Економічні аспекти проблем раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ, ОХОРОНИ ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Кожушко Л.Ф., д.т.н., професор,

Мороз Е.Г., аспірант

Терещенко Л.Д.

м. Рівне

Анотація

В статті висвітлються економічні аспекти проблем водокористування в Україні. Запропоновані коригуючі коефіцієнти, які варто було б враховувати при здійсненні розрахунку плати за спеціальне водокористування.

Economic aspects of the water use problems in Ukraine are elucidated in this article. The correct coefficients, which will be worthy of consideration of computation of the pay at the special water use realization are proposed.

Раціональне використання, збереження та відтворення природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, гармонізація взаємин людини і природи - ці питаня відносяться до найбільш актуальних проблем сьогодення, оскільки торкаються кожного жителя планети, бо від їхнього вирішення залежить майбутнє всього людства.

Одним із найвагоміших видів природних ресурсів є водні ресурси. Водні ресурси являються національним багатством кожної країни, однією з природних основ її економічного розвитку. Вони забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку й оздоровлення людей.

Сьогодні вода розцінюється не тільки як природний ресурc, вона має яскраво виражену соціальну значимість.

Надзвичайну роль в економіці України відіграє водогосподарський комплекс, який є однією з найважливіших і найскладніших ланок господарського комплексу країни. На нашу думку, ВГК - це територіальне, міжгалузеве, багатофункціональне, економічне утворення, що складається з багатьох водогосподарських систем усіх галузей економіки країни, яке використовує водні ресурси як основну сировину для виробництва продукції, як енергетичний ресурс, як необхідну компоненту для забезпечення технологічних процесів виробництва продукції як виробничо - технічного призначення, так і продукції народного споживання, як необхідну складову для надання послуг підприємствами житлово-комунального господарства, для розвитку водного транспорту, сільського господарства тощо. В територіальному плані - це найбільший природно-господарський комплекс, адже він охоплює всю країну, всі галузі економіки.

На сьогоднішній день у функціонуванні ВГК існують суто економічні проблеми, які досить часто знаходяться в правовому полі, що потребують вдосконалення чинного законодавства взагалі, і податкового зокрема.

Економічні аспекти проблем раціонального використання та відтворення водних ресурсів дістали відображення у працях багатьох науковців, зокрема Сташука В.А., Хвесика М.А., Яцика А.В., Данилишина Б.М., Трегобчука В.М., Бодюка А., Головинського І.Л., Підкамінного І.М., Трофимчука О.М., Ковшун Н.Е. тощо.

Внаслідок змін у законодавстві України, що відбулися протягом останніх років, особливо в земельному законодавстві, виникло багато законодавчо неврегульованих питань, правових колізій, неузгодженостей. Так, із прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України в новій редакції постало питання врегулювання порядку ведення господарської діяльності на землях водного фонду, порядку передачі земель водного фонду у комунальну та приватну власність. Згідно з постановою КМУ від 13.08.03 № 1253 "Про затвердження порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників", внутрішньогосподарські меліоративні системи на площі 4,75 млн. га підлягають передачі в комунальну власність. Протягом 2006 року у комунальну власність передані внутрішньогосподарські меліоративні системи на площі 374 тис. га, а всього з початку передачі - на площі 3,8 млн. га, що складає 80,0 % від їх загальної кількості [1, с. 4].

Головною причиною, що стримує цю передачу, є неврегульованість на законодавчому рівні питання щодо звільнення від сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій з такої передачі. Назріло питання щодо розробки законопроекту стосовно звільнення від оподаткування операцій з передачі у комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем.

Згідно із ст. 25 Водного кодексу України державний облік водокористування здійснюється державними органами водного господарства. А ст.15 ВКУ передбачає, що видача дозволів на спеціальне водокористування у разі використання води з водних об'єктів загальнодержавного значення належить до компетенції територіальних органів Міністерства охорони НПС, а у разі використання води з водних об'єктів місцевого значення - до обласних рад за погодженням з державними органами охорони НПС. На нашу думку, видача дозволів на спеціальне водокористування та облік водокористування - це послідовні, взаємопов'язані кроки у сфері управління водними ресурсами і більш доцільно покласти функції по видачі дозволів на спецводокористування на Держводгосп та його територіальні органи.

Потребують вдосконалення положення ст.50 Водного кодексу, яким передбачається, що спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). Необхідно внести зміни щодо строків, на які видається дозвіл на спеціальне водокористування: короткострокове - на один рік, довгострокове - від одного до трьох років, це посилить контроль за використанням водних ресурсів та підвищить роль державних органів, що його здійснюють.

Згідно із статею 13 Конституції України водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. З однієї сторони водні ресурси - це національне багатство, а з іншої - це ресурс виробництва.

В Україні 5,7 млн. городян та 11,7 млн. сільського населення споживають воду із колодязів та індивідуальних свердловин, які у переважній більшості знаходяться у незадовільному стані. Понад 800 тис. громадян України у 13 областях та АР Крим користуються привізною водою, часто низької якості. Держводгосп у 2006 році з метою вивчення стану забезпечення питною водою населення у сільській місцевості розпочав проведення паспортизації джерел і об'єктів питного водопостачання у сільській місцевості [2, с.6].

Так, централізованим водопостачанням забезпечено лише 65,0 % українців: 83% у містах, 26,0% у сільській місцевості. Централізованим водовідведенням забезпечено 53% населення, з них 74 % - у містах, та 9 % у сільській місцевості. Окрім того, лише 40 % відведених стічних вод перед їх скиданням проходять очистку. Все це значно ускладнює екологічну ситуацію, особливо у сільській місцевості [3, с.48,49].

Зокрема, у Рівненській області основними чинниками антропогенного впливу на водні ресурси є сільське господарство, промисловість, житлово-комунальне господарство.

Рівненщина відноситься до регіонів України, які не відчувають дефіциту водних ресурсів, оскільки їх стан та якість достатні для потреб господарського комплексу та забезпечення життєдіяльності людини.

Характеризуючи стан забезпечення водою споживачів в Рівненській області, необхідно відмітити, що всі міста і селища міського типу (на початок 2007 року міст - 11, селищ міського типу - 16) мають водопровідні і каналізаційні мережі. Незважаючи на це, особливо гостро стоять питання щодо забезпечення якісною питною водою сільського населення. Вкрай незадовільна ситуація склалась в сільській місцевості: із 1001 сільського населеного пункту водопровідна мережа є лише в 170-ти селах (17 %), а каналізаційною мережею обладнані тільки 27 сіл (2,7 %). Стан водопостачання та водовідведення в сільській місцевості характеризується низьким рівнем охоплення централізованими послугами - значно менше, ніж в середньому по Україні [1, с. 7].

Головним забруднювачем водних ресурсів в Україні є комунальне та сільське господарство, хімічна, металургійна та гірничодобувна промисловість. А найбільшими забруднювачами водних ресурсів в області (тут критерієм забруднення виступає обсяг скинутих недостатньо очищених вод) є підприємства житлово-комунальної сфери, які надають послуги водопостачання та водовідведення. На долю 19-ти таких підприємств припадає 84,5 % загального обсягу скинутих недостатньо очищених зворотніх вод [3, с. ].

В результаті скиду стічних вод у природні водойми негативного впливу, в першу чергу, зазнають поверхневі та підземні води, тому будівництво нових, реконструкція та ремонт існуючих очисних споруд комунальних та інших підприємств, запровадження систем зворотного та повторного водопостачання є основними напрямками поліпшення екологічної ситуації.

Для підприємств ВГК, особливо меліоративної сфери господарювання, характерним є незначний розмір амортизаційного фонду у зв'язку із використанням морально та фізично застарілих основних засобів. Так, станом на 01.01.2007 у водогосподарських організаціях України в складі технологічних комплектів працює 2014 автомобілів та 1370 меліоративних машин і механізмів, а це відповідно близько 60% та 70% до наявних. Тобто, потребує розв'язання питання оновлення парку машин та механізмів внаслідок їх фізичного та морального зносу [1, с. 8].

В цілому по області послуги з водопостачання та водовідведення надають 212 суб'єктів господарювання різних форм власності, зношеність основних виробничих фондів яких становить 46,6 %. На кінець 2006 року по області нараховувалось 368 водопроводів та 15 окремих водопровідних мереж, протяжність водоводів становила 653,8 км, в тому числі протяжність ветхих і аварійних водоводів - 61,9 км (9,5 %); протяжність вуличної водопроводної мережі - 1415,9 км, в тому числі ветхої і аварійної - 266,4 км (18,8%); внутрішньоквартальної і внутрішньодворової мережі - 570,4 км, в тому числі ветхої і аварійної - 112,3 км (19,7 %).

Статистика свідчить, що висока зношеність основних фондів зумовлює від 40% до 50% втрати води як гарячої, так і холодної. Тобто мають місце низька ресурсна ефективність, непродуктивні втрати, висока "затратність" житлово-комунального господарства.

Від виваженої амортизаційної політики залежить вирішення багатьох економічних питань, адже амортизаційні відрахування за економічною природою є ресурсом підприємства, що спрямовується на просте і розширене відтворення основних фондів, а накопичені суми амортизаційних відрахувань виступають дієвим засобом оновлення та підтримки в належному стані об'єктів основного капіталу.

У світовій практиці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансування інвестицій. За рахунок амортизаційних відрахувань фінансується більше 60% інвестицій в основний капітал. Приблизно на такому ж рівні цей показник був у 80-х роках в Україні і Радянському Союзі [5, с. 231]. До останнього часу амортизація в Україні перестала виконувати свою головну роль - відтворення основних виробничих фондів, як у вартісному виразі, так і в натуральному. Амортизаційні відрахування з недавнього часу використовуються лише для підтримки фінансового стану підприємств. водокористування плата забруднювач

Окрім того, держава періодично вводила понижуючі коефіцієнти до сум амортизаційних відрахувань для того, щоб зібрати більше коштів до бюджету за рахунок податку на прибуток.

Амортизація являється вагомим джерелом інвестицій, в тому числі і у водогосподарську сферу діяльності. Але на сучасному етапі розвитку країни амортизація ще не стала тим дієвим резервом фінансування інвестицій, оскільки амортизаційна політика держави потребує удосконалення.

Реаліїї української економіки такі, що амортизація, як джерело інвестицій, не спрацьовує у разі збитковості суб'єкта господарювання. Окрім того, амортизація носить "вторинний" характер, так як підприємство повинно спочатку знайти кошти для придбання основних фондів, і лише після цього поступово, багато років їх відшкодовувати шляхом віднесення амортизаційних відрахувань на валові витрати. А для підприємств, що знайшли кошти і вклали їх у придбання основних фондів в якості інвестицій, в результаті діючої на сьогодня амортизаційної політики головною проблемою є повернення цих інвестицій. Адже до амортизаційного фонду наше законодавство дозволяє відраховувати лише два відсотки вартості виробничих приміщень. А це означає, що кошти, вкладені в такі об'єкти повертатимуться 50 років. Термін амортизації устаткування - 17 - 18 років. Світ давно уже оперує іншими темпами розвитку та оновлення, в той час як Україна законсервувала свій розвиток.

Спеціалісти - практики вважають, що потрібно негайно скорочувати терміни амортизації приміщень принаймні втричі, а устаткування - вдвічі. Лише тоді країна зможе здійснити стратегію прориву, необхідну, щоб перейти до інвестиційно - інноваційної моделі розвитку національної економіки та гідно почуватися в європейській економічній спільноті.

Необхідно зазначити, що запровадження екологічно безпечних техніко-технологічних інновацій прямо та опосередковано залежить від амортизаційної політики держави.

З метою надання амортизаційним відрахуванням статусу одного із основних джерел фінансування інвестицій в екологічній сфері назріло вирішення питання щодо законодавчого закріплення методу прискореної амортизації основних фондів природоохоронного призначення. Прецендентом можуть слугувати вимоги підпунктів 8.6.3 та 8.6.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в яких йдеться про тимчасове, до 1 січня 2009 року, встановлення для суб'єктів космічної діяльності щорічної 20-відсоткової норми прискореної амортизації та щорічної 20-відсоткової норми прискореної амортизації для технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при виконанні проектів технологічних парків. Також певні особливості має амортизація витрат, пов'язаних із видобутком корисних копалин, що відображено у статті 9 вищезгаданого Закону.

Останнім часом заслуговує на увагу таке питання як самовільне водокористування, що є одним із порушень вимог Водного кодексу. У Рівненській області все частіше виявляються факти водокористування у разі відсутністі дозволів на спецводокористування. З підвищенням тарифів на послуги комунальних підприємств області з водопостачання та водовідведення, яке відбувається щороку (найбільш стрімке зростання відбулось у жовтні 2006 року) в області намітилась тенденція до збільшення кількості абонентів, які користуються послугами лише водовідведення, а водопостачання здійснюють самостійно. Тому певна частина абонентів з метою економії власних коштів, як правило це - суб'єкти підприємницької діяльності, - водопостачання здійснюють самостійно, як на законних підставах, так і несанкціоновано. Така практика призводить до погіршення екологічної ситуації (добута самостійно вода не знезаражується, не знезалізнюється; при несанкціонованих заборах забруднюються підземні горизонти води тощо). Звичайно, усунути такі недоліки можна за допомогою адміністративних методів. Але більш дієвим є вирішення цієї проблеми в економічній площині, а саме у площині цінової політики. Можливі два варіанти ровитку подій: 1) тарифи на послуги водопостачання доцільно сформувати на одному рівні як для населення, так і для інших абонентів, виходячи із економічно обгрунтованої собівартості послуг та певного рівня рентабельності; 2) тарифи на послуги водопостачання необхідно сформувати із мінімальним (або й нульовим) рівнем рентабельності в такому розмірі, щоб суб'єктам господарювання стало економічно невигідно встановлювати власні свердловини і здійснювати водопостачання власними силами. При цьому з метою одержання підприємствами запланованої суми прибутків тарифи на послуги водовідведення повинні бути сформовані із більш високим рівнем рентабельності.

Водні ресурси - це корисні копалини і вони є вичерпними, обмеженими, їх здатність до відновлення не встигає за темпами водокористування. Вода повинна мати свою вартість і відповідно ціну. Нав'язаний колишньою радянською системою стереотип безоплатності щодо водних ресурсів спрацьовує і в умовах сучасної української економіки. На рівні підсвідомості у споживачів закладається поняття про безоплатність, вседоступність, безграничність і необмеженість водних ресурсів. Звернемось до прикладів: комунальні та інших форм власності підприємства, що забезпечують споживачів холодною водою, не реалізують воду, а надають послуги з водопостачання; підприємства, що забезпечують споживачів гарячою водою - надають послуги з підігріву води.

Проблемним питанням є відсутність методики вартісної оцінки водних ресурсів в розрізі територій, категорій водних об'єктів (поверхневі джерела і підземні водоносні горизонти), статусу водних об'єктів (загальнодержавного або місцевого значення), в залежності від якісного стану та екологічного значення вод, від функціонального використання водних об'єктів (одноцільове, багатоцільове: - водозабезпечення + рибне господарство; водозабезпечення + зрошення; гідроенергетика + рекреація; тощо), від категорій водоспоживачів (характеризує участь водних ресурсів у створенні нової вартості). Грошова оцінка водних ресурсів повинна використовуватися для визначення розміру збору за спеціальне водокористування, орендної плати за водні об'єкти державної та комунальної власності, втрат підприємств водогосподарського комплексу, а також під час розроблення механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони водних ресурсів.

Важливою складовою дієвого еколого-економічного механізму водокористування та вагомим джерелом наповнення Державного та місцевих бюджетів є плата за спеціальне використання водних ресурсів, адекватне застосування якої покликане встановити ринкові економічні відносини у сфері використання водних ресурсів, стимулювати раціональне і комплексне їх використання та зменшити водоємність виробництва народногосподарського комплексу України.

Нормативи збору за спеціальне водокористування при заборі води із підземних горизонтів встановлені по регіональному принципу, є відмінними для підприємств житлово-комунального господарства, підприємств, що виробляють напої, та для потреб рибництва. Нормативи збору в частині використання поверхневих вод диференціюються в розрізі басейнів річок, а також для потреб гідроенергетики, водного транспорту, рибництва та підприємств житлово-комунального господарства.

На нашу думку на сьогоднішній день плата за спеціальне водокористування здійснюється дещо спрощено - за знеособлений кубометр води, в той час як вона повинна враховувати і статус водних об'єктів, якісний стан та екологічне значення вод, функціональне використання водних об'єктів (одноцільове, багатоцільове). Враховуючи відсутність дієвої нормативної грошової оцінки водних ресурсів, плата за спеціальне водокористування повинна бути диференційованою і справлятись з врахуванням певних коригуючих коефіцієнтів (таблиця 1, 2, 3).

Зважаючи на вище викладені проблемні моменти у сфері водного господарства України, можна зробити наступні висновки:

Таблиця 1. Коефіцієнти значення водних об'єктів

Таблиця 2. Коефіцієнти, що враховують якісний стан та екологічне значення поверхневих водних об'єктів

Таблиця 3. Коефіцієнти, що характеризують функціональне використання водного об'єкта

1) з метою уникнення правових колізій між територіальними органами Міністрества охорони НПС та органами водного господарства у сфері управління водними ресурсами доцільно покласти функції видачі дозволів на спецводокористування на Держводгосп та підпорядковані йому територіальні водогосподарські організації;

2) з метою посилення контролю за використанням водних ресурсів та підвищення ролі державних органів, що здійснюють видачу дозволів виникла необхідність внесення зміни до Водного кодексу щодо строків, на які видається дозвіл на спеціальне водокористування: короткострокове - на один рік, довгострокове - від одного до трьох років;

3) необхідність внесення змін до Закону України "Про ПДВ", якими врахувати випадки звільнення від оподаткування операцій з передачі у комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем;

4) на законодавчому рівні закріпити метод прискореної амортизації для підприємств ВГК;

5) на період відсутності дієвої нормативної грошової оцінки водних ресурсів, плата за спеціальне водокористування повинна бути диференційованою і справлятись з врахуванням дефіцитності водних ресурсів, водозабезпеченості територій, статусу водних об'єктів (загальнодержавного або місцевого значення), в залежності від якісного стану та екологічного значення вод, від механізмів використання водних ресурсів (коли вода забирається безповоротно або повертається у водний об'єкт); від функціонального використання водних об'єктів (одноцільове, багатоцільове).

Література

1. Підсумки діяльності водогосподарсько-меліоративного комплексу за 2006 рік і заходи щодо забезпечення сталого функціонування галузі у 2007 році // Водне господарство Укпаїни - 2007 - №1 - с. 2-13

2. Багатство, яким користуються всі // Урядовий кур'єр - 2007 - №51 - с.6.

3. Всесвітній день води // Водне господарство України - 2006 - №2 - с. 48-49.

4. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Рівненській області у 2004 році / За ред. Бобровського А.Л., Хабарова В.В. - Рівне, 2005 - 256 с.

5. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом - К.: Лібра, 2002 - 472 с.

6. Водні ресурси на рубежі XXI ст.: проблеми раціонального використання, охорони та відтворення / За редакцією академіка УЕАН, д.е.н., професора М.А. Хвесика - К.: РВПС України НАН України, 2005 - 564 с.

Размещено на Allbest.ru