Досвід зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері в контексті євроінтеграції

Вступ

Постановка проблеми дослідження. Становлення та подальший розвиток України у світлі незалежної держави припадає на період суттєвих змін у сфері міжнародно-правових відносин. З огляду на багаті природні ресурси, історичний досвід, геополітичне становище, культурні традиції, а також досить потужний науково-технічний, інтелектуальний та екологічний потенціал, державна політика має бути спрямована на становлення України як впливової світової держави, яка здатна відігравати істотну роль у забезпеченні екологічної безпеки Європи. У сучасних умовах особливої актуальності набуває вивчення питань інтеграції. Інтерес для дослідників становить еволюція інституціоналізації ЄС як на національному, так і наднаціональному рівнях.

Інтерес до європейського інтеграційного досвіду значно посилився після підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами - з іншої, яка набула чинності 01.09.2017 року [1, с. 4-5]. Додаткової актуальності дослідження закордонного, зокрема європейського, досвіду правового регулювання набуває в межах євроінтеграційних прагнень нашої держави. Як слушно зазначається у науковій літературі, сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають ефективної економічної взаємодії як між окремими країнами, так і між юридичними особами різної національної належності; рух капіталів, товарів і послуг набуває інтернаціонального характеру [2, с. 215].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Суттєвий внесок безпосередньо у розвиток досліджень у сфері екологічних аспектів у державному управлінні зробили такі українські вчені, як

В. Кравців, О. Веклич, О. Лазор, Л. Мельник та інші. Проте питання досвіду зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері залишається недостатньо дослідженим та потребує подальшого вивчення в контексті євроінтеграційних прагнень нашої держави.

Метою статті є вивчення механізмів державного управління в екологічній сфері зарубіжних країн та можливостей застосування зазначеного досвіду для вдосконалення вітчизняного управління в цій сфері.

Виклад основного матеріалу

Одним із конституційно закріплених прав громадян України є право громадянина України на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Відповідні права громадян зафіксовані у статті 50 Конституції України, що містить формулювання про таке право та додає до цього права суміжне - право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля [3].

Реалізації завдання охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки сприяє проведення ефективного та дієвого контролю в галузі охорони навколишнього середовища - державного екологічного контролю.

Щодо характеру впливу контролюючих органів слід зазначити, що такий вплив не можна зводити лише до систематичного спостереження, оскільки до повноважень контролюючих органів відноситься накладення стягнень, прийняття нормативних рішень тощо [4].

Зауважимо, що у зарубіжних країнах із метою екологічно безпечного розвитку суспільства були задіяні ефективні адміністративні, правові, а також економічні механізми щодо управління у сфері природокористування, забезпечено якісним фінансуванням та стимулюванням діяльності у сфері охорони природи.

Окрім цього, досвід зарубіжних країн свідчить про те, що у екологічній сфері досить важливе місце займає інноваційна діяльність країни, сюди відносять: безпосередню реалізацію великомасштабних проектів (Велика Британія, Франція та США); систематичний розвиток цієї інфраструктури (Південна Корея та Японія); сприяння розповсюдженню проектів щодо створення сприятливого інноваційного середовища (Швейцарія, Швеція та Німеччина) [5, c. 11]. Іншими словами, виходячи з практики зарубіжних країн у контексті безпосереднього збереження довкілля, головне завдання зорієнтовано не стільки на подолання наслідків щодо завданої шкоди навколишньому середовищу, скільки на впровадження новітніх технологій для відповідного зменшення цієї шкоди, а також на попередження жахливих наслідків від антропогенного впливу на навколишнє середовище.

У більшості регіонів Європи функціонують відповідні агентства з технологій та інновацій, які створені шляхом підтримки держави та беруть безпосередню участь у підтримці інноваційної природоохоронної діяльності в регіонах за допомогою:

- надання допомоги щодо отримання ліцензій та патентів;

- проведення семінарських занять для вчених у сфері питань охорони здоров'я та управління відповідними знаннями;

- координації діяльності наукових організацій, установ, а також вищих навчальних закладів;

- створення трансферу технологій;

- надання допомоги у фінансуванні участі інноваційних суб'єктів щодо міжнародних виставок:

- організації конкурсів в колі новаторів;

- проведення інноваційних фестивалів та форумів;

- надання допомоги щодо виконання наукових тем студентам [6].

Звісно ж, не останнє місце займає й відповідна компетентність посадовців окремих державних органів, що приймають рішення у сфері розв'язання проблемних питань, а також поліпшення стану довкілля. Практика країн ЄС у сфері підвищення кваліфікації та навчання держслужбовців в галузі екології дозволяє враховувати професійні екологічні інтереси та рангувати ці інтереси за ступенем пріоритетності щодо тих, хто перебуває на безпосередньому навчанні за цими напрямами: екологічне право, переробка відходів, очистка стічних вод та водне господарство; енергозбереження, охорона ґрунтів; охорона навколишнього середовища на підприємствах та організаціях; регіональне планування екологічних програм; боротьба у сфері хімічного забруднення довкілля; політика екологічного права; програми щодо економії води; освіта у сфері екологічного права; екологічне консультування, охорона біорізноманіття, міжнародні аспекти у галузі охорони природніх ресурсів. Проведений аналіз досвіду зарубіжних країн дає змогу дійти висновку про безпосереднє застосування ефективних інструментів та важелів у сфері охорони навколишнього природного середовища. природокористування екологічний безпека контроль

Окрім цього, серед країн Європи прикладом ефективного застосування економічних інструментів щодо реалізації політки у сфері екології, цілком можливо, може виступати Польща, використання досвіду якої є доцільним та досить корисним для успішного втілення важелів відповідної політики, а також схожості з українською державою соціальних та природних умов.

Варто зауважити, що Польща дотримується загального пріоритету політики у сфері екології, загальновизнаного щодо всіх країн ЄС, а саме недопущення забруднення довкілля за допомогою екологічної розважливості та передбачуваності. Реалізується це все шляхом використання «найкращих доступних технологій» (Best Avilable Technology (BAT), іншими словами, безпосереднього використання методів виробництва, що на сучасному рівні розвитку науково-технічних знань допомагають нам гарантувати якісну екологічну безпеку. ВАТ було запроваджено у 1984 році директивою 84/360 ЄЕС для безпосередньої боротьби із забрудненням атмосферного повітря.

Вважаємо за потрібне також зауважити, що безпосередньо до ринкових регуляторів природокористування, що є часто використовуваними в Польщі, належать:

1) Податкові субсидії, а також пільги. Метою їх є стимулювання більш активного використання новітніх науково-технічних досягнень. Відповідні втрати коштів з бюджету через впровадження податкових субсидій компенсуються надходженням від оподаткування підприємств, які застосовують екологічно небезпечні технології або виготовляють екологічно шкідливі продукти.

2) Екологічний податок. Саму концепцію цього оподаткування розробники створювали з таким розрахунком, щоб певні організації та підприємства, виробництво яких є екологічно безпечним, не опинилися у становищі, яке є невигідним порівняно з конкурентами внаслідок подорожчання продуктів.

3) Окремі платежі за забруднення навколишнього середовища: плата за спеціальне використання ресурсів природного світу, через забруднення довкілля, а також інші різновиди негативного впливу на навколишнє природне середовище.

4) Пільгові позики. Це є досить суттєвою умовою щодо безпосереднього підтримання природоохоронних інвестицій виробниками. Сам перелік пільгових позик містить у собі певні методи, що заслуговують на увагу, а саме субсидовані та безвідсоткові позики. Сюди відносять різні види пільгового кредиту для підтримки суб'єктів господарювання у фінансовій сфері, які запроваджують природоохоронні та ресурсозберігаючі технології.

5) Ціноутворююча реформа. За допомогою диференціації цін щодо екологічно забрудненої та екологічно чистої продукції можна досягти суттєвих результатів у сфері зменшення забруднення навколишнього природного середовища [8].

Тож зазначимо, що безпосередній аналіз практики зарубіжних країн у плані реалізації екологічної політики демонструє нам доцільність практичних заходів щодо реформування та фінансування відповідної екологічної політики, що є запорукою забезпечення досить якісного збереження довкілля, раціонального використання потенційних та реальних ресурсів природи, подальшої підтримки розвитку державної економіки.

Висновки

Для подальшого вдосконалення вітчизняного механізму державного управління у галузі охорони довкілля на шляху до міжнародної інтеграції у світову спільноту необхідно передусім акцентувати увагу на досвід зарубіжних країн у цій сфері, відповідно країн, які є членами ЄС. Вважаємо, що доцільним є подальше поглиблене вивчення практики управління зарубіжними країнами у сфері екологічної діяльності з метою запровадження комплексного механізму управління охороною навколишнього природного середовища за допомогою впровадження новітніх важелів, методів, інструментів у цій сфері. Окрім цього, пропонуємо приділити особливу увагу відповідним інноваційно-інвестиційним процесам спрямування в галузі екології, адже нашій державі потрібно вміти відповідати на сучасні виклики в контексті охорони навколишнього природного середовища. Тому, щоб усе це реалізувати, на нашу думку, першочерговим завданням є розроблення програми інноваційно-інвестиційного розвитку на місцевому, регіональному, а також державному рівнях.

Не менш важливо надалі сприяти здійсненню децентралізації повноважень та функцій держави у сфері підтримки екологічної діяльності, безпосередньому підвищенню ефективності інформаційного та нормативного забезпечення, що за відповідної підтримки з боку держави дасть можливість суттєво поліпшити рівень життя громадськості, допоможе забезпечити сталий еколого-економічний розвиток як нашої держави загалом, так і окремих регіонів; покращить стан довкілля, що нарешті дозволить українській державі стати повноцінним членом світового співтовариства.