Еколого-економічні проблем природокористування в контексті сталого розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Рижова К.І.

Рада по вивченню продуктивних

сил України НАН України

Розглядаються сучасні проблеми природокористування та шляхи вирішення природоохоронних проблем.

The modern problems of wildlife management considered are and that ways of the decision of nature protection problems.

Розвиток продуктивних сил завжди тісно пов'язаний з посиленим використанням природних ресурсів. Наявність значних природних багатств не повинно обумовлювати хибне уявлення про їх невичерпність, недооцінку їх бережливого, економного витрачання.

Початок ХХІ століття характеризується значними негативними змінами природного середовища, викликаними безконтрольним використанням людиною природних ресурсі. Проте провівши рекультивацію земель чи посадивши ліс, ми сприяємо самовідновленню живої природи, але не можемо відтворити вид тварин чи рослин, що зникли або штучно відтворити фундаментальні екологічні процеси. Стійкий стан природного середовища може бути лише в тому випадку, коли вплив на той чи інший об'єкт не перевищує допустимого рівня за екологічними критеріями. У разі перевищення цього рівня необхідна діяльність, яка б компенсувала втрату самовідновлювального потенціалу природи, робота щодо її охорони та відтворення ресурсів, яка є тісним зв'язком з бажанням людини повніше використовувати багатство природи та її можливості.

Ефективність природокористування як у минулому, так і сьогодні посідає чільне місце в наукових дослідженнях і є актуальним завданням науковців та практиків. В Україні проблемам навколишнього природного середовища та окремим його елементам присвячено чимало публікацій, у багатьох з яких переважно досліджуються негативні екологічні наслідки природокористування.

Хоча проблематика вже давно є предметом наукового пошуку, особливо це проявляється в працях Б.Данилишина, В.Трегобчука, М.Хвесика, О. Кашенка, В.Міщенка, Я.Коваля, В.Шевчука, З. Герасимчук, І.Якушика, С.Харічкова та ін., розробка перспективних напрямів регулювання природокористуванням потребує проведення дослідження динаміки забруднення навколишнього середовища, зокрема водних ресурсів, і використання природних ресурсів.

Природні ресурси відносяться до загальнодоступних суспільних благ. Тобто, якщо природа безплатно використовується при виробництві приватних благ, то вона буде експлуатуватись надмірно. Розглядаючи навколишнє середовище як суспільне благо, слід відзначити, що проблемою є не стільки позитивні ефекти і їх розподіл в суспільстві, а негативні наслідки антропогенного втручання в природу і їх відшкодування.

Ідеологія природокористування, яка тривалий час панувала і зводилася до формули «бери від природи все, що можна» в останні десятиліття стала причиною екодеструктивних змін, набула загрозливого характеру.

Слід зазначити, що адміністративно-командна система десятиліттями проводила в Україні економічну політику, яка не брала до уваги об'єктивних потреб та інтересів населення. Господарський комплекс України розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків. За таких умов, один із природних ресурсів як водний, використовувались і використовуються нераціонально, що пов'язано з наявністю застарілих водо- та енергомістких технологій. В результаті чого об'єми водокористування в басейнах річок нині практично досягли верхньої межі. Проте, віддаючи належне світовим тенденціям, почались ставитись питання про досягнення еколого-економічного балансу. Власне на той час українська економіка стала однією з екологічно «найбрудніших», перенасичена хімічними, металургійними, гірничодобувними виробництвами зі вкрай застарілими технологіями. Матеріало- і енергомісткість виробництва у 8-10 разів, а за використанням води в 15 разів, були більшими ніж у таких країнах, як скажімо, ФРН. (1, с. 490).

Відомо, що забруднення водних об'єктів є однією із найважливіших проблем сьогодення. Під час експлуатації водних ресурсів відбуваються зміни якісних та кількісних характеристик природних водойм. Ступінь прояву екологічних і соціально-економічних наслідків таких трансформацій визначається характером і масштабом антропогенних перетворень природного стану водних ресурсів.

Надмірне антропогенне навантаження на навколишнє середовище, помітне вичерпання природних ресурсів на фоні загострення екологічної кризи, яка переросла національні межі, потребує переходу від суто традиційної моделі економічного розвитку до екологічно збалансованої. Останнє, у свою чергу, зумовлює необхідність пошуку альтернативних, більш ефективних шляхів розвитку, які враховували б економічні, соціальні й екологічні чинники. Врахування екологічних чинників особливо важливе при формуванні розвитку таких галузей, що базуються на використанні водних ресурсів, значення яких, незважаючи на їх виснаження і загальне скорочення, з кожним роком зростає.

Вплив ряду антропогенних факторів підсилює негативні тенденції в стані водних екосистем перетворення яких зумовлене природними еволюційними причинами.

Так, на фоні зниження обсягів забраної води з природних водних об'єктів спостерігається збільшення величини скинутих забруднених вод, що не пройшли очищення. У 2006 р. в порівнянні з 1990 р. обсяги забраних вод із природних об'єктів зменшились на 2955 млн. м³, а обсяги відведення забруднених вод збільшилися на 669 млн.м³ це свідчить про те, що значно погіршилась ефективність роботи суб'єктів природоохоронної інфраструктури хоча потужність очисних споруд у 2006 р. в порівнянні з 1990 р. збільшилась на 112 млн.м³. Непокоїть особливо факт різкого зростання за останні роки частки забруднення зворотних вод у загальному водовідведенні. У 2006 р. в порівнянні з 1990 р. її величина підвищилась до позначки майже 46%. Значно зменшились обсяги нормативно-очищених вод, що використовувались для потреб господарського комплексу.

Сьогодні вплив людини на навколишнє середовище надзвичайно інтенсивний. Нині всі, чия діяльність пов'язана з використанням природних ресурсів, не можуть не звернути увагу на збіднення не лише кількісного, а й якісного складу водойм, лісів, риби тощо. В Україні вимагає вирішення не тільки питання стихійного гарантування екологічної безпеки в конкретному населеному пункті, регіоні, країні, а й розроблення цілісної системи управління природокористуванням в окремих галузях національного господарства.

Вищенаведені аргументи значною мірою стосуються і такої важливої ланки водокористування, як рибне господарство.

Екологічні чинники мають безпосередній вплив на економіку підприємств і організацію рибного господарства. Зміна якості води через скид забруднених вод та змиву різних токсичних для водних організмів речовин з водозбірної площі, хімічне, теплове, атомне забруднення неодноразово приводили до загибелі риби у водоймах України. Масова загибель риби - явище досить розповсюджене, адже забруднення середовища мешкання збільшує загальний негативний ефект епізоотії, знижує стійкість риби до різних зовнішніх факторів таких як зміни температури, солоності, газового режиму тощо. Погіршення умов середовища для риб, їх захворювання чи отруєння призводять до зменшення уловів, а отже, й виробництва продукції, надходження коштів від реалізації, прибутку господарств.

Крім того, доречно також зауважити, що значної шкоди рибним та особливо поверхневим водним ресурсам завдають аварійні ситуації на ряді очисних споруд, які останнім часом почастішали внаслідок відключення електроенергії, зношеності та несвоєчасної заміни обладнання. Тому рибоводні господарства зацікавлені в екологічній нормалізації на водоймах.

Викладене свідчить, що все це загрожує стати незворотнім процесом і в найближчому майбутньому призвести до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування не лише біорізноманіття але і людства.

А тому, враховуючи стратегічну важливість цих ресурсів, потребує подальшого удосконалення правове середовище регулювання власних відносин, пов'язаних з їх використанням Мають бути створені правові, економічні та організаційні умови для накопичення на окремому рахунку компенсаційних коштів за нанесені рибному господарству збитки з метою спрямування їх для проектування, будівництва нових або реконструкції діючих державних рибовідтворювальних комплексів (інкубаційних цехів, нерестово-вирощувальних господарств, рибоводних заводів), продукція яких повністю використовуватиметься для зариблення водних об'єктів загальнодержавного значення та сприятиме збільшенню обсягів вилову цінних видів риб під час промислового рибальства у внутрішніх водах. У результаті реалізації таких заходів буде підвищена ефективність використання внутрішніх водойм територіальних вод Азовського і Чорного морів для наповнення продовольчого ринку вітчизняною рибною продукцією.

Проте гонитва за прибутком присутня навіть у сфері екології: охорона природи розглядається як збереження ресурсів для промисловості, а охорона того чи іншого виду ставиться в залежність від того, на скільки він є корисним. Орієнтація сучасної цивілізації на індустрію й невпинний економічний розвиток є стратегічно помилковою. На цьому шляху принципово неможливо досягти усталеного розвитку, хоч би як удосконалювалась система природокористування. Нерозривність задач збереження природного середовища та економічного розвитку була однією з головних проблем, що розглядалися на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, червень 1992 р.), та на зустрічах в Кіото.

На сьогодні ще недостатньо повно розроблені правові та соціально-економічні аспекти, що установлюють принципи використання ресурсів оточуючого природного середовища. Тому склалось безгосподерське відношення до природних ресурсів. Для створення умов гармонічного розвитку суспільства і природи, що передбачає все більш повне задоволення потреб людини, виникли нові соціально-економічні проблеми охорони оточуючого середовища, для вирішення яких ресурсозберігаючі та природоохоронні заходи стали визначаючими. Тенденція зміни показників еколого-економічної системи повинна бути такою, щоб створювались умови збереження природи для теперішнього і майбутнього поколінь.

Сьогодні в нашій державі природоохоронна діяльність є переважно витратною і неефективною, адже вона тісно пов'язана з інноваційними процесами: оновленням основних фондів, впровадженням досягнень науки та техніки, зміною технологій. Запровадження основних засад сучасної екологічної політики в умовах формування сталого розвитку потребує корінного реформування всієї системи охорони довкілля як на державному, так і на регіональному рівнях. Ключовим моментом є збалансування використання природного ресурсного потенціалу, формування ефективної інвестиційної політики (2).

Відсутність чіткості з економічних проблем природокористування у чинній Конституції України, протиріччя багатьох положень нормативно-правової бази є вкрай негативним фактором при розробці однозначного й ефективного механізму визначення і введення плати за користування природними ресурсами.

Платне природокористування як важливий інструмент економічного механізму екологічного управління спрямоване, перш за все, на забезпечення фінансових надходжень для охорони та відтворення навколишнього природного середовища. При цьому сучасний рівень платежів і зборів за природокористування не забезпечує адекватного відображення реальних втрат суспільства і не створює достатньої фінансової бази для природоохоронної діяльності. Тому вдосконалення системи надходження, розподілу і використання таких платежів є важливим і нагальним, проте не до кінця вирішеним питанням.

Сучасна система платежів за користування природними ресурсами включає як способи визначення розмірів плати, так і механізми її встановлення, вилучення і використання.

Плата за право користування природними ресурсами залежить від умов, які визначають попит і пропозицію на цей ресурс на конкретній території, і вилучається у вигляді конкретного податку або плати за ліцензію, що дає таке право, чи у вигляді орендної плати. Але такий вид платежу не несе в собі ресурсозберігаючої чи іншої подібної функції.

Серед заходів щодо раціонального використання рибних запасів внутрішніх водойм виділяється плата за використання водних живих ресурсів. Розроблений механізм плати за використання рибних ресурсів спрямований на досягнення стратегічної мети - задоволення потреб населення у рибних продуктах. Це забезпечить: повне освоєння виділених квот, для чого передбачена плата за квоту в повному обсязі, незалежно від ступеня її використання; попередження порушення чинного режиму використання природних ресурсів, яким встановлено п'ятикратний розмір плати у разі понадлімітного вилову та вирахування цих платежів з прибутку; часткове фінансування відтворення рибних запасів у зв'язку з відшкодуванням витрат на це відтворення.

Так при вирощуванні риби у вирощувальних чи нагульних ставках та рибодобуванні рибницькими господарствами проводяться наступні платежі:

- збір за користування водними ресурсами для потреб рибництва;

- земельний податок або орендна плата за землі водного фонду, на яких розташовані рибницькі ставки;

- орендна плата за використання державного майна (греблі, дамби, канали, насосні станції, водопропускні споруди, причали) на рибницьких ставках із площею водної поверхні понад 3 га, що відповідно до чинного законодавства не підлягають приватизації та майно яких не увійшло до статутного фонду господарських товариств (реформованих рибницьких господарств (табл.) [3, с.40-41].

Платне природокористування як важливий інструмент економічного механізму екологічного управління спрямоване, перш за все, на забезпечення фінансових надходжень для охорони та відтворення навколишнього природного середовища. При цьому сучасний рівень платежів і зборів за природокористування не забезпечує адекватного відображення реальних втрат суспільства і не створює достатньої фінансової бази для природоохоронної діяльності. Тому вдосконалення системи надходження, розподілу і використання таких платежів є важливим і нагальним, проте не до кінця вирішеним питанням.

В Україні найбільш розповсюдженим з боку держави є примусовий та забороняючий вплив на природокористувачів. Це призводить до відсутності зацікавленості здійснювати природоохоронні заходи за власні кошти, а також уповільнює реагування природоохоронної діяльності, на економічні та екологічні зміни. Впроваджені економічні важелі, такі як: як платність використання природних ресурсів, їх економічна оцінка, продаж-купівля прав на забруднення, екологічне страхування, пільгове оподаткування, субсидіювання, тощо не забезпечують належного заохочення до раціонального використання природних ресурсів.

В численних нормативних документах (інструкціях, методиках, положеннях) розміри збитків, що завдаються довкіллю, визначаються сумарно для всіх природних ресурсів (водних, земельних), флори і фауни. У цих документах не опрацьовані механізми розподілу суми збитків між видами природних ресурсів та відсутні вказівки про їх цільове використання для відтворення конкретного виду. Кошти за нанесені довкіллю збитки надходять до Державного та місцевих (обласних, міських, селищних, сільських) фондів охорони навколишнього природного середовища, з яких рибовідтворювальні заходи фінансуються в дуже малих обсягах. Тому назріла гостра потреба внесення змін і доповнень до нормативних документів про визначення розміру збитків рибному господарству в усіх випадках їх заподіяння, концентрацію, облік та використання за цільовим призначенням таких компенсаційних коштів.

природокористування забруднення водний екосистема

Таблиця

Види та нормативи платежів за використання природних ресурсів для потреб рибництва

Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, слід більше уваги приділяти орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону й раціональне використання природних ресурсів. Проте державні інвестиції на охорону довкілля і раціоналізацію природокористування впродовж останніх п'яти років скоротилися на 74% порівняно з 1990 р. [4, с. 26]. Отже, щодо заходів реформування економічного механізму природокористування, то тут доцільно провести необхідні зміни в існуючій методологічній базі та запровадити нові, більш ефективні регулятори природокористування. Для забезпечення стабільного надходження коштів на здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення необхідно надавати розвитку економічних важелів та методів раціонального використання природних ресурсів.

Література

1. Гужеля Л.М. Екологічний чинник економічного розвитку в контексті економічної теорії //Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук.журнал. - Вип.. 1-2 /Голов. Ред.. О.П.Степанов. - К; НАУ, 2004. - С.486-493.

2. Данилишин Б.М. Эколого-экономические проблемы обеспечения устойчивого развития производительных сил Украины. - К.: СОПС Украины НАН Украины, 1996. - 270 с.

3. Іванов В.С., Геращенко Л.С. Про платежі за використання природних ресурсів і державного майна для потреб рибництва та рибальства // Рыбное хозяйство Украины. - 2003. - №1. С. 40-42.

4. Україна у цифрах у 2002 році. /Держкомстат України. К.: Техніка, 2003. - с. 26.

Размещено на Allbest.ru