Правове регулювання біонебезпечних видів діяльності, що пов’язані з інфекційними біологічними ризиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання біонебезпечних видів діяльності, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками

Кравчук М.Ю.

Анотація

біологічний патоген токсин довкілля

Статтю присвячено питанням правового регулювання біонебезпечних видів діяльності, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками. Було констатовано посилення негативного впливу біологічних факторів на людину та наявність можливостей виникнення загроз біологічного походження, що пов'язані із розвитком сучасних біотехнологій, проявами біотероризму та недосконалою нормативно-правовою базою щодо поводження з небезпечними біологічними агентами. Визначено терміни «біологічна безпека», «біонебезпечні види діяльності» та «біотероризм». Закцентовано увагу на де фініції «біологічний ризик» та надано перелік ризиків, що може бути віднесено до інфекційних біологічних ризиків та біокатастроф. Охарактеризовано види діяльності, що можуть бути віднесені до біонебезпечних, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками. Проаналізовано нормативні акти, ДСП, що регулюють таку діяльність. З'ясовано, що для усунення ризиків, пов'язаних із безпекою, та ризиків нещасних випадків необхідно розробляти та суворо додержуватися правил безпечного поводження з небезпечними лабораторними патогенами й токсинами для запобігання їх випадковому поширенню у довкіллі та несанкціонованому доступу до них; також необхідно розглянути запобігання публікаціям методичної інформації та результатів досліджень, що можуть призвести їх потрапляння до небажаних осіб. Наголошено, що Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27.02.2009 р. було констатовано недостатню врегульованість питання поводження з генетично модифікованими організмами, державної підтримки генетично- інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки, механізмів безпечного практичного застосування генетично модифікованих організмів. Зроблено висновок, що до інфекційних біологічних ризиків належать масові інфекційні захворювання, такі як епідемії, спалахи, пандемії, епізоотії, інфекційні хвороби рослин; природні резервуари патогенних мікроорганізмів; штучні резервуари патогенних мікроорганізмів; генетично модифіковані збудники інфекційних захворювань. Визначено, що біонебезпечні види діяльності - це такі види діяльності, які потенційно можуть спричинити негативний вплив на біологічну функцію людської особи, а також на біологічні об'єкти природного середовища, в тому числі рослини та тварини.

Ключові слова: біобезпека, біонебезпечні види діяльності, біотероризм, біологічні ризики, біокатастрофи.

Summary

The article deals with the legal regulation of bio-hazardous activities related to infectious biological risks. There was an increase in the negative impact of biological factors on humans and the possibility of biological threats posed by the development of modern biotechnologies, manifestations of bioterrorism and an imperfect legal framework for dealing with hazardous biological agents. The terms biosafety, biosafety and bioterrorism are defined. Attention is drawn to the definition of “biological risk” and a list of risks that can be attributed to infectious biological risks and bio-catastrophes. Activities that can be classified as bio-hazardous and associated with infectious biological risks are characterized. The normative acts, particle boards, which regulate such activity are analyzed. It is found that, to address safety/accident risks, it is necessary to develop and strictly adhere to the rules for the safe handling of hazardous laboratory pathogens and toxins to prevent their accidental spread in the environment and their unauthorized access; consideration should also be given to preventing methodological information and research findings from being published which could lead to undesirable persons. It was emphasized that the Decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of 27.02.2009 stated insufficient regulation of the issue of management of genetically modified organisms, state support of genetic engineering research and scientific and practical development in the field of biological and genetic safety, mechanisms of safe practical application of modified organisms. It is concluded that infectious biological risks include mass infectious diseases such as epidemics, outbreaks, pandemics, epizootics, infectious diseases of plants; natural reservoirs of pathogenic microorganisms; artificial reservoirs of pathogenic microorganisms; genetically modified pathogens of infectious diseases. It is identified that bio-hazardous activities are those activities that can potentially have a negative effect on the biological function of the human person, as well as biological objects of the natural environment, including plants and animals.

Key words: biosafety, biosafety activities, bioterrorism, biological risks, bio catastrophe.

На сучасному етапі розвитку технологій та проведення все більш складних наукових досліджень стає все більш складніше забезпечити людство від ймовірної біологічної загрози. Відтак стає надзвичайно актуальним питання забезпечення дієвого механізму захисту, а також правового регулювання біонебезпечних видів діяльності.

В Україні Рішенням Ради національної безпеки і оборони України [1] було констатовано посилення негативного впливу біологічних факторів на населення, можливість виникнення загроз біологічного походження, пов'язаних із розвитком сучасних біотехнологій та появою синтетичної біології, проявами біотероризму, відсутністю чітких правил поведінки при здійсненні генетично-інженерної діяльності та роботі з небезпечними біологічними агентами.

Прикладом у світі людської помилки та недбалості можна навести випадки тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARSCoV) у 2003-2004 рр. у Сингапурі, Тайбеї та Пекіні, які мали лабораторне походження [2, c. 6].

Дослідженням проблематики правового регулювання біологічно-небезпечних видів діяльності та біотероризму загалом займалась низка науковців і дослідників, зокрема: І.В. Гиренко, М.В. Гребенюк, О.О. Головацький, Н.А. Зелінська, В.В. Курзова, В.І. Курило, РО. Мартинюк, Г.Г. Онищенко, О.Ю. Піддубний, Д.Л. Поклонський, РІ. Сибірна та інші вчені. Разом з тим проблематикою біонебезпечних видів діяльності займались науковці інших напрямів, біологічного та медичного спрямування, зокрема: С.В. Білоконь, В.М. Голубнича, М.В. Погорєлов, В.В. Корнієнко. Разом з тим питання правового регулювання біонебезпечних видів діяльності, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками, потребує більш детальної розробки.

Метою статті є аналіз правових аспектів регулювання біонебезпечних видів діяльності, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками.

Результати дослідження. Перш за все необхідно визначитися з поняттям біонебезпечних видів діяльності.

Біобезпека визначає принципи ізолювання, технології та методи, використовувані для запобігання ненавмисному впливу патогенів і токсинів на людину або їх випадковому розповсюдженню [2, с. 7].

Термін «біологічна безпека» визначається певними нормативними актами, отже, Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» встановлено, що біологічна безпека - стан середовища життєдіяльності людини, за якого відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини [3].

Відповідно до Інструкції з профілактики та ліквідації метапневмовірусної інфекції птиці [4] біологічна безпека (біобезпека) визначається як безперервний процес оцінки та управління ризиком, який спрямований на уникнення або мінімізацію ризиків мікробіологічного інфікування, яке може викликати хвороби людей чи тварин або внаслідок якого тварини стають непридатними для використання.

Відповідно до Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней [5] біологічна безпека (біобезпека) - безперервний процес оцінки та управління ризиком, спрямований на уникнення або мінімізацію ризиків мікробіологічного інфікування, яке може викликати хвороби людей чи тварин або внаслідок якого тварини стають непридатними для будь-якого використання.

Відповідно, можна зробити висновок, що біонебезпечні види діяльності - це такі види діяльності, які потенційно можуть спричинити негативний вплив на біологічну функцію людської особи, а також на біологічні об'єкти природного середовища, в тому числі рослини та тварини.

У переліку найменш контрольованих і найбільш небезпечних загроз людству переважна частина експертів називають біотероризм й «екологічні війни» (зміна клімату та ін.). Біотероризм - це тип тероризму, здійснюваний розповсюдженням як біологічних агентів, тобто бактерій, вірусів або токсинів, так і методів їх доставки у природній та модифікованій людиною формах. Біологічний тероризм офіційно визнаний однією з основних потенційних загроз міжнародній безпеці в результаті вже здійснених терористичних акцій та аналізу розвитку біологічної науки і біотехнології [2, с. 14].

Відповідно до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» [6] технологічний тероризм визначається як злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп'ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об'єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру.

При цьому зазначений закон не встановлює визначення поняття бактеріологічної (біологічної) зброї.

Конвенцією про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення [7, 8] визначається, що кожна держава - учасник Конвенції зобов'язується ніколи, ні за яких обставин не розробляти, не виробляти, не накопичувати та не придбавати якимось іншим шляхом та не зберігати мікробіологічні та інші біологічні агенти або токсини, яке б не було їх походження або метод виробництва, таких видів та в такій кількості, які не мають призначення для профілактичних, захисних або інших мирних цілей; та зброю, обладнання або засоби доставки, що використовуються для використання таких агентів або токсинів у ворожих цілях або озброєних конфліктах.

У XX столітті було зареєстровано понад 100 підтверджених випадків незаконного використання біологічних агентів, із яких 19 являли собою терористичні акти. На другу половину століття припадає 66 злочинів із використанням біологічних агентів. Але жодна зі спроб їх застосування з метою масового ураження не виявилася успішною. Всього 8 злочинів, пов'язаних із використанням біологічної зброї, призвели до жертв серед цивільного населення (29 померло і 31 особа постраждала) [2, с. 14].

Біологічний ризик - це значення ймовірності такого відхилення біологічної системи від норми, через яке може настати її незворотне руйнування. Джерело ризику, тобто чинник, вплив якого є загрозою для існування біосистеми, називають фактором ризику. Фактори ризику бувають різної природи: хімічні, фізичні, біологічні, геологічні [9].

Варто визначити, що належить до інфекційних біологічних ризиків. Отже, до інфекційних біологічних ризиків належать: масові інфекційні захворювання - епідемії, спалахи, пандемії, епізоотії, епіфітотії (інфекційні хвороби рослин); природні резервуари патогенних мікроорганізмів (гризуни, кліщі, птахи); штучні резервуари патогенних мікроорганізмів (скотомогильники, біотермічні ями, колекції штамів музейних культур у НДІ, лабораторіях, на біофабриках); генетично модифіковані збудники інфекційних захворювань [2, с. 11].

Сьогодні до біокатастроф можна віднести аварії на біологічно небезпечних об'єктах (біозавод, військові НДІ та інші); екологічно небезпечну техногенну діяльність (виїмка ґрунту, видобування корисних копалин, дослідження бактерій та інших організмів, видобутих із надр Землі); неконтрольовану техногенну діяльність (селекція і відбір антибіотикостійких патогенних штамів мікроорганізмів тощо); природні катастрофи (селі, повені, цунамі, що призводять до спалахів інфекційної захворюваності) [2, с. 13].

В історичному аспекті постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 р. [10] було затверджено перелік видів діяльності та об'єктів, що становили підвищену екологічну небезпеку. Постанова наразі втратила чинність на підставі постанови КМУ № 128 від 23.01.2019 р. [11]. Але можна побачити, що до видів діяльності, які можна віднести до біонебезпечних, для цілей нашої статті можна виділити хімічне виробництво (включаючи виробництво основних хімічних речовин, хімічно-біологічне, біотехнічне, зберігання хімічних продуктів) незалежно від методів та обсягу виробництва продукції; у галузі тваринництва, птахівництва та рибництва тваринницькі комплекси для вирощування свиней (5 тис. голів і більше), великої рогатої худоби (2 тис. голів і більше), хутрових тварин (3 тис. голів і більше), птиці (60 тис. кур-несучок і більше, 85 тис. бройлерів і більше); м'ясокомбінати та м'ясопереробні підприємства; виробництво у сфері (установки) з перероблення та утилізації відходів тваринного походження, у тому числі птахівництва, рибництва; генетично-інженерна діяльність, введення в обіг генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої з їх використанням (у відкритій та закритій системах); інтродукція чужорідних видів фауни та флори; виробництво мікробіологічної продукції.

Мікробіологічні лабораторії та виробництва вважаються зонами найбільш високого біоризику. Інфікування осіб під час роботи з мікроорганізмами у лабораторіях відзначається упродовж усього періоду існування мікробіології та розглядається як беззаперечне підтвердження професійної небезпеки. Перший випадок лабораторного інфікування дослідників (черевним тифом) було задокументовано у 1885 р., а інформацію про нього було опубліковано у 1915 р. R. Pike проаналізував 3 921 випадок внутрішньолабораторних інфікувань, які сталися в 1930-1974 рр. у США та деяких європейських країнах. Виявилося, що лабораторні інфекції були викликані більше ніж 160 видами мікроорганізмів, серед яких переважали бактерії. За останні 70 років зареєстровано понад 5 400 лабораторних нещасних випадків, близько 100 інцидентів, пов'язаних із потраплянням у довкілля патогенних біологічних агентів від біотехнологічних виробництв. Вважають, що лише 20% внутрішньолабораторних інфекцій є встановленими, кількість 17 невідомих випадків становить 80%. Причини інфікування встановлюють лише у 25% випадків [2, с. 16].

Незважаючи на успіхи деяких країн, у багатьох інших державах і для багатьох лабораторій нормативні документи або конкретні вимоги до належного поводження з цінними біологічними матеріалами та їх зберігання досі не існують [12].

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27.02.2009 р. [1] було констатовано недостатню врегульованість питання поводження з генетично модифікованими організмами, державної підтримки генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки, механізмів безпечного практичного застосування генетично модифікованих організмів. Уряд фактично не координує роботу центральних органів виконавчої влади та інших органів виконавчої влади в галузі поводження з генетично модифікованими організмами та генетично-інженерної діяльності.

Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [13] кожна людина має природне невіддільне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

До актів, що регулюють питання правового забезпечення біонебезпечної діяльності, також можна віднести Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [14]; Постанову «Про затвердження Положення про контроль за відповідністю іму- нобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів» [15], ДСП № 9.9.5.035-99 «Безпека робот із мікроорганізмами І-ІІ груп небезпеки», ДСП № 9.9.5-064-2000 «Порядок видачі дозволів на роботу з мікроорганізмами І-lV груп патогенності та рекомбінантними молекулами ДНК», «Положення про порядок обліку, зберігання, поводження, відпуску та пересилки культур бактерій, вірусів, риккетсій, грибів, простіших, мікоплазм, бактерійних токсинів, ядів біологічного походження»[16] та інші документи.

Відповідно до Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»[17] основними принципами державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО в тому числі є: пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища у порівнянні з отриманням економічних переваг від застосування ГМО; забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки під час створення, дослідження та практичного використання ГМО в господарських цілях; загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки; державна підтримка генетично- інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки під час створення, дослідження та практичного використання ГМО в господарських цілях. Зазначений Закон регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками), розробниками, дослідниками, науковцями та споживачами генетично модифікованих організмів та продукції, виробленої за технологіями, що передбачають їх розробку, створення, випробування, дослідження, транспортування, імпорт, експорт, розміщення на ринку, вивільнення у навколишнє середовище та використання в Україні (далі - поводження з ГМО) із забезпеченням біологічної і генетичної безпеки.

Необхідною умовою збереження біорізноманіття є також забезпечення високого рівня біобезпеки, що передбачає дотримання принципу «обережності», який потребує застосування відповідних заходів під час вирощування і культивування ГМ-рослин. Цей принцип є одним з найважливіших у процесі запобігання шкоди довкіллю під час поводження з ГМО або максимального обмеження можливого несприятливого впливу ГМО на природне середовище ще до того, як вона буде завдана. Вперше про те, що практичне використання ГМО в господарських цілях має базуватися на принципі обережності, було наголошено у п. 15 Декларації Ріо (1992 р.) [18, с. 687-692, 19, с.107].

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» генетично модифіковані організми, що використовуються у відкритій системі, повинні відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки за умови дотримання передбаченої технології використання.

Обов'язковою умовою використання ГМО у відкритій системі є наявність методів і методик їх ідентифікації, розроблених за міжнародними стандартами та затверджених в установленому порядку в Україні.

Забороняється вивільнення в навколишнє природне середовище ГМО без оцінки впливу на довкілля та до їх державної реєстрації. Державну реєстрацію ГМО та продукції, виробленої з їх застосуванням, здійснюють центральні органи виконавчої влади.

Підприємства, установи та організації, які здійснюють генетично-інженерну діяльність, створюють при установі Комісію з біологічної та генетичної безпеки проведення генетично- інженерних робіт. Завданням Комісії є проведення попередньої оцінки ризику під час планування та підготовки генетично-інженерних робіт.

Є проблема змішування генетично-модифікованих рослинних організмів з «чистими» культурами, яка у площині правового регулювання обігу генетично-модифікованих організмів у відкритій системі залишається невирішеною [20, с. 273].

Для усунення ризиків, пов'язаних із безпекою, та ризиків нещасних випадків необхідно розробляти та суворо додержуватися правил безпечного поводження з небезпечними лабораторними патогенами й токсинами для запобігання їх випадковому поширенню у довкіллі та несанкціонованому доступу до них; також необхідно розглянути запобігання публікаціям методичної інформації та результатів досліджень, що можуть призвести їх потрапляння до небажаних осіб. Хоча Настанова ВООЗ із біобезпеки рекомендує, щоб країни розробляли свої власні національні стандарти біобезпеки на основі Настанови без урахування будь-якого стандарту, узгодженого на міжнародному рівні, робота просувається досить складно. Для допомоги у створенні стандартів лабораторних біобезпеки та біозахисту європейські та американські асоціації біологічної безпеки (EBSA і ABSA відповідно), Асоціація біологічної безпеки Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та Det Norske Veritas (DNV) розробили Міжнародний стандарт управління біоризиками в рамках Європейського комітету зі стандартизації (CEN) [2, с. 23].

CWA 15793:2008 є першим міжнародно визнаним стандартом управління, який було створено спеціально для зниження небезпек, пов'язаних із мікробіологічними лабораторіями усіх рівнів безпеки. Він установлює вимоги до системи управління, що дозволяють організаціям ефективно виявляти, відстежувати та контролювати ризики, пов'язані з лабораторними біобезпекою і біозахистом. Цей стандарт системи управління лабораторними біоризиками встановлює вимоги, необхідні для контролю ризиків, пов'язаних із обробленням або зберіганням й утилізацією біологічних речовин і токсинів у лабораторіях та спорудах [2, с. 23].

В Україні є чинними державні санітарні правила та норми, гігієнічні нормативи «Правила влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю ДСП 9.9.5.-080-02» [21], затверджені Постановою Головного державного санітарного лікаря України 28.01.2002 № 1. Ці правила було прийнято задля створення безпечних умов праці, забезпечення індивідуальної та загальної безпеки, запобігання винесенню інфекцій за межі лабораторій, попередження нещасних випадків та професійних захворювань. Вимоги правил обов'язкові для виконання усіма організаціями / установами (лабораторіями) на території України, незалежно від відомчої належності та форм власності, що проводять роботу: з БПА І-ІІ груп патогенності згідно вимог ДСП N 9.9.5.035-99 «Безпека роботи з мікроорганізмами І-ІІ груп небезпеки»;

- з БПА ІІІ-ГУ груп патогенності: діагностичні, експериментальні та виробничі роботи; ПЛР-діагностику; діагностичні дослідження на холеру та ботулінічний токсин, що виконуються з метою профілактики цих інфекцій; імунологічні (серологічні) дослідження з метою визначення в крові людини антигенів мікроорганізмів ІІ групи патогенності (без накопичення збудника) та/або антитіл до них; експериментальні та виробничі роботи з вакцинними штамами збудників І-ІІ груп патогенності.

- ІУ групи патогенності: діагностичні та експериментальні дослідження; імунологічні (серологічні) дослідження з БПА ІІІ групи патогенності без накопичення збудника; дослідження з контролю якості продукції на наявність санітарно-показових мікроорганізмів.

Тобто контроль за діяльністю в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю повинен відбуватися незалежно від форми власності та відомчої належності задля забезпечення індивідуальної та загальної безпеки, запобігання винесенню інфекцій за межі лабораторій, попередження нещасних випадків та професійних захворювань.

Забезпечення біологічної безпеки шляхом контролю за біонебезпечними видами діяльності, що пов'язані з інфекційними біологічними ризиками, повинно бути першочерговим завданням держави. Від ефективності такої діяльності прямо залежить біобезпека нашої держави.

Проведений аналіз надав змогу визначити, що біонебезпечні види діяльності - це такі види діяльності, які потенційно можуть спричинити негативний вплив на біологічну функцію людської особи, а також на біологічні об'єкти природного середовища, в тому числі рослини та тварини.

Поняття «біонебезпечних видів діяльності» тісно пов'язане з проблемою розробки, вироблення, накопичення, передачі іншим та зберіганням мікробіологічних та інших біологічних агентів або токсинів.

До інфекційних біологічних ризиків належать масові інфекційні захворювання, такі як епідемії, спалахи, пандемії, епізоотії, інфекційні хвороби рослин; природні резервуари патогенних мікроорганізмів; штучні резервуари патогенних мікроорганізмів; генетично модифіковані збудники інфекційних захворювань.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27.02.2009 р. було констатовано недостатню урегульованість питання поводження з генетично модифікованими організмами, державної підтримки генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки, механізмів безпечного практичного застосування генетично модифікованих організмів.

Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожна людина має природне невіддільне і непорушне право на охорону здоров'я. До актів, що регулюють питання правового забезпечення біонебезпечної діяльності, що пов'язана з інфекційними біологічними ризиками, серед інших можна віднести Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; Постанову КМУ «Про затвердження Положення про контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів», ДСП № 9.9.5.035-99, ДСП № 9.9.5-064-2000 «Положення про порядок обліку, зберігання, поводження, відпуску та пересилки культур бактерій, вірусів, риккетсій, грибів, простіших, мікоплазм, бактерійних токсинів, ядів біологічного походження» та інші документи.

Також важливим питанням є те, що необхідно чітко дотримуватись встановлених правил та норм послідовності роботи у лабораторіях під час аварійних ситуацій, оскільки це напряму може вплинути на вивільнення небезпечних мікроорганізмів у вільне середовище.

Список використаних джерел

1. Рішення Ради Національної безпеки і оборони України «Про біологічну безпеку України» від 15.04.2009 р.. ЦКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0003525-09.

2. Голубнича В.М. Біобезпека та біозахист у біологічних лабораторіях 1-го та 2-го рівнів біобезпеки: монографія/В.М. Голубнича, М.В. Погорєлов, В.В. Корнієнко. Суми: Сумський деравний університет, 2016. 123 с.

3. Закон України: Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів від 31.05.2007 № 1103-V URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n03-16.

4. Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження Інструкції з профілактики та ліквідації метапневмовірусної інфекції птиці» від 10.05.2018 № 238 URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/z0675-18/ed20180510#n18.

5. Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней» від 07.03.2017 № 111 URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/z0432-17/ed20170307#n21.

6. Закон України: Про боротьбу з тероризмом від 20 березня 2003 р. № 638. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.

7. Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення: Організація Об'єднаних Націй, 10.04.1972 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_054.

8. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення» від 21 лютого 1975 р. № 3518-VIII URL: http://document.ua/pro-ratifikaciyu-konvenciyi-pro-zaboronu-rozrobki-virobnictv-doc141830.html.

9. Радиация. Дозы, эффекты, риск. Москва, 1990; Ваганов П.А., Им М. С. Экологический риск. С.-Петербург, 1999; Гродзинський Д.М. Ризики від радіонуклідного забруднення довкілля. Бюл. екол. стану Зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення. Київ, 2000. № 15.

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», затверджено від 28.08.2013 № 808 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-2013-%D0%BF.

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність, деяких постанова Кабінету Міністрів України» від 23.01.2019 р. № 128 URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/128-2019-%D0%BF#n159.

12. Білоконь С.В. Основи біоетики та біобезпеки: навчальний посібник. Одеса: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2017. 155 с.

13. Закон України: Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/2801-12.

14. Закон України: Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/4004-12.

15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про контроль за відповідністю імунобіологічних препаратів, що застосовуються в медичній практиці, вимогам державних та міжнародних стандартів» від 15.01.1996 р. № 73 URL: https://zakon.rada.gov.ua/ rada/show/73-96-%D0%BF.

16. Положение о порядке учета, хранения, обращения, отпуска и пересылки культур бактерий, вирусов, риккетсий, грибов, простейших, микоплазм, бактерийных токсинов, ядов биологического происхождения (по состоянию на ноябрь 2007 года), утверждено заместителем Министра здравоохранения Главным государственным санитарным врачом СССР 18.05.1979 г URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001400-79.

17. Закон України: Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів від 31.05.2007 р. № 1103-V URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1103-16.

18. Декларация По окружающей среде и развитию ООН (Рио-де-Жанейро, 14 июня 1992 г.). Действующее международное право. Москва: МНИМП, 1997. Т 3. С. 687-692.

19. Курило В.І. Правове забезпечення збереження і використання генетичних ресурсів через призму глобалізації проблеми біобезпеки / В.І. Курило, І.В. Гиренко, В.В. Курзова. Науковий вісникНУБіП України: Серія Право. 2012. Вип. 173. Ч. 3. С. 97-115.

20. Гиренко І. Щодо регулювання обігу генетично-модифікованих організмів у відкритих системах. Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України. Збірник матеріалів міжнародної наук.-практ конференції, присвяченої 10-річчю юридичного факультету НУБіП (19-20 травня 2011 р.). Упор. к. ю. н., доц. О.С. Гончаренко. Київ : Видавничий центр НУБіП України, 2011. 452 с. 272-274 с.

21. Державні санітарні правила та норми, гігієнічні нормативи. Правила влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю ДСП 9.9.5.-080-02, затверджено Постановою Головного державного санітарного лікаря України 28.01.2002 № 1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0001588-02.

Размещено на Allbest.ru