Основні положення аутекології на прикладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Національний авіаційний університет

Факультет екологічної безпеки і технологій

Кафедра екології

Курсова робота

З дисципліни:«Загальна екологія та неоекологія»

Та тему: Основні положення аутекології на прикладі

Виконала: студентка

ІІ курсу групи ЕК-201

Хілько Вікторія Олегівна

Перевірив: д.т.н., проф

Маджд С.М.

Київ 2019



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. БАЗОВІ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АУТЕКОЛОГІЇ

РОЗДІЛ 2. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ СЕРЕДОВИЩА. ПРИСТОСУВАННЯ ОРГАНІЗМІВ ДО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Наземно-повітряне середовище

2.2 Водне та ґрунтове середовище

РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, ВПЛИВ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ

3.1 Біотичні фактори

РОЗДІЛ 4. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА ТА ЖИТТЯ ПІСЛЯ НЕЇ

РОЗДІЛ 5. КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ЖИТТЯ ТА ВІДОМІ ОСОБИСТОСТІ ІВАНКІВЩИНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Аутекологія, або факторіальна екологія - це один із розділів екології, що вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з довкіллям та вплив екологічних факторів на них.

Механізм взаємодії об'єкта і природи, порушення взаємозв'язків

Актуальність роботи зумовлена потребою в дослідженні впливів на організми факторів навколишнього середовища, механізмів взаємодії об'єкта та природи.

Мета роботи полягає у дослідженні пристосувань видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, тиску, космічного випромінювання, освітлення, природних катастроф, хімічний склад води тощо. Також розглянути закони, яким підпорядковується аутекологія.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань:

знайти та проаналізувати відомості про аутекологію;

систематизувати знайдену інформацію та опрацювати дані;

проаналізувати вплив факторів на об'єкти аутекології;

дослідити пристосування об'єктів до певних видів середовищ;

дослідити особливості перебігу життєдіяльності об'єктів та вплив законів та їхню життєдіяльність.

Об'єкт дослідження - аутекологія, об'єкти аутекології, середовище їх існування та закони, яким підпорядковуються дані об'єкти.

Предмет дослідження - взаємозв'язки об'єктів у певних середовищах існування, механізми їх взаємодії та порушення цих взаємозв'язків, вплив на їхню життєдіяльність біотичних, абіотичних та антропогенних факторів.



РОЗДІЛ 1. БАЗОВІ УЯВЛЕННЯ ПРО ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ АУТЕКОЛОГІЇ

На Землі мешкає близько 3 млн видів живих організмів, які пристосувалися до різноманітних умов існування. В будь-якому регіоні нашої планети організми, які там мешкають, зазвичай взаємодіють з певними умовами існування: сприймають вплив середовища на себе та відповідно реагують на будь-які його зміни. Можна тільки дивуватися надзвичайній здатності організмів пристосовуватися до найекстремальніших умов життя на суходолі, у воді, під землею, у високогір'ї чи в повітрі.

Будь-який живий організм, що населяє нашу планету, існує залежно від умов "живої" та "неживої" природи. Цей апріорний факт робить кожен компонент системи взаємопов'язаним із іншими. Оволодіти знаннями про довкілля можна тільки на основі побудови певної системи, що значно полегшить осягнути окремі компоненти цілої науки. Як людина учиться читати, знаючи букви, так, оволодіваючи азами екології, необхідно уявити дві складові середовища існування живого -- неживий компонент та живі істоти, які його населяють.

Відмінність екологічного сприйняття неживої природи полягає у тому, що еколог вивчає її через призму пристосувань живого до факторів, що на нього впливають. Отож, не володіючи інформацією про реакції живих організмів на вплив явищ і процесів, що відбуваються на нашій планеті, вирішити будь-яке, навіть найпростіше екологічне завдання стане нереальним.

Розділ "Аутекологія" висвітлює взаємовідносини організмів з довкіллям, тобто розкриває, яким чином фактори середовища впливають на живий організм. При цьому аутекологія досліджує вплив екологічних чинників на морфологію, фізіологію і поведінку організмів (Екологія. Охорона природи: Словник-довідник, 2002).

Аутекологічні дослідження зазвичай складають важливу частину сучасних ботанічних, зоологічних, порівняльно-фізіологічних та інших робіт. Для еколога важливі ті їх результати, які дозволяють з'ясувати місце і значення досліджуваного виду в екосистемі. Детальні аутекологічні дослідження найбільш істотні стосовно видів, граючих значну роль в екосистемах. Особливо важливі в цьому відношенні ті прояви життєдіяльності, які визначають найголовніші зв'язки виду з іншими видами. Аутекологічні дослідження, службовці однієї з головних основ біоценології, в свою чергу, визначаються завданнями вивчення екосистем.

Аутекологія була започаткована німецьким польовим ботаніком наприкінці 19 століття. Протягом 20 століття аутекологія продовжувала існувати переважно як описова наука, а не як теорія, що підтримується в суспільстві, і найбільш помітними прихильниками аутекологічного підходу були Герберт Ендрюарт та Чарльз Береза. При дослідженнях, які були орієнтовані на види, вони уникали терміну аутекологія.

Однією з проблем



РОЗДІЛ 2. СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ СЕРЕДОВИЩА. ПРИСТОСУВАННЯ ОРГАНІЗМІВ ДО СЕРЕДОВИЩА

Термін «середовище існування» є часто вживаним, та позначає певну частину простору, яка оточує організм або певну групу організмів, певний вид, і впливає на нього певним чином за допомогою екологічних факторів. Тобто весь простір де особина веде свою життєдіяльність є середовищем її існування.

Будь-яке середовище може бути оцінене за показниками якості середовища. Забруднення, як правило, може бути фізичне, хімічне і біологічне. Це наприклад забруднення фізичними агентами, хімічними речовинами, або наприклад мікроорганізмами.

Забруднення буває таких типів:

Механічне (механічне засмічення, без будь-яких хімічних чи фізичних наслідків);

Хімічне (зміна в середовищі хімічних властивостей, які призводять до негативних наслідків);

Фізична (зміна будь-яких фізичних параметрів, наприклад теплове, шумове, світлове, радіаційне або електромагнітне);

Біологічне (попадання чужих видів або об'єктів для даного середовища);

Біотичне (поширення в середовищі різних небажаних речовин, мертвих тіл або виділень, на території, для якої це не характерно);

Мікробіологічне (пов'язане з розмноженням в певних субстратах мікроорганізмів, у ході господарської діяльності людини);

Для оцінки забруднення навколишнього середовища використовують такі нормативи:

нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин, зокрема радіоактивних, інших речовин і мікроорганізмів - нормативи, які встановлені у відповідності з показниками гранично допустимого вмісту хімічних речовин, зокрема радіоактивних, інших речовин і мікроорганізмів у навколишньому середовищі і недотримання яких може призвести до забруднення навколишнього середовища, деградації природних екологічних систем;

Середовище життя є динамічним комплексом. Воно розвивається саме по собі, а також під впливом усіх живих організмів та людини зокрема. Тому одноразово отримана інформація про особливості середовища не створює цілісної картини щодо умов існування живих істот.

2.1 Наземно-повітряне середовище

Наземно-повітряне середовищеє особливим тому, що воно характеризується низькою щільністю та вологою і високим рівнем кисню. У ході еволюції, живі організми, які вийшли з водного середовища, повинні були пристосовуватись до нього. Тварини в цьому середовищі пересуваються по ґрунту або по повітрю, а рослини прикріплюються до субстрату, тобто вкорінюються в ґрунт. Наземно-повітряне середовище має свої особливості, стосовно екологічних факторів, тому що воно характеризується великою кількістю і інтенсивністю світла, коливаннями температури, вологості в повітрі, і зміною сезонності та часом доби.

Чисте і сухе повітря є сумішшю газів, основними з них є азот (78,08%), кисень(20,95%), аргон (0,93%), вуглекислий газ(0,03%) та інші домішки. Але повітря майже ніколи не буває сухим, частка вологи може сягати від 0,04% до 4%. Також в повітрі присутні домішки у вигляді пилу, сажі, спори і пилок тощо. Крім того, коли оксиди сірки і азоту сполучаються з атмосферною вологою, то утворюють кислотні опади, що в свою чергу призводить до деградації лісів, вимивання з ґрунту мікроорганізмів, що зменшує врожайність, до ерозії металевих конструкцій, до захворювання дихальних шляхів, отруєння водойм, загибель водної біоти, деградація флори і фауни та подразнення очей людей і тварин. Ця проблема не є згубною тільки для наземно-повітряного середовища, аде я для інших, таких як ґрунтове, водне та інші. Існують також повітряні течії, які сприяють розселенню багатьох видів рослин. Так розповсюджують спори, насіння, плоди.

Пристосування живих організмів до існування в цьому середовищі, поділяється:

Організми, що пристосовані до життя в пустелі. Більшість тварин, які мешкають в пустелях є членистоногими, тобто комахи, павуки або скорпіони, рептилії. Рідше зустрічаються ссавці та птахи. Для пустелі, основним пристосуванням є добре розвинений слух, зір та спритність. Також яскравою ознакою є маскування. Переважно це пісочне забарвлення, щоб не виділятись на тлі піску. Також важливим пристосуванням є пристосування до високих температур, тому що без цього всі живі організми вимерли б за декілька годин. Деякі тварини наприклад ховаються під землю, а виходять тільки вночі. Деякі види, наприклад шакал, охолоджує своє тіло за допомогою дихання, під впливом гарячого повітря, з їх язиків випаровується слина.

Зиму зазвичай зимують, перебуваючи у сплячці, також впадають у стан заціпеніння, при дуже посушливому літі. Також деякі види рослин в пустелі є ефемерами, це означає, що вони здатні перечекати багаторічну засуху, а після того, як випаде дощ прокидаються та розквітають.

Організми, пристосовані до життя у тропічних лісах. До цієї групи належать як і хижаки, так і звичайні гризуни та ящірки. У тропічних лісах зазвичай проживають такі тварини як папуги, гігантські метелики, великі павуки, мавпи, та великі представники родини котячих. Вони пристосовані до життя у дуже вологих та дуже спекотних умовах. Також для багатьох мешканців тропіків характерне маскування, або навпаки дуже яскраве забарвлення, яке попереджає про отруйність або небезпеку.

Організми, пристосовані до життя в північних лісах. На обох полюсах, Північному та Південному, як тварини так і рослини не зустрічаються, але в північних лісах достатньо. Тут проживають такі тварини, як білки, вовки, ведмеді, горностаї, зайці, кабани, куниці, лисиці, лосі, рисі, також можна зустріти земноводних, рептилій тощо.

Більшість із тварин мають хутро та шар жиру під шкірою, який утримує тепло, та не дає замерзнути. Деякі із ссавців впадають у сплячку, а деякі готуються до зимівлі, запасають їжу, облаштовують домівки. Також деякі з тварин змінюють забарвлення, линяють на зимній та літній період (заєць або песець).

Серед рослин переважають хвойні вічнозелені дерева, тому що саме через хвою дуже мало вологи випаровується, в умовах низьких температур рослинам дуже важко вбирати вологу з ґрунту. Квіткові рослини на зимній період скидають листя.

2.2 Водне та ґрунтове середовище

Водне середовище є першим середовищем, яке освоїли живі організми. Сама водна є одним із важливих екологічних факторів, характеризується великою кількістю показників, таких як колір, запах, прозорість, теплоємність, теплопровідність, щільність, твердість та інші показники.

Гідросфера являє собою складну систему, яка складається з таких компонентів:

Світовий океан (93,96%)

Підземні води (4,12%)

Зони активного водообміну (0,27%)

Льодовики (1,65%)

Озера (0,019%)

Ґрунтова волога (0,006%)

Пари атмосфери (0,001%)

Річкові води (0,0001%)

Всього - 100%

Особливостями водного середовища є великий тиск, густина простору, певний склад солей, Екологічними факторами водного середовища є такі як:

Температура - приблизно від -1,5 С до -2 С на глибинах, кожен тип водойм має свій температурний режим.

Світло - фотосинтезуючі рослини проживають на глибині 250 м, на проникнення світла впливає прозорість води.

Сольовий склад води - є доволі сталим, солоність води океану є 34-35 проміле. До високої солоності пристосовані тільки деякі з організмів.

Вміст кисню - джерело кисню є рослини, та кисень з наземно-повітряного середовища. На великих глибинах вміст кисню менший

Переміщення водних мас -включається приливи, відпливи і течії. Переміщення водних мас допомагає переміщенню організмів, міграціям.

У солоній воді розчинність кисню на 20% нижча, ніж у прісній, перенасиченість О2 можна спостерігати у водах озер і ставків, багатих на рослинність, що містить хлорофіл.

В залежності від вмісту кисню у стоячих водоймах, і кількості організмів, поділяють на 3 групи:

Оліготрофні (небагаті на корм) - це глибоководні озера з низькою температурою в нижніх шарах водяної товщі, багатої на кисень. Добре розвиваються у цій воді лососеві, форель. Тут повільніше розкладається органічний відпад і вода в них голуба і прозора;

Еутрофні (багаті на корм) - неглибокі, придонні води мають більшу температуру, ніж оліготрофні. Тут добре розвиваються різноманітні організми, а також добре перебігають процеси їх відпаду і розпаду. Вода в таких водоймах зелена. Риби тут задовольняються невеликою кількістю кисню;

Дистрофні (бідні на корм) - в їхніх водах нагромадилась велика кількість гумінових кислот, що робить їх кислими і коричнюватими.

Також однією із важливих складових прісних вод є кальцій, також він відіграє роль обмежуючого фактору. За вмістом кальцію в них розрізняють «м'які» і «жорсткі», відповідно вміст кальцію 9 мг/л і понад 25 мг/л.

До забруднювачів водного середовища, а особливо поверхневих вод, відносять: стічні побутові і промислові води, стікання дощових і талих вод із сільськогосподарських полів, також забруднення відбувається відходами, що поглинають кисень, отруйними речовинами, такими як пестицидами, гербіцидами, нафтою та нафтопродуктами, відходами органічного синтезу, тобто мийними речовинами, радіоактивними та хімічними речовинами. Окрім цього, забруднення може бути тепловим, від гарячих стоків промислових підприємств.

Ґрунтове середовище. Утворюється в результаті багатьох чинників, таких як клімат, зумовлює фізичне і хімічне вивітрювання порід, материнська гірська порода, топографія, живі організми, час.

Ґрунтове середовище має три основні шари:

Верхній шар (гумус)

Середній шар (переробка сполук із верхнього шару)

Нижній шар (материнська порода)

Сам ґрунт має такі складові компоненти:

Мінеральна основа (50-60%) - глина, мул, пісок, галька, гравій, валуни;

Органічна речовина - гумус (близько 10%)

Повітря (15-25%)

Вода (25-35%)

Ґрунт характеризується наявністю проміжків між водою і повітрям, між частками ґрунту. Склад ґрунтового повітря і атмосферного є різним, тому що міст вуглекислого газу вищий у 10-100 разів вищий, а кисню навпаки, у декілька разів менший, ніж в атмосфері. Також дуже характерним для ґрунтового середовища є відсутність світла, вологість є вищою, ніж в наземно-повітряному, амплітуда коливання температур добових і річних є відносно невеликою.

В ґрунті мешкають такі організми, як ґрунтові бактерії, водорості та гриби, а також ґрунтові тварини. Для комфортного проживання в даному середовищі, організми мають такі пристосування до життя, як:

Мінеральне живлення;

Активне прокладання ходів у ґрунті;

Розгалуженість тіла та зменшення його розмірів;

Вертикальні міграції;

Слабка пігментація тіла;

Гетеротрофний тип живлення;

Основні забруднювачі ґрунту це наприклад тяжкі метали, радіоактивні елементи, добрива і отрутохімікати, які застосовуються у сільському господарстві. Одним із найбільш забруднюючих елементів є ртуть, а ще більш небезпечним для ґрунту є свинець. Свинець використовують як добавки в бензин, тому транспорт є вагомим джерелом забруднення ґрунту.

Поблизу значних центрів чорної і кольорової металургії ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм і іншими металами.

При атомних вибухах, виділення рідких і твердих відходів у ґрунт від промислових підприємств, в ґрунт потрапляють радіоактивні елементи та накопичуються там. Потім ці елементи потрапляють у рослини, а звідти - в організми тварин, що відповідно накопичується там.

Отже,



РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ: КЛАСИФІКАЦІЯ, ВПЛИВ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ

Екологічний фактор - будь який фактор середовища, що здатен тою чи іншою мірою, прямим або непрямим способом впливати на живі організми, в період хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

3.1 Біотичні фактори

Спогади очевидців про початок та продовження воєнних дій

Про перший день та перший місяць війни розповідав Я. Дударенко: « Як сьогодні пам'ятаю 22 червня 1941 року. Стояв сонячний теплий день. Я працював тоді секретарем Іванківського райкому партії по кадрах і згідно з рішенням Київського обкому партії був командирований в Димер на будівництво аеродрому. Тут і застала мене війна. Повернувся в Іванків і негайно пішов до райкому партії. Тут зустрів першого секретаря Якова Гнатовича Толочина. Йому потрібно було переробити всю партійну роботу на військовий лад.

Яків Гнатович чітко і сміливо визначив завдання кожного. День і ніч, не звертаючи уваги на втому, їздив він з колгоспу в колгосп, на підприємства, допомагав у роботі. Надійшло розпорядження евакуювати громадську худобу та інше майно, щоб нічого не потрапило у руки ворогові. Райком зібрав активістів і доручив їм відправляти з району тисячі голів рогатої худоби, свиней, овець, всю техніку.

Незабаром одержали нове завдання: створити підпільну групу в районі для боротьби з ворогом. Керувати нею доручили першому секретарю райкому партії т. Толочину. 22 серпня, коли відбулася нарада членів групи, над Іванковом з'явився фашистський літак. Його бомба попала туди, де зібрались майбутні підпільники. Частина з них загинула. А наступного дня німці вже «господарювали» в Іванкові. Відразу й почалися облави на активістів…» Штаб фашистів, перетворився в центр грабіжництва та насильства. Гітлерівці витрушували все, що тільки можна було, з кооперативних складів, магазинів та господарств трудящихся.

У той же день, одночасно з фашистами, прибули колишні громадяни Іванкова, зрадники Ян Марек, Вандершкруф, Верієф. Згодом перший отримав посаду бухгалтера, другий - шефа, третій - співробітника гестапо. Вони встановлювали фашистські порядки в селищі, складали списки радянсько-колгоспного активу, комуністів та інших людей, допомагали забирати молодь до Німеччини. Арешти, грабування, розстріли, насильство називались «новим порядком». А тим часом секретар райкому партії Я. Г. Толочин створював партизанський загін. Та недовго довелось йому боротися з фашистами… Ось як згадував ці події у 1973 році повоєнний перший секретар Іванківського райкому партії С. Радомський[4; с.106].

Трагічною подією є спалення села Запруддя 19 травня 1943 року німецько-фашистськими загарбниками. Архівні документи свідчать:

… 7. Станом на 1927 рік було господарств:

Запруддя - село - 320 дворів, 1579 душ;

Волока - хутір - 42 двори, 181 душа;

Фабрика(економія) - хутір - 22 двори, 121 душа;

Цегельня - хутір - 21 двір, 98 душ;

Разом - 405 дворів, 1979 душ[1, с.162].

Травневим ранком 1943 року німці ввірвались до села та палили хати одна за одною, але на одну хату пошкодували патронів та розпалили солому цигарками. Господиня, що ховалась на подвір'ї кинулась рятувати дім, як тільки загарбники пішли. Так на все село залишилась одна єдина хата, яка всіх прихистила на той час[4; с.166].

У доповідній записці Розважівськомурайвинкому в 1944 році голова Запрудської сільської Ради М. Ф. Оксьоненко писав про всі втрати села за час цього нападу(додаток Л).

Біля села Болотня було розкопано могилу, про це складено акт(додаток М), жертв упізнавали родичі. Надалі продовжувалися масові розстріли. Усього 808 днів гітлерівці хазяйнували на тимчасово окупованій території району. За цей час вони встигли скоїти багато лиха. Потрібно було відбудовувати зруйновані господарства, організувати і мобілізувати людей на виконання різних завдань і заходів, які б забезпечили нормальне життя всіх населених пунктів. За час окупації німецькими ставленниками - комендантами Міллером, Тендиком та Фоссом, райкомендантом - тільки колишньому Розважівському району нанесено збитків на 448.198.916 карбованців (в тодішньому обчисленні).

Отже, німці дуже жорстоко намагались винищити іванківський народ, спалювали хати, розстрілювали, та інші знущання. Народ намагався протистояти цьому тиску. Знищили дуже багато господарств, дворів, колгоспів, людей. ґрунтовий аутекологія біотичний антропогенний



РОЗДІЛ 4. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА ТА ЖИТТЯ ПІСЛЯ НЕЇ

Слово «Чорнобиль» означає «полин-трава», що росте у наших краях ще з давна. Перша літописна згадка про нього припадає на кінець ХІІ століття, хоча за даними розкопок, люди тут поселились набагато раніше. Через цей край простягався шлях «з варягів у греки». Чорнобильські землі в основному перебували під владою Польщі. [4]

Протягом сімдесятих років ХХ століття на р. Прип'ять була споруджена Чорнобильська атомна електростанція. Практично поліщукам «подарував» її відомий вчений авторитет, випускник Київського державного університету ім Т. Шевченка, тодішний Президент Академії наук СРСР, кавалер 8 орленів Леніна, тричі Герой Соціалістичної Праці А.Александров, який був ініціатором і натхнення будівництва ЧАЕС.

Колишній голова Чорнобильського райвиконкому Кузьма Мартиненко згадував, які саме дії стали підвалинами трагедії на ЧАЕС:

«У січні 70-го до нас поступила телефонограма з Київського обкому КПУ:першим особам району зустріти високопоставлену делегацію з Москви. Я подзвонив до Київського обкому. Коли з'ясувалося, що візит пов'язаний з будівництвом АЕС, то на свій страх і ризик запросив фотокориспондента, попередивши його про конфіденційність. [2]

У визначеному місці стояли кілька «Волг» з Києва. Одна з них привезла головний атрибут початку будівництва - металевий кілок. Незабаром на полі приземлився вертоліт з міністром електрофікації СРСР Петром Непорожнім та чинам з апарату ЦК КПРС. Їх супроводжували українські товариші - міністр електрифікації Костянтин Побігайло та секретар Київського обкому з промисловості Євген Харчук. Після огляду місцевості Непорожній виголосив:

Тут буде закладено проммайданчик будівництва Чорнобильської АЕС…

На снігу розклали генплан станції. Принесли кілок, заступ та сокиру. Непорожній символічно продовбав у мерзлій землі ямку, а Побігайло увігнав в неї кілок. [4]

Головний енергетик СРСРС після тиради про абсолютну безпеку майбутньої АЕС підвів підсумок:

Я б у цьому чудовому куточку побудував собі дачу. А з таким настроєм, як ваш, товаришу голова, працювати з людьми не можна…»

Катастрофа 26 квітня 1986 року повністю змінила хід історії та змінила долі тисячі людей. Офіційна версія аварії аварії відома: проведення позаштатного випробовування турбоагрегата 4-го боку енергоблоку АЕС за режимом вільного вибігу. У суботу, о 1-ій годині 23 хвилини 40 секунд начальник зміни четвертого блоку віддав команду натиснути кнопку аварійного захисту, за сигналом від якої до активної зони реактора вводяться одразу регулюючі стрижні та стрижні аварійного захисту. Вони поповзли донизу, проте за кілька секунд почулися удари і оператор побачив, що стрижні-поглиначі зупинилися, не дійшовши нижнього положення. Тоді він вимкнув струм від муфт електроприводів, щоб стрижні упали до активної зони реактора під дією сили тяжіння[1, с.206]. Ця інформація була останньою, яка надійшла з пульта операторів, одним з яких був Валерій Ходимчук - наш земляк з села Кропивня. [2]

Після цього з інтервалом у 2-3 секунду пролунало два вибухи, над блоком знялися іскри і виникла пожежа. Відважні пожежні, серед яких був і караул, очолюваний нашим земляком з Іванкова - Віктором Кибенком. Із зруйнованого елергоблоку ще кілька тижнів здіймались потужні струмені газоподібних, летючих, аерозольних речовин. Величезна кількість радіонуклідів розліталася за вітром далеко за межі АЕС. На північ, на відстані 8-10 км від станції, вже другого дня рівні радіації досягли 1000 мр\год на висоті 200 м від поверхні землі. Висота викинутого з реактора струменя перевищувала 1200 м. Забруднені маси відповідно до напрямків вітру поширювалися над Київською, Житомирською, Чернігівською, Гомельською, Брянською областями(додаток П).

Радіоактивні опади забруднили не тільки Україну, але й Швецію, Австрію, Польщу, Румунію, Англію, Грецію, Німеччину, Італію, Норвегію, Угорщину, Туреччину, Фінляндію, Югославію. Ці відомості взяті з офіційного звіту про аварію на ЧАЕС, поданого урядом СРСР в МАГАТЕ( Міжнародне агентство з атомної енергії, штаб-квартира якого розташовано у м. Відні, Австрія)[1].

Отже, аварія на ЧАЕС нанесла дуже велику шкоду не тільки для України, але й для країн Європи. Іванківські пожежники відчайдушно рятували ситуацію.



РОЗДІЛ 5. КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ ЖИТТЯ ТА ВІДОМІ ОСОБИСТОСТІ ІВАНКІВЩИНИ

Іванківці ще з покон віків прагли досягати культурних висот, навіть у найскладніших життєвих ситуаціях. Важливими постатями в історії культурного розвитку Іванківщини є Марія Примаченко, Федір Примаченко, Верес Ганна Іванівна, Скопич Василь Платонович, Бойченко Любов Назарівна, Кобернюк Галина Яківна та інші - Кононенко Іван Васильович(заслужений будівельник України), Дмитро Микитович(голова вищого господарського суду), Олексій Павлович Дубас(письменник, журналіст), Дідковський Віталій Семенович(член Ньою-йоркської академії наук), Малашенко А. М.(ректор Київського інституту міжнародної економіки та підприємництва, член-кориспондент міжнародної Кадрової Академії), Микола Володимирович(заступник голови держбуду України), Михайленко Олексій Романович(законотворець, педагог, теоретик), Костюченко Петро Дмитрович(музикант, геолог, юрист), Дерикіт В. П.(генеральний директор «Киевскихведомостей») Тетяна Мурашко(заслужена артистка України), Григорій Іваненко(поет), Леся Вербицька(поетеса), Іван Кірімов(поет), Іван Притика(поет), та багато інших.[3] Про найкращих з них далі:

Примаченко Марія Оксентіївна (1909-1997 рр.) - народна художниця УРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка, заслужений майстер народної творчості УРСР, Заслужений діяч мистецтв України.Вона залишила після себе неоціненну спадщину. Сотні й тисячі її картин розійшлися по цілому світу. Значна частина їх зберігалася в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва. Але й не тільки картин. Коли в 1989 році у Києві проходили урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження майстрині, крім великої і цікавої збірки відомих творів, які експонувалися, на різних вітчизняних та закордонних виставках, на цій, ювелійній, були представлені також майже невідомі широкому глядачеві роботи. Це графіка і надзвичайно оригінальні вироби з кераміки довоєнного часу. Вона часто любила казати: «Як почую пісню, так наче нічого й не болить І роботи мої від пісень»[4, с.299]. Доля Марії була важкою, її недолюблювали сусіди, дорослі були до неї суворі, не дозволяли їй радіти звичайному дитячому життю. Попри важку долю вона вистояла та подарувала світу свою прекрасну творчість(додаток Н).

Верес Ганна Іванівна (1927 року народилась) - народний художник України, лауреат державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, заслужений майстер народної творчості УРСР. Вона казала, що як тільки сонце починало вставати і селище прокидалося вона вже була біля верстата, Порівнювала нитки зі струнами, і говорила ніби грала на верстаті дивну мелодію. Ганна Іванівна продовжує працювати й нині. Тепер - знову в Обуховичах, де й працювала з початку своєї кар'єри. Без цього вона гн уявляє свого життя. Її світ то робота, що планується мудрістю думки, виконуєтьсяя розумом і серцем, руками і всім її єством. Обуховичі були головним осередком Узорного ткацтва на Київському Поліссі та продовжує їм бути. Ганна до сих пір береже рушник, який висів на іконі в материному домі. Вірить, що це оберег від усіх нещасть та благословення боже для неї, що допомагає іти далі та не здаватися. [3, c.156]

Скопич Василь Платонович (1947 року народився) -заслужений майстер народної творчості України. Про цього відомого художника писали не тільки українські журналісти, але й зарубіжні. Сам він є музикантом за фахом, але займався живописом на початку 70-х років, а у 1973 році став художником експерементальної консультативної студії народного мистецтва при Київському обласному Будинку народної творчості. Відомий його цикл «Квіти мої - люди» експонувався на виставках не тільки в Україні, а й закордоном. Сам казав що в ньому пробудився талант саме у його рідному краї - селі Маківка. Прикладом для цього були роботи Марії Примаченко та Ганни Верес, але невдовзі поряд з їхніми роботами, по праву висіли і його картини.

Бойченко Любов Назарівна (1924 року народилася) - була героєм соціалістичної праці. На її рахунку немало надбань: 1500 гектарів вирощеного і зібраного, здебільшого вручну, льону. Це приблизно 1050 тоннльоновлокна, з якого промисловість країни виробила 945 тонн пряжі, а текстильники виткали 2 мільйони 835 тисяч метрів полотна. Це і недоспані ранки, трудові дні і вечори. Працювала вона й разом з подругами, на їх рахунку 2300 гектарів картоплі доглянутих картопляних плантацій, з яких накопано 10 250 тонн бульб. Буряків виростили близько 400 центнерів.

Кобернюк Галина Яківна (1934 року народилась) - народилася в місті Любар Житомирської області в сім'ї службовця. Після закінчення Козятинської серед школи на Вінничині та Новочортористського зооветеринарного технікуму. Рацювала головним зоотехніком інкубаторської станції в місті Джерзинському Житомирської області, а з 1958 по 1960 рік - бригадиром тваринництва дубівського відділення жмиївського радгоспу імені Дзержинського нашого району. На початку 1960 року була обрана головою імені Калінина. Більше записів у трудовій книжці Галині Яківни немає: очолює прибірське господарство (яке нині існує у формі сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прибірській») і понині. Г. Я. Кобенюк - єдина в районі жінка-керівник з таким великим стажем і досвідом організаторської роботи.

За свою справді віддану працю нагороджена свого часу орденами Леніна, Трудового Червоного прапора, Жовтневої революції, медалями СРСР. Два скликання підряд - у 1975-1985 роках - обиралась депутатом Верховної Ради України. У 1999 році одержала високу відзнаку вже незалежної України - орден «За заслуги» третього ступеня. Галина Яківна була намальована на картині Василя Скопича «Польова царівна». Вона казала що це полотно не тільки про неї, але й про Прибірськ. На полотні вона бачить широкі лани і поля, трактори і десяткі комбайнів. Дякую художнику що звеличує труд нашої землі. [4;c.243]

Отже, дуже багато іванківців було дуже талановитими людьми. Їхні творіння допомагали пережити нелегкі часи. Багато художників, поетів, та просто відомих в історії людей. Іванківці ще з давніх часів прагли культурно розвиватися в різних аспектах життя, але великого успіху досягли тількі деякі.



ВИСНОВКИ

Отже, важливим аспектом історичного розвитку Іванківського краю є воєнні дії. Велику роль зіграли і загарбники нашої землі, від панів до німецьких окупантів. Вони повністю перевернули історію нашого краю.

Іванківщину спіткало багато різних лих, одна з основних - катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції. Її наслідком стало виселення людей з їхніх жител. Спогади очевидців розповідають про ці жахливі події через призму років: комусь було 60, а хтось тільки йшов у перший клас, але ця катастрофа спіткала всіх.

Ця подія повністю змінила долю Іванкова, навіть через стільки років ця катастрофа є відголоском минулого сьогодні, стан здоров'я населення погіршився, перевірки продуктів на радіацію, перевірка радіаційного фону території. Найжахливіше в цій ситуації - це спонукання влади та замовчування про ситуацію. Тисячі людей саме в ті дні мовчання отримало найбільші, смертельні дози радіації. Багато пам'ятників та книг про цю трагедію і до сьогодні розповідають в школах дітям, при тому що кожен день з'являються все нові і нові книги, спогади, музеї присвячені цьому.

Війна також не залишила Іванківщину без історичного відбитку: пам'ятники померлим героям, братська могила загиблих у місцевому парку, багато експонатів знаходиться і в Іванківському музеї: листи солдат, рідкісні книги, одяг, зброя, речі побуту які використовували в той час люди.

В ці роки ми втратили багато ресурсів, німці намагались позбавити нас всього, що тільки можна. Багато втрат ми понесли і в рядах солдатів.

Іванківська доля дуже терниста та важка, але місцеві жителі ніколи не здавались та не падали перед ворогом на коліна, особливо це доводить приклад партизанів, які ховались в наших лісах. Іванківський район багатий не тільки на хороших людей, а й на ресурси, особливо ліси.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. (Екологія. Охорона природи: Словник-довідник, 2002) До змісту книги «Микитюк О.М., Грицайчук В.В., Злотін О.З., Маркіна Т.Ю. Основи екології»

2. Білявський Т.А. Основи загальної екології / Т.А. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй. - К. : Либідь, 1995. - 368 с.

3. Екологія: основи теорії і практикум : навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: „Новий Світ - 2000”, „Магнолія плюс”, 2003. - 296 с.

4. Злобін Ю. А. Загальна екологія : навч. посібник / Злобін Ю. А., Кочубей Н. В. - Суми : ВТД „Університетська книга”, 2003. - 416 с.

5. Кучерявий В.П. Екологія / В.П. Кучерявий. - Львів : Світ, 1999. - 320 с.

6. Микитюк О.М. Основи екології : навч. посібник / О.М. Микитюк, В.В. Грицайчук, О.З. Злотін. - Харків : „ОВС”, 2004. - 144 с.

7. Назарук М.М. Екологічний менеджмент. Запитання та відповіді : навч. посібник / М.М. Назарук, І.Б. Койнова. - Львів : Еней, 2004. - 216 с.

8. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища: навч. посібник / Я.І. Бедрій, В.С. Джигирей, А.І. Кидисюк. Львів, 1999. - 238 с.



ДОДАТКИ

Додаток А

Типи взаємодії популяцій двох видів (за Ю. Одумом, 1986)

О -- означає відсутність значних взаємодій;

+ - означає покращення росту, виживання і інші вигоди для популяції;

- - означає сповільнення росту і погіршення інших характеристик.

Типи 2--4 можна вважати «від'ємними взаємовідносинами», типи 7--

9 «додатніми взаємовідносинами», а типи 5 і 6 можна віднести до обох цих груп.

Размещено на Allbest.ru

...