Екологічна грамотність особистості в контексті екологічної безпеки природного середовища

Ключові слова: екологічна грамотність, навколишнє середовище, формування свідомості, екологічне виховання.

навколишнє середовище людство криза екологічне виховання

Постановка проблеми. Еволюція взаємовідносин особистості з навколишнім середовищем поступово привела людство до кризи, як результату розвитку таких взаємодій протягом багатьох епох. Глобальна екологічна криза - це відображення глибинної кризи культури, що охопила всю сферу взаємодії людей один з одним, з суспільством та природою. У результаті антропогенних і природних впливів виникла екологічна небезпека - стан, що загрожує життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, світовому співтовариству в цілому і навколишньому природному середовищу. Тому формування екологічної грамотності особистості, що здатна усвідомлювати цінність природи, розуміти свій взаємозв'язок з навколишнім середовищем, повинно займати домінуючі позиції у сучасному світі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами взаємодії людини та навколишнього середовища, формування її свідомості в контексті активності буття, процесів взаємодії з навколишнім середовищем, розглядали такі вчені, як І.Л. Абалкіна, В. Вернадський, І. Гердер, С. Глазичев, А. Горєлов, А. Гор, В. Деркач, М. Киселов, В. Лось, М. Моїсєєв, Р. Неш, A.K. Ситник, В.А. Сухомлинський, М. Реймерс, В.Хесле, М. Шеллер та інші. Вони вважають, що рівень екологічної грамотності особистості в суспільстві пов'язано саме з реакцією на глобальну екологічну кризу.

Метою статті є висвітлення наявності та пропонування шляхів розв'язання проблем екологічного виховання сучасної особистості, формування її свідомості в контексті активності буття та специфічних процесів взаємодії з навколишнім середовищем.

Виклад основного матеріалу дослідження. Люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою [1]. Відповідно до Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.іст.3) [2]. Здоров'я людини - основне право та головну ціль розвитку цивілізації - визначає якість навколишнього середовища.

Людина - єдиний екологічний вид на Землі, який у процесі розвитку порушує закони екології. Людство у століття прогресу створює все більше прогалин в екологічних знаннях. Більшість людей абсолютно позбавлені будь-яких екологічних знань та навичок. Наші предки, на відміну від сучасників, жили в гармонії з навколишнім середовищем.

На сьогоднішній день жодна розсудлива людина на планеті не може бути спокійна, якщо враховувати ті процеси, що відбуваються у природі всього світу. У сучасності необхідно не спиратися на методи захисту від екологічної загрози, а шукати шляхи що її попереджають. На думку багатьох філософів та вчених, для того щоб ця нова стратегія увійшла у наше життя та була успішно реалізована, потребує зміненню свідомість населення, виховання нової особистості, яка має за орієнтир систему екологічних цінностей, тобто відчувати природу, жити з нею в нерозривному зв'язку, і починати цю роботу треба з самого народження людини[3,4].

Учені-екологи і невеликі групи людей, що займаються проблемами екології, не вирішать глобальної екологічної проблеми всього суспільства самотужки. Втрату екологічної грамотності, екологічної культури народу можливо відродити вихованням і освітою [5].

Термін «екологія», яка визначає «науку, що вивчає взаємозв'язки між живими організмами, включаючи людину, із середовищем, що їх оточує» ввів Е. Геккель у 1866 р. З предметом вивчення екології остаточно визначилися у 1935 році, коли А. Тенсли було сформульовано визначення екосистеми як «сукупності організмів і неживих компонентів їх проживання, що знаходяться в функціональних взаємозв'язках». З плином часу обсяг знань про екосистемах поступово перейшов в якість, за кордоном оформився в «науку про навколишнє середовище». На думку академіка Б. С. Гершунського, у ланцюжку сходження людини до більш високих індивідуально-особистісних культурно-освітніх досягнень в ХХІ столітті на першому місці стоїть грамотність (грамотність - освіченість - професійна компетентність - культура - менталітет) [6].

Під поняттям «грамотність» слід розуміти, передусім, освіченість, а також духовну поставу, шляхетність [7], які є одними з найважливіших показників культурного рівня населення.

Філолог, мистецтвознавець, історик культури Д.С. Лихачов бачив в екології ще одну сторону і, як наслідок, виникла його інша інтерпретація цілісності цієї області знання. Саме він ввів термін «екологія культури» або «культурна екологія». Виходячи з походження слова «екологія» (що означає будинок, житло), Лихачов вкладав в поняття екології свій сенс. «Будинком може служити як природа, жива і «мертва», так і та частина світу, якою людина оточує себе». Збереження природи, природного будинку людини, і збереження створеного ним будинку культури є, з точки зору вченого, однаковими за значимістю, актуальністю та цінністю. Тому, як не дивно це може здатися в перший момент, екологія, як спосіб мислення, порятунок людства та природи, і екологія культури тісно взаємопов'язані [8].

Екологічна культура, в більш формальної інтерпретації, - це система особливих взаємовідносин людини та природи. Екологічна культура передбачає такий спосіб життєзабезпечення, при якому суспільство системою духовних цінностей, етичних принципів, економічних принципів, правових норм та соціальних інститутів формує потреби і способи їх реалізації, які не створюють загрози життю на Землі [9].

В якості структурних компонентів екологічної культури Н.Ф. Винокурова, Е.В. Гирусов, С.Н. Глазачев, С.Д. Дерябо, А.Н. Захлєбний, І. Т. Суравегина, В.А. Ясвин називають екологічну грамотність, екологічну свідомість, мислення, світогляд, екологічні відносини, систему цінностей, культуру почуттів, культуру екологічно виправданої поведінки, природоохоронну діяльність.

На підставі вищесказаного ми можемо зробити висновок, що невід'ємним компонентом екологічної культури особистості є екологічна освіченість, а екологічна грамотність - її основою, формування яких відбувається в процесі екологічної освіти.

Особливо гостро та сучасно екологічні проблеми стоять в Україні, зважаючи увагу на екологічну й духовну кризу та низький рівень екологічної культури нашого суспільства. Правовий нігілізм, повсюдне нехтування чинних законів, корупція та хабарництво призвели до відчутної руйнації всіх інститутів, пов'язаних з охороною природи. Охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів та екологічна безпека ще не стали повсякденною турботою кожного громадянина нашої країни [10]. Тому, на наш погляд, тільки екологічна освіта дозволить об'єктивно розглядати взаємозв'язок між природоохоронними, соціальними та економічними проблемами з урахуванням громадської думки, залучення неурядових організацій до процесу прийняття рішень, що стосуються питань охорони навколишнього середовища. Це і повинно бути важливим чинником ефективної екологічної політики.

Екологічне виховання - освіта - єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен здійснюватися у комплексі, з урахуванням науково обґрунтованих методичних вимог. А зміст екологічної освіти має представляти собою динамічне явище, що постійно розвивається.

Для формування екологічного світогляду особистості недостатньо тільки використовування традиційної системи безперервної екологічної освіти, де головним акцентом є екологічні знання та наслідком постає екологічна ерудиція, але виявляється низький рівень природоохоронної активності, слабко виражений початок гармонійної взаємодії з природою [11].

Тому екологічна освіта повинна мати направленість на формування системи знань та навичок, морально-етичних та естетичних відносин, що забезпечують екологічну відповідальність особистості за стан навколишнього середовища. Тільки коли екологічна свідомість і мислення особистості будуть сформовані, можна вважати, що остання зможе вирішувати свої проблеми з урахуванням сучасної наукової парадигми взаємодії людини з навколишнім природним середовищем [11].

На наш погляд, для підвищення рівня екологічної грамотності, освітнього рівня і професійних навичок і знань сучасної людини в області екології необхідні дії, які повинні бути направлені на створення державних і недержавних систем безперервної екологічної освіти; на включення питань екології, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища в навчальні плани на всіх рівнях освітнього процесу; на посилення ролі соціальних і гуманітарних аспектів екологічної освіти; на включення питань формування екологічної культури, екологічної освіти у регіональні та місцеві програми розвитку територій.

Вважаємо, що формування екологічно грамотної особистості повинно базуватися на включенні екологічних знань до системи освіти як обов'язкових та пріоритетних; на комплексному, системному і безперервному процесу освіти у галузі екології; на спрямованості освіти з вирішення практичних завдань по збереженню і відновленню навколишнього природного середовища та на дбайливе ставлення до нього; на розумінні особистої відповідальності за стан навколишнього середовища - збереження, відновлення та примноження; на трансформації та конверсії вітчизняного і світового досвіду та співробітництві у цій галузі.

Пропонуємо реалізацію таких шляхів здійснювати за допомогою включення до обов'язкового викладання у загальноосвітніх установах; поширення екологічних знань серед установ навчально-просвітницького характеру; соціальної реклами та креативної агітації; організації та проведення науково-практичних конференцій, семінарів з проблем екологічної освіти; природоохоронної діяльності громадських об'єднань, засобів масової інформації та додаткових освітніх установ.

Формування та становлення екологічно грамотної особистості дозволить вижити їй у сучасних умовах, а також відкрити шлях до створення стійкого та мирного глобального суспільства у нашому сторіччі, тобто екологічно орієнтованого суспільства - суспільства, яке буде гармонійно взаємодіяти з природним середовищем.

Висновки. Екологічну грамотність слід розглядати як компонент всього освітнього процесу особистості, що визначить її цілі та завдання і створить інтелектуальну, моральну та духовну основу майбутнього. Формування свідомості та виховання екологічної грамотності особистості у сучасних реаліях матимуть пріоритетний напрямок, розвинуть відповідальність людини за прийняті рішення що до екологічних проблем та постануть основною складовою морального виховання для виживання на Землі.

Список використаних джерел:

1. Доклад конференции Организации Объединенных Наций по проблемам окружающей человека среде, Стокгольм, 5-16 июня 1972 года. Документ ООН A/CONF.151/26/Rev.1 (Vol. I), С. 3-7.

2. Конституція України. [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - No 30. - с. 141. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

3. Формы и методы экологического воспитания: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://neobionika.ru/ekologvospitanie/181.html

4. Екологічне виховання населення: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-83203.html

5. Глуханюк В. М. Теоретико-методологічні основи розв'язання проблем екологічного виховання молоді в контексті сучасної освіти./ В. М. Глуханюк, В. П.Король // Педагогічні науки: реалії та перспективи. - Серія 5.- 2015.- ВИПУСК 51-С. 70-75.

6. Гершунский Б. С. Менталитет и образование / Б. С. Гершунский. -М. : Ин-т практической психологии, 1996. -144 с.

7. «Інститут Просвіти» [Електронний ресурс] : https://iprosvita.com/hramotnist-iak-indykator-osvichenosti-dumky-znavtsiv- ukrainskoho-slova/

8. Лихачев Д. С. Русская культура / Д. С. Лихачев - СПб.: 2000. С. 91-101.

9. Курняк Л.Д. Екологічна культура: поняття і реальність./ Курняк Л.Д. // Вища освіта України: - 2006. - №3. - С. 32-37.

10. Современные траектории реализации экологического образования / В. Г. Артюхов, Т. А. Девятова, Л. Н. Хицова, Е. И. Полянская// Экологическое образование и образование для устойчивого развития: взгляд в будущее: материалы 10 Всерос. науч.-метод. Семинара (2-6 ноября 2015 г., Санкт- Петербург). - СПб., 2015. - С. 144-147.

11. Ясвин В. А. Формирование экологической культуры/ В. А. Ясвин. - М., 2001. - 65 с.

Размещено на Allbest.ru