Конфліктогенність водних ресурсів як загроза виникнення екологічних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конфліктогенність водних ресурсів як загроза виникнення екологічних конфліктів

В.В. Сабадаш

Анотація

У статті досліджено взаємозв'язки між водними ресурсами, конфліктом і екологічною безпекою. Визначено конфліктогенні ознаки води, основні ризики виникнення водних конфліктів. Запропоновано принципи і забезпечувальний інструментарій стійкого водокористування.

Охорона довкілля і раціональне використання природних ресурсів є ключовими компонентами підсумкового документа "Самміт тисячоліття" (Йоганнесбург) "Декларації тисячоліття" [26]. Окремий розділ Декларації присвячено зміні клімату, біорізноманіттю, проблемам управління водними і лісовими ресурсами. Пріоритетні завдання забезпечення подальшого економічного зростання окреслені "Цілями розвитку на тисячоліття", у яких констатується стурбованість станом навколишнього середовища, зокрема необхідністю подальших зусиль із забезпечення екологічної стійкості екосистем (мета 7). Досягнення цієї мети потребує гармонізації соціо-еколого-економічних відносин через імплементацію принципів стійкого розвитку у політику і програми соціально-економічного розвитку країн.

Постановка проблеми дослідження у загальному вигляді та її взаємозв'язок із важливими науково-практичними завданнями. Довкілля як основний ресурс стійкого розвитку має бути інтегроване і відігравати ключову роль у процесах прийняття еколого-економічних рішень, націлених на скорочення втрат ресурсів, перш за все екологічних - води, землі, лісів. Екологічні конфлікти (ЕК) за водні, земельні, лісові, продовольчі ресурси такі ж імовірні, як конфлікти за доступ до невідновлюваних енергетичних ресурсів (нафти, природного газу, урану). Вже у найближчому майбутньому досить вірогідним є виникнення міжнародних і регіональних конфліктів за володіння чи можливість доступу до стратегічних екологічних ресурсів, особливо водних. водний екологічний безпека

Вода є стратегічним ресурсом економічного розвитку будь-якої соціально-економічної системи. За останні півстоліття поновлюваний запас прісної води на душу населення зменшився майже на 60% при стійкій тенденції збільшення обсягів водовикористання, обумовленої економічним зростанням, зростанням народонаселення, покращанням добробуту. Ефективне запобігання водним конфліктам задля задоволення поточних і майбутніх потреб спонукає до розроблення і впровадження адекватних заходів із охорони і управління водними ресурсами (ВР).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення досліджуваної проблеми. Екологічні конфлікти є результатом провадження державами (територіями, суб'єктами) неефективних ресурсних режимів і конфліктної політики природокористування [9; 11]. Внаслідок таких дій (навмисних або ненавмисних) природний ресурс чи екологічна цінність, що через певні обставини знаходяться на перетині інтересів різних соціальних груп або економічних суб'єктів, які прагнуть до володіння або контролю над ними, стає об'єктом ЕК.

Питання теорії і методології формування ефективної системи еколого-економічних відносин, управління природокористуванням на макро- і мікрорівнях, проблеми розв'язання еколого-економічних протиріч у системі "суспільство - економіка - довкілля" займають чільне місце у дослідженнях провідних вітчизняних і закордонних науковців: О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, Б.В. Буркинського, О.О. Веклич, К.Г. Гофмана, Р. де Грута, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, А. Ендреса, Р. Коуза, В.С. Кравціва, М.Я. Лексіна, Л.Г. Мельника, Є.В. Мішеніна, В.С. Міщенка, В.О. Паламарчука, Р.О. Перелета, І.М. Потравного, М.Ф. Реймерса, В.М. Трегобчука, С.К. Харічкова, Л. Хенса, М.А. Хвесика, Є.В. Хлобистова, М. Янга та ін.

Ефективні механізми і інструменти вирішення еколого-економічних протиріч, які базуються на взаємодії державних і ринкових методів регулювання природоохоронної діяльності, пропонуються в рамках теорії "інтерналізації зовнішніх ефектів" [17].

Дієвим інструментом запобігання ЕК є превентивна оцінка меж втручання у природне середовище і процеси відтворення довкілля, оскільки такі дії призводять до зміни рівня надійності екосистеми, тобто її здатності зберігати свої властивості протягом усього циклу існування в умовах допустимих рівнів впливу [2; 7].

В умовах обмеженості природних ресурсів чинники виникнення ЕК також тісно пов'язані зі стійкою нормою їх використання і ефективним розподілом [5]. У зв'язку із цим виникає проблема визначення допустимих меж втручання в екосистеми, за яких буде зберігатися здатність навколишнього середовища ефективно забезпечувати економіку природними ресурсами [5; 21; 22].

Разом з тим наукові дослідження проблем відображення результатів взаємодії в системі "економіка - навколишнє середовище" на макроекономічному рівні, незважаючи на отримані результати і накопичений досвід, на наш погляд, повинні поглиблюватися із урахуванням сучасних тенденцій міжнародного співробітництва та глобального характеру екологічних проблем. Еколого-економічні протиріччя, характерні для сучасного етапу розвитку соціально-економічних систем, зачіпають інтереси широкого кола суб'єктів - від індивідуумів до країн [20; 23]. Така багатогранність проблеми обумовлює складність її вирішення незалежно від рівня ЕК - від локального до глобального. На переконання А. Ендреса, "необходимость государственного участия в решении экологических проблем обуславливается также и тем, что они уже не могут быть "сняты" в рамках отдельной страны. Загрязнение природной среды приобретает межгосударственные, планетарные масштабы. Международные аспекты экологических проблем можно обозначить как конфликт между глобальным характером экологического кризиса, с одной стороны, и отсутствием глобального общественного механизма регулирования национальных экологических действий - с другой" [17]. Таким чином, дослідження вже існуючих і розроблення нових, які б найбільш адекватно відповідали вимогам сучасної еколого-економічної політики, ефективних методів запобігання і/або врегулювання ЕК є досить актуальною проблемою екологічної безпеки.

Постановка завдання. Ключову роль у досягненні задекларованих цілей стійкого розвитку має відігравати ефективне управління природними активами, які складають його основу. Ресурсна політика, яку провадять економічні суб'єкти, може бути причиною ЕК, а може ефективно й своєчасно запобігти йому.

В умовах трансформаційних перетворень соціально-економічних відносин, формування засад стійкого соціо-еколого-економічного розвитку актуальними є питання розроблення і впровадження в практику адекватних механізмів і інструментарію управління водними ресурсами (ВР) [1; 14; 16]. Питанням формування інституціонального середовища водокористування присвячені дослідження С.І. Дорогунцова, Б.М. Данилишина, В.А. Голян, Р.М. Костюкевича, М.А. Хвесика, Ю.М. Хвесик, А.В. Яцика, О.В. Яроцької. Зважаючи на те, що управління водними ресурсами є складним процесом із довгостроковими цілями і зачіпає інтереси багатьох суб'єктів господарювання на різних рівнях, при розробленні стратегічних напрямів інституціональних перетворень у сфері водокористування слід, на нашу думку, враховувати той факт, що вода як обмежений природний ресурс - джерело існуючих і потенційних ЕК [8; 12]. Неефективне управління ВР і їх нераціональне використання можуть становити суттєву загрозу стійкому розвитку [9; 10; 11; 15; 25]). Водночас спільні проблеми водокористування можуть бути основою співпраці на різних рівнях з метою запобігання конфліктам [19]. Саме з цих позицій доцільним і актуальним є дослідження складних зв'язків між ВР, механізмами їх управлінням і загрозою конфлікту.

Головними завданнями даного дослідження є: визначити і дослідити основні конфліктогенні ознаки води, які можуть бути причиною ЕК; виокремити основні еколого-економічні ризики виникнення водних ЕК; визначити і охарактеризувати зв'язки ВР і ЕК; дослідити специфіку ВР, яка впливає на ефективність процесів управління ВР; розробити принципи і запропонувати забезпечувальний інструментарій стійкого водокористування з метою запобігання ЕК.

Викладення основного матеріалу дослідження. Темпи споживання ВР за останнє сторіччя зросли більш ніж у 7 разів. Вода стала не тільки незамінним виробничим ресурсом, основою соціальних систем, але й перетворилася на об'єкт міждержавних (міжрегіональних) суперечок. Комплекс політичних, соціально-економічних, екологічних і культурних чинників визначає, чи трансформуються такі суперечки у конфлікт, пов'язаний із водою.

Екологічна конфліктогенність води пояснюється такими її характеристиками.

1. Вода є базовим ресурсом усіх форм життя. ВР - необхідний ресурс для економічного розвитку, мають вирішальне значення для здоров'я людей, стану і якості екосистем, збереження і відновлення навколишнього середовища. За даними ООН, з наявних ВР тільки 13,5 тис. км 3 можуть бути використані соціально-економічними системами (з них близько 2,5% - прісні). Значні запаси прісної води зосереджені в арктичних і антарктичних льодовиках (за оцінками експертів, до 70 %). Саме вони, а також запаси стратегічних мінеральних і енергетичних ресурсів вже сьогодні спричинили міждержавні суперечки між Росією, США, Канадою, Данією, Великою Британією. Оскільки до 2043 р. діє міжнародний договір про Антарктику, згідно з яким її територія є зоною миру і науки, згадані країни вже сьогодні ведуть жорстку конкурентну боротьбу за можливість доступу до ресурсів і розробок перспективних родовищ. Якщо протиріччя, які виникли між державами з приводу ресурсів, не будуть урегульовані нормами міжнародного права, вже у найближчому майбутньому можуть виникнути серйозні ЕК. Суттєвою загрозою виникнення водних ЕК є нерівномірний розподіл ВР (табл. 1).

Щорічні обсяги витрат тільки прісної води системами водоспоживання становлять близько 3,5 тис. км 3. Зважаючи на тенденції водоспоживання і враховуючи темпи економічного розвитку, вже до 2020 р. соціально-економічні системи потребуватимуть ВР на 45% більше.

Таблиця 1 - Континентальна шкала розподілу запасів прісної води [24]

Найбільшими за обсягами споживання ВР є сільське господарство, хімічна і целюлозно-паперова промисловість, полімерна хімія, чорна і кольорова металургія. Розвиток енергетичного сектору також призводить до різкого збільшення потреби у воді. Водомісткість одиниці продукції в економіці України у 4 рази вища, ніж середньоєвропейська [6]. За екологічним станом ВР і технічним станом водоочисних споруд Україна посідає 96-те місце серед 122 країн світу [13].

2. Вода на відміну від інших ресурсів, наприклад, нафти, не має прямого (еквівалентного за властивостями і цінністю) замінника. Така властивість ВР потребує виважених підходів до механізмів розподілу, управління і раціонального їх використання. За класифікацією ООН, країну можна вважати водозабезпеченою, якщо на кожного її жителя припадає не менше 15 тис. м 3 прісної води. Відповідно сучасний стан із водозабезпеченням має такий вигляд: на 1 мешканця американського континенту припадає 24 тис. м 3 на рік, європейця - 9,3, жителя Африки - 5, Азії - 3,4. Для України такий показник становить 1,65 тис. м 3 - один із найнижчих у Європі (у Австрії - 7,7, Швейцарії - 7,3, Великій Британії - 5,1, Франції - 4,6, Німеччині - 2,6). За статистикою ООН, споживання води одним мешканцем столиці України становить 410-450 л/добу (великих міст - 320 л/добу), столиці Голландії - близько 100, столиці Іспанії - 106, столиці Бельгії - 85. Середньодобовий показник водоспоживання у великих містах Європи майже вдвічі нижчий за український - 150 л/добу.

3. Вичерпаність і як наслідок дефіцит прісної води. Основними чинниками дефіциту є нераціональне водокористування, неефективні механізми управління ВР, збільшення народонаселення, економічне зростання, забруднення водних джерел. За даними ООН/ЮНЕСКО, третина населення планети мешкає в регіонах, де вода є вкрай дефіцитним ресурсом, а за 20 років не менше 40% жителів планети відчуватимуть гостру потребу у воді. При таких темпах споживання прісної води до 2035 р. людство наблизиться до водоресурсних меж світової екосистеми (за оцінками директора Інституту водних проблем РАН В. Данілова-Данільяна). Вже сьогодні більше 1 млрд жителів планети не мають доступу до чистої питної води. Територіями дефіциту ВР є Африка, Бангладеш, Близький і Середній Схід, Індія, Китай, Мексика, Середня Азія.

Формування засад стійкого водокористування є актуальною проблемою і для України, оскільки загальний обсяг водоспоживання з урахуванням втрат сягнув 30 км 3 на рік (близько 60% усього стоку річкових басейнів). Ускладнюється проблема і надмірними обсягами забруднення ВР: у країні нараховується 290 джерел забруднення підземних вод; 69,1% проб з поверхневих водойм не відповідають нормам за жодним показником. Неочищені скиди промислових підприємств становлять в середньому 30-35% усіх скидів у водні об'єкти [13]. Більш ніж 80% населення використовує у домогосподарствах питну воду із відкритих водойм, 80% з яких вже непридатні для питного водопостачання, що є причиною захворювань населення. Якість води в основних басейнах - Дніпро, Дністер, Західний Буг, Приазов'я, Сіверський Донець - характеризується як "дуже забруднена" (VI клас) [3]. В Україні регіонами дефіциту води є Донецький, Дніпропетровський, Криворізький, Приазов'я, Крим, а понад половини з 450 українських міст відчувають нестачу води.

Подолання дефіциту води пов'язане не тільки зі значними фінансовими, технічними і матеріальними витратами, а й необхідністю залучення і якнайбільш ефективного використання технологічного, інтелектуального, інноваційного потенціалів.

4. Вода - культурно-історична цінність, вона виконує важливу роль в багатьох традиціях і релігійних звичаях. Цей факт тільки підсилює її емоційну важливість і роль у ЕК.

Враховуючи ознаки конфліктогенності ВР, можемо визначити основні ризики виникнення ЕК: 1) рівень дефіциту ВР; 2) допустимий рівень запасів ВР, що не викликає суперечностей в його використанні двома або більше водокористувачами (територіями, країнами); 3) характер взаємостосунків між сторонами, які спільно використовують ВР; 4) наявність і можливість використання альтернативних джерел ВР; 5) еколого-економічна і соціокультурна цінність ВР для споживачів; 6) здатність і готовність сторін, що спільно використовують ВР, сприймати проблему їх обмеженості; 7) здатність і готовність сторін провадити корпоративне управління ВР; 8) можливість залучення в процеси управління ВР усіх зацікавлених сторін і структур.

Слід зазначити, що досить часто водний ЕК є наслідком не дефіциту ВР, а використання неефективних механізмів і інструментів їх управління і розподілу. Причинами цього можуть бути: обмежені інституційні і суспільні можливості; проблеми доступу до баз даних по ВР; недостатність, неточність, обмеженість інформації по ВР, що ускладнює прийняття виважених рішень; суперечлива управлінська система ВР, наявність дублюючих функцій різних структур; недостатня прозорість процедур управління ВР, обмеження участі у процесах управління усіх зацікавлених сторін; неефективний розподіл як самих ВР, так і ефектів (позитивних і негативних) від їх використання.

У відповідності до вищевикладеного можемо констатувати, що вода як природний ресурс має прямі і непрямі (опосередковані) зв'язки із ЕК. Прямий зв'язок між ВР і ЕК характеризується суперечностями щодо кількості і якості ресурсу, а також неузгодженістю процесів управління ВР. Непрямі зв'язки визначаються двома проблемними напрямами: вода як засіб існування і вода як причина міграцій населення.

Таким чином, розроблення ефективних механізмів запобігання/врегулювання водних ЕК має базуватися на залученні відповідних еколого-економічних інструментів і методів управління ВР. Комплекс заходів має враховувати специфіку ВР як об'єкта управління:

1) вода як невід'ємна частина екосистеми вимагає системного підходу в управлінні, тобто необхідне врахування взаємозв'язків із іншими компонентами екосистеми: повітрям, землею, рослинним і тваринним світом;

2) вода - рухомий і транскордонний ресурс, тому виникає проблема взаємозв'язку і взаємовпливу управлінських рішень, які ухвалюються у різних місцях, тобто рішення віддалені у просторі і часі. Ситуація нерівності розподілу ВР (див. табл. 1) може спровокувати ЕК: держави (регіони) із дефіцитом ВР можуть висувати претензії до сусідів, у яких немає проблем із водопостачанням або вони ефективно вирішуються. Такий розвиток подій є досить реальним, оскільки 90% населення планети використовують спільні ВР. На сьогодні налічується більше 30 випадків сутичок і конфліктів за воду: Індія - Бангладеш (р. Ганг); Ізраїль - Палестина [10]; Судан - Єгипет - Ефіопія (р. Ніл); Туреччина - Сирія - Іран (р. Тигр і р. Євфрат) [4];

3) вода практично не є об'єктом міжнародних торгових відносин. ВР можна переорієнтувати за допомогою каналів, перекидання стоків річок, тобто намагатися вирішити проблему водопостачання суто технічними засобами. Як приклад, можна навести проекти спорудження магістральних водогонів для перекидання води з Канади до південних штатів СШA й Мексики; спільний проект декількох американських компаній щодо танкерних поставок країнам арабського регіону води з Великих Озер (однак плани не отримали підтримки з боку Канади); робляться спроби реанімувати проекти перекидання стоку північних російських річок задля вирішення проблем з водопостачанням у країнах Центральній Азії. Але поки що такі плани залишаються на рівні проектів, оскільки воду важко транспортувати на значні відстані;

4) спектр і властивості ВР різноманітні (вони прямо залежать від кліматичних і географічних умов, сезонності тощо).

Отже, при формуванні ефективного механізму запобігання/врегулювання водних ЕК мають бути враховані специфічні особливості ВР як об'єкта управління. Базовими компонентами механізму є принципи і забезпечувальний інструментарій (рис. 1).

Провадження водоресурсної політики у відповідності до зазначених принципів та залученням еколого-економічного інструментарію дозволить суттєво знизити ризики виникнення водних ЕК і/або сприяти їх врегулюванню.

Висновки і напрями перспективних досліджень. Результати дослідження взаємозв'язків між ВР, конфліктом і екологічною безпекою дозволяють нам зробити такі висновки.

1. Вода як базовий соціально-економічний ресурс і екологічна цінність характеризується високим ступенем конфліктогенності через свої специфічні ознаки.

2. В умовах обмеженості ВР і нерівномірного їх розподілу суттєво зростає ризик виникнення водних конфліктів.

3. Між водою і конфліктом є прямі і непрямі зв'язки; переважання тих або інших визначає динаміку ЕК, механізми врегулювання і наслідки.

4. Адекватні методи запобігання водним конфліктам мають базуватися на дотриманні принципів стійкого водокористування (доступність, безпечність, адекватність споживання і цінова доступність ресурсу).

5. Комплекс забезпечувальних інструментів стійкого водокористування повинен включати відповідні інституціональні механізми, ринкові механізми ціноутворення, законодавчі засади прав власності на ресурс, процедури забезпечення якості і ефективного нормування ВР.

6. Запобіганню водним конфліктам має сприяти впровадження принципів екологічного менеджменту у сфері водокористування. Дієвим інструментом оптимізації водокористування є відмова від суто технічних рішень і запровадження басейнового принципу управління ВР.

7. Особливої уваги потребує розвиток транскордонного співробітництва і партнерства при прийнятті рішень і солідарної відповідальності щодо використання спільних ВР.

Література

1. Водні ресурси на рубежі XXI ст.: проблеми раціонального використання, охорони та відтворення: за ред. академіка УЕАН, д.е.н., професора М.А. Хвесика. - К. : РВПС України НАН України, 2005. - 564 с.

2. Данилишин Б.М. Эколого-экономическое обоснование хозяйственных решений /Б.М. Данилишин, М.А. Хвесик, Е.В. Хлобистов, Л.Б. Шостак // Социально-экономический потенциал устойчивого развития / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2007. - С. 709 - 732.

3. Екологічна ситуація та стан питних вод України / [автори: к.г.н. Д.О. Ляшенко (Інститут географії НАН України), к.ю.н. С.В. Размєтаєв (УДНДІ "УкрВОДГЕО")]. - / [рецензент: к.г.н. О.Ю. Чебанов (Державний центр інтегрованого керування підземними та поверхневими водами Мінбуду України)]. - К. : ТОВ "Соломіт - К", 2006.

4. Качинський А.Б., Лавриненко С. І. Порівняльний аналіз стану навколишнього середовища України та окремих держав світу [Електронний ресурс] / А.Б. Качинський, С. І. Лавриненко. - Режим доступу: http://www.niurr.gov.ua/ukr/publishing/panorama4_2000/kabakaba_22.htm. (Актуально на 11.06.2008 р.). - Назва з титул. екрана.

5. Лон Ф. Эффективное и устойчивое использование природных ресурсов / Ф. Лон // Социально-экономический потенциал устойчивого развития / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2007. - С. 519 - 594.

6. Методи оцінки екологічних втрат / [Мельник, Шапочка М.К., Карінцева О. І. та ін.]; за ред. Л.Г. Мельника і О. І. Карінцевої. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. - 288 с.

7. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку і трансформацій: [за ред. Б.М. Данилишина]. - К. : ЗАТ "Нічлава", 2006. - 704 с.

8. Сабадаш В.В. Екологічні конфлікти у сучасній системі природокористування /В.В. Сабадаш // Механізм регулювання економіки. - 2004. - № 4. - С. 73 - 79.

9. Сабадаш В.В. Соціально-економічні виміри екологічного конфлікту / В.В. Сабадаш // Механізм регулювання економіки. - 2006. - № 2. - С. 190 - 201.

10. Сабадаш В.В. Типологія екологічних конфліктів / В.В. Сабадаш // Механізм регулювання економіки. - 2007. - № 1. - С. 22 - 34.

11. Сабадаш В.В. Тенденції сучасної ресурсної політики у забезпеченні еколого-економічної безпеки / В.В. Сабадаш // Механізм регулювання економіки. - 2007. - № 2. - С. 50 - 59.

12. Сабадаш В.В. Социально-экономическое измерение экологических конфликтов в достижении устойчивого развития / В.В. Сабадаш // Социально-экономический потенциал устойчивого развития / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). - Сумы: ИТД "Университетская книга", 2007. - С. 963 - 982.

13. Статистичний бюлетень про основні показники роботи водопровідного господарства України за 2006 рік. - К. : Державний комітет статистики, 2007.

14. Хвесик М.А. Управління водними ресурсами України / М.А. Хвесик, О.В. Яроцька. - К. : РВПС України, 2004. - 53 с.

15. Хвесик М.А. Водне господарство України в контексті інтеграційних процесів / М.А. Хвесик, І. Л. Головинський, О.В. Яроцька. - К. : РВПС України НАН України, 2005. - 124 с.

16. Хвесик М.А. Теоретико-методологічні засади формування інституціонального середовища водокористування / М.А. Хвесик // Продуктивні сили України. - 2006. - № 1 (001). - С. 89-99.

17. Эндрес Альфред. Экономика окружающей среды / Альфред Эндрес: Пер. с нем. С.И. Дорогунцова и Б.М. Данилишина. - К. : Либідь, 1995. - 168 с.

18. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4 т., 7 кн. / А.В. Яцик. - К. : Генеза, 2004.

19. Carius, Alexande, Geoffrey D. Dabelko, & Aaron T. Wolf. (2004). "Water, conflict, and cooperation." Environmental change and Security Program Report 10, 60 - 66.

20. Matthew, Richard, & Geoffrey D. Dabelko. (2000). "Environment, population, and conflict : Suggesting a few steps forward." Environmental Change and Security Project Report 6, 99 - 103.

21. Meadows D. The Limits to Growth // Classics in Environmental Studies. Hague : International Books. 1997. - Рp. 195 - 198.

22. Meadows D., Meadows D. & Randers J. Beyond the Limits // Classics in Environmental Studies. Hague : International Books. 1997. - Рр. 341 - 348.

23. Understanding Environment, Conflict, and Cooperation: United Nations Environment Programme and Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2004.

24. Water for people, water for life. The United Nations World Water Development Report. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://unesdo.org/water/wwap. (Актуально на 07.04.2008 р.). - Назва з титул. екрану.

25. Wolf, Aaron T., Annika Kramer, Alexander Carius, & Geoffrey D. Dabelko. (2005). "Managing water conflict and Cooperation." In Worldwatch Institute (Ed.), State of the world 2005: Redefining global security (pp. 80 - 99). Washington, DC: Worldwatch Institute.

26. World Bank. The Cost of Attaining the Millenium Development Goals. - Washington, DC, USA, 2002.

Размещено на Allbest.ru