених держав, а переважна більшість її населення є малозабезпеченою. Тому жорсткі економічні методи екологічної політики не підтримуються суспільством. Наслідком цього є недієздатність проголошених в країні напрямків екологобезпечного розвитку, невиконання державних програм у сфері раціоналізації природокористування. Не зважаючи на ринкові умови господарювання в Україні, сьогодні не слід сподіватись на розв'язання екологічних проблем країни тільки за рахунок введення економічних інструментів управління природокористуванням, важливу роль і надалі відіграватимуть адміністративні методи.

Виправити ситуацію можна відпрацюванням таких механізмів, які б задовольнили представників галузей промисловості, що є ключовими у національній економіці і здійснюють негативний вплив на довкілля, та забезпечили б певний рівень дотримання екологічних вимог. Віднайшовши такий компроміс можна очікувати створення вагомого політичного лобі, яке підтримає відповідне законодавче забезпечення.

Отже, вдосконалюючи управління водокористуванням слід враховувати наступне:

· Вода - суспільне благо, а тому державне регулювання водокористування є обов'язковим;

· Механізми, що можуть використовуватись державою для раціоналізації використання води та охорони вод визначаються пріоритетністю водозабезпечення;

· Ефективність державної політики у сфері охорони водних ресурсів залежить від відповідності мотивації водокористувачів суспільним інтересам;

· Організаційно-економічний механізм формує мотивацію дій суб'єктів природокористування;

· Посилення економічного тиску з метою раціоналізації використання водних ресурсів на даному етапі не буде підтримане суспільством та не призведе до очікуваних позитивних наслідків;

· Удосконалення природокористування є неможливим без політичного лобіювання відповідних законодавчих актів, що залежить від зацікавленості в даному процесі основних галузей національної економіки.

економічний водоспоживання природокористування

Література

1. Луніна І.О. Теорія і практика бюджетного регулювання у ФРН.- Київ: Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті міністрів України, 1994. - 76с.

2. Водне господарство в Україні / за ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. - К.: Генеза, 2000.- 456 с.

3. Планкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки. - К.: Либідь, 2000, 654 с.

Размещено на Allbest.ru