Екологічна свідомість як чинник формування та основа розвитку сучасної політики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Екологічна свідомість як чинник формування та основа розвитку сучасної політики

Sushko S. Environmental Consciousness as a Factor for the Formulation and Basis of Modern Policy Development

Наслідки діяльності людини та її вплив на навколишнє природне середовище в останні десятиліття змінюють підходи та пріоритети у формуванні політики, що додає актуальності обраній проблематиці дослідження та ставить нові завдання перед науковцями, особливо політологами. Екологічні проблеми, спричинені техногенним навантаженням на довкілля, та пошук шляхів їх вирішення знаходять сьогодні відображення в усіх аспектах життя нашого сучасника, що диктує необхідність перегляду їх ролі у взаємовідносинах громадян, суспільства, держави, міжнародних організацій, глобальних мереж. Результатом успішності таких відносин все частіше на перший план виноситься інтеграція екологічних потреб в політики, формування яких забезпечує держава (до прикладу економічна політика, інфраструктурна, регіональна та інші), що у відтак вимагає від усіх учасників процесу усвідомлення можливих наслідків погіршення екологічного стану навколишнього середовища і відповідно здоров'я населення та високого рівня екологічної свідомості при прийнятті управлінських рішень, у тому числі політичних рішень різного рівня.

Поняття екологічної свідомості українськими науковцями переважно трактується відповідно до сфери вивчення тієї чи іншої науки. Відтак основний методологічний інструментарій нашого дослідження складатиме міждисциплінарність. У цьому контексті нашу увагу привертають існуючі політологічні праці (О. Бабкіної, В. Горбатенка, О. Андроса, Л. Поппер, С. Саханенко, Д. Топоровського та ін.), а також напрацювання в галузі філософії, психології, теорії та практики освіти, історії, економіки, соціології, екології та інші. У цих роботах частково йдеться про проблематику екологізації свідомості нашого сучасника, про екологічне мислення у структурі ціннісних пріоритетів суспільства, про усвідомлення особистої екологічної відповідальності, зрештою свідому екологічну людину. Водночас сучасні суспільно-політичні реалії потребують постійного розвитку відповідного знання, а політологічний аналіз проблеми окреслює нові перспективи її вирішення.

Стосовно формулювання цілей статті, пропонується проаналізувати різні визначення екологічної свідомості українських та зарубіжних науковців у процесі зростання її впливу на формування політики держави, міжнародних організацій, корпорацій, політичних партій, громадських рухів тощо.

Політологія не виокремлює екологічну свідомість як самостійну політологічну категорію, проте оперує поняттям політичної свідомості, складовою якої може бути розглянута екологічна свідомість. Загалом, визначаючи поняття в межах категоріального апарату сучасної політичної науки, важливо окреслити її зв'язок з близькими за змістом та сутністю (політична свідомість, політична культура, політична ідеологія та інші). У статті ми зупинимося детальніше на понятті політичної свідомості, зокрема її визнаних трактуваннях у сучасній науковій та навчальній літературі.

Науковці В. Кремень, М. Горлач наводять визначення політичної свідомості як «сукупності поглядів і настанов, що виражають ставлення будь якої соціальної спільності, верстви або окремого індивіда до інших суспільних спільностей, верств, класів, націй, суспільного ладу, до процесів, що відбуваються, історичного суспільного укладу, що склався, і способу життя, до політичних партій, рухів, різноманітних політичних і соціальних інститутів, соціальних цінностей, традицій, норм моралі тощо» [6, с. 374]. Вказане політико-філософське трактування потребує деякого уточнення, зважаючи на специфіку політики як самостійної та одночасно інклюзивної сфери суспільного життя.

У підручнику з політології, за редакцією О. Бабкіної, В. Горбатенка, політична свідомість увиразнюється і трактується як «опосередковане відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини». При цьому наголошується на двох блоках взаємопов'язаних елементів феномену - мотиваційному та пізнавальному. До першого науковці відносять політичні потреби та інтереси, політичні цілі, цінності, психологічні установки, ідеологічні настанови, політичні переконання. Водночас пізнавальний блок передбачає певний рівень політичної інформованості, політичних знань, теоретичної підготовки, уявлень тощо. Усі вказані структури, обумовлюючи одне одного, спонукають індивідів до певної політичної поведінки, дій, рішень у політиці [3, с. 139].

Обидва визначення містять широкий набір інструментарію, зокрема цінності, переконання, знання, що не виключає знань про обмеженість природних ресурсів при плануванні певної політики чи про зростання забруднення внаслідок діяльності людини і відповідно зростання захворюваності та смертності населення, переконань щодо впливу (позитивного чи негативного) екологічних проблем на економічну та політичну ситуацію. Початки формування екологічної свідомості як елементу політичної свідомості для України найяскравіше демонструє боротьба з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 р., що за багатьма експертними оцінками стала важливим елементом подальшої боротьби за державну незалежність, політичну самостійність та соціально-політичний розвиток. Погоджуємося, що сьогодні осмислення наслідків цієї екологічної катастрофи, спричиненої в тому числі політичною недбалістю, є вже частиною суспільної пам'яті, навіть пам'яті світу, а відтак і політичної свідомості небайдужих людей (в Україні діє більше 20 громадських формувань, організованих на захист інтересів постраждалих від тих подій чи в пам'ять про їх жертви) [5, с. 129-130]. Це повертає до питання про природу і сутність екологічної свідомості як теоретичного конструкту та чинника практичної реалізації політики.

Осмислити політологічний зміст проблематики допоможуть міждисциплінарні зв'язки, відтак спробуємо окреслити поняття крізь призму інших наук. Зокрема екологічна свідомість у філософському енциклопедичному словнику визначається як усталена й усвідомлена система уявлень про стан природного довкілля, здатність (індивідуальна або колективна) до адекватного розуміння органічного зв'язку між людиною та природою і використання екологічних знань та переконань у всіх без винятку сферах практичної діяльності [18, с. 189].

Сучасна екологія визначає екологічну свідомість як глибоке, доведене до автоматизму розуміння нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності й порівняної незмінності їхнього середовища проживання. У світоглядному плані екологічна свідомість - вищий рівень усвідомлення людиною свого місця та значення в еволюції біосфери у зв'язку з бурхливим розвитком науки й технологій. Формування екологічної свідомості осмислюється як основне завдання екологічної освіти [11, с. 118]. Через предмет соціальної екології досліджує проблематику О. Салтовський. Вчений зазначає, що, зважаючи на причини виникнення цього феномену, екологічну свідомість можна трактувати «як усвідомлення людиною і суспільством екологічної ситуації, що складається, свого нерозривного зв'язку з природою; вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати зв'язків та колообігів природного середовища, сприяти його покращенню для життя нинішнього і майбутніх поколінь» [13, с. 107]. екологічний свідомість політика

Педагогіка визначає екологічну свідомість особистості як сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. Зокрема О. Коваленко вважає, що «екологічна свідомість включає уявлення про екологічну ситуацію, її ціннісне визначення та дії, які потрібно здійснити для досягнення необхідного екологічного стану. Тому її у змістовному плані характеризують три основні елементи: екологічні знання, оцінка екологічної ситуації та екологічна поведінка» [8, с. 120]. Натомість Т. Симонова зазначає, що включення поведінки до екологічної свідомості неправомірне, оскільки для педагогіки важливий соціопрактичний зріз діяльності, а саме відношення, які відображаються свідомістю і реалізуються в діяльності людини [15, с. 45]. У праці, присвяченій сучасним освітнім теоріям і практикам, А. Колмус і Д. Агеман визначає цей термін як багатогранну психологічну конструкцію, що складається з пізнавальних аспектів, таких як знання, цінності, проблеми та усвідомлення цих проблем, з одного боку, і прямий та безпосередній досвід вирішення екологічних питань - з іншого [21, с. 239-260].

Варто зазначити, що ряд науковців сьогодні намагаються розкрити й інші аспекти екологічної свідомості, з однієї сторони розширюючи його значення, з іншої - відокремлюючи від об'єкту вивчення інших наук. М. Шедловська, аналізуючи її як один із можливих різновидів свідомості, що проявляється на різноманітних рівнях, пропонує таке визначення: екологічна свідомість - це «сукупність певних поглядів, думок та емоцій, що відображають специфічний спосіб ставлення до природи, в основі якого лежить відповідне співвідношення конкретних потреб суспільства/групи/людини та природних можливостей» [17, с. 95-100]. Таке формулювання містить об'ємні взаємозв'язки з природою, що охоплюють як індивіда, так і суспільство загалом у процесі життєдіяльності людини.

Відповідно до предмету визначення найбільшої цінності, науковці виділяють три типи екологічної свідомості, в основі яких лежить відношення «людина - природа - зв'язок»:

Антропоцентрична екосвідомість (людина є найбільшою цінністю, а природа - її власність, що їй цілком підпорядкована, ігнорування прав природи задля задоволення людських потреб);

Природоцентрична екосвідомість (найбільшою цінністю є природа, людство їй підпорядковане, в основі лежать самообмеження та самопожертвування на благо природи);

Екоцентрична екосвідомість (гармонійний взаємозв'язок, взаємодія та взаєморозвиток людини та природи) [7, с. 7-13].

Екологічна свідомість змінюється в той час, коли ставлення суспільства до природи призводить до порушення екологічної рівноваги, тому є й історичною категорією. Масштаб екологічної кризи впливає прямо чи опосередковано на якість та рівень екологічної свідомості. П. Володін наголошує, що «екологічна свідомість - це не тільки усвідомлення обмеженості природи, її потужності, влади людини над нею, але і результат усвідомлення того, що джерела енергії за сучасних умов життя людини можуть змінитися на тривалий час або зникнути назавжди». Науковець пропонує розглянути екологічну свідомість «як свідомість, яка охоплює наші уявлення, способи звернення, сферу діяльності, бажання очікування, яке стосуються навколишнього природного середовища», виділяючи «найважливіші елементи екологічної свідомості:

- усвідомлення обмеженості природи, інтегральною частиною якої є людина;

- усвідомлення необхідності відмови від домінування людини над природою і необхідності встановлення динамічної рівноваги між природними системами і людською системою;

- усвідомлення екологічної кризи як суспільної кризи;

- усвідомлення глобального характеру екологічної кризи;

- усвідомлення необхідності вирішення екологічної кризи;

- усвідомлення необхідності розробки глобальної стратегії розвитку як передумови існування життя;

- усвідомлення існування соціальних сил, їх здібності до спілкування і здатності передбачення динамічного розвитку суспільства» [4, с. 37-52].

Аналізуючи різні підходи до визначення, сучасні автори ведуть мову і щодо чотирьох форм екологічної свідомості. Зокрема в основі першої з них - заперечення, коли інформація про характер і зміст екологічних зв'язків, їх значущість для сучасної і майбутньої людини, відкидається свідомістю як те, що не має відношення до суб'єкта або відповідної соціальної групи. Друга форма протилежна, тобто йдеться про свідомість, що гіперболізує екологічні проблеми, незалежно від того, чи мають вони пряме відношення до людини, до того ж оцінка сприятливих змін носіями такої свідомості найчастіше занижена. Сутність третьої форми екологічної свідомості характеризується як «егоїстична» - це переважно адекватні дійсності концептуальні моделі відносин між людиною, природою і суспільством, що обмежені нормативно-правовими й етичними рамками, але з пріоритетом все ж суб'єктивних інтересів. Четверта форма визначається як «адекватна екологічна свідомість» або «науково обґрунтована свідомість», коли образи зовнішнього середовища і взаємовідносини людини з ним орієнтовані на об'єктивні оцінки та перспективи, зокрема науковий аналіз, ґрунтовне вивчання та відповідне розумне відношення людей до природи [1; 10].

У сучасній теорії маркетингу поняття також знаходить помітний відгук. Зокрема Б. Шлегельмільх наводить визначення екологічної свідомості як міри відношення людини до навколишнього середовища, ступінь якої визначається загрозою навколишньому середовищу, що створює нагальну проблему в повсякденному житті [23, с. 33-35].

У соціологічному дослідженні екологічної свідомості М. Санчес та Р. Лафуент відходять від багатовимірного та орієнтованого лише на поведінку визначення цього феномену. На думку авторів, крім дослідження різних типів проекологічної поведінки, екологічна свідомість включає в себе інші фактори чи психологічні конструкції: переконання, цінності, ставлення, знання та інші. З аналітичної точки зору, екологічно свідомий індивід чи проекологічний діяч - це той, хто володіє широким спектром екологічної поведінкових аспектів і дотримується певних цінностей і поглядів, що різні теорії пов'язують з екологічним типом поведінки [22, с. 731-755]. Це перегукується і з працями інших вчених, зокрема таких як Л. Зелезний та П. Шульц, що пропонують концепцію екологічної свідомості для позначення сукупності психологічних факторів, які прямо чи опосередковано пов'язані зі схильністю людей до участі в екологічній поведінці [25].

Загалом, активно розвиваючись з 1960-х рр., поняття екологічна свідомість (у тісному поєднанні з екологічною обізнаністю та екологічними цінностями) вченими часто розглядається та нерозривно пов'язується з екологічною поведінкою і екологічними діями як індивіда, так і суспільства загалом. У наш час поняття суттєво збагачується новими суспільно-політичними реаліями і викликами. Сучасні політологи взаємозв'язок політики та екології вбачають у розрізі проблем політичної культури [див. напр. 16], пошуку нових програмних та ідеологічних політичних пріоритетів [див. напр. 12; 14], розбудови політичних партій та рухів [див. напр. 2], забезпечення національної безпеки [див. напр. 19].

Усе це дозволяє запропонувати інтегроване визначення екологічної свідомості як чинника формування та основи подальшого розвитку сучасної політики; як специфічної частини політичної свідомості, що опосередковано відображає політичне життя суспільства у його взаємообумовленості з актуальною екологічною ситуацією та проблемами навколишнього середовища; як сукупність цінностей, орієнтирів, установок людей щодо природи, які визначають характер їх політичної поведінки, розуміння політико-владних відносин й можливості погодження часто суперечливих інтересів і потреб у політиці.

У наш час проблематика екологічної свідомості однаково актуалізується і у середовищі політико-владної еліти, і серед позасистемних політиків. Екологічна свідомість вносить корективи в усталені політичні цінності, традиції, міфи, стереотипи, та одночасно зазнає трансформацій під їх впливом. Вона потребує професійних якостей та компетентностей сучасних держуправлінців, та водночас радикалізується у специфічному середовищі екологічних активістів, страйкарів, екотерореристів. При цьому у контексті зростання нової генерації політиків змінюється сутність та базові орієнтири екологічної обізнаності. Перспективним у такому зв'язку вбачається аналіз відповідного міжнародного досвіду, рамкових документів, суперечностей проголошених декларацій і реальних політичних практик. У сучасній Україні викликає помітний інтерес екологічна риторика лідерів думок, медіаперсон, публічних інтелектуалів, представників шоу-бізнесу. Вдумлива екологічна доктрина мислиться як стратегічна основа розвитку сучасної незалежної, соціальної, демократичної, правової держави, що позаяк потребує залучення потенціалу і зусиль різних суб'єктів влади та визначатиме не лише екологічні, але й економічні, соціальні, політико- культурні перспективи регіонів України.

Отже, аналізуючи дефініції та визначення поняття екологічної свідомості, проявляється багатогранний та багатозначний зміст цього терміну. В залежності від галузі науки, що розглядає певні значення екологічної свідомості, відповідно до предмету її вивчення і до історичних змін у формулюванні, спричинених поглибленням та погіршенням екологічної ситуації, поняття екологічної свідомості має широке чи вузько-направлене категоріальне наповнення. У зв'язку з поглибленням екологічної кризи, цей термін набуває все більшої ваги як в суспільстві загалом, так і в політичних його колах, змінюючи та вдосконалюючи зміст та потребуючи чіткішого визначення в розрізі впливу, ролі та місця як частини політичної та національної свідомості.

1. Акопян В. Феномен екологічної свідомості в царині сучасного наукового дискурсу // Вища освіта України. 2011. № 1. С. 27-31.

2. Андрос О. Є. Екологістські рухи в сучасному політичному просторі: автореф. Дис. канд. політ. наук: 23.00.02. Київ, 2010. 19 с.

3. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. (ред.) Політологія: підручник. К.: ВЦ «Академія», 2003. 528 с.

4. Володін П.В. Проблема формування екологічної свідомості особи. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2009, Випуск № 37. С. 37-52.

5. Волянюк О. Я. Суспільна пам'ять і політика: мистецтво можливого: монографія; Укр. ін-т нац. пам'яті. К.: Пріоритети, 2013. 169, [1] с.

6. Горлач М.І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику: підручник. К: Центр учбової літератури, 2009. 840 с.

7. Дерябо С.Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. С. 480.

8. Коваленко О.П. Педагогическая технология формирования экологосоциальной ответственности у студентов педагогического университета: дис...канд. пед. наук.: 13.00.08. Тольяти, 2002. 258 с.

9. Льовочкіна А.М. Основи екологічної психології: навч. посіб. К.: МАУП, 2004. С. 6480.

10. Медведев В. И., Алдашева А.А. Экологическое сознание: Учебное пособие. М.: Логос, 2001. 384 с.

11. Мусієнко М. М. (ред.) та ін. Екологія: Тлумачний словник. К.: Либідь, 2004. С. 376.

12. Поппер Л. В. Цінності екологізму як чинник вироблення дієвої державної політики України // Держава і право: Збірник наукових праць. Серія Політичні науки. Випуск 82. К.: Вид-во «Юридична думка», 2018. С. 143-156.

13. Салтовський О. І. Основи соціальної екології. К.: МАУП, 1997. 166 с.

14. Саханенко С. Є. Екологізм як сучасне суспільно-політичне явище: автореф. дис. ... канд. політ. наук. Одеса, 1994. 19 с.

15. Симонова Т.И. Формирование экологического сознания студентов педагогического университета небиологических специальностей: дис. канд. пед. наук.: 13.00.01. Самара, 2000. 218 с.

16. Топоровський Д. В. Екологічна компонента політичної культури. К.: ТОВ Видавничо- поліграфічний дім «Формат». 2011. 198 с.

17. Шедловська М.В. Означення та типи екологічної свідомості // Український соціум. 2011, 2(37). С. 95-100.

18. Шинкарук В.І. (ред.) Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис, 2002. 740 с.

19. Яценко Л. Д. Екологічний складник національної безпеки: основні показники та способи їх досягнення: аналіт. доп. К.: НІСД, 2014. 52 с.

20. Grob А. A structural model of environmental attitudes and behaviour // Journal of Environmental Psychology. September 1995. Vol. 15, Issue 3. P. 209-220.

21. Kollmuss A., Agyeman J. Mind the Gap: why do people act environmentally and what are the barriers to proenvironmental behavior? // Tufts University, Medford, MA, USA. Environmental Education Research. Vol. 8, No. 3, 2002. P. 239-260.

22. Sanchez M. J., Lafuente R. Defining and measuring environmental // Revista Internacional de Sociologia (RIS), Vol. 68. No. 3. septiembre-diciembre, 2010. P. 731-755.

23. Schlegelmilch B. B., Bohlen G. M., Diamantopoulos A. The Link Between Green Purchasing Decisions and Measures of Environmental Consciousness // European Journal of Marketing, 1996. Vol.30, No 5. P. 35-55.

24. Schultz P. W., Shriver C., Tabanico J. J., Khazian A. M. Implicit connections with nature // Journal of Environmental Psychology 24(1), 2004. Р. 31-42.

25. Zelezny L.C., Schultz P.W. Promoting Environmentalism // Journal of Social Issues, 2000. Vol. 56. No. 3. P. 365-371.