Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств: громадські екологічні ініціативи 40-х - 80-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств: громадські екологічні ініціативи 40-х - 80-х рр. ХХ ст.

Демуз Інна, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник сектору наукової бібліографії та біографістики Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН (м. Київ, Україна)

Мета статті: аналіз діяльності Українського товариства охорони природи та сприяння розвитку природних багатств протягом 1940-х - 1980-х рр. Висвітлено передумови й історію створення осередку, проаналізовано його кількісний склад, керівництво й умови функціонування. Через призму діяльності галузевих секцій товариства (юних захисників природи; озеленення; ботанічної; зоологічної; геолого-географічної; лісової; водоохоронної; правової та ін.) відображено його екологічні ініціативи. Природоохоронна діяльність осередку полягала у: популяризації збереження природних ресурсів, поширенні знань про природу і виховання патріотичних почуттів, науковому опрацюванні галузевих питань, охороні та збільшенні зелених насаджень навколо міст, охороні водойм, виявленні цінних ділянок природи, збільшенні кількості парків, садів, виноградників, лісових і лісомеліоративних насаджень, консультуванні в різних галузях природознавства, нагляді за реалізацією законопроєктів з охорони й розвитку природних ресурсів, сприянні підготовці нових кадрів у природоохоронній справі.

Ключові слова: Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств, екологія, охорона пам'яток природи і заповідників, збереження природних ресурсів, громадські інспектори охорони природи, озеленення, народні університети «Природа», юннати.

Ukrainian society for the protection of nature and promotion of the development of natural resources: public environmental initiatives of the 1940s - 1980s.

Modern concepts of intellectual socio-cultural space, interpersonal communication of scientists, processes of institutionalization of natural science, formation of scientific corporations of scientists, transmission of scientific knowledge in society, etc. became the theoretical and methodological basis for the preparation of the paper.

The purpose of the paper is the analysis of the activities of the Ukrainian Society for the Protection of Nature and Promotion of the Development of Natural Resources during the 1940s - 1980s. The prerequisites and history of the organization's creation are highlighted, its quantitative composition, management and operating conditions are analyzed. Its environmental initiatives are reflected through the prism of the activities of the branch sections of the society (young nature defenders, greening, botanical, zoological, geological and geographical, forestry, water protection, legal, etc.). The environmental protection activities of the center consisted of popularizing the preservation of natural resources, spreading knowledge about nature and fostering patriotic feelings, scientific processing of industry issues, protection and increase of green spaces around cities, protection of water bodies, identification of valuable areas of nature, increase in the number of parks, gardens, vineyards, forests and afforestation plantations, consulting in various branches of natural science, supervision of the implementation of draft laws on the protection and development of natural resources, promoting the training of new personnel in the field of environmental protection.

The Society initiated massive public control over compliance with environmental legislation through specially created services of public inspectors, squads for the protection of green plantations from pests and diseases, "green" and "blue” patrols, etc. Created regional educational and methodological centers "Houses of Nature” and national universities "Pryroda”.

Keywords: Ukrainian Society for the Protection of Nature and Promotion of the Development of Natural Resources, ecology, protection of natural monuments and nature reserves, preservation of natural resources, public inspectors of nature protection, greening, People's Universities "Nature”, Yunnats.

Актуальність теми дослідження

Громадсько-наукові товариства стали новою (на час появи у ХІХ ст.) формою організації науки, одним із колективних методів наукової роботи. Зважаючи на безперервність функціонування цієї інституціалізаційної форми зі вказаного періоду по теперішній час (звичайно ж, із певними внутрішніми трансформаціями залежно від суспільно-політичних та ідеологічних умов конкретної історичної епохи) виникає нагальна потреба у компаративних дослідженнях цих процесів. Зі здобуттям державою незалежності на базі колишніх республіканських товариств постало ряд нових галузевих. Спадковість традиції існування наукових товариств на теренах України протягом ХІХ - початку ХХІ ст. зумовлює розглядати цей феномен як єдине ціле, у сув'язі взаємопов'язаних і взаємодоповнених об'єктів і, окрім того, з позицій наукознавства, що акцентує увагу на теоретичних основах організації, планування й управління різноманітних форм науки.

Актуальність запропонованої теми важлива, на нашу думку, у кількох площинах. По-перше, власне в історичній площині - тяглість функціонування товариств вимагає актуалізації багаторічного досвіду їхньої діяльності. Подруге, - у площині розвитку природознавчої науки, адже досвід діяльності наукових товариств природничого спрямування є надзвичайно значимим в умовах соціально-економічних відносин у сучасній Україні та соціально-екологічної безпеки у світі. Важливого значення набуває державна підтримка щодо поширення природничо-екологічних знань серед населення, опіка питаннями промисловості, сільського господарства й охорони навколишнього середовища. Нагальною є оцінка здобутків, досягнень і відкриттів учених-природознавців України, еволюція (диференціація та інтеграція) природознавчих дисциплін (когнітивний аспект науки) від ХІХ ст. по сьогоднішній день.

Постановка проблеми

Українське товариство охорони природи (Укрприрода, УкрТОП) - всеукраїнська громадська неприбуткова екологічна організація, зареєстрована Міністерством юстиції України 2 грудня 1992 р. Сьогодні - це потужній громадсько-благодійний осередок, до складу якого входить 23 тис. первинних організацій та більше 10 тис. колективних членів, понад 2 млн. індивідуальних членів. У системі Укрприроди діє 10 всеукраїнських та 140 обласних секцій, в основі діяльності яких лежать питання екологічної безпеки, охорони та відновлення тваринного і рослинного світу, надр, водних ресурсів, атмосфери, земельних ресурсів, рибних запасів, лісів та природно-заповідних територій, розвитку й поширення юннатівського руху, тлумачення правових основ природокористування тощо [1]. З 2002 р. роботою Президії Всеукраїнської ради Укрприроди керує колишній міністр екології Василь Шевчук.

Поряд із цим варто відмітити, що підґрунтям для заснування об'єднання стала діяльність наукових природничих товариств початку ХХ ст. і відомих українських вчених-природознавців. Так, Укрприрода, по суті, бере початок від заснованого у 1906 р. під керівництвом приват-доцента В.І. Талієва студентського гуртка любителів природи при Харківському університеті. До складу осередку входив також студент-зоолог В.Г. Аверін, у подальшому - відомий вчений, один з організаторів перших заповідників в Україні, засновник Всеукраїнського товариства мисливців та рибалок. У 1911 р. гурток трансформувався у Харківське товариство любителів природи. З 1926 р. питання охорони природи перейшли до відома Наркомосу УРСР, з ініціативи якого у 1928 р. засновано міжвідомчий орган «Український комітет охорони пам'яток природи». Метою останнього стало погодження і підготовка до вирішення законодавчими органами усіх природоохоронних аспектів Варто згадати і про інші установи і осередки, які у 1920-х рр. працювали в природоохоронній сфері на теренах України: Секція охорони природи Сільськогосподарського Вченого комітету України, ряд крайових інспектур і комісій охорони пам'яток культури і природи (Дніпропетровська, Київська, Одеська, Шевченківська у м. Черкаси тощо) та інші громадські організації.. Саме на базі та за сприяння зазначених організацій і було створено у 1940-х рр. окреме науково-громадське об'єднання - Українське товариство охорони природи.

Аналіз наукових публікацій

Професіоналізація та інституціоналізація української природничої науки ХІХ - початку ХХІ ст. - одна з малодосліджених проблем вітчизняної історії. І радянські, і сучасні дослідники, без сумніву, зверталися до окремих аспектів вивчення науки зазначеного хронологічного періоду в персоніфікованому, теоретико-методологічному й інституційному аспектах. Однак наразі узагальнені відомості про природничі науково-громадські товариства як одну з форм організації науки є досить розрізненими. Серед узагальнюючих досліджень останніх років, присвячених безпосередньо історії Укрприроди, виділяємо науково-популярну працю за редакцією сьогоднішнього голови товариства, проф. В.Я. Шевчука. У дослідженні викладено історію функціонування товариства з моменту утворення і до сьогоднішніх днів, основні напрями діяльності регіональних відділень і галузевих секцій на сучасному етапі та перспективи розвитку організації [15]. Поряд із цим, у праці основний обсяг матеріалу присвячено діяльності товариства періоду незалежності України; його функціонування у 40-х - 80-х рр. ХХ ст. відображено фрагментарно, до того ж, не використано документів ні Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, ні Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, залучені авторкою до підготовки цієї статті (більшість із них уперше введено до наукового обігу).

Метою публікації визначаємо аналіз діяльності Українського товариства охорони природи та сприяння розвитку природних багатств протягом 1940-х - 1980-х рр., зокрема, висвітлення передумов та історії створення осередку, його кількісного складу, керівництва, умов функціонування; відображення через призму діяльності галузевих секцій товариства (юних захисників природи; озеленення; ботанічної; зоологічної; геолого-географічної; лісової; водоохоронної; правової та ін.) його екологічних ініціатив.

Теоретико-методологічною основою стали, насамперед, сучасні концепти про інтелектуальний соціокультурний простір, міжособистісні комунікації науковців, процеси інституціонування природознавчої науки, формування наукових корпорацій учених, трансляції наукових знань у соціумі тощо. Інституційний підхід до аналізу історії української науки надав більше шансів подолати звичну дискретність і фрагментарність сприйняття процесів наукової еволюції. Застосовувався методологічний концепт «інтелектуальне співтовариство», оцінка корпоративного духу та механізмів об'єднання у професійні групи. Механізми процесів самоорганізації наукового співтовариства розглядалися як відносно автономна підсистема суспільства, що має свій «життєвий цикл», пов'язаний з актами суперництва, конкуренції, комунікації, взаємовідносин з іншими співтовариствами, культурою, державою і суспільством. Контекстово присутня запропонована сучасною дослідницею І. Колесник «мережева модель науки». Питання наукових центрів в історії науки (професійних співтовариств, наукових комунікацій, колективів дослідників) висувається на перший план, що передбачає, власне, реконструкцію внутрішньонаукових комунікацій. Міжособові комунікації виступають при цьому найбільш істинною частиною рефлексивного пласта науки. Такий проблемний акцент дав змогу відтворити інтелектуальний простір як певну «мережу спілкування» фахівців певної галузі науки.

Виклад основного матеріалу

Українське товариство охорони природи засноване згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 26 липня 1946 р. № 1273 [11, арк. 1] за сприяння професора В.І. Талієва, першого президента Академії наук України В.І. Вернадського, професора-зоолога В.Г. Аверіна, поета й академіка М.Т. Рильського, письменника і захисника природи М.І. Чабанівського, академіка-ботаніка М.М. Гришка, академіка-лісівника П.С. Погребняка, академіка-зоолога Д.К. Третьякова, академіка-ботаніка М.Г. Холодного, члена-кореспондента АН УРСР, ентомолога Є.В. Звірозомб-Зубовського, академіка-геолога, першого голови Оргбюро товариства Б. І. Чернишова та ін. [15, с. 5]. Засідання ініціативної групи товариства (у складі академіків АН УРСР М.М. Гришка, Д.К. Третьякова, М.Г. Холодного, Б.І. Чернишова, П.С. Погребняка, члена-кореспондента АН УРСР Є.В. Звірозомб-Зубовського, професора М.І. Котова, начальника Головного управління заповідників Л.А. Мартинюка, представника Міністерства освіти І.Д. Волкова) почали скликатися ще з початку 1945 р. На цих зібраннях було обрано членів Оргбюро товариства, підготовлено його Статут; призначено відповідальних за ті чи інші сектори осередку: акад. М. М. Гришко мав опікуватися питаннями озеленення, стану ботанічних садів, парків і цінних лісових насаджень; акад. О.І. Душечкін - питаннями цілинних степів, пам'яток природи і заповідників місцевого значення, проф. І.Т. Швець - питаннями охорони птахів і раціоналізації мисливства; І.Д. Волков - питаннями популяризації ідей охорони природи серед молоді [12, арк. 2, 2 зв.].

Вже з початку створення Українського товариства охорони природи до його складу увійшли представники від ряду міністерств УРСР: освіти, сільського господарства, лісового господарства, рибної промисловості тощо, Головного управління заповідників при Раді Міністрів УРСР. Осередок підпорядковувався Головному управлінню заповідників при Раді Міністрів УРСР. Органами управління товариством, згідно Статуту 1946 р., були: Український з'їзд товариства; Рада товариства; Президія Ради товариства [16, арк. 6]. Спочатку об'єднання гуртувало переважно науковців АН УРСР і працівників заповідників. Лише Постанова Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1949 р. № 1452 «Про охорону природи на території Української РСР» зобов'язала осередок розгорнути більш масову роботу й утворити ряд обласних філій, у результаті чого він став масовим громадсько-науковим об'єднанням. Державне видавництво сільськогосподарської літератури України та видавництво «Радянська школа» забезпечили Укрприроду щорічним виданням 25 аркушів популярної літератури і плакатів [6, арк. 2].

У 1951 р. Українське товариство охорони природи перейшло у підпорядкування Академії наук УРСР (Постанова Ради Міністрів УРСР № 2738 від 25 вересня 1951 р. «Про заповідники» [6, арк. 3]), перебравши на себе опіку всіма природоохоронними справами республіки; у своє підпорядкування отримало велику бібліотеку колишнього (ліквідованого) Головного управління заповідників [5, арк. 27]. У 1953 р. на І з'їзді осередок був перейменований на Українське товариство охорони природи та сприяння розвитку природних багатств. Наступного року затверджено новий Статут. Постановою Президії АН УРСР від 13 червня 1955 р. «Про організацію комісії з охорони природи» новостворена комісія і товариство були підпорядковані Відділу біологічних наук АН УРСР [6, арк. 3, 4, 5].

У 1961, 1965, 1968, 1971, 1976, 1981, 1986 рр. скликалися, відповідно, ІІ, ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII з'їзди товариства, на яких постійно акцентувалася увага на посиленні роботи зі створення первинних організацій, залученні до лав осередку широких верств населення, у тому числі молоді.

До 1950 р. у складі товариства функціонувало 20 обласних відділень з 11 494 членами [5, арк. 2], а до початку 1953 р. - уже 25 обласних відділень [7, арк. 1]. На 1 січня 1952 р. кількість членів зросла до 53 500 осіб, серед яких: мисливців і рибалок - 34 000; учнів і студентів - 17 800; інших - 1 700 осіб [5, арк. 27]. На кінець 1960 р. кількість членів збільшилася до 784 тис. осіб, серед яких: 322 тис. дорослих і 462 тис. молоді шкільного віку [9, арк. 8]. На кінець 1961 р. у складі товариства було 1 095 782 особи, 2 132 юридичних членів; осередок мав 9 137 первинних організацій у школах, на фабриках і заводах, колгоспах і радгоспах; обласні відділення були створені в усіх містах обласного значення; товариство мало 79 міських і 1 271 районне відділення [14, арк. 2, 3]. Найпотужнішими обласними відділеннями вважалися Львівське, Кримське, Чернігівське, Харківське та ін. До 1986 р. у складі товариства нараховувалося близько 19 млн. індивідуальних і 47 тис. колективних членів.

Першим очільником товариства був академік, геолог і палеонтолог Борис Ісидорович Чернишов (1949-1950 рр.). У 1950 р. головою Оргбюро товариства став академік і віце-президента АН УРСР, вчений-лісівник і ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор Української сільськогосподарської академії Петро Степанович Погребняк, заступником з наукової роботи - членкор. АН УРСР - Є.В. Звірозомб-Зубовський. З 1963 р. Головою Президії товариства було обрано доктора біологічних наук, професора, зоолога, директора Центрального науково-природничого музею АН УРСР Михайла Анатолійовича Воїнственського, який керував осередком до 1981 р. [15, с. 14]. У 1981-1983 рр. товариство очолював перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР Григорій Іванович Ващенко, протягом 1983-1991 рр. - інший перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР - Євген Вікторович Качаловський. Закриття багатьох підприємств із середини 1980-х рр., невизначеність їхньої подальшої долі, процеси приватизації, безробіття та інші соціально-економічні модернізації призвели до занепаду діяльності низки районних і первинних організацій товариства, яке змушене було реформуватися в нових соціально-політичних умовах: у 1991 р. на ІХ з'їзді товариства затверджено новий Статут, очільником обрано першого заступника голови Президії - Ігоря Львовича Грінчака (перебував на цій посаді до 2003 р.) й окреслено нові завдання осередку.

Після Другої світової війни загострилися проблеми зі збереження та відновлення родючості ґрунтів, охорони водних ресурсів і повітряного простору від забруднення шкідливими стоками та викидами промисловості і транспорту, відновлення чисельності корисних видів рослин і тварин, впорядкування заповідної справи тощо. Виходячи з цього, завдання товариства - охорона природи і сприяння збереженню природних ресурсів - реалізовувалися шляхом популяризації природоохоронної справи, сприяння заходам зі здійснення «Сталінського плану перетворення природи», пропаганди знань про природу і виховання патріотичних почуттів, наукове опрацювання галузевих питань, охорони і збільшення зелених насаджень навколо міст, охорони водойм, виявлення цінних ділянок природи (старих дерев, цінних екземплярів рослин, тварин, ділянок лісу, степу, мальовничих краєвидів) для їхньої охорони, збільшення кількості парків, садів, виноградників, лісових і лісомеліоративних насаджень, забезпечення консультацій в усіх галузях природознавства, нагляду за реалізацією законопроєктів з охорони й розвитку природних ресурсів республіки, сприяння підготовці нових кадрів у справі охорони природи [5, арк. 25, 164, 165; 16, арк. 2, 4]. Читалися публічні лекції, споряджалися експедиції, відкривалися допоміжні установи (бібліотеки, виставки, музеї).

Джерелами фінансових надходжень товариства були вступні та щорічні внески юридичних і фізичних членів, відсотки від капіталів і майна, прибутки від видавничої діяльності, проведених заходів (лекцій, заочних курсів, платних виставок), а також кошти від розплідників плодових і декоративних дерев, дотації від громадських і державних установ, добровільні внески [16, арк. 11, 12]. Укрприрода отримала позику від Всеросійського товариства охорони природи [5, арк. 36, 37]. Наприклад, щорічний членський внесок у 1960 р. становив 30 коп. для дорослих, 20 коп. - для студентів, 5 коп. - для учнів [9, арк. 13].

У 1950-х рр. членами товариства розроблено і подано до відповідних інстанцій проєкти постанов про: організацію виховної роботи й активне залучення молоді України до вивчення, охорони і збагачення природи рідного краю; утворення голубиних зон навколо міст; охорону корисних птахів і звірів у зелених зонах; раціональну сітку заповідників СРСР і УРСР; упорядкування вирубок лісу тощо [6, арк. 6]. Товариством розроблено важливий проєкт Закону «Про охорону природи», прийнятий Верховною Радою УРСР у 1960 р., згідно якого громадськість повинна активно долучатися до процесів збереження і охорони природних багатств. Експеримент упроваджувався у Волинській, Кримській, Миколаївській, Полтавській і Чернігівській областях, де були створені спеціальні служби громадських інспекторів (станом на 1 січня 1961 р. цей інститут нараховував 3 308 осіб [9, арк. 9]). Окрім того, були створені спеціальні державні інспекції та органи охорони, також лісові, мисливські, рибальські, пожежні, санітарні, ветеринарні й інші інспекції та органи нагляду за збереженням об'єктів природи; організована служба «зелених патрулів». На кінець 1961 р. уже працювало 4 732 громадських інспекторів охорони природи, на 1962 р. - 7 909 [10, арк. 8], які займалися попередженням бракон'єрства в мисливських і рибальських господарствах, затримували порушників гігієнічних карантинних правил поводження з рослинами і тваринами, контролювали експлуатацію природних багатств тощо [14, арк. 2, 4].

Постановою Ради Міністрів УРСР № 717 від 6 липня 1958 р. при відділах товариства (Кримському, Запорізькому, Херсонському, Київському та Дніпропетровському) у статусі структурних підрозділів були створені загони із захисту зелених насаджень від комах-шкідників і хвороб. Проводили комплекс заходів з захисту зелених насаджень: хімічна боротьба зі шкідниками рослин; санітарно-оздоровчі міри (обрізка дерев, вирубка сухостоїв, лікування ран, ремонт паркових насаджень тощо); надавали населенню консультації, проводили лекції і бесіди. Такі загони очолювали, як правило, агрономи або практики-садоводи [13, арк. 15]. На початок 1960-х рр. в УРСР функціонувало 19 таких загонів зі 140 особами, більшість з яких закінчили курси зеленого будівництва [13, арк. 17].

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 451 від 6 травня 1965 р. «Про покращення охорони природи, раціонального використання і відновлення природних багатств» в Луганському, Кримському, Одеському обласних відділах товариства і Севастопольському міському були вперше організовані магазини «Природа», «Зоомагазини» й кіоски з продажу посадкового насіння, екзотичних рибок, птахів, кормів для тварин [13, арк. 19].

Громадський контроль за дотриманням природоохоронного законодавства активізувався з початку 1980-х рр. У підрозділах товариства створено штаби громадського контролю, при яких діяли громадські інспектори, на небезпечних виробництвах функціонувало 26 тис. постів і дружин з охорони природи. Широкого поширення набуло проведення рейдів з перевірки роботи очисних споруд, якості рекультивації порушених земель, відводу водоохоронних зон і прибережних смуг малих річок та водойм, безпечного застосування отрутохімікатів та мінеральних добрив у сільськогосподарському виробництві [15, с. 19, 20].

Значного поширення набув рух за охорону природи - благополуччя малих річок, збереження лісів, родючості ґрунтів, чистоту повітря, - який реалізовувався через громадські походи, конкурси «Джерело», «Крилатий захист», «Заповідним територіям - зразковий стан», «Малим річкам - повноводність і чистоту» тощо. Як зазначав П.С. Погребняк, «громадська робота по оздобленню міст, сіл, населених пунктів, колгоспів, фабрик і заводів, транспортних шляхів, берегів каналів, річок та водойм є складовою частиною охорони природи. Опрацьовано нові форми озеленення...: вертикальне озеленення у великих містах, заліснення крутосхилів, створення алейних посадок зі швидкорослих та плодових порід на польових шляхах, в колгоспах і радгоспах; запроваджено новий кращий асортимент деревних порід, кущів, газонних трав і квітучих рослин... На черзі громадські роботи по озелененню шахтних одвалів, териконів та інших створених промисловістю пустирів, які можна обернути на мальовничі зелені об'єкти та місця відпочинку» [5, арк. 191].

Товариство неодноразово піднімало питання належної організації роботи та збереження заповідників України, зокрема, «Асканії-Нової», Карпатського, Поліського, Лісостепового. Особливо турбували питання передачі «Асканії- Нової» від Інституту гібридизації і акліматизації тварин (знаходився у підпорядкуванні ВАСГНІЛ) до АН УРСР, та збереження прилеглих до заповідника територій дендропарку, зоопарку, цілинних земель тощо [5, арк. 42, 43]. Крім того, актуальними для природоохоронних організацій залишалися проблеми вирубування лісів, зокрема букових і ялинцевих у Карпатах, старих соснових лісостепів Києва - у Дарниці, Святошиному, Боярці, Пущі Водиці; забруднення зелених міських і позаміських зон і водойм шкідливими промисловими відходами; забруднення міського повітря; руйнування ґрунтів у результаті водної і повітряної ерозії тощо. Як зазначав у доповіді «Природні ресурси України та їх раціональне використання» П.С. Погребняк, «обов'язком громадських організацій, передусім - Товариства охорони природи - є виявлення і охорона пам'яток природи, створення за громадський рахунок заповідників природи різного значення, від районного до обласного і республіканського (наприклад, заповідник республіканського масштабу «Червоні печери» у Криму, створений Кримською філією товариства в 1960 р., утримуваний за рахунок товариства). Окремі пам'ятки природи і заповідники можуть перебувати під доглядом ВУЗів, середніх шкіл, науково-дослідних установ, загальнокультурних організацій. Завдання громадських організацій - опрацювати типові статути пам'яток природи і заповідників громадського відання» [5, арк. 190-191].

Крім того, П.С. Погребняк виступав з актуальними доповідями «Охорона природи і географічні науки», «Стан і перспективи охорони флори і рослинності в Радянських Карпатах»; член Президії товариства, доктор біологічних наук О.Л. Липа займався вивченням визначних садів і парків України, розробляв заходи щодо їхнього збереження і охорони, обліку пам'яток природи; член товариства, завкафедрою Київського державного університету О.П. Корнєєв приймав участь у розробці проєкту Закону Ради Міністрів СРСР про охорону водних ресурсів; галузеві питання у публікаціях висвітлювали почесні члени товариства М. Рильський і Л. Леонов, заступник голови товариства І. Підоплічко та ін. [9, арк. 4, 5].

За ініціативи й кошти товариства розпочали роботу обласні навчально- методичні центри «Будинки природи», спочатку у Запоріжжі та Миколаєві, згодом - у Херсоні, Сумах, Черкасах, Дніпропетровську, Рівному, Вінниці та ін. містах [15, с. 17, 18]. До 1983 р. працювало 15 обласних, 289 районних і 83 міських «Будинків природи» (такі будинки почали створюватися і в сільській місцевості) [15, с. 21].

На початок 1971 р. в Україні функціонувало 57 народних університетів «Природа» (загальна кількість слухачів - понад 5 тис.) [4, арк. 26 зв.]. Вони працювали майже у всіх областях УРСР, окрім Волинської, Закарпатської, Рівненської, Кіровоградської та Київської (не рахуючи м. Києва). До 1983 р. кількість університетів збільшилася до 850 зі 170 тис. учнів [15, с. 21]. Серед найбільших - Львівський, Харківський, Київський, Вінницький та ін.

Метою народних університетів «Природа» Українського товариства охорони природи та сприяння розвитку природних багатств було ознайомлення слухачів із комплексом державних, міжнародних і суспільних заходів, направлених на раціональне природокористування, відновлення, примноження охорону природних ресурсів [4, арк. 12]. Університети покликані популяризувати серед населення знання про природу та її багатства, знайомити з досягненнями науки і техніки та поширювати передовий досвід з охорони і раціонального використання природних багатств; поряд із цим у них здійснювалася підготовка «кваліфікованих громадських пропагандистів, які можуть проводити серед населення роз'яснювальну роботу з природоохоронних питань» [4, арк. 26]. Університети працювали на громадських засадах під керівництвом рад, затверджених Президією товариства. Формами занять були лекції, бесіди, конференції, семінари, екскурсії до заповідників і ботанічних садів. Термін навчання - переважно 2 роки [13, арк. 3]. Найбільш поширені факультети садівництва, виноградарства, квітникарства, бджільництва, мисливствознавства, а також охорони і вивчення природи, громадських інспекторів, лісового господарства тощо. Народний університет «Природа» при Запорізькому Будинку природи мав відмінні від інших факультети: мисливствознавства, прикладної біології, біології та географії.

Одним з найкращих вважався Львівський народний університет «Природа», створений міським Товариством охорони природи у 1967 р. Мав 5 факультетів: охорони природи; живої природи; краєзнавства; садівництва і квітникарства; громадських інспекторів; налічував у своєму складі кілька філіалів при політехнічному і медичному інститутах, профтехучилищі та школах. Серед слухачів - вихователі дитсадків, учні шкіл, студенти вузів, учителі, працівники промислових підприємств. При університеті функціонували щорічні курси підвищення ділової кваліфікації вихователів дитячих установ. Народний університет тісно співпрацював з іншими освітніми закладами міста, у тому числі лісотехнічним і медичним інститутами, ботанічним садом, дослідною плодовоягідною станцією, станцією захисту рослин [4, арк. 6, 6 зв., 7 зв., 8 зв., 11]. Найчисельнішим був факультет громадських інспекторів, слухачі якого перевіряли стан зелених насаджень у місті, проводили бесіди й лекції у школах і вузах, організовували теле - і радіопередачі з питань охорони окремих видів тварин і рослин тощо [4, арк. 27 зв.].

За ініціативи Українського товариства охорони природи та сприяння розвитку природних багатств у 1967 р. уряд УРСР створив Державний комітет охорони природи України (Держкомприроди), як центральний орган влади, який згодом, у 1991 р., набув статусу міністерства (сьогодні це - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України).

Фахівці товариства долучилися до заходів у зоні радіаційного забруднення після аварії у 1986 р. на Чорнобильській АЕС, спільно з Інститутом науково-технічної інформації провели науково-практичну конференцію з питань забруднення території Києва радіонуклідами та видали ряд брошур про поводження у зоні забруднення [15, с. 22].

Товариство складалося з галузевих секцій, створених переважно протягом 1950-х - початку 1960-х рр.:

1) юних захисників природи (юнацька) (очільниця Т.Г. Костецька);

2) озеленення (з підсекціями бджільництва, пізніше - і лісівництва (з 1958 р.); очільник О.О. Грошевий);

3) ботанічна (головували проф. М.І. Котов, О.І. Соколовський);

4) зоологічна (з підсекціями голубівництва і акваріумістики (остання спочатку функціонувала як окреме консультативне бюро акваріумістів); очолювали проф. М.А. Воїнственський, І.Т. Сокур, В.І. Абелєнцев,);

5) геолого-географічна (охорони надр) (створена у травні 1958 р. під керівництвом проф. Є.В. Шевченка);

6) лісова (очільник П.С. Погребняк) [5, арк. 54; 6, арк. 5];

7) водоохоронна (охорони вод) (заснована у 1961 р. під керівництвом акад. В.А. Мовчана, згодом її очолив Д.В. Ліпорський);

8) правова (створена у 1961 р. під головуванням В.Л. Мунтяна) [5, арк. 86; 10, арк. 15; 15, с. 12, 13, 15].

Важливими заходами секції юних захисників природи, до якої, окрім учнів середніх шкіл, входили й представники ЦК ЛКСМ, Міністерства освіти, Центральної агробіостанції [5, арк. 26], стали, зокрема: проведення навесні 1962 р. конкурсу з приваблювання диких корисних птахів (переможцями визнано більше 200 шкіл УРСР); організація І республіканської виставки диких корисних птахів та кімнатних співочих птахів. На виставці експонувалися живі птахи і їхні опудала - захисники лісів, садів і полів, винищувачі гризунів і бур'янів; методи приваблювання птахів за допомогою кормушок, шпаківень, дуплянок. Виставку відвідало близько 6 тис. осіб [10, арк. 8, 9]. Члени секції займалися також розробленням: пам'яток зеленого патруля, положень про республіканський конкурс з охорони і приваблювання диких корисних птахів, інструктивно-методичних листів, програм натуралістичної роботи в піонерських таборах, посібників для створення куточків охорони природи і краєзнавчих шкільних музеїв; організацією семінарів для учителів біології, заходів зі врятування риби й охорони зелених насаджень [10, арк. 15, 16].

До компетенції секції озеленення належали питання нових методів озеленення міст. Зокрема, на засіданнях секції неодноразово піднімалися питання щодо ґрунтовної реконструкції зеленого господарства Києва й потребу озеленення міста і приміських зон різноманітним асортиментом рослин. Товариство в цьому напрямку активно співпрацювало з міністерствами комунального господарства, лісового господарства, фахівцями-архітекторами, міською думою. У 1950 р. підготовлено проєкт щодо реконструкції існуючих і створення нових зелених насаджень у м. Києві з залученням висококваліфікованих спеціалістів і наукових установ [5, арк. 13, 21]; долучалася молодь (учні та студенти).

Окрім того, секція активно працювала над питаннями розвитку і захисту зелених насаджень, створення нових лісопосадок, упровадження нових видів рослин, боротьби зі шкідниками зелених насаджень, збереження заповідників і пам'яток природи, облаштування виставок квітів, вечорів з питань садівництва й городництва. Проводилися консультації для садоводів, виставки ядохімікатів. Прочитано наступні цикли лекцій: «Створення ландшафтних посадок», «Озеленення схилів Володимирської гірки в м. Києві», «Використання дикорослої флори в озелененні міст», «Пам'ятки степового лісорозведення», «Заповідники УРСР і охорона природи», «Догляд за садом і зеленими насадженнями» тощо [8, арк. 2, 3]. За ініціативою членів секції у 1955 р. було закладено нову дослідну ділянку з озеленення крутих схилів на київському Подолі [8, арк. 4]. Львівським обласним відділенням товариства з 1962 р. започатковано масштабну кампанію «Перетворимо Львівщину на квітучий сад» (так, за вказаний рік силами товариства в регіоні висаджено 27 440 плодових дерев і 48 молодих парків [10, арк. 10]).

За участю громадськості у період 1952-1962 рр. було висаджено 1 311 тис. га лісу (це на 597 тис. га більше, ніж зрубано), половина з них - на еродованих землях, не придатних для сільського господарства. Для боротьби з суховіями в Харківській, Миколаївській, Запорізькій, Луганській, Донецькій та ін. областях УРСР висаджено більше 370 тис. га лісосмуг [14, арк. 3]. Здійснено посадку 50 млн. фруктових і декоративних дерев. Окрім Києва активна робота з озеленення міст і сіл проводилася на Донбасі та в курортних зонах міст півдня УРСР. Ряд первинних організацій товариства взяли шефство над цінними природними об'єктами.

Ботанічна секція вирішувала питання охорони рослинності УРСР, висвітлення народно-господарського і наукового значення заповідників [5, арк. 28].

Зоологічна секція складалася з підсекцій голубівництва й акваріумістики. Перша працювала над вирощуванням декоративних, чистокровних голубів; організацією виставок голубівництва; купівлею кормів для птиці; видавалися брошури і плакати з питань голубівництва. Читалися лекції для колгоспників, робітників, військових; під егідою підсекції проводилися «Дні птахів», «Дні лісу», зустрічі з юннатами зоопарків і палацами піонерів; у 1962 р. проведено масштабне обстеження стану охорони заселень байбака в заповіднику «Стрілецький степ» (Луганська обл., сьогодні це - «Стрільцівський степ») [10, арк. 18]. Підсекція акваріумістики випускала фаховий бюлетень, влаштовувала читання лекцій [8, арк. 4, 5].

Геолого-географічна секція займалася паспортизацією геологічних пам'яток природи, проведено обстеження печери «Кизил-Коба» (Крим, с. Перевальне) [10, арк. 20].

Завданнями лісової секції були: опрацювання матеріалів з охорони природи і захисту лісів народногосподарського, гідрокліматичного, ґрунтозахисного та водорегулюючого значення, а також лісів, цінних як об'єкти науки, культури і пам'ятки природи. На засіданнях обговорювалися питання раціоналізації лісового господарства, економного використання його продукції, узагальнення досвіду передовиків лісового господарства [5, арк. 106]. Члени секції приймали участь в експедиціях і дослідженнях заповідників, виїжджали на Михайлівську цілину і в м. Тростянець Сумської обл. [10, арк. 20]. Серед членів секції були: П.С. Погребняк (голова), професори О.В. Плетеньов, Д.Ф. Руднєв, О.С. Скородумов, Д.Д. Лавриненко, П.Г. Кроткевич, П.Ф. Коноз та ін. відомі вчені-лісівники [5, арк. 108-109].

У подальшому секція отримала назву охорони лісів і зелених насаджень (голова - д. с.-г. н. С.А. Генсірук, згодом П.Г. Вакулюк, секретар - Я.В. Коваль), яка (в якості організаційного й науково-методичного центру для обласних і районних галузевих секцій) керувала організацією весняних і осінніх місячників лісу і саду, створенням нових зелених насаджень, озелененням колгоспів, радгоспів, територій шкіл і лікарень, могил героїв воєн, закладенням нових парків і алей; здійсненням оглядів і наданням методичної допомоги лісовим господарствам щодо охорони лісонасаджень; проведенням нарад-семінарів з охорони земель, зелених насаджень і виконанням протиерозійних заходів. При палацах піонерів, школах і станціях юннатів створювалися зелені та голубі патрулі; проводилися заходи з охорони лісів від пожеж, самовільних вирубок. У 1970 р. секція звернулася до Міністерства освіти УРСР з проханням про впровадження позакласної роботи з учнями з охорони зелених насаджень і догляду за ними [2, арк. 5, 6, 7, 8].

Водоохоронна секція проводила організаційно-методичну і виховну роботу серед громадян і суспільних організацій щодо раціонального використання і збереження водних ресурсів шляхом підвищення обізнаності й організації постів суспільного контролю. Так, на 1 січня 1972 р. в УРСР діяло 2 933 постів, комісій і рейдових груп, 492 секції, в яких рахувалося 12 107 осіб [3, арк. 6, 7]. Громадські контролери разом із працівниками держводінспекції виявляли недоліки в роботі підприємств з очищення стічних вод, слідкували за виконанням графіків будівництва очисних споруд і ефективності їхньої роботи, надавали допомогу при створенні водоохоронних лісонасаджень, контролювали виконання робіт землевпорядниками щодо боротьби з ерозіями ґрунтів, готували очисні споруди до сезону цукроваріння. За результатами перевірок і оглядів складалися акти, які направлялися в урядові інстанції для формулювання практичних рекомендацій [3, арк. 10, 11, 12].

Членами секції проводилися лекції, виступи на телебаченні, бесіди, конкурси на раціональне використання водних ресурсів, огляди провідних підприємств водопостачання, очисних споруд, організовувалися укріплення берегів, оглядові рейди заплав і берегів рік та ставкових господарств з метою встановлення їхнього санітарного стану і визначення обсягу меліоративних заходів, ініціювалися заходи з покращення водопровідно-каналізаційних господарств у містах, санітарного становища акваторій портів і берегових ліній [3, арк. 13, 16].

Члени правової секції надавали письмові й усні консультації з питань правової охорони природи, готували збірники законодавчих актів [10, арк. 17].

У 1966 р. у складі товариства створена секція охорони і збагачення тваринного світу, яка об'єднала зоологів, мисливствознавців, мисливців та інших громадян з метою залучення громадськості до сприяння справі раціонального використання і охорони диких корисних звірів, птахів, риб, комах та інших тварин, втілення в життя Закону про охорону природи УРСР [3, арк. 80]. Завданнями секції, відповідно до її Положення, були: сприяння охороні тварин, корисних у народному господарстві, які є об'єктами хутрового промислу, спортивного полювання і акліматизації; сприяння охороні рідкісних і зникаючих тварин; розроблення методів з охорони і використання тваринного світу, рекомендацій з раціонального використання промислових тварин, організації заповідників, місць розмноження і зимівлі тварин, а також заходів з охорони тварин. Формами роботи секції були: 1) організація спостережень і дослідів за тваринами, умовами їхнього відновлення і раціонального використання; 2) надання методичної допомоги і консультацій установам і окремим громадянам з питань охорони, збільшення чисельності й використання тваринного світу; 3) складання списків мисливських звірів і птахів, які потребували охорони; 4) сприяння державним і громадським організаціям у справі охорони, раціонального використання і збільшення чисельності корисних тварин; 5) популяризація фахових знань через організацію конференцій, нарад, виставок, лекцій, доповідей, бесід, конкурсів; 6) підготовка до видання науково-популярних матеріалів (брошур, листівок, плакатів, методичних посібників тощо) з питань охорони і збагачення тваринного світу [3, арк. 80, 81]. Зокрема, було розроблено регламентуючі документи щодо встановлення термінів і способів полювання і риболовлі; організовано мисливські заказники; заборонено полювання на окремі види тварин; здійснювалася охорона гніздувань птахів [13, арк. 7].

У складі Укрприроди виділена також секція з охорони і раціонального використання земель, якою контролювалося земельне законодавство, велася широка роз'яснювальна робота про значення громадськості в проведенні заходів з захисту ґрунтів від ерозій. Працювали громадські інспектори з раціонального використання і охорони земель, які спільно з фахівцями господарств популяризували передові методи використання земельних і кормових угідь, захисту ґрунтів, осушення боліт, викорчовування чагарників, проведення хімічної меліорації засолених і кислих ґрунтів, освоєння земель під сільськогосподарські культури, здійснення рекультивації земель після закінчення розробок корисних копалин і повернення їх колгоспам і радгоспам для господарського використання, сприяли створенню пасовищ тощо [3, арк. 112, 113].

Згадуються також менш потужні секції: охорони пам'яток природи (проф. О.Л. Липа); охорони вимираючих і зникаючих тварин (О.І. Гізенко); охорони ґрунтів від ерозії (проф. О.С. Скородумов); охорони повітря (проф. Д.М. Калюжний) та ін. [13, арк. 28]. У багатьох обласних відділеннях товариства працювали також секції охорони і розвитку тваринного світу, зелених насаджень, лісів, охорони водойм і їх тваринного світу; в окремих відділеннях створено секції кімнатних птахів, голубоводів, бджільництва, охорони пам'яток природи тощо.

Крім того, секції працювали в таких напрямах роботи як: 1) природоохоронні заходи в Криму, Карпатах, зеленій зоні Києва; 2) охорона давніх дерев УРСР; 3) розширення асортименту декоративних рослин за рахунок дикорослих; 4) вирощування винограду в умовах Києва; 5) вирощування алоє; 6) посилення біологічного методу боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур; 7) організація раціонального використання медофлори в лісах УРСР [5, арк. 55].

У напрямку охорони пам'яток природи варто згадати ініціативу Президії Укрприроди, яка разом з комісією при АН УРСР на початку 1963 р. підняли питання про оголошення пам'ятками природи найбільш визначних об'єктів. Рада Міністрів УРСР видала розпорядження № 1180-Р від 7 серпня 1963 р., за яким ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам'ятники садово-паркової архітектури визнавалися пам'ятками природи республіканського значення і підлягали охороні; на Укрприроду покладена функція проведення державної реєстрації усіх таких об'єктів [13, арк. 31]. Так, товариством було взято під контроль 13 ботанічних садів, 16 дендрологічних парків, 133 парків-пам'ятників садово-паркової архітектури, 637 інших пам'яток місцевого значення (найбільше в Закарпатській, Чернігівській, Кримській, Вінницькій, Івано-Франківській, Запорізькій обл.) [13, арк. 32].

Головними векторами роботи товариства були агітаційно-пропагандистська й оргметодична, культурно-масова, видавнича, наукова. Зокрема, в напрямку агітаційно-пропагандистської та оргметодичної роботи читалися лекції на курсах методистів обласних станцій юннатів, завідувачів палацами піонерів України, директорів шкіл, учнів, громадськості Києва, курсах інституту удосконалення учителів тощо [5, арк. 49]; члени товариства долучалися до складання пропозицій в Держплан УРСР з вироблення заходів з охорони зелених насаджень, підготовки проєкту Закону та Постанови ЦК КП України та Ради Міністрів з охорони природи. У 1957 р. було підготовлено обов'язкову для виконання постанову Київської міської ради щодо охорони птахів, щодо створення «голубої зони» навколо Києва; розроблено заходи щодо участі молоді в роботі з висадки садів, виноградників, лісів, лісосмуг, озеленення міст [5, арк. 50]. Так, 14-16 листопада 1957 р. товариством скликано Львівську нараду з охорони природи західних областей України; 26-28 лютого 1958 р. спільно з Українським науково-технічним товариством сільського господарства проведено науково-виробничу конференцію з питань розвитку бджільництва, зокрема, захисту бджіл під час застосування запилення і обприскування садків і посівів сильнодіючими отрутами, охорони кормової бази бджільництва та її розвитку [6, арк. 9].

Культурно-масова робота полягала в організації: екскурсій (до заповідників, ботанічних садів), виставок (квітів і плодів, голубів і акваріумних риб), конкурсів, масових вечорів і демонстрації науково -популярних фільмів. За активну участь товариства у проведенні виставки квітів і плодів, показ врожаю мічурінських садів, виведення цінних для озеленення декоративних рослин Управління зеленої зони м. Києва нагороджувало товариство грамотами, дипломами і преміями. Організовувалися вечори запитань і відповідей, які супроводжувалися фотовиставками, конкурсами на тему охорони природи [9, арк. 2]. Щовесни товариство проводило місячники лісу і саду, дні (тижні) птахів, кампанії зі врятування корисних тварин у долинах річок під час весняних паводків, вело боротьбу з масовим розмноженням комах - шкідників полів, садів, лісів. Це - масовий рух активістів-природоохоронців, який виконував виховні функції. На таких екологічного спрямування заходах усі бажаючі (активно долучалася перш за все молодь) займалися розчищенням дерев, виготовленням шпаківень і будиночків для птахів. У ці дні у Києві проводилося також озеленення дніпрових крутосхилів (висадка сосни і скумпії) [5, арк. 113, 115; 14, арк. 9].

Варто згадати про ініціативу П.С. Погребняка щодо створення ялинкового господарства для киян, у якому щорічно мало висаджуватися до 200 тис. ялинок (ця потреба виникла через масове, у т. ч. незаконне вирубування дерев під новорічні свята і, як наслідок, проблему постачання містянам ялинок). Очільник товариства запропонував облаштовану територію ялинкового господарства використовувати також у якості лісопарку - місця для прогулянок і екскурсій [5, арк. 117, 119].

У рамках видавничої діяльності здійснювалися підготовка і друк бюлетенів, журналів, наукових праць, науково-популярної літератури, навчальної літератури (брошур і плакатів для учнів), путівників по заповідниках і пам'ятках природи, листівок, тематичних плакатів, гасел тощо. Науково-популярні статті членів товариства друкувалися у газетах «Правда України», «Робітнича газета», «Колгоспне село», «Радянська Україна», журналах «Виноградарство і садівництво Криму», «Птахівництво», «Наука і життя» тощо [9, арк. 3]. У 1950 і 1955 р. видано 2 випуски «Календаря природи України» [5, арк. 3], планувалися прикладні календарі: рільництва, овочівництва, садівництва. У 1962 р. за ініціативою товариства створено щомісячний періодичний радіожурнал «Рідна природа» (редактор В.О. Лисенко) [10, арк. 42], який виходив не лише в Києві, ай у Вінниці, Ужгороді, Дніпропетровську, Чернігові, Сімферополі [13, арк. 4]. У журналі вміщувалися оповідання, нариси, фейлетони, листи слухачів, поради вчених; найпопулярніші розділи - «Трибуна любителя природи» (де виступали лісники, садоводи, рибалки), «Запитуй - відповідаємо» (надавалися поради вчених- природознавців), «Творчість наших слухачів» та ін. [13, арк. 24].

З 1971 р. за кошти товариства розпочався друк щоквартального інформаційно-методичного бюлетеня Держкомприроди, Українського товариства охорони природи та Українського товариства мисливців і рибалок «Рідна природа» [15, арк. 16].

Науково-експериментальна діяльність товариства проводилася, перш за все, на базі лабораторії біоценології і екології рослин при Старосільській біологічній станції (далі - лабораторія), відкритій в 1961 р. Там виконувалася науково-дослідна тематика «Профілактика і лікування соснових лісів зеленої зони м. Києва, ушкоджених фабрично-заводськими газами і димами» [5, арк. 96, 97]. Фахівцями - кілька членів товариства і лаборант, які отримували заробітну плату, й аспіранти, які працювали на громадських засадах, - проводилися експериментальні виміри у Дарницькому районі столиці, який у той час інтенсивно індустріалізувався. Було встановлено причини захворювань і окреслено способи лікування ушкоджених сосняків. Зокрема, винайдено простий і недорогий спосіб профілактики і лікування соснових лісів 2-3 % розчином соди з допомогою перманганату [5, арк. 132, 140]. Крім того, лабораторією організовано експедиційні дослідження степового заповідника Михайлівська цілина у Сумській обл. і байрачних лісів зазначеного регіону, а також лісів Кримського державного заповідника (мисливських господарств). Результати аналізів зібраних на Михайлівській цілині зразків ґрунтів готувалися для включення до експериментальної частини монографії П.С. Погребняка «Степовий заповідник Михайлівська цілина», книги «Загальне лісівництво» та ін. наукових публікацій ученого. Лабораторією проводилося також вивчення нормальних біоценозів лісу Гористе у зв'язку з планом наступного їх часткового затоплення [5, арк. 138-140].