Державна політика в екологічній сфері: безпекова складова

Виклад основного матеріалу

Якість життя суспільства залежить від оточуючого екологічного середовища, яке науковці досліджують у різних фокусах. Так, М. Хилько під екологічним станом розуміє: «сукупність умов і чинників абіотичної і біотичної природи, що визначають природні процеси в екосистемах і навколишньому середовищі, а також вплив людини на навколишнє середовище» [1, С. 9]. Під екологічною небезпекою розуміється: «загроза погіршення якості природного середовища, ураження людей, популяцій і угруповань живих організмів, що зумовлена наявністю або потенційною можливістю виникнення шкідливих природних і антропогенних чинників». Кількісно екологічну небезпеку оцінюють за допомогою вірогідності завдання тієї чи іншої шкоди об'єктам біосфери. О. Турченко та А. Краковська [4] роблять висновок про те, що навіть у межах моделі несталого розвитку необхідним є досягнення певного рівня стабільності й безпеки, щоб можна було здійснити перехід до сталого розвитку. Відповідно, еологічна безпека - це стан захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від можливих негативних впливів на природне середовище, яке забезпечує сталий розвиток, збереження біорізноманіття та природних ресурсів.

І. Гаєвський [5] підкреслює, що «одним з інструментів впливу держави на сферу природокористування та збереження органічної стабільності природних ресурсів і життєдіяльності людини є екологічна політика». Екологічну політику визначають як «організаційну та регулятивно- контрольну діяльність суспільства і держави, спрямовану на охорону, невиснажливе використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та охорони природи, забезпечення норм екологічної безпеки».

Однак існують тісні та багатогранні зв'язки між державною політикою в екологічній сфері та безпекою. Так, екологічна безпека є ключовою складовою національної безпеки держави, оскільки вона безпосередньо впливає на здоров'я та добробут населення, а також на стабільність і стійкість природних екосистем. По-перше, екологічне забруднення, таке як забруднення повітря, води та ґрунту, може мати серйозні наслідки для здоров'я людей, включаючи захворювання дихальних шляхів, алергії, онкологічні захворювання тощо. Ефективна державна політика в екологічній сфері спрямована на зниження цих ризиків. По-друге, забруднення та виснаження природних ресурсів можуть мати негативний вплив на економіку, зокрема на сільське господарство, туризм, рибальство та інші галузі. По-третє, екологічна політика впливає на енергетичну безпеку, оскільки вона спрямована на розвиток відновлюваних джерел енергії та зменшення залежності від традиційних, часто імпортованих енергоресурсів, що є важливим для національної безпеки. Безперечно, забезпечення умов для активної участі громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики сприяє соціальній стабільності, посилює довіру до влади та підвищує громадську свідомість щодо екологічних питань. Тож, державна політика в екологічній сфері грає ключову роль у забезпеченні екологічної безпеки, впливаючи на різні аспекти життя суспільства та держави, від здоров'я людей до стабільності природних екосистем і економічної безпеки.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України [8] та на основі ст. 16 Конституції України обов'язком держави визнано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави» [9]. На офіційному вебсайті Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України чітко зазначено, що : «Державна екологічна політика - це діяльність державних органів, спрямована на забезпечення конституційного права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Зауважимо, що екологічну політику також можуть мати окремі підприємства чи організації [10]. Пріоритетні напрями екологічної політики України на стратегічному рівні визначені у Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2030 року» [11], відповідно до якого також першопричинами екологічних проблем України є:

- підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності; неврахування наслідків для довкілля у законодавчих та нормативно-правових актах;

- переважання ресурсо- та енергоємних галузей у структурі економіки із здебільшого негативним впливом на довкілля, неврегульованість законодавства при переході до ринкових умов господарювання;

- фізичне та моральне зношення основних фондів у всіх галузях національної економіки;

- неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, що включає неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти;

- незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов'язків громадян;

- незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства;

- недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких заходів за залишковим принципом.

Важливо те, що до причин, які пов'язані з катастрофічними екологічними наслідками на території України є військові дії. Як відомо, екоцид (отруєння землі небезпечними хімічними речовинами, зменшення біорізноманіття, порушення цілих екосистем) набуває катастрофічних масштабів. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України збирає дані про екологічні загрози, спричинені окупантами РФ, та розробляє план для їхньої подальшої ліквідації, а також активно працює над відновленням екологічних об'єктів після окупації.

О. Резнікова [3] вказує, що, наприклад, в США основними об'єктами можливого впливу ризиків і загроз визнаються як держава і населення загалом, так і критично важливі сфери, зокрема суспільні відносини, економіка, екологія, державне управління. Для оцінювання ризиків та ідентифікації загроз у певній галузі (сфері відповідальності) застосовують певні групи показників, серед яких: індикатори стану галузевої безпеки; імовірність реалізації загрози; масштаб можливих наслідків. Так, сьогодні екологічні ризики від ведення бойових дій на території нашої державі є очевидними. Відповідно до офіційного ресурсу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України «ЕкоЗагроза» [12] наслідки воєнних дій та вплив на довкілля на кінець 2023 року складають: 1) орієнтований розрахунок збитків, що нарахований екологічною інспекцією відповідно до затверджених методик дорівнює 2183 млрд грн (з них: атмосферне повітря - 1081,9 млрд грн; земельні ресурси - 1011,3 млрд грн; водні ресурси - 81,7 млрд грн); 2) фактів, що задокументовані працівниками ДЕІ - 1478; фактів завдання шкоди та збитків внаслідок російської збройної агресії - 1832. При цьому 48631 шт знищеної техніки утворили 826715 тонн відходів та 80511 тонн викидів в атмосферу. Зазначимо, що кожен мешканець України має можливість слідкувати з зміною показників та додавати дані у застосунку «ЕкоЗагроза».

Окрім цього, велика увага приділяється розробці ефективних методів очищення та рекультивації забруднених територій. Міністерство співпрацює з національними та міжнародними екологічними організаціями, науковими інститутами та волонтерськими групами для розробки та впровадження інноваційних технологій у сфері екологічного відновлення, що, безперечно, посилює безпекову складову екологічної політики держави у стратегічній перспективі.

Значну роль відіграє також робота із залученням громадськості та освітніх кампаній, спрямованих на підвищення свідомості громадян щодо екологічних проблем та необхідності їх вирішення. Заходи включають інформування про ризики для здоров'я, способи безпечного поводження в забруднених зонах та значення збереження природного середовища для майбутніх поколінь. Нарешті, Міністерство активно працює над залученням фінансової підтримки від міжнародних донорів та інвестиційних програм для реалізації екологічних проєктів. Зазначені заходи сприяють як відновленню екології після військових дій, так і допомагають створенню стійкої, екологічно чистої економіки в Україні навіть в умовах війни.

Однак, актуальність досліджень державної політики в екологічній сфері не вичерпується військовими діями на території України. Необхідно розуміти, що екологічна безпека стає все більш важливою у контексті глобальних екологічних викликів та їх впливу на здоров'я людини, економіку і стабільність суспільства. Сьогодні індустріалізація та неконтрольоване споживання природних ресурсів призводять до серйозного забруднення повітря, води та ґрунтів. Тож, перехід до відновлюваних джерел енергії та зменшення залежності від викопних палив є важливим аспектами екологічної політики.

Водночас зростання екологічно зумовлених захворювань також потребує інтегрованого підходу до екологічного управління та охорони здоров'я в контексті безпеки, що вимагає від науковців додаткової уваги у даному напрямі, оскільки така проблема існує і також потребує вирішення. Зазначене включає в себе не тільки дослідження прямих зв'язків між забрудненням довкілля та здоров'ям людини, але й розробку комплексних стратегій, які об'єднують екологічні, медичні та політичні аспекти. При цьому, значущим є встановлення систем моніторингу та раннього попередження про ризики для здоров'я, спричинені екологічними факторами, а також підвищення обізнаності громадськості щодо здорового способу життя та впливу екології на здоров'я та безпеку життя.

Окрім зазначеного, залучення широкого кола стейкхолдерів, включаючи урядові установи, наукову спільноту, бізнес-сектор та громадянське суспільство, є критично важливим для розробки ефективних заходів щодо захисту здоров'я населення від негативного впливу забруднених екосистем.

Політики та програми в сфері охорони здоров'я та екології повинні бути зорієнтовані на широкий перелік безпекових факторів: зменшення впливу шкідливих екологічних факторів, покращення якості повітря, води, забезпечення безпечних і здорових умов проживання.

О. Шевченко [2] розглядаючи проблематику забезпечення екологічної безпеки вказує на процеси суспільних трансформацій, що підвищують пріоритетність збереження довкілля, а отже, потребують від України вжиття відповідних термінових заходів.

Разом з тим, зростаюча громадська свідомість щодо екологічних проблем стимулює попит на більш стійкі та екологічно відповідальні політики, що в свою чергу призводить до зміцнення законодавчих рамок, забезпечення впровадження інноваційних екологічних рішень та підвищення відповідальності компаній перед суспільством.

Це також відкриває нові можливості для розвитку зелених технологій, підтримки відновлюваних джерел енергії та сприяння стійкому способу життя. У такому контексті, уряди та приватний сектор починають відігравати ключову роль у даних процесах, що включає в себе ресурсозберігаючі та енергоефективні практики. Враховуючи глобальні екологічні виклики, дана тенденція стає все більш актуальною та важливою для забезпечення майбутнього нашої держави.

Безпекові складові державної екологічної політики включають ряд критично важливих аспектів, спрямованих на забезпечення стійкості екосистем, здоров'я населення та захист природних ресурсів. Тож, можемо запропонувати напрями, що сприятимуть підвищенню ефективності державної політики в екологічній сфері в Україні з урахуванням описаних безпекових складових (Таблиця 1).

Таблиця 1. Напрями підвищення ефективності державної політики в екологічній сфері та їх характеристика

Джерело: запропоновано авторкою

Представлений перелік напрямів, що формує основу ефективної екологічної політики держави і відповідає на погляд В. Бульби і В. Бірюкова концептуальним засадам державного регулювання формування та збереження екологічно безпечного середовища в Україні не є вичерпним [13]. Він здатен не тільки сприяти підвищенню ефективності державної політики в екологічній сфері, але й допоможе усунути негативні екологічні наслідки воєнних дій та забезпечити сталий розвиток в майбутньому. Зазначимо, що імплементація цих заходів вимагає комплексного підходу та співпраці між урядом, місцевими громадами, сферою охорони здоров'я та громадськими організаціями.

Безперечно, реалізація всіх наведених напрямів, що спрямовані за забезпечення безпеки та стійкості природного середовища в нашій державі, в умовах війни не можлива, однак варто формувати певний дороговказ за кожним з них на стратегічну перспективу. Тож, кожен напрям потребує постійного інформаційного оновлення та актуальних досліджень для забезпечення швидкої реакції на екологічні виклики у післявоєнний період.