Методологічні аспекти економіко-екологічної регламентації розвитку водогосподарського комплексу Поліського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Methodological aspects, essence and basic scientific and methodical approaches are resulted to the decision of problem.

Розвиток водогосподарського комплексу Поліського регіону (ВКР) займає одне з перших місць серед джерел впливу на навколишнє середовище. Тому розробка методологічних і методичних основ визначення економіко-екологічної ефективності розвитку ВКР обумовлена невирішеністю цілого ряду принципових питань, а також задачами нового господарського механізму, направленого на значне підвищення економічної ефективності всіх без винятку проектів і заходів, пов'язаних з капіталовкладеннями в агропромисловий комплекс, та має важливе господарське значення для збереження балансу природних ресурсів.

Протягом останніх 10 років спостерігається тенденція до скорочення бюджетних асигнувань на розвиток водного господарства і гідромеліорації земель, експлуатацію водогосподарських та гідромеліоративних систем і об'єктів. Подібна ситуація у водному господарстві є наслідком як нинішньої кризи, так і тієї водогосподарської політики в минулому, що ґрунтувалась на засадах екстенсивного, затратного водокористування, без урахування екологічних й економічних чинників[1].

Кількісна і якісна оцінка водних ресурсів та їх районування показують, що Україна має обмежені можливості щодо додаткового залучення водноресурсного потенціалу в господарський обіг. Тому в перспективі розвиток галузей економіки може здійснюватись на основі розробки і впровадження науково обґрунтованої системи ведення водного господарства, оптимізації водокористування, найбільш економного і раціонального використання води, переводу промислового і сільськогосподарського виробництва на безводні і маловодні технології, проведення більш ефективної водоохоронної діяльності, реалізації заходів, спрямованих на охорону і відтворення водних ресурсів, здійснення протиінфільтраційних міроприємств, суттєвого зниження непродуктивних втрат води [2].

Таким чином, удосконалення та реалізація економіко-екологічного механізму, направленого на регламентацію розвитку водогосподарського комплексу Поліського регіону України, є актуальним науково-практичним завданням, вирішення якого має важливе господарське значення.

Тому розроблення методологічних підходів до комплексної оцінки господарської освоєності водно-ресурсного потенціалу при вирішенні питань розвитку і розміщення продуктивних сил зумовлене тим, що необхідно розкрити і обґрунтувати такі положення: визначити поняття водних ресурсів, оцінку кількісного і якісного стану в сучасних умовах і на перспективу; гідрологічне водогосподарське районування території і рівня її водозабезпеченості; складання гідрологічного і водогосподарського балансу; визначення економічних та екологічних пріоритетів використання водних ресурсів і оптимізації їх розподілу між окремими регіонами і галузями економіки, оцінка можливостей найбільш економного і раціонального використання; оцінку комплексності і багатоваріантності використання води в різних галузях економіки; умови екологічної погодженості і водогосподарської сумісності різних галузей економіки і ланцюгів господарського комплексу; необхідність впровадження безводних і маловодних технологій виробництва промислової і сільськогосподарської продукції; врахування науково економічно, екологічно обґрунтованих нормативів водоспоживання і водовідведення; підготовку і здійснення системи заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і охорону водних ресурсів; можливості максимального врахування передового досвіду в використанні водних ресурсів; розробку критеріїв і показників еколого-економічної технологічної ефективності використання водних ресурсів в окремих регіонах і галузях економіки; врахування економічних збитків, завданих водним ресурсам по басейнах річок, водоймах і окремих регіонах, на основі науково обґрунтованих нормативів з їх постійним корегуванням. водогосподарський екологічний територія

Розглядаючи водні ресурси як економічну категорію, необхідно відмітити, що до них може бути віднесена тільки та їх частина, яка при даному рівні розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу може бути відокремлена від природи без втрат і використана для задоволення матеріальних потреб суспільства. Водні ресурси, які не можуть бути забраними і використаними, є природними запасами.

При прогнозуванні розвитку і розміщенні продуктивних сил необхідно враховувати тільки ті водні ресурси, які доступні для господарського використання. До них відносяться, перш за все, запаси річкового стоку, великі водосховища, природні озера і водоймища, підземні та інші води, які є джерелом водозабезпечення багатьох галузей економіки, їх облік необхідний при складані загального водогосподарського балансу країни. Але з усіх водних ресурсів найбільш доступними в господарському відношенні є річкові води, по скільки вони використовуються для водозабезпечення міських і сільських населених пунктів, промисловості, сільського і комунального господарства, розвитку гідроенергетики, річкового транспорту та інших цілей [3].

На формування гідрографічної мережі і водності річок Полісся впливає багато факторів. Але визначальним є середньорічна сума опадів. За їх рахунок формується 60…80% річкового стоку, за рахунок підземних вод - 10…20% .

Райони Полісся займають друге місце щодо рівня водозабезпеченості. На цій території формується стік багатьох річок України, в тому числі і таких великих як Дніпро, Прип'ять, Десна, а також їхні притоки. Оскільки більше 60 % всього стоку Дніпра формується вище Києва, проблема раціонального і науково обґрунтованого водокористування в регіоні набуває особливо важливого значення. Порушення тут природних умов може негативно впливати на кількісні і якісні показники природних вод. Крім того, значного техногенного впливу зазнали поверхневі і підземні води в результаті аварії на Чорнобильській АЕС. Все це ускладнює використання водних ресурсів в господарській діяльності, особливо сільському і комунальному господарстві.

Розглядаючи водний фактор в прогнозах розвитку і розміщення продуктивних сил в зоні лісостепу, необхідно відмітити, що хоча рівень водозабезпеченості цієї території вище, ніж у степовій зоні, можливості залучення до господарського обігу додаткових водних ресурсів у ній дуже обмежені. При цьому якісний стан води багатьох річок і водойм настільки незадовільний, що використання їх у комунальному і сільському господарстві не завжди можливе.

Склад і властивості води водних об'єктів повинні відповідати стандартам у створі, що розташовані на водотоках в одному кілометрі вище до найближчих за течією пунктів водокористування (водозабір для господарсько-питного водозабезпечення, місця купання, організованого відпочинку, території населеного пункту та інше), а на непроточних водоймах і водосховищах - в одному кілометрі по обидві сторони від пункту водокористування. Якість води водойм і водотоків, які використовуються для різних цілей, ні за жодним показником забруднення не повинні перевищувати нормативи.

Нормативи щодо складу і властивостей води водних об'єктів, які мають бути забезпечені при використанні їх для різних господарських цілей, встановлюються стосовно до окремих водокористувачів.

У зв'язку з корінною перебудовою управління економікою України після Указу президента "Про земельну реформу в Україні", великий теоретичний і практичний інтерес представляє економіко-екологічний аналіз і облік проблем ефективності використання водогосподарського комплексу в радіаційно забрудненому Поліському регіоні України. Без цього неможливе подальше удосконалення методів оцінки, планування і управління процесом підвищення роботи господарства [4].

У теорії і практиці визначення ефективності ВКР найбільш важливим і принциповим являється питання методології і методики розрахунку затрат суспільства і одержуваного сукупного ефекту (результату) від реалізації того чи іншого водогосподарського міроприємства. По суті, на сьогоднішній день загальновизнаною можна рахувати точку зору лише з одного питання: ефективність гідромеліорації і функціонування ВКР визначається за результатами і ефективності сільськогосподарського виробництва на зрошуваних і осушуваних землях. По других питаннях до останнього часу не було вироблено єдиних підходів, не дивлячись на присутність офіційних нормативно-методичних документів. Це відноситься, в першу чергу, до двох проблем, що належить до соціально-економічного результату (ефекту) від суто гідромеліоративних міроприємств і як їх визначити; що включати до складу повних затрат і використаних виробничих ресурсів і як їх розраховувати. Не отримали належної розробки і призначення питання щодо методів визначення ефективності використання окремих видів виробничих ресурсів в умовах розвитку ВКР. Кожна з названих проблем охоплює декілька питань, що відносяться до методологічних (вихідних) принципів або методів і способів розрахунку конкретних показників, необхідних для визначення ефективності ВКР, капітальних вкладень в його здійснення і функціонування. Найбільшу кількість дискусійних питань включає перша проблема [5].

Внаслідок скорочення обсягів бюджетних коштів, що виділяються на розвиток водного господарства і меліорації, експлуатацію водогосподарських зрошувальних і осушувальних систем, їх реконструкцію та модернізацію тощо, тут виникли загрозливі тенденції, частина з яких набуває безповоротного характеру. Насамперед, - це втрата кваліфікованих трудових ресурсів; швидкі темпи морального зносу і фізичного старіння об'єктів; вихід з ладу основних меліоративних засобів, заміна яких, за умов локальної фіксації їх до конкретної земельної ділянки, за вартістю в десятки разів дорожча за затрати на їх утримання у технічно справному стані; різке погіршення гідромеліоративного стану зрошуваних та осушуваних земель тощо. Це результат того, що не здійснюються мінімально необхідні поточні та капітальні ремонти, відновлення і підтримання в належному технічному стані насосних станцій, дощувальних машин, іншої меліоративної техніки.

Стосовно водного господарства й водоекологічної ситуації слід констатувати, що тут також має місце гостра криза. Вирішення питань нормального водозабезпечення населення, задоволення потреб у водних ресурсах усіх галузей господарства ускладнюється не лише дефіцитом води, а й погіршенням її якості внаслідок надмірного забору водних ресурсів з поверхневих джерел та недостатніми потужностями очисних споруд і браком енергозберігаючих технологій очищення забруднених стічних вод.

Порівняно з 1990 роком, забір води в 2005 році зменшився на 59%, об'єми скидання неочищених забруднених стоків до поверхневих водойм майже настільки ж зросли. Істотно погіршилась робота очисних споруд через дефіцит енергоресурсів, зростання цін на них та несплатоспроможність підприємств і виробничих об'єднань. Тому, попри спаду виробництва та водоспоживання, водогосподарсько-економічна ситуація не поліпшилась табл.1.

Однак тепер спостерігається тенденція до скорочення бюджетних асигнувань на розвиток водного господарства і гідромеліорації земель, експлуатацію водогосподарсько-меліоративних об'єктів. Намагання деяких урядових структур зменшити бюджетні витрати насамперед за рахунок обмеження фінансування водогосподарських та гідромеліоративних заходів ні соціально, ні економічно, ні екологічно не виправдане. Розрахунки свідчать, що незабаром втрати суспільства від руйнування та деградації водогосподарсько-меліоративного потенціалу втричі перевищуватимуть обсяги затрат на підтримання цього потенціалу в належному техніко-економічному стані.

Таблиця 1. Використання водних ресурсів в Україні в 1990-2005 роках

Зважаючи на викладене вище, а також беручи до уваги необхідність радикального поліпшення якості водозабезпечення населення і галузей економіки, невідкладного вирішення надзвичайно гострих водогосподарсько-економічних проблем, підвищення рівня сталості та ефективності аграрного виробництва, зменшення його залежності від несприятливих природно-кліматичних умов на основі раціонального застосування гідромеліоративних заходів, пропонується наступне:

1. Розробити з урахуванням світового досвіду й особливостей нинішньої ситуації в Україні і ввести в дію механізм державної підтримки й регулювання економічних взаємовідносин у сфері гідромеліорацій та водного господарства.

Зазначений механізм повинен бути складником державної аграрної інвестиційної політики і передбачати:

- застосування системи прямих та непрямих важелів державного регулювання і фінансової підтримки гідромеліорації і водного господарства, в т. ч. шляхом пільгового оподаткування та кредитування, прямих державних інвестицій за рахунок коштів бюджету, ефективної амортизаційної політики тощо;

- розробку і законодавче закріплення механізму економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими та взаємогосподарськими підприємствами на основі введення часткової плати на земле - і водокористування;

- розробку та законодавче затвердження спеціальної національної комплексної програми розвитку водного господарства і гідромеліорації з бюджетним асигнуванням під цільові параметри й конкретне вирішення соціальних, економічних, продовольчих та водогосподарських завдань;

- виділення прямих державних інвестицій під національну програму розвитку водного господарства і гідромеліорації земель окремим рядком у бюджеті.

2. Для управління та координації робіт з реалізації національної програми розвитку водного господарства й гідромеліорації земель у складі Держводгоспу України створити Національне агентство з питань розробки та реалізації зазначеної державної програми.

3. Важливою формою державної підтримки розвитку водного господарства повинно стати державне замовлення на виробництво спеціалізованого водоохоронного устаткування, наповнення іноземних кредитних ліній екологічно зорієнтованими проектами, розроблення проектів перепрофілюювання екологонебезпечного промислового виробництва, залучення спеціалізованих банківських інвестиційно-фінансових структур до здійснення заходів раціонального водокористування і водоохоронної діяльності, а також соціальної підтримки населення, обов'язкове врахування водного чинника під час приватизації підприємств, сприяння залученню іноземних капіталів до фінансування водогосподарських та водоохоронних заходів.

4. Зобов'язати Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство сільського господарства і продовольства України, місцеві органи виконавчої влади при підготовці прогнозів та індикативних планів соціально-економічного розвитку, державного і місцевих бюджетів передбачати виділення необхідних коштів на реалізацію завдань по розвитку водного господарства й гідромеліорації земель, розробляти конкретні та реальні заходи щодо фінансової підтримки функціонування великих державних водогосподарських, зрошувальних й осушувальних систем і об'єктів.

Тому необхідним є перехід на принципово нову концепцію водокористування, розвитку і функціонування водного господарства. Зазначена концепція ґрунтується на принципах оптимального поєднання інтенсивного, ефективного й ощадливого водокористування, комплексної охорони водоймищ і послідовного поліпшення природних водних джерел з урахуванням зростання біологічних, соціальних та екологічних функцій водних ресурсів, на основі застосування економічних механізмів і підйому водогосподарської діяльності суспільства.

При цьому, рентний підхід є основою економічних методів управління природокористуванням. Серед них, на наш погляд, найбільш перспективні такі: зміщення вартості за ціною при купівлі-продажу ресурсу; виплата штрафів при порушенні встановлених вимог у затверджених законодавством розмірах; внесення платежів за користування природними ресурсами та за негативний вплив на них.

Тепер розв'язання проблеми самофінансування водопровідних підприємств вимагає першочергового вирішення ряду соціальних проблем. Тому економічний механізм, покладений в основу діяльності вказаних підприємств, не може стати фундаментом раціонального природокористування.

У багатьох сферах суспільної діяльності поширене використання штрафних санкцій. Система екологічного штрафування діє вже не перший рік, але не дає належних результатів через брак методики визначення бази для розвитку розмірів штрафів.

Найбільш прогресивним методом переходу до раціонального природокористування ми вважаємо внесення платежів. Різні його форми можуть бути застосовані при управлінні водоспоживанням: податок, застава, економічне страхування.

У формі податку в 1994 році була введена плата за спеціальне водокористування. Згідно з водним кодексом України вона береться для забезпечення раціонального використання і охорони вод та відведення вод і водних ресурсів. Внесення плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів не звільняє суб'єктів підприємницької діяльності від сплати платежів за скидання забрудників у водні об'єкти та штрафів за порушення природоохоронного законодавства, від відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи, від оплати постачальника води вартості наданих послуг. Розмір платежів визначається відповідно до тимчасових нормативів плати, встановлених окремо для поверхневих та підземних ресурсів по басейнах річок та адміністративних областях.

Застава виступає як попереджувальна форма платежу. Її суть полягає в тому, що кошти вносяться раніше здійснення факту споживання води чи негативного впливу на неї. Під заставу в природокористуванні має надаватись право на здійснення виробництва з деяким споживанням та забрудненням ресурсу. Розмір застави доцільно встановлювати таким, щоб, з одного боку, забезпечити достатню кількість коштів на розв'язання екологічних проблем регіону, а з іншого - не перешкодити підприємницькій діяльності.

Аналіз екологічного моніторингу та економічного механізму управління природокористуванням в цілому, а також водокористуванням зокрема, показав, що методи державного регулювання системи захисту довкілля доки неефективні. Як свідчить світовий досвід, держава не бере на себе увесь тягар витрат на природоохоронні потреби. Треба залучати капітал недержавних структур, який міг би вільно влитись в новий фінансово-кредитний механізм природокористування. Правовою основою такого механізму є пакет законодавчих актів, ухвалених Верховною Радою України, хоча ще не відпрацьовані документи, які відобразили б увесь ланцюг обігу фінансових ресурсів, - від їх формування до безпосереднього використання. За створенням інфраструктури ринку - акціонерних товариств, асоціацій, товарних та грошових бірж, комерційних та інноваційних банків, консультаційних фірм - виникає нова основа для розв'язання екологічних проблем держави.

З огляду на еколого-економічну кризу та недієвість існуючих методів екологічного управління в Україні, необхідно в найкоротші строки запровадити систему економічних регуляторів природокористування, спираючись на перевагу "пізнього розвитку", тобто маючи нагоду враховувати світовий досвід природокористування. Виникає необхідність у введенні системи економічних регуляторів, яка базується на комбінації інструментів, що, врешті-решт, одночасно і примушує, і заохочує господарські суб'єкти до реалізації природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів. Така система не тільки є економічно вигідною та доцільною, але й дозволяє залучити недержавні фінансові джерела інвестування природоохорони.

Стержнем екологічної політики України має бути стимулювання природозберігаючої діяльності. Чітке визначення пріоритету екологічних цілей розбудови і реформування економіки, політична воля і належна підготовка є важливими для впровадження економічних стимуляторів природокористування. Завдяки вдосконаленому економічному механізму природоохоронного регулювання маємо шанс стабілізувати екологічний стан України.

Література

1. Веклич О. Удосконалення економічних інструментів екологічного управління в Україні // Економіка України. - 1998. - №9. - С.65-75.

2. Хвесик М.А., Ковшун Н.Е.. До питання методології визначення еколого-економічної ефективності осушувальних меліорацій // Економіка України -1996. -№4.- С.83.

3. С.І. Дорогунцов, М.А. Хвесик, І.Л. Головинський. Методологічні підходи до комплексної оцінки господарської освоєнності водно-ресурсного потенціалу. - Київ: РВПС НАН України, 2000. - 52 с.

4. Сташук В.А. Еколого-економічні основи басейнового управління водними ресурсами. - Дніпропетровськ: ВАТ"Видавництво "Зоря"", 2006. - 480 с.

5. Дорогунцов С.І., Хвесик М.А., Головинський І.Л. Водні ресурси України (проблеми теорії та методології): Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2002. - 227 с.

Размещено на Allbest.ru