Особливості формування екологічної мережі Волинської височини

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 502.4 (477.81)

Особливості формування екологічної мережі Волинської височини

Яковишина М.С.

асистент (Національний університет водного

господарства та природокористування, м. Рівне)

В статті розглядаються особливості формування екологічної мережі в регіоні Волинської височини. Наводяться короткі відомості про регіон. Зроблена попередня оцінка найбільших природних ядер за основними критеріями їх формування. екологічний височина природний

The article are consider characteristic of forming ecological net in the region of Volin's height. Short information about region is inquiring. The previous estimate of basic natural cores for main criterial of their forming is analyzed in the article.

Головним елементом здійснення Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є заснування Всеєвропейської екологічної мережі. Видання 21 вересня 2000 року Верховною Радою Украї-ни закону “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” та Закону України „Про екологічну мережу” (2004 рік) зробило надзвичайно актуальним питання щодо визначення місця природних регіонів в екологічній мережі України.

В минулому мережа ПЗФ України, і на Волинському лесовому плато зок-рема, у багатьох випадках формувалася без огляду на її репрезентативність у системі природного районування території. При створенні природно-заповідних об'єктів (ПЗО) не враховувалось те, що територія, яка охороня-ється, буде стійкою тільки тоді, коли вона цілісна і має достатню площу для підтримання екологічної рівноваги та уникнення острівного ефекту, а також, коли вона з'єднана з іншими ПЗО екологічною мережею.

Волинська височина в адміністративно-територіальному відношенні за-ймає південні райони Волинської та Рівненської областей та північні Львів-ської та Хмельницької областей. Загальна площа цих територій складає бли-зько 10000 км2 (за А. І. Кузьмічовим, а за Є. М. Брадіс - 9,9 тис. км2).

Волинське лесове плато, або Волинська височина, розташована в півден-но-західній, найбільш піднятій частині Східно-Європейської рівнини, яка в географічній літературі носить назву Волино-Подільської височини. Дослі-джувана територія являє північну частину цієї височини, відокремлену від Подільської височини вузькою смугою Малого Полісся. На півночі Волинсь-ка височина межує з Волинським та Рівненським Поліссям, на сході - з Жи-томирським. Природнім продовженням цього району на захід є Люблінська височина. Остання територіально входить у межі Польщі. Від Люблінської височини досліджуваний район відокремлений заплавою Західного Бугу [1].

Волинське лесове плато має вигляд смуги, довжиною біля 200 км та ши-риною 40-60 км, що простягнулась із заходу від державного кордону з Поль-щею та далі на схід до р. Корчик.

Волинська височина піднята по відношенню до сусідніх прилеглих полі-ських районів на 30-35 м. Ця хвиляста рівнина, густо розрізана заплавами ма-лих річок та середніх річок, ярами та балками. Вся територія вкрита товщею лесових відкладів потужністю до 30 м.

Волинське лесове плато є досить чітко обумовлений фізико-географічний район України.

Природна рослинність Волинської височини надзвичайно сильно змінена. Тепер вона постає далеко не у тому початковому вигляді, у якому була у доагрокультурний період.

Сьогодні активно ведеться робота по визначенню місця окремих регіо-нів в екологічній мережі України, розробці регіональних схем екомережі. До складу структурних елементів екомережі входять території та об'єкти приро-дно-заповідного фонду, лісові масиви, водні об'єкти, ренатуралізовані ділян-ки, рекреаційні, курортні і лікувально-оздоровчі території.

Екомережа являє собою територіально єдину систему, яка сприятиме при-родним шляхам міграції та поширенню видів рослин і тварин. Мета побудови екологічної мережі полягає у запобіганні фрагментації вцілілих природних екосистем, посиленні зв'язку між ними, поліпшенні умов для формування та відновлення довкілля, збереженні ландшафтного та біологічного різноманіття тощо [2].

Екологічна мережа складається з ключових природних територій (еколо-гічних вузлів), сполучних (екокоридорів), буферних та відновлювальних те-риторій [3].

Волинське лесове плато знаходиться під великим антропогенним пресом: дуже розоране, густо заселене, місцями деградоване, природні комплекси дуже трансформовані і майже не збереглися, а заповідні об'єкти малі і ізо-льовані та не репрезентують усіх елементів природного районування цього регіону і у зв'язку з цим не здатні виконувати свою функцію збереження ге-нофонду.

Реалізація концепції екомережі в регіональному аспекті спрямована на вирішення ряду важливих теоретичних і прикладних завдань направлених на збереження біологічного різноманіття, покращення природних умов сере-довища життєдіяльності населення, підтримання динамічної рівноваги між узгодженим використанням природно-ресурсного потенціалу і забезпеченням на цій основі адекватності інтересів збереження довкілля та сталого розвитку при домінуванні критеріїв, вимог і показників навколишнього середовища [4].

Об'єктивним базисом створення перспективної екологічної мережі регіону Волинської височини є території та об'єкти природно-заповідного фонду, природні лісові, лучні, степові рослинні угруповання, водно-болотні угіддя, гідромережа. Розподіл об'єктів та територій природно-заповідного фонду в межах природних і адміністративних районів нерівномірний. Частина природоохоронних площ припадає на господарські зони регіональних ландшафтних парків, які не виконують безпосередніх природозахисних функцій. Це засвідчує порушення функціональної просторової структури мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Найбільш збережені природні комплекси, які знаходяться у складі запо-відних зон регіональних ландшафтних парків, заказників загальнодержавно-го та місцевого значення, виступають основою структурних елементів перс-пективної екологічної мережі.

Для відновлення природної рівноваги в регіоні Волинської височини не-обхідно, насамперед розширити природно-заповідну мережу. Для цього пот-рібно провести наукові дослідження на предмет виявлення уцілілих фрагмен-тів природних ділянок, зокрема степових.

У процесах стабілізації екологічного стану та ренатуралізації порушених ділянок велику роль відіграє лісова рослинність. Проте на Волинській висо-чині природні шляхи транзиту біорізноманіття майже відсутні через високу сільськогосподарську опанованість цієї території. Ведення господарства на цій території повинно визначатись її природними особливостями і максима-льно відповідати екологічним умовам моделі лісостепового природокорис-тування [5] .

Важливим елементом екологічної мережі Волинської височини варто ра-хувати, зокрема, землі схилів, де існують проблеми ерозії грунтів та деградації природних угруповань. Консервація земель схилів дасть змогу раціонально їх використати і, особливо зважаючи на низький відсоток лісистості регіону, включити до екологічної мережі. Балки Волинської височини, в якій, в основному, переважають агропромислові ландшафти, є резерватами місцевого біорізноманіття.

Ренатуралізацію порушених земель регіону варто проводити шляхом зна-чного збільшення площі природної рослинності (створення лісосмуг, сінокіс-них і пасовищних угідь,) на частині нерентабельної ріллі (крутосхили, балки, піски). Лісопосадки спроможні створити наближені до природних угруповань лісові ділянки, де формуватимуться узлісні біотопи і будуть створюватись сприятливі умови для укриття і розмноження тварин. Це забезпечить не лише збереження біорізноманіття, але й сприятиме екологічній стабілізації те-риторії й знизить уразливість існуючих збережених лісових масивів. Ренату-ралізовані низькородючі сільськогосподарські угіддя, балки, яри, лісонаса-дження можуть служити не тільки транзитними ділянками, тобто виконувати функції екокоридорів, але й бути ключовими природними територіями, тобто екоядрами місцевого значення [5].

При проектуванні екологічних мереж дуже важливим показником є площа екоядер та рівень антропогенного впливу на них. При недостатній площі еко-ядра не можуть забезпечувати міграційні процеси та виконувати завдання щодо збереження біорізноманіття. Показником достатності площі екоядер можуть служити види-індикатори, що їх населяють. Так, при стійкості цих видів площу екоядра можна вважати достатньою.

Нами пропонується виділення трьох основних найбільших екологічних вузлів - Погоринського, Бузького та Демидівського, які складаються з ядер та буферних зон. Ядрами виступатимуть природно-заповідні території (існуючі та перспективні).

Ядро Погоринського екологічного вузла, який знаходиться у Гощансько-му районі в заплаві р. Горинь, складатиме Агатівський лісовий масив площею 140 га, розташований на терасі Горині, який є одним з найбільших лісових масивів регіонального ландшафтного парку “Погориння”. Буферна зона охо-пить зони стаціонарної рекреації та господарську зону регіонального ланд-шафтного парку “Погориння”.

Демидівський екологічний вузол знаходиться у центральній частині регі-ону досліджень, у районі злиття річок Стиру і Липи. Його основу складатиме гідрологічний вузел “Липа-Стир”. Його ядро складатиме проектований регіо-нальний парк “Демидівський” та гідрологічний заказник місцевого значення “Гнила Липа”.

Бузький екологічний вузол знаходиться на північному заході регіону Во-линської височини. Його ядром буде загальнозоологічний заказник “При-бужжя” місцевого значення.

Бузький, Демидівський та Погоринський екологічні вузли з'єднуються між собою трьома екологічними коридорами - Бузьким, Стирським та Го-ринським. Перший має найбільш збережену природну рослинність, прохо-дить по заплаві р. Західний Буг та частині її борової тераси. Він включає ряд існуючих природно-заповідних територій, які мають місцевий статус. Стир-ський екологічний коридор проходить по заплаві річки Стир. Горинський екологічний коридор проходить по річці Горинь і перетинає плато у меридіо-нальному напрямку.

Бузький, Стирський та Горинський екологічні коридори з'єднуються між собою Мізоч-Повчанським екологічним коридором.

З півночі Волинську височину обрамляє Поліський екологічний коридор України [6].

Проектування екологічної мережі вимагає кількісної оцінки існуючих природно-заповідних територій. При виділенні природних ядер враховуємо наступні критерії, зокрема ступінь природності території, флористико-фауністична унікальність, ландшафтно-ценотична та видова репрезентативність, значимість природних ядер, існуючий режим заповідності території. Оцінки за визначеними критеріями проводимо за умовною п'ятибальною шкалою (таблиця).

Ступінь природності території оцінювалась таким чином: 5 балів - корінні первинні незмінені ландшафти; 4 бали - вторинні природні ландшафти з фрагментами корінних, 3 бали - вторинні природні ландшафти на місці корінних, 2 бали - вторинні природні ландшафти на місці антропогенних, 1 бал - напівприродні антропогенізовані ландшафти.

Флористико-фауністична унікальність оцінювалась за представленістю червонокнижних, регіонально рідкісних, реліктових, ендемічних видів в межах кожного природного ядра: 5 балів - ядра природного заповідника та його філіалу; 4 бали - природні ядра в межах ботанічних, ентомологічних, орнітологічних заказників загальнодержавного значення; З бали - природні ядра в межах лісових заказників загальнодержавного значення, інших унікальних лісових масивів; 2 бали - природні ядра в межах інших природних територій; 1 бал - природні ядра в межах антропогенізованих ландшафтів.

Ландшафтно-ценотична та видова репрезентативність показує пред-ставленість в межах природного ядра типових та унікальних ландшафтів та видів характерних для досліджуваного регіону: 5 балів - поєднання лісових, лучних, степових, наскельно-степових угруповань та угруповань водної, водоболотної рослинності; 4 бали - поєднання лісових, лучних, степових, наскельно-степових угруповань; 3 бали - поєднання двох основних угруповань; бали - домінування одного з угруповань; 1 бал - представленість виключно одного природного угруповання.

Функціональне призначення території природного ядра оцінюється за наступною шкалою: 5 балів - природні ядра біосферного значення; 4 бали - ядра загальнодержавного значення; 3 бали - природні ядра міжре-гіонального значення; 2 бали - природні ядра місцевого значення, 1 бал перс-пективні природні ядра місцевого значення.

Таблиця. Оцінка природних ядер за основними критеріями їх формування

Режим заповідності оцінюється за 5-тибальною системою: 5 - ядро в межах природного заповідника, 4 - ядро в межах заповідної зони національного природного парку, 3 - заказників загальнодержавного значення, 2 - заказників місцевого значення , 1 -загальнозоологічні заказники місцевого значення [7, 8].

Регіон Волинської височини є перехідним регіоном, який розділяє Волин-ське Полісся і Мале Полісся. Таке положення регіону обумовлює флористич-не багатство. Проте природна рослинність тепер займає лише близько 12% території регіону.

Повноцінне функціонування екологічних коридорів у регіоні Волинсь-кої височини як основних шляхів міграції біоти можливе за умов проведення природовідновних та природоохоронних заходів: ренатуралізації антро-погенізованих частин екологічних коридорів, переорієнтації господарської діяльності на невиснажливі види природокористування, відведення водоохо-ронних зон.

Водночас передбачається також подальший розвиток природозаповідання, особливо в тих природних районах, в яких недостатньо репрезентовані природно-заповідні ландшафти.

Регіональна екомережа сприятиме врівноваженню природокористування, покращенню умов життєдіяльності населення, вона спрямована на підтри-мання динамічної рівноваги між природними та антропогенними ландшаф-тами в регіоні. Структурні елементи екомереж є центрами гено- і ценофондів, еталонними геосистемами із значними запасами унікальних природних ресу-рсів. Вони мають не лише природоохоронне, а й культурне та естетичне зна-чення.

Джерела

1. Барбарич А. І. “Геоботанічне районування Української РСР”, Київ, 1977.

2. Закон України „Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року.

3. Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі Укра-їни на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 року.

4. Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації)/ За ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. - Київ: Фітоцентр, 2004. - 71 с.

5. Грищенко Ю.М. Екологічна мережа лісостепової зони Рівненської області // Вісник Рівненського державного технічного університету. Зб. наук. праць. Вип. 5 (12), Рівне, 2001. - С. 17 - 23.

6. Грищенко Ю.М., Яковишина М.С. Проблеми створення екологічних мереж Рівненщини // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Зб. наукових праць. Вип. 1 (33), Рівне, 2006. - С. 36 - 44.

7. Розбудова екомережі України // за ред. Ю. Р. Шеляг-Сосонка. - Київ, 1999. - 127 с.

8. Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дубина Д.В., Мінарченко В. М. Методологія дослідження видової та ценотичної різноманітності екомережі України // Український ботанічний журнал, 2003. - 60, №4. -0 С. 374-380.

Размещено на Allbest.ru