Збереження природного капіталу як функція економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дедалі більша втрата біологічного різноманіття, через що знижується “обсяг” виробництва наземної продукції фотосинтезу, головного харчового продукту планети, свідчить про те, що в недалекому майбутньому може повністю знищитись ресурс біосфери не лише для подальшого економічного зростання, але і для її самовідтворення. Тому новітня теоретична економіка повинна бути адаптована до вимог екологічної парадигми розвитку і враховувати біофізичні обмеження природокористування для збереження природного капіталу планети - біосфери. У цьому контексті залишається відкритим питання про поєднання біофізичних і вартісних показників збереження природного капіталу. Підведення їх до спільного знаменника через визначення індикаторів стійкості дасть можливість інакше будувати макроекономічні тотожності.

Якщо коректно задовольняти вимоги концепції сталого розвитку, то об'єктом дослідження не можна вважати лише господарські (економічні) системи. Тут, на нашу думку, доцільно спиратись на ноосферне вчення В.Вернадського, згідно з яким об'єктом дослідження повинні виступати екосоціосистеми (ЕСС), як складні багаторівневі системи, що складаються з природничої і соціоекономічної підсистем [1]. Крім того, враховуючи вагому роль природного капіталу в забезпеченні стійкості функціонування природничих підсистем планети, доцільним є глибше дослідження термодинамічних особливостей їх “працездатності” в обмінних процесах.

Тому в умовах сучасного технологічного типу економічного розвитку цей капітал не знаходить адекватної оцінки. Це природомісткий тип розвитку, що не передбачає врахування екологічних обмежень. Характерними рисами цього типу розвитку є виснажлива експлуатація природного капіталу і наявність великої кількості екстерналій чи зовнішніх ефектів. Дослідження виробничої функції Леонтьєва, що фіксує максимальний випуск продукції (Y), який можна отримати за заданих ресурсів капіталу (К) і праці (L), трансформований потім в модель Р. Солоу

, (1)

де А - показник рівня розвитку технології, який не може дати відповідь на запитання: як досягнути стійкості функціонування планетарної соціоекосистеми? Необхідність врахування екологічного фактору подальшого розвитку економіки привела західних вчених до деякого “розширення” виробничої функції, яка може бути подана так:

, (2)

де Ft(K,L,P,I) - функція сталого розвитку;

К - штучно створений капітал (створений людською працею капітал);

L - людський капітал;

Р - природний капітал;

І - інституціональний капітал;

- фактор часу.

Тут, як відомо з моделі (2), введено умову необхідності збереження всього основного капіталу держави. Однак, виходячи з такого трактування стійкого розвитку, можливе взаємозаміщення змінних (природного капіталу на створений людською працею тощо), що не є коректним. У зв'язку з цим виникла концепція критичного природного капіталу, під яким в західній теоретичній економіці розуміють всі необхідні для життєдіяльності природні блага: озоновий шар, ландшафти, біорізноманіття і збереження їх біомаси, ліси, глобальний клімат тощо. Цей капітал, на їх думку, необхідно зберігати за будь-яких варіантів економічного розвитку [4].

Врахування фактору критичного природного капіталу дало можливість функцію сталого розвитку доповнити обмеженням на зниження в часі цього капіталу:

(3)

де Pt - природний капітал;

Pct - критичний природний капітал;

Pst - природний капітал, який можна замінити створеним людською працею капіталом;

t,i0.

Наведені вище моделі сталого розвитку, однак, не враховують просторового фактору. Тим часом, саме він є визначальним у здійсненні природним капіталом чіткої функції в обмінних процесах кожного локального біогеоценозу. Ці проблеми органічно пов'язані з проблемами визначення цінності природного капіталу. Традиційний ринковий механізм значно знижує ціни на різні види цього капіталу, оскільки не враховує обмежень на його критичне споживання у просторовому аспекті.

В.Вернадський у свій час вважав, що людство повинно усвідомити своє місце та роль в природних обмінних процесах енергією і речовиною і оптимально “вписати” економічну діяльність в них.

Тим самим процеси, організовані людьми в господарській діяльності, повинні повністю відповідати природній організації біосфери, що склалася попередньо.

І дійсно, до певного часу люди у своїй економічній діяльності щодо природокористування використовували об'єкти природи, окремі закони, не усвідомлюючи їх взаємозв'язку та не замислюючись над своєю новою планетарною функцією. Однак вже з середини ХХ століття, коли геоекосистеми почали втрачати свою здатність до регенерації, було зрозуміло, що людство та його господарська (економічна) діяльність дійсно стала потужним фактором зміни земної поверхні. Виникла необхідність усвідомлення вимог закону оптимальної відповідності характеру стану навколишнього природного середовища та розвитку суспільства. І ось головною вимогою цього етапу розвитку, яку В.Вернадський вважав ноосферною, стало не тільки визнання того, що антропогенна діяльність стала потужною геологічною силою, що змінює обличчя планети в кількісному і в якісному аспекті. Йдеться про необхідність дотримання чіткої резонансності між природним та господарським життям планети. Економічна діяльність повинна забезпечити стійкість функціонування біосфери, пристосувавшись до законів природи.

Розрахунки спеціалістів показують, що сучасне людство споживає нагромаджену в біосфері енергію в 10 раз швидше, ніж відбувається її поновлення за рахунок надходжень сонячної енергії. Отже, ця проблема мусить бути якнайшвидше вирішена. Великі надії зараз покладають на використання керованої термоядерної енергії. Однак цей шлях є також ризикованим через непомірне теплове забруднення довкілля. Щораз більша втрата цього фундаментального фактору виживання людської цивілізації привела деяких західних вчених до визнання необхідності створення нової альтернативної економічної теорії. Головним напрямом наукових дебатів було вирішення конфлікту між економічним зростанням і екологічним добробутом населення. Пізніше основну увагу було звернено на холістичні підходи, пов'язані з концепцією меж зростання Д.Медоуза (The limits to growth), концепцією виживання Е.Пестеля, екологізацією всієї системи міжнародних відносин, екологічною макроекономікою (enviromental macroeconomics) Г.Дейлі тощо.

Слід визнати, що інвайроменталістичний напрям економічної науки напрацював цілий “пакет” економічних інструментів проти забруднювальної політики. Сюди можна віднести фіскальні платежі за емісію забруднень і аукціонне квотування викидів в навколишнє середовище, а також ринкове ліцензування викидів господарських об'єктів [3]. Однак невирішеними залишаються питання кардинального запобігання екологічним проблемам.

У цьому контексті особливо актуальною є проблема здійснення такого природокористування, яке б давало змогу максимально зберегти біофізичну функцію природного капіталу. Тим паче, як свідчать розрахунки і прогнози, виконані в багатьох країнах світу, потреба в мінеральній сировині та її продуктах має тенденцію до подальшого збільшення. За розрахунками Світового банку реконструції та розвитку сумарний світовий видобуток на майбутні 20 років у 1,2-2 рази перевищить двадцятирічний період кінця ХХ ст., а видобуток природного газу, бокситів, нікелю, молібдену та інших корисних копалин перевищить сумарний видобуток їх із надр Землі за весь період ХХ ст.

Отже, можна зробити такі висновки:

Макроекономічне моделювання зростання із врахуванням природно-ресурсних обмежень потребує дальшого розвитку.

Ендогенізація цих обмежень повинна здійснюватись на основі біофізичних критеріїв природокористування, що суттєво знизить екстернальні витрати економіки.

Для успішної реалізації вимог концепції сталого розвитку світу необхідно об'єднати предмет макроекономічних досліджень з просторово-економічним моделюванням функцій споживання природного капіталу, що сприятиме досягненню не лише економічного, а й екологічного добробуту в довготерміновій перспективі.

SUMMARY

In this article the questions of preservation of the natural capital as by one of functions of economy are considered. The modern economic tendencies are taken into account.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бачинський Г. та ін. Основи соціоекології. - К.: Вища школа, 1995.

Гирусов Э., Бобылев С., Новоселов А., Чепурных Н. Экология и экономика природопользования.- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

Гринів Л.С. Екологічно збалансована економіка: проблеми теорії: Монографія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 240с.

World Bank. Expanding the Measure of Wealf: Indicators of Environmentally Sustainable Development. - Washington D.C.: World Bank, 1997.

Размещено на Allbest.ru