Гомільшанські ліси

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство науки і освіти України

Харківський національний університет міського господарства ім. О. М. Бекетова

Кафедра садово-паркового господарства

Тема: Гомільшанські ліси

Виконав:Студент Грищенко Д. О.

Перевірила: Ткач Л. І.

Харків - 2019

Вступ

Розвиток природно-заповідного фонду (ПЗФ) нарівні з розробкою наукових основ збалансованого природокористування стає одним з найбільш пріоритетних напрямів у розбудові державної системи управління якістю навколишнього природного середовища, що на сьогодні реалізується в рамках загальнодержавних програм розвитку заповідної справи та формування національної екологічної мережі.

Неможливо сформувати екологічний світогляд майбутніх фахівців без вивчення особливостей організації територій та об'єктів природнозаповідного фонду. Пішло в минуле створення заповідних об'єктів за домінуючим критерієм збереження окремих зникаючих видів флори та фауни. В наш час великого значення набуло системне збереження компонентів природи в їх поєднанні і взаємодії. Саме під таким кутом зору побудований навчальний посібник з дисципліни «Заповідна справа».

Заповідна справа є галуззю науково-практичної діяльності, що базується на міждисциплінарному знанні «Біології», «Загальної екології (та неоекології)», «Ландшафтної екології», «Гідрології», «Ґрунтознавства», «Геології з основами геоморфології» і т.ін. і охоплює комплекс правових, організаційних, освітньо-виховних та інших заходів, спрямованих на збереження унікальних або типових природних комплексів чи окремих об'єктів, всього різноманіття живої та неживої природи.

Дисципліна «Заповідна справа» вивчається з метою надання слухачам базових знань з науково-теоретичних засад заповідної справи та особливостей організації заповідної справи в Україні у порівнянні з міжнародними підходами та нормами. При вивченні матеріалу дисципліни слухачі повинні отримати знання, пов'язані з організацією, функціонуванням, охороною природно-заповідних територій та об'єктів, особливостями проведення наукових досліджень у межах ПЗФ, основними принципами концепції створення Всеєвропейської і національної екологічної мережі, збереженням біотичного та ландшафтного різноманіття, стратегією і перспективою розвитку заповідної справи, структурою та класифікацією природоохоронних територій світу та формами міжнародного співробітництва в галузі організації, збереження та використання природоохоронних територій.

Таким чином, заповідна справа - це комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об'єктів з науковою, природоохоронною та іншою метою.

Обєктом моєї наукової роботи є національний природний парк «Гомільшанські ліси»

Історія заснування

Національний природний парк «Гомільшанські ліси» був створений указом Президента України Леоніда Кучми від 6 вересня 2004 року № 1047. Парк було створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних лісостепових природних комплексів долини річки Сіверський Донець

Перші «заповідні» об'єкти на території нинішнього парку виникли ще за часів Петра І, коли тут був затверджений «Заповідний корабельний гай». Починаючи з 1914 року, вчені Харківського університету на чолі з професором В. М. Арнольді пропонували надати цій території заповідний статус, оскільки вона являє собою цінний резерват рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин. Відомо, що на початку XX століття була заповідана частина вікового лісу, яка межує з ділянкою, відведеною для Донецької біологічної станції, у 1926 році була об'явлена пташиним заповідником територія в заплаві р. Сіверського Дінця в урочищі «Хомутки». У 1932 році «Ліси Гомільшанської Лісової Дачі» та «Заплавний ліс Хомутки» охоронялися як пам'ятки природи республіканського значення. У 1972 році було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення «Гомільшанська Лісова Дача» площею 9092 га, на базі якого і було створено національний природний парк.

За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 1022,4 га, зону регульованої рекреації -- 1380,3 га, стаціонарної рекреації -- 1100,5 га та господарську -- 10811,6 га.

Географічне положення

Парк розташований у мальовничому куточку лівобережної України, у долині річок Сіверський Донець та Гомільша, на відстані 45 км від міста Харкова. Загальна площа парку становить 14314,8 га, з них у постійному користуванні парку -- 3377,3 га

Парк розташований на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області. Північна межа парку знаходиться на відстані 45 км від міста Харкова та 5 км від міста Змійова.

Більша частина території парку розташована в межах Середньоросійської лісостепової провінції лісостепової зони, південна - в межах лівобережно-дніпровсько-приазовської північно-степової провінції степової зони. Через територію парку протікає річка Сіверський Донець з вираженою асиметрією долини.

Територія парку включає плато корінного правого берега, заплавну та другу борову терасу лівого берега. Поверхня правобережного плато розчленована яружно-балочною системою. Борова тераса має дюнний рельєф, а поверхня заплави - рівнинна.

Основні етапи становлення заповідної території

На території національного природного парку «Гомільшанські ліси» розміщені десятки археологічних пам'яток (дві з них: Великогомільшанське та Сухогомільшанське городища мають Європейське значення), відкриті (селища) городища, кургани-могильники та інші пам'ятки культури різних археологічних епох -- від неоліту (VI--III тис. до н. е.) до епохи Київської Русі.

Велику історичну цінність має Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (більш тисячі курганів та інших пам'яток скіфського часу VI--III ст. до н. е.) та Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, оселями, поховальними спорудами VIII--X ст., залишки яких збереглися до наших часів.

Між селищами Коропове та Гайдари розміщене кам'яне городище «Коропове». З трьох сторін воно обнесено ровами і валами з залишками кам'яних стін. Проведені розкопки показали що воно двошарове, нижній шар відноситься до скіфського періоду, а верхній -- до роменської культури VIII--X століть.

Досі збереглися також і залишки Свято-Миколаївського монастиря, заснованого у 1648 році запорізькими козаками, який був останнім осередком волелюбного козацтва в Україні.

Рельєф, рослини, клімат і тварини

Рельєф. Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Харківської схилово-височинної області Середньоросійської лісостепової провінції Лісостепової зони.

На території парку представлений майже весь спектр лісостепових ґрунтів. Переважна їх більшість належать до типових, але на території парку вони мають особливу цінність, так як залягають під природною рослинністю первинного походження, тобто це первинний, антропогенно незмінений, або слабо змінений варіант цих ґрунтів. Найціннішими із них є сірі та темно-сірі лісові ґрунти під первинною давньовіковою дібровою на вододілі, і вони представляють собою еталони цих ґрунтів для лівобережжя Дніпра та для всієї лісостепової зони України.

Рослини. На території парку переважає лісовий тип рослинності. На високому правому березі р. С.Дінець зростають широколистяні ліси - кленово-ясенево-липові діброви. На третій піщаній терасі лівого берега річки переважають соснові бори та субори. Для заплави найбільш характерні заплавні ліси - берестово-пакленова діброва, а також розповсюджені осокірники, вербняки та вільшняки. Заплавні та суходільні луки, степова рослинність, болота та водна рослинність займають у парку невеликі площі.

Діброви національного парку є одними з найкращих на Лівобережній України. До наших часів збереглося біля 500 га лісу віком 130-150 років, зустрічаються окремі 200-300- річні дуби та найстаріший дуб на території України, якому майже 600 років. На старовинному Муравському шляху, який колись проходив біля цієї території, збереглося біля десятка дубів-велетнів, вік яких сягає 350 років.

Природна рослинність парку має водорегулююче, ґрунтозахисне значення, сприяє поліпшенню якості води та повітря, пом'якшує клімат. Наукове значення природних фітоценозів парку підсилюється наявністю рідкісних та типових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут відмічено 9 серед лісових та водно-болотних фітоценозів.

Територія парку лежить на південній межі Лівобережного лісостепу, а тому відрізняється значним флористичним багатством. Всього тут налічують близько 1000 видів судинних рослин. Перелік рідкісних рослин становить 132 види, з яких 37 видів - це рослини нагірних дібров, 34 види - рослини борової тераси, 31 вид зустрічається на заплавних луках та 30 - степових видів.

Клімат. Клімат в районі розміщення парку належить до помірно-теплого, з поперемінним зволоженням. Середня багаторічна температура повітря становить +7°С, середня температура липня - +21,5°С, середні річна сума опадів - 511 мм. Тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів. Глибина снігового покриву становить 18-20 см з тривалістю його збереження близько 3 місяців.

Тварини. Тваринне населення Гомільшанського національного парку включає різноманітні зоогеографічні групи тварин, переважно з широкими ареалами. Основне ядро тваринного населення складають представники неморального лісового комплексу. Тут зустрічаються також види середземноморського походження, які знаходяться на північній межі свого ареалу. В лісах Гомільшанського лісового масиву виявлено низку реліктів атлантичного, третинного та льодовикового походження. По гіпновим та сфагновим болотам борової тераси ізольовано зустрічаються представники північної тайгової фауни, а на суміжних піщаних стаціях мешкає низка псамофільних і термофільних видів середземноморського і навіть середньоазіатського походження - реліктів ксеротермічного періоду.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящурка - плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду.

Майже 130 видів птахів мешкає у парку, більша частина з них має статус рідкісних у Європі. Зустрічаються рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша, вивільга. На заплавних луках зустрічається деркач - вид, занесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи (МСОП), до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи. Гніздяться тут великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України - орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тювик, змієїд, великий підорлик та орел-карлик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших. У заплаві гніздяться лиска, водяна курочка, чайка, шилохвіст та ін. Над плесами ширяють річкові крячки, мартини, є багато берегових ластівок, що будують нори у крутих берегах С. Дінця. Тут зустрічаються чаплі сіра та руда, журавель сірий.

У затоці Косач мешкають багато видів водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються крижні, бугайчики. Саме тут розташована колонія сірої чаплі - у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд цього птаха.

Види, що перебувають у Червоній книзі України та Європейському Червоному Списку

До Червоної книги України та міжнародних "червоних" переліків занесені: хвощ великий, цибуля ведмежа, в'язіль стрункий, що є реліктовою рослиною дольодовикового періоду, аконіт дібровний (ендем басейну С.Дінця), вороняче око, любка дволиста, костриця висока, костриця шорстколиста гніздівка звичайна, гронянка півмісяцева, зозулині сльози яйцевидні, зозулинець болотний, ковила волосиста та дніпровська, косарики тонкі, рябчик малий і ін.

На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, занесених до міжнародних "червоних" списків та Червоної книги України. Тут зустрічаються європейська норка, видра річкова, борсук, горностай, 10 видів кажанів: вечірниця мала, нічниця ставкова, вечірниця велетенська, вухань бурий і ін., гоголь, яструб-тювик, пугач, мідянка, гадюка степова, ялець Данилевського, вирезуб, стерлядь. На території парку відмічено 40 видів комах, занесених до Червоної книги України: скарабей священний, дозорець-імператор, вусач мускусний, жук-олень, ведмедиця Гера, стрічкарка орденська блакитна, каптурниця срібляста, бражник мертва голова, бражник дубовий, джміль вірменський, рофітоідес сірий і ін.

Рослинні угруповання, що перебувають у Зеленій книзі України

Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси

Природна рослинність парку має водорегулююче, ґрунтозахисне значення, сприяє поліпшенню якості води та повітря, пом'якшує клімат. Наукове значення природних фітоценозів парку підсилюється наявністю рідкісних та типових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут відмічено 9 серед лісових та водно-болотних фітоценозів.

флора фауна біотоп парк екологічний

Структура заповідної території

На території парку є геологічні, геоморфологічні та гідрологічні пам'ятки природи. На кручах правого берега Сів. Дінця в ярах та балках можна прослідкувати за зміною палеографічних обставин, починаючи з еоцену. Тут можна побачити еволюцію ґрунтового покриву та знайти скам'янілості і відбитки древньої флори. До геоморфологічних пам'яток належить урочище «Провалля», яке являє собою багатосходинковий зсув, вкритий степовою та чагарниковою рослинністю а також зсув на схилах Монастирської гори, висота якого сягає 60 метрів. Цікавими гідрологічними пам'ятками є старичні озера та болота, такі як озеро Біле (довжина 1122 м, найбільша ширина -- 297 м, площа 19,6 га), затока Косач (залишок старого русла р. Сіверський Дінець) та інші.

Проблеми заповідної території

У квітні 2012 року, незважаючи на протести громадськості, на посаду директора Національного парку було призначено Северина І. О. -- депутата Зміївської районної ради, що був замішаний у кількох гучних браконьєрських скандалах, а у травні 2010 року ініціював кампанію за ліквідацію Національного парку. Як наслідок на території парку кількість порушень природоохоронного законодавства збільшилася в декільки разів. Через рік у квітні 2013 року майже дві сотні природоохоронців і науковців звернулись до Голови Державного агентства лісових ресурсів України Сівця В. М. та Міністра екології та природних ресурсів України Проскурякова О. А. із відкритим зверненням не укладати нового трудового контракту і не подовжувати дію теперішнього контракту на обіймання посади директора національного природного парку «Гомільшанські ліси» із Северином І. О., та воно не було задовільнене

Перспективи розвитку заповідної території

Завдяки своєму розташуванню - поблизу Харкова, на берегах Сіверського Дінця - Національний природний парк "Гомільшанські ліси" є одним з найважливіших рекреаційних об'єктів області. Не дивно, що в цих місцях ще за радянських часів була розташована величезна кількість баз відпочинку різних підприємств. Звісно, на той час о жодних документах на землю ніхто навіть і не думав, і вже в наші часи підприємці, що тим чи іншим чином отримали право на користування цими базами, почали легалізувати свій бізнес. Одна з таких організацій, Оздоровче товариство "Єлінф", звернулося до адміністрації Парку з проханням надати згоду на укладання з ним договору довгострокової оренди земельної ділянки під однією із баз. 8 липня цього року адміністрація винесла це питання на розгляд своєї науково-технічної ради (НТР).

Посилання

1. Гомільшанські ліси, офіційний сайт http://www.gomilsha.org.ua/jupgrade/index.php

2. Україна Інкогніта http://ukrainaincognita.com/ siverskyi-donets/ natsionalnyi-pryrodnyi-park-gomilshanski-lisy

Размещено на Allbest.ru