Інституційні аспекти врегулювання екологічних конфліктів (регіональний і міжнародний рівні)

Размещено на http://www.allbest.ru/

68

Механізм регулювання економіки, 2008, № 1

Інституційні аспекти врегулювання екологічних конфліктів (регіональний і міжнародний рівні)

В.В. Сабадаш

У статті досліджено методи і інструменти, які залучаються до практичного використання з метою розв'язання екологічних конфліктів на макро- і мікрорівнях.

Постановка проблеми дослідження у загальному вигляді та її взаємозв'язок із важливими науково-практичними завданнями

Темпи і обсяги споживання ресурсів господарюючими суб'єктами і домогосподарствами поступового досягають тієї межі, за якою починаються незворотні процеси як у самих природних системах, так і соціально-економічних утвореннях [13; 17]. Стає очевидним той факт, що досягнутий рівень соціально-економічного розвитку систем, який базувався на практично безконтрольному залученні і використанні природних ресурсів, досяг меж свого зростання. Обмеженість природних ресурсів і витратні тенденції у ресурсній політиці господарюючих суб'єктів загрожують екологічними конфліктами (ЕК) [14; 18], наслідки яких досить складно спрогнозувати.

Подальший поступальний розвиток потребує розроблення і впровадження принципово нових, заснованих на інноваційних досягненнях і ресурсозберігаючих технологіях, моделей споживання та виробництва: „стратегічною метою зміни моделей споживання та виробництва в контексті реалізації екологічної політики є зменшення інтегральної негативної дії на людину і довкілля процесів виробництва і споживання у розрахунку на сукупність продукції, необхідної для забезпечення життєдіяльності однієї пересічної людини” [11].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання досліджуваної проблеми. Конфлікти у соціально-економічних системах є досить дослідженим явищем [15; 24; 26; 27; 32]. ЕК, як сфера наукових досліджень протиріч між суспільством і навколишнім середовищем і їх наслідків, сформувалася наприкінці ХХІ століття [3; 16; 18; 28; 30; 33].

ЕК виникають внаслідок провадження державами (територіями, суб'єктами) неефективних ресурсних режимів і конфліктної політики у сфері природокористування. У результаті таких дій природний ресурс чи екологічна цінність, що через певні обставини знаходяться на перетині інтересів різних соціальних або економічних суб'єктів, які прагнуть до володіння або контролю над ними, стає об'єктом ЕК.

Дієвим інструментом запобігання ЕК є превентивна оцінка меж втручання у природне середовище і процеси відтворення довкілля, оскільки такі дії призводять до зміни рівня надійності екосистеми, тобто її здатності зберігати свої властивості протягом усього циклу існування в умовах допустимих рівнів впливу [1; 20].

Чинники виникнення ЕК також тісно пов'язані із актуальними проблемами оцінки і процесами розподілу поновлюваних і непоновлюваних природних ресурсів [7 - 10].

Ключову роль у досягненні задекларованих цілей стійкого розвитку [34] має відігравати ефективне управління природними активами, які складають його основу. В умовах вичерпності і обмеженості природних ресурсів стратегічним напрямом у їх ефективному управлінні має стати практика використання і оцінки впливу на стан соціально-економічних і виробничих систем обмежень [2], в першу чергу природоресурсних. Політика застосування обмежень на використання природного ресурсу може стати причиною ЕК, а може й ефективно і своєчасно запобігти йому.

Проблеми запобігання і врегулювання ЕК зачіпають інтереси широкого кола суб'єктів - від індивідуумів до країн [31; 33]. Багатогранність проблеми обумовлює складність її вирішення незалежно від рівня ЕК - від локального до глобального. Відповідно, дослідження вже існуючих і розроблення нових, які б найбільш адекватно відповідали вимогам сучасної еколого-економічної політики, ефективних методів запобігання і/або врегулювання ЕК є досить актуальною проблемою екологічної безпеки.

Постановка завдання

Головним завданням даного дослідження є аналіз методів і інструментів, які залучаються до практичного використання з метою розв'язання ЕК на макро- і мікрорівнях.

Викладення основного матеріалу дослідження

Врегулювання ЕК забезпечується залученням і практичним застосуванням різних стратегій, прийомів, методів, інструментів. Метод вирішення конфлікту - це комплекс збалансованих заходів і інструментів, спрямованих на досягнення цілі [15]. Застосування того чи іншого методу врегулювання залежить від його типу (виду) ЕК, причин, що його спричинили, об'єкту, динаміки протікання [18], характеру взаємовідносин сторін конфлікту, прогнозованих наслідків тощо.

Дослідження методів і інструментів, які залучаються до практичного використання з метою розв'язання ЕК на макро- і мікрорівнях проведемо на практичних прикладах.

Локальний ЕК. Локальні ЕК виникають, як правило, на обмеженій території, наприклад, так звані „сміттєві” конфлікти, які в Україні є найбільш поширеними і перманентними (за територією - від районів великих мегаполісів до невеликих селищ). Як ми вже зазначали, проблема накопичення і подальшого складування (утилізації, переробки) побутових відходів є досить актуальною для України [16]. Але оскільки згадана проблема потребує комплесного підходу до вирішення, підкріпленого значними фінансовими ресурсами, регіональні спільноти досить часто не в змозі ефективно її вирішити. Зазвичай процедури врегулювання таких ЕК базуються на найменш ефективних (з точки зору досягнення перспективних цілей врегулювання конфлікту) і найбільш ресурсоємних (оскільки проблема розміщення відходів вирішується у короткостроковій перспективі) методах і інструментах вирішення конфлікту.

Розглянемо процес розвитку локального ЕК на прикладі „сміттєвого” конфлікту у м. Суми. Влітку 2006 р. територіальна громада с. Нижня Сироватка (Сумського р-ну) після закінчення терміну оренди сміттєвого полігону поблизу села вчергове заборонила його подальшу експлуатацію. На під'їзних шляхах до полігону і на в'їзді до села з'явилися пікети із місцевих жителів, які у категоричній формі відмовилися пропускати до полігону сміттєвози із міста. Свої дії місцеві мешканці аргументували таким чином:

- по-перше, полігон, який перебував у експлуатації раніше, свій ресурс вичерпав і має бути рекультивований, як того вимагають правила експлуатації сміттєзвалищ; екологічний конфлікт сміттєвий локальний

- по-друге, полігон, який експлуатувався із грубими порушеннями правил, розташований досить близько до самого села, через що рівень захворюваності серед місцевого населення, особливо дітей, значно зріс;

- по-третє, значно погіршилась якість питної води: шкідливі речовини разом із водою і стоками із сміттєзвалища потрапляють у підземні води, а саме вони є єдиним джерелом питної води у селі.

На початковому етапі розвитку міська влада не надає конфлікту значної уваги, вважаючи, що його врегулювання знаходиться у площині кулуарних домовленостей із керівництвом місцевої громади (сільської ради). Такий метод врегулювання проблеми вже застосовувався раніше і владі міста вдавалося відтерміновувати закриття полігону і продовжувати термін його експлуатації.

Однак цього разу конфлікт набуває погрожуючих форм: тверді побутові відходи (ТПВ) міста із майже 350 тис. населенням не вивозяться декілька тижнів (а це середина літа із відповідними середньодобовими температурами), що викликає справедливі нарікання жителів міста. Головний санітарний лікар м. Суми застерігає можливістю епідемії та підвищення ризику інфекційних захворювань у місті.

Конфлікт входить у фазу протистояння: жителі с. Нижня Сироватка пікетують міськраду, викладають свої вимоги на її засіданнях, вимагаючи негайного вирішення проблеми. Дискусії з пошуку компромісу не дають результату, конфліктуючі сторони не зважають на аргументи один одного, не знаходячи взаємопорозуміння.

Врешті до процесу врегулювання конфлікту залучається третя сторона - обласна державна адміністрація. В результаті тривалих перемовин вдається отримати згоду місцевих жителів і сільської ради на користування полігоном ще на 10 місяців, за які міська влада зобов'язується знайти і підготувати до експлуатації новий полігон для ТПВ за межами м. Суми.

У даному випадку локальний ЕК не трансформувався у інші, більш радикальні форми протистояння. Як виявилося, ефективним інструментом врегулювання даної конфліктної екологічної ситуації став фінансовий - міська рада виділила на потреби сільської ради с. Нижня Сироватка компенсацію у визначеному розмірі. Таким чином, ЕК було врегульовано, компромісу було досягнуто завдяки фінансовим ресурсам (сподіваємося, вони були використані на соціо-еколого-економічні потреби місцевої громади).

Регіональний ЕК. Забруднення довкілля внаслідок економічної діяльності господарюючих суб'єктів є найбільш суттєвою екологічною проблемою регіонального рівня.

Прикладом регіонального ЕК є техногенна катастрофа 16 липня 2007 р. У Буському районі Львівщини на залізничному перегоні Красне-Ожидів (рис. 1) зійшли з колії та перекинулися 15 цистерн з жовтим фосфором товарного потяга. Маршрут слідування потягу - від станції Аса (Джамбул, Казахстан) до станції Оклеса (Республіка Польща).

Невідкладних заходів із ліквідації екологічних наслідків техногенної катастрофи вжити не вдалося, оскільки на момент аварії не була відома точна хімічна формула жовтого фосфору. Було прийнято рішення чекати прибуття фахівців з Республіки Казахстан, які і мають повідомити точну хімічну формулу саме цього жовтого фосфору і надати практичні рекомендації для максимально ефективної нейтралізації токсичної речовини.

Жовтий фосфор як хімічний елемент є вкрай небезпечним: його смертельна доза становить 0,1 г, отруєння вражає кістки, кістковий мозок, викликає некроз щелепи.

З моменту аварії місцеве населення майже непоінформоване не тільки про можливі екологічні наслідки, а й про сам факт аварії.

Тільки 17 липня було видано наказ по Держуправлінню Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в Львівській області «Про реагування на надзвичайну ситуацію техногенного характеру».

Міністерство із надзвичайних ситуацій України (МНС) разом зі спеціальними підрозділами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України проводять моніторинг навколишнього середовища на місці аварії: за попередніми, в атмосферному повітрі населених пунктів Янгелівка і Лісове виявлено фосфорний ангідрид концентрацією 3,5 мг/куб. м (при нормі 0,15 мг/куб. м). Одночасно Державна екологічна інспекція у Львівській області повідомляє, що за даними аналітичного контролю забруднення ґрунтів і поверхневих вод не зафіксовано. У свою чергу Управління МНС у Львівській області запевняє, що відчутної небезпеки жителям м. Львова, ані тим більше м. Києва (понад 300 км від місця катастрофи) немає. Серйозні екологічні наслідки, як і загроза здоров'ю, можуть бути у випадку, якщо пожежу на місці аварії не вдасться ліквідувати у найближчий час. Про них еколог Володимир Борейко говорить: «Фосфор і його сполуки відносяться до однієї з найшкідливіших для організму людини групи хімікатів... Удару буде завдано, перш за все, по органах дихання, і не можна виключати паралічу нервової системи... Друге -- кислотні дощі випалюватимуть баштанні культури, хвойні посадки... Куди піде фосфорна хмара, одному Господу відомо -- може, і Польщу накриє, а потім поляки нам пред'являть мільярдний рахунок за заподіяний екологічний збиток. Не уникнути проблем і з ґрунтовими водами. Шкідливі речовини змиє в річки. Це, так би мовити, швидкоплинні результати. Довгострокові ж просто важко собі уявити...» (цитата по [19]). Як бачимо, експерт-еколог не виключає трансформацію регіонального ЕК у міжнародний.

Рис. 1 Місце техногенної катастрофи (фото мапи із сайту http://www.unian.net/ukr/news/news-204440.html)

Незважаючи на заспокійливі коментарі поточної ситуації, на медичному обстеженні станом на 20 липня перебували 164 особи, з них 34 дитини.

Тимчасово відселено близько 800 мешканців із 6 населених пунктів, де відчувався вплив викидів [19]. За оцінками МНС України, у зоні ураження продуктами горіння фосфору опинилися близько 11 тис. місцевих жителів. За інформацією відповідальних осіб, масових випадків звернень місцевих жителів до лікувальних закладів немає.

Нез'ясованим залишається вплив наслідків аварії на продукти харчування і, перш за все, сільськогосподарську продукцію. До отримання результатів моніторингу довкілля і проб продуктів харчування прийнято рішення про тимчасове припинення постачання на молокозбиральні і молокопереробні підприємства області молока. Під загрозою ураження шкідливими речовинами опинився і врожай зернових.

Важливим елементом врегулювання будь-якого ЕК є повна поінформованість сторін про перебіг подій, можливі наслідки, заходи, що вживаються сторонами, залученими до конфлікту, задля його вирішення (врегулювання). На жаль, у більшості ЕК такі елементи просто відсутні: частково - через непідготовленість сторін до ЕК, частково - через необізнаність і непрофесійність, частково - через просту заборону відповідальними особами на інформування сторін конфлікту про перебіг подій і можливі наслідки. Саме ці чинники мали суттєвий негативний вплив на швидке і ефективне вирішення ЕК у даному випадку. Наприклад, матерям дітей, які після катастрофи потрапили до лікарень, майже ніякої виразної (не кажучи вже про вичерпну!) інформації про можливі наслідки для здоров'я не повідомляють. Відповідальні особи і медичні працівники виявилися просто не готовими до такого розвитку подій: небезпечна екологічна катастрофа показала непідготовленість МНС України і Міністерство охорони здоров'я України, їх регіональних управлінь і підрозділів до швидкого і ефективного реагування. Так звана «фосфорна лихоманка» виявилась першим гірким досвідом і для української медицини, і національних рятувальних служб. Тому реальної кваліфікованої допомоги у перші години аварії вони надати не змогли.

Хоча більшість посадовців вбачають у екологічній катастрофі тільки регіональний аспект, міжнародні організації відгукнулися із пропозиціями допомоги у врегулюванні ЕК. Так, моніторинговий інформаційний центр Європейської комісії запропонував Україні допомогу у вигляді проведення експертизи наслідків аварії для довкілля. Представник Єврокомісії Барбара Хелфферіх зазначила, що “моніторинговий інформаційний центр запропонував українській владі зробити експертизу щодо середньо- та довгострокових наслідків для навколишнього середовища цієї аварії...”. Також вона запевнила, що Європейський Союз готовий надати Україні й іншу допомогу, зокрема, надати літаки, польові шпиталі, засоби пожежогасіння, якщо буде відповідний запит від України. Представник Єврокомісії виказала стурбованість стосовно проблеми фосфорної хмари: “Хмари не поважають кордонів. І вони можуть потрапити в Польщу чи Румунію, однак поки ми не маємо такої інформації” [4].

У відповідь представник української влади зазначив, що Україна не потребує допомоги іноземних держав щодо локалізації даної аварії. Він також повідомив, що Кабінет міністрів займеться питанням виплати компенсацій місцевому населенню.

20 липня 2007 р. техногенну катастрофу вдалося локалізувати, однак її довгострокові наслідки потребують ретельного вивчення і моніторингу.

Екологічними наслідками техногенної катастрофи є територія забруднення у близько 80 кв. км і вартість ліквідації аварії - близько 100 млн грн. (вартість саме вантажу - 3 млн дол. США). Кошти на ліквідацію наслідків аварії планується залучати із резервного фонду Держбюджету, оскільки страхове відшкодування власниками вантажу у випадку доведення їх вини не перевищить 2 млн грн.

Методи, використані для врегулювання регіонального ЕК, перш за все, техніко-технологічні (тимчасове відселення; моніторинг стану довкілля, здоров'я; ліквідація короткострокових екологічних наслідків; локалізація наслідків аварії; відмова від міжнародної технічної допомоги), інформаційні (низький ступінь поінформованості місцевого населення про загрози і можливі наслідки; низька ефективність лікувально-профілактичних заходів; відсутність чіткої і повної інформації про довгострокові наслідки), фінансово-економічні (фінансування ліквідації наслідків аварії; фінасова допомога мешканцям ураженої території; відмова від міжнародної фінансової допомоги).

Міжнародний ЕК. Міжнародні ЕК виникають з приводу проблем, які зачіпають еколого-економічні інтереси кількох держав. Чинником міжнародного ЕК можуть бути проблеми, пов'язані із управлінням і використанням транскордонних водних ресурсів [16].

На території України таким ЕК стала екологічна катастрофа у Керченській протоці Чорного моря, коли через шторм 10-11 листопада 2007 р. у протоці зазнали пошкоджень 15 суден, 5 з яких затонули і 10 сіли на мілину. Катастрофічними для екології моря і прибережної території став вилив у море близько 1,2 тис. т мазуту із російського танкеру «Волгонефть-139», який розламався навпіл [23]. Окрім того, через шторм затонули також судна «Вольногорск», суховантажники „Хач-Измаил”, „Нахичевань”, „Ковель”, які перевозили близько 2 тис. т сірки кожен. За фактом забруднення моря (більше 100 кв. км) Керченською міжрайонною природоохоронною прокуратурою порушено кримінальну справу. Екологічні наслідки аварії не примусили себе чекати - впродовж наступних після аварії днів спостерігалася масова загибель птахів і риби в Керченській протоці: за неофіційною інформацією місцевих екологів, загинуло близько 30 тис. птахів.

Вже через п'ять днів після корабельної аварії Азово-Чорноморське територіальне управління Росриболовства (РФ) оцінило загальну екологічну шкоду у понад 10 млрд. дол. США (зазначається, що це попередня оцінка).

Результати моніторингу акваторії і аналізу ґрунту в місцях аварії суден в Керченській протоці свідчать про перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин від 3-5 до 9 разів залежно від місця узяття проб. Тільки у перші дні після аварії забруднення в багатьох місцях перевищувало гранично допустиму концентрацію в 1592 рази по нафтопродуктах і в десятки разів - по сульфітах через викид у море вантажу сірки (близько 6,8 тис. т). Найбільш забруднені території - острів Тузла, кримське узбережжя Азовського моря (до Арабатської стрілки), акваторія Керченської протоки.

Негайні заходи МНС України із ліквідації наслідків аварії мали позитивний результат: у перші дні зібрано більше 5 тис. т забрудненого ґрунту і мазуто-піщаної суміші, яка складується до остаточного вирішення питання про спосіб утилізації. Передбачається, що ґрунт і мазуто-піщану суміш транспортують на спеціальних вантажівках до Кіровограду на одне із приватних підприємств з переробки нафтових відходів.

Ліквідація наслідків ускладнювалася прохолодною погодою, через яку розлитий мазут осідав на дно, що унеможлювало його збирання. З настанням потепління (весна - літо) мазут, який осів на дно, буде спливати на поверхню, і це спровокує нову хвилю забруднення і проблеми із забезпечення курортного сезону. Існує загроза, що паливні баки суден, які затонули, можуть бути пошкоджені при аварії, і паливо з них потрапить у море - це ще непередбачувана кількість нафтопродуктів-забруднювачів. Також російські фахівці вважають за недоцільне застосування детергентів (хімічних речовин-миючих засобів), оскільки це принаймі удвічі збільшить шкоду, завдану водно-біологічним ресурсам [25].

Основний фінансовий тягар по забезпеченню першочергових заходів із ліквідації наслідків аварії розподілився таким чином: місцевий бюджет (2 млн грн.), решта необхідної суми (9 млн грн.) - державний бюджет України.

Впродовж ліквідації наслідків катастрофи Міністерство закордонних справ України (МЗС) і РФ намагаються політичними методами врегулювати питання відшкодування збитків внаслідок аварії російських кораблів. На початковому етапі МЗС України озвучує намір звернутися до РФ з проханням забезпечити відшкодування судновласниками збитків, спричинених екологічною катастрофою у Керченській протоці: «Мова йде про відшкодування з боку судновласників. Не йдеться про відшкодування з боку Росії як держави», - заява зовнішньополітичного відомства України [21]. Пізніше українська сторона кардинально змінить наміри і вимоги щодо відшкодування збитків висуватиме вже РФ, як державі. Однак врегулювання ЕК і пошук компромісу тривають і досі.

ЕК, який виник між Україною і РФ, викликав стурбованість і став предметом обговорення на сесії Європарламенту в Страсбурзі. 16 листопада 2007 р. глава Секретаріату Президента України В. Балога звернувся з листом до Єврокомісії про надання допомоги (в підготовці оцінки завданої шкоди, технічної і фінансової допомоги) у ліквідації наслідків катастрофи у Керченській протоці [5]. Утім європейські експерти, ознайомившись зі станом справ на місці, зробили висновок, що українська сторона має достатньо можливостей для ліквідації наслідків аварії. “Водночас, можливе вторинне забруднення, щільність тиску на природне середовище, наявність чутливих біологічних видів в протоці, політична чутливість цієї зони та ризик виникнення подібних інцидентів в майбутньому, все це наголошує на необхідності оцінювати ситуацію повніше”, - сказав Маркос Кіпріану, комісар Євросоюзу з питань охорони здоров'я [5]. Розглядаючи важливість екологічної проблеми для Європи, високопосадовець не відкидає можливості подальшого моніторингу ситуації у регіоні європейськими фахівцями.

Незважаючи на зусилля сторін, залучених у ЕК, ситуація із його врегулювання і ліквідації наслідків залишається невизначеною до сих пір. Через чотири місяці після катастрофи у Керченській протоці українські фахівці підрахували остаточний розмір завданої екології шкоди - близько 1,5 млрд. дол. США [12] (за уточненими даними - 1 млрд 427 тис. 940 дол. США), а також збитку у розмірі близько 17,6 млн. дол. США, якого було завдано земельним ресурсам Криму [6]. Українська сторона вже у найближчий час висуне фінансові вимоги, але не російським судновласникам, а державі Росія. У свою чергу заступник глави Росприроднадзора Олег Мітволь заявив, що Індержстрах (РФ) готовий виплатити за страховою угодою лише близько 0,7 млн. дол. США, а визначену українською стороною суму РФ збирається вимагати до сплати від міжнародного фонду, що займається виплатами збитків від розливів нафти. Російські страхові компанії поки що не збираються відшкодовувати збитки, оскільки механізм їх сплати просто відсутній. Водночас російський високопосадовець зазначив, що «правових підстав для пред'явлень позовів до Росії, а не до судновласника немає...» [6].

Таким чином, до чинників, які поки що унеможливлюють врегулювання даного міжнародного ЕК, ми відносимо такі:

1) на момент катастрофи загальна відповідальність за судноплавство не була чітко визначена - кожна із сторін конфлікту (Україна і РФ) відповідала за свою частину акваторії. Аварія у протоці змусила Україну і РФ підписати тимчасову угоду, за якою поділено зони відповідальності у Чорному морі за проводження вантажів;

2) не делімітований морський кордон;

3) застосування практики перевалки вантажів у морі на умовно російській території (яка знаходиться у зоні відповідальності РФ);

4) дозвіл на перевантаження на рейді у Керченській протоці небезпечних вантажів.

Аналізуючи розвиток подій, можна стверджувати, що проблема ще далека від вирішення, оскільки у арсеналі конфліктуючих сторін немає достатньо ефективних методів і інструментів врегулювання ЕК. Ситуація ускладнюється ще й відсутністю міжнародних угод і нормативних актів, які б регламентували процедури врегулювання подібних конфліктів на міждержавному рівні. Таким чином, проблеми транскордонного забруднення водних ресурсів є на сьогодні досить актуальними і такими, що потребують розроблення адекватних і ефективних механізмів вирішення.

Висновки і напрями перспективних досліджень

Підсумкові результати проведеного аналізу залучення на практиці методів і інструментів врегулювання ЕК на макро- і мікрорівнях наведені в табл. 1.

Основним чинниками протиріч між суспільством і навколишнім середовищем на макро- і мікрорівнях є:

Ю неефективна ресурсна політика, яку провадять суб'єкти господарювання;

Ю неузгодженість політичних механізмів врегулювання ЕК;

Ю неадекватність інституційного інструментарію на міжнародному рівні;

Ю недосконалі механізми і інструменти екологічної політики, які залучаються для розв'язання еколого-економічних протиріч;

Ю проблеми узгодження інтересів конфліктуючих сторін;

Ю складність інтерналізації зовнішніх ефектів;

Ю недостатня прозорість процедур управління природними ресурсами;

Ю обмеження участі у процесах управління усіх зацікавлених сторін;

Ю проблеми розподілу як самих ресурсів, так і ефектів їх використання.

Таблиця 1

Застосування методів врегулювання ЕК на макро- і мікрорівнях

Відповідно до одержаних результатів перспективними напрямами подальших досліджень є:

· визначення критеріальної бази і оцінка ефективності механізмів розв'язання (вирішення) ЕК;

· аналіз функцій і завдань держави, приватних компаній, неурядових організацій, усіх зацікавлених сторін у процесах управління природними ресурсами з метою запобігання потенційним ЕК.

Література

1. Данилишин Б.М., Хвесик М.А., Хлобыстов Е.В., Шостак Л.Б. Эколого-экономическое обоснование хозяйственных решений / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 709-732.

2. Деревянко Ю.Н. Ограничения как фактор устойчивого развития / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 392-400.

3. Эндрес Альфред. Экономика окружающей среды / Пер. с нем. С.И. Дорогунцова и Б.М. Данилишина. К.: Либідь, 1995. 168 с.

4. Єврокомісію хвилює фосфорна хмара [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-203887.html. (Актуально на 18.07.2007 р.). Заголовок з екрану.

5. Керченська трагедія очима європейських експертів [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-226262.html. (Актуально на 13.12.2007 р.). Заголовок з екрану.

6. Київ призначив Москві відплату [Електронний ресурс] / Юрій Глухов. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-242098.html. (Актуально на 20.03.2008 р.). Заголовок з екрану.

7. Лон Ф. Эффективное и устойчивое использование природных ресурсов / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 519-535.

8. Лон Ф. Анализ «выгоды - затраты» как основа эколого-экономической оценки проектов / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 536-553.

9. Лон Ф. Экономика использования невозобновимых ресурсов / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 554-571.

10. Лон Ф. Экономика использования возобновимых природных ресурсов / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 573-589.

11. Мельник Л.Г., Мельник О.І., Карінцева О.І., Сотник І.М., Сабадаш В.В. Концептуальні підходи до змін моделей споживання та виробництва при переході до стійкого розвитку // Механізм регулювання економіки. 2007. № 3. С. 51-58.

12. Між Україною і Росією назріває черговий скандал? [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-241833.html. (Актуально на 19.03.2008 р.). Заголовок з екрану.

13. Природно-ресурсна сфера України: проблеми сталого розвитку і трансформацій / Під ред. Б.М. Данилишина. К.: ЗАТ „Нічлава”, 2006. 704 с.

14. Сабадаш В.В. Екологічні конфлікти у сучасній системі природокористування // Механізм регулювання економіки. 2004. № 4. С. 73-79.

15. Сабадаш В.В. Соціально-економічні виміри екологічного конфлікту // Механізм регулювання економіки. 2006. № 2. С. 190-201.

16. Сабадаш В.В. Типологія екологічних конфліктів // Механізм регулювання економіки. 2007. № 1. С. 22-34.

17. Сабадаш В.В. Тенденції сучасної ресурсної політики у забезпеченні еколого-економічної безпеки // Механізм регулювання економіки. 2007. № 2. С. 50-59.

18. Сабадаш В.В. Социально-экономическое измерение экологических конфликтов в достижении устойчивого развития / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 963-982.

19. Техногенна катастрофа на Львівщині (хроніка) [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-203844.html. (Актуально на 18.07.2007 р.). Заголовок з екрану.

20. Тильцер М.М. Экологические пределы как фактор социально-экономического развития / Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2007. С. 400-403.

21. Україна визначилася, хто має заплатити за ”мазутну” шкоду [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-222577.html. (Актуально на 20.11.2007 р.). Заголовок з екрану.

22. Фосфорна лихоманка, або як людям в Ожидові начальники голову задурили [Електронний ресурс] / Дмитро Стаховський. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-204440.html. (Актуально на 23.07.2007 р.). Заголовок з екрану.

23. Шевченко Ж. Азово-Черноморская катастрофа: оценивать масштабы рано // Аргументы и факты в Украине. 2007. № 46. С. 4.

24. Шеллинг Томас. Стратегия конфликта / Пер. с англ. Т. Даниловой под ред. Ю. Кузнєцова, К. Сонина. М.: ИРИСЭН, 2007. 366 с.

25. Шкода від розливу мазуту в Керченській протоці може перевищити 10 млрд. дол. [Електронний ресурс] / УНІАН. Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-221947.html. (Актуально на 16.11.2007 р.). Заголовок з екрану.

26. Boulding К. Conflict and Defence: A General Theory. N.Y.: Harper & Row, 1963.

27. Coser L.A. The Functions of Social Conflict. London: Free Press, 1956.

28. Deudney, Daniel. (1990). “The case against linking environmental degradation and national security.” Millennium 19, 461-76.

29. Hanson, Art, Richard A. Matthew, & Khalid Aziz. (2000). In the balance: Environment and security in the NWFP (Project No. 714/17709). Ottawa, Canada: Canadian International Development Agency.

30. Homer-Dixon, Thomas. (1999). Environment, scarcity, and violence. Princeton: Princeton University Press.

31. Matthew, Richard, & Geoffrey D. Dabelko. (2000). “Environment, population, and conflict: Suggesting a few steps forward.” Environmental Change and Security Project Report 6, 99-103.

32. Rapoport A. Fights, Games, Debates. Ann Arbor, University of Michigan Press, 1960.

33. Understanding Environment, Conflict, and Cooperation: United Nations Environment Programme and Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2004.

34. World Bank. The Cost of Attaining the Millenium Development Goals. Washington, DC, USA, 2002.

Аннотация

В.В. Сабадаш Институциональные аспекты урегулирования экологических конфликтов (региональный и международный уровни)

В статье исследованы методы и инструменты, используемые на практике для разрешения экологических конфликтов на макро- и микроуровнях.

Размещено на Allbest.ru