Архітектура індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архітектура індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємства

О.Ю. Попова

Обґрунтовано доцільність і запропоновано систему індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємства та здійснено їх класифікацію за ознакою послідовності якісних та кількісних змін у системі господарювання.

Ключові слова: індикатор, розвиток, підприємство, господарювання.

О.Ю Попова

Архитектура индикаторов экологической направленности развития предприятия

Обоснована целесообразность формирования и предложена система индикаторов экологической направленности развития предприятия, осуществлена их классификация по признаку последовательности качественных и количественных изменений в системе хозяйствования.

Ключевые слова: индикатор, развитие, предприятие, хозяйственная деятельность.

Глобальна фінансова криза, що охопила сфери виробництва та споживання, спонукає суб'єктів господарювання до перегляду стратегій розвитку та механізмів їх реалізації. Виникає необхідність ідентифікації причин кризового стану господарських процесів на вітчизняних підприємствах, усунення негативного їх прояву шляхом зміни ключових стратегічних цілей та показників діяльності. Особливу увагу при вирішенні проблем подолання фінансової світової кризи приділяють екологічним аспектам. Так, Комісар ЄС з питань навколишнього природного середовища С. Дімас зазначає, що «… фінансова криза підкреслила небезпеку ігнорування чітких сигналів тривоги. Ми не можемо допустити повторення такої помилки щодо змін клімату, якщо хочемо запобігти небезпечним, а можливо ї катастрофічним економічним і соціальним наслідкам у наступні десятиліття» [1]. Тому при розробці концепцій та стратегій розвитку сучасних промислових підприємств нагальним завданням для є врахування не лише економічних характеристик станів господарських процесів, а й екологічних.

Питанням формування показників та критеріїв розвитку підприємств приділяється увага зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів. Сучасні розробки спрямовуються, переважно, на визначення економічного стану підприємства на основі показників майнового стану, фінансової стійкості, платоспроможності, ліквідності та ділової активності [2]. Дослідниками введено до конструкції системи показників розвитку соціальні, інституційні, екологічні параметри розвитку господарських процесів [3]. Міжнародні фінансові організації удосконалюють методологію управління розвитком підприємств на базі впровадження стандартів GRI (Global Reporting Initiative), ISO 1400, «принципів екватора» [4]. В той же час фахівці наголошують на наявності певних небезпек при повному «копіюванні» зарубіжного досвіду в екологізації розвитку вітчизняних суб'єктів господарювання. Такі загрози обумовлені, передусім, невизначеністю правил гри на міжнародних екологічних ринках, зміщенням акцентів в управлінських функціях з природних ресурсів до забруднення, що призводить до перетворення природокористування на відходокористування [5]. О.Веклич наголошує на тому факті, що є некоректною оцінка ефективності використання еколого-економічних інструментів господарських процесів лише за показниками обсягів екологічних зборів, платежів і надходжень від них бюджетів [6]. Тому актуальності набувають питання розробки встановлення логіки та формування інтегральних оцінок розвитку підприємства з урахуванням іманентним сучасному економічному середовищі факторів позитивної або негативної мотивації якісних та кількісних економіко-екологічних змін в системі господарювання.

Метою даної роботи є розробка архітектури індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємства.

Загальна проблема побудови індикаторів спрямованості розвитку підприємства полягає, передусім, у недостатньо чіткому визначенні сутності поняття «індикатор» та великій складності станів систем, що описуватимуться даними індикаторами. Логіка побудови структури індикаторів екологічної спрямованості розвитку потребує на чітке встановлення розбіжностей та схожих властивостей між саме індикаторами та показниками, адже у літературі має місце уживання даних понять як синонімічних [3; 7]. Поняття «індикатор» часто використовується в економіці у вигляді індексів (DJIA, Nasdaq (США), DAX (Німеччина), FTSE (Англія)). В інших випадках індикатори розглядаються як параметри, міри або точки виміру як кількість, характеристики явищ, тіл або речовин, для яких певну величину може бути призначено (стандарти ISO/IEC). Фахівці при дослідженні питань оцінювання змін у станах економічних об'єктів використовують поняття індикаторів як синонімічних із показниками [8]. В маркетингових дослідженнях індикатори розглядаються як інтегральні показники [9]. Або пропонується індикатори розглядати як спостережувальні ознаки, атрибути або вимірювані ознаки [10]. При побудові рейтингових оцінок індикатори інноваційно-технологічного розвитку рекомендують розраховувати на базі рейтингів, індексів, що дозволяють визначити місце, рушійні чинники розвитку, технологічні та організаційні тенденції або на базі якісних характеристик розвитку: сприятливість бізнес-середовища, ІТ-інфраструктура, людський капітал, правове регулювання, розвиненість R&D, підтримка розвитку ІТ-сфери, що формують індикатори індексу, при цьому як показники індикатора «розвиненість R&D» є: величина витрат на R&D на 100 осіб, кількість заново зареєстрованих патентів у поточному році на 100 осіб, доход від роялті та ліцензій на 100 осіб [2]. Цікавою є точка зору, що «одним відомих індикаторів …є індекс, що розраховується на основі системи індикаторів науково-технічного розвитку, що включають низку показників [11; 12]. Зокрема для України у галузі виміру рівня конкурентоспроможності такими головними індикаторами пропонують вважати зміни структури експорту [13]. Практичне використання існуючих індикаторів характеризує рівень негативної мотивації підприємств до участі вирішення проблем забезпечення екологічної спрямованості розвитку. Як відклик на суспільну потребу у забезпеченні позитивної мотивації екологічної спрямованості розвитку підприємств Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC) розроблено ряд принципів, зокрема для фінансування проектів розвитку добувних підприємств, діяльність яких має істотний вплив на екологічний стан довкілля, у рамках яких передбачено оцінку впливу діяльності добувних підприємств на формування державних бюджетів, публічне оголошення результатів економічної діяльності та впливу на стан довкілля [4]. Принципи «екватору» складаються з набору стандартів категоризації, оцінки та управління, які розроблені для виявлення та акцентування уваги на будь-яких потенційних екологічних та соціальних ризиках, які можуть міститися у пропонованому проекті. Соціальні та екологічні аспекти «принципів» включають: сталий розвиток, людське здоров'я, шкідливі речовини, професійне здоров'я та безпеку, попередження пожеж, недобровільне переселення, вплив на місцеве населення, кумулятивний вплив існуючих проектів та проекту, що пропонується, участь у розробці проекту сторін, на яких він впливатиме, перегляд та впровадження проекту, розгляд екологічно та соціально прийнятних альтернатив, ефективне виробництво, транспортування та використання енергії. Як результат їх практичного впровадження станом на 29 червня 2009 року вже профінансовано 560 проектів на суму більш ніж 25 млрд. дол. США, з них 14 проектів категорії А (проекти с потенціальними істотними несприятливими соціальними або екологічними впливами - різноманітними, безповоротними та/або безпрецедентними); 276 проектів категорії В (проекти з обмеженою кількістю потенційно несприятливих соціальних або екологічних впливів, що охоплюють територію безпосередньої реалізації проекту, здебільшого зворотних, ступень яких може бути ефективно знижена за допомогою відповідних заходів); 47 проектів категорії С (проекти з мінімальними несприятливими соціальними або екологічними впливами або взагалі без такого впливу, у тому числі проекти за участю фінансових посередників (FI), що характеризуються мінімальними ризиками несприятливих наслідків або за відсутністю таких ризиків), 223 проекти категорії FI (усі проекти за участю фінансових посередників, у тому числі, що відносяться до категорії C) [4]. Як результат, головні акценти при використанні системи індикаторів розвитку в існуючих розробках надаються формуванню позитивної мотивації суб'єктів господарювання до забезпечення екологічної спрямованості розвитку.

Не підвергаючи сумніву обґрунтованість розробки розмаїття індикаторів розвитку, що пропонуються фахівцями з метою створення інформаційної бази щодо результатів змін, оцінки міри відповідальності за досягнуті параметри якісних та кількісних перетворень в системі господарювання, спірною є позиція щодо можливості застосування існуючих методик для всебічної оцінки спрямованості розвитку підприємств у порівнянні з іншими суб'єктами господарювання та порівняння діяльності окремих суб'єктів господарювання у часовому розрізі. Індикатори розвитку, що використовуються у сучасній практиці господарювання, дозволяють підприємствам та керівним органам відокремлено вимірювати економічну та екологічну ефективність діяльності, здійснювати оцінку впливу господарської діяльності на стан довкілля (наприклад, обсяг викидів, скидів забруднюючих речовин та величина відходів у межах та поза межами встановлених лімітів) та зворотній вплив забруднення довкілля на результати фінансово-виробничої діяльності (обсяги утворених відходів, платежі за забруднення довкілля, обсяги інвестицій у реалізацію природоохоронних заходів). В сучасних умовах у зв'язку із зростанням регулюючої ролі антропогенної діяльності категорія розвитку набуває якісно нових рис, які детерміновані характером відносин природокористування як сукупності зв'язків, що складаються між суб'єктами господарювання з приводу залучення, споживання, обміну та розподілу елементів природного середовища у процесі відтворення матеріальних благ і поза ним. В сучасних умовах спрямованість розвитку господарських процесів визначає межі освоєння, використання та відновлення природних ресурсів, що є підґрунтям та результатом якісних та кількісних перетворень. Тому вирішення питання індикаторного оцінювання спрямованості розвитку потребує на рівноцінне врахування як економічних, так й екологічних параметрів господарської діяльності. Особливої значущості набуває розробка індикаторів при непрямому впливі екологічних факторів на економічний стан підприємства та можливості його розвитку, накопиченню екодеструктивних змін у довкілля, прояв яких має латентний скритий характер, що обумовлює переважну розробку стратегій ситуаційного управління при усуненні існуючих наслідків минулих забруднень при прийнятті управлінських рішень в момент прояву негативних тенденцій. Зокрема, гірничодобувні підприємства Донецької області та України в цілому розташовані на більших територіях і мають досить великі гірські відводи в користуванні, що визначає найбільш суттєве навантаження на навколишнє середовище. Аналіз взаємозв'язків між економічним та екологічним розвитком на підприємствах вугільної промисловості є досить складним внаслідок тієї обставини, що власне початок господарської діяльності супроводжується ланцюжком наступних природних подій. Зокрема, на стадії геологорозвідувальних робіт відбувається порушення земель, підземного простору, ландшафту, зміна хімічних та фізичних властивостей компонентів довкілля і, як наслідок, непродуктивне зростання обсягів фінансового забезпечення господарської діяльності. Складність прогнозування взаємозв'язку пов'язана із обставиною, що ці природно-техногенні процеси можуть бути суттєво зрушені в часі, а нерідко й в просторі стосовно джерела виникнення цього порушення. Непрямий вплив гірничодобувних підприємств полягає в забрудненні природних об'єктів токсичними викидами, що розсіюються при дефляції відвалів, скидів шахтних вод до наземних водних об'єктів. Як наслідок відбувається повна або часткова деструкція й наступна активізація природних екзогенних процесів, водної або вітрової ерозії, що приводять, в першу чергу, до порушення земель, а надалі повному перетворенню існуючих раніше ландшафтів і втраті ними біологічної продуктивності. Очевидним є факт, що початок порушення природних ландшафтів відбувається фактично до організації гірського підприємства, уже на стадії виробництва геологорозвідувальних робіт. Недостатню увагу на підприємствах добувної промисловості приділяється системам випереджаючого управління, в яких при вивченні індикаторів визначається майбутні тенденції змін у господарських процесах, виходячи із чого приймається рішення, що попередить несприятливі ситуації або сприятиме підтримці економічного розвитку підприємства.

Індикатори повинні використовуватися як інструменти оцінювання економіко-екологічних результатів попередніх управлінських рішень щодо розвитку господарської діяльності та попередження помилкових майбутніх рішень при контролі ступеня досягнення встановлених цілей розвитку. Основою управління розвитком є побудова архітектури системи індикаторів, що дозволяє виявити не лише відхилення певних фактично досягнутих показників від запланованих, але й приймати випереджальні рішення в залежності від величини даного відхилення. Тому власне індикатор спрямованості розвитку повинен бути створений як межа коливань показників розвитку від мінімально припустимого до максимального можливого, у рамках якої темпи та якість розвитку є такою, що визначаються як достатні та необхідні, з одного боку, для задоволення вимогам міжнародних стандартів, а з іншого боку, для характеристики стану підприємства у забезпеченні екологічної спрямованості розвитку та його здатність підтримки та прискорення темпів гармонійного розвитку еколого-економічного простору, під яким пропонується розуміти «…таке середовище життєдіяльності громадян, у якому забезпечується найвищий ступінь узгодженості та збалансованості між соціально-економічними, екологічними, технологічними, морально-естетичними потребами та інтересами суспільства, що були б реалізовані не тільки у короткостроковій, а головне - у довгостроковій перспективі розвитку держави [14, с. 80]. Обґрунтування і розрахунок індикаторів розвитку на даних засадах підприємства надає значні переваги при порівнянні їх значень з іншими суб'єктами господарювання або порівнянні з іншими періодами господарювання. В цих умовах з'являється можливість підтримки основних положень Концепції стійкого розвитку, оцінити економіко-екологічні результати попередніх управлінських рішень щодо розвитку господарської діяльності та попередити помилкові майбутні рішення при контролі ступеня досягнення встановлених цілей розвитку на основі обґрунтування індикаторів екологічної спрямованості розвитку господарських станів підприємства. Слід враховувати, що індикатори повинні відображати не лише негативний вплив виробничо-фінансової діяльності підприємств на стан довкілля, а й можливі напрямки поліпшення процесів виробництва та споживання за рахунок розвитку економічних процесів Архітектура індикаторів, що складають підґрунтя інтегральної оцінки екологічної спрямованості розвитку, що пропонується в даній роботі, містить три рівні (рис. 1).

Рисунок 1 - Архітектура індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємства

індикатор екологічна спрямованість

Перший рівень - абстрактний (рис.1) характеризує стан підприємства в економіко-екологічному середовищі та його здатність створювати і підтримувати темпи екологічної спрямованості розвитку. На другому рівні - індикаторному - відображаються цілі забезпечення розвитку як для реалізації інтересів самого підприємства (переважно економічного характеру) та суспільства в цілому (переважно екологічного характеру) і дозоляє у певному ступені передбачити напрямок економіко-екологічних змін у процесах господарювання. Факторний рівень передбачає ідентифікацію характеристик економічного, екологічного стану розвитку підприємства у кількісному вимірі. Так позиціє не вступає до протиріч з Концепцією стійкого розвитку, в якій пропонується відокремлений розгляд трьох груп індикаторів: екологічних (вплив на довкілля, екологічна ефективність), економічних індикаторів (фінансові та індикатори людського капіталу), соціальних (етичні індикатори й індикатори суспільного добробуту). Проте такі групи індикаторів хоча й забезпечують оцінку якості життя людини в соціально-економічному просторі, але й ж одночасно не пояснюють, яким чином вплине діяльність підприємств на рівень зростання якості життя та не дозволяють вимірювати ступінь, до якого це зростання є можливим. В розробленій схемі (рис.1) формування індикаторів через показники прибутку витрат, платежів за використання компонентів довкілля та забруднення навколишнього природного середовища дозволяють не лише надати ретроспективну оцінку результатів розвитку підприємства по зрівнянню з іншими суб'єктами господарювання, а й визначити перспективні можливості забезпечення екологічної спрямованості розвитку у майбутніх періодах, рівень його ефективності. Дотримуючись запропонованій послідовності формування індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємств можна виконати аналіз поточної стану управління забезпеченням екологічної спрямованості розвитку на вітчизняних підприємствах. Індикатори за природою послідовності якісних та кількісних змін у системі господарювання поділяють на три групи - випереджальні індикатори, індикатори збігу й індикатори запізнення, що застосовуються для моделювання економічної динаміки [15]. Для оцінювання екологічної спрямованості розвитку підприємства випереджальними індикаторами слід вважати такі, для яких виконується вимога циклічності основних факторів та показників, оперативного оновлення інформаційної бази, більш ранньої зміни по зрівнянню із зміною економічного стану підприємства. Індикатори, що характеризують екологічний розвиток, в повній мірі відповідають цим вимогам, адже зміни у довкіллі визначатимуть майбутні зміни в економіці підприємства. На відміну від випереджаючих індикаторів, при використанні індикаторів, що співпадають, неможливо отримати сигнали ні до, ні після, а тільки одночасно із змінами у темпах або характеристиках розвитку. В системі запропонованої архітектури індикаторів (рис.1) такими є індикатори, що базуються на порівнянні обсягів виробництва або фінансових результатів. Їх практичне використання дозволяє здійснити обґрунтування обсягів фінансового забезпечення процесів розвитку для майбутніх періодів господарювання. Велику поширеність при прийнятті управлінських рішень сьогодні отримують так звані індикатори запізнення. Максимально високі й максимально низькі значення рядів цих індикаторів в основному мали місце пізніше, чим піки й спади відповідного циклу активності господарської діяльності, тому їх пов'язують із деякою інерцією або адаптивними очікуваннями. За винятком ряду, що відображає зайнятість, який є антициклічним, ці індикатори прямо ідуть за економічними тенденціями, з невеликим відставанням. Індикатори запізнення використовуються для підтвердження того, що пік або нижчу межу розвитку вже пройдено [15]. На рис. 1 основними складовими таких індикаторів є рівень платежів за використання природних ресурсів та забруднення довкілля у межах та поза межами встановлених лімітів.

Таким чином, запропонована в роботі архітектура індикаторів екологічної спрямованості розвитку підприємств є найбільш доцільним інструментом оцінки екологічної складової у ситуаціях значної складності відносин, що характеризують якісні та кількісні економічні перетворення на підприємстві. Обґрунтування і розрахунок інтегральної оцінки спрямованості розвитку підприємства на базі індикаторів надає значні переваги при порівнянні їх значень з іншими суб'єктами господарювання або порівнянні з іншими періодами господарювання. В цих умовах з'являється можливість підтримки основних положень Концепції стійкого розвитку, порівняння результатів розвитку підприємства з іншими підприємствами у галузі та визначити період, в якому підприємства досягло цілей забезпечення екологічної спрямованості розвитку.

Література

1. Зміни клімату: ЄС закликає перейти від дискусій до переговорів // Євробюлетень. - 2009. - № 1. - С. 20.

2. Федулова Л.І. Україна в міжнародних рейтингових оцінках: чинник інноваційно-технологічного розвитку / Л.І. Федулова // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 5(95). - С. 39-53.

3. Моделирование процессов управления развитием промышленных предприятий: Монография / Н.Н. Лепа, Р.Н. Лепа, А.И. Пушкарь, Е.В. Раевнева, М.Н. Криничный, А.А. Солодов, В.О. Самуилов. - Донецк: ИЭП НАНУ, 2005. - 348 с.

4. IFC's Policy and Performance Standardson Social and Environmental Sustainabilityand Policy on Disclosure of Information: Report on the First Three Years of Application. Режим доступу: http://www.ifc.org.

5. Жарова Л. Економічні механізми Кіотського протоколу: можливості та загрози для України // Економіка України. - 2009. - № 4. - С. 86- 92.

6. Веклич О.О. Сучасні тенденції фінансового забезпечення природоохоронної діяльності в Україні // О.О. Веклич / Фінанси України. - 2009. -№ 11. - С. 20-34

7. Михайловська О. Застосування явища інформаційної атракції інвестицій для прогнозування розвитку глобального потоку ПІІ в регіональному розрізі // О. Михайловська // Економіст. - 2009. - № 11. - С. 38-41.

8. Харламова Г.О. Індикатори інвестиційної привабливості України / Г.О. Харламова // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 3(93). - С. 45-56.

9. Ма Пин. Оценка состояния рынка сварки в Украине на основе системы индикаторов / Ма Пин, Ю.П. Матусов // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 3(93). - С. 238-245.

10. Чорний А.Ю. Вітчизняний досвід моделювання латентних економічних категорій: індекс задоволеності споживачів / А.Ю. Чорний // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 8(98). - С. 273-278.

11. Globalization Index 2007. Режим доступу: www.foreignpolicy.com.

12. World economic forum: The global competitiveness report 2007-2008. Режим доступу: www.weforum.org

13. Савчук С.И. Технологические сдвиги в черной металлургии России и Украины как индикатор уровня конкурентоспособности предприятий отрасли / С.И. Савчук // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 8(98). - С. 39-53.

14. Віленчук О. Гармонізація єдиного еколого-економічного простору України / О. Віленчук // Економіка України. - 2009. - №3. - С. 80-87.

15. Экономические индикаторы. Опережающие, совпадающие и запаздывающие индикаторы. Режим доступу: http://www.ereport.ru.

Размещено на Allbest.ru