Размещено на http://www.allbest.ru/

Держпартамент освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад вищої освіти Київської обласної ради

«Білоцерквіський гуманітарно-педагогічний коледж»

Реферат за темою

"Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств"

Виконала студентка 41 СО ом групи

Счастлива Д.В.

м. Біла Церква

План

Вступ

1. Наукові основи раціонального природокористування

2. Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

3. Основні міжнародні угоди в області охорони навколишнього середовища й раціонального природокористування

4. Концепції рішення екологічних проблем

Список використаної літератури

Вступ

Життя сучасної людини потребує функціонування заводів і фабрик, що виробляють необхідну продукцію. Поряд з цим на сучасному етапі розвитку України постає проблема загрози екологічній безпеці. У першу чергу це пов'язано з байдужним відношенням до навколишнього середовища з боку працівників промислових підприємств, які мають метою максимізацію прибутку навіть шляхом екологічного забруднення. Потрібно пам'ятати, що найпершою необхідністю для людини повинне бути середовище, у якому він живе. Але в сучасному ринковому світі боротися за навколишнє середовище найкраще економічними методами, за допомогою економічних важелів. Зараз на Україні робляться спроби створити ефективні механізми раціонального природокористування, певні успіхи вже досягнуті, але цю роботу потрібно продовжувати. У системі заходів для стимулювання природоохоронної й енергозберігаючої діяльності важливе значення мають розробка і цілеспрямоване використання економічного механізму впливу на виробництво. Цей механізм повинен створити умови для підвищення безпосередньої матеріальної зацікавленості трудових колективів підприємств у забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворення природних ресурсів. В його основі мають бути покладені економічні методи управління. Захист навколишнього середовища - проблема загально-державна. Але практичні конкретні заходи для її вирішення покладаються головним чином на регіони. Адже вони безпосередньо страждають від порушення нормального стану середовища проживання і, до того ж, мають необхідну інформацію для відстеження обстановки і вживання заходів. За "центром" залишається наукове обґрунтування гранично припустимих рівнів забруднення навколишнього середовища з урахуванням особливостей окремих кліматичних зон і ступеню освоєння територій, створення відповідної законодавчої бази, екологічна оцінка й узгодження проектів будівництва великих об'єктів міжрегіонального значення, а також розробка екологічно чистих технологій для малих підприємств. Тому говорячи про єдину систему екологічного захисту, потрібно насамперед мати на увазі регіональну організацію екологічної служби. Основними напрямками її діяльності є:

· контроль за дотриманням природокористувачами (підприємствами, організаціями, фізичними особами) екологічних вимог відповідно до діючих нормативів;

· обов'язкова екологічна оцінка нових об'єктів будівництва а у випадку недостатньої екологічної надійності заборона на їх будівництво;

· сприяння розвитку підприємництва, що сприяє оздоровленню навколишнього середовища.

Одним з елементів економічного механізму раціонального господарювання в області природокористування й охорони навколишнього середовища є планування природокористування. Основна мета планування складається в забезпеченні економного і комплексного використання, а також у підвищенні ресурсного потенціалу регіону і країни в цілому.

1. Наукові основи раціонального природокористування

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в «Законі про охорону навколишнього середовища», полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-попереджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

2. Стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

Тривалий час природокористування в країні було безплатним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього природного середовища підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.

Щоб заохотити до дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50-х років ХХ століття поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років ХХ століття було запроваджено платність природокористування, що передбачає плату практично за всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання «Закону про охорону навколишнього природного середовища» та відшкодування збитків.

Одним з важливих важелів господарського механізму природокористування є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є однією з економічних ланок механізму природокористування. З цією метою залучують установи, які спроможні надавати будь-яку матеріальну допомогу та самі грошові матеріальні кошти, а також визначати їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Важливим економічним важелем є правильне застосування матеріального стимулювання - забезпечення заінтересованості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань.

До зазначених заходів належать:

· встановлення податкових пільг (сума прибутку, з якого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам);

· звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;

· застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;

· застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють заходи у відповідності до «Закону про охорону навколишнього природного середовища» (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);

· впровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;

· штрафи за екологічні правопорушення.

Підприємства зможуть активно працювати в галузі природоохоронної діяльності, коли буде розроблено та широко впроваджено такий механізм стимулювання, при якому дотримується нерівність - збільшення прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності проти елементу зниження його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Заходи щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути передбачені і для окремих працівників підприємства, котрі беруть у ній безпосередню участь.

3. Основні міжнародні угоди в області охорони навколишнього середовища й раціонального природокористування

Кіотським протоколом (КП) передбачені три "гнучких механізми", які мають дати змогу, скоротити витрати, пов'язані зі скороченням викидів:

1. Спільне впровадження стосується проектів, які будуть здійснюватись у країнах. Концепція, коли промислово розвинені країни виконують свої зобов'язання щодо зниження викидів парникових газів шляхом одержання кредитів за інвестиції в заходи, спрямовані на зниження викидів у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою.

2. Механізм чистого розвитку пов'язаний з проектами впроваджених між країною з розвиненою економікою і країною, що розвивається, який забезпечує країну, що розвивається, фінансуванням і технологіями для сталого розвитку та допомагає країні з розвиненою економікою виконати зобов'язання щодо зниження викидів. Проекти механізму чистого розвитку покликані надати сприяння країнам щодо скорочення обсягів викидів і досягнення стійкого розвитку. Кредит "сертифікованих скорочень викидів", отриманих під час реалізації проектів механізму чистого розвитку, може бути придбаний країнами до їхньої встановленої кількості.

3. Міжнародна торгівля квотами на викиди. Програма економічного стимулювання, за якою джерелам певних забруднень (найчастіше тих, що забруднюють атмосферу) надаються дозволи на викиди певної кількості тонн забруднювачів. Уряд видає тільки обмежену кількість дозволів, що відповідає бажаному рівню викидів. Власники цих дозволів можуть, користуючись ними, викидати дозволену кількість забруднюючих речовин, або, знизивши обсяг власних викидів, продати ці дозволи. Той факт, що дозволи мають товарну вартість, стимулює власника до зменшення викидів. Міжнародна торгівля квотами на викиди дає змогу країнам торгувати між собою одиницями встановленої кількості. При цьому одиницею товару є тонна еквівалента двоокису вуглецю, а продавцями і покупцями - держави, які ратифікували КП. Зобов'язання держав не перевищувати встановлених рівнів викидів можна інтерпретувати як національні квоти на викиди. Квотами, або одиницями встановленої кількості, можна торгувати за дотримання цілої низки умов, визначених у КП.

4. Концепції рішення екологічних проблем

В Україні існують відділення міжнародних суспільних екологічних рухів "Гринпіс", "Билуна" й ін. Більшість суспільних екологічних організацій функціонують на постійній основі. Деякі створюються для рішення конкретних екологічних завдань у даній місцевості й, виконавши її, свою діяльність припиняють.

Відповідно до діючого законодавства громадяни України мають право на об'єднання в суспільні природоохоронні формування й на участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища.

Суспільні природоохоронні об'єднання мають право:

· одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерелах її забруднення, програмах і заходах щодо проблем природокористування;

· брати участь у перевірках природоохоронної діяльності підприємств й інших об'єктів разом з державними органами керування в області охорони навколишнього природного середовища;

· проводити суспільну екологічну експертизу, обнародувати її результати й передавати їхнім органам, уповноваженим приймати рішення;

· виступати з ініціативою проведення референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

· розробляти й пропагувати свої природоохоронні програми, організовувати масові акції ненасильницького характеру;

· організовувати суспільні фонди охорони природи;

· організовувати й виконувати роботи з охорони й відтворення природних ресурсів, збереженню й поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

· звертатися в суди з позовами про відшкодування збитків, заподіяних громадянам або майну суспільних об'єднань, внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Вагомим суспільно-політичним об'єднанням країни є створена в 1990 році Партія зелених України. ПЗУ в 1998 році утворила власну фракцію у Верховній Раді. Як указується в Маніфесті партії, вона ставить своєю метою створення екологічно солідарного суспільства, у якому інтереси людини, кожної соціальної й професійної групи громадян гармонійно збігаються з вищими біосферними законами Природи. Партія призиває всіх громадян України об'єднатися навколо ідеї виживання людства, екологічного порятунку нашого майбутнього, створення глобальної системи екологічної безпеки.

природокористування стимулювання екологічний

Список використаної літератури

1. Экономика природопользования/ Учебник / Под ред. Хенса Л., Мельника Л., Буна Э. - К. наукова думка, 1998 - 482 с.

2. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник. За ред. К.М. Ситника. - К.: Вища шк., 2001.

3. Джигерей В.С., Сторожук В.М. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. - Львів: Афіша,2000.

4. Основи екології О.І. Федоренко, О.І. Бондарь, А.В. Кудін, Підручник. Київ, «Знання» . 2006.

5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru