Основне цільове призначення земель промисловості полягає в тому, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності промислових підприємств, а також експлуатації об'єктів промисловості. На сьогодні прийнято низку законів України, які регламентують правовідносини з використання земель цієї категорії, а саме: “Про транспорт” від 10.11.1994 р. [5; 1994. - № 51. - Ст. 446]; “Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р. [5; 1996. - № 29. - Ст. 139]; “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 р. [5; 2001. - № 22. - Ст. 105]; “Про залізничний транспорт” від 04.07.1996 р. [5; 1996. - № 40. - Ст. 183]; “Про телекомунікації” від 18.11.2003 р. [5; 2004. - № 12. - Ст. 155]; “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 р. [5; 1995. - № 12. - Ст. 181]; “Про використання земель оборони” від 27.11.2003 р. [5; 2004. - № 14. - Ст. 209]; “Про індустріальні парки” від 21.06.2012 р. [5; 2012. - № 22. - Ст. 212] та ін. Однак спеціального Закону “Про землі промисловості” досі не прийнято. Крім того, в чинному законодавстві відсутні єдині вимоги екологічної безпеки щодо використання земель промисловості. Водночас зазначені землі найчастіше зазнають негативного впливу порівняно з іншими видами земель. Тому суб'єкти земельних відносин зобов'язані здійснювати їх охорону найбільш інтенсивно. Усе це вимагає всебічного аналізу й дослідження з метою розв'язання питань правового регулювання використання земель промисловості.

Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визначається нормативними приписами, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій, зокрема у Повітряному кодексі, законах України “Про державний кордон”, “Про оборону України”, “Про транспорт”, “Про зв'язок”, “Про залізничний транспорт”, “Про трубопровідний транспорт” “Про електроенергетику”, “Про автомобільний транспорт”.

Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються.

До земель транспорту ст. 67 ЗК України відносить землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (будівель, споруд тощо). Узагальнююча підкатегорія землі транспорту включає землі окремих видів транспорту, правовий режим яких визначається самостійними статтями Земельного кодексу.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про транспорт» перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатацію і ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства та організації. Саме зазначені суб'єкти є носіями земельних прав, якщо це передбачено їх статутами. Цільове призначення земель транспорту полягає у забезпеченні діяльності, пов'язаної з експлуатацією, ремонтом, удосконаленням і розвитком об'єктів транспорту. Особливістю земель транспорту є те, що вони використовуються або призначені для забезпечення діяльності транспортних підприємств та (або) експлуатації об'єктів залізничного, автомобільного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного та інших видів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються підприємствам транспорту для вказаних цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Використання земель транспорту, пов'язане з розміщенням споруд та інших об'єктів транспорту на цих землях, здійснюється за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

На підприємства транспорту, яким надані земельні ділянки, покладено додаткові обов'язки щодо належного їх використання та охорони.

Підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів. У зв'язку з цим частини території підприємств, вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеродромів і шляхів (тобто відповідні земельні ділянки), де відбувається рух транспортних засобів, проводяться маневрові та вантажно-розвантажувальні роботи, згідно з законом визнані зонами підвищеної небезпеки. Правила перебування громадян у зоні підвищеної небезпеки і виконання в ній робіт встановлюються Міністерством транспорту України.

Чинне законодавство з метою забезпечення належної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих підприємствам транспорту, закріплює можливість встановлення охоронних зон з особливими умовами використання земель.

Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. їх специфіка полягає і в тому, що вони можуть виступати об'єктами концесії.

Самостійним елементом єдиної транспортної системи є залізничний транспорт, суспільні відносини щодо функціонування якого регулюються спеціальним законодавством: законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., Правилами технічної експлуатації залізниць України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 20 грудня 1996 р., Інструкцією про норми і порядок відведення земель для залізниць і використання смуги відведення, затвердженою Міністерством шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 р. та іншими нормативними актами.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом України «Про залізничний транспорт», а також їх статутами. Здійснення статутної діяльності цими суб'єктами нерозривно пов'язане з використанням відповідних земельних ділянок.

До складу земель залізничного транспорту згідно зі ст. 68 ЗК України входять, у першу чергу, землі, які є смугою відведення залізниць. Крім того, землями залізничного транспорту вважаються землі, зайняті станціями з усіма будівлями та спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У межах смуги відведення для забезпечення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Земельні ділянки цих зон не вилучається зі складу земель, на яких вони встановлені, але в інтересах обслуговування залізниці право користування ними обмежуються. В них, зокрема, забороняється: зводити будівлі і споруди; споруджувати лінії зв'язку, силові повітряні та кабельні мережі; розробляти кар'єри та ін.

На органи залізничного транспорту, у віддані яких перебувають охоронні зони, покладено обов'язок щодо відшкодування відповідним землекористувачам у повному розмірі збитків, зумовлених встановленням цих зон. Умови використання охоронних зон землекористувачами, у межах території яких їх встановлено, а також вартість відшкодування збитків визначаються на підставі договорів, що укладаються сторонами.

Транспортні послуги надають також підприємства водного (морського і річкового) транспорту (пароплавства, порти, пристані і т. ін.), що теж пов'язано з використанням відповідних земельних ділянок. Відповідно до ЗК України землями морського транспорту, є дві відносно самостійні групи земельних ділянок. До першої належать ті, що використовуються як просторова база для розміщення морських портів з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуваннями, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту. Другу групу становлять землі, на яких розташовані будівлі та споруди, що обслуговують морський транспорт.

Правовою основою використання цих земель є приписи Земельного кодексу. Водного кодексу, Кодексу торговельного мореплавства України та інших нормативних актів. Земельні ділянки із земель морського транспорту можуть передаватися у власність або надаватися у постійне користування чи оренду підприємствам, які обслуговують потреби морського флоту (морським портам, суднобудівним і судноремонтним заводам, базам та ін.). Розміри ділянок та умови користування ними визначаються проектною документацією і закріплюються у рішеннях уповноважених органів, які надали ці ділянки.

Частиною 2 ст. 69 ЗК України передбачено можливість встановлення обмежень у використанні земель на відповідних земельних ділянках, розташованих на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів.

Відповідно до ст. 70 ЗК України до складу земель річкового транспорту належать певні різновиди земель. Серед них землі, надані під порти, спеціалізовані причали, пристані й затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт. Самостійне місце посідають землі, призначені для розміщення пасажирських вокзалів, павільйонів і причалів. До цих земель закон відносить окремо землі, надані під судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні споруди, службово-технічні будівлі. Певними особливостями характеризуються землі, призначені під спеціальні насадження для вирощування деревини, у тому числі ділової. Деяка специфіка притаманна землям, наданим у користування під берегоукріплювальні споруди й насадження. До складу земель річкового транспорту включаються також земельні ділянки, призначені для розміщення і подальшого обслуговування вузлів зв'язку, радіоцентрів і радіостанцій.

До земель річкового транспорту належать землі, надані у користування під будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Особливості використання земельних ділянок, наданих для потреб цього виду транспорту, встановлені Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. (з наступними змінами та доповненнями). Цей документ діє у частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 71 ЗК України землі автомобільного транспорту поділяються на два види: власне землі автомобільного транспорту та землі дорожнього господарства. Наявність цих двох складових земель забезпечує виконання завдань, які поставлені перед автомобільним транспортом загального користування.

До земель автомобільного транспорту належать земельні ділянки, надані для зведення та подальшої експлуатації споруд, будівель та інших об'єктів, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Землями дорожнього господарства вважаються землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг. їх перелік закріплений у ч. 2 ст. 71 ЗК України. Залежно від характеру цих споруд вони класифіковані на чотири групи. До першої групи віднесені паралельні об'їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протиселеві споруди, вловлюючі з'їзди. Друга група споруд включає майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу. Третю групу становлять будинки (у тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами. До останньої групи належать захисні насадження.

Використання земель автомобільного транспорту здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу, законів України «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. (зі змінами та доповненнями), Порядку видачі дозволів та погоджень на розміщення і будівництво об'єктів сервісу, будівель побутово-торговельного призначення, рекламоносіїв на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Української державної корпорації з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг «Укравтодор» Мінтрансу України від 10 березня 2000 р., та ін.

Однією з новел чинного земельного законодавства є можливість надання земельних ділянок із земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства для здійснення концесійної діяльності. Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р. та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування від 6 липня 2000 р. визначають особливості надання концесій на будівництво автомобільних (позаміських) доріг загального користування та їх подальшу експлуатацію в інтересах економіки України.

До земель авіаційного транспорту, згідно зі ст. 72 ЗК України належать землі під аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Для забезпечення належного функціонування авіаційного транспорту та забезпечення безпеки польотів повітряних суден на цих землях встановлюються спеціальні охоронні зони. Вони включають приаеродромні території² та смуги повітряних підходів. Особливий режим використання земель у межах приаеродромної території полягає у тому, що тут запроваджується спеціальний порядок одержання дозволу на будівництво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за погодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною місцевою радою.

Суб'єкти, які допустили порушення правил будівництва та інші дії на приаеродромній території, згідно зі ст. 41 Повітряного кодексу України зобов'язані на вимогу власника аеродрому (аеропорту) чи уповноваженої ним особи припинити будівництво чи іншу діяльність на цій території та у встановлений термін своїм коштом і своїми силами усунути допущені порушення.

До земель трубопровідного транспорту ст. 73 ЗК України відносить земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів.

Правова регламентація використання земель трубопровідного транспорту здійснюється відповідно до норм Земельного, Лісового і Водного кодексів, законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р., та інших нормативно-правових актів.

Для будівництва магістральних трубопроводів, як і інших лінійних споруд, з урахуванням пріоритету земель сільськогосподарського призначення згідно зі ст. 23 ЗК України надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Оскільки закон вимагає, щоб лінії електропередачі і зв'язку, магістральні трубопроводи та інші комунікації проводилися головним чином уздовж шляхів, трас тощо, то не виключена можливість проходження цих лінійних споруд в одному технічному коридорі².

Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту зобов'язані забезпечувати власникам землі і землекористувачам відшкодування заподіяної шкоди під час ліквідації аварій і проведення ремонту об'єктів трубопровідного транспорту.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти встановлюються охоронні зони. Правовий режим земель цих зон згідно зі ст. 112 ЗК України визначається законодавством України. Земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів, а використовуються з обмеженнями, передбаченими Правилами охорони магістральних трубопроводів та в порядку, встановленому Земельним кодексом. На цих ділянках забороняється, зокрема, споруджувати жилі, громадські та дачні будинки і розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів та ін.

Відповідно до ст. 74 ЗК України до земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

У процесі здійснення міських перевезень, тобто перевезень тролейбусами та пасажирським автомобільним транспортом за маршрутами в межах населеного пункту, використовуються землі загального користування як складова земель житлової та громадської забудови. Разом з тим, специфіка міського електротранспорту вимагає виділення спеціальних земель, які забезпечують його функціонування. Особливість цих земель полягає в тому, що вони розташовані, як правило, лише в містах. Вони забезпечують колективні інтереси жителів міста, які об'єднані постійним проживанням і становлять основу територіальної громади. Не виключена належність їх територіальній громаді як первинному суб'єктові міського самоврядування. У цьому разі вони перебуватимуть у комунальній власності і являтимуть собою необхідну основу для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Цільове призначення цих земель пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках будівель та споруд, а також об'єктів інженерної інфраструктури, які забезпечують функціонування міського електротранспорту.

Зазначені землі надаються у користування підприємствам міського електротранспорту. Розміщення на цих землях споруд та інших об'єктів транспорту здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про основи містобудування».

Склад земель та особливості використання кожного з названих видів земель регулюються окремими статтями ЗК України (ст 66--77). Зазначені землі відрізняються від інших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто вони виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призначення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.

Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених земель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.

Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї категорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.

Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих земель є державні підприємства, установи та організації промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва.

З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефективного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічного розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у приватну власність як юридичними, так і фізичними особами.

Порядок використання зазначених земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.

На сукупність правових норм, які присвячені регламентації суспільних відносин щодо використання цих земель, поширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і принцип множинності завдань їх використання.

Сутність першого принципу полягає в тому, що названі землі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодержавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не можуть передаватися у колективну і приватну власність, оскільки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.

Другий принцип, який характеризує правову регламентацію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкретних цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть використовуватися для вирішення різнопланових завдань. Перелік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпечення сталого розвитку основних народногосподарських комплексів (промислового, військово-промислового та ін.).

Будівельне регулювання використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Відповідно до містобудівного законодавства до складу промислово-виробничої функціональної зони, як функціонально-спеціалізованої частини території міста, належать об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і не матеріальне виробництво. Розміщення промислових об'єктів у містобудівному середовищі здійснюється відповідно до їх категорій:

- підприємства, які виділяють шкідливі речовини і потребують залізничного транспорту, а також характеризуються особливими умовами виробництва (пожежно- і вибухо-небезечні, радіоактивні). Їх розміщують віддалі від сельбищних територій відповідно до санітарних і протипожежних норм;

- підприємства, які не виділяють шкідливих речовин, але потребують залізничних шляхів, що зумовлює обов'язковість і доцільність їх розміщення у периферійній частині міста. Віддалення таких підприємств від житлової забудови на значну відстань не є суровою необхідністю;

- підприємства, які не викидають шкідливих речовин, із невеликим вантажообігом, що не потребує прокладання залізних колій. Такі підприємства можна розміщувати із дотриманням мінімальних санітарно-захисних розривів у межах сельбищної території.

Велика кількість галузевих норм і правил спрямована на запобігання забрудненню навколишнього середовища внаслідок діяльності підприємств, це зокрема «Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України», «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», «правила експлуатації полігонів побутових відходів», ДБН В.2.2-11-2002. «Підприємства побутового обслуговування. Основні положення», ДБН Б.2.4-3-95 «Генеральні плани сільськогосподарських підприємств», «Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селища України» тощо.

Будівництво промислових підприємств відноситься до видів діяльності об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку і підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі.

Основні вимоги до розміщення транспортних будівель і споруд у населених пунктах, які спрямовані на захист та збереження навколишнього середовища, зазначені в ДБН. Для незалежної експлуатації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель, наданих у користування підприємствам транспорту, від негативного впливу зазначених об'єктів встановлюють охоронні зони з особливими умовами землекористування. При цьому розміри охоронних зон залежать від виду транспорту та об'єкта навколо якого їх запроваджують.

Запобігання негативного впливу об'єктів залізничного транспорті здійснюється при розробці містобудівної документації національного, регіонального та місцевого рівнів. На об'єктах залізничного транспорту господарсько-побутові стоки, відокремлюються від виробничих. Скидання суміші господарсько-побутових і виробничих стічних вод або тільки виробничих стічних вод у систему міської каналізації допускається за умови, що якісний склад стоків відповідає вимогам Правил приймання виробничих стічних вод у систему каналізації населених пунктів, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.02.2002 за N403/6691. містобудівний екологічний правовий земля

З метою охорони прилеглих територій від шуму і вібрації, між залізничними коліями, станціями і житловою забудовою слід дотримуватися санітарно-захисних зони, ширину якої (від осі крайньої залізничної колії до будинків) визначають залежно від інтенсивності руху поїздів:

- на головних дорогах І, ІІ, ІІІ категорій - 100 м;

- на станційних і під'їзних шляхах - 50 м.

Природоохоронні заходи, заплановані в процесі розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво нових залізничних ліній, реконструкцію, технічне переоснащення існуючих залізничних ліній, окремих підприємств та споруд залізничного транспорту, не повинні суперечити нормами загального законодавства та ДБН В.2.3-19-2008, «Споруди транспорту. Залізниці колії 1520 мм. Норми проектування».

Особливі значення з точки зору охорони територій прилеглих до об'єктів морського транспорту мають порти. Питання охорони навколишнього середовища слід брати до уваги вже на стадії вибору території для нових портів і враховувати вимоги БНіП «Генеральні плани промислових підприємств. Норми проектування», «Санітарні норми проектування промислових підприємств».

Гігієнічні вимоги та норми до морських та річкових портів, експлуатація яких може мати несприятливий вплив на стан здоров'я працівників чи санітарні умови проживання населення у зонах їх розміщення або обмеження чи зниження ефективності використання рекреаційних ресурсів встановлюються Державними санітарними правилами і нормами для морських та річкових портів ДСанПіН 7.7.4.-046-99.

Розміри санітарно захисних зон поблизу СЗЗ від ділянок порту, які є джерелом шуму, встановлюють відповідно до акустичних розрахунків, виконаних згідно з БНіП «Захист від шуму», а відстані від ділянок портів, які є джерелами електромагнітних випромінювань визначають - за «Санітарними нормами і правилами при роботі з джерелами електромагнітних полів високих, ультрависоких і надвисоких частот» СН N 2963-84.

Під час розроблення проектів будівництва і реконструкції автомобільних доріг та інших дорожніх об'єктів питання техніко-економічних і транспортно-експлуатаційних характеристик об'єкта проектування повинні вирішуватися в комплексі з питанням захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів відповідно до ДВН.2.3-4:2007 «Споруди транспорту. Автомобільні дороги. Проектування та будівництво. У складі проекту має бути окремий розділ - «Оцінка впливу на навколишнє середовище», який розробляють згідно ДБН А.2.2-1, ДБН А.2.2-3, ДБН В.2.3-5.

У прийнятті та обґрунтуванні проектних рішень з погляду охорони навколишнього рекомендовано керуватись ВБН В.2.3-218-007-98 «Екологічні вимоги до автомобільних доріг (проектування)». У разі перевищення встановлених для певної території санітарно-гігієнічних норм забруднення слід спланувати належні санітарно-захисні, природоохоронні, інженерні та технічні заходи.

Уздовж наземних, надземних, підземних об'єктів магістрального трубопровідного транспорту встановлюють охоронну зону - земельну ділянку, обмежену умовними лініями з обох боків трубопроводу паралельно його осі, на якій обмежується провадження господарської діяльності. Розмір охоронних зон навколо об'єктів трубопровідного транспорту залежить від таких чинників:

- об'єкта (трубопровід, насосні, газорозподільні, компресорні станції тощо);

- речовини транспортування;

- класу трубопроводу;

- діаметру трубопроводу;

- середнього схилу місцевості у напрямку стоку.

Умови розташування та експлуатації окремих видів міського електротранспорту з метою запобігання негативного впливу регулюються галузевими нормами: Планування та забудова міст і функціональних територій. Споруди транспорту. Метрополітени. ДБН В.2.3.-7-2003; Споруди транспорту. Трамвайні та тролейбусні лінії. Загальні вимоги до проектування, ДБН В.2.3-18:2007 тощо.

Список використаних джерел

1. Гетьман А. П., Шульга М. В. Екологічне право України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Харків : Право, 2009.

2. Баб'як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - Київ : Атіка, 2000.

3. Третяк А. М. Управління земельними ресурсами : навчальний посібник / А. М. Третяка, О.С. Дорош; за ред. проф. А. М. Третяка. - Вінниця: Нова Книга, 2006.

4. Петраковська О. С., Тузова Л. І. Управління земельними ресурсами. Том 4. Екологічне, планувальне та будівельне право, 2012.

5. Офіційний сайт Верховної Ради України. Про охорону земель. Закон України від 19 червня 2003 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/962-15

6. Офіційний сайт Верховної Ради України. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25 червня 1991 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

7. Офіційний сайт Верховної Ради України. Про природно-заповідний фонд України. Закон України від 16 червня 1992 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-12

8. Офіційний сайт Верховної Ради України. Земельний кодекс України вiд 25.10.2001. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/ed20161102

9. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга, Г. В. Анісімова, Н. О. Багай, А. П. Гетьман та ін.; -- К.: Юрінком Інтер, 2004.

Размещено на Allbest.ru