Розвиток екологічної дипломатії Європейського Союзу

Размещено на http://allbest.ru

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Розвиток екологічної дипломатії Європейського Союзу

Ірина Габро канд. політ. наук, доц.

Михайло Соломко магістр

Миколаїв, Україна

Анотація

Стаття присвячена аналізу розвитку екологічної дипломатії Європейського Союзу. Адже сьогодні екологічна дипломатія стала важливим способом для держав просувати свій курс екологічної дипломатії, захищати свої екологічні права і інтереси, сприяти власному економічному та екологічному розвитку.

Ключові слова: Європейський Союз, екологічна дипломатія, екологічна політика, мережева «зелена» дипломатія, екологічне законодавство.

У другій половині XX століття світове співтовариство зіткнулося з низкою проблем, серед яких особливе місце посідають екологічні. До кінця століття ці проблеми стали носити глобальний характер і поступово склався глобальний механізм їх вирішення.

Сьогодні спостерігається «екологізація» політики, в міжнародних документах простежується пріоритетність «зеленого» зростання економіки, положення про впровадження безпечних технологій в виробництва з принципом «нульового скидання». Співробітництво держав та інших акторів міжнародних відносин приймає «зелений» вектор розвитку. Екологічна дипломатія є специфічною галуззю міжнародної діяльності та орієнтована на превентивний, конструктивний та прогресивний формат співпраці країн у покращенні навколишнього середовища.

Інститут екологічної дипломатії вже набув широкого поширення в багатьох країнах, активно борються за відновлення екосистеми планети. Найбільш яскравим і успішним прикладом в цьому зв'язку є екологічна дипломатія Євросоюзу.

Євросоюз активно бере участь в міжнародному екологічному співробітництві, ініціює проведення різних екологічних заходів і підписання угод в сфері захисту природного середовища. Таким чином, нам видається закономірним розгляд впливу екологічної діяльності ЄС на розвиток інституту екологічної дипломатії. Саме тому дослідження сутності та значення екологічної дипломатії є актуальним.

Розвиток та особливості реалізації екологічної дипломатії Європейського Союзу є предметом дослідження низки науковців. Зокрема, варто відзначити роботу Н. Боголюбової та Ю. Ніколаєвої [1], в якій науковці розкривають екологічні аспекти міжнародного співробітництва та феномену «зеленої дипломатії», розглядають досвід США, Китаю, Франції і Росії, а також Європейського Союзу. У праці М. Толба [6] розкрито історію переговорів, які призвели до низки знакових угод у сфері екологічної дипломатії (Віденська конвенція про озон та Монреальський протокол, Базельська конвенція про небезпечні відходи та Конвенція про біорізноманіття). Вчені М. Микієвич, Н. Андрусевич та Т. Будякова [3] аналізують європейське право навколишнього середовища.

Метою статті є проаналізувати сутність та особливості розвитку екологічної дипломатії Європейського Союзу.

Термін «екологічна дипломатія» набув поширення після створення програми Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП) в 1973 р, коли екологічні питання отримали важливе значення для світової політичної повістки [6, с. 26]. Екологічна дипломатія, безумовно, розвивалася як концепція і сфера дипломатичної практики з того часу, коли програма Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП) боролася за те, щоб її розглядали нарівні з іншими органами ООН в 1970-і рр.[7]. екологія європейський забруднення захист

Більш широке використання цього терміна почалося після конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку 1992 г. Наприкінці 1990-х-початку 2000-х рр. сформувалася нова парадигма дипломатії, яка дозволяє задіяти сили державного і приватного секторів на основі більш комплексних мережевих механізмів [4, с. 157]. Участь в форумах груп акторів, які часто є неурядовими органами - є проявом цього мережевого процесу управління.

Ухвалення різних нормативно-правових актів є важливим інструментом у реалізації екологічної дипломатії. Від початку створення і до 1972 року Європейські Співтовариства не мали жодної компетенції у сфері навколишнього середовища. Проводились лише окремі заходи в цій сфері, існували окремі норми, що регулювали такі питання.

Стокгольмська конференція ООН 1972 року мала значний вплив на розвиток екологічного права Співтовариства. В жовтні 1972 року держави- члени ЄЕС приймають Декларацію щодо програми дій із навколишнього середовища, а на початку 1973 року була прийнята Перша програма дій із навколишнього середовища (на 1973-1976 рр.). Її можна вважати першим офіційним документом, у якому були сформульовані основні принципи європейської політики у сфері охорони навколишнього середовища. З цього моменту всі пріоритетні дії Співтовариства у сфері охорони довкілля визначаються так званими програмами дій, які, хоча і не мають обов'язкової юридичної сили, є важливим інструментом регулювання питань, що стосуються охорони довкілля. Друга програма дій Європейських Співтовариств, яка називалася «Продовження та імплементація політики Європейського Співтовариства і програма дій з навколишнього середовища», була прийнята у 1977 році і була фактичним продовженням і розвитком Першої програми дій [3, с. 10-11].

Третя програма дій Європейського Співтовариства «Продовження та імплементація політики Європейського Співтовариства і програма дій з навколишнього середовища» (1982-1986 рр.) була прийнята 7 лютого 1983 року. Вона містила ряд принципово нових положень, що стосувались чотирьох аспектів екологічної політики Співтовариства: необхідність подальшої інтеграції екологічної політики в інші секторні політики Співтовариства; необхідність посилення превентивних аспектів екологічної політики, при цьому особливе значення приділялось оцінці впливу на навколишнє середовище; виділення ряду галузей, дії в яких були визнані пріоритетними для покращення навколишнього середовища (інтеграція екологічної політики в інші політики Співтовариства, процедура оцінки впливу на навколишнє середовище, зниження забруднення морської і прісної води, транскордонне забруднення, небезпечні хімічні речовини і препарати, відходи, забруднення ґрунтів та ін.); формулювання низки положень, які Європейська Комісія повинна розглядати як базові під час підготовки своїх пропозицій (необхідність уникати дублювання дій, необхідність оцінювати вартість планованих дій і потенційну вимогу для їх проведення) [3, с. 12].

Найбільш ґрунтовним нормативно-правовим актом у сфері екологічної дипломатії стала Директива Ради 85/337/ЄЕС 1985 року по оцінці впливу державних і приватних проектів на навколишнє середовище. Дана директива відображає прагнення ЄС привернути увагу державних структур і громадськості до проблем екології і заохотити до їх колективного вирішення.

Директива 85/337 / ЄЕС мала значний вплив на розвиток міжнародного співробітництва в сфері охорони природи, а також на формування екологічного законодавства багатьох країн, що не входять в ЄС. Так, наприклад, ця Директива вводить в практику принцип превентивних дій, який в подальшому отримав своє розповсюдження на міжнародному рівні.

Суть даного принципу полягає в проведенні профілактичних заходів з охорони природного середовища, що дозволяє запобігти деяким природним катастрофам та знизити ймовірність погіршення стану навколишнього середовища.

З цією метою стаття 1 Директиви обґрунтовує необхідність проведення відповідної екологічної перевірки державних і приватних проектів, здатних в будь-якій мірі вплинути на екологічний стан. У статті 3 також містяться екологічні критерії для даної експертної оцінки. Більш того, в документі акцентується увага на необхідності надання широкого доступу до екологічно значимої інформації для суспільства. Таким чином, успішна практика ЄС в сфері екологічного законодавства отримує активне поширення на загальносистемному рівні [2].

Також слід сказати і про такий важливий документ, як Регламент Ради ЄЕС 1210/90 1990 року про заснування Агентства з навколишнього середовища і Європейської мережі інформації і спостереження за навколишнім середовищем.

У травні 2020 року ЄС прийняв нову Стратегію ЄС щодо біорізноманіття на 2030 рік. У цьому документі, зокрема, відзначається, що «інвестиції в охорону природи та відновлення також будуть критично важливими для економічного відновлення Європи після кризи СОУГО-19. Під час перезапуску економіки надзвичайно важливо уникати падіння і замикання себе на пошкодження старих звичок. Європейський зелений курс - стратегія зростання ЄС - є компасом для відновлення, гарантуючи, що економіка служить людям і суспільству і віддає природі більше, ніж віднімає. Бізнес-кейс для біорізноманіття є переконливим. Промисловість та компанії покладаються на гени, види та екосистемні послуги як на найважливіші ресурси для виробництва, особливо для ліків. Понад половина світового ВВП залежить від природи та послуг, які вона надає, з трьома ключовими галузями економіки - будівництвом, сільським господарством та продуктами харчування та напоями - всі вони в значній мірі залежать від цього».

Загалом, Стратегія містить конкретні зобов'язання та дії, які мають бути виконані на території ЄС до 2030 року. Зокрема:

- законодавчо захищені мінімум 30% суходолу та 30% морських акваторій ЄС й поєднані екологічними коридорами, як частина Транс-Європейської Екомережі;

- суворо охороняється щонайменше третина заповідних територій ЄС, включаючи всі праліси, що залишилися в ЄС, і старовікові лісові масиви;

- забезпечене ефективне управління всіма охоронюваними територіями, визначені чіткі цілі та заходи щодо збереження та здійснюється належний моніторинг;

- створено екологічні коридори для запобігання генетичної ізоляції, забезпечення міграції видів та підтримання здоров'я екосистем [5].

ЄС одним з перших почав замислюватися про необхідність вжиття заходів щодо захисту природного середовища, розробку екологічного законодавства і зміцнення міжнародного співробітництва.

Сьогодні роботі мережевих організацій, що володіють широкою системою локальних представництв за кордоном, до якої залучено найрізноманітніші учасники: дипломатичні представництва, органи державної влади, культурні центри, науково-дослідні установи, школи, ліцеї, вищі навчальні заклади, фонди, приділяється особлива велика увага. Мережа «зеленої» дипломатії являє собою гнучкий, неофіційний і інноваційний інструмент, який сприяє подальшій інтеграції екологічних політик європейських країн в міжнародні відносини [5].

Європейська мережа «зеленої» дипломатії була створе-на в 2002 році як група або професійне співтовариство експертів, щоб сприяти підвищенню ефективності європейських екологічних політик і об'єднанню зусиль держав у питаннях охорони навколишнього середовища. Перша зустріч представників мережі пройшла в Афінах 25 червня 2003 року, під час якої були прийняті План дій і робоча програма. Сьогодні в роботі мережі беруть участь представники 27 європейських держав [1, с. 192].

Цілі мережі «зеленої» дипломатії полягають в тому, щоб, використовуючи великі дипломатичні ресурси країн Європейського союзу, спрямувати спільні зусилля на вирішення глобальних проблем людства. Йдеться також про обмін інформацією з актуальних питань охорони навколишнього середовища та активізації міжнародного співпраці для вирішення екологічних проблем.

Мережева «зелена» дипломатія здійснюється через дипломатичні представництва, місії, делегації, а також на індивідуальному рівні. У неї залучені європейські політики і чиновники, здатні впливати на міжнародне громадську думку, співробітники міністерств закордонних справ і дипломатичних представництв. Вона може бути реалізована у формі різних кампаній, заходів та програм, конференцій, симпозіумів, круглих столів.

Велике значення приділяється обміну досвідом, поглядами, думками. Ще одним аспектом європейської мережі «зеленої» дипломатії є залучення третіх країн в якості партнерів ЄС для обговорення найбільш нагальних екологічних проблем та їх подальшого рішення: зміна клімату, збереження біорізноманіття, збіднення ґрунту, лісові і водні ресурси, відновлювана енергія. Мережа сприяє створенню нової інтернаціональної екологічної культури і включенню питань сталого розвитку в багатосторонню порядку денного, а також в регулярні двосторонні обговорення.

Отже, країни Євросоюзу намагаються переводити економіку на чисті технології і дипломатично підштовхувати інших до заходів щодо поліпшення екологічної ситуації. Адже безпека Європи залежить від того, наскільки дотримуються прикладу ЄС інші частини світу. На сьогоднішній день ЄС - лідер у розвитку екологічної політики, тому він значно впливає на розвиток, як регіональної, так і світової екологічної дипломатії. Природоохоронна діяльність є одним з пріоритетних напрямків розвитку європейської інтеграції. Держави, які бажають вступити до ЄС, повинні відповідати його екологічним стандартам і запроваджувати ключові принципи екологічного законодавства.

Відзначаючи внесок ЄС в розвиток екологічної дипломатії на міжнародному рівні, можна виокремити наступні сфери, в яких ЄС зробив найбільший вплив: розвиток міжнародного екологічного законодавства, заохочення міждержавного співробітництва в сфері природоохоронної діяльності, а також фінансування розвитку екологічних проектів та заходів в інших країнах.

Список використаних джерел та літератури

1. Боголюбова Н.М. Феномен «Зеленой дипломатии»: Международный опыт / Н.М. Боголюбова, Ю.В. Николаева // Ученые записки Российского государственного гидрометеорологического университета. - 2014. - № 36. - С. 189-198.

2. Директива Совета 85/337/ЕЭС по оценке воздействия некоторых государственных и частных проектов на окружающую среду от 27 июня 1985 года. [Эл. ресурс]. - Режим доступа: http://eulaw.edu.ru/ documents/legislation/ okr_sreda/vozd_gos_proekt.htm (дата обращения: 09.10.2020) - Назв. с экрана.

3. Микієвич М. М. Європейське право навколишнього середовища : Навч. Посіб. / М. М. Микієвич, Н. І. Андрусевич, Т. О. Будякова. - Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Львів, 2004. - 200 с.

4. Ali S. H. Transnational Transformation: from Government-Centric Interstate Regimes to CrossSectoral Multi-Level Networks of Global Governance / S. H. Ali, K. Sanjeev // The Crisis of Global Environmental Governance / ed.: J. Park, K. Conca, M. Finger. - London; NY: Routledge, 2008. - Р. 132-163.

5. The EU Green Diplomacy Network [Electronic resourse] . - Mode of Access: http://www.eeas.europa.eu/environment/gdn/docs/gdn_more_en.pdf (last Access: February 10, 2021) - Title from the Screen.

6. Tolba M. K. Global Environmental Diplomacy: Negotiating Environmental Agreements for the World / М.К. Tolba // The MIT Press, 2008. - Р. 23-35.

7. UNEP Upgraded to Universal Membership Following Rio+20 Summit. [Electronic resourse] . - Mode of Access: https://www.unenvironment.org/news-and-stories/press-release/united-nations-environment-programme-upgradeduniversal-membership (last Access: February 8, 2021) - Title from the Screen.

References

1. Boholiubova, N.M., & Nykolaeva, Yu.V. (2014). Fenomen «Zelenoi dyplomatyy»: Mezhdunarodnyi opyt Uchenye zapysky Rossyiskoho hosudarstvennoho hydrometeorolohycheskoho unyversyteta, 36, 189-198.

2. Direktiva Soveta 85/337/EES po ocenke vozdejstviya nekotoryh gosudarstvennyh i chastnyh proektov na okruzhayushchuyu sredu ot 27 iyunya 1985 goda (1985). Retrieved October 9, 2020, from: http://eulaw.edu.ru/documents/legislation/okr_sreda/vozd_gos_proekt.htm

3. Mykiievych, M. M., Andrusevych, N. I., & Budiakova, T. O. (2004). Yevropeiske pravo navkolyshnoho seredovyshcha : Navch. Posib. Lviv. nats. un-t im. I.Franka. Lviv.

4. Ali S. H., & Sanjeev K. (2008). Transnational Transformation: from GovernmentCentric Interstate Regimes to CrossSectoral Multi-Level Networks of Global Governanc. The Crisis of Global Environmental Governance. London; NY: Routledge, 132-163.

5. The EU Green Diplomacy Network. Retrieved February 10, 2021, from: http://www.eeas.europa.eu/environment/gdn/docs/gdn_more_en.pdf

6. Tolba, M. K. (2008). Global Environmental Diplomacy: Negotiating Environmental Agreements for the World. The MIT Press, 23-35.

7. UNEP Upgraded to Universal Membership Following Rio+20 Summit. Retrieved February 8, 2021, from: https://www.unenvironment.org/news-and-stories/press-release/united- nations-environment-programme-upgradeduniversal-membership

Abstract

Development of environmental diplomacy of the European Union

Irina Habro PhD in Political Science, Associate Professor, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolaiv, Ukraine

Mykhailo Solomko Master, Petro Mohyla Black Sea National University, Mykolaiv, Ukraine

The article is devoted to the analysis of the development of environmental diplomacy of the European Union. Today environmental diplomacy has become an important way for states to promote their course of environmental diplomacy, to protect their environmental rights and interests, to promote their own economic and environmental development.

The most thorough legal act in the field of environmental diplomacy was Council Directive 85/337 / EEC of 1985 on the assessment of the effects of public and private projects on the environment. This directive reflects the EU's desire to draw the attention of government agencies and the public to environmental issues and to encourage their collective solution. EU environmental diplomacy is carried out through diplomatic missions, missions, delegations, as well as at the individual level. It involves European politicians and officials who are able to influence international public opinion, employees of foreign ministries and diplomatic missions. The EU also involves third countries as partners to discuss the most pressing environmental issues and their future solutions: climate change, biodiversity conservation, soil depletion, forest and water resources, and renewable energy. Environmental protection is one of the priority areas for European integration. States wishing to join the EU must meet its environmental standards and implement key principles of environmental legislation. It is noted that the EU countries are trying to transfer the economy to clean technologies and diplomatically encourage others to take measures to improve the environmental situation.

Keywords: European Union, environmental diplomacy, environmental policy, network «green» diplomacy, environmental legislation

Размещено на Allbest.ru