І.В. Шевченко. Вартісні виміри екологічної політики: проблеми та перспективи вдосконалення нормативно-методичного інструментарію

Размещено на http://www.allbest.ru/

56

Механізм регулювання економіки, 2007, № 1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вартісні виміри екологічної політики: проблеми та перспективи вдосконалення нормативно-методичного інструментарію

І.В. Шевченко

У статті розглянуті вартісні виміри екологічної політики та існуючий економічний механізм природокористування. Визначаються проблеми та перспективи вдосконалення екологічного інструментарію. Наведений аналіз методик визначення збитків від негативного впливу на навколишнє середовище надав можливості оцінити здобутки і недоліки, які доцільно враховувати у подальшій експертній та управлінській діяльності.

В статье рассматриваются стоимостные измерения экологической политики и существующие механизмы природопользования. Определяются проблемы и перспективы усовершенствования экологического инструментария. Изложенный анализ методик определения ущербов от негативного влияния на природную среду дает возможность оценить положительные и отрицательные стороны, которые целесообразно учитывать в дальнейшей экспертной и управленческой деятельности.

В Україні розроблено і впроваджено основні елементи формування економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності. До них належать плата за забруднення та плата за спеціальне використання природних ресурсів. Це нові елементи, які мусять виконувати функцію фінансового забезпечення екологічного розвитку країни. До речі, принцип платності природокористування в Україні введений у 1992 році. У тому ж 1992 році в Україні було побудовано систему позабюджетних державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавних та місцевому рівнях. З 1994 року до Державного бюджету введено окремий розділ “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”. В 1997 році був відзначений та затверджений Кабінетом Міністрів України “Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів” [1, с. 228].

Поняття “екологічна політика держави” ототожнюється з широко застосовуваним в науковій практиці поняттям “державний механізм управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища”[2,с. 42]. Під екологічною політикою держави розуміють цілісну сукупність методів та інструментів управління, за допомогою яких організовуються, регулюються та координуються процеси охорони навколишнього середовища та природокористування в сукупності з виробничими та соціально-економічними процесами, відтворюється якість навколишнього середовища як специфічне загальносуспільне благо, задовольняються сировинні та екологічні потреби суспільства [3, с. 262]. Екологічна політика [4,с. 553] - це послідовне здійснення системних перетворень у суспільстві з метою контролю за екологічним станом у країні (тобто його збереження або зміни), яке спирається на весь комплекс діючих у суспільстві факторів: технічних, соціальних, економічних. Під екологічною політикою І.М. Синякевич [5, с. 27] розуміє принципи і інструменти, що використовуються національними і наднаціональними владними органами, політичними партіями і громадськими організаціями для відстоювання інтересів світової спільноти або окремих груп населення у сфері відтворення, використання і збереження природних ресурсів і довкілля.

Протягом усієї історії людства майже до Другою світової війни екологічна політика базувалась головним чином на використанні асиміляційного потенціалу самої природи. Дії людей переважно обмежувались створенням певних захисних бар'єрів між джерелом забруднення і самою людиною. Еволюція природоохоронних заходів привела до послідовного розвитку чотирьох базових напрямків екологічної політики, які мають символічні назви: “кінець труби”, “маловідходні технології”, “підвищення ефективності”, “зміна стилю життя”. Перший напрямок базується на використанні очисних споруд на кінцевих стадіях виробничих процесів. Другий - використовує маловідходні технології, комплексну переробку сировини, корисне використання відходів при збереженні обсягів промислового виробництва. Внаслідок цього обсяги шкідливих речовин зменшуються в ході самого виробництва - ще до кінцевих стадій. Третій напрямок полягає у зменшенні потреб у матеріальних та енергетичних ресурсах. З'являється можливість скорочувати не обсяги шкідливих речовин або забруднюючих процесів, а виробництв, які є джерелом їх виникнення. Четвертий напрямок пов'язується зі зміною стилю життя людей і відповідно структури споживання виробів та послуг.

Залежно від сфер впливу екополітика поділяється на міжнародну (інтернаціональну), національну, регіональну та громадсько-політичну. Міжнародна екополітика здійснюється міжнародними авторитетними організаціями з метою підвищення ефективності відновлення, охорони і використання природних ресурсів і довкілля Землі. Такими організаціями є ООН, ЮНЕСКО та інші, також міжнародні документи відображають екополітику [6].

Національна екополітика спрямована на захист національних інтересів у сфері відтворення, охорони і використання природних ресурсів і довкілля. Визначається національна політика законодавством і офіційними постановами, інструментами, що є обов'язковим для використання.

Регіональна екологічна політика розробляється і втілюється в життя беручи за основу національну політику, тільки враховуються регіональні особливості і здійснюється вона місцевими органами влади.

Громадсько-політична екологічна політика формується громадськими організаціями і політичними партіями.

Синякевич І.М. [5] пропонує брати до уваги при відпрацюванні національної екологічної політики такі принципи: забруднювач платить; екологічної передбачливості; пріоритетності екологічної безпеки в екополітиці; гарантування екологічно безпечного середовища для проживання.

Принцип “забруднювач платить” передбачає відшкодування екологічних збитків забрудниками навколишнього природного середовища та включення екологічних витрат у ціну товарів та послуг. Цей принцип був визнаний Організацією економічного співробітництва і розвитку ще в 1972 році. А в документі [7, с. 30] звертається увага на те, що для впровадження цього принципу в дію “має бути чітко визначено, які рівні екологічних платежів будуть можливими і ефективними та які часові рамки необхідні для їх впровадження”.

Принцип екологічної передбачливості вимагає уникати небажаних екологічних змін, які можуть виникати у результаті виробничо-господарської або іншої будь-якої антропогенної діяльності.

Принцип пріоритетності екологічної безпеки є дуже важливим для України. Цей принцип пропонує утримуватись від впровадження в практику проектів, які пов'язані з екологічною загрозою (наприклад, атомні електростанції, хімічні виробництва та ін.). Україна, на жаль, поки що не приєдналася до процесу згортання будівництва електростанцій та екологонебезпечних виробництв, на її території до цього часу продовжується будівництво АЕС та створюються екологічно небезпечні об'єкти виробництва.

Принцип гарантування екологічно безпечного середовища для проживання полягає в тому, що для кожної окремої людини повинні бути сприятливі умови для проживання. Для України цей принцип має особливе значення, оскільки в даний час наша держава не спроможна гарантувати екологічно безпечні умови проживання. І саме тому втілення цього принципу в дію залишається однією з проблем національного розвитку.

Врублевська О.В. [8, с. 112], наприклад, розглядає принципи “забруднювач платить”, “забруднювач і користувач повинні платити” та “жертва платить” як різновиди принципу платності природокористування.

Світовий розвиток економіки наприкінці ХХ ст. характеризується зростанням кількості інструментів екологічної політики, використовуваних для економічного захисту навколишнього середовища. За даними Д. Пірса [9] країни, що входять до ОЕСР, використовують близько 150 інструментів екологічної політики. Провідні українські спеціалісти в галузі розробки екологічних інструментів та екологічної політики О.Ф. Балацький, О.А. Веклич, Б.М. Данилишин, Л.Г. Мельник, В.С. Міщенко, І.М. Синякевич, Ю.І. Стадницький, А.М. Телиженко, С.К. Харічков, та ін., дотримують практично єдиної думки. На думку О. Веклич [10, с. 65], еколого-економічні інструменти є складовою частиною економічного механізму екологічного регулювання. Вона зазначає, що є дві сторони економічного механізму екологічного регулювання нашої країни: позитивна та негативна. До основних недоліків економічного механізму екологічного управління належать:

неспроможність зацікавлення товаровиробників у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів;

не кореспондує з іншими економічними показниками і важелями господарської діяльності;

недостатньо оперативно й ефективно реагує на динаміку економічних і екологічних процесів у державі.

Міщенко В.С. акцентує увагу на невідкладній потребі в реформуванні екоресурсних платежів з використанням вже накопиченого вітчизняного, європейського і світового досвіду [11].

Методологія формування нормативів плати, впроваджена ще у 1989-1990 роках, з того часу не була суттєво переглянута, хоч соціально-економічна та політична ситуації зазнали кардинальних змін. Численні підприємства платять соті чи тисячні відсотки від валових витрат, а інші - до 5%. Нерідко спостерігається абсурдна ситуація, коли для аналогічних підприємств за забруднюючі речовини вищих класів небезпеки встановлюється нижча ставка збору.

Система зборів за забруднення навколишнього природного середовища діє однаково і для дрібних побутових забруднювачів, і для великих підприємств металургійної чи хімічної промисловості. Це вимагає необґрунтовано великих адміністративних затрат органів контролю і призводить до низької ефективності контролю. База оподаткування збору занадто вузька й не охоплює ряду видів забруднення довкілля. Розміри збору скорочуються через дію інфляційних процесів (відповідні індексації зборів на регулярній основі не проводяться) [12, с. 206].

Розгляд збитків можна звести до розгляду в таких напрямах:

1) загальне визначення збитку;

2) спеціальне визначення збитку;

3) визначення збитку щодо певної діяльності чи з позиції певного виду діяльності, наприклад для потреб політики господарювання. Щодо ризикополітики збиток [13, с. 77] - це повна вартість (ціна) ризику внаслідок впливу на навколишнє середовище. Вартість ризику слід розглядати як сукупність можливих впливів на навколишнє середовище. Розрізняють пофакторні збитки -вони відображають економічну оцінку шкоди за основними чинниками впливу; пореципієнтні збитки - відображають економічну оцінку фактичної шкоди.

Під збитком Є.В. Хлобистов [14, с. 212] розуміє витрати суспільства, пов'язані зі зміною навколишнього середовища внаслідок його забруднення. На його думку збиток складається з:

додаткових витрат суспільства у зв'язку зі змінами у навколишньому середовищі;

витрат на повернення навколишнього середовища у попередній стан;

додаткових витрат майбутнього суспільства у зв'язку з безповоротною втратою частини дефіцитних природних ресурсів.

За О.Л. Кащенко [15, с. 24] збиток - це негативний результат, що традиційно розглядається як побічний.

Фактично сінонімичним визначенням характеризуються так звані еколого-економічні збитки.

Еколого-економічні збитки - це виражені у вартісній формі фактичні і можливі витрати, які спричиняються економічним суб'єктам у результаті екодеструктивної дії, а також додаткові витрати на компенсацію цих збитків. Еколого-економічні збитки вміщують три складові: продукт, що втрачається, невироблений продукт і компенсаційні витрати. Чинники, що формують величину економічного збитку, можна поєднати в три основні групи за Мельником [16, с.131-136]:

чинники, що відображають рівень деструктивної дії на середовище;

чинники, що визначають кількість об'єктів, які сприймають негативний вплив екодеструктивних процесів;

чинники, що пов'язані з характеристиками економічної системи та дають змогу дати вартісні оцінки натуральним негативним змінам у суспільстві і природі.

Наявні методики з питань визначення збитків від негативного впливу на довкілля включають як виконані у 80-ті роки в колишньому СРСР, так і розроблені у 90-ті роки в Україні, а саме:

«Временная типовая методика определения экономической эффективности осуществления природоохранных мероприятий и оценки экономического ущерба, причиняемого народному хозяйству загрязнением окружающей среды» [17];

«Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів” [18];

“Методика розрахунків розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря” [19];

“Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства”[20];

“Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів” [21];

“Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення” [ 22];

“Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища” [23];

“Тимчасова методика оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру” [24].

Кожна методика має свої недоліки і переваги. Так, за основу “Рекомендацій з укрупненої оцінки економічних збитків від забруднення атмосфери”, “Временной типовой методики определения экономической эффективности осуществления природоохранных мероприятий и оценки экономического ущерба, причиняемого народному хозяйству загрязнением окружающей среды» [17] взято константу, числове значення якої дорівнює 2,4 при оцінці річних викидів, які проводились після 1985 року, показник відносної небезпечності забруднення атмосферного повітря над територіями різних типів, поправку, що враховує характер рознесення домішок в атмосфері, масу річного викиду домішок та показника відносної агресивності домішки.

За основу “Рекомендацій з укрупненої оцінки економічних збитків від забруднення водойм”, “Временной типовой методики…” [17] взято константу, числове значення якої рекомендується брати таким, що дорівнює 144 при оцінці збитків від річних скидів, які будуть надходити у водойми після 1985 року, а також константи, що характеризують різні водогосподарські ділянки, масу річного викиду домішок та відносну небезпечність викидів у водойми.

«Методическе рекомендации по экономической оценке ущерба народному хозяйству, вызываемого отрицательным воздействием предприятий угольной промышленности на геологическую среду» (1986), розроблені на основі «Временной типовой методики» (1983), розрахунків збитків, розрахованих на основі питомого економічного збитку, спричиненого викидом однієї тонни домішок у водогосподарську ділянку та загальної маси річного викиду домішок, найбільше відповідають реальним втратам.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за “Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря” [19], проводиться на основі використання показника обсягів наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, мінімальної заробітної плати, регулюючих коефіцієнтів та безрозмірного показника відносної небезпечності забруднюючої речовини, що встановлюється на основі середньодобової гранично допустимої концентрації забруднюючої речовини. Розміри збитків, розраховані за “Методикою…” [19], виявляються заниженими в першу чергу через показник мінімальної заробітної плати.

Розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення поверхневих та морських вод за “Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів” [18], проводиться на основі витрат зворотних вод, тривалості наднормативного скиду, середньої фактичної концентрації забруднюючих речовин у зворотних водах, дозволеної для скиду концентрації забруднюючих речовин (визначеної при затвердженні гранично допустимого або тимчасового узгодженого скиду), базової ставки відшкодування збитків в частках неоподаткованого мінімуму доходів громадян, показника відносної небезпечності речовин, гранично допустимих концентрацій забруднюючої речовини та регулюючих коефіцієнтів. Як і за попередньою, розміри збитків, розраховані за даною методикою, є досить занижені в першу чергу через використання показника неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

В затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №175 “Тимчасовій методиці оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру” [24] в розділі 10, в розрахунок збитків від забруднення атмосферного повітря, як і в попередніх методиках [18], [19], також введено показник -базова ставка компенсації збитків у частках мінімальної заробітної плати за одну тонну умовної забруднюючої речовини. Це означає, що “Тимчасова методика…” [24] має ті самі недоліки, які були властиві колишнім методикам, оскільки передбачає використання як нормативи при розрахунку розмірів збитків таких показників, як мінімум заробітної плати та неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Тобто знову ж таки зберігається ризик того, що розраховані збитки за [24] будуть занижуватися.

Для визначення розмірів шкоди, пов'язаної із забрудненням земель, найбільш доцільним є застосування “Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства” [20], затвердженої Мінекобезпеки України у 1997 році. Вона виходить із грошової оцінки земельної ділянки до забруднення і введення до неї системи коефіцієнтів, пов'язаних із ступенем забруднення, складом відповідних речовин та ін.

Отже, метою проведених досліджень є визначення дієздатності різних методичних підходів до оцінки збитків, пов'язаних із негативними впливами на довкілля, та вилучення природних ресурсів.

Підводячи підсумки впровадження економічних регуляторів охорони навколишнього природного середовища за останні 40 років у світі, У.Е. Оутс [25] зазначив, що цей принцип повною мірою не реалізується, і фактично величина зазначеної плати визначається скоріше обсягом коштів, які потрібно зібрати для утримання природоохоронних органів і здійснення певного мінімуму природоохоронних заходів. В цілому в практиці розвинених країн обсяг плати є достатньо високим для здійснення їх регулюючої функції. В Україні мінімізація екологічних зборів певною мірою є виправданою, оскільки в умовах кризового стану економіки підприємства не спроможні нести увесь тягар екологічних платежів. Але розбіжності не повинні, мабуть, набувати гіпертрофованих масштабів. Це дозволяє говорити про необхідність перегляду діючих методик оцінки збитків. Зокрема, це стосується включених до їх складу деяких економічних нормативів, напркилад показника мінімуму неоподаткованого доходу громадян.

Методики оцінки збитків, розроблені у 80-ті роки у колишньому СРСР, сконцентрували значні наукові напрацювання. Закладені в них методичні підходи доцільно використовувати при опрацюванні нових методик. Особливо доцільно звернути увагу на врахування галузевої специфіки прийняття управлінських рішень.

Аналіз ресурсної складової методичних розробок довів таке: оцінки збитків для водних ресурсів, мають наступні позитивні характеристики, а саме: за основу беруться втрати зворотних вод, тривалість наднормативного скиду, середня концентрація забруднюючих речовин, але поряд з тим до недоліків треба віднести те, що базова ставка відшкодування збитків розраховується в частках неоподаткованого мінімуму доходів громадян (НМД). Таким чином, розміри збитків занижені через використання цього показника.

Щодо оцінки збитків у результаті забруднення атмосферного повітря, тут спостерігаються також свої позитивні моменти. При оцінці забруднення враховується маса річного викиду домішок, наднормативні викиди, а також коефіцієнт, який залежить від рівня забруднення, проте однією із характеристик негативного плану є базова ставка компенсації збитків в частках мінімальної заробітної плати (на 1 січня 2006 року МЗП становила 350 грн). Ця цифра є дуже мізерною при обчисленні суми збитку, і тому недоцільно в подальшому використовувати цей показник, оскільки він не дає об'єктивної оцінки збитку.

При подальшій методичній розробці оцінювання збитків мають бути враховані недоліки вже діючих методик, необхідно розробити такі нормативні показники, які б не були прив'язані до розміру мінімальної заробітної плати та неоподаткованого мінімуму.

Екологічна політика умотивовує безпеку навколишнього середовища і раціональне природокористування завдяки використанню ефективної системи еколого-економічних інструментів. Доцільно використовувати означені інструменти на рівні локальних галузевих політик, а саме щодо розвитку лісокористування, землекористування, охорони та раціонального використання водних ресурсів, планування коштів на фінансування природоохоронного законодавства за рахунок держбюджету; а також розробки щодо вдосконалення правових та нормативно-методичних документів.

Взагалі дефіцит коштів на еколого-економічний та еколого-соціальний розвиток держави за певних умов є значною мірою дефіцитом знання та досвіду. І досвід впровадження міжнародної екологічної сертифікації є підтвердженням того. Тому головну увагу необхідно приділяти розробленню інноваційних фінансових технологій та інструментів в сфері природокористування та їх впровадженню за допомогою ринкових механізмів та регуляторів в екологічну інфраструктуру ринку.

вартісний вимір екологічна політика

Література

1. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. - Суми: Видавництво “Університетська книга”, 1999. - 421 с.

2. Гусев А.А. Экономика природопользования от прошлого к настоящему и будущему // Экономика и математические методы. - 1995. - Т.31, Вып. 4. - С. 40-51.

3. Пахомов В.П., Рихтер К.К. Экономика природопользования и экологический менеджмент. - СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1999. - 488 с.

4. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г.Мельника та к.е.н. М.К.Шапочки. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. -759с.

5. Синякевич І.М. Інструменти екополітики: теорія і практика. - Львів: ЗУКЦ, 2003. - 188с.

6. Програма дій “Порядок денний на ХХІ століття / Переклад з англ. ВГО Україна. - К.: Інтелсфера, 2000. - 360с.

7. Огляд результативності природоохоронної діяльності. Україна. - ООН: Нью-Йорк і Женева. Європейська економічна комісія. Комітет екологічної політики. - 2000. - 213с.

8. Врублевська О.В. Принципи класифікації важелів екополітики // Регіональна економіка. - 2000. - № 1. - С.111-117.

9. Пірс Девід. Останні розробки щодо використання економічних важелів для управління в галузі навколишнього середовища // Доповіді семінару “Міжнародний досвід застосування економічних важелів для здійснення екологічної політики” (21 травня 1997 р., м. Київ). - К.: 1997. - С. 56-64.

10. Веклич О. Удосконалення економічних інструментів екологічного управління в Україні // Економіка України. - 1998. - №9. - С. 65-74.

11. Мищенко В.С. Экоресурсные платежи Украины // Экономика Украины. - 1998. - №10. - С. 59.

12. .Хлобистов Є.В. Вдосконалення системи фінансування природоохоронних проектів / Регіональна економіка, 2003. - № 4 - С. 204-211.

13. Еколого-економічні збитки: Кількісна оцінка: Навч. посіб. / В.Г. Сліпченко, Є.В.Бридун, В.В. Дергачова та ін.; За ред. І.В. Недіна. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2001. - 216с.

14. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки / РВПС України НАН України: Відп. ред. Дорогунцов С.І. - К.: Агентство «Чорнобильінформ», 2004 - 336 с.

15. Кашенко О.Л. Фінансово- економічні основи природокористування. - К: “Вища школа”, 1999. - 304с.

16. Мельник Л.Г. Экологическая экономика. - Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2001. - 350 с.

17. Временная типовая методика определения экономической эффективности осуществления природоохранных мероприятий и оценки экономического ущерба, причиняемого народному хозяйству загрязнением окружающей среды. Одобрена постановлением Госплана СССР, Госстроя СССР и Президиума Академии наук СССР от 21 октября 1983 года №254/284/134. - Москва, 1983. - 96с.

18. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від18 травня 1995 р. № 37 // Рідна природа. - 1995. - № 5-6. - С. 40-63.

19. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1995 р. № 38 // Рідна природа, 1995. - № 5-6. - с. 20-38.

20. Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 р. №171. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 травня 1998 р. за №285/2725//Офіційний вісник України, 1998. - № 18. - С. 664.

21. Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. №213 // Екологія і закон: Екологічне законодавство України: У 2 кн. /Відп. ред. Андрейцев В.І. - К.: Юрінком Інтер. - 1997. - Кн. 1.- С.346 - 351.

22. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р. № 1050// Офіційний вісник України. - К.: ЛОГОС. - 1995. - № 24. - Ст. 1117.

23. Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 р. № 36 // Рідна природа. - 1995. - № 5-6. - с. 6-18.

24. Тимчасова методика оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №175 // Офіційний вісник України, 2002. - № 8. - С. 356.

25. Oates W.E., Cropper M. L. Environmental economics: a survey \\ Journal of Economic Literature, XXX. - 1992. - June. - P. 5-8.

Размещено на Allbest.ru