Досвід еколого-економічного регулювання процесів ресурсозбереження у світі

Размещено на http://allbest.ru

9

Національний університет водного господарства та природокористування,

УДК 330.15

Досвід еколого-економічного регулювання процесів ресурсозбереження у світі

Тетяна Володимирівна,

асистент кафедри економіки підприємства

м. Рівне

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими або практичними задачами. Проблема ресурсозбереження є загальнодержавною. Вирішується у всіх галузях народного господарства розкриттям внутрішніх резервів, впровадженням новітніх досягнень науково-технічного прогресу і розвитку нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива [1].

Практично всі індустріально розвинуті держави мають і послідовно впроваджують програми ресурсозбереження на національному, регіональному та галузевому рівнях. Використання світового досвіду вирішення проблем збереження ресурсів на теренах України забезпечить екологічну безпеку, екологічний баланс, ресурсну ефективність та зростання економіки країни в цілому, тобто держава стане конкурентоспроможною на світовому ринку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких покладено початок вирішення даної проблеми. На думку П. Сергієва, „ідеальна” організація ресурсозбереження характерна для Швеції. У цій країні раціонально поєднані ринкові і державні важелі впливу на сферу ресурсозбереження, де ефективність політики ресурсозбереження та природокористування багато в чому визначається якістю і специфікою управлінського механізму.

Підготовкою пропозицій у сфері ресурсної політики й охорони довкілля, а також реалізацією законодавчо затверджених її положень прямо чи непрямо зайняті Міністерство природних ресурсів і охорони навколишнього середовища, дев'ять різних національних бюро, агенцій, інспекцій та інститутів.

Принципи державної політики ресурсозбереження закріплені в одинадцяти законах про використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища. Механізм контролю за дотриманням вимог цих законів вимагає проведення правових, адміністративних та економічних заходів, у тому числі вдосконалення законодавства, ліцензування, моніторинг шкідливої для природи діяльності, адміністративні постанови та гранти, податки і платежі під заставу [2, С. 86-87].

Викликає зацікавлення дослідження Туниці Т. Він вважає, що природні енергетичні ресурси, незважаючи на їх зростаючий дефіцит, використовуються в Україні зовсім не- раціонально. У статті „До питання конвергенції України та ЄС у сфері споживання енергетичних природних ресурсів” Туниця Т. провів порівняльний аналіз енергомісткості ВВП України, деяких країн ЦСЄ та ЄС [3]. Результати проведеного дослідження становлять для нас неабиякий інтерес. Досліджувалися Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Туреччина, Туркменістан, Угорщина, Узбекистан, Україна, Чехія, Австрія, Швеція, Фінляндія.

Встановлено, що покращання енергомісткості виробництва в країнах з ринковою економікою відбулося за рахунок оптимальної структури випуску продукції, ефективної політики зайнятості, регулювання якості технологічного і технічного НТР (використання енергозберігаючих технологій).

Виділення невирішених раніше складових загальної проблеми. З усієї різноманітності наявних досліджень, присвячених вирішенню проблеми ресурсозбереження, необхідно вибрати найкращий шлях.

Формулювання цілей статті (постановка задачі). З цією метою необхідно дослідити існуючий світовий досвід та виробити авторські рекомендації.

Викладання основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових матеріалів

Виходячи з поточного рівня технологічного розвитку й енергозалежності нашої країни від зовнішніх джерел, найголовнішим фактором системної конкурентоспроможності в Україні є ефективність використання власних природних ресурсів.

На нашу думку, слід особливу увагу приділяти впровадженню безвідходних і маловідходних технологій, нових матеріалів, високотехнологічних систем для широкого залучення в господарський оборот вторинних матеріальних і енергетичних ресурсів і т.д.

Для досягнення поставленої мети потрібно на кожному підприємстві впроваджувати нормативи щодо економії матеріалів і електроносіїв, прискорити впровадження у виробництво безвідходних і маловідходних технологій, ресурсозберігаючих машин і устаткування, сприяти більш повному використанню вторинних ресурсів і відходів виробництва.

Слід створити інститут з проблем галузевого ресурсозбереження, насамперед у чорній металургії, машинобудуванні, галузях паливно-енергетичного й агропромислового комплексів. Основними питаннями повинні стати економія ресурсів, зниження матеріалоємності виробництва в проектах на будівництво нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств і виробництв.

Єрмілов С. вважає, що орієнтиром для України може стати законодавчий масив збереження природних ресурсів Російської Федерації. Сьогодні в Російській Федерації діють 43 регіональних закони про енергозбереження, функціонують 75 центрів енергозбереження, а в країні в цілому реалізується понад 650 програм з енергоекономії, з них 45 - регіональних, 69 - внутрішньогалузевих, 537 - районних та міських [4, С. 9].

Механізм ресурсозбереження - система взаємозалежних економічних елементів, спрямованих на стимулювання економії матеріально-технічних, паливно-енергетичних, трудових, фінансових і інших ресурсів, впровадження ресурсозберігаючих заходів, що є головним чином досягненням науково-технічного прогресу, для забезпечення випуску конкурентноспроможної продукції з мінімальними витратами ресурсів у грошовому і натуральному вираженні.

Економічний механізм ресурсозбереження містить у собі [5]:

1) законодавче і нормативне забезпечення ресурсоспоживання і ресурсозбереження, що ефективно діє в умовах переходу економіки до ринкових відносин;

2) сукупність взаємозалежних фінансово-економічних способів, що стимулюють економію матеріальних і енергетичних ресурсів;

3) систему стандартів, норм і правил господарювання, державного контролю і регулювання, що відповідають вимогам зниження матеріало- і енергоємності виробництва, сфери послуг і побуту;

4) політику ціноутворення, що відбиває дійсне співвідношення витрат на виробництво і транспортування ресурсів, палива й енергії до споживача з цінами на інші види продукції, товарів, послуг;

5) державну інвестиційну і фінансову підтримку ресурсозбереження зі створенням з цією метою міжгалузевих фондів ресурсозбереження на місцевому і регіональному рівнях для фінансування відповідних проектів і програм;

6) ефективне управління раціональним використанням сировини, палива й енергії, інформаційне забезпечення і пропаганду передового вітчизняного і закордонного досвіду, навчання виробничого персоналу і населення способам економної витрати матеріальних і енергоресурсів на виробництво і збут.

Таким чином, тема ресурсозбереження на основі прискорення науково-технічного прогресу повинна бути провідною в ряді галузей народного господарства. Слід використовувати кращі зразки інновацій, ноу-хау тощо.

Відсутність активної екологічної політики, інерційність у модернізації виробництв, низький рівень виконання природоохоронних заходів і контролю за ними, а також неглибоке розуміння екологічними менеджерами гнучких фінансових механізмів Кіотського протоколу [6], відповідно до практики їх застосування в Україні зумовлюють несприятливі прогнози конкурентоспроможності країни за умов подальшої екологізації міжнародного ринку.

В Україні стримуючий вплив має обмеженість доступу до кредитних ресурсів міжнародних організацій.

Світовий банк, Глобальний екологічний фонд, Міжнародна фінансова корпорація у 2005-2006 pp. реалізують масштабні (на десятки мільйонів доларів) інвестиційні проекти підвищення енергоефективності, що сприяють скороченню викидів парникових газів. Вітчизняним підприємствам необхідне державне сприяння в отриманні доступу до цих кредитних коштів, але сьогодні воно практично відсутнє.

Державне регулювання у цій сфері насамперед має базуватися на ретельних наукових дослідженнях (принаймні, до першого підбиття підсумків дії Протоколу - 2012 р.) та вимагає організації системи екологічного менеджменту, особливо у регіонах ризику.

Дійовим інструментом еколого-економічного механізму ресурсозбереження є впровадження системи моніторингу та аналізу стану ресурсозбереження.

Для моніторингу Програми ЄС "Розумну енергію - Європі" використовують оціночні показники, які враховують інтенсифікацію продажу енергоефективних товарів (зокрема, побутових приладів), поширення високоефективної когенерації, скорочення енергоспоживання, насамперед за рахунок альтернативної заміни окремих товарів, що передбачають використання енергоресурсів, та популяризації товарів, які потребують застосування екологічно орієнтованих рішень.

Рис. 1. Етапи розвитку процесу забруднення і втрати природних ресурсів

Рис. 2. Етапи розвитку процесу ресурсозбереження

Своєрідним досвідом побудови системи індикаторів аналізу стану ресурсозбереження може стати практика канадського міністерства природних ресурсів, яке щорічно публікує спеціальний звіт, який містить оцінку тенденцій енерговикористання та пов'язаних з ним викидів парникових газів. Ключовою компонентою цього Звіту є індекс ефективності використання енергії, який демонструє підвищення ефективності енерговикористання, опалення та кондиціонування житлових будинків і робочих місць, експлуатації обладнання і транспортних засобів. Зокрема, для Канади цей індекс показав 13-процентне підвищення ефективності використання енергії за період 1990-2002 pp., що є орієнтиром для розроблення довгострокових програм енергозбереження країни [4, С. 9].

Отже, до основних напрямів ресурсозбереження в світі можемо віднести:

застосування безвідходних та маловідходних технологій з одночасною комплексною переробкою сировини;

комплексна переробка газодимових викидів та стічних вод з використанням продуктів газо- і водоочищення;

рекуперація та утилізація відходів виробництва;

застосування замкнених водооборотних циклів;

раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження;

розроблення нових ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;

організація територіально-виробничих комплексів.

З метою зменшення кількості розсіюваних відходів та споживання первинних природних матеріальних ресурсів розробляються ефективні безвідходні й маловідходні технології.

На промислових підприємствах будують дедалі складніші й дорожчі очисні споруди для газодимових викидів і стічних вод.

Розробляють технології комплексної раціональної переробки сировини з мінімальним використанням енергетичних ресурсів та інших допоміжних матеріалів. екологічний безпека україна відновлювальний

Незважаючи на те, що кількість розсіюваних відходів на одиницю виготовленої продукції стає все меншою, загальний обсяг шкідливих викидів зростає. Це пояснюється невпинним зростанням чисельності населення на планеті, а отже, і його потреб. Найефективнішим шляхом вирішення проблеми зменшення кількості розсіюваних відходів є використання безвідходних технологій. Крім того, використання безвідходних технологій зумовлюється ще й зростаючими світовими цінами на сировину.

Таким чином, для забезпечення раціонального природокористування потрібно використовувати екологічно чисті безвідходні та маловідходні технології.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розробок в даному напрямку

Пріоритетним нами визнається вчасне застосування існуючого досвіду та ресурсозбереження на основі прискорення науково-технічного прогресу. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні найоптимальніших механізмів впровадження НТП у провідні галузі народного господарства.

Бібліографія

1. Бабієв Г.М., Дероган Д.В., Щокін А.Р. Основні показники розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в Україні до 2010 року // Енергоінформ. - 1997 (травень - № 2).

2. Сергеев П. Ресурсная политика Швеции // Мировая экономика и международные отношения. - 2000. - № 4. - С. 81-88.

3. Туниця Т. До питання конвергенції України та ЄС у сфері споживання енергетичних природних ресурсів // Економіка України. - 2006. - № 8. - С. 72-78.

4. Єрмілов С. Проблеми та шляхи удосконалення державної політики України у галузі енергозбереження // Економіка України. - 2006. - № 9. - С. 4-11.

5. Липницкий Д.В. Методы выявления и использования резервов ресурсосбережения на промышленном предприятии. - Донецк: ИЭПНАНУ, 1997. - 19 с., С. 112.

6. О финансовых механизмах Киотского протокола: механизм чистого развития (Clean Development Mechanism), проекты совместного осуществления (Joint Implementation) // www.co2market.com.ua.

Анотація

УДК 330.15

Досвід еколого-економічного регулювання процесів ресурсозбереження у світі. Тетяна Володимирівна, асистент кафедри економіки підприємства Національного університету водного господарства та природокористування, м. Рівне.

Наводиться світовий досвід збереження ресурсів. Визначено, що пріоритетним є ресурсозбереження на основі прискорення науково-технічного прогресу в галузях народного господарства.

Аннотация

Опыт эколого-экономического регулирования процессов ресурсосбережения в мире. Т.В. Ревко

Приведён мировой опыт сбережения ресурсов. Установлено, что приоритетным есть ресурсосбережение на базе ускорения научно-технического прогресса в отраслях народного хозяйства.

Размещено на Allbest.ru