Поверхнево-активні речовини, як компонент антропогенного навантаження на довкілля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поверхнево-активні речовини, як компонент антропогенного навантаження на довкілля

Малько Олександр Григорович кандидат технічних наук, доцент кафедри прикладного програмування та обчислень, Івано-Франківський технічний національний університет нафти і газу

Малько Анастасія Олександрівна кандидат технічних наук, інженер метролог, ТОВ "СЛОТ"

Анотація

Проблема зниження негативного впливу техногенної діяльності людини на навколишнє середовище для України є однією з найбільш злободенних. Оскільки простежується постійна тенденція до зростання антропогенного впливу, особливого значення набуває прогнозування процесів забруднення та удосконалення методів контролю з метою запобігання виникненню незворотних змін у навколишньому середовищі та зменшення техногенного навантаження на довкілля.

Сьогодні важко знайти галузь промисловості в якій в тій чи іншій мірі не використовуються поверхнево-активні речовини (ПАР). Ця група речовин також широко застосовується населенням в побуті. Приблизно 60% ПАР, які виробляються - миючі засоби для промислових і побутових потреб. 40% ПАР - використовуються, як допоміжні речовини в технологічних процесах при виробництві штучних волокон, каучуку, пластмас; при флотації руд; для деемульгації нафти і в промивних рідинах при бурінні свердловин; в парфюмерно-косметичній, целюлозно-паперовій, та інших галузях промисловості.

Стійка тенденція до збільшення об'ємів виробництва і використання поверхнево-активних речовин (ПАР) та постійне поповнення їх асортименту є причиною того, що ця група речовин серед забруднювачів навколишнього середовища займає одне з чільних місць. Не дивлячись на великий обсяг літератури, яка присвячена дослідженням впливу ПАР на якість води та їх токсичності для організму людини, тварин, біо- та фітопланктону, й досі немає надійних критеріїв оцінки їх шкідливості. Також не існує узагальненої методики оцінки кількісного впливу ПАР на довкілля на основі характерної властивості цих речовин - здатності змінювати поверхневий натяг (ПН) на границі розділу фаз.

Враховуючи, те що до поверхнево-активних речовин належить велика група як природних так і штучних сполук, а також те, що сфера їх використання в промисловості та побуті постійно розширюється необхідне створення методики визначення впливу ПАР на довкілля з урахуванням їх специфічних властивостей. Методи та прилади, які існують орієнтовані виключно на лабораторні умови експлуатації, вимагають багато часу для підготовки кожного вимірювання, мають високу вартість не пристосовані для екологічного контролю за станом довкілля.

Ключові слова: поверхнево-активні речовини (ПАР), Поверхневий натяг (ПН), концентрація, критичної концентрації міцелоутворення (ККМ):, накопичувальні пенсійні фонди, антропогенне навантаження.

Abstract

SURFACTANTS AS A COMPONENT OF ANTHROPOGENIC LOAD ON THE ENVIRONMENT

The problem of reducing the negative impact of man-made human activity on the environment is one of the most topical for Ukraine. Since there is a constant trend towards an increase in anthropogenic influence, forecasting pollution processes and improving control methods in order to prevent the occurrence of irreversible changes in the environment and reduce the man-made load on the environment is of particular importance.

Today, it is difficult to find an industry in which surfactants (surfactants) are not used to one degree or another. This group of substances is also widely used by the population in everyday life. Approximately 60% of surfactants produced are detergents for industrial and household needs. 40% of surfactants are used as auxiliary substances in technological processes in the production of artificial fibers, rubber, and plastics; during flotation of ores; for demulsification of oil and in washing fluids when drilling wells; in perfumery and cosmetics, pulp and paper, and other industries.

The steady tendency to increase the volumes of production and use of surfaceactive substances (surfactants) and the constant replenishment of their assortment is the reason why this group of substances occupies one of the leading places among environmental pollutants. Despite the large volume of literature devoted to studies of the impact of surfactants on water quality and their toxicity for the human body, animals, bio- and phytoplankton, there are still no reliable criteria for assessing their harmfulness. Also, there is no generalized methodology for assessing the quantitative impact of surfactants on the environment based on the characteristic property of these substances - the ability to change the surface tension (SP) at the phase interface.

Considering that surfactants include a large group of both natural and artificial compounds, as well as the fact that the scope of their use in industry and everyday life is constantly expanding, it is necessary to create a methodology for determining the impact of surfactants on the environment, taking into account their specific properties. The methods and devices that exist are focused exclusively on laboratory operating conditions, require a lot of time to prepare each measurement, have a high cost and are not adapted for ecological monitoring of the state of the environment.

Keywords: surface-active substances (surfactants), surface tension (SP), concentration, critical concentration of micelle formation (CCM): accumulative pension funds, anthropogenic load.

Постановка проблеми

Синтетичні поверхнево-активні речовини (ПАР) широко використовуються як дезінфекційні та мийні засоби, консерванти косметичної та фармацевтичної продукції, а також як хіміотерапевтичні препарати для профілактики деяких інфекційних захворювань. Разом із тим ПАР становлять серйозну загрозу для довкілля, оскільки вони проявляють високу токсичну дію на біологічні об'єкти та можуть викликати алергічні реакції у людини. Тому актуальною є задача виявлення антропогенного навантаження на довкілля ПАР в залежності від їх фізико-хімічних властивостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливий вклад у розвиток фізико-хімічні основи та створення поверхнево-активних систем здійснено вінституті біоорганічної хімії та нафтохімії їм. в.п. Кухаря національної академії наук України, а саме у відділі поверхнево-активних речовин під керівництвом Попа Г. С. Бережливе відношення до природно-ресурсного потенціалу, мінімізація всіх видів відходів і покращення якості природного навколишнього середовища в місцях базування і проведення робіт, створення системи промислового екомененджменту і формування екологічно- відповідальної свідомості при переході індустріально-споживацького суспільства до сталого розвитку - основні принципи роботи відділу .

Мета статті - розробка методології діагностики впливу ПАР на навколишнє середовище, прогнозувати стан довкілля, що дозволить визначити найбільш ефективну стратегію зменшення техногенного навантаження на довкілля та раціонального природокористування.

Виклад основного матеріалу

Поверхнево-активними речовинами (ПАР) називають хімічні з'єднання, які при розчиненні або диспергуванні в рідині концентруються на поверхні розділу фаз, що визначає сукупність їх фізико-хімічних властивостей. Згідно визначення Абрамзона [1], будь-яка речовина, яка понижує поверхневий натяг і має відповідні властивості, будову та адсорбційну здатність, є поверхнево-активною.

Від інших речовин ПАР відрізняють:

1. Властивість понижувати поверхневий і міжфазний натяг в дуже розбавлених розчинах внаслідок адсорбції та орієнтації молекул на поверхні розділу фаз;

2. Здатність утворювати міцелли вище визначеної концентрації внаслідок пониження вільної енергії системи;

3. Солюбілізація водонерозчинних речовин всередині міцел.

Біологічна дія поверхнево-активних речовин Синтезовані детергенти відносять до чинників малої інтенсивності. Небезпека надходження ПАР у водоймище пов'язана з порушенням цими речовинами багатьох структур та функцій екосистем, потенційною шкідливістю цих ксенобіотиків для людини.

Харківські вчені [2] провели дослідження трьох найчастіше використовуваних груп ПАР із найбільшим обсягом виробництва - похідних азотовмісних імедазолінів, фосфоровмісних детергентів та неонолів, з метою визначення механізму біологічної дії та прогнозу потенційної небезпеки для людини. Дослідження проводилось на білих щурах лінії Вістар, білих мишах, токсикованих перорально водними розчинами ПАР (доза - 1/10, 1/100 ДЛ₅₀ ) протягом 30-60 діб.

В результаті досліджень було виявлено вплив ПАР на загальну трофіку організму, певну органотропність ПАР (переважне ушкодження печінки, нирок, селезінки), пошкоджуючу дію на білу та червону кров. Така поліморфність свідчить про мембранотропний характер дії детергентів.

Біомембрани належать до головних структурних елементів клітини, відповідальних за її цілісність та гетерогенність[3]. Порушення стабільності та проникності біомембран є головним шляхом у реалізації токсичних ефектів ксенобіотиків. Про це свідчили особливості фізико-хімічних властивостей досліджуваної групи синтезованих детергентів, зокрема наявність гідрофільних та гідрофобних угрупувань у молекулах, відносно низька молекулярна маса, здатність до хімічних перетворень з утворенням активно діючих щодо біомолекул сполук.

Первинних вплив детергентів-солюбілізаторів на біологічну мембрану призводить до її дестабілізації та інтенсифікації прцесів вільнорадикального, зокркма перекисного окислення ліпідів. При тривалій дії ПАР на піддослідних тварин (30 діб) відбувалось напруження і подальше виснаження ферментних і неферментних систем антирадикального й антиперекисного захисту. Порушення активності ферментів призводить до порушення “кальцієвого гомеостазу” та “катіонного дисбалансу ”.

Таким чином ПАР суттєво впливають на стан рецепторної ланки регуляторних систем організму.

Під впливом ПАР відбувається перерозподіл макро та мікроелементів практично у всіх органах і тканинах токсикованих тварин порівняно із контрольною групою.

Зміни фонду біогенних елементів можуть пояснюватись здатністю ПАР до комплексоутворення з мікро та макроелементами. Результатом цього є зниження рівня АТФ у тканинах, наслідком чого є зниження активності ферментів енергетичног обміну.

В цілому через вплив на різні ланки ендокринної регуляції ПАР діють на різні функції організму. Найбільш глибоких змін зазнають клітини печінки і нирок. В них дистрофічні зміни, що розвивались в ході адаптаційно- компенсаторних процесів, поступово переростали у деструктивні.

При дії ПАР простежується ще один патогенний механізм інтоксикації детергентами - розвиток гіпоксії, яка є найважливішим неспецифічним патологічним процесом, що розвивається за дії токсичних агентів. Виникає комбінована гіпоксія - гемічна і тканинна. Гемічна гіпоксія пов'язана зі зменшенням кількості еритроцитів у токсикованих тварин й змінами еритроцитарних мембран. Тканинна гіпоксія є порушенням здатності ефективно використовувати кисень у процесах біологічного окислення. У тварин токсикованих ПАР розвивається токсичний стрес, що характеризується явищами компенсаторного, пристосувального характеру, а за тривалого або інтенсивного впливу - й патологічного характеру (вільнорадикальне пошкодження клітин, тканин, органів, розвиток імунних реакцій та запалення, що характеризується підсиленням генерації активних форм кисню).

Все це дозволяє розглядати інтоксикацію детергентами як вільнорадикальну патологію. Підтвердженням цього положення є результати вивчення стану здоров'я робітників, зайнятих на виробництві ПАР. Умови виробництва ПАР стимулюють процеси вільнорадикального перекисного окислення ліпідів в організмі робітників, призводять до виникнення обмінних захворювань і зниження імуннобіологічної реактивності організму. Основними класами захворювань у робітників даного виробництва є захворювання органів дихання, системи кровообігу, травного тракту, кістково- м'язової, нервової систем і органів чуття.

На рисунку 1 приведені найбільш відомі класифікації ПАР.

За хімічною будовою ПАР поділяють на низькомолекулярні та високомолекулярні.

До низькомолекулярних ПАР належать: спирти, кислоти та їх похідні (аміди, солі), солі четвертинних амонієвих основ, ефіри(етери) жирних кислот, фосфати, ефіри моно- і диетиленгліколю; гліцериди; фосфоліпіди.

До високомолекулярних ПАР належать: полімери, сополімери, поліелектроліти, поліпептиди, білки.

П.А.Демченко [4] виділив три групи ПАР за значеннями критичної концентрації міцелоутворення (ККМ):

1. ПАР ККМ яких більше 7г/л. Їх миюча і солюбілізуюча здатності слабо виражені.

2. Типові миючі засоби емульгатори, ККМ яких знаходиться в межах 0,1-7,0г/л.

3. ПАР слаборозчинні у воді й добре розчинні у вуглеводневих середовищах. ККМ нижче 0,1 г/л.

Згідно іншої класифікації існує чотири групи ПАР в залежності від механізму їх дії в різних умовах:

1. ПАР, які існують на границі рідина-газ (повітря), але не утворюють міцелярних структур ні в об'ємі ні в адсорбційних шарах, які є низькомолекулярними з'єднаннями, істинно розчинні у воді. Вони належать до слабких піноутворювачів.

2. ПАР, які існують на границі двух незмішуючихся рідин або на твердих поверхнях розділу, але не утворюють структур ні в об'ємі розчину ні в поверхневих шарах. Вони приймають участь в емульгуванні рідин і в диспергуванні твердих тіл.

3. Речовини, які утворюють сітчату гелеподібну структуру як в адсорбційному шарі на поверхні, так і в об'ємі розчину. Вони є сильними стабілізаторами суспензій (білки, глюкозиди, полісахариди та ін.).

4. Миючі речовини, призначення яких - відмивати з поверхонь різноманітні забруднення, переводячи їх в стан стабілізованої суспензії (або емульсії) і тим самим перешкоджаючи їх вторинному налипанню на поверхні. Ці речовини повинні мати весь комплекс властивостей, характерних для ПАР попередніх трьох груп.

Рис. 1 Класифікація поверхнево-активних речовин

Але ця класифікація майже не використовується.

Найбільш відомою є класифікація ПАР, основана на термінології, яка прийнята на ІІІ Міжнародному конгресі по ПАР і рекомендована міжнародною організацією по стандартизації (ISO) в 1960р [5]. Основу її складає хімічна структура сполук, що дозволяє виділити чотири основних класи ПАР: аніонні, катіонні, амфолітні та нейоногенні. Представники кожного із цих класів різняться не тільки будовою але й основними колоїдно-хімічними властивостями, а також санітарно-гігієнічною характеристикою.

Аніонними ПАР (АПАР) називають речовини, які містять в молекулі гідрофобну частину і одну чи кілька полярних груп, і які при дисоціації у водному розчині утворюють негативно заряджені довголанцюгові органічні йони, які визначають їх поверхневу активність. До них відносять більшість традиційних ПАР, в тому числі і жирове мило. Гідрофобна частина зазвичайно представлена граничними, неграничними аліфатичними та алкіларомитичними ланцюгами. Гідрофільність молекули обумовлена наявністю функціональних груп -СОО(Н, Ме), -OSOiO^, Ме), ^Оз(Н, Ме). Різноманітність властивостей різних аніонних ПАР пояснюється просторовою будовою гідрофобної частини і наявністю проміжних функціональних груп. Катіон в аніонних ПАР може бути не тільки воднем або металом, але й органічною основою.

Катіонними ПАР (КПАР) називають такі речовини, які дисоціюють у водних розчинах з утворенням поверхнево-активного катіону з гідрофобним ланцьгом. В ролі аніону найчастіше виступають галогени, але можуть бути й аніони сірчаної та фосфорної кислот. До КПАР належать четвертинні амонієві солі, які складаються з: вуглеводневого радикалу з прямим ланцюгом, що містить 12-18 атомів вуглецю; метильного, етильного або бензильного радикалу, в останні роки отримали практичний розвиток КПАР, які не містять азоту: сполуки сульфонію і сульфоксонію, сполуки фосфонію, оксонію та йодонію. Амфолітні ПАР мають дві функціональні групи, одна з яких має кислий, друга - основний характер. В залежності від умов середовища амфолітні ПАР у кислому розчині проявляють катіонактивні властивості, а у лужному - аніонактивні. До них належать амінокарбонові кислоти та їх солі, карбо-, сульфо- та фосфобетаїни.

Нейоногенні ПАР - високомолекулярні з'єднання, які у водному середовищі не утворюють йонів. Із нейоногенних ПАР найбільш використовують: одно і багатоатомні спирти та їх естери, карбонові кислоти, аміни, альдегіди і кетони.

З екологічної точки зору та здатності до окислення мікроорганізмами всі ПАР прийнято поділяти на біологічно м'які проміжні та біологічно жорсткі. Біологічно м'які ПАР легко окисляються мікроорганізмами, в той час як біологічно жорсткі ПАР важко піддаються руйнуванню в природному середовищі і їх окислення проходить не повністю.

Здатність ПАР до біологічної окислювальної деструкції оцінюється за кількістю і характером споживання кисню мікроорганізмами в середовищі, яке містить ПАР, так зване біохімічне споживання кисню (БСК). Якщо адаптований до речовини активний мул поглинає кисень у кількості пропорційній вмісту ПАР у стічних водах, то це свідчить про швидко протікаючий процес окислення, що дозволяє віднести дану речовину до біологічно м'яких. Якщо активний мул в присутності речовини, що досліджується майже або зовсім не поглинає кисню, то ця речовина відноситься до біологічно жорстких. Багато ПАР належить до проміжної групи, оскільки для них характерне порушення пропорційності між БСК і концентрацією ПАР, хоча із збільшенням концентрації споживання кисню збільшується. Константами швидкості біохімічного окислення, відповідно, для біологічно м'яких ПАР не менше 0,3 доби-1; для проміжних - 0,3 - 0,05 доби-1; для біологічно жорстких - менше 0,05 доби-1.

Отже з приведеної класифікації видно, що до ПАР належать речовини як штучного так і природного походження. Належність до ПАР органічних сполук, які відіграють виключну роль у важливих біохімічних процесах живих клітин (білки, фосфоліпіди), вказує на те, що штучно створені ПАР можуть легко включатись у біохімічні реакції. Тому визначення впливу ПАР на навколишнє середовище є важливою і актуальною проблемою, особливо у світлі останніх досліджень їх впливу на біологічні об'єкти.

Нормування якості навколишнього середовища

У відповідності з природоохоронним законодавством України, з метою встановлення гранично допустимих норм впливу, які гарантують екологічну безпеку населення, збереження генофонду, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів в умовах постійного розвитку господарської діяльності, проводиться нормування якості навколишнього природного середовища. Під впливом розуміють антропогенну діяльність, пов'язану з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних, побутових інтересів, які вносять фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище.

Критерієм якості навколишнього середовища є знаходження відповідних показників граничних умов (нормативів), як самого впливу, так і факторів середовища, які відображають і вплив, і реакцію екосистеми, в заданих державними чи науковими стандартами інтервалах [6].

Головним принципом встановлення нормативів є принцип антропоцентризму, згідно якого небезпека чи безпечність речовини чи сполуки встановлюється відповідно до рекакції на неї організму людини, хоча людина не є найчутливішим із біологічних об'єктів.

Державні стандарти регламентують основні норми та правила природокористування, вимоги та всі показники якості довкілля, існуючі типи контролю вмісту у довкіллі шкідливих речовин та його періодичність, відповідальність за порушення.

Головними нормативами закріпленими у стандартах при визначенні якості навколишнього середовища та безпеки його для людини є: гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливої речовини, гранично допустимий скид (ГДС) та гранично допустимий викид (ГДВ).

Гранично допустима концентрація - це концентрація речовини чи сполуки яка при тривалому контакті виробничому чи побутовому, не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можна виявити сучасними методами досліджень, у теперішнього або наступних поколінь.

Гранично допустимий викид - величина викиду шкідливих речовин в атмосферу при якій не перевищуються значення ГДК жодної речовини чи сполуки присутніх у викиді.

Гранично допустимий скид - величина скиду промислових чи побутових стічних вод при якій не перевищується значення ГДК жодної речовини чи сполуки присутніх у викиді.

Згідно існуючої методики [7,8] ГДК речовини чи сполуки як правило встановлюється в результаті дослідження дії даної речовини на організм піддослідних тварин, а саме визначається вплив речовини на рівні молекул, клітин, органів, організму та популяції .

На рівні молекул розглядається:

- зв'язок структури речовини з її токсичністю;

- місця ураження або точки прикладання токсиканту, зміни біохімічних процесів (наприклад: синтез білків, окислювальне фосфорілірування, фотосинтез та ін.);

- хемомутацію.

На рівні організму визначають:

- кількісні і якісні зміни обміну речовин;

- вузлові процеси, які порушують регуляцію;

- зв'язок порушення обміну речовин з розмноженням, плодючістю і якістю потомства;

- пристосованість та привикання організму до отрути та ступінь їх накопичення;

- метаболізм токсиканту в організмі;

- особливості дії на організм риб стічних вод складного складу (синергізм та антагонізм);

- вплив специфічних факторів водного середовища на стійкість риб до отрути промислових стічних вод;

- хронічна дія малих концентрацій шкідливих речовин і віддалені наслідки короткочасного контакту з високотоксичними водами.

На рівні популяції проводять дослідження:

- поведінки і зміни популяції;

- зміна біоценотичних взаємовідношень;

- зміна фауни і флори водойми.

ПАР визначаються у групі показників органічного забруднення, при встановленні якості поверхневих вод. ГДК ПАР у воді становить 0,5 мг/дм3 , для нейоногенних ПАР - 0,1 мг/дм3, ГДК тимчасове при аварійних скидах - 0,1 мг/дм3. Лімітуючий показник присутності ПАР у воді органолептичний - піноутворення.

Контроль ГДК дає обмежене уявлення про стан довкілля, а багатовідомча система спостережень за станом навколишнього середовища, що існує зараз в Україні, в республіці є декілька мереж спостережень по різних компонентах природного середовища, які належать різним міністерствам та відомствам, утруднює отримання і ефективне використання інформації. Неузгодженість пунктів та часу спостережень, методик обробки результатів спостережень та багато інших факторів не дозволяє проводити комплексний аналіз стану навколишнього природного середовища.

На початку 90-х років Мінприроди України разом з іншими зацікавленими організаціями почало розробку положення про здійснення державного моніторингу за станом довкілля, як єдиного нормативного документу для усіх організацій, які проводять спостереження за станом навколишнього природного середовища.

За дорученням уряду України академією наук разом із зацікавленими організаціями та установами розроблено концепцію і довгострокову програму створення єдиної системи екологічного моніторингу (СЕМ “Україна”) [9]. Структура СЕМ передбачає багаторівневу (локальну, регіональну та національну) систему центрів збору, обробки, аналізу та передання даних про стан довкілля. Система повинна забезпечити на сучасному рівні збір, обробку, збереження та аналіз екологічної інформації, комплексну оцінку і прогноз стану природного середовища та здоров'я населення, розробку обгрунтованих рішень для прийняття ефективних рішень на всіх рівнях виконавчої влади.

Хоча проблемі екологічного моніторингу приділяється велика увага на урядовому рівні, що відбито в прийнятих законах України (“Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля” від 30 березня 1998р №391), реалізація СЕМ потребує достатню кількість акредитованих лабораторій, кваліфікованих кадрів та коштів на відбір та аналіз проб, що в умовах сьогодення дуже проблематично.

У світовій практиці оцінка небезпеки речовини чи її залишків для довкілля, згідно Директив Євросоюзу 67/548/EEC та 93/67/EEC здійснюється шляхом порівняння виміряної (очікуваної) концентрації речовини в навколишньому середовищі з очікуваною безпечною концентрацією, при якій не спостерігається вплив на організми досліджуваної екосистеми, ці дані отримують шляхом екстраполяції лабораторних даних про вплив цієї речовини на екосистему до концентрацій, які викликають важкий або хронічний стан.[10]

Виходячи з інформації Національної Академії наук США система оцінки небезпеки речовини для довкілля складається з чотирьох етапів:

1) визначення небезпеки;

2) аналіз дози (концентрації), яка викликає стійку реакцію впливу на організм;

3) аналіз контакту з речовиною;

4) характеристика загрози.

Загалом ці підходи до визначення небезпеки речовини для довкілля від прийнятих у нашій країні відрізняються тільки деякими ньюансами, пов'язаними із формами власності на промислові об'єкти, що становлять небезпеку для довкілля.

Найбільш прогресивним підходом вивчення небезпеки для довкілля речовини чи сполуки є концепція індустріального метаболізму запропонована у 1989 році Р.У.Ейрсом. Суть її толягає у тому, що для визначення методів боротьби із забредненням довкілля необхідно враховувати всі процеси, за допомогою яких індустріальне суспільство, подібно до живого організму поглинає ті чи інші речовини, використовує і потім позбувається їх. Ця концепція передбачає єдиний всеохоплюючий підхід до процесів, як виробництва, так і споживання, подальший системний аналіз всіх джерел забруднення для кожної речовини та шляхів міграції забруднювачів.

Підтвердженням ефективності такого підходу були результати програми досліджень “Басейн Рейну”. Програма включала вивчення семи найбільш розповсюджених забруднювачів (кадмію, свинцю, цинку, азоту, фосфору, та довгоживучого пестициду ліндану), на жаль поверхнево-активні речовини не були досліджені.[11]

Недоліками цього підходу є велика вартість досліджень та тривалий час спостережень за реакцією екосистем (в програмі “Басейн Рейну” задіяні дані спостережень починаючи з 1950-го року, завершити спостереження планується у 2010 році).

Отже, визначення впливу забруднюючої речовини виходячи з ГДК має ряд недоліків які потребують допрацювання. Головним недоліком є те, що розглядається тільки прямий контакт людини з речовиною і нехтуються опосередковані впливи, такі як харчові ланцюги, вторинні джерела забруднення при накопиченні в мулових відкладах та ін.

Існуючі на сьогодні нормативні методики розрахунку концентрації викидів промислових підприємсті та комунальних служб засновані на достатньо грубих моделях, вони існують розрізнено, в їх основі не закладено принцип системності. Самі методики грунтуються на даних багаторічних спостережень.

Вище сказане дає підстави говорити про необхідність розробки моделей багаторівневих ієрархічних систем, інформаційних систем екологічного аналізу і прогнозування розповсюдження забруднень та стану довкілля при різному ступені антропогенного навантаження.

Література

1. Абрамзон А. А., Поверхностно-активные вещества свойства и применение. Л., «Химия», 1975г., 246 с.

2. М'ясоєдов В.В,. Резуненко Ю.К. “Синтезовані поверхнево-активні речовини: механізм біологічної дії”//Довкілля та здоров'я, №6, 2002р.- 7-10с.

3. Кравцов А.В.,.Алексеенко И.Р, Поверхностно-активные вещества как инструменты исследования биомембран. К., «Наукова думка», 1993г., 261с.

4. Есисеев С. А., Кучер Р. В., Поверхностно активные вещества и биотехнология. К., «Наукова думка», 1991г., 115с.

5. Абрамзон А. А., Зайченко Л. П., Файнгольд С. И., Поверхностно-активные вещества. Синтез, анализ, свойства, применение. Л., «Химия», 1988г., 200с.

6. «Санитарные правила и нормы охраны поверхносных вод от загрязнения» (СанПиН 4630-89)

7. Гаршенин В. Ф. Гигиеническое обоснование предельно-допустимой

концентрации новых синтетических поверхностно-активных веществ анионактивной групы в воде водоемов. Автореферат дисертации на соискание научной степени кандидата медицинских наук. М., 1964, 250с.

8. Метелев В. В., Канаев А. И., Дзасохова Н. Г. Водная токсикология. М., Колос,1971, 247с.

9. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. К., 1992р., 155с.

10. Ванденитте В., Феийтель Т. Оценка опастности. Исследование ПАВ.//Хімічна промисловість України, 1998р., №6, С. 56-72

11. Стиглиани У. М., Анденберг С. Индустриальный метаболизм и бассейн Рейна.// Химия и жизнь, 1992р.,№9, С. 34-38.

References

1. Abramzon A. A. Poverkhnosno-aktyvnbie veshchestva svoistva y prymenenye [Surfactants Properties and Applications]. Leningrad, Khymyia 1975. 246 s. [in Russian]

2. Miasoiedov V.V,. Rezunenko Yu.K. Syntezovani poverkhnevo-aktyvni rechovyny: mekhanizm biolohichnoi dii [Synthesis of surface-active speech: the mechanism of biological action]. Dovkillia ta zdorovia. №6. 2002. S. 7-10. [in Ukrainian]

3. Kravtsov A. V., Alekseenko Y. R. Poverkhnosno-aktyvnbie veshchestva kak ynstrumentbi yssledovanyia byomembran [Surfactants as tools for the study of biomembranes]. Kyiv., Naukova dumka, 1993. 261s. [in Russian]

4. Esyseev S. A., Kucher R. V. Poverkhnosno aktyvnme veshchestva y byotekhnolohyia. [Surfactants and Biotechnology] Kyiv, Znannia, 1991. 115s. [in Russian]

5. Abramzon A. A., Zaichenko L. P., Fainhold S. Y. Poverkhnostno-aktyvnue veshchestva. Syntez, analyz, svoistva, prymenenye. [Surfactants. Synthesis, analysis, properties, application] Leningrad, Khymyia, 1988. 200s. . [in Russian]

6. Sanytarnme pravyla y nonini okhranm poverkhnosnmkh vod ot zahriaznenyia [Sanitary rules and norms for the protection of surface waters from pollution],(SanPyN 4630-89). [in Russian]

7. Harshenyn V. F. Hyhyenycheskoe obosnovanye predelno-dopustymoi kontsentratsyy novmkh syntetycheskykh poverkhnosno-aktyvnmkh veshchestv anyonaktyvnoi hrupm v vode vodoemov [Hygienic substantiation of the maximum permissible concentration of new synthetic surfactants of the anionic group in the water of reservoirs]. Avtoreferat dysertatsyy na soyskanye nauchnoi stepeny kandydata medytsynskykh nauk., 1964. 250s. . [in Russian]

8. Metelev V. V., Kanaev A. Y., Dzasokhova N. H. Vodnaia toksykolohyia [Aquatic toxicology]. Moskva, Nauka, 1971. 247 s. . [in Russian]

9. Natsionalna dopovid pro stan navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha v Ukraini [National report on the state of the natural environment in Ukraine]. K., 1992r. 155s. [in Ukrainian]

10. Vandenytte V., Feyitel T. Otsenka opastnosty. Yssledovanye PAV [Hazard assessment. Surfactant research.]. Khimichna promyslovist Ukrainy. 1998r. №6. S. 56-72. [in Russian]

11. Styhlyany U. M., Andenberh S. And^d'yal^d metabolyzm y basein Reina [Industrial metabolism and the Rhine basin.]. Khymyia y zhyzn. 1992r. №9. S. 34-38. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru