Ековіталізм - методологічна засада екологічної освіти

ековіталізм природа відношення гуманний

Анацька Н. В.,

кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії, Національний технічний університет України «Київський

політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Київ, Україна),

Anatska N.,

Doctor of Philosophy Senior teacher, Department of Philosophy, National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute» (Kyiv, Ukraine)

Актуальність статті обумовлена потребою формування життєво-ціннісних орієнтацій, зокрема відповідальному й гуманному відношенню як до природи, так і до людини. Аналізуються глобальні проблеми сучасності, посилення загрози екологічної катастрофи, що спонукають до застосування моральних імперативів для регулювання стосунків між людьми, які складаються в процесі освоєння й використання природних ресурсів.

Досліджується поняття ековіталізму, методологічною засадою якого є абсолютна цінність життя. Це положення означає, що інтеграція аспектів у вигляді багатомірного людського буття реалізує ековіталізм, визначаючи його природну основу як субстанційну. Разом з тим його природність трактується як життєвість, а розглянута через історичний хід подій в поєднанні всіх аспектів особистого буття людини як його складова - набуває статусу ековіталістичного, тобто досліджує екологію людини. При цьому він намагається віднайти оптимальні умови існування людини як істоти соціальної й біологічної. Це дає підстави стверджувати, що абсолютна ековіталістична цінність природи несе в собі гідність особистості, а це її право на вижити і жити в їх зв'язку, але вже в новому співвідношенні порівняно з природністю, тобто тілесністю і соціальністю, обумовленою сучасними техніко-економічними, екологічними детермінаціями, додає моральний аспект гідності людини як основного об'єкта екологічної освіти.

Ключові слова: ековіталізм, екологічна освіта, абсолютна цінність життя, природа, гуманізм, відповідальність, моральні цінності.

The urgency of the article is due to the need to develop purpose- in-life value orientations, in particular, the responsible and humane attitude to both nature and man. The article analyses the global problems of the present day the growing threat of an ecological catastrophe, that result in the application of moral imperatives to control the relations between people formed in the process of development and use of natural resources.

The author studies the concept of ecovitalism, the methodological basis of which is the absolute value of life. This means that ecovitalism is implemented by the integration of aspects in the form of multidimensional human existence, defining its natural basis as a substantive one. However, its naturalness is regarded as vitality and may be regarded as ecovitality if it is considered through the historical course of events and in a combination of all aspects of the personal existence of man as its component. Therefore, it studies the ecology of man. At the same time, ecovitalism tries to find the optimal conditions for the existence of man as a social and biological being. This gives grounds for asserting that the absolute ecovitalistic value of nature comprises the dignity of the individual and his right to survive and live within it but at the same time to be in a new relation with the naturalness, i.e. the physicality and sociality, due to the modern technical, economical, and environmental determinations. Thus, ecovitalism adds the moral aspect to the human dignity as the main subject of ecological education.

Keywords: ecovitalism, ecological education, absolute value of life, nature, humanism, responsibility, moral values.

Наразі екологічна ситуація сучасного світу настільки складна, що потребує переосмислення феномену людської цивілізації, наукової картини світу, а отже, і місця в ній людини. Водночас актуальним стає питання щодо якості освіти в нашому житті. Це означає, що вона має базуватись на екологічній освіті, методологічною засадою якої є принцип ековіталізму.

Постановка проблеми. Негативні тенденції екологічної кризи привели до необхідності зосередити увагу екологічної освіти на переорієнтацію життєвих цінностей із споживацьких на відтворюючі, із наївно-оптимістичних на передбачливі й екологічно відповідальні. У зв'язку з цим сучасна освіта отримала нові завдання, які полягають у суттєвій зміні усієї стратегії людської діяльності, а це в свою чергу потребує формування нового екологічного типу світогляду. «Тому має змінюватися громадська свідомість щодо взаємин із природним довкіллям» [13, с.50], а отже, і освіта. Звичайно, суспільство має переглянути свої моральні цінності і відчути себе невід'ємною частиною природи. Таким чином, саме «Філософське осмислення проблем взаємозв'язку суспільства і природи надає можливість розібратись у співвідношенні природних і суспільних закономірностей, побачити суперечності в розвитку відносин між суспільством і природою, зрозуміти роль суспільства в перетворенні природи і відповідальність його за все, що відбувається в цьому світі» [12, с.170], - тобто зупинити руйнацію природи людиною за рахунок екологізації освіти, результатом якої буде формування нової екологічної культури на засадах абсолютної цінності життя.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У результаті вивчення теоретичного матеріалу було обґрунтовано й запропоновано ековіталістичну концепцію як методологічну засаду екологічної освіти. Ідейною основою стала концепція ноосфери В. Вернадського, принцип відповідальності Г. Йонаса, концепція коеволюції М. Моїсеєва, етика життя А. Швайцера, раціовіталізм Х. Ортеги-і- Гассета, принцип ековіталізму В. Гура.

Базуючись на ідеях науковців, роботи яких містять конкретні завдання щодо захисту природи, втілення екологічного знання в освіту і в практику, ціннісні орієнтації у новому світогляді сучасної особистості, зокрема це праці В. Андрущенка, В. Баранівського, Г Берегової, Т Гардашук, В. Гура, А. Єрмоленка, М. Кисельова, В. Крисаченка, З. Самчука та інших. Однак це питання до сьогодні продовжує бути предметом наукових досліджень.

Мета дослідження полягає в тому, що екологічна освіта є одним із факторів, який може зупинити екологічну кризу, засобом інтегрування людини в природне середовище й одним із шляхів до гармонізації співіснування людини й природи. Для досягнення цієї мети постало принципово нове і складне завдання, яке полягає в оновленні сучасної системи освіти через концепцію ековіталізму.

Результати дослідження та їх обговорення. Вчення В. І. Вернадського стосовно ролі освіти як складової у побудові ноосферної цивілізації мало вплив на створення у вищій освіті гуманістичної концепції щодо стосунків людини й природи. Учений передбачив епоху ноосфери, характеристикою якої було право кожного на життя, гармонія у відносинах між людиною, природою і космосом, яка відбуватиметься за умови осмислення відносин з природою, а також за умови єднання людства й природи в єдиний організм і глибокої зміни моральної складової всіх членів суспільства. В. І. Вернадський довів біологічно процес переходу до ноосфери, а наука, на його думку, «сприяє єднанню людства і зростанню його культури завдяки перевагам, що має над іншими формами осягнення світу» [9, с. 381]. Особливу увагу він звертав на відносини науки й моралі, наголошував, що вчений несе особисту відповідальність за наслідки своїх досліджень, указував на єднання наукових та гуманітарних рішень, що в сьогоднішніх умовах у першу чергу стосується відношення людини до природи, на людяне ставлення до природи, що залежить від загальної моральної культури особистості.

Свою теорію запропонував відомий гуманіст, лікар і філософ А. Швайцер. Він розробив учення, згідно з яким і природа, і людина мають рівне право на життя, і тому на природу повинні поширюватися вироблені людством норми моралі. Головним етичним принципом він вважав «благоговіння перед життям», маючи на увазі життя - і людей, і тварин, і рослин. А знищення життя або нанесення йому шкоди, незалежно від умов, вважається злом, тому що не тільки тварини й рослини, а також і неорганічні об'єкти мають свою цінність і своє право на існування, не менше ніж сама людина. Згідно з його концепцією кожна людина має поводити себе в природі таким чином, щоб не згубити жодного життя. «Етика полягає в тому, що я відчуваю спонукання виказувати однакове благоговіння перед життям як по відношенню до моєї волі до життя, так і по відношенню до любого іншого. В цьому і полягає основний принцип моралі. Добро - те, що слугує збереженню і розвитку життя, зло - те, що знищує життя або перешкоджає йому...» [14, с. 218]. Він вірить у цінність життя і тому навчає ненасильництву по відношенню до природи.

Вчений-глобаліст М. М. Моїсеєв зазначав в одному зі своїх звернень, що сучасна екологічна криза намагається перерости в катастрофу, і однією з її причин є розвиток виробничих сил, який відбувався завдяки негативному впливу на природу науки і техніки. «Поступово стає зрозумілим, що навантаження від людської діяльності на оточуюче середовище не просто перетворюється на фактор, який визначає її еволюцію, але зростає настільки стрімко, що говорити про рівновагу біосфери і одночасно про збереження гомеостазу виду Homo sapiens уже не має сенсу» [7, с. 4]. Тому освітня галузь здатна вирішити екологічні проблеми. Учений зазначав, що продовження цивілізаційного процесу можливе лише за умови переосмислення життєдіяльності людства, і тільки освіта, і в тому числі екологічна, може стати тим інструментом і забезпечити подальше його існування. А це означає «.. .пошук якісно нового шляху розвитку цивілізації, який зможе в результаті забезпечити стан коеволюції природи і суспільства. Система дій повинна мати дві складові: техніко-технологічне переозброєння і утвердження в свідомості людей нової моралі» [7, с. 23-24]. Він звертав увагу, що одним з основних завдань є виховання істинно морального ставлення до природи, що може бути забезпечено лише в результаті екологічної освіти. Цей процес він назвав системою «Учитель», яка означає механізм передачі знання, у тому числі екологічного знання, і знання людини від покоління до покоління. «Інститут Учитель виник також завдяки принципу не убий!. Учитель підбирав собі помічників і учнів, виховував і навчав їх, передавав їм свої знання і майстерність» [8, с. 128]. Це дає підстави розглядати знання про природу з погляду їх значення для людини, де панує принцип «не нашкодь життю».

М.М. Моїсеєв наголошував, що людина повинна сприймати себе частиною природи, а не її господарем, має навчитися жити за законами природи, і ці принципи повинні бути в крові і плоті кожної людини. «Людина є частиною природи; Людину і Природу не потрібно протиставляти одне одному, а розглядати їх потрібно в єдності; Людина і все, що її оточує, - це частина єдиного Всесвіту» [8, с. 18]. Тому потрібно це зрозуміти й інтенсивно вирішувати проблеми освіти. Без відповідного рівня освіти неможливо реалізувати екологічний імператив. А для цього «.екологічне виховання і освіта повинні охопити усі вікові категорії. Екологічними знаннями, подібно арифметичним, повинні володіти усі, незалежно від спеціальності і характеру роботи» [6, с. 47-48].

Спираючись на всі ці знання, концепції, погляди, маємо можливість творчо використати наукові доробки вчених. Завдяки побудові ековіталістичної концепції для екологічної освіти й виховання, розробленої переважно на основі аналізу багатьох наукових праць, зокрема праць В. І. Гура, введено термін «ековіталізм» і розроблено принцип ековіталізму. Перш ніж обговорювати ідею ековіталіс- тичної концепції потрібно розглянути сам термін «ековіталізм». Це слово складається з двох частин: «еко» - з грецької - оселя, середовище, у складних словах відповідає поняттю «середовище», «дім» [4, с. 303], «...Дім, побудований на поверхні Землі самим життям» [5, с. 9], та «віталізм» - у перекладі з латинської - життєвість, учення про якісну відмінність живої природи від неживої і принципову неможливість пояснити органічні процеси фізико-хімічними закономірностями» [4, с. 148].

Поняття «віталізм» зародилося в античному світі, зокрема в творчості Платона, у його вченні про безсмертну душу, у вченні Аристотеля про нематеріальну силу живого - ентелехію. Концепції віталізму класичного періоду були альтернативою спрощеним механістичним конструкціям. У працях Г. Дріша віталізм продовжив свій розвиток, поняття ентелехії він трактує як силу, що діє поза простором і часом, заперечує можливість трактування всього живого тільки за законами механіки й хімії. Аналіз механістичної і віталістичної точок зору показує, що вони дотримуються різних позицій, а саме, механіцисти стверджують: «Пояснити життя можливо хімічними і фізичними термінами, які доступні людському розуму і нічим більше»; віталісти кажуть: «Життя неможливо пояснити з позиції тільки хімії або фізики, тому що його необхідні складові виходять за межі знання, яке доступне людському розуму» [10, с. 19].

Характеризуючи взаємодію людини, соціуму й природи, її роль у суспільних процесах, концепція Х. Ортеги-і-Гассета про раціовіталізм постала як новий погляд на проблему людини та сутності її буття. Саме ці питання становлять сутнісні характеристики його вчення про раціовіталізм як творчу активність свідомості людини, що має нерозривні зв'язки з природою і суспільством. Його думка про те, що «..людська реальність це не лише те, що формує людину, але і те, що формується самою людиною по мірі її універсальних можливостей як вільно-творчої особистості...» [3, с. 9], аналізує людину як зайняту діяльністю, що творчо сприймає світ і намагається зрозуміти його духовність. Свою концепцію Ортега-і-Гассет назвав раціовіталізмом, тому що це означає науково-раціональний підхід до соціальної дійсності, до співвідношення духовного й матеріального у взаємовідносинах людини, суспільства, природи. Розвиваючи думку щодо раціовіталізму, Ортега-і-Гассет зазначав, що в людині все має бути раціональним - мислення, поведінка, відношення з суспільством, з людьми, з природою тощо.

Термін «ековіталізм» можна тлумачити як дім, де існує життя, тобто природа є тим самим домом, де живе людина. Знищивши природу, ми знищимо свій власний дім. Підійшовши до поняття ековіталізму, можна пояснити його сутність як абсолютну цінність життя. «Головним у методології ековіталізму є те, що природа з об'єкта діяльності перетворюється на носія найвищої цінності - абсолютної цінності життя» [11, с. 220].

Передумовою виникнення ековіталізму стала екологічна криза. «Криза оточуючого середовища - це ознака того, що відповідності, які існували до останнього часу між життям і його оточенням, почали руйнуватися» [5, с. 9]. Але головне полягає в тому, що екологічні проблеми настільки актуалізували кризовість сучасного буття, що для самознищення людства вже не потрібно й війни. Усі ці питання потребують радикальної переорієнтації, через призму «світу, який під загрозою» [2, с. 178].

У ситуації, що склалася, постало питання щодо реалістичного підходу відповідальності людини за буття і, як зазначає німецький філософ Г. Йонас, «Відбулося якісне підвищення ціннісної значимості буття, яке визначає можливу актуальність нашої відповідальності за нього» [16, с. 7]. Саме відповідальність за майбутнє буде направлена на гуманізацію технічного прогресу, яка вирішуватиме проблеми з перспективою формування буття, гідного людини. Це стосується того, що вирішальна роль у сучасному світі все ж таки належатиме прогресу, але пріоритетом стануть екологічні проблеми. Разом з тим вирішувати їх належить екологічній освіті, яка сприяє формуванню усвідомлення єдності людини та природи.

Діяльність людини, яка була спрямована на перетворення природи, свідчить про те, що цей підхід переріс у глобальні проблеми сучасності і постала дилема - буття або небуття. При цьому важливе значення має ековіталістична концепція в екологічній освіті, яка потребує свого розуміння цього питання, що ґрунтується на екоаксіологічних засадах, але вирішити його лише за допомогою моральних принципів наразі неможливо, тут має бути інше, більш глибше рішення. «Ми переходимо у сферу моралі - поняття більш тонкішого, зв'язаного з духовним світом людини, його орієнтацією на внутрішні цінності. Так від питань екології і політології нам необхідно перейти до обговорення проблем еволюції внутрішнього світу людини. Ось тут... і лежить ключ до самого головного - збереження виду homo sapiens на планеті» [7, с. 30].

Ековіталістична концепція в освіті має нові пріоритети. Засадничим є принцип відповідальності за втілення в практику абсолютної цінності життя, системи гуманістично-ціннісних поглядів на вирішення глобальних проблем людства. Отже, головне місце належить формуванню екологічної свідомості, екологічної культури, екологічної поведінки, які в свою чергу вирішують протиріччя і конфлікти нашого буття. У цей процес включається й екологізація особистості, щоб «її становлення дозволило побачити в єднанні людину, природу, техніку» [16, с. 166].

Це дає підстави стверджувати, що екологічна освіта, базуючись на ековіталізмі, має таке бачення особистого буття людини, яке дозволяє простежити їх взаємозалежність у такому поєднанні, коли виникає гранична ситуація - жити або не жити. Це положення означає, що інтеграція даних аспектів у вигляді розгорнутого багатомірного людського буття реалізує ековіталізм, визначаючи його природну основу як субстанційну. Разом з тим його природність у класичній традиції трактується як тілесність, а розглянута через історичний хід подій в поєднанні всіх аспектів особистого буття людини як їх складова приймає статус ековіталістичний, тобто досліджує екологію людини, намагається віднайти оптимальні умови існування людини як істоти соціальної і як біологічного виду. При цьому така ековіталістичність характеризується тим, що особисте буття і знання людини несуть в собі «„апробацію життя“ на екзистенційно-граничному рівні самопізнання як вибору самого себе - своєї психо-тілесної особистої данності» [16, с. 118]. Важливим аспектом такої ситуації, яка загрожує людському життю, є не тільки проблема збереження природничих засад людського буття, оскільки екзистенційно-онтологічний підхід до сутнісної характеристики людини як сукупно-цілісний дає змогу побачити цю природну обумовленість як ековіталістичну ціннісну субстанціональність сутності людини. Тому теперішнє людське буття з граничною ситуацією «вижити -жити» і в методологічному, і в змістовно-буттєвому плані вказує на його двосторонність, а таким чином, на ековіталістичний підхід до його моральних витоків. Слід зазначити, що зв'язки людей з навколишнім середовищем - виробничо-природничі, наукові, побутові, функціональні - призвели до гіпертрофованих потреб і бажань людини, що в свою чергу поставило її в ситуацію досить загрозливу. «Стаючи дійсно односторонньою, утопічна людина може вступати лише в зведені до споживчих відношення, що в свою чергу, перетворює в майбутньому все задоволення в незадоволення, володіння в зажерливість, спокій в неспокій, свободу в свавілля - в результаті чого щастя породжує нещастя» [16, с. 140]. Такі перебільшені односторонні задоволення перетворили природні бажання в свою протилежність і підвели їх до життєво граничної ситуації, що в духовно-екзистенційному ракурсі призвело до втрати моральності. Це дає підстави розглядати екологічну освіту як таку, що зможе виправити ситуацію. Екологічна освіта передбачає високий рівень знань щодо ековіталістичного й екзистенційно-духовного тлумачення людини через призму граничної ситуації, дозволяє реалістично зрозуміти «картину людини» і її відповідальність в плані науково-теоретичного пояснення майбутнього через пошук оптимальних умов її існування, тобто через екологію людини. Реалістична плюралістичність щодо «картини людини» відобразилася у наступному положенні: «Усі ми розглядаємо людину як частину природи, як індивідуальність і істоту суспільну. Як частина природи вона може жити тільки в природному середовищі і разом з природою. Свою індивідуальність вона проявляє тільки в спілкуванні з іншими людьми» [15, с. 7]. На основі цього можна стверджувати, що абсолютна ековіталістична цінність людини й природи несе в собі гідність особистості, а це її право на вижити і жити в їх зв'язку, але вже в новому співвідношенні, порівняно з природністю, тобто тілесністю і соціальністю, обумовленою сучасними техніко-економічними, екологічними детермінаціями. Це долає абстрактно-моральний аспект гідності людини як основного об'єкта екологічної освіти.

Розглядаючи ставлення людини до природи в дусі антропоцентричних традицій, коли діяльність людини приймала «форми руйнування», «виникало на рівні індивідуальної і суспільної свідомості жагуче бажання життя» [16, с. 118]. Звідси і специфіка, і завдання методологічно-змістовних установок екологічної освіти полягають у тому, щоб трансформувати сили із деструктивних у творчі, а граничну ситуацію із смертельно небезпечної перетворити в смислонаповнену. Отже, гуманізм екологічної освіти полягає саме у формуванні відчуття відповідальності за свої вчинки. Адже екологічні кризи, які переживає сучасний світ, є наслідком егоїстичного втручання людини в природні процеси і браком саме екологічної освіти й культури. Підтвердженням цього є дослідження багатьох сучасних науковців, які вважають, що «однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ століття кризи людського духу: сплеск колективного егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільствах, планетарна епідемія аморальності, злочинності, алкоголізму, наркоманії і проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності й непрофесійності при вирішенні національних і міжнаціональних питань тощо» [1, с. 31]. Це все є свідченням того, що порушується принцип ековіталізму, тобто нівелюється абсолютна цінність життя, ігнорується екологія людини.

Висновки і перспективи. Отже, зміст ековіталістичної концепції в екологічній освіті полягає в тому, щоб пояснити, як в умовах інформаційно-технічного суспільства виробляти такі знання, таку діяльність людини по відношенню до природи, які б задовольняли потреби людей і зберегли природу як абсолютну цінність життя. Тим самим усвідомити, як у процесі освіти на базі екологічних знань здійснювати екологічне виховання людини, тобто як, незважаючи на те, що людство користується природою, здійснювати гуманізацію людського буття. Лише така людська діяльність дасть можливість попередити екологічні негаразди і запобігти екологічній кризі. Розглядаючи природу як абсолютну цінність життя, ековіталізм в умовах глобальної екологічної кризи стає універсальним методологічним принципом усіх наук, виробничої та культурно-політичної практики.

Список використаних джерел