Загрози у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загрози у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки

Машков О.А.

Мамчур Ю.В.

Жукаускас С.В.

Анотація

екологічний безпека природний середовище

Виконано системний аналіз загроз у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки. Систематизовані загрози екологічної безпеки. Визначено пріоритети забезпечення екологічної безпеки. Розглянуто сучасні екологічні загрози Донбасу. Запропоновано системні заходи з екологічного відновлення Донбасу. Зроблено висновок щодо доцільності удосконалити методології комплексної оцінки та прогнозування змін стану навколишнього природного середовища шляхом використання сучасних геоінформаційних систем, технологій дистанційного зондування Землі, геопросторового аналізу даних, тематичного картографування і прогнозування.

Постановка проблеми та її взаємозв'язок із важливими науковими та практичними завданнями.

Відповідно до Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р., № 964-IV, національна безпека держави - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах, в тому числі,... використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, в екологічній сфері є:

- значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

нераціональне, виснажливе використання мінерально- сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;

Згідно з Законом України (8068) “Про національну безпеку України” від 21 червня 2018 р. (Розділ II ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, Стаття 3. Принципи державної політики у сферах національної безпеки і оборони, п.4.) визначається, що “Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки та кібербезпеки України тощо”. В статті з позицій системного підходу розглядаються загрози у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми.

На актуальність дослідження проблем пошуку шляхів екологічного відродження Донбасу на екологічних засадах акцентують увагу багато дослідників, зокрема О. Бондар, О. Настасенко, О. Улицький, В. Ермаков. Окремі аспекти цієї проблематики з позицій аналізу екологічної безпеки, екологічних ризиків в частині оцінки та прогнозування стану довкілля зроблено в працях Е. Озерової. Екологічні загрози на окремим напрямом щорічно систематизуються у “Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в України” Міністерства екології та природних ресурсів України. Разом з тим, незважаючи на їх значний науковий доробок, як на наш погляд, недостатньо дослідженим питанням залишається системний розгляд загроз у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки.

Метою статті є системний аналіз сучасних загроз у сфері екологічної безпеки та їх вплив на стан національної безпеки.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Сьогодні відповідно до Стратегії національної безпеки виділено наступні загрози екологічній безпеці [і]:

надмірний антропогенний вплив і високий рівень техногенного навантаження на територію України;

негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;

значний обсяг відходів виробництва та споживання і неналежний рівень їх вторинного використання, переробки та утилізації;

недостатній стан єдиної державної системи моніторингу довкілля.

В довгостроковому плані стан навколишнього середовища в державі характеризується аномальним рівнем техногенних навантажень на земельні, водні, біотичні, мінерально-сировинні ресурси, а також зростаючим впливом наслідків глобальних змін клімату, включаючи потепління, збільшення інтенсивності опадів та ін. Активний прояв техногенезу також пов'язаний з високим рівнем урбанізації території України, за якого загальна площа міст і селищ становить 19 тис. км² або 3% площі території держави із зосередженням в них близько 70% населення.

Надмірний антропогенний вплив і високий рівень техногенного навантаження на територію України обумовлений наявністю комплексу гірничодобувних, хімічних, енергетичних об'єктів, значною кількістю промислово-міських агломерацій і високою щільністю населення у промислово-розвинутих регіонах держави. Протягом тривалого часу близько 60% експортних надходжень держави забезпечувалося на основі видобутку та переробки мінерально-сировинних ресурсів. А це призводить до утворення великої кількості відходів, викидів забруднюючих речовин у повітря і скидів у поверхневі водні об'єкти.

В цілому це зумовлює істотне зростання ризиків виникнення техногенних катастроф з масштабними негативними наслідками через загрозу руйнування об'єктів підвищеної небезпеки, зокрема, внаслідок вчинення терористичних чи диверсійних актів. Суттєвого впливу зазнають просторово розподілені інфраструктурні мережі, безпечна експлуатація яких має першочергове значення для соціально-економічного розвитку держави: залізничні колії, нафто-та газопроводи, мости, магістральні електромережі. В Україні близько 6 тис. потенційно-небезпечних об'єктів зосереджено на території Донецької, Луганської та Харківської областей, що вирізняються високою щільністю населення. При цьому значна частина з них експлуатується за умов наднормативної зношеності основних фондів, небезпечного зниження міцності порід підґрунтя внаслідок підтоплення, впливу корозії на конструктивні елементи.

У гірничодобувних районах Донбасу на доповнення до цього внаслідок воєнних дій та систематичних порушень технологічного регламенту водовідливу шахт та кар'єрів виникає загроза катастрофічного підтоплення й затоплення прилеглих міст та селищ, непрогнозованого руху вибухонебезпечних і токсичних газів до промислової та житлової забудови, забруднення підземних і поверхневих джерел водопостачання.

Нині негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи проявляються у:

широкомасштабному радіоактивному забрудненні довкілля (лісів, земель, включно з сільгоспугіддями, водних об'єктів);

утворенні великої кількості радіоактивних матеріалів і радіоактивних відходів, які знаходяться на території проммайданчика ЧАЕС і зони відчуження і вимагають безпечного поводження з ними;

наявності об'єкту «Укриття», який у сучасному стані продовжує бути джерелом поширення радіонуклідів у довкілля, що створює істотні радіаційні ризики у разі певних екстремальних погодних явищ та обрушення його покрівлі.

29 листопада 2016 р. на Чорнобильській АЕС відбулися урочисті заходи з нагоди успішного завершення насування нового безпечного конфайнмента (Арки) на об'єкт «Укриття» 4-го енергоблоку, який був зруйнований під час катастрофи 26 квітня 1986 р. Це стало ключовим етапом перед завершенням у листопаді 2017 р. міжнародної програми, спрямованої на перетворення об'єкта «Укриття» Чорнобильської АЕС на екологічно безпечну систему.

Проектом передбачено, що нова споруда буде експлуатуватись упродовж 100 років. Значний обсяг відходів виробництва та споживання і неналежний рівень їх вторинного використання, переробки та утилізації формує реальні загрози для населення і довкілля беручи до уваги зростаючий рівень забруднення відходами поверхневих і підземних вод.

Щорічно в Україні утворюється біля 450 млн т відходів, в той час як переробляється лише до 15% твердих відходів. Загальна кількість накопичених відходів в Україні складає понад 35 млрд т. Полігони, звалища, сховища, шламонакопичувачі, терикони займають близько 2,7% території держави.

В даний час стан поводження з твердими відходами в Україні знаходиться на неналежному рівні. Основні проблеми полягають у відсутності об'єктів з утилізації відходів, неефективності контролю за навколишнім середовищем та необхідної практики управління, в неефективних регуляційних та законодавчих нормах, у незаконній утилізації відходів та створенні стихійних звалищ, фінансових перешкодах та відсутності єдиної організаційної структури.

Нині в Україні немає системи ефективного поводження з промисловими і побутовими відходами, тому існує загроза зростання обсягів їх накопичення (на 7,2 млрд. т або 20-25% до 2030 р.) та збільшення площі території, необхідної для їх складування.

Ситуація щодо поводження з відходами значно ускладнюється через відсутність належної інфраструктури з роздільного збору, сортування та утилізації твердих побутових відходів.

Відсутність Національної стратегії поводження з відходами є вагомою перешкодою на шляху збалансованого розвитку вітчизняного сектору переробки відходів, своєрідним бар'єром для залучення необхідних інвестицій у природоохоронну сферу.

Простежується чітка тенденція послідовного зниження утворення небезпечних відходів класу I-III з 1994 по 2015 рік, тобто, з 4,95 млн. тонн до 587000 тонн у 2015 р. Привертає увагу особливо різке зниження з 1994 по 1995 рік, з 2008 по 2009 рік і починаючи з 2012 року. Очевидно, це не відображає мінімізацію відходів по галузях, а, швидше за все, відображає поєднання економічної кризи у 2008-2009 роках і починаючи з 2013 року.

Разом з тим, існують значні прогалини у наявній інформації про управління відходами, а існуюча документація і порядки звітності не охоплюють всі аспекти утворення, збору, переробки, рекуперації та знищення відходів. Відсутність технічних можливостей для переробки або розміщення деяких категорій відходів є передумовою для неконтрольованого викиду і розміщення відходів. Крім того, нинішній рівень витрат на утилізацію відходів на всіх рівнях є недостатнім і не гарантує захист навколишнього середовища і здоров'я людини в цілому.

Треба відмітити, що національна правова база у сфері поводження з відходами не узгоджена з Директивами ЄС щодо відходів відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Основні принципи ЄС щодо поводження з відходами включаючи питання ієрархії відходів в Україні до цього часу ще не реалізовані.

З метою громадського обговорення 8 листопада 2016 р. Мінприроди оприлюднило технічну редакцію проекту Національної стратегії поводження з відходами, що охоплює 7 основних потоків відходів та базується на стандартах і підходах ЄС, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС [2].

Проведення об'єктивної оцінки стану екологічної безпеки держави ускладнюється незадовільним станом системи моніторингу довкілля. Нині в Україні відсутня цілісна система моніторингу довкілля, певним чином функціонують лише відомчі мережі, що вирішують вузькопрофільні завдання управління. Зазначене не дозволяє забезпечити ефективну імплементацію положень природоохоронних Директив ЄС в національну екологічну політику відповідно до Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Необхідність удосконалення державної системи моніторингу довкілля обумовлюється зовнішньополітичним курсом України на європейську інтеграцію та визнається цілим рядом документів стратегічного характеру. Зокрема, відповідні положення щодо розвитку системи моніторингу довкілля присутні в Основних засадах державної екологічної політики України на період до 2030 р. Серед інших завдань Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 р. N0 287/2015, передбачає створення ефективної системи моніторингу довкілля (п. 4.14). Указом Президента України від 25 квітня 2013 р. введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про комплекс заходів щодо вдосконалення проведення моніторингу довкілля та державного регулювання у сфері поводження з відходами в Україні».

Серед основних причин неефективного функціонування державної системи моніторингу довкілля можна виділити недосконалість нормативно-правового забезпечення, низький рівень координації діяльності суб'єктів моніторингу довкілля, вкрай недостатні обсяги фінансування, а також застарілу приладово-технічну базу суб'єктів екологічного моніторингу.

Відповідно до Стратегії національної безпеки, пріоритетами забезпечення екологічної безпеки є [3] :

збереження природних екосистем, підтримка їх цілісності та функцій життєзабезпечення;

створення ефективної системи моніторингу довкілля;

ресурсозбереження, забезпечення збалансованого природокористування;

зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, забезпечення контролю джерел забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, зниження рівня забруднення та відтворення родючості ґрунтів; очистка територій від промислових і побутових відходів;

формування системи переробки та утилізації відходів виробництва та споживання;

мінімізація негативних наслідків Чорнобильської катастрофи;

недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів, трансгенних рослин і збудників хвороб.

Протягом останніх років у сфері екологічної безпеки реалізовуються заходи із гармонізації українського природоохоронного законодавства із законодавством Європейського Союзу шляхом імплементації директив та регламентів ЄС, що забезпечить інтеграцію екологічної політики до інших галузевих політик і буде передумовою створення дієвого механізму управління у сфері охорони довкілля.

В рамках удосконалення та реалізації державної політики у сфері ліцензування поводження з особливо небезпечними речовинами, що гарантує недопущення негативного впливу на населення та навколишнє природне середовище, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р.

№1287 “Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виробництво яких підлягає ліцензуванню”^].

З метою імплементації Директиви 2001/18/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 12 березня 2001 р. про вивільнення у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів утворена міжвідомча робоча група.

Розроблена та надіслана на розгляд та погодження нова редакція Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”. Україна серед 177 країн світу 22 квітня 2016р. у Нью-Йорку підписала Паризьку кліматичну угоду, яку 14 липня 2016 р. ратифіковано Верховною Радою України [5].

Урядом схвалено Концепцію реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року, що враховує вимоги Паризької угоди та сприятиме виконанню головних завдань міжнародної кліматичної політики в Україні [6].

Цей документ визначає пріоритетні напрямки запровадження технологій для зниження викидів парникових газів, адаптації до наслідків зміни клімату і поступового переходу до низьковуглецевого сценарію розвитку країни.

Надмірний антропогенний вплив і високий рівень техногенного навантаження на територію України обумовлений наявністю комплексів гірничодобувних, хімічних, енергетичних та інших потенційно-небезпечних об'єктів, зосереджених на територіях промислово-міських агломерацій. Це підвищує ризики, пов'язані із виникненням техногенних катастроф при руйнуванні таких об'єктів, у т.ч. внаслідок воєнних дій. Серед інфраструктурних об'єктів все більш значний вплив чинників природного характеру зазнають просторово розподілені залізничні колії, нафто- та газопроводи, мости, магістральні електромережі, безпечна експлуатація яких має першочергове значення для соціально-економічного розвитку держави.

В сучасних умовах актуальними стають задачі збереження природних екосистем, створення ефективної системи моніторингу довкілля, забезпечення збалансованого природокористування, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, формування системи переробки та утилізації відходів виробництва та споживання.

Враховуючи положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, імплементація природоохоронних директив та регламентів ЄС та наближення вітчизняного законодавства у сфері охорони довкілля до законодавства ЄС має забезпечити послідовну інтеграцію екологічної політики до інших галузевих політик. В цьому контексті нагальним питанням є забезпечення розроблення та прийняття найближчим часом проектів Законів України “Про стратегічну екологічну оцінку” та “Про оцінку впливу на довкілля”.

Потребують уточнення положення Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року з урахуванням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, План пріоритетних дій Уряду, Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку “Україна--2020”.

Необхідно також активізувати реалізацію Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014р. [7].

Україна має на меті гармонізацію внутрішнього законодавства щодо поводження з відходами з дотриманням вимог ЄС у цій сфері та відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС. Значну загрозу для навколишнього природного середовища та здоров'я людини становлять відходи, що утворилися у процесі медичного обслуговування, що містять небезпечні патогенні та умовно патогенні мікроорганізми.

Сучасні екологічні загрози Донбасу. Військові дії на сході України призвели до важких екологічних проблем на цих територіях. Екологічний стан східних регіонів України ще до початку воєнних дій можна охарактеризувати як кризовий, що формувався протягом тривалого періоду використання природних ресурсів та негативного впливу безпосередньо на усі об'єкти довкілля. Відбулися небезпечні зміни екологічного стану навколишнього природного середовища, які охоплюють територію Донбасу. Це - надмірне забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів, забруднення ґрунтового покриву, руйнування земельних ресурсів, втрати природно-заповідного фонду, наслідки руйнування шахт, поводження з небезпечними відходами, руйнування промислових, екологічно небезпечних об'єктів, об'єктів критичної інфраструктури [8-10].

За даними аналізів проб у повітрі не виявлено значних перевищень гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у порівнянні з фоновими концентраціями. Це, в першу чергу, пов'язано з тим, що вибухові компоненти боєприпасів (тринітротолуол, гексоген, суміші нітросполук з порошкоподібним алюмінієм) швидко розкладаються в природному середовищі. Визначити забруднення атмосферного повітря , що виникло в результаті бойових дій, можна лише за підвищеним вмістом нітратів і деяких металів, які було використано при виробництві ракет і снарядів [9-10].

Негативним наслідком конфлікту на Донбасі є, суттєве забруднення ґрунтового покриву. Так, внаслідок підтоплення територій, збільшення викидів шкідливих речовин, а також при масштабному розливі та згорянні паливно-мастильних матеріалів (що нерідко трапляється на полі бою) відбувається забруднення ґрунтів на досить значних територіях. Враховуючи, що площі, відведені під ріллі, наприклад, в Донецькій області, досягають 64% від її території, такий вплив призведе до значного падіння якості виробленої сільськогосподарської продукції та виведення сільськогосподарських земель з обороту. Забруднення ґрунтів відбувається також в результаті згоряння великої кількості боєприпасів при безпосередньому веденні бойових дій. Однак, як показують проведені наукові дослідження це не призводить до значного забруднення природного середовища.

Наслідком ведення бойових дій є наявність невластивого для ґрунтів Донбасу збідненого урану, який використовується для підвищення бронебійної здатності деяких боєприпасів, тим більше, що про можливе його використання в зоні конфлікту неодноразово заявляли офіційні особи Міністерства оборони України, однак такі дослідження потребують подальшої уваги.

Одним з найбільших негативних та руйнівних впливів на земельні ресурси в зоні воєнних дій є вибухи снарядів. Вони залишають перериту землю, отруєну хімічними речовинами та засмічену уламками металу. Десятки тон хімічних речовин та металевих уламків зробили непридатними для використання території земель сільськогосподарського призначення. Окремою і надважливою є проблема гуманітарного розмінування території.

Бойові дії на території Донецької та Луганської областей також призвели до забруднення земель і порушення ландшафтів природно-заповідного фонду. Проведений попередній моніторинг засвідчив, що, від бойових дій постраждали території відділення Українського державного степового природного заповідника «Хомутовський степ», національних природних парків «Меотида» і «Святі гори», регіональних ландшафтних парків та заповідників «Донецький кряж», «Слов'янський курорт», «Краматорський», «Зуєвський», «Клебан-Бик», відділень Луганського природного заповідника «Провальський степ», «Трьохізбенський степ», «Станично-Луганське». Численні об'єкти природно-заповідного фонду Донбасу також постраждали від будівництва фортифікаційних споруд, вирубки лісових насаджень, лісових і степових пожеж. Вважаємо, що спільне проведення екологічного моніторингу за участю міжнародних експертів, таких як ОБСЄ й ООН тощо, у тому числі, з використанням даних супутникового моніторингу та застосування аерокосмічних технологій, особливо важливе для територій Донецької та Луганської областей, непідконтрольних Україні.

Значну небезпеку становлять шахти, які найуразливіші під час бойових дій, оскільки потребують безперебійного електропостачання. Відключення від живлення вентиляційних систем призводить до промислових аварій і залпових викидів шахтних газів, включаючи метан і небезпечні домішки, а порушення електропостачання систем водовідведення - до затоплення шахт, підтоплення прилеглих територій, забруднення підземних і поверхневих вод шахтними водами з високою концентрацією солей. Підтоплення земель призводить до виведення їх з господарської експлуатації, руйнування будівель, а метан, який під тиском підіймається на поверхню через тріщини в ґрунті - до створення вибухонебезпечних ситуацій на довколишніх об'єктах.

У результаті бойових дій понад 20 шахт на окупованих територіях виявилися або під загрозою затоплення, або вже повністю затоплені і не підлягають подальшій експлуатації. Точну кількість затоплених шахт назвати складно. Достеменно відомо про повне або часткове затоплення шахт «Батьківська» і «Ясинівська-Глибока» в Макіївці, «Моспінська», «Трудівська» і «Жовтнева» шахти в Донецьку, «Білоріченська» в Лутугінському районі Луганської області, яка вже не підлягає відновленню; шахти ім. Мельникова в Лисичанську, «Комсомолець Донбасу», що в Кіровському районі Донецької області, ім. Вахрушева в Ровеньках, ім. Коротченка в Селідово, зруйнованої шахти «Прогрес» у Торезі, «Червоний Партизан» у Свердловську, «Іловайської» шахти, «Волинської», що в Розсипному, «Луганської», «Машинський блок», «Марія Глибока» та багатьох інших.

Затоплення значної кількості шахт небезпечне тим, що раніше їх використовували як сховища відходів. Такими зокрема є шахта «Горлівська» 2-біс і шахта «Юнком» під Єнакієвим, де в 1979 р. був проведений ядерний вибух. Нині забруднені води із сусідніх шахт «Полтавська» й «Вуглегірська» починають потрапляти у виробку «Юнкома». В разі її переповнення радіоактивні речовини підіймуться на поверхню, в результаті чого рівень радіоактивного забруднення перевищить норму в сотні разів.

Затоплення звичайних шахт має небезпечні наслідки для навколишнього середовища. Так, істотну небезпеку становить шахтний метан, який при затопленні виробок по крутоспадних пластах підійматиметься на поверхню, а це реальна небезпека накопичення газу в приміщеннях і можливі вибухи. Крім загазованості, шахтні води дуже засолені, в результаті їх виходу на поверхню засолюються всі підземні водні горизонти, вода в колодязях стає непридатною для вживання, засолюється й заболочується ґрунт (через 2-3 роки на місці виходу вод на поверхню сформуються солончакові пустелі і болота, непридатні для господарського використання).

Вважаємо за доцільне, порушити питання щодо ліквідації териконів, хвостосховищ, відвалів, заповнених токсичними відходами гірничо-видобувної промисловості, що займають значні площі на поверхні землі й містять корисні хімічні елементи й поліметалеві руди (в тому числі свинець, срібло, алюміній, мідь, цинк та інші). Ці звалища відходів доцільне переробити, використовуючи технології із світового досвіду, вилучити цінні поліметалеві руди й елементи. Повторно утворені шлаки використати для заповнення відпрацьованих кар'єрів, понижень рельєфу тощо.

В результаті військових дій особливо гострою екологічною проблемою регіону є також проблема поводження з небезпечними відходами. Місця складування токсичних відходів на підприємствах часто не відповідають екологічним вимогам, що сприяє їх потраплянню на несанкціоновані звалища та інші непристосовані для цього місця, а в умовах воєнних дій відповідні ризики загострюються.

Ситуація, що склалася з відходами в зоні бойових дій, потребує вжиття край невідкладних заходів. Саме перші кроки полягають в інвентаризації відходів та об'єктів їх накопичення, оцінювання шкоди, локалізації кожної з проблем, розроблення детального плану їх ліквідації в залежності від рівня небезпеки.

Значну екологічну загрозу становлять об'єкти критичної інфраструктури (Авдіївський коксохімічний завод, Дзержинський фенольний завод, Донецька фільтрувальна станція, Лисичанська нафтова інвестиційна компанія, ферми «Бахмутського аграрного союзу» тощо). Проведений аналіз свідчить, що бойові дії неподалік цих підприємств можуть призвести до край важких екологічних наслідків у регіоні. Сьогодні контроль дотримання норм екологічного законодавства на об'єктах критичної інфраструктури, Державний контроль за охороною навколишнього природного середовища стають важливим та відповідальним завданням у системі державного управління, що забезпечить стабільне функціонування Луганської та Донецької областей.

Метою відновлення Донбасу на екологічних засадах є вирішення актуальних завдань еколого-економічного розвитку Донбасу, забезпечення національної безпеки та захисту геополітичних інтересів держави, збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів Донбасу.

Передбачається виконання заходів з екологічного відновлення Донбасу в кілька етапів. Перший етап -- проведення екологічного моніторингу (за допомогою аерокосмічних засобів) та визначення шляхів очищення територій від наслідків бойових дій та інших військових небезпечних предметів. Другий етап -- гуманітарне розмінування територій, відновлення урбанізованих територій (будинків у селах, містечках, містах) та шляхів сполучення, а також відновлення агроландшафтів (вирівнювання місцевості шляхом засипання ям (воронок) від розривів снарядів і мін, реабілітація сільгоспугідь і полів). Третій етап -- розробка і здійснення програм розвитку місцевих населених пунктів, промислових і сільськогосподарських об'єктів.

Першочергові заходи щодо вдосконалення та відновлення функціонування державної системи екологічного моніторингу в Донецькій та Луганських областях та спільне проведення екологічного моніторингу територій Донецької та Луганської областей вже зроблено за участю міжнародних організацій, таких як ОБСЄ і ООН. При цьому було використано дані супутникового моніторингу, про що повідомлено на нараді з вирішення проблемних питань в екологічній сфері Донецької і Луганської областей 11 травня 2017 року. Також ці питання розглянуто під час круглого столу «Екологічні проблеми Донбасу» у Верховній Раді України, який відбувся 23 червня 2017 року у Комітеті з питань екологічної політики, природо користування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Імплементація закону (7163) "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях" дасть змогу також відновити екологічний контроль над цими територіями.

На нашу думку, це дозволить провести обстеження екологічного стану джерел водопостачання (водозаборів, свердловин, колодязів), здійснити оцінку і прогноз можливих змін якості води; визначити території критичного стану інженерної інфраструктури (водопровідно-каналізаційний комплекс, тепло енергопостачання, водоочищення, небезпечні промислові об'єкти та ін..); здійснити виявлення і картографування «копанок», стихійних місць складування відходів, місць порушень ландшафтів внаслідок бойових дій; здійснити обстеження земельних ресурсів та ґрунтів, визначити їх хімічний склад.

Необхідно вже сьогодні мати план комплексного та системного бачення кроків з подолання екологічних наслідків військових дій на сході України, який сприятиме реалізації Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Зміцнення екологічного блоку цієї програми, залучення до співпраці Міністерства екології та природних ресурсів України унеможливить повернення до застарілої структури економіки регіону, забезпечить модернізацію усіх аспектів життєдіяльності східних регіонів України на засадах сталого розвитку та «зеленої» економіки, що передбачає - відновлення енергетичного сектору Донбасу з використанням сучасних енергозберігаючих технологій (біопаливо, геліоенергетика, вітроенергетика) та раціонального використання традиційних джерел енергії (де це можливо та має перспективу); подолання низького рівня використання первинної сировини, вторресурсів і відходів до повторної переробки, впровадження мало - та безвідходних технологій; будівництво (не реставрація та не ремонт пошкоджених будівель) нової сучасної та перспективної інфраструктури житлових та виробничих територій;поводження з відходами за наслідками бойових дій відповідно до сучасних екологічних стандартів.

Враховуючи негативні тенденції і характер змін загроз у сфері екологічної безпеки уявляється доцільним проведення із залученням ООН, ОБСЄ моніторингу основних компонентів довкілля (атмосферне повітря, водних і земельних ресурсів) в зоні військового конфлікту на сході України з метою зниження екологічних ризиків для життєдіяльності населення і деградації довкілля.

Доцільне ужити заходів щодо встановлення системи оцінки якості атмосферного повітря відносно забруднювачів атмосферного повітря відповідно до Директиви No 2008/50/ЄС «Про якість атмосферного повітря та чистіше повітря для Європи».

Відповідно до Директиви No 2010/75/ЄС «Про промислові викиди (всеохоплююче запобігання і контроль забруднень)» потрібне забезпечити розробку та функціонування порядку проведення моніторингу навколишнього природного середовища підприємствами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Необхідно розробити та схвалити концепцію реформування державної системи моніторингу довкілля, що буде відповідати рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 25 квітня 2013 року «Про комплекс заходів щодо вдосконалення проведення моніторингу довкілля та державного регулювання у сфері поводження з відходами в Україні», уведеного в дію Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року No 572;

Доцільне удосконалити методологію комплексної оцінки та прогнозування змін стану навколишнього природного середовища шляхом використання сучасних геоінформаційних систем, технологій дистанційного зондування Землі, геопросторового аналізу даних, тематичного картографування і прогнозування.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/287/20i5/paran7#n7).

2. Структура Національної стратегії поводження з відходами. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.menr.gov.ua/garbage/5440-anatovana-struktura-natsionalnoi-stratehii-povodzhennia-z-vidkhodamv-vvnesena-na-romadske-obhovorennia.

3. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //zakon2.rada.gov.Ua/laws/show/287/20i5/paran7#n7.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. N0 438 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N0 1287 “Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виробництво яких підлягає ліцензуванню” Ьііп: ///акоп`<sup>)</sup>,л<sup>,</sup>еКІа.цоу.иа/1а\У8/8Ію\у/4`⁾,8-20І6)-п.

5. Закон України N0 14б9-УШ від 14 липня 2016 року Про ратифікацію Паризької угоди ЬіІп:///акоп^гі.гас1а.цоу.иа/1а\У8/8Ію\у/і4б<)-.

6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. N0 932 «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року» Ьііп:/Лу\у\у.кти.цоу.иа/сопІП)1/ик/сагс1інх1?с1осіс1=24<)^гі7`⁾,70^гі.

7. Розпорядження Кабінет у Міністрів України від 22 січня 2014 р. № 37-р Про схвалення Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬіІп:///акоп`<sup>)</sup>,.гас1а.цоу.иа/1а\У8/8Ію\у/`⁾,7-20І4-%І)І%80<).

8. Нижник Н.Р., Машков О.А. Системний підхід в організації державного управління. К., УАДУ при Президентові України, 1998, 160 с.

9. Бондар О.І., Машков О.А., Абідов С.Т., Системний аналіз небезпеки у зоні проведення антитерористичної орерації на сході України: біосферні конфлікти та транскордонне забруднення /.

10. Екологічні науки: науково-практичний журнал.- К.: ДЕА, 2015. - № 9, с. 526.

11. Настасенко О.Г., Бондар О.І., Машков О.А. Системний підхід щодо ліквідації екологічної катастрофи у зоні антитерористичної операції / Екологічні науки: науково-практичний журнал.- К.: ДЕА, 2014. - № 6, с. 5-20.

Размещено на Allbest.ru