Природоохоронна діяльність підприємств у контексті вимог екологічного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Природоохоронна діяльність підприємств у контексті вимог екологічного менеджменту

О.А. Потай

Охорона довкілля є невід'ємним атрибутом виробничої діяльності, що зумовлюється постійним зростанням рівня забруднення довкілля і загостренням локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем. Необмежене вилучення і нераціональне використання природних ресурсів та вільне розміщення відходів життєдіяльності у минулому призвело до деградації і зниження якості довкілля, що вимагає вжити термінових заходів для забезпечення існування людства у майбутньому. Зосередившись на необхідності оптимізації подальшого економічного розвитку, міжнародна спільнота генерувала концепцію сталого розвитку, відповідно до якої людство не має морального права обмежувати можливості майбутніх поколінь задовольняти їх потреби через зміну чи спотворення умов і середовища існування - довкілля, що накладає на підприємства як суб'єкти економічної діяльності певні екологічні та соціальні обмеження 1. Основні положення згаданої концепції стали основою формування і розвитку екологічного менеджменту - наукової дисципліни і виду практичної управлінської діяльності, метою яких є підвищення еколого-економічної ефективності виробничо-господарської діяльності.

Екологічний менеджмент є своєрідним механізмом відповіді промисловців усього світу традиційному державному екологічному управлінню, оскільки пропонує альтернативний підхід до вирішення екологічних, а разом з тим і економічних проблем. Розвитку методології екологічного менеджменту присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема Т. Галушкіної, Л. Максимів, С. Даймана, І. Бєлмане, О. Монт й ін., у яких для розв'язання наявних суперечностей пропонується якісно нова ідеологія управління підприємством, що базується на принципах економічної ефективності, екологічної цілісності, соціальної відповідальності та превентивності прийняття рішень. Паралельно з розвитком та поширенням цих ідей повинно відбуватися й коригування основних засад ведення природоохоронної діяльності на підприємствах. Натомість спостерігається зосередженість на вирішенні здебільшого управлінських, організаційних і економічних проблем у цій сфері, що деякою мірою відвертає увагу від перспектив налагодження ефективної охорони довкілля.

Враховуючи недостатню обізнаність працівників вітчизняних підприємств щодо нових способів ведення екологічно ефективної діяльності, вважаємо за необхідне висвітлити можливість покращення природоохоронної практики з точки зору використання підходів та методів екологічного менеджменту, що допоможе відповідним виробничим підрозділам зорієнтуватися у великій кількості розрізненої інформації, а підприємству стати на шлях розумного самообмеження.

Історично розвиток природоохоронної діяльності розпочався у ХХ ст., коли різке зростання промислового виробництва призвело до появи перших наочних негативних екологічних наслідків. Спочатку така діяльність зводилась до розсіювання забруднення подалі від джерела утворення, згодом почали встановлювати очисні споруди і обладнання. Разом з тим поступово розвивалась природоохоронна інфраструктура, зокрема, виникли спеціалізовані підприємства з утилізації і переробки відходів, науково-дослідні інституції, органи державного екологічного регулювання тощо. Але, незважаючи на всі зусилля, загострення екологічної проблематики наприкінці ХХ ст. засвідчило низьку ефективність механізму екологічного управління і впроваджуваних природоохоронних заходів.

Домінуючий природоохоронний підхід концентрується на контролі за утвореним в кінці виробничого циклу забрудненні (т.зв. підхід “кінця труби”), а діяльність концентрується на приведенні його характеристик до певних регламентованих величин, що в загальному не призводить до покращання екологічної ситуації. Необхідність впровадження природоохоронних заходів, як правило, асоціюється з високими витратами на дороге очисне устаткування і розглядається скоріше як нав'язана ззовні діяльність, що лише обтяжує виконання виробничих функцій 2. Все це змусило переглянути наявну природоохоронну концепцію і шукати напрями екологічного вдосконалення виробництва.

Альтернативою традиційному контролюванню забруднення на межі “підприємство-довкілля” є попередження його утворення (т.зв. підхід “початку труби”) безпосередньо у джерелі генерування (процес, дільниця, верстат тощо). Це дає змогу уникати подальшої обробки відходів і вивільняти задіяні у цій діяльності ресурси 3. Навіщо утворювати відходи, якщо потім від них доведеться позбавлятися? Відтак попередження утворення відходів за рахунок спрямованого управлінського впливу на першопричину їх виникнення часто є ефективнішим за подальше ліквідування чи компенсацію негативного впливу на довкілля як з екологічної, так і з економічної точки зору. Екологічний менеджмент взяв на озброєння це положення і запропонував виробникам використовувати всі можливі економічно доступні підходи, методи, заходи і ресурси задля уникнення утворення відходів, реальних і потенційних екологічних впливів, а також зменшення їх кількості й кращого контролювання. Методи екологічного менеджменту надають можливість уникнути багатьох проблем, які раніше розглядались як неминучі, а сьогодні - як такі, що перешкоджають національному розвитку. Вони акцентують увагу на маловідходних процесах виробництва, використанні безпечніших способів обробки хімікатів, максимальній переробці відходів сировини, затратно-ефективному управлінні відходами, профілактичному обслуговуванні виробничого обладнання, налагодженій господарській системі і компетентному управлінні підприємством. Такий підхід атакує екологічні проблеми у їх корені. Замість зосередження на окремих технологіях, з надією одразу вирішити всі проблеми, екологічний менеджмент передбачає систематичне використання певного набору методів для кожної конкретної ситуації. В першу чергу розглядаються можливості попередження утворення забруднення, а вже після цього - заходи щодо зниження обсягів утвореного забруднення 3.

В цьому контексті політика поводження з відходами - матеріальними носіями забруднення - містить чотири основні акценти 4:

1) ідентифікація і контроль - передбачають наявність систематизованої інформації про потоки відходів і їх класифікацію відповідно до ступеня шкідливості й можливості повторного використання та переробки як основи для майбутньої діяльності (аудит відходів);

2) попередження і скорочення - пошук усіх можливих варіантів зменшення рівня утворення відходів, їх переробки або знищення;

3) повторне використання - покращення використання наявних відходів з метою збереження ресурсів;

4) розміщення - передбачає розвиток безпечних способів розташування відходів.

Якщо утворення відходів уникнути неможливо, то вони повинні розглядатися з точки зору їх альтернативного використання 5. Так, відходи можуть бути джерелом вторинних ресурсів як для підприємства-утворювача, так і для сторонніх організацій, відіграючи при цьому роль неосновної продукції підприємства. Цей напрямок відношення до відходів постійно розвивається, оскільки завжди існує можливість отримання додаткових вигід (в матеріальному або іншому вигляді) через обмін відходами між різними виробництвами, що здійснюється завдяки налагодженню промислової симбіотичної взаємодії - спільної діяльності щодо перерозподілу потоків відходів, утворення яких неможливо уникнути або ж які неможливо використати для внутрішніх потреб підприємства-утворювача. Така взаємодія передбачає використання відходів одного підприємства як сировини для подальшого виготовлення продукції на інших підприємствах, що об'єднує їх в екоіндустріальні комплекси або промислові екосистеми 6. Процес розроблення і цілеспрямованого поетапного формування промислових екосистем із спільною екологічною інфраструктурою передбачає якнайповніший розвиток стійких кооперативних зв'язків між підприємствами різних секторів економіки. Головним стимулом для формування такої мережі є оптимізація ресурсних потоків, мінімізація відходів і зниження тим самим тиску на довкілля.

Природоохоронна діяльність повинна бути систематичною та спрямованою на забезпечення еколого-економічної ефективності виробництва - постійного покращання екологічних характеристик та здійснення виробничих процесів із мінімальним впливом на довкілля й отриманням максимального економічного ефекту. Це можливо зробити завдяки впровадженню системи екологічного менеджменту (СЕМ) - сукупності процесів і процедур управління, які дозволяють краще контролювати, аналізувати і зменшувати негативні екологічні впливи виробничої діяльності, продукції та послуг. Такі системи можуть використовуватись підприємствами різних видів діяльності, розмірів і форм управління у державному або приватному секторах економіки. Практичне використання положень екологічного менеджменту шляхом побудови його системи забезпечує реструктуризацію традиційної природоохоронної діяльності, адаптуючи її не лише до нормативних, а й інших, часто більш жорстких міжнародних і/або корпоративних екологічних вимог.

Створення СЕМ регулюється двома основними добровільними документами - міжнародним стандартом-специфікацією ISO 14001 (і супутніми стандартами - настановами), застосовувати який можуть підприємства будь-якої країни, та постановою EMAS (Environmental Management and Audit Scheme), дія якої поширюється на країни Європейського Союзу, але яка може використовуватись і підприємствами інших країн, метою яких є підприємницька діяльність на території ЄС. Загальною метою стандарту ISO 14001 є підтримка охорони довкілля і попередження забруднення при збереженні балансу з соціально-економічними потребами, що досягається через озброєння підприємств елементами ефективної системи екологічного менеджменту, які б могли скласти єдине ціле із загальною системою менеджменту на кожному конкретному промисловому підприємстві 7. Постанова EMAS має на меті ще й забезпечення рівномірного впровадження міжнародної системи екоменеджменту і аудиту у Європейському Співтоваристві 8.

На практичному рівні відмінності між ISO 14001 і EMAS несуттєві, відтак створені на їх основі системи екологічного менеджменту схожі і допомагають підприємству отримати подібні вигоди та переваги, наприклад, економію ресурсів, зниження витрат, позитивний екологічний імідж й ін. До того ж система екологічного менеджменту є добровільним ринковим механізмом екологічного регулювання, який сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємства і завоюванню нових ринкових позицій 9. Сертифікат відповідності, який отримує підприємство у разі успішного впровадження системи і її схвальної зовнішньої оцінки (сертифікаційного аудиту), стає дедалі поширенішим інструментом конкурентної боротьби. Він дає змогу позиціонувати підприємство як екологічно свідоме та виділити його з ряду інших підприємств, що сприяє здійсненню повноправної економічної діяльності на світовому ринку. Відсутність сертифіката різко звужує експортні можливості підприємства, зумовлює зниження цін на товари, відштовхує потенційних інвесторів.

Діяльність у межах системи екологічного менеджменту зосереджується на пошуку шляхів і можливостей оптимізації взаємодії з довкіллям з метою попередження або зменшення негативного екологічного впливу, прагнучи постійно вдосконалювати природоохоронну та виробничо-господарську практику підприємства. Така діяльність включає і законодавчо регламентовану, т.зв. “традиційну” охорону довкілля, дозволяє її систематизувати, покращити організацію проведення відповідних заходів та підвищити їх еколого-економічну ефективність, доповнюючи, а не замінюючи законодавчі та інші вимоги.

Система екологічного менеджменту функціонує за циклічним принципом з використанням процесного підходу та поруч із попередженням забруднення зосереджується на постійному вдосконаленні діяльності, що робить її подібною до інших сучасних систем менеджменту (наприклад, системи менеджменту якості відповідно до міжнародного стандарта ISO 9001). Циклічність функціонування базується на так званому циклі Демінга - циклі періодичного планування, впровадження, перевірки і коригування діяльності, відповідно до якого всі розроблені реалістичні плани виконуються, їх позитивні і негативні результати оцінюються, вносяться необхідні коригування, з урахуванням яких відбувається розроблення вже нових планів. Застосування процесного підходу дозволяє здійснювати управління та неперервний контроль екологічних аспектів окремих процесів у межах загальної системи процесів підприємства, а також їхніх сполучень і взаємодій 10. Це забезпечує вчасне реагування на потенційні небезпеки збільшення окремих впливів та визначення перспективних з точки зору попередження або зменшення забруднення ділянок роботи. Ефективність природоохоронної діяльності у межах системи екологічного менеджменту забезпечується прагненням постійного вдосконалення - неперервного покращання функціонування системи з метою підвищення загальної екологічної результативності підприємства відповідно до прийнятих керівництвом зобов'язань (документально закріплених екологічною політикою підприємства). Таким чином, налагоджується регулярна діяльність та прийняття екологічно доцільних і економічно зважених природоохоронних рішень, а бажання постійно вдосконалювати виробничу діяльність і систему екологічного менеджменту є своєрідною мотиваційною основою для працівників підприємства, введення якої у повсякденну діяльність сприятиме поступовому підвищенню ефективності природоохоронних заходів і зниженню негативного екологічного впливу.

Практично природоохоронна діяльність у межах системи екологічного менеджменту здійснюється в форматі розробленої на певний термін реалістичної екологічної програми - плану досягнення екологічних цілей і завдань, яка, як і всі елементи системи екологічного менеджменту, базується на задекларованих екологічною політикою зобов'язаннях вищого керівництва (напр., відповідність екологічному законодавству, мінімізація негативного екологічного впливу, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпечності виробництва тощо).

Розроблення екологічної програми розпочинається з ідентифікації екологічних аспектів - неперервного процесу визначення минулого, поточного та потенційно можливого впливу підприємства (як позитивного, так і негативного) на довкілля і здоров'я персоналу та населення. Виділення з усієї сукупності екологічних аспектів суттєвих, тобто тих, що характеризуються найбільш негативним екологічним впливом, дає підставу для встановлення екологічних цілей - довгострокових зобов'язань щодо зменшення екологічного навантаження на довкілля 7. Цілі відіграють роль орієнтирів стосовно досягнення підприємством позитивних екологічних характеристик. Стосовно них встановлюються конкретні екологічні завдання - дії і заходи, які необхідно вжити для досягнення кожної цілі. Завдання повинні бути реалістичними, деталізованими і по можливості, кількісно визначеними. Розроблена таким чином екологічна програма встановлює необхідний для досягнення екологічних цілей та реалізації екологічної політики набір дій, заходів, ресурсів, строків виконання та відповідальних осіб. Функція загального контролю за виконанням програми покладається на керівництво підприємства, яке її затверджує, сприяє виконанню та відстежує отримані результати.

Екологічний менеджмент сповідує так зване "відповідальне підприємництво", яке може відігравати важливу роль у підвищенні ефективності використання ресурсів, зменшенні ступеня ризику і небезпеки, зведенні до мінімуму обсягу відходів і забезпечення належної якості довкілля 1. Екологічна відповідальність виробників розглядається як складова частина загальної відповідальності підприємства та вимагає скорочення екологічного навантаження і ризиків усіх напрямків діяльності на всіх етапах життєвого циклу продукції. Відповідальне підприємництво також передбачає розроблення загальної концепції екологічно свідомого менеджменту підприємства, критеріями успіху якої виступають екологічна і економічна ефективність, суспільне визнання та юридична легітимність.

Для впровадження принципів екологічного менеджменту на діючих підприємствах необхідна реструктуризація, яка включає певні внутрішні зміни, в тому числі у наявних виробничих підрозділах і організаційних одиницях, а також зовнішні, оскільки підприємство прагне побудувати нові взаємовідносини з покупцями і постачальниками. Варто зазначити, що одним з основних чинників, які перешкоджають промисловцям підвищувати екологічну ефективність власної діяльності, є так званий “людський фактор”, тобто закоренілість мислення, небажаність змін, пасивне відношення до проблеми забруднення довкілля, необхідність інвестування у модернізацію технологій й управління виробництвом. Тому, приєднуючись до екологічного менеджменту, необхідно сформувати на підприємстві єдине поняття екологічних цінностей та моделей поведінки, а для цього потрібно переконати весь колектив підприємства у доцільності та правильності екологічних ідей і цілей. Екологічно коректна поведінка повинна стати компонентом загальної виробничої культури та етики [11]. Для цього варто проводити навчання працівників і постійно підвищувати рівень їх інформованості, оскільки це дозволить заручитися їх розумінням і підтримкою та поширити всередині підприємства екологічні настрої.

Загальна ефективність екологічного менеджменту на підприємстві залежить в кінцевому результаті від ступеня відкритості системи менеджменту, правильності вибору її основних параметрів і методів практичної діяльності; а керівництво підприємства лише тоді може вважатися екологічно свідомим, коли воно поділяє більш жорстке дотримування принципу досягнення підприємницького успіху без нанесення збитків довкіллю у розвитку ринкової економіки. Відкритість системи екологічного менеджменту також означає встановлення і підтримку зв'язків з усіма зацікавленими у роботі підприємства сторонами, наприклад, економічними партнерами, споживачами, державними органами, громадськими організаціями тощо. Долучаючись до екологічного менеджменту, підприємство приймає на себе не лише природоохоронні зобов'язання, а й моральний обов'язок сприяти подальшому поширенню принципів екологічно свідомого підприємництва серед виробників. З цією метою можуть використовуватись різні інформаційні засоби, які водночас можна розглядати і як засоби формування позитивного екологічного іміджу, наприклад, поширення добровільної екологічної звітності, проведення тематичних семінарів, публікації у засобах масової інформації тощо.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що у багатьох країнах світу екологічний менеджмент вже широко використовується виробниками, які прагнуть забезпечити сталість свого бізнесу. Країни, що розвиваються, також поступово приєднуються до цього процесу, формуючи нове уявлення про управління виробництвом і охорону довкілля. Відтак природоохоронна діяльність на сучасному етапі є своєрідною сумішшю двох узагальнюючих природоохоронних підходів - контролю забруднення і його попередження. Відповідно методи “кінця труби” можуть використовуватись спільно і одночасно з альтернативними методами “початку труби” (бажано з переважанням останніх), доповнюючи один одного, що уможливлює постійне зниження виробничого тиску на довкілля і підвищення екологічної ефективності виробництва. Для забезпечення поступового наближення до моделі сталого розвитку необхідно відкрито і добровільно прийняти екологічні зобов'язання, відмовитись від традиційного “хижацького” відношення до природного довкілля та усвідомити терміновість розв'язання екологічних проблем, вирішення яких є не зайвою витратною діяльністю, а можливістю отримання конкурентних переваг, що дозволить збільшити прибутковість підприємства і забезпечити його майбутній розвиток. Подальший розвиток теоретичних та прикладних положень екологічного менеджменту дозволить сформувати основу для оптимізації взаємодії промисловості і довкілля та призупинити катастрофічні процеси руйнації довкілля.

Література

охорона довкілля екологічний менеджмент

1. Програма дій "Порядок денний на ХХІ століття" / Переклад з англійської ВГО «Україна. Порядок денний на ХХІ століття». - К.: Інтелсфера, 2000. - 360 с.

2. Белмане И., Далхаммар К. Системы экологического менеджмента: Практическое пособие по внедрению СЭМ в соответствии с требованиями международного Стандарта ИСО 14001. - Лунд, 2002. - 196 с.

3. Монт О., Плепис А., Дуркин М. Экологическое управление и более чистое производство. - Лунд, МИИЭЭ, 2002. - 206 с.

4. North, K. Environmental business management: An introduction (second edition). Geneva, International Labour Office, 1997. - 205 р.

5. Новиков Н.Н., Задорский В.М., Маряскина О.Е., Малый В.В. Промышленные отходы: инновационные решения и экологизация промышленности // Электронная версия материалов 1-ой Международной конференции "Сотрудничество для решения проблемы отходов", Харьков, 2004, www.waste.com.ua.

6. Гридэл Т.Е., Алленби Б.Р. Промышленная экология: Учебн. пособие для вузов / Пер. с англ. под ред. проф. Э.В. Гирусова. - М., 2004. - 527 с.

7. ISO 14001:2004 Environmental management - Requirements with guidance for use - Geneva: ISO, 2004.

8. Положение (ЕК) № 761/2001 Европейского Парламента и Совета Европы от 19.03.01 разрешающее добровольное участие организаций в международной системе экологического менеджмента и аудита Европейского Сообщества // Официальный журнал Европейского Сообщества, L 114/1-31, 24.04.2001.

9. Максимів Л.І. Проблеми та перспективи розвитку підприємств України у контексті вимог охорони навколишнього середовища // Теоретичні та прикладні питання економіки: Збірник наукових праць. - К., 2002. - Випуск 1. - 435 с. (С. 297-303).

10. Системы экологического менеджмента для практиков / С.Ю. Дайман, Т.В. Островкова, Е.А. Заика, Т.В. Сокорнова / Под. ред. С.Ю. Даймана. - М.: Изд-во РХТУ им. Д.И. Менделеева, 2004. - 248 с.

11. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). - Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2000. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru