Аналіз джерел відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна академія природоохоронного та курортного будівництва

Аналіз джерел відшкодування витрат на природоохоронну діяльність

промислових підприємств

Святохо Н.В.

Стаття присвячена аналізу джерел відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств України з метою розробки рекомендацій щодо усунення існуючих недоліків на підставі використання позитивного досвіду розвинених країн.

Ключові слова: природоохоронна діяльність, витрати на природоохоронну діяльність, джерела відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств.

Svyatoho N.

ANALYSIS OF SOURCES OF REIMBURSEMENT FOR ENVIRONMENTAL PROTECTION IN INDUSTRIAL ENTERPRISES

The article analyzes the sources of reimbursement for nature-protection activities of industrial enterprises of Ukraine to developing recommendations to eliminate existing deficiencies on the basis of use of the positive experience of developed countries.

Keywords: environmental protection, the cost for environmental protection activity, sources of reimbursement for environmental protection activity.

Святохо Н.В.

АНАЛИЗ ИСТОЧНИКОВ ВОЗМЕЩЕНИЯ ЗАТРАТ

НА ПРИРОДООХРАННУЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ

Статья посвящена анализу источников возмещения расходов на природоохранную деятельность промышленных предприятий Украины с целью разработки рекомендаций по устранению существующих недостатков на основании использования положительного опыта развитых стран.

Ключевые слова: природоохранная деятельность, затраты на природоохранную деятельность, источники возмещения затрат на природоохранную деятельность промышленных предприятий.

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Згідно з класичною економічною теорією, необхідною умовою розширеного відтворення є забезпечення замкненого, безперервного циклу обігу матеріально-фінансових ресурсів і відшкодування витрат в обсязі, що перевищує первинно авансований капітал на величину суспільно визнаного додаткового прибутку. Джерелами розширеного відтворення є жива праця людини, природні ресурси та засоби виробництва. Головним завданням системи управління розширеним відтворенням є визначення розмірів фінансових ресурсів, необхідних для покриття первинного авансування, а також впорядкування джерел фінансування та відшкодування витрат.

У зв'язку з тим, що природоохоронна діяльність є невід'ємною частиною виробничо-господарської діяльності будь-якого промислового підприємства, витрати на неї є неминучим складовим елементом суспільно необхідних витрат праці. Отже, всі вищезазначені загальні принципи забезпечення розширеного відтворення повною мірою відповідають цілі, завданням та механізму відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства з внутрішніх та зовнішніх джерел, тому аналіз цих джерел є актуальним.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Економічним проблемам теорії та практики природоохоронної діяльності промислових підприємств, у тому числі аналізу джерел відшкодування витрат на природоохоронну діяльність, присвячені дослідження багатьох вчених, зокрема Т.О. Дьоміної [1], В.Н. Кислого [3], Т.О. Кірсанової [4], Н.В. Пахомової [6], О.Ф. Балацького [8], М.А. Хвесика [9] та інших.

Цілі статті. Метою даної статті є аналіз джерел та механізму відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств для виявлення існуючих недоліків та розробки рекомендацій щодо їх усунення.

Завданнями статті є: аналіз джерел відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств; розробка рекомендацій щодо усунення недоліків існуючої системи відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислових підприємств.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Основа відшкодування витрат на природоохоронну діяльність була закладена ще в період функціонування радянської планової економіки. У той час основним джерелом коштів на природоохоронну діяльність був державний та місцевий бюджет, бюджети міністерств та відомств [1, 8]. Підприємства могли фінансувати природоохоронні заходи тільки за рахунок свого прибутку. Оскільки підприємству директивно встановлювався плановий обсяг прибутку і напрями його використання, розглядати власні витрати підприємств як незалежне джерело фінансових ресурсів, які спрямовувалися на вирішення екологічних проблем, не було підстав. Тому можна стверджувати, що в еколого-економічній сфері держава, крім функцій організації, виробництва і споживання, здійснення контролю, монополізувала ще й функцію фінансового забезпечення. З тих часів залишився підхід, при якому, незалежно від джерел, фінансування витрат на природоохоронну діяльність підприємств трактувалося виключно як відшкодування. Слід зазначити, що коли внутрішні джерела фінансування зазвичай називають джерелами відшкодування, то зовнішні джерела називати джерелами відшкодуванням не зовсім коректно. Тому джерела зовнішнього відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства в нашому дослідження будуть називатися джерелами їх фінансування.

Надалі при переході до ринкової економіки та у процесі реформування системи фінансування були втрачені попередні джерела відшкодування витрат на природоохоронні потреби. Натомість з'явилися два основні джерела: внутрішні та зовнішні. У державному та місцевих бюджетах витрати на охорону навколишнього природного середовища у відносному вираженні значно скоротились. Підприємства, більшість з яких опинились у важкому фінансовому становищі, виявилися неспроможними відшукати необхідні кошти на фінансування природоохоронних заходів за рахунок власних джерел.

Слід зауважити, що відсутність економічної вигоди в екологічної функції робить фінансування важливим важелем її реалізації на рівні держави. Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" [2] до економічних важелів відносить визначення джерела фінансування заходів із охорони навколишнього природного середовища. Але практика застосування Закону свідчить про наявність недоліків такого підходу. Екологічна функція держави є засобом реалізації її обов'язку перед суспільством, закріпленим у Конституції України (ст. 16) [5]. Тому держава зобов'язана забезпечувати фінансування природоохоронних витрат і, в тому числі, витрат на природоохоронну діяльність суб'єктів господарювання за рахунок як бюджету, так і коштів забруднювачів довкілля та природокористувачів.

Згідно зі ст. 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні фінансування природоохоронних заходів здійснюється за рахунок Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; коштів підприємств та організацій; фондів охорони навколишнього природного середовища; добровільних внесків та інших коштів.

У 1991-2007 рр. в Україні, як і в багатьох країнах Центральної і Східної Європи того періоду, зберігалися несприятливі умови для фінансування природоохоронної діяльності і, особливо, інвестицій. За цих умов одним із найбільш важливих джерел фінансування природоохоронної діяльності слушно вважаються бюджетні та позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища (екологічні фонди), які виникли в країнах з перехідною економікою в умовах нездатності держави та неспроможності приватного капіталу забезпечити фінансування в галузі охорони довкілля. Поява таких фондів зумовлена хронічним і надто великим щорічним дефіцитом державного бюджету. Основним завданням створення екологічних фондів було формування автономного, незалежного від держбюджету, централізованого фінансування природоохоронних заходів на всіх рівнях ієрархії національної економіки. При цьому передбачалося, що кошти позабюджетних екофондів мають не заміняти, а доповнювати бюджетні кошти, а також кошти, що виділяються для цієї мети підприємствами. Починаючи з 1994 р., позабюджетні фонди було ліквідовано, а в межах державного бюджету, крім спеціального фонду, за рахунок якого фінансуються екологічні заходи, виділено окремий розділ 20 - "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека". Фінансування витрат на природоохоронні заходи, які фінансуються з бюджетних джерел, здійснюється в тому ж порядку, як і будь-яких інших витратних статей бюджетів, тобто через систему податків, зборів та платежів. Слід зазначити, що в нашій державі у розділі "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" відсутнє фінансування заходів, спрямованих на ліквідацію джерел забруднення [9].

Нині в нашій державі існує низка суттєвих недоліків у системі фінансування витрат на природоохоронні заходи на всіх рівнях, у тому числі і на рівні окремих підприємств. Основними з них є те, що обмежені кошти з цих джерел розпорошуються, витрачаються з порушенням головного принципу - принципу субвенціальності, а якщо й спрямовуються на вирішення природоохоронних завдань, то витрачаються на фінансування поточних, а не капітальних витрат [9].

Розглянемо більш докладно джерела відшкодування та механізм фінансування витрат на природоохоронну діяльність на рівні промислового підприємства, тобто на мікрорівні, тому що саме кошти підприємств усіх форм власності є одним з найважливіших джерел відшкодування природоохоронних заходів. Теоретично жодне промислове підприємство не буде здійснювати витрати на природоохоронну діяльність, якщо це не буде йому вигідно. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не формує прибутку підприємства, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються у атмосферу. Іншою причиною відсутності зацікавленості промислових підприємств у здійсненні витрат на природоохоронну діяльність часто є розбіжність часу забруднення з моментом відшкодування збитків (так званий принцип віддаленості подій). Ще однією важливою причиною того, чому підприємства не зацікавлені у здійсненні витрат на природоохоронну діяльність, є неузгодженість між підприємствами-забруднювачами та реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього природного середовища [9].

Але, зважаючи на примусовий характер природоохоронної діяльності, будь-яке промислове підприємство має здійснювати певні витрати на неї, мінімальний розмір яких відповідає вартості комплексу заходів у межах простої природоохоронної діяльності, що за інших рівних умов не допускають погіршення якості окремих компонентів природного середовища та забезпечують їх стабільний рівень згідно з нормами та стандартами, встановленими чинним екологічним законодавством. Що стосується розширеної природоохоронної діяльності, то здійснення витрат на неї залежить від багатьох чинників, таких як вид діяльності підприємства, його фінансове становище та цілі, характер виробничого процесу, ринкове становище, регіон розташування тощо. Під розширеною природоохоронною діяльністю ми будемо розуміти комплекс заходів, які забезпечують не тільки підтримку якості навколишнього природного середовища на нормативному рівні, але й спрямовані на профілактику, попередження та мінімізацію негативного впливу виробничої діяльності на довкілля шляхом впровадження екологоорієнтованих технологій виробництва, сировини, обладнання тощо. Але слід зазначити, що здебільшого підприємства спрямовують кошти на відшкодування вже заподіяної навколишньому середовищу шкоди, а не на її попередження та природоохоронну профілактику, розробку та впровадження нових технологій.

Витрати на природоохоронну діяльність промислового підприємства поділяються на поточні та капітальні. Поточні витрати на природоохоронну діяльність відшкодовуються за рахунок собівартості продукції і входять до її складу, а капітальні, згідно з природоохоронним законодавством України, відносяться на прибуток підприємства. Але це не тільки не стимулює підприємство до здійснення природоохоронної діяльності, але й не узгоджується з економічною сутністю собівартості та методикою калькулювання. Більш доцільним вважається розгляд кожного окремого природоохоронного заходу в межах природоохоронної діяльності промислового підприємства як об'єкта витрат, на підставі чого встановлюється можливість включення їх до собівартості продукції згідно з переліком витрат, що регламентується державою. Якщо вони з тієї або іншої причини не можуть бути віднесені на собівартість, то тільки тоді вони мають відшкодовуватися власними джерелами підприємства.

Фінансування витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства може здійснюватися за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Використання власних коштів підприємств як джерела фінансування природоохоронних заходів передбачено, окрім Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ще й Господарським кодексом України. Внутрішніми джерелами відшкодування таких витрат, як уже зазначалося, виступають собівартість та прибуток. Виручка від реалізації продукції (доходу) є джерелом відшкодування собівартості продукції промислового підприємства. Прибуток використовується на формування фондів відтворення та підтримки діяльності підприємства: фонду розвитку, резервного фонду, соціального фонду та фонду заохочення. Саме частина коштів фонду розвитку спрямовується на відшкодування його капітальних витрат на природоохоронну діяльність. Також для фінансування таких витрат можуть залучатися зовнішні джерела, до яких, згідно з п. 47 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. [7], відносять банківські кредити, а також кошти позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища різних рівнів, бюджетні кошти всіх рівнів, іноземні надходження та інвестиції, що мають виключно цільовий характер та витрачаються на здійснення капітальних витрат на природоохоронну діяльність, тобто на екологізацію виробництва.

Поточні витрати на природоохоронну діяльність промислового підприємства, які відшкодовуються за рахунок собівартості продукції, беруть участь у ціноутворенні за рахунок автоматичного включення в ціну. Вони, по суті, є специфічною формою непрямих податків, тому що не пов'язані безпосередньо з доходом покупця. При цьому підприємство-виробник (воно ж і забруднювач) виступає в ролі збиральника податків, оскільки включає зазначені витрати у дохід, який отримує від реалізації продукції. Покупець таким чином покриває витрати виробника в частині собівартості продукції.

Розподіл поточних витрат на природоохоронну діяльність на собівартість продукції повинен здійснюватися пропорційно до економічного збитку від виробництва тієї або іншої продукції, а не пропорційно до суми основних витрат на виробництво, як це відбувається зараз [4]. Такий розподіл поточних витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства є, на наш погляд, більш правильним з економічного погляду, оскільки, по-перше, собівартість продукції буде відбивати витрати, безпосередньо пов'язані з її виробництвом; по-друге, це буде стимулювати підприємства-виробники до здійснення природоохоронної діяльності.

Висновки. Таким чином, у зв'язку з низькою привабливістю природоохоронної діяльності для промислового підприємства держава повинна створити такі умови, за яких воно було б не тільки змушене її здійснювати, а й було матеріально зацікавленим у здійсненні заходів у цій сфері. Тобто у сучасних ринкових умовах необхідним є пошук джерел фінансування та резервів відшкодування витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства, причому треба досягти оптимального співвідношення власних коштів підприємства, які спрямовуються на природоохоронні цілі, та зовнішніх фінансових ресурсів - як державних, так і позабюджетних. Досягнення такого балансу можливе тільки за умови оптимізації державних фінансових форм стимулювання природоохоронної діяльності підприємств на підставі використання позитивного досвіду розвинених країн та країн з перехідною економікою.

відшкодування витрата природоохоронний

Список використаних джерел

Демина Т. А. Учет и анализ затрат предприятий на природоохранную деятельность / Т. А. Демина. -- М.: Финансы и статистика, 1990. -- 112 с.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р. № 1268-12 // Відомості Верховної Ради. -- 1991. -- № 41. -- С. 547.

Кислый В. Н. Экологизация управления предприятием / В. Н. Кислый, Е. В. Лапин, Н. А. Трофименко. -- Сумы: ВТД "Университетская книга", 2002. -- 233 с.

Кірсанова Т. О. Екологічний контролінг в системі управління підприємством : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : спец. 08.08.01 "Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища" / Т. О. Кірсанова. -- Суми, 2004. -- 19 с.

Конституція України зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV.

Пахомова Н. В. Экологический менеджмент / Н. В. Пахомова, А. Эндерс, К. Рихтер. -- СПб. : Питер, 2003. -- 544 с.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами" від 29.05.95 р. № 364.

Природоохранная работа на промышленном предприятии / [О. Ф. Балацкий, А. Ю. Жулавский, Н. И. Малышко, В. Н. Скомороха]. -- К.: Техніка, 1986. -- 133 с.

Хвесик М. А. Економіко-правове регулювання природокористування : [монографія] / М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, Ю. П. Кулаковський. -- К.: Кондор, 2004. -- 524 с.

Размещено на Allbest.ru