Використання екологічних соціально-економічних індикаторів сталого розвитку територіальних громад Східного Поділля

Виклад основного матеріалу дослідження

Необхідною умовою інноваційного розвитку економіки є забезпечення засобами державної політики тісного взаємозв'язку між усіма складовими суспільного життя, які входять у систему СР.

СР країни - це таке функціонування її господарського комплексу, коли одночасно забезпечуються задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення, раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів, підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва [7].

Досліджуючи перспективи і проблеми довготривалого соціального еколого-безпечного розвитку науковці визначили 6 основних аспектів «СР»: політико-правовий, економічний, екологічний, соціальний, міжнародний та інформативний.

Загалом, концепція СР базується на 3 основних принципах:

- забезпечення збалансованості економіки та екології;

- забезпечення збалансованості економічної і соціальної сфер у людському вимірі, що означає максимальне використання в інтересах населення тих ресурсів, які дає економічний розвиток;

- розв'язання завдань, пов'язаних з розвитком не лише в інтересах сучасного покоління, але і всіх наступних поколінь, що мають рівні права на всі види ресурсів [8].

Для прийняття ефективних управлінських рішень щодо впровадження стратегії СР важливе значення мають міжнародні оцінки, які показують відповідність діяльності держави певним принципам і показникам. Такі оцінки визначаються за допомогою системи індикаторів, що якісно і кількісно характеризують процес переходу держави до екологічно врівноваженого розвитку.

Кожний індекс є середньозваженим показником, що розраховується на основі системи індикаторів.

Міжнародні рейтинги є зручним інструментом для визначення місця країни у світовій системі координат.

За допомогою світових досліджень можна подати та проаналізувати становище України чи її регіонів в аспекті економічної, екологічної і соціальної сталості [4].

Аналітичне узагальнення матеріалів міжнародних рейтингів дасть можливість побачити ситуацію, що склалася під впливом соціально-економічних та еколого-природних чинників.

Державна політика щодо СР повинна базуватися на таких основних принципах, які забезпечують:

- збалансованість розвитку українського суспільства;

- паритетність економічного, соціального і екологічного складників, визнання неможливості тривалого поступального розвитку суспільства в умовах деградації природного середовища;

- екологічно й техногенно безпечні умови життєдіяльності населення;

- утвердження гуманізму, демократії і загальнолюдських цінностей;

- еколого-економічну збалансованість розвитку окремих регіонів та її узгодження із загальнонаціональними потребами [4-5].

У сучасному трактуванні актуальною для України з урахуванням євроїнтеграційних прагнень є європейська стратегія соціально-економічного розвитку «Європа 2020: стратегія розумного, сталого і всеосяжного зростання», яка концентрується на таких ключових факторах:

- розумне зростання: розвиток економіки, заснований на знаннях і новаціях;

- стале зростання: формування економіки, заснованої на доцільному використанні ресурсів і врахуванні екологічних складових, розвиток так званих «зелених» технологій, плани щодо подальшої боротьби із змінами клімату;

- всеохоплююче зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціальних стандартів, зниження рівня бідності, формування соціально однорідного суспільства [3].

Наявне в Україні законодавчо-нормативне трактування сталого соціально-економічного розвитку визначає його як функціонування господарського комплексу, коли одночасно задовольняються зростаючі матеріальні і духовні потреби населення, забезпечується раціональне й екологічно безпечне господарювання і високоефективне збалансоване використання природних ресурсів, створюються сприятливі умови для здоров'я людини, збереження і відтворення навколишнього природного середовища (НПС) та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва [4]. Таке визначення не тільки узагальнене, але й охоплює основні складові СР, серед яких виокремлюються економічна, екологічна та соціальна, які вважаємо базовими.

Рис. 1. Основні елементи сталого розвитку територіальних громад Джерело: сформовано на основі власних досліджень

Разом із тим, наголошуємо на визначальній ролі інституційної компоненти СР, яка містить формальні і неформальні норми й правила, які регулюють поведінку соціальних акторів, форми організації життєдіяльності суспільства, механізми, що забезпечують відтворення соціальних практик. Це можна розглядати як своєрідну надбудову до базисних елементів СР. Своєрідними інституціями СР є наука і освіта, які розробляють, аналізують та здійснюють навчально-інформаційне забезпечення дійових осіб відповідних процесів. територіальний екологічний поділля

При цьому можна зазначити, що розвиток науки випереджає і освітній процес, й практику впровадження основних ідей. Також як особливу інституцію, яка сформувалася в Україні у процесі інституцшної трансформації національної економіки на засадах децентралізації та реформи органів місцевого самоврядування, можна розглядати ТГ.

Сталий розвиток громади - це вироблення нової свідомості громадянина конкретної території, нового ставлення до своєї діяльності, яке потребує узгодженості дій, дотримання законів і норм, що забезпечують поєднання інтересів економіки, довкілля і добробуту людини як загальносвітових інтеграційних вимог суспільства, так і місцевої громади. Схематично досліджувана інституційна конструкція (матриця) згаданих елементів СР ТГ подана на рис. 1 [5-6].

Складність та багатоелементність концепції СР, нелінійний характер змін, що відбуваються, зумовлюють доцільність міждисциплінарних досліджень і застосування системного підходу. Отже, СР можна розглядати у трьох формах:

1) як процес (збалансування задіяних елементів, насамперед у тріаді «економіка - соціум - довкілля»);

2) як модель (оптимуму господарювання з урахуванням наявних умов і ресурсних обмежень);

3) як керовану стратегічну мету (парадигму суспільного прогресу) [4].

Стосовно ситуації в регіоні, то тут наявні певні питання, що пов'язані з: економічними обмеженнями; соціальною нерівністю; екологічними проблеми; інституційною недосконалістю. Все це вимагає розробки стратегічних заходів з їхнього подолання.

Вагома роль у рамках цього дослідження належить аграрному сектору регіональної економіки, що визначається, зокрема, безпосередньою задіяністю природних ресурсів у аграрному виробництві, з одного боку, та значним забруднюючим впливом сектора на довкілля, з іншого.

Особливо це актуально для новостворених ТГ, адже в сільській місцевості аграрне виробництво залишається домінуючим видом економічної діяльності.

Реалізація стратегії СР у ТГ охоплює декілька, певною мірою суперечливих, блоків завдань.

Перше, це нарощування обсягів виробництва, насамперед з метою поліпшення економічної складової.

Друге - подолання нестачі коштів, а часом і соціальної безвідповідальності бізнесу щодо екологічних вимог.

Третє, це подолання залишкового принципу у розв'язанні соціальних питань.

Першочергової уваги потребує завдання забезпечення стійкого виробництва на засадах збереження екосистем. Це можливо, зокрема, за умов розвитку органічного виробництва, використання біотехнологій та ін.

Принципово іншим напрямом є розвиток не сільськогосподарських видів економічної діяльності у сільській місцевості, що забезпечить диверсифікацію зайнятості і джерел доходів.

Поза сумнівом, вагома роль належить лідерському потенціалу місцевих громад [5-6].

Для реалізації стратегії сталого розвитку 63 сільських, селищних і міських територіальних громад Східного Поділля пропонується використовувати розгорнуту схему її складових (рис. 2) [1-4, 8].

Рис. 2. Розгорнута схема складових сталого розвитку територіальної громади Джерело: сформовано на основі власних досліджень

Наразі пропонується використовувати такі показники соціальних, економічних та екологічних індикаторів сталого розвитку громад регіону.

Соціальні індикатори сталого розвитку територіальних громад регіону:

- стан здоров'я;

- тривалість життя;

- рівень смертності (враховуючи дитячу смертність);

- кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на 100 осіб населення;

- забезпечення, якість і доступність послуг системи охорони здоров'я;

- відсоток осіб, що мають дохід нижче прожиткового мінімуму;

- кількість мешканців не забезпечених соціальним житлом;

- співвідношення ціни на 1м² житлової площі до середньої заробітної плати;

- доступність громадських місць культури, відпочинку, торгівлі, спорту та базових послуг;

- рівень екологічної освіти і культури місцевого населення;

- доступність до освіти;

- коефіцієнт безробіття;

- частка громадського транспорту в загальному обсязі перевезення;

- ступінь ранжирування населення за доходами;

- масштаби бідності;

- рівень криміногенності;

- рівень поінформованості населення про екологічний стан;

- роль неурядових громадських організацій (НУО) у вирішенні екологічних проблем;

- задоволеність жителів рівнем життя (за результатами соціоекологічного анкетування);

- частка бюджету на збереження, відновлення і будівництво історико- культурних об'єктів;

- рівень міжнародного співробітництва у вирішенні проблем СР ТГ;

- участь населення в екоакціях, проведення громадських екологічних експертиз (ОВД);

- реалізація грантових проектів і програм;

- проведення соціально-екологічного моніторингу.

Економічні індикатори сталого розвитку територіальних громад регіону:

- обсяги фінансування з бюджету на реалізацію «Стратегії збалансованого розвитку територіальної громади»;

- реальні показники зростання ВВП (динаміка і структура, ВВП на 1 мешканця громади);

- середня заробітна плата, грн;

- доходи місцевого бюджету, на 1 особу;

- наявне безробіття, % від працездатного населення;

- показники енергоефективності (у порівнянні з кращими зразками ЄС), % електроенергії, виробленої альтернативними джерелами (біо-, вітро-, геліо-, гео);

-% підприємств всіх форм власності, що використовують процедури екологічного і соціального менеджменту;

- показники інфляції;

-% продукції, що відповідає вимогам ISO, ДСТУ;

- динаміка зростання (зменшення) кількості підприємств інноваційних технологій та частка екологобезпечних;

- обсяги інвестицій в основний капітал на 1 особу, грн, внесок бізнесу в екологічні заходи;

- обсяги зростання доходів бюджету за рахунок оренди землі, підприємств сфери обслуговування, фінансової сфери, наукомістких виробництв, транзитно-транспортної сфери (індекс зростання обсягу продукції промисловості, %; частка продукції малих промислових підприємств, %);

- рівень ресурсоємності основних об'єктів промисловості, сільськогосподарської діяльності, транспорту, енергетики;

- суб'єкти забруднення НПС (промислового, аграрного виробництва, транспорту, комунальні, військові);

- кількість штрафних санкцій проти забруднювачів НПС;

- обсяги фінансування інтегрованого управління природокористуванням і розвитку інфраструктури сільських територій.

Екологічні індикатори сталого розвитку територіальних громад регіону:

- якість питної води з об'єктів водопостачання (% проб, які відповідають ДСанПіН 2.2.4-171-10) - централізованого, шахтних (трубчастих) колодязів, каптажів, артезіанських свердловин;

- якість поверхневих вод (малих річок, ставків, водосховищ);

- екологічний стан прибережно-захисних смуг і водоохоронних зон;

- сумарний показник обсягів стічних вод і ступінь їх очистки (очищенні і недостатньо очищені);

- якість атмосферного повітря (кількісні показники відхилень від нормативів, ГДК);

-якість ґрунтів для різних землевласників і землекористувачів (стан агрофізичних, агрохімічних, санітарно-гігієнічних показників);

- екологічна безпека продуктів харчування (наявність сировинних зон для органічного землеробства);

- % збирання, сортування і знешкодження побутових і промислових відходів по відношенню до обсягів їх утворення й захоронення;

- стан збереження біотичного (видового, генетичного, екосистемного) різноманіття (конспект флори і фауни ТГ), созологічний статус видів рослин, тварин і грибів, наявність Червоної книги ТГ;

- перелік інвазійних видів рослин і тварин (карантинні заходи);

- стан збереження природних ландшафтів, рівень антропогенної перетвореності;

- наявність об єктів і територій природно-заповідного фонду, рівень (суворої) заповідності, стан збереженості заповідних об⁵єктів;

- формування локальної екологічної мережі в межах ТГ;

- стан збереженості різних видів екосистем (лісових, лучних, заплавних, водно-болотних та інших);

- наявність об'єктів історико-культурної спадщини, рівень їх збереженості;

- наявність впорядкованих сміттєзвалищ (місць видалення відходів), гноєсховищ, скотомогильників, складів для зберігання пестицидів;

- обсяги споживання природних ресурсів (щорічне середнє споживання питної води, електро- і теплоенергії, газу, на 1 мешканця за добу);

- рівень хімічного, радіаційного і шумового забруднення;

- щільність забудови;

- площа природно-рекреаціиних зон (середні показники на 1 мешканця) та її екологічний стан;

- екологічні умови за місцем постійного проживання і праці;

-% задоволення місцевого населення станом компонентів довкілля;

- екологічний моніторинг компонентів НПС і паспортизація земельних, водних, заповідних і небезпечних об'єктів, сільських територій;

- наявність екологічного паспорту ТГ.

Для більш глибокого аналізу екологічного стану ТГ доцільно розглянути такі показники: структура земельного фонду, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, водокористування і водовідведення, накопичення твердих побутових відходів (ТПВ), відсоток лісистості і заповідності [7-8].

Земельний фонд. Земельні ресурси включають в себе агроугіддя, землі під господарськими будівлями і дворами, під господарськими шляхами і прогонами, землі, які перебувають у стадії меліоративного будівництва і відновлення родючості, землі тимчасової консервації, забруднені сільськогосподарські угіддя, які не використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Важливим показником для ведення сільського господарства й отримання

високих урожаїв і якісної продукції є родючість ґрунтів, їхній агроекологічний стан, що враховують при здійсненні якісної оцінки. Прийнятим для якісної оцінки ґрунтів є агроекологічний метод, який враховує сукупність основних властивостей, що характеризують здатність ґрунту забезпечувати потребу рослин у поживних речовинах і волозі в конкретних умовах повітряного, теплового режимів і реакції ґрунтового середовища.

Для аналізу ґрунтів доцільно використати дані агрохімічної паспортизації полів та земельних ділянок, проведеної Вінницькою філією ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» [6].

Забруднення ґрунтів (якість; джерела; основні види забруднюючих речовин; величини концентрації і класи шкідливості забруднюючих речовин; зони забруднення; оцінка ґрунтів за їх агроекологічним потенціалом: умовно сприятливі; задовільні; умовно задовільні; погіршені; екологічного лиха; стратегія еколого-раціонального використання земель: зона економічно доцільного використання земель; зона використання земель у режимі збереження; зона екологічно адаптивного використання земель; зона використання земель у режимі відновлення), їх агрофізичні, агрохімічні та санітарно-гігієнічні показники[5].

Рекомендується стан ґрунтів у межах ТГ оцінювати за наступними показниками: стійкості ґрунтів (за вмістом гумусу, показником рН); родючості ґрунтів (за вмістом легкогідролізуючого азоту, рухомих форм фосфору і обмінного калію); санітарно-токсикологічного стану (за вмістом рухомих форм важких металів та стронцію-90 і цезію-137) [8].

Оцінку агроекологічного стану орних земель доцільно здійснювати за даними, отриманими при агрохімічних обстеженнях із використанням еталонних значень перерахованих показників, які по відношенню до сільськогосподарських культур є стимуляторами чи, навпаки, дестимуляторами.

Обстежені угіддя розподіляють за ступенем придатності на три категорії: придатні для створення на них спеціальних сировинних зон і виробництва продуктів дитячого і дієтичного харчування (ведення органічного землеробства); обмежено придатні; непридатні.

Основою агроекологічного стану ТГ має стати розробка екологічних паспортів основних об'єктів агросфери:

об'єктів рослинництва (орних угідь, в т. ч. богарних і зрошуваних, сіножать, пасовищ, багаторічних насаджень, лісосмуг; теплиць, складів мінеральних добрив і отрутохімікатів);

об'єктів тваринництва (комплексів, ферм, свинарників, гноєсховищ);

об'єктів підсобно-допоміжного виробництва (кормокухонь, цехів, ділянок і заводів з переробки молока, плодів, картоплі і т. д., підсобних промислових підприємств з виробництва будівельних та інших матеріалів, зернотоків, майданчиків для виготовлення трав'яного борошна, різних компостів, котелень, гаражів, майстерень, сховищ нафтопродуктів);

об'єктів зовнішніх джерел забруднення (промислових підприємств, автомагістралей, аеродромів, звалищ промислових і побутових відходів та ін.) [8-10].

Важливою складовою в еколого-ландшафтному плануванні розвитку території є просторово-типологічна структура угідь громади, зокрема селитебна структура (площа зайнята житловою і господарською забудовою).

Бажано своєчасно виявляти місця несанкціонованого видобутку будівельних матеріалів, корисних копалин, утворення різних видів відходів. Тому необхідно розробити «Наукові засади встановлення і підтримання екологічно допустимого співвідношення між урбанізованими територіями, ріллею, природними кормовими угіддями, багаторічними насадженнями, лісами, незайманими заплавами, природними луками, водно-болотними угіддями» для кожної ТГ.

Відходи (звалища), динаміка утворення, класи небезпеки, облік і паспортизація місць видалення відходів (МВВ), кількість, площі, екологічний стан зберігання.

Тверді побутові відходи (ТПВ). На сьогоднішній день у межах Східно-Подільського регіону значних масштабів набуває проблема утворення й утилізації ТПВ, а у сільських населених пунктах - формування стихійних звалищ, відсутність відповідної техніки, контейнерів, обладнання для збору, сортування и утилізації ТПВ. При оцінці проблеми утилізації ТПВ слід звернути увагу на наявність можливості роздільного сортування відходів з метою отримання вторинної сировини та складування залишків на полігонах складування ТПВ.

Забруднення води (якість; джерела; основні види забруднювальних речовин; зони забруднення в межах мікрорайонів, населених пунктів, басейнів річок, на водомірних постах; ступінь забрудненості за органолептичними, токсикологічними, санітарно-гігієнічними, бактеріологічними показниками; індекси сумарної забрудненості: допустима; помірна; підвищена; висока; дуже висока; екологічна оцінка якості води: чиста; умовно чиста; забруднена (шкідлива для питного вживання); екологічна оцінка якості бутильованих (фасованих) вод: дуже добра; добра; задовільна; погана; дуже погана; категорія водокористування: допустиме; помірне; підвищене; високе; дуже високе; категорія водоспоживання; стійкість поверхневих вод до техногенного навантаження; природний потенціал самоочищення поверхневих вод) [5].

Водокористування і водовідведення характеризується загальною протяжністю мережі водопостачання (в т. ч. водогонів, вуличної водопровідної мережі, внутрішньо квартальної і внутрішньо дворової). Слід також вивчити екологічні проблеми, пов'язані із забрудненням поверхневих вод водних об'єктів (ставків, річок, рівчаків, джерел).